Розділ 1 · 16 хв читання · 21 хв слухання
Христос — наш Спаситель
«І покликували великим голосом, говорячи: Спасеннє Богу нашому, сидячому на престолї, і Агнцеві.» Одкриттє 7:10.
Це клич викуплених довкола престолу в ту годину, коли всесвіт розпадається в руїнах, а жах сповнює серця людей. Це перший клич викуплених, щойно вони досягли свого дому й побачили все, що означає бути загиблим і бути спасенним, — тоді, як земля хитається, стихії тануть, а все довкола тремтить і здригається від перших подихів великої катастрофи. Позаду себе вони бачать увесь шлях, яким вів їх Господь; у тій довгій перспективі вони оглядають труди, крізь які пройшли, і небезпеки, яких уникли, і впізнають, як ніжно Божа благодать вела їх уперед і зберігала від лиха. Вони бачать шати й вінці, приготовані для них, і всю радість вічного майбутнього, що відкривається перед ними. Усе це вони бачать — і тоді споглядають Того, Чия рука зберегла їм усе це, і Чиє серце вибрало це для них. Вони озираються на все минуле; вони вдивляються в усе майбутнє; вони підводять очі до лиця Того, Кому завдячують усім, — і тоді підносять голоси в одному радісному, тріумфальному кличі: «Спасеннє Богу нашому, сидячому на престолї, і Агнцеві.» Ось що означає спасіння; ось у що вони вірували; ось що Він помер, щоб дати їм. Усе це тепер у них. Вони спасенні, і повне усвідомлення цього нарешті дійшло до їхнього серця.
Погляньмо трохи, що означає бути спасенним. Це зовсім не дрібниця. Часом можна почути, що певні християни лише виправдані. Але бути виправданим — це велика річ. Народитися згори — це славна річ. Христос сказав, що більше значить мати ім’я, записане на небі, ніж мати силу виганяти бісів. Що ж означає спасіння?
I. ВІД ЧОГО ВОНО НАС СПАСАЄ.
- Воно знімає вину гріха. Воно звільняє нас від усякої відповідальності й кари за минулі провини. Гріх заслуговує на кару. Спасіння усе це знімає. Хіба ж не славно бути спасенним?
- Спасіння рятує нас від Божого гніву. Бог ненавидить зло і мусить якось його покарати. Гнів Божий відкривається з неба на всяку неправду людей. Але від нього нас визволяє спасіння.
- Спасіння визволяє нас від прокляття закону. Пригадаймо жахи, серед яких його було відкрито: блискавиці й громи, що оточували гору, і страх Ізраїлю ще до того, як закон узагалі було дано. Люди не могли знести, щоб Бог так говорив до них, і благали Мойсея: «Розмовляй сам із нам, дак ми слухати мемо, та нехай не розмовляє з нам Бог, ато повміраємо.» Та якщо страшним було дання закону, то ще страшнішим є його порушення. Небезпечно порушувати закон країни. Нещодавно найніжніші благання любові не змогли врятувати засуджених анархістів у Чикаго. Рука закону стискала їм горло, і їх мусили повести на шибеницю. Пам’ятаю дні, коли вбивця президента Лінкольна переховувався по країні. Закон обшукав би цілий світ, щоб його знайти. Як страшно, мабуть, було йому відчувати, що око правосуддя шукає його і рано чи пізно неодмінно знайде! Коло звужувалося й звужувалося довкола нього, аж поки нарешті він не потрапив в оточення. Так само кільце закону стискається довкола грішника, що перебуває під його владою. Спасіння визволяє нас від цього прокляття через Того, Хто став за нас прокляттям.
- Воно визволяє нас також від лукавого сумління. Гріх завжди залишає на серці тінь і почуття докору. Це чорне крило крука, і його хрипкий голос безупинно нашіптує про відчай. Пам’ять про давню провину переслідує людей так, що й через багато років вони розповідають про злочини, за які уникли покарання, але тягар яких ніколи не полишав їхнього сумління. Часом він ніби засинав на якийсь час, а потім раптом кидався на них, мов лев. Спасіння визволяє від лукавого сумління. Воно знімає тінь із серця і пекучий спогад про гріх — із душі.
