Основні доктрини християнської віри
Чи вічна майбутня кара?

Розділ 16 · 27 хв читання · 35 хв слухання

Чи вічна майбутня кара?

Ісус Христос ясно навчав, що буде буквальне пекло і що це пекло буде місцем свідомих страждань — страждань, які набагато перевищують усе, чого будь-хто зазнає тут, у цьому теперішньому житті; але перед нами постає ще одне надзвичайно важливе питання: чи будуть ці майбутні свідомі страждання нерозкаяних нескінченними? Чимало людей вірять у майбутню кару дуже суворого й страшного характеру і навіть вірять у буквальне пекло страшних, свідомих страждань, але заперечують або принаймні піддають сумніву те, що це майбутнє пекло буде місцем нескінченних свідомих страждань. Багато з них визнають і навчають, що страждання можуть тривати довго, можливо, тисячі років, але вважають, що врешті-решт вони скінчаться і що всі люди зрештою прийдуть до покаяння, приймуть Ісуса Христа і будуть спасенні. Яка ж точна правда в цьому питанні? Ми не можемо розв’язати його, з’ясовуючи, у що вірить більшість нібито надійних богословів, бо більшість часто помиляється, а меншість часто має рацію. Не можемо ми розв’язати його й міркуваннями про те, що мусить робити така Істота, як Бог. Скінченні й нерозумні люди, як ми, і як найбільші мудреці серед філософів і богословів, не здатні судити, що мусить робити безмежно мудрий і безмежно святий Бог. Усі міркування скінченних людей про те, що мусить робити безмежно мудрий Бог, цілком марні й є цілковитою втратою часу. Усе, що ми знаємо про майбутнє, — це те, що Богові було завгодно сказати нам у Його Слові. Біблія, як ми бачили, поза всяким сумнівом є Словом Божим, і тому те, що вона каже про цей чи будь-який інший предмет, істинне й абсолютно певне, а в питанні такого характеру одна унція Божого одкровення важить більше, ніж тисяча тонн людських домислів. Отже, усе питання в тому, чого навчає про це Біблія.

