Розділ 4 · 16 хв читання · 21 хв слухання
Засади Божого зцілення
В основі всього, чого Святе Письмо навчає про зцілення, лежать певні засади. Їх важливо зрозуміти й упорядкувати, бо, правильно зрозумілі, вони дуже допомагають свідомій вірі.
1. ПРИЧИНИ ХВОРОБИ і страждання Писання чітко виводить із гріхопадіння та гріховного стану людини. Якби хвороба була частиною природного устрою речей, ми могли б протистояти їй цілком на природному ґрунті й природними засобами. Але якщо вона — частина прокляття гріха, то її справжні ліки мусять бути у великому Відкупленні. Що хвороба є наслідком гріхопадіння й одним із плодів гріха, напевно, ніхто не заперечить. Смерть, як нам сказано, перейшла на всіх, бо всі згрішили, а більше містить у собі й менше. Хворобу названо серед прокльонів Повторення Закону, які Бог мав наслати за гріх Ізраїля. Крім того, її чітко пов’язано з особистою дією сатани. Він був безпосереднім знаряддям Йовових страждань, а наш Господь прямо приписував недуги Свого часу його безпосередній силі. Це сатана тримав зв’язаною згорблену жінку вісімнадцять років; і це бісівський вплив тримав і чавив тіла й душі тих, кого Він визволяв. Якщо хвороба є наслідком дії злих духовних сил, то цілком очевидно, що протистояти їй і долати її має вища духовна сила, а не саме лише природне лікування.
І знову: якщо припустити, що хвороба — це Боже виховання й покарання, то ще очевидніше, що її усунення мусить прийти не через механічні засоби, а через духовні причини. Було б і смішно, і марно, якби людська рука насмілилася фізичною силою чи вмінням вирвати різку покарання з Батькової руки. Єдиний спосіб відвернути Його удар — у покаянні скорити свій дух Його волі й у смиренні та вірі шукати Його прощення й полегші. Отже, з якого боку ми не дивилися б на хворобу, стає дедалі очевидніше, що ліки від неї можна знайти тільки в Богові та в Євангелії Його Відкуплення.
2. Якщо хвороба є наслідком гріхопадіння, можна очікувати, що вона охоплена тим, що передбачено у Відкупленні, і природно шукати якоїсь вказівки на ліки від неї вже в ПІДГОТОВЧОМУ УСТРОЇ, який передував Євангелію. І ми не розчаровуємося. Велика засада, що Боже піклування й провидіння охоплює тимчасові й тілесні потреби Його народу так само, як і духовні, проходить крізь увесь Старий Завіт. В усіх Мойсеєвих установах окремо передбачено Боже зцілення. А пророчий образ Прийдешнього Визволителя — це образ великого Лікаря, так само як і славного Царя та милостивого Спасителя. Зцілення Авімелеха, Міріям, Йова, Наамана і Єзекії; випадок прокаженого й мідного змія, постанова в Марі, благословення і прокляття на горах Евал і Гарізім, грізний докір Асі, 103-й псалом і 53-й розділ Ісаї — усе це залишає ясне й чітке свідчення Старого Завіту, що відкуплення тіла було Божим правом і Божим задумом.
3. ОСОБИСТЕ СЛУЖІННЯ ІСУСА ХРИСТА — наступний великий етап у розкритті цих засад. Саме Його життя було повним викладом християнства; і з Його слів і діл ми напевно можемо збагнути великий задум відкуплення. І що ж засвідчило Його життя щодо тілесного зцілення? Він ходив по їхніх містах і зціляв серед людей усяку хворобу й усяку недугу. Він уздоровив усіх, хто потребував зцілення, щоб збулося сказане через пророка Ісаю: «Узяв Він на себе недуги наші, й понїс болещі наші». Тож коли ми згадаємо, що це не був випадковий епізод, а головна частина Його служіння; що Він почав Свою працю зі зцілення і продовжував її до кінця Свого життя; що робив це за кожної нагоди і в найрізноманітніших випадках; що робив це щиро, охоче, не залишаючи жодного сумніву чи питання щодо Своєї волі; що Він виразно сказав прокаженому, який сумнівався: «Хочу», — і засмучувався лише тоді, коли люди вагалися цілком Йому довіритися; і коли ми усвідомимо, що в усьому цьому Він лише розкривав справжню мету Свого великого відкуплення і являв Свою незмінну вдачу й любов, і що Він виразно запевнив нас, що Він і досі «учора і сьогоднї, той же самий і на віки», — то, певно, ми маємо велику засаду, на якій може спочивати наша віра, таку ж надійну, як Вічна Скеля.