- Воно визволяє від лукавого серця, яке є джерелом усього гріха в житті. Людям природно грішити, навіть коли вони ненавидять гріх. Схильність до зла є в кожній природі, прикута до неї, мов тіло смерті, так що, коли ми хочемо робити добро, зло лежить перед нами. Воно опановує волю й серце, мов жива смерть. Воно огидне, від нього тхне гробом, воно сповнене зміїної отрути, воно розкладає всю моральну істоту людини і тягне її вниз, до смерті. Спасіння звільняє нас від його влади й дає нам нову природу.
- Воно звільняє нас від страху смерті. Воно забирає жало в того останнього ворога, через страх перед яким ми інакше все життя були б підневолені рабству. Пам’ятаю, як у дитинстві мене приголомшував похоронний дзвін. Я не міг стерпіти звістки, що хтось помер. Любов Христова все це забрала. Смертне ложе Божих дітей стає для них брамою неба.
- Спасіння визволяє нас від влади й царства сатани. Бог «збавив нас од власти тьми і перенїс у царство Сина любови своєї». Ми спасенні від лиха, від змія й від кайданів гріха, і диявол для нас — переможений ворог. Спасіння визволяє нас і від багатьох смутків та тривог у житті. Воно приносить у життя славне сонячне світло і проганяє ті хмари пригніченості й похмурості, що нас огортають.
- Понад усе, спасіння визволяє нас від вічної смерті. Ми не йдемо вниз, у темряву зовнішню й безодню горя. Христос розімкнув кайдани прірви і спас нас від нескінченної смерті. Ми визволені від тієї страшної муки, яку найлагідніші уста, що будь-коли промовляли, назвали місцем, «де червяк їх не вмирає, й огонь не вгасає».
Ось деякі з того, від чого нас визволило спасіння. Хіба ж це не справді радісна звістка?
II. ЩО СПАСІННЯ НАМ ПРИНОСИТЬ.
Воно приносить прощення всіх наших гріхів і цілковито їх усуває. Вони стерті так досконало, ніби ми сплатили все, що за них належало, і вже ніколи не постануть проти нас.
- Воно приносить нам виправдання перед Богом, так що ми стоїмо перед Ним як праведні. Нас прийнято так, ніби ми виконали все, що Він заповідав, і досконало дотримали закону в кожній дрібниці. Одним розчерком пера Він стирає рахунок, що був проти нас; другим розчерком вписує туди всю праведність Христа. Ми мусимо прийняти обидві сторони цього. Непорочність Ісуса записано на ваш рахунок, ніби вона ваша власна. Уся Його слухняність Отцеві — ваша. Уся Його терпеливість і лагідність — ваші. Кожне служіння, яке Він здійснив, щоб благословити інших, записано на ваш рахунок, ніби все це зробили ви. Усе добре, що ви можете відкрити в Ньому, — ваше, а все лихе у вас — Його. Ось що таке спасіння. Хіба ж це не дивовижно?
- Воно вводить нас у Божу прихильність і любов і забезпечує нам повне прийняття в особі Ісуса. Він любить нас так, як любить Свого Єдинородного Сина. Тієї миті, коли нас приносять в обіймах Христа, ми прийняті в Ньому. Доктор Каррі, блискучий письменник, пов’язаний з Методистською єпископальною церквою, залишив розповідь про прекрасний випадок зі свого життя. Він був редактором одного з найкращих часописів своєї церкви і багато в чому тісно пов’язаний з її працею. Незадовго до своєї недавньої смерті він одної ночі побачив уві сні, що помер і піднявся до брами неба. Там він зустрів ангела і попросив дозволу ввійти. Ангел запитав його, хто він такий. Він відповів: «Я доктор Каррі, редактор Квартального огляду Методистської єпископальної церкви». Ангел відповів: «Я тебе не знаю, ніколи раніше про тебе не чув». Невдовзі він зустрів іншого ангела, розповів йому те саме і почув ту саму відповідь: «Я тебе не знаю». Нарешті один з ангелів сказав: «Ходімо до Судді й подивімося, чи Він тебе знає». Він став перед престолом і розповів Судді про своє життя та про працю, яку зробив для церкви, але почув від Судді відповідь: «Я зовсім тебе не знаю». Його серце вже почало сповнюватися чорнотою відчаю, коли раптом поруч із ним став Хтось із терновим вінцем на голові й сказав: «Отче, Я знаю його. Я поручуся за нього». І тієї ж миті всі арфи неба заспівали: «Достоєн Агнець, заколений», — і його ввели в усю славу небесного світу. Усі наші проповіді, усе наше служіння там нічого не важитимуть. Ми мусимо бути з’єднані з Тим, Хто носив терновий вінець; ми мусимо бути прийняті в Улюбленому, і тоді Отець любитиме нас так само, як любить Свого Сина. Ми стоятимемо з Ним так само, як стоїть Христос.