I. ЧОГО БІБЛІЯ НАВЧАЄ ПРО НЕСКІНЧЕННІСТЬ МАЙБУТНЬОЇ КАРИ

1. Щоб точно з’ясувати, чого Біблія навчає про нескінченність майбутньої кари, звернімося насамперед до слів Самого нашого Господа Ісуса в Маттея 25:46: «І пійдуть сї на вічні муки, а праведні на життє вічне.» Перше питання, що постає перед нами при вивченні цього уривка, — що означає слово aionios (aionion), яке тут перекладено як «вічні». Найкращий грецько-англійський словник Нового Завіту — словник Таєра. У цьому словнику Таєр, ретельно дослідивши слово, його походження та вживання, подає три значення цього слова, і тільки ці три: (1) «Без початку й кінця, те, що завжди було і завжди буде». (2) «Без початку». (3) «Без кінця, що ніколи не припиниться, вічний». Часто кажуть, що слово aionios за своїм походженням означає вікотривалий і тому може стосуватися обмеженого періоду. Навіть якщо визнати це правдою, слід пам’ятати, що значення слів визначається не їхнім походженням, а вживанням, і найважливіше питання не в тому, яке походження цього слова, а в тому, як воно вживається в Новому Завіті. У Новому Завіті воно вживається 72 рази. Сорок чотири з цих 72 разів воно вживається у словосполученні «вічне життя», або, як його іноді передають, «життя вічне». Ніхто не сумнівається, що вічне життя нескінченне і що у зв’язку зі словом «життя» «вікотривалий» (якщо таке справді походження цього слова) означає той, що триває через усі віки, ніколи не кінчається. Один раз воно вживається у зв’язку зі словом «оселї» — про оселі, які блаженні матимуть у прийдешньому світі, і, звісно, вони також нескінченні. Один раз воно вживається про «вагу слави», яка в прийдешньому світі чекає на віруючого в Ісуса Христа, що в теперішньому житті терпить скорботи за Христа. І в цьому випадку, звісно, за загальною згодою воно означає «нескінченний». Один раз воно вживається про «будинок нерукотворний», який віруючі в Христа отримають під час приходу Господа Ісуса (2 Коринтян 5:1-8). Звісно, цей «будинок нерукотворний» вічний. Власне, саме те, що доводиться в цьому уривку, — це протиставлення наших теперішніх тіл, які існують лише короткий час, і наших тіл воскресіння, які існуватимуть упродовж усієї вічності. Один раз воно вживається про майбутнє невидиме, що ніколи не кінчається, на противагу теперішньому видимому, що існує до часу (2 Коринтян 4:18). Звісно, невидиме ніколи не кінчається. Саме це й підкреслює протиставлення. Один раз воно вживається про вічну «утїху» (за Переглянутим перекладом), або «розраду» (за Авторизованим перекладом), яку дають нам «Сам же Господь наш Ісус Христос, і Бог і Отець наш», і вона, безперечно, нескінченна. Двічі воно вживається про славу («з вічньою славою»), яку здобувають ті, хто в Христі (2 Тимотея 2:10). Вона, звісно, за загальною згодою нескінченна. Один раз воно вживається про «спасення», яке приносить Христос, і воно поза всяким сумнівом нескінченне. Один раз (Євреїв 9:12) воно вживається про «відкупленнє», яке Ісус Христос здобуває для нас Своєю кров’ю. Це відкуплення нескінченне. Власне, головне протиставлення в контексті цього місця — між тимчасовим відкупленням, яке здобували постійно повторювані жертви Мойсеєвого обряду, і нескінченним відкупленням, яке здобула досконала жертва Христа, принесена раз назавжди. Один раз воно вживається про «наслїддя», яке отримують ті, хто в Христі (Євреїв 9:15). І тут поза всяким сумнівом воно нескінченне. Один раз воно вживається про вічний завіт («кров завіту вічнього»), укладений через Христову кров, на противагу тимчасовому завітові, що ґрунтувався на крові биків і козлів і був даний через Мойсея. І тут воно неминуче й наголошено означає «нескінченний». Саме про це й ідеться. Один раз воно вживається про «вічнє царство» нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа (2 Петра 1:11), а в Луки 1:33 нам сказано: «царству Його не буде кінця». Один раз воно вживається у словах «Євангелия вічна» (Євангелія — тобто добра новина), і вона, звісно, теж ніколи не скінчиться. Один раз воно вживається про «вічнього Бога» (Римлян 16:26), і Він, безперечно, існує не просто впродовж довгих віків, а без кінця. Один раз воно вживається про Святого Духа, Якого названо «Духом вічнїм» (або довічним), і Він, безперечно, існує не просто впродовж довгих віків, а впродовж абсолютно нескінченної вічності. Це охоплює п’ятдесят дев’ять із сімдесяти двох випадків його вживання, і в цих п’ятдесяти дев’яти випадках думка про нескінченність абсолютно необхідна для змісту, а в жодному з тринадцяти решти випадків його не вжито про щось, про що відомо, що воно має кінець. Якщо вживання може визначити значення будь-якого слова, то новозавітне вживання цього слова, безперечно, визначає, що воно означає нескінченний, або, як визначає його Таєр, «без кінця, що ніколи не припиниться, вічний».

І це ще не все: Сам Бог визначає, що воно означає нескінченний. Він визначає його як нескінченний, свідомо вживаючи його на противагу тому, що має кінець. Наприклад, у 2 Коринтян 4:18 читаємо: «що не дивимось на видоме, а на невидоме; що бо видоме, дочасне, (дослівно — „на певний час“); що ж невидоме, вічне.» Уся суть тут у тому, що невидиме, на відміну від видимого, яке існує певний час, існує нескінченно довго.

Але навіть якщо припустити, що за своїм уживанням це слово могло б стосуватися того, що, хоч і триває впродовж віку чи віків, має кінець, — навіть якби це було так (а це не так), то його значення в кожному окремому випадку довелося б визначати з контексту, у якому воно стоїть. Який же контекст уривка, що ми вивчаємо? Прочитаймо його ще раз: «І пійдуть сї на вічні муки, а праведні на життє вічне.» Той самий грецький прикметник ужито і щодо кари («вічні муки»), і щодо життя («життє вічне»). (В Авторизованому перекладі його передано по-різному, але в грецькому тексті й у Переглянутому перекладі він точно той самий.) Безперечно, цей означальний прикметник мусить означати в одній половині речення те саме, що й у другій. Ми принаймні мусимо визнати, що Ісус Христос був чесною людиною, і Він, безперечно, був надто чесним, щоб жонглювати словами: Він не вжив би слова в одному значенні в одній половині речення і в зовсім іншому — в другій. Він явно хотів донести думку, що кара неспасенних триватиме так само довго, як і життя спасенних. Ніхто не сумнівається, що життя нескінченне. Якби воно не було нескінченним, це зруйнувало б усі наші надії. Отже, якщо чесно поводитися зі словами нашого Господа, Він навчав, що кара неспасенних буде нескінченною. У Божому Слові ми маємо точнісінько таку саму підставу вірити в нескінченну кару, як і вірити в нескінченне життя. Якщо ви відмовляєтеся від одного, то мусите відмовитися й від другого — або ж нечесно поводитися зі словами Ісуса Христа.