4. Але осердя відкуплення — У ХРЕСТІ Ісуса Христа, і саме там ми маємо шукати основоположну засаду Божого зцілення. Воно спирається на спокутну жертву Господа Ісуса Христа. Це неминуче випливає з першої засади, яку ми виклали. Якщо хвороба — наслідок гріхопадіння, то вона мусить бути охоплена Христовою спокутою, яка сягає «аж туди, куди сягає прокляття».
Та, крім того, це найвиразніше сказано в 53-му розділі Ісаї, як ми вже бачили: про Нього сказано, що Він ніс наші недуги й узяв на Себе наші болі, і слово «нести» тут те саме, що вживається про спокуту гріха; те саме, що вживається в іншому місці про козла відпущення, який відносить провину народу; і те саме, що вжито в цьому ж розділі там, де Він «приймив на себе гріхи многих». Отже, у тому самому сенсі, у якому Він відніс наші гріхи, Він поніс і наші недуги. І Петро так само каже, що Він «гріхи наші сам піднїс на тїлї своїм на дереві… котрого „ранами сцїлились“». У Своєму тілі Він поніс усю тілесну кару, якою ми завинили за гріх, і наші тіла вільні. Та одна жорстока «рана» Його — бо в оригіналі це слово стоїть в однині — увібрала в себе всі болі й муки стражденного світу; і нам уже нема потреби терпіти те, що Він достатньо вистраждав. Так наше зцілення стає великим правом відкуплення, і ми просто вимагаємо його як нашої спадщини, купленої кров’ю Його хреста.
5. Але є щось навіть вище за хрест. Це ВОСКРЕСІННЯ нашого Господа. У ньому Євангеліє зцілення знаходить джерело найглибшого життя. Смерть Христа знищує корінь хвороби — гріх. Але саме життя Ісуса дає джерело здоров’я і життя для наших відкуплених тіл. Тіло Христа — живе джерело всієї нашої життєвої сили. Той, Хто вийшов із Йосипового гробу з новим тілесним життям воскресіння, є Головою Свого народу для життя й безсмертя. Не для Себе одного прийняв Він силу безконечного життя, а як наше життя. Бог дав Його бути Головою над усім для Своєї Церкви, яка є Його тілом. Ми — члени тїла Його, від тїла Його і від костей Його. Зцілення, яке дає нам Христос, — це не що інше, як Його власне нове тілесне життя, влите в наше тіло з самого Його серця, яке вводить нас у спільність із Його найглибшою сутністю. Той Воскреслий і Вознесений — джерело й міра нашої сили та життя. Ми їмо Його тіло і п’ємо Його кров, і Він перебуває в нас, а ми в Ньому. Як Він живе Отцем, так і той, хто їсть Його, житиме Ним. Це велика, життєва, найдорогоцінніша засада тілесного зцілення в Ісусове ім’я. Це саме життя Ісуса, що являється в нашому смертному тілі.
6. З цього випливає, що це мусить бути цілком НОВЕ ЖИТТЯ. Смерть і Воскресіння Ісуса Христа пролягли страшною прірвою між теперішнім і минулим кожного відкупленого життя. Віднині, коли хто в Христї, той НОВЕ СОТВОРІННЄ; старе минуло; ОСЬ СТАЛО ВСЕ НОВЕ. Смерть Ісуса вбила все наше старе «я». Життя Ісуса — джерело всякого нового життя. Це правда й про наше тілесне життя. Це не повернення до життя колишньої природної сили. Це не відбудова нашої колишньої будови. Це відмова від усіх давніх опор. Часто це навіть занепад і згасання всієї нашої природної сили. Це сила, про яку Писання каже: «робились потужними від немочи», — сила, яка не має з чого почати; яка, подібно до творіння, постає з нічого; яка, подібно до воскресіння, виходить із темного гробу, коли згасла вся попередня допомога й надія. Ця засада має величезне значення в практичному досвіді зцілення. Доки ми шукатимемо його в старому природному житті, ми будемо розчаровані. Але коли ми перестанемо покладатися на тіло й дивитимемося лише на Христа та на Його надприродне життя в нас як на силу і для тіла, і для духу, ми переконаємося, що все можемо в Христі, Який нас укріплює.