- Спасіння дає нам нове серце. Воно приносить відродження душі. Кожна іскра життя зі старої, зіпсованої природи нічого не варта, і в нас народжується Божа природа як частина самого нашого єства.
- Спасіння дає нам благодать жити день у день. Людину можуть помилувати й випустити з в’язниці, але при цьому в неї може не бути грошей на прожиття. Її помилувано, а вона голодує. Спасіння виводить нас із в’язниці і, крім того, забезпечує всі наші потреби. Воно дає нам радіти славою Бога, Який «може вас оберегати без спотикання, і поставити перед славою своєю непорочних в радостї».
- Воно приносить нам допомогу Святого Духа, Який завжди поруч із нами, мов лагідна мати, допомагає нам у наших немочах і приносить благодать на кожен час потреби.
- Воно приносить нам опіку Божого провидіння, так що все спільно діє нам на добро. Це ніколи не стає правдою, доки ми не спасенні; але коли ми діти Божі, усе на землі й на небі — на нашому боці.
- Спасіння відкриває шлях для всіх благословень, що йдуть за ним. Воно — сходинка до освячення і зцілення, і до миру, що вищий від усякого розуміння. Від цієї першої брами безмежно відкривається вид на всю добру землю, яку ми можемо далі посісти.
- Спасіння приносить нам вічне життя. Звісно, це лише початок, але небесна земля відчиняє свої брами вже тут, і коли ми нарешті досягнемо престолу, оглянемося і побачимо всі можливості, що ще лежать перед нами, ми заспіваємо разом із викупленими: «Спасеннє Богу нашому, сидячому на престолї, і Агнцеві.»
III. ЯК ПРИХОДЯТЬ ЦІ БЛАГОСЛОВЕННЯ.
- Вони приходять через милість і благодать Божу. «Так бо полюбив Бог сьвіт, що Сина свого єдинородного дав, щоб кожен, віруючий в Него, не погиб, а мав життє вічнє.»
- Спасіння приходить до нас через праведність Ісуса Христа. Він досконало виконав за нас кожну вимогу закону. Якби Він похитнувся бодай в одній спокусі, ми не могли б бути спасенні. Подумайте про це, коли вас спокушає кинути квапливе слово і ви мало не піддаєтеся на мить. Якби Ісус так учинив, ми загинули б навіки. Щомиті Він непохитно тримався шляху слухняності, і Його досконала благодать і слухняність — ціна вашого спасіння.
- Спасіння приходить до нас через смерть Христа. Його слухняності недостатньо. Він мусив померти. Його розп’яття — спокута за наші гріхи.
- Спасіння приходить через воскресіння Ісуса Христа з мертвих, яке було Божою печаттю на Його звершеній праці і запорукою нашого прощення.
- Спасіння приходить через заступництво Ісуса праворуч Отця. Він там наш великий Первосвященик, Який завжди живий, щоб заступатися за нас, і так зберігає нас у постійному прийнятті.
- Спасіння приходить через благодать Святого Духа. Духа Божого послано вниз через заступництво Христа, щоб Він довершував Свою працю в наших серцях і житті. Він тримає наші ноги на дорозі і ніколи не покине Своєї праці, доки навіки не приведе нас на лоно Ісуса.