2. Ми могли б на цьому й зупинитися, вважаючи справу доведеною, але звернімося до ще одного уривка, Одкриттє 14:9-11: «І третїй ангел ійшов слїдом за ними, глаголючи голосом великим: Коли хто покланяєть ся перед зьвіром і образом його, і приймає пятно на чоло своє, або на руку свою, той пити ме також од вина гнїва Божого, немішаного, наточеного в чашу гнїва Його; і буде мучений в огнї і сїрцї перед сьвятими ангелами і перед Агнцем. А дим їх муки буде зноситись по вічні віки; і не мають впокою день і ніч ті, що покланяють ся зьвірові і образові його, і коли хто приймає пятно імени його.» Тут ми маємо ще один вислів про тривалість кари й страждань нерозкаяних — вислів, перекладений як по вічні віки. У грецькому тексті є дві трохи відмінні форми вислову, які так перекладаються. Одна з них у дослівному перекладі звучить «на ті віки тих віків», друга — «на віки віків». Яку ж думку передають ці вислови? Ті, хто намагається уникнути сили цих слів як таких, що вказують на абсолютну нескінченність, кажуть, що цей вислів «є гебраїзмом на позначення найвищого у своєму роді», і як ілюстрацію того самого нібито гебраїзму наводять вислови «Пан панів» і «Святеє святих». Але це не так. По-перше, жоден із цих двох висловів не має тієї самої форми; а по-друге, вислів «Пан панів» і вислів «Святеє святих» означають зовсім не це. Вислів «Пан панів» означає не просто найвищого Пана, а Того, Хто Сам є Паном над усіма іншими панами, і вислів «на ті віки тих віків» ніколи не означає просто віків, що є найвищими віками на відміну від інших віків (ані, як висловлюється ще хтось, віків, що виходять з інших віків, тобто завершальних віків перед вічністю). За своєю формою цей вислів означає віки, які самі складаються з віків. Він зображає не роки, що накочуються на роки, і не століття, що накочуються на століття, а віки, що накочуються на віки в нескінченній ході. Це найсильніша можлива форма вислову для абсолютної нескінченності. Крім того, остаточно визначити, що означає цей вислів, можна, розглянувши, як його вживають. Уживання завжди є вирішальним у визначенні значення слів і висловів. Як же вживаються ці вислови в книзі, з якої ми взяли наш уривок? У цій книзі вони трапляються дванадцять разів. У восьми з дванадцяти випадків вони стосуються тривалості існування, або царювання, або слави Бога та Його Сина, Ісуса Христа, нашого Господа. Звісно, у цих випадках вислів мусить означати не просто найвищі віки чи якісь окремі віки — він мусить означати абсолютну вічність і нескінченність. Один раз його вжито про тривалість блаженного царювання праведних, і, звісно, тут він знову означає нескінченну вічність; а в трьох решті випадків його вжито про тривалість мук диявола, звіра, лжепророка та остаточно нерозкаяних. Ті, хто заперечує, що цей вислів означає абсолютно нескінченну вічність, наполягають, що його вжито в Одкриттї 11:15, де нам сказано: «царства сьвіта стали (царствами) Господа нашого й Його Христа, і царювати ме по вічні віки (на ті віки тих віків)», і що в 1 Коринтян 15:24 нам сказано, що Христос «передасть царство Богу й Отцеві»; а отже, Його царство мусить скінчитися, і тому «по вічні віки» в цьому уривку не може означати «без кінця». На це заперечення є дві відповіді, і кожної з них досить. Перша: «він» у словах «і царювати ме по вічні віки» в Одкриттї 11:15 не обов’язково означає Христа, а радше Господа Єгову, і в такому разі аргумент падає. Друга відповідь: хоча в 1 Коринтян 15:24 і далі нас навчено, що Ісус Христос передасть Отцеві Своє посередницьке царство, проте нас ясно навчено, що Він царюватиме разом з Отцем, і в Луки 1:33 нам прямо сказано, що «царству Його не буде кінця», тож навіть якби «він» в Одкриттї 11:15 означав Христа, а не Господа Єгову, твердження, що Він, Христос, царюватиме по вічні віки, тобто без кінця, однаково було б цілком правильним. У всій книзі немає жодного місця, де цей вислів ужито про щось інше, ніж те, що абсолютно нескінченне. Отже, на питання знову дано відповідь, і відповідь вирішальну: свідомі страждання тих, хто вперто не кається, абсолютно нескінченні.

3. Тепер погляньмо на ще один уривок, 2 Солунян 1:7-9: «в одкриттю Господа Ісуса з неба з ангелами сили, в огнї поломяному даючи відомщеннє тим, що не знають Бога і не корять ся благовістю Господа нашого Ісуса Христа. Вони приймуть муку, погибель вічну від лиця Господнього і від слави потуги Його.» Тут нам сказано, що ті, хто не знає Бога й не кориться Євангелії, «приймуть муку, погибель вічну».

