Розділ 2 · 16 хв читання · 20 хв слухання
Практичні настанови
Ми вже розглянули біблійні підстави вчення про зцілення вірою в Бога. Далі постає практичне питання: як людині, що цілком вірить у це вчення, отримати благословення і прийняти зцілення?
1. Будьте цілком переконані в тому, що каже про це БОЖЕ СЛОВО.
Це єдина надійна основа розумної і біблійної віри. Ваша віра мусить спиратися на великі засади й обітниці Біблії, інакше вона ніколи не встоїть під натиском протидії та випробувань, які неодмінно прийдуть. Ви мусите бути настільки певні, що це частина Євангелія і Христового відкуплення, щоб жодні повчання й міркування навіть найкращих людей не могли вас похитнути. Більшість практичних невдач віри в цьому питанні походить від хибних або непевних переконань щодо Божого Слова. Нехай автору буде дозволено згадати випадок однієї жінки, яка всім серцем прийняла цю істину і прийняла Христа як свого Цілителя. Вона відразу дуже зміцніла і духом, і тілом, і її переповнене серце було лише радо розповісти добру новину всім своїм друзям. Серед інших вона зустріла свого пастора і розповіла йому про свою віру і благословення. На її подив, він одразу заперечив проти таких поглядів, застеріг її від цього нового фанатизму і сказав, що обітниці, на які вона спирається, не для нас, а лише для апостолів та апостольської доби. Вона вислухала, засумнівалася, поступилася і відмовилася від свого довір’я. Не минуло й місяця, як автор знову побачив її, а вона вже впала в такий пригнічений стан, що ледве знала, чи вірить вона взагалі Біблії. Якщо ті обітниці були для апостолів, міркувала вона, то чому б і всім іншим обітницям Біблії не бути тільки для них? Її запросили присвятити якийсь час дослідженню того, чого навчає Боже Слово. Обітниці зцілення від книги Вихід до Послання Якова уважно порівняли, і кожне питання спокійно зважили, аж поки істина стала такою очевидною, а її докази такими переконливими, що вона могла сказати лише одне: «Я знаю, що це тут написано, і знаю, що це правда, навіть якби весь світ це заперечував». Тоді вона стала на коліна і попросила в Господа прощення за свою слабкість і невірство, урочисто відновила своє визнання віри та посвяту і знову прийняла обітницю зцілення і хрещення Святим Духом. Від того дня вона одужала і благословенна всяким духовним благословенням; і навіть той самий пастор, через якого вона спіткнулася, змушений був визнати, що це перст Божий. Але початком усього її благословення була та мить, коли вона цілком прийняла Боже Слово і спочила на ньому.
2. Будьте цілком певні, що БОЖА ВОЛЯ — ЗЦІЛИТИ ВАС.
Більшість людей досить охоче визнає, що Христос має силу зцілювати. Навіть сам диявол це визнає. Справжня віра передбачає таку саму впевненість у Божій готовності відповісти на цю молитву віри. Будь-який сумнів у цьому неодмінно паралізує нашу молитву про конкретне зцілення. Якщо тут є хоч якесь питання, то в нашому очікуванні не може бути певності. Просте невиразне сподівання, що наша молитва, можливо, буде прийнята, недостатньо сильне, щоб змагатися з силами хвороби і смерті. Молитва про зцілення з додатком «якщо на те Його воля» не містить жодної вимоги, через яку сатана відпустив би свою хватку. Це те, щодо чого ми повинні знати Його волю ще до того, як просимо, а тоді прагнути цього й вимагати цього саме тому, що це Його воля. Чи дав Він нам якийсь спосіб пізнати Його волю? Безперечно. Якщо Господь Ісус придбав це для нас Своїм відкупленням, то Божа воля, щоб ми це мали, бо все відкупительне діло Христа було не чим іншим, як виконанням волі Отця. Якщо Ісус пообіцяв це нам, то Його воля, щоб ми це отримали, — бо як іще ми можемо знати Його волю, як не з Його слова? Ба більше, якщо Ісус заповів це нам у Новому Заповіті, який є просто ЙОГО ОСТАННЬОЮ ВОЛЕЮ, то це просто один із дарів за заповітом нашого Брата, і всі питання про волю мають скінчитися. Боже Слово назавжди є