- Спасіння приходить до нас через Євангеліє. Воно подається нам у цій звістці, і наша відмова прийняти його або недбалість щодо нього безповоротно, нашим власним учинком, визначає наш вічний стан. Якщо ми спасенні, то стаємо такими, приймаючи Євангеліє, яке тому й названо «благовістє спасення вашого».
IV. КРОКИ, ЯКИМИ ЙОГО ПРИЙМАЮТЬ.
- Усвідомлення гріха. Ми мусимо спершу побачити свою потребу й свою небезпеку, перш ніж можемо бути спасенні. Святий Дух приносить це нашому серцю й сумлінню. Доки немає цього усвідомлення потреби в Христі, Його, звісно, не можна прийняти; але коли серце глибоко вражене почуттям гріха, Христос стає справді дорогоцінним.
- Далі має бути розпізнання Ісуса як нашого Спасителя. Душа мусить побачити Його і спроможним, і готовим спасти. Недостатньо лише відчувати й визнавати свою провину. Потрібно звернути погляд на Ісуса. Тому Христос і говорить кожній душі, що шукає: «Поглянь! Поглянь! Обернїтесь же до мене, й прийміть спасеннє!» «Кожен, хто видить Сина й вірує в Него, мав життє вічнє».
- Спасіння приходить через покаяння. Мусить бути відвернення від гріха. Воно не обов’язково полягає в самих лише емоційних почуттях, але воно означає, що вся воля й намір серця обернені від гріха до Бога.
- Спасіння приходить через прихід до Ісуса. Душа мусить не лише відвернутися від гріха. Самого цього не досить, щоб її спасти. Дружина Лота відвернулася від Содому — але вона не була в Цоарі. Мусить бути навернення до Ісуса, так само як відвернення від гріха.
- Спасіння приходить через прийняття Ісуса як Спасителя. Це означає не лише кликати до Нього, щоб Він спас, а й узяти Його як Спасителя, прийняти обітниці, які Він дав, і так повірити, що Він — ваш особистий Викупитель.
- Спасіння приходить через віру, що Христос прийняв нас, і через довіру до вірності Того, Хто обіцяв. Це принесе солодкість упевненості й миру, і коли ми повіримо обітниці, Дух запечатає її в серці й засвідчить, що ми діти Божі.
- Спасіння приходить через визнання Христа Спасителем. Це необхідний крок. Він подібний до затвердження угоди чи до укладення шлюбу: він скріплює й запечатує наш акт посвяти.
- Спасіння включає наше перебування в Ісусі. Раз і назавжди прийнявши як певне, що ви спасенні, ніколи не починайте цієї справи наново. «Оце ж, як прийняли ви Христа Ісуса Господа, так і ходїть у Ньому».
V. ЩО БІБЛІЯ ГОВОРИТЬ ПРО СПАСІННЯ.
- Його названо Божим спасінням. Його не вигадала людина. Тільки Бог — його Автор, і Він — єдиний Спаситель.
- Його названо також «своє спасеннє», бо ви самі мусите його собі присвоїти.
- Його названо «спільне спасеннє», бо воно вільне для всіх, хто захоче його прийняти.
- Його названо «велике спасеннє», бо воно повне й безмежне у своїх дарах. Воно досить велике для всіх ваших потреб.
- Христа названо «сильний до рятовання», бо хоч яким немічним чи хоч яким лихим був би грішник, Він може спасти його до кінця.