Що означає «погибель вічну»? В Одкриттї 17:8, 11 нам сказано, що звір іде в «погибіль», тож якщо ми з’ясуємо, куди йде звір, або в що він іде, то знатимемо, що означає «погибіль» у біблійному вжитку. В Одкриттї 19:20 нам сказано: «І схоплено зьвіра, а з ним лжепророка, що робив ознаки перед ним, котрими зводив тих, що приняли пятно зьвіра, і що покланялись образові його. Живцем вкинуто обох в озеро огняне, палаюче сїркою», тож ми бачимо, що «погибіль» — це доля у вогняному озері. А в наступному розділі, в Одкриттї 20:10, нам сказано: «А диявола, що зводив їх, вкинуто в озеро огняне і сїрчане, де зьвір і лжепророк; (і це після того, як вони вже пробули там тисячу років, див. контекст); і будуть мучитись день і ніч по вічні віки.» Тож ми бачимо, що погибіль означає долю у вогняному озері, де його мешканці свідомо страждають без перерви по вічні віки. Отже, із зіставлення 2 Солунян 1:7-9 з цими уривками ясно, що ті, хто не знає Бога й не кориться Євангелії нашого Господа Ісуса Христа, будуть покарані нескінченними, свідомими стражданнями.

4. Погляньмо ще на один уривок, Маттея 25:41 (це знову слова Самого Господа Ісуса): «Тодї скаже він і до тих, що по лївицї: Ідїть од мене, прокляті, ув огонь вічний, приготовлений дияволові та ангелам його.» Я хочу, щоб ви звернули тут увагу на те, що кара, на яку посилають нерозкаяних, — це «огонь вічний», «приготовлений дияволові та ангелам його». Точний опис того, що таке цей вічний огонь, приготовлений дияволові та його ангелам, ми маємо в уривку, який прочитали кілька хвилин тому, Одкриттє 20:10: «А диявола, що зводив їх, вкинуто в озеро огняне і сїрчане, де зьвір і лжепророк; і будуть мучитись день і ніч по вічні віки.» Зіставивши ці два твердження, ми маємо ще одне ясне свідчення нашого Господа, що кара нерозкаяних буде свідомою мукою, де їх каратимуть без упину день і ніч по вічні віки.

З будь-якого з цих уривків, а особливо з усіх разом, ясно, що Писання показують так ясно, як тільки може висловити мова: МАЙБУТНЯ КАРА ТИХ, ХТО ВПЕРТО НЕ КАЄТЬСЯ, АБСОЛЮТНО НЕСКІНЧЕННА.

II. ЗАПЕРЕЧЕННЯ

Є кілька місць Писання, які ті, хто вірить, що всі люди зрештою покаються, будуть приведені до прийняття Христа і так спасенні, висувають проти того, що видається ясним ученням уривків, які ми вивчали.

1. Перше з них — 1 Петра 3:18-20: «тому що й Христос, щоби привести нас до Бога, один раз пострадав за гріхи наші, Праведник за неправедних, що був умертвений по тїлу, но ожив духом, в котрому і тим духам, що в темницї, прийшовши, проповідував, колисьто неслухняним, як того часу дожидало (їх) довготерпіннє Боже, за днїв Ноя, як строїв ся ковчег, в котрий мало, то єсть, вісїм душ, спасло ся од води.» Стверджують, що оскільки Христос пішов і проповідував духам у темниці, то після смерті людей буде ще одна нагода. Але цього згаданий уривок ніяк не стверджує й не натякає на це.

(1) Насамперед немає жодного доказу, що слова «тим духам, що в темницї» стосуються померлих духів людей, які колись жили тут, на землі. У Біблії про померлих духів людей так не говориться. Цими словами називають інших духів, але не безтілесні людські духи, і є всі підстави вважати, що ці духи «що в темницї» були не грішними людьми, які жили на землі, коли будувався ковчег, а ангелами, які згрішили в той час, — як нам і сказано в 1 Мойсея 6:1, 2, що вони таки згрішили (пор. Юди 6, 7).