мірилом Його волі, і це слово незмінно проголосило, що найбільше Боже бажання і незмінна засада Його дії та волі — віддати кожній людині згідно з тим, як вона повірить, а особливо спасти всіх, хто вірою прийме Христа, і зцілити всіх, хто такою ж вірою прийме зцілення. Нікому й на думку не спадає просити прощення «якщо Господь захоче». Тож не слід кидати сильнішої тіні сумніву і на Його обітницю тілесного відкуплення. І те, і те щедро пропонується кожному серцю, що довіряє і хоче це прийняти. Нещодавно автор спостерігав дуже разючий випадок. За одну жінку, досить помітну в християнському служінні, молилися й помазали її для зцілення. За кілька тижнів вона повернулася й сказала, що їй не краще. Її запитали, чи вірила вона цілковито. «Так, — відповіла вона, — я вірила, що буду зцілена, якщо на те Його добра воля, а якщо ні, я готова прийняти інше». «Але, — відповіли їй, — хіба ми не можемо пізнати Божу волю в цьому питанні з Його власного слова і просити з повним очікуванням благословення? Більше того, чи слід нам узагалі просити в Бога чогось, доки ми не маємо підстав вірити, що це Його воля? Хіба Його слово не є виявом Його волі, і, після того як Він так повно це пообіцяв, хіба не прикро й не глумливо натякати на сумнів у Його готовності?» Вона пішла, а вже наступного ранку прийняла обітницю. Вона сказала Господу, що тепер вірить не лише в те, що Він може, а й у те, що Він хоче і вже усуває її недугу. Не минуло й пів години, як недуга цілком і видимо зникла, — а це була зовнішня пухлина чималого розміру, тож тут не могло бути ні уяви, ні помилки. Часто в молитві «Нехай буде воля твоя» криється чимало прихованого невірства. Насправді це благословенне прохання виражає найвищу міру Божої любові й благословення. Ніщо добріше не може прийти до нас, ніж ця воля. І все ж ми часто просимо про неї так, ніби це залізна рука жорстокого деспота і невблаганна доля.
3. Подбайте, щоб ви самі були В ПРАВИЛЬНИХ СТОСУНКАХ З БОГОМ.
Якщо ваша хвороба прийшла через якусь гріховну причину, подбайте, щоб ви глибоко покаялися у своїх гріхах і визнали їх, а також, наскільки це у ваших силах, цілком відшкодували заподіяне. Якщо це було виховне покарання, покликане відокремити вас від якогось зла, негайно станьте перед Богом у щирому самоосуді та посвяті й прийміть від Нього благодать, що освятить вас і збереже вас святими. Нечисте серце — постійне джерело хвороби. Освячений дух сам по собі настільки ж здоровий, наскільки і святий. Водночас не дозволяйте сатані паралізувати вашу віру, відкидаючи вас назад до вашої недостойності й кажучи, що ви недостатньо добрі, щоб цього вимагати. Ми ніколи не можемо заслужити жодної з Божих милостей. Єдина підстава — ім’я, заслуги й праведність Христа. Але ми можемо зректися відомого гріха, можемо ходити так, щоб догоджати Богові. Ми можемо судити себе самих і відкинути все, що Бог показує нам як неправильне. Щойно ми це робимо, нам прощено. «Коли б ми самі себе розсуджували, то не були б осуджені». «Коли визнаєм гріхи наші, то Він вірний і праведний, щоб простив нам гріхи, і очистив нас од всякої неправди». Не чекайте, щоб відчути прощення чи радість, але нехай ваша воля цілком навернеться до Бога, і повірте негайно, що вас прийнято, а тоді приступайте зі щирим серцем, у повноті віри, окропивши серце від лукавого сумління і обмивши тіло чистою водою.
Марно нам намагатися виявляти віру за себе чи за інших, коли ми свідомо переступаємо заповідь і зневажаємо покарання, яке Бог призначив для того, щоб ми його шанували і йому корилися. Але коли ми приймаємо Його виправлення і навертаємося до Нього зі смиренним і слухняним серцем, Він милостиво прибере руку болю і зробить дотик зцілення знаком Своєї прощаючої любові. «І молитва віри спасе болящого, і підійме його Господь; а коли гріхи вчинив, відпустять ся йому. Визнавайте один одному гріхи, і молїте ся один за одного, щоб сцїлитись вам.»