- Його названо близьким спасінням. «Не кажи в серцї твоїм: Хто зійде на небо? (се єсть: Христа звести додолу;) Або: Хто зійде в безодню? (се єсть: Христа з мертвих угору звести.) А що ж глаголе (писаннє)? Близько тебе слово в устах твоїх і в серцї твоїм, се єсть слово віри, що ми проповідуємо: щоб, коли визнавати меш устами твоїми Господа Ісуса, і вірувати меш в серцї твоїм, що Бог Його підняв з мертвих, ти спас ся.» Нам не треба підноситися в якийсь піднесений стан, щоб знайти Христа, ані спускатися в якийсь глибокий і страшний досвід, — ми можемо знайти Його всюди, де ми є. Спасіння — біля наших дверей. Ми можемо взяти його, бо знаходимо Його зовсім близько від себе. До давнього Божого жертовника не дозволялося робити сходів, бо тоді якийсь бідний грішник міг би не здолати піднятися до нього. Ісус перебуває на тому самому рівні, де ви є цієї миті. Ви можете прийняти Його спасіння тут, тепер. Прийміть Його такими, якими ви є, і Він поведе вас у всі переживання, яких ви потребуєте.
VI. ЧОМУ ЙОГО НАЗИВАЮТЬ ЄВАНГЕЛІЄМ, ДОБРОЮ ЗВІСТКОЮ.
- Через його цінність. Воно приходить навантажене благословеннями для того, хто його приймає.
- Через його безкоштовність. Його можна взяти без срібла, й без плати.
- Через його доступність. До нього легко дістатися, бо воно на рівні найгіршого грішника.
- Через його всеохопність. Хто хоче, може взяти його і жити.
- Через надійність його благословень. Їх дано навіки. «Істино, істино глаголю вам: Що, хто слухає слово моє і вірує Пославшому мене, має життє вічнє, і на суд не прийде».
- Через вічність його благословень. Сонце згорить на попіл, земля загине від вулканічного жару, небеса зміняться — а спасіння тільки-но почнеться. Тоді минуть тисячі й десятки тисяч років, а ми тільки трохи почнемо розуміти, що означає спасіння. Благословенний Бог за Євангеліє Христового спасіння.
VII. МІРКУВАННЯ, ЩО МАЮТЬ СПОНУКАТИ НАС
ПРИЙНЯТИ ЦЕ СПАСІННЯ Й НЕСТИ ЙОГО ІНШИМ.
- Тому що спасіння кожної людини залежить від її власного вибору і вільної волі. Страшна річ — мати силу прийняти спасіння і відкинути його. І все ж це залишено на наш вибір. Нас не змушують його приймати. Ми мусимо добровільно вибрати його або відкинути.
- Тому що на нас лежить величезна відповідальність за спасіння нашої душі. Бог віддав її в наші руки як коштовність неоціненної вартості, і Він суворо спитає з нас за те, як ми повелися з цим дорогоцінним скарбом. Якщо ми її занапастимо, яким страшним буде наш присуд, коли ми зустрінемо Суддю всієї землі й почуємо з Його уст суворе запитання: «Де твоя душа?»
- Тому що на нас ляже провина за нехтування й зневагу до дорогоцінної крові Христа, пролитої для нашого спасіння. Знехтувати нею — означає її відкинути. Він приготував велике спасіння. Якщо воно так багато важить для людини, якщо воно так дорого коштувало Богові, то що можна думати про того, хто легковажить ним? Ісус тяжко страждав, щоб принести його нам, — і невже ми безтурботно перечепимося через нього? О, будьмо дбайливішими, ніж є, і про спасіння власних душ, і про тих довкола нас, хто ще не спасенний.
- Тому що з ним завжди пов’язане коротке слово «тепер». Його треба прийняти тепер — або ніколи. Коло життя дуже вузьке. Ми не знаємо, як скоро воно скінчиться. «Ось тепер день спасення.»
- Тому що його наслідки — на вічність. Тамтешні рішення не можна змінити. Душа, раз покинувши тіло, не може повернутися й дістати ще одну нагоду здобути спасіння. Коли Господар устане й зачинить двері, душа побачить, що залишилася надворі навіки. Тоді кличем буде: «Я втратив свою нагоду; занадто пізно». Боже Слово не обіцяє жодній людській душі другої нагоди.
- Тому що, коли спасіння втрачено, для цього не буде жодного виправдання. Нічого не залишено незробленим, щоб запропонувати його людям. Найкращу Божу думку і найкращу Христову любов віддано на це. Зроблено все, що можна було зробити. Спасіння зведено до рівня людини. Його поставлено там