(2) Крім того, навіть якби духи «що в темницї», про яких тут ідеться, були духами людей, неслухняних за часів Ноя, в уривку немає й натяку на те, що вони спаслися через проповідь Христа до них або що вони отримали ще одну нагоду. У Новому Завіті є два слова, якими зазвичай позначають проповідування: одне — kerusso, а друге — euaggelizo. Перше означає оповіщати, як глашатай, — як оповіщають про царя або проголошують царство. Його, однак, можна вживати й про проповідування вістки — євангельської вістки чи якоїсь іншої. Друге слово, euaggelizo, означає проповідувати Євангелію. В уривку, який ми вивчаємо, ужито перше слово, і немає й натяку на те, що Христос проповідував цим духам у темниці Євангелію. Він просто оголосив тріумф царства. Це не була вістка спасіння. Отже, в цьому уривку немає нічого, що можна було б протиставити, хоча б і опосередковано, ясним, прямим твердженням про долю нечестивих, які містяться в уривках, що ми вивчали.

2. Другий уривок, на який посилаються ті, хто заперечує нескінченність майбутньої кари, — Филипян 2:9-11: «Тим же і Бог Його високо вознїс, і дав Йому імя, більше всякого імени, щоб в імя Ісусове приклонилось усяке колїно, що на небі, і на землї, і під землею, і щоб усякий язик визнавав, що Господь Ісус Христос у славу Бога Отця.» Тут, як нам кажуть, сказано, що всі ті, хто «під землею», так само як і ті, хто на небі й на землі, мають схилити коліно в ім’я Ісуса і визнати, що Ісус Христос — Господь, а це нібито означає, що вони спасенні. Але це не означає, що вони спасенні. Коліно кожної загиблої людини, а також диявола та його ангелів, одного дня буде змушене схилитися в ім’я Ісуса, і кожен язик буде змушений визнати, що Він — Господь. Якщо хтось робить це в теперішньому житті з власного вільного вибору, він буде спасенний, а інакше він зробить це під примусом у прийдешньому віці; і кожен має вибір: зробити це тепер, охоче й радісно, і бути спасенним, або зробити це згодом під примусом і загинути. У цьому уривку немає абсолютно нічого, що навчало б про загальне спасіння або хоча б опосередковано суперечило ясним твердженням, які ми вивчали.

3. Третій уривок, на який посилаються, — Дїяння 3:19-21: «Покайте ся ж і навернїть ся, щоб очистились од гріхів ваших, як прийде час покріплення від лиця Господнього, і пішле наперед проповіданого вам Ісуса Христа, котрого мусїло небо прийняти аж до часу новонастання всього, що глаголав Бог устами всїх сьвятих своїх пророків од віку.» Тут ідеться про прийдешнє «новонастання всього», тобто відновлення всього, і ті, хто обстоює вчення про загальне спасіння, вважають, що це означає відновлення до праведності всіх людей. Але сказано тут не це, і йдеться тут не про це. Старозавітні пророцтва, а також Послання до Римлян навчають нас, що у зв’язку з поверненням нашого Господа Ісуса має відбутися відновлення всієї природи, усього фізичного всесвіту, з його занепалого стану. Наприклад, у Римлян 8:19-21 читаємо: «Бо дожиданнє творива дожидає одкриття синів Божих. Суєтї бо твориво підневолилось не по волї, а через підневолившого, в надїї, що й саме твориво визволить ся з неволї зотлїння на волю слави дїтей Божих.» А в Ісаїї 55:13 читаємо: «Замість тернини рости ме кипарис; замість кропиви родити ме мирт; се буде на славу Господню, на памятник вічний, що не покрушиться.» А в Ісаїї 65:25 нам сказано: «Вовк і ягня будуть пастись укупі, лев буде з волом їсти солому, а змій — землею харчитись: вони не будуть на всїй сьвятій горі моїй нїчого злого нї шкоди чинити, — говорить Господь», а в Ісаїї 32:15 сказано: «Аж покіль Господь не виллє на нас Духа з висоти, й пустиня не стане садом, а сади зробляться борами.» Саме до цього відновлення фізичного всесвіту, ясно передбаченого тут у Римлян 8:19-21 та в цих старозавітних пророцтвах, і стосується «новонастання всього», про яке говориться в Дїяннях 3:21. Немає ані натяку, ані найменшої згадки про відновлення нерозкаяних грішників.

4. Ще один уривок, на який посилаються, — Єфесян 1:9, 10, де читаємо: «обявивши нам тайну волї своєї по благоволенню своєму, котру перше постановив у собі, щоб у порядкуванню сповнення времен зібрати все в Христї, те, що на небесах, і те, що на землї.» Тут, як наполягають, сказано, що те, що на небі, і те, що на землі, має бути зібране в Христі. Це правда, але слід зауважити, що Святий Дух тут навмисно пропустив вислів, який є у Филипян 2:10, — «під землею», тобто місце перебування загиблих; тож цей уривок не тільки не натякає на те, що загиблі в пеклі будуть відновлені, а натякає якраз на протилежне. Отже, в цьому уривку, безперечно, немає нічого, що хоча б опосередковано суперечило ясним твердженням, які ми вивчали.