Часто наша хвороба — це лише моральна малярія, якої ми набралися, зайшовши на територію сатани. Ми не можемо бути зцілені, доки не вийдемо з забороненого місця і знову не станемо на святу землю. Тож це питання нашого особистого стану, хоч і не є умовою зцілення, дуже важливе в ньому. Велика мета Бога в усіх Його ділах з нами — наше найвище благо і наше духовне здоров’я. Тому для стражденного християнина немає кращої поради, ніж давнє напучування: «Розпитуймо й розвідуймо наші дороги та й обернїмось до Господа. Не по свойму бо серцї карає він і посиляє смуток на дїтей людських. Благий Господь до тих, хто надїється на його, — до душі, що його шукає.»
Автор хотів би проілюструвати це ще одним справжнім випадком. Одного з членів його власної родини раптово вразила тяжка й небезпечна хвороба. Це була маленька дитина, така мала, що напевно не могло йтися про якусь її власну провину чи гріх. Серед сильних судом від усіх людських засобів швидко відмовилися, і справу віддали Богові в молитві та помазанні. Полегшення настало відразу, але недуга не зникла цілком, і тієї ж ночі стався дуже загрозливий напад, а молитва віри, здавалося, натрапила на страшну хмару перешкоди. Одразу ж у його серці глибоко закарбувалося, що з кимось із членів родини щось серйозно негаразд. Почали ретельно шукати, і врешті з’ясувалося, що так воно і є. Одна людина тяжко згрішила і приховала це. Але тепер було зроблено глибоке і щире визнання, кривду урочисто виправлено перед Богом, а Його прощення випрошено і прийнято. Тоді весь тягар звалився, і невинна страждальниця миттєво зцілилася, а наступного ранку встала з найдивовижнішим здоров’ям і бадьорістю, і відтоді жодного разу серйозно не хворіла.
4. Цілком переконавшись у Божому Слові, у Божій волі та в тому, що ви особисто прийняті Богом, ТЕПЕР ДОВІРТЕ ЙОМУ СВОЄ ТІЛО Й ПРИЙМІТЬ ЙОГО ОБІТНИЦЮ ЗЦІЛЕННЯ в ім’я Ісуса простою вірою. Не просто просіть про нього, а смиренно і твердо вимагайте його як Його завітну запоруку, як вашу спадщину, як право, придбане відкупленням, як щось уже повністю запропоноване вам в Євангелії, що чекає лише вашого прийняття, щоб стати вашою власністю. Є велика різниця між проханням і вимогою, між бажанням і взяттям. Ви мусите прийняти Христа як свого Цілителя — не як експеримент, не як щось майбутнє, мовляв, можливо, а як теперішню дійсність. Ви мусите вірити, що Він уже тепер, за Своєю обітницею, торкається вашого життя Своєю всемогутньою рукою і оживляє джерела вашого єства Своєю силою. Не вірте лише, що Він це зробить, а вимагайте і вірте, що Він торкається вас тепер і починає діло зцілення у вашому тілі. І йдіть уперед, вважаючи, що це вже зроблено, визнаючи це й прославляючи Його за це. Добре приготуватися до цього урочистого акту довіри й привласнювальної віри. Це має бути дуже обдуманий і остаточний крок, і за самою природою речей його не можна повторити. Як і вінчання, він знаменує і скріплює печаттю велику угоду, і його цінність залежить від справжності того союзу, який він скріплює. Перш ніж зробити цей крок, нам слід ретельно зважити кожне питання, а тоді вважати їх назавжди вирішеними і вийти урочисто, рішуче, безповоротно на нову землю — на Божу обітницю, з глибоким переконанням, що це назавжди. Це дає серцю велику силу і спокій і зачиняє двері перед тисячею сумнівів і спокус. Від тієї миті сумнів слід вважати цілком неможливим, і навіть сама думка про відступ чи повернення до старих засобів має бути неприпустимою. Звісно, така людина відразу відмовиться від усіх ліків і медичного лікування. Бог став Лікарем, і Він не віддасть Своєї слави іншому. Бог зцілив, і всі людські спроби допомогти означали б сумнів у дійсності зцілення. Що повніше цей акт віри буде цілковитим віддаванням себе, то більше сили він матиме. Якщо у вас є якесь питання щодо вашої віри для цього, зробіть це особливим предметом приготування і молитви. Просіть Бога дати вам особливу віру для цього кроку. Усі наші чесноти мусять приходити від Нього, а серед них і віра. Ми не маємо нічого свого, і навіть сама наша віра — це лише благодать Самого Христа в нас. Ми можемо виявляти її, і настільки сягає наша відповідальність; але Він мусить її дати, а ми просто вдягаємо її і носимо як Його дар. І це робить виявлення сильної віри дуже простою і благословенною можливістю. Ісус не каже нам: «Майте самі велику віру». Але Він каже нам: «Майте віру Божу». Це краще. Божа віра цілком достатня, і ми можемо мати її і користуватися нею. Ми можемо прийняти Христа як нашу віру, так само як ми прийняли Його як наше виправдання, як наші перемоги над спокусою, як наше освячення. Тож ми можемо солодко спочивати в певності, що наша віра не підвела перед вимогами обітниці, бо це була власна віра Христа. Ми просто приходимо в Його ім’я і приносимо Його як нашу досконалу жертву, нашу підставу, нашу віру, нашого заступника, нашу праведність і все — і ми просто й цілковито приймаємо заради Христа і саму нашу віру, яка є не чим іншим, як прийняттям Його вільного дару благодаті. Тож приходьте і прийміть Його обітницю; а прийнявши, вірте, за Його словом, що ви отримали її.