7. З цього випливає, що тілесне відкуплення, яке приносить Христос, — це НЕ ЛИШЕ ЗЦІЛЕННЯ, А Й ЖИТТЯ. Це не налагодження нашого життя на старій основі, після якого воно далі йде, як машина, на природному рівні, а вливання нового роду життя й сили. Тому воно так само цілком доступне здоровим людям, як і хворим. Це просто вищий рід життя, перетворення води життя на Його небесне вино. Тому його також треба зберігати постійним перебуванням у Ньому і постійним прийманням від Нього. Це не вклад, зроблений раз і назавжди, а щоденна залежність, оновлення внутрішньої людини день у день, сила, яка приходить лише тоді, коли ми її потребуємо, і триває лише доти, доки ми перебуваємо в Ньому. Таке ЖИТТЯ — дуже священна річ. Воно надає особливої святості кожному погляду, тону, вчинку, органу й руху тіла. Ми живемо Божим життям, і мусимо жити, як Він, і для Нього. Тіло, яке Бог так оживив, удесятеро збільшує силу душі й усього служіння християнського життя. Слова, сказані в цій Божій енергії, діла, зроблені самим Божим життям, будуть зодягнені такою справжньою дієвістю, що люди відчують: і тіло, і дух — це воістину храм Святого Духа.
8. Великий Чинник, що вносить це нове життя в наше життя, — СВЯТИЙ ДУХ. Відкупительна праця Ісуса не може завершитися без Його благословенного служіння. Не як видима тілесна присутність зустрічає тепер цей Ісус із Назарета хворих, кривих і сліпих, а через духовне об’явлення. Воно має всю давню тілесну силу й дає всі давні наслідки для стражденного тіла, але наближення до Нього — духовне, а не тілесне. Його присутність має бути введена в нашу свідомість; зіткнення нашої потреби з Його життям мусить відбутися через Святого Духа. Цього Марії довелося навчитися в найпершу мить воскресіння: «Не приторкайсь до мене — Я схожу до Отця мого». Віднині вона мала знати Його як Вознесеного. Так і Павло перестав знати Христа Ісуса за тілом. Так і Він мусив застерегти учнів у Капернаумі, де, говорячи про Живий Хліб — Джерело зцілення, — додає: «Що ж, коли побачите Сина чоловічого, як входить туди, де перше був? Се дух, що оживлює; тїло не годить ся нї на що.» Ось чому багатьом важко зустрітися з Цілителем. Вони не знають Святого Духа. Вони не знають Бога духовно. Сонце на небі було б лише холодною й сліпучою брилою льоду, якби не атмосфера, що доносить до нас його тепло і світло та розливає їх по нашому світу. Так і Христове життя й любов не можуть досягти нас без Посередника — Духа, Світла, Атмосфери, Божественного Середовища, Який приносить і розливає Його життя і світло, Його любов і Присутність у нашому єстві, бере те, що належить Ісусові, і показує нам, видобуває саму сутність Його життя і Його єства й лагідно розливає її по кожній судині, нерву, органу й функції нашого єства. Так, Він — великий Оживитель. Саме Святим Духом Ісус виганяв бісів на землі, — а тепер, якщо Дух Того, хто воскресив Ісуса з мертвих домує в вас, то Воскресивший Христа із мертвих оживить і смертні тїла ваші Духом своїм, що домує в вас.
9. Це нове життя, як і всі благословення Христового відкуплення, мусить прийти як ДАРМОВА БОЖА БЛАГОДАТЬ, БЕЗ ДІЛ, БЕЗ ОГЛЯДУ НА ЗАСЛУГИ І БЕЗ ЛИЦЕПРИЯТТЯ.
Усе, що приходить через Христа, мусить приходити як благодать. До віри, яка виправдовує, не можна домішувати жодних діл, крім тих, що приходять після виправдання як його плоди. Усі інші — мертві діла, згубні для нашого спасіння. Так само й наше зцілення мусить бути цілком від Бога, а інакше воно зовсім не з благодаті. Якщо Христос зціляє, Він мусить робити це Сам. Ця засада мала б назавжди розв’язати питання про вживання засобів разом із вірою для зцілення. Природне й духовне, земне й небесне, людські діла й Божу благодать не можна змішати, так само як не можна запрягти черепаху разом із паротягом або зробити великий морський кабель наполовину із заліза, а наполовину з конопель. Вони не можуть працювати разом. Дари Євангелія — це дари Владики. Бог може Сам зробити для нас найважчі речі. Але Він не може допомогти нашій самовпевненості зробити найлегші. Тому безнадійний випадок набагато обнадійливіший, ніж той, де ми думаємо, що й самі щось можемо зробити. Ми мусимо, як співається в гімні, «на Нього покластися, покластися цілком, щоб жодна інша надія не втрутилась».