5. Залишається розглянути ще один уривок, який висувають проти вчення, що ми вивчали, — це 1 Коринтян 15:22. Тут ми читаємо: «Як бо в Адамі всї вмирають, так і в Христї всї оживають.» Щодо цього уривка наполягають, що тут нам ясно сказано: усі, хто вмирає в Адамі, тобто кожна людина, оживуть у Христі, і що «оживають» означає «отримують вічне життя», або «спасаються». Багато років я вважав це правильним тлумаченням цього уривка, і почасти з цієї причини я тоді тримався й проповідував думки, що всі люди врешті-решт, колись, десь, якось будуть приведені до прийняття Ісуса Христа і спасенні; але коли я уважніше дослідив цей уривок, то побачив, що це хибне тлумачення. Кожне місце в Біблії, як і в будь-якій іншій книжці, треба тлумачити в його контексті. Увесь предмет, про який Павло говорить у цьому розділі, — це не вічне життя, не безсмертя душі, а воскресіння тіла, і цей уривок стверджує лише те, що як усі втрачають фізичне життя в Адамі, так усі й отримають воскресіння тіла в Христі. Чи буде це воскресіння тіла воскресінням до вічного життя, чи воскресінням на сором і вічну ганьбу (Даниїла 12:2), — цілком залежить від того, як люди вчинять із Христом, у Якому вони його отримують. Тут немає абсолютно нічого, що навчало б про загальне спасіння. Тут ідеться лише про загальне воскресіння — воскресіння і нечестивих, і праведних.

Підсумовуючи вчення всіх цих уривків, на які так часто посилаються, щоб довести загальне спасіння, скажемо: ні в жодному з цих уривків, ні в усіх них разом немає нічого, що навчало б, ніби всі люди зрештою будуть спасенні, і немає в них нічого, що будь-яким чином суперечило б тому, що, як ми побачили, є чесним значенням розглянутих вище уривків, а саме: майбутня кара за гріх абсолютно нескінченна. У Біблії не знайти жодного місця, яке навчало б про загальне спасіння, або про те, що всі люди зрештою прийдуть до покаяння і будуть спасенні. Хотів би я, щоб таке місце було, але його немає. Я старанно шукаю такого місця вже майже сорок років і не знайшов його, і його неможливо знайти.

III. ДЕ ВИРІШУЄТЬСЯ ВІЧНА ДОЛЯ?

Залишається ще одне важливе питання, а саме: де вирішується вічна доля? Є люди, які вірять, що кара тих, хто вперто не кається, вічна, що вона не має кінця, але водночас вірять, що вічна доля вирішується не в теперішньому житті, що для багатьох вона вирішується після смерті і що люди, які помирають нерозкаяними, матимуть ще одну нагоду. Віра в нескінченну кару не обов’язково передбачає віру в те, що після смерті немає нагоди. Чимало людей вірять, що після смерті буде нагода і що багато хто нею скористається, і водночас вірять, що дехто нею не скористається і тому буде покараний по вічні віки. Чого ж навчає Слово Боже в цьому питанні? Дозвольте звернути вашу увагу на чотири уривки, кожен з яких розв’язує це питання, а разом вони не залишають жодного місця для сумніву будь-якій щирій людині, яка готова сприймати Біблію як таку, що означає те, що каже, — будь-якій людині, яка справді намагається з’ясувати, чого навчає Біблія, а не просто прагне підперти якусь теорію.

1. Перший уривок — 2 Коринтян 5:10: «Всїм бо нам треба явитись перед судищем Христовим, щоб прийняв кожен по тому, що заробив тїлом, чи то добре, чи лихе.» У цьому уривку нам ясно сказано, що підставою суду в прийдешньому світі буде те, «що заробив тїлом», тобто вчинене по цей бік могили, вчинене до того, як ми скинемо цю смертну оболонку, вчинене до того, як дух покине тіло. Звісно, цей конкретний уривок стосується насамперед суду над віруючим, але він показує, що є підставою майбутнього суду, а саме: вчинене по цей бік могили.

2. Другий уривок — Євреїв 9:27: «призначено людям раз умерти, а потім суд.» Тут нам ясно сказано, що «потім», тобто після смерті, буде не нагода приготуватися до суду, а «суд», і що, отже, наша доля вирішується у мить смерті і що після смерті немає ніякої нагоди спастися.

3. Третій уривок — Йоана 5:28, 29: «Не дивуйтесь сьому, бо прийде час, що в гробах почують голос Його, і повиходять: которі добро робили, в воскресеннє життя, а которі зло робили, в воскресеннє суду.» Тут також ясно мається на увазі, що воскресіння добрих і лихих має на меті суд щодо того, що вони вчинили, перш ніж їхні тіла поклали в могили.