5. ДІЙТЕ ЗА СВОЄЮ ВІРОЮ. «Устань, візьми постїль твою, та й ходи!» Не для того, щоб показати свою віру чи виставити свою відвагу, а саме через вашу віру почніть діяти як той, хто зцілений. Ставтеся до Христа так, ніби ви Йому довіряєте, — беріться в Його ім’я і Його силою за те, що було б неможливе вашою власною силою; і Він не підведе вас, якщо ви справді довіряєте Йому і продовжуєте послідовно й відважно діяти за своєю вірою. Але дуже важливо, щоб ви остерігалися робити це на підставі чиєїсь чужої віри чи слова. Не вставайте з ліжка і не ходіть на кульгавій нозі тому, що хтось велить вам так зробити. Це не віра, а зухвалість. Він неодмінно скаже вам так зробити, але це мусить бути голос ВАШОГО ГОСПОДА; і якщо ви ходите з Ним і довіряєте Йому, ви впізнаєте Його голос. Ваша молитва, як і Петрова, має бути така: «Господи, коли се Ти, звели менї йти до Тебе по водї», — і Він неодмінно велить вам, якщо має вас зцілити; але в цьому великому й урочистому ділі кожен з нас мусить сам пізнати й побачити Господа. А тоді, коли ви вийдете діяти за своєю вірою, остерігайтеся почати стежити за наслідком, дивитися на симптоми чи перевіряти, чи ви стоїте. Ви мусите не зважати на всі симптоми і бачити лише Його перед собою, всемогутнього, щоб підтримати вас і вберегти від падіння. Той, хто викопує своє насіння, щоб подивитися, чи воно росте, дуже скоро вб’є його в корені. Справжній хлібороб довіряє природі й дає насінню рости в тиші. Тож довірмося Богові, готові навіть бачити, як відповідь похована, мов те насіння, і вмирає в темній землі зневіри, знаючи, що «коли ж умре, то багато овощу приносить».
6. БУДЬТЕ ГОТОВІ ДО ВИПРОБУВАНЬ ВІРИ. Не чекайте завжди негайного зникнення симптомів. Не думайте про них. Просто не зважайте на них і йдіть уперед, тримаючись дійсності, що стоїть за всіма симптомами і під ними. Пам’ятайте: здоров’я, яке ви прийняли, — це не ваша власна природна сила, а життя Ісуса, що являється у вашому смертному тілі; і тому старе природне життя може й надалі бути оточене багатьма немочами, але за ним, поруч із ним і навпроти нього є всемогутнє життя Христа, щоб підтримувати ваше тіло. «Умерли бо ви, і життє ваше поховане з Христом у Бозї.» Але «Христос, життє ваше»; і життя, яке ви тепер живете в тілі, ви живете вірою в Сина Божого, Який полюбив вас і видав Себе за вас. Тож не дивуйтеся, якщо природа й далі часто вас підводитиме. Його зцілення — це не природа, це благодать, це Христос, це тілесне життя воскреслого Господа. Це життєва сила того тіла, що вознеслося праворуч Бога; і вона ніколи не слабне і ніколи не підводить тих, хто їй довіряє. ЦЕ ХРИСТОС — ВАШЕ ЖИТТЯ; тіло Христа для вашого тіла, як Його Дух — для вашого духу. Тому не дивуйтеся, якщо прийдуть випробування. Вони приходять, щоб показати вашу потребу в Христі й повернути вас до Нього. І знати це, а отже вдягатися в Його силу у своїй немочі й жити в ній щомиті, — це і є досконале зцілення. До того ж випробування завжди перевіряють і зміцнюють віру настільки, наскільки вона справжня; вона мусить виявитися щирою, щоб Бог міг виправдати Свою нагороду за неї перед усім всесвітом. Саме так Бог збільшує нашу віру: ставить до неї більші вимоги і змушує нас вимагати і виявляти більше благодаті. «Як орел визиває гнїздо своє» і викидає своїх пташенят посеред повітря, щоб змусити їх розправити свої маленькі крила і навчити їх літати, так і Бог часто зіштовхує нас з усіх наших власних опор і впевненостей, щоб змусити нас простягнути руки й крила віри. Якби не жертва Ісаака, Авраам ніколи не досяг би, як досяг, віри у воскресіння.