Якщо зцілення шукати природними засобами, то здобудьмо всі найкращі плоди вміння і досвіду. Але якщо воно має прийти через Ісусове ім’я, то мусить бути лише з благодаті.
З цього ж випливає й те, що коли зцілення — частина Євангелія і дар Христа, воно мусить бути неупередженим, обмеженим лише великим євангельським «кожен, хто». Це не особливий дар вибіркової прихильності, а велика й спільна спадщина віри й послуху. Це: «Хто хоче, нехай приймає воду життя дармо». Правда, усі, хто приходить, мусять відповідати простим умовам слухняної віри; але ці умови неупереджені, без лицеприяття, і доступні для всіх.
10. Проста умова цього великого Благословення — як і умова всіх благословень Євангелія — це ВІРА БЕЗ ВИДІННЯ. Благодать без діл і віра без видіння завжди мусять іти разом як дві засади-близнята славного Євангелія. Одне, чого Бог просить від усіх, хто має прийняти Його благодать, — щоб вони довіряли Його простому слову там, де, крім Його слова, їм більше нема на що покластися. Але це мусить бути справжня довіра. Вона мусить вірити й не сумніватися. Якщо Боже слово взагалі правдиве, то воно правдиве цілковито й беззастережно. Досить і дуже малої гірчичної зернини, і вона своїм живим корінням розколе великі скелі й гори, але це мусить бути ціла зернина. Зернина мусить бути неушкоджена. Одна маленька рана вб’є її життя. І один сумнів знищить дієвість віри; тому вона мусить починатися в душі, приймаючи Бога просто й без жодних підпор на Його слово. Віра, яка чекатиме знаків і доказів, ніколи не буде сильною. Рослини, які від початку на щось спираються, завжди будуть кволими й потребуватимуть шпалери. Справді, віра, що спирається на бачене, — це не віра. Блаженні, що не видїли, та й вірували. Авраам мусив повірити Богові й прийняти нове ім’я віри та батьківства ще до того, як з’явився бодай якийсь знак імовірності, і тоді, коли кожна природна ознака заперечувала це й робила безглуздим. Гарно помітити форму висловлювання в 1 Мойсея, розділ 17. Спершу йому сказано: «Будеш ти праотець купи народів». Потім іде зміна Авраамового імені, яка була визнанням його віри й засвідченням перед глузливим світом, що він повірив Богові. Далі йде наступне Боже слово. Але як дивовижно! Час зовсім змінився. Це вже не обіцянка, а здійснений факт: «Я ВЧИНИВ ТЕБЕ отцем купи народів». Це зроблено. Віра перетворила майбутнє на минуле, і тепер Бог зове те чого нема, так як те, що є. Так і ми мусимо вірити й приймати цілюще життя Ісуса та всі благословення Євангелія.
11. Чи є якась засада, що стосується ОБОВ’ЯЗКУ віри щодо тілесного зцілення? Чи це справа нашого вибору, як нам зцілитися і чи довіряти Богові, чи покладатися на людину? Чи дав Він нам «установу й суд», і чи це для нас справа простого послуху? Чи це Його велике право — розпоряджатися тілами, які Він відкупив, і чи не зухвальство для людини, та ще й неосвяченої людини, втручатися в них, і чи не таке саме зухвальство для нас обирати якийсь інший шлях, ніж Його? Чи Євангеліє спасіння — це заповідь так само, як і обітниця, і чи Євангеліє зцілення має таку саму владу? Чи вирішив Він установити закон про те, як має бути вчинено з мором, що ввійшов у Його світ, і чи маємо ми право втручатися в Його великі Закони здоров’я? Чи Він ціною величезних витрат приготував ліки для Своїх дітей як частину Свого відкуплення, і чи ревнує Він у цій справі за честь і права Імені Свого дорогого Сина? Чи заявляє Він, що є власником тіл Своїх дітей, і чи вимагає права дбати про них? Чи залишив Він нам один великий рецепт від хвороби, і чи кожен інший шлях — несанкціонований, неслухняний і на наш власний ризик? Певно, ці запитання відповідають самі на себе й залишають лише один шлях для кожної простої й слухняної Божої дитини.