4. Четвертий уривок, мабуть, ще вирішальніший за будь-який із цих, передає слова нашого Господа, Йоана 8:21: «Рече їм тодї знов Ісус: Я йду, й шукати мете мене, і в гріхах ваших повмираєте. Куди ж я йду, ви не можете йти.» Тут наш Господь ясно заявляє, що питання, чи будуть люди з Ним, чи ні, залежить від того, що вони роблять перш ніж помруть, і що коли вони помруть нерозкаяними, коли про них справдиться слово «в гріхах ваших повмираєте», то туди, куди йде Він, вони не можуть прийти. Підсумовуючи вчення всіх цих уривків, скажемо: вічна доля — доля вічного життя чи вічної погибелі, вічного блаженства і слави чи вічної муки й ганьби — вирішується в теперішньому житті.

IV. ВИСНОВОК

Майбутній стан тих, хто в теперішньому житті відкидає відкуплення, запропоноване їм у Христі Ісусі, Слово Боже ясно проголошує станом свідомої, невимовної, нескінченної муки й страждання. Це уявлення жахливе, але воно біблійне. Це безсумнівне, неминуче вчення власного Божого Слова.

Я хотів би, щоб усі люди покаялися й прийняли Христа. Якби хтось міг показати мені бодай одне-єдине місце в Біблії, яке ясно навчало б, що всі люди зрештою покаються, приймуть Христа і будуть спасенні, це був би найщасливіший день мого життя, але такого місця не знайти. Колись я думав, що його можна знайти, і так вірив і навчав. Ці ідеї, які сьогодні так широко розголошують як щось нове, ці теорії «пастора» Расселла, колись із Піттсбурга, пана Гелесноффа з нашого міста, доктора Мейбі з Лонг-Біч, пана Приджена з Піттсбурга і багатьох інших, для мене зовсім не нові. Я дотримувався і навчав по суті тих самих поглядів на остаточне загальне спасіння за багато років до того, як про цих людей почули, — власне, майже сорок років тому. Я знав аргументи, які вони тепер висувають, і ще інші аргументи, яких вони, здається, не знають, але які для мене були вагомішими за ті, що висувають вони. Але настав час, коли, уважніше вивчаючи Біблію, я вже не міг узгодити своє вчення з тим, що, як я побачив, є безсумнівним ученням Божого Слова. Я мусив зробити одне з трьох: або відмовитися від своєї віри в те, що Біблія — Слово Боже, або перекрутити слова Ісуса (та інших у Новому Завіті), щоб вони означали щось інше, ніж те, чого вони, очевидно, навчали, або відмовитися від свого вчення про остаточне загальне відновлення і спасіння. Я не міг відмовитися від своєї віри в те, що Біблія — Слово Боже, бо знайшов абсолютно незаперечні докази того, що це Боже Слово. Я не міг перекрутити слова Ісуса та інших, щоб вони означали щось інше, ніж їхній очевидний задуманий зміст, бо я був чесною людиною. Залишалося зробити тільки одне — відмовитися від свого вчення про загальне відновлення і спасіння. Я відмовився від нього з великою неохотою, але мусив відмовитися, інакше був би невірним власному розумові й совісті. Неминуче вчення Божого Слова полягає в тому, що всі, хто відходить із цього світу, не прийнявши Ісуса Христа, проведуть вічність у пеклі, у пеклі невимовної, свідомої муки.

Це біблійне уявлення також розумне, коли ми починаємо бачити жахливу природу гріха, а особливо жахливу природу гріха, яким є топтання ногами Божого милосердя до грішників і відкидання славного Божого Сина, Якого Він у Своїй любові дав як Спасителя.

Поверхові погляди на гріх, на Божу святість і на славу Ісуса Христа лежать в основі слабких теорій про долю нерозкаяних. Коли ми бачимо Гріх у всій його огидності й жахливості, Святість Божу в усій її досконалості і Славу Ісуса Христа в усій її безмежності, то вимог наших власних моральних інтуїцій не задовольнить ніщо, крім учення, що ті, хто вперто обирає гріх, хто любить темряву більше, ніж світло, і хто вперто відкидає Сина Божого, зазнаватимуть вічної муки. Лише те, що ми боїмося страждання більше, ніж гидуємо гріхом, і більше, ніж любимо славу Ісуса Христа, змушує нас відкидати думку, що істоти, які вічно обирають гріх, мають вічно страждати, або що люди, які зневажають Боже милосердя і відштовхують Його Сина, мають бути віддані на нескінченну муку.