Але хоч би якими були симптоми, ми мусимо непохитно вірити, що за всіма симптомами Бог звершує Своє велике відновлення. «Тим то не слабнемо; нї, хоч зовнїшнїй наш чоловік млїє, та нутряний обновляєть ся день у день.»
7. ВИКОРИСТОВУЙТЕ СВОЮ НОВУ СИЛУ Й ЗДОРОВ’Я ДЛЯ БОГА і пильнуйте коритися волі Учителя. Ця сила, дана Христом, — дуже свята річ. Це Життя воскресіння Христа в нас. І його треба витрачати так, як витрачав би його Він Сам. Його не можна марнувати на гріх і самолюбство: його треба віддати Богові як «жертву живу». Сила зникне там, де її віддано світові, а гріх завжди приноситиме тілесне покарання. Звичайно, ми можемо сподіватися бути здорові й мати добробут так, як ведеться нашій душі.
І недостатньо, щоб ми використовували цю силу лише для себе; ми мусимо свідчити про неї іншим. Ми мусимо розповідати про це світові. Ми мусимо бути безстрашними і вірними свідками Євангелія повного відкуплення. Часто доведеться свідчити за найтяжчих обставин перед людьми, які найгордовитіше його зневажатимуть. Але Учитель велить, і церква потребує, щоб уся Божа воля була проголошена. І світ потребує цього Євангелія зцілення. Язичницькі народи потребують його як доказу істинності християнства. Безвір’я потребує його як відповіді на свій матеріалізм. Велике діло закордонних місій потребує його як вступу до Євангелія серед язичників. Наступний великий місіонерський рух неодмінно мусить увібрати цю могутню істину. І ця істина буде для справи поширення Євангелія незрівнянно більшим, ніж була досі медична місія. Це не та віра, яку ми можемо тримати лише для себе. Це велике й урочисте доручення, і ми, що його прийняли, мусимо об’єднатися, щоб використовувати його на Божу славу, на свідчення про істину і для поширення Євангелія, як використовувалися язики П’ятидесятниці в давні дні християнства. Ці дивовижні вияви Божої сили, які ми починаємо бачити, — знаменні ознаки кінця. Вони — передвісники Великого З’явлення. Як вони позначили час Його перебування на землі, так вони супроводжують і Його повернення. І вони закликають нас урочисто й ревно готуватися до Його Пришестя. Коли наші очі вже звернені не до гробу, а до небес, що відкриваються, і наші серця вже відчувають певні поштовхи того життя воскресіння, нам належить пильнувати й працювати, як ніхто інший не може; не шкодуючи себе в тривожній турботі про себе, а працюючи Його великою силою, вчасно й невчасно, і переконуючись у правдивості слів: «Хто бо хоче душу свою спасти, погубить її; хто ж погубить душу свою задля мене та євангелиї, той спасе її».
Тож приймімо, збережімо й посвятімо цей великий дар Євангелія і Божої благодаті. А тепер: «Сам же Бог упокою нехай осьвятить вас зовсїм, і ввесь ваш дух, і душа, і тїло нехай збережеть ся непорочно у прихід Господа нашого Ісуса Христа. Вірен, Хто покликав вас, Він і зробить (се).»