12. Порядок Божого поводження з нашими душами й тілами підпорядкований певним незмінним засадам.
А. Він діє зсередини назовні, починаючи з нашої духовної природи, а потім розливаючи Своє життя і силу по нашому тілесному єству. Багато людей приходять до Бога по зцілення, хоча їхнє духовне життя зовсім недосконале й неправильне. Бог не відмовляє в зціленні, але Він починає з глибин душі, і коли вона готова прийняти Його життя, Він може почати зціляти тіло.
Б. Між станом душі й тіла існує постійна відповідність. Іван молиться за Гаія: «щоб у всьому добре тобі вело ся, і ти здоров був, яко ж добре ведеть ся душі твоїй». Маленька хмаринка гріха на серці кидає тінь на мозок і нерви та тисне на все тіло. Злісний подих духовного зла отруює кров і пригнічує весь організм. А ясний, спокійний і впевнений дух принесе бадьорість у все тілесне життя й відкриє шлях для всіх повних, сильних пульсів власного Господнього життя в нас.
В. Тому й зцілення часто розвиватиметься поступово, у міру того як росте духовне життя і віра міцніше хапається за Христа. Засада Божого життя, як і природного, така: «спершу траву, потім колос, а далїй повну пшеницю в колосї». Завжди має бути багато підготовчої праці. Зерно мусить бути посіяне й померти. Стебло мусить піднятися й зміцніти настільки, щоб нести свій важкий плід. Багато людей хочуть мати колос, коли стебло ще ніжне. Тоді він тільки придавив би нас своєю вагою. Нам потрібна глибока й тиха сила, щоб утримати наше вище благословення. Інколи вся ця підготовка завершена заздалегідь. Тоді Бог може діяти дуже швидко. Але в кожному випадку Він найкраще знає порядок і процес, найпридатніші для розвитку всієї людини, що завжди є Його великою метою в усій Його праці в нас.
13. Межі зцілення так само визначені певними засадами.
А. Це не безсмертне життя. Чому ж люди взагалі мають помирати, якщо Христос завжди зцілить? Тому що віра може йти лише так далеко, як сягає Божа обітниця, а Бог ніде не обіцяв, що за цього устрою ми ніколи не помремо. Обітниця — це повнота життя, здоров’я і сили в межах нашого природного віку й доки не завершено нашої життєвої праці. Правда, ми маємо життя воскресіння; але не все, а лише його первістки. Говорячи про наше безсмертне життя в 2 Коринтян, розділ 5, апостол каже: «На се сотворив нас Бог, і дав нам задаток Духа.» Тобто, як завдаток колись був жменею тієї самої землі купленого маєтку, але лише жменею, так і Бог дав нам тепер Своїм Духом, у нашому новому тілесному житті, жменю самого життя воскресіння. Але це лише жменя, і повнота не прийде, доки не прийде Він. Та ця жменя варта всієї землі на світі й природного життя в сто разів більше.
Б. Наступна межа стосується міри й ступеня, у яких ми можемо очікувати цього життя в нашому теперішньому стані. Чи матимемо ми силу на всілякі надприродні подвиги й надзвичайні зусилля? Ми маємо обітницю достатньої сили для всієї Божої волі й усього служіння Христові. Але ми не матимемо сили для простої показовості й, певно, жодної — щоб марнувати її в нерозважливості чи витрачати в егоїзмі та гріху. У межах нашої праці, призначеної Богом, — а ці межі можуть бути дуже широкими, набагато ширшими, ніж будь-яка лише природна сила, — ми все можемо в Христі, Який нас укріплює, і можемо безстрашно братися за всі труди, самозречення й труднощі, незважаючи на негоду, слабкість, нездоровий клімат і найвиснажливіші вимоги до сили й часу, — там, куди ясно веде й кличе нас Христос; і ми матимемо Його захисну силу й переконаємося, що «Силен же Бог всякою благодаттю збогатити вас, щоб у всьому всякого часу всякий достаток маючи, збагачувались ви всяким добрим дїлом». Але торкнімося забороненої землі, вийдімо з того священного кола Його волі чи витратьмо свою силу на себе чи на гріх — і наше життя всохне, як Йонина рослина і як рука Самсона. Так, це має справджуватися в нашому житті; усе правдиве — жодної частини не бракує: «З Него, і Ним, і в Него все. Єму слава на віки. Амінь.»