Якщо після того, як люди згрішили, а Бог усе ж пропонує їм милосердя і приносить величезну жертву — Свого Сина, щоб їх спасти, — якщо вони все одно зневажають це милосердя і топчуть Божого Сина ногами, і якщо тоді їх віддано на вічну муку, я не можу не сказати: «Амінь! Алилуя! Правдиві й праведні суди Твої, Господи!»

Хай там як, учення про свідому, вічну муку нерозкаяних людей ясно відкрите в Божому Слові, і, чи можемо ми захистити його на філософських підставах, чи ні, наша справа — вірити в нього; а те, чого ми тепер не можемо зрозуміти, залишити для яснішого світла вічності, усвідомлюючи, що Бог може мати багато безмежно мудрих причин робити те, для чого ми у своєму невіданні не бачимо жодної достатньої причини. Це найсмішніша зарозумілість, коли істоти, такі обмежені й нерозумні, якими є й наймудріші з людей, намагаються догматично визначати, як мусить діяти Бог безмежної мудрості. Усе, що ми знаємо про те, як діятиме Бог, — це те, що Бог визнав за потрібне нам сказати.

Наостанок: дві речі певні. По-перше, що ближче люди ходять з Богом і що відданішими стають у служінні Йому, то ймовірніше вони віритимуть у це вчення. Чимало людей кажуть нам, що надто люблять своїх ближніх, щоб вірити в це вчення; але ті, хто виявляє свою любов практичніше, ніж сентиментальними запевненнями в ній, ті, хто виявляє свою любов до ближніх так, як виявив Свою Ісус Христос, — віддаючи за них своє життя, — вірять у це вчення, так само як вірив у нього Сам Ісус Христос.

Коли християни стають світськими й безтурботними, вони стають нестрогими у своєму вченні про долю нерозкаяних. Те, що нестрогі вчення поширюються в наші дні так швидко й широко, свідчить не на їхню користь, а проти них, бо в церкві поширюється й світськість (1 Тимотея 4:1; 2 Тимотея 3:1; 4:2, 3). Дедалі більша розпущеність життя і дедалі більша розпущеність учення йдуть пліч-о-пліч.

По-друге, люди, які приймають нестроге вчення про остаточну кару за гріх — чи то універсалізм, чи вчення про загальне відновлення, чи вчення про знищення, чи те химерне поєднання, або мішанину, їх усіх — учення «Тисячолітньої зорі», — втрачають свою силу для Бога. Я бачив, як це підтверджувалося знову й знову. Ці люди можуть бути, і справді бувають, дуже вправними в суперечках і дуже ревними в переманюванні до своєї віри, але їх рідко можна побачити за тим, як вони благають людей примиритися з Богом. Набагато ймовірніше застати їх за спробами похитнути віру тих, кого вже здобули зусилля людей, які справді вірять у вічну кару, ніж за спробами здобути тих, хто зовсім не має віри. Якщо ви справді вірите в учення про нескінченну муку нерозкаяних, якщо це вчення справді заволодіє вами, ви працюватимете для спасіння загиблих так, як ніколи досі не працювали. Якщо ви хоч якось послабите це вчення, воно послабить вашу ревність. Знову й знову я підходив до цього страшного вчення і намагався знайти якийсь спосіб уникнути його, але коли мені це не вдавалося, як зрештою не вдавалося завжди, коли я твердо вирішував бути чесним із Біблією і з самим собою, я повертався до своєї праці з більшим тягарем за душі й посиленою рішучістю витрачати себе й бути витраченим для їхнього спасіння.

Вічні, свідомі страждання, страждання без найменшого проблиску надії на полегшення, чекають кожного з вас, присутніх тут сьогодні ввечері, хто й далі вперто відкидає Ісуса Христа, як ви відкидаєте Його сьогодні ввечері, і хто відійде з цього світу, відкинувши Його. У тому світі нескінченного мороку не буде жодної можливості покаятися. Коли ви вдивлятиметеся в майбутнє, там не буде жодного проблиску надії. «По вічні віки» — таким буде невпинний стогін того неспокійного вогняного моря. Коли ви пробудете там десять мільйонів років і поглянете в майбутнє, то побачите, що вічність усе ще простягається далі, і далі, і далі, і далі, без надії. О чоловіки й жінки, які поза Христом, чому ви ризикуєте такою долею бодай на рік, чи на місяць, чи на тиждень, чи на день? Пекло надто страшне, щоб бодай на п’ять хвилин ризикувати потрапити туди. Для вас є лише одна розумна річ: прийняти Христа, прийняти Його просто зараз своїм Спасителем, віддати себе Йому як своєму Господу й Учителеві, визнати Його таким перед світом і відтепер щодня намагатися догоджати Йому в усьому. Будь-який інший шлях — цілковите безумство.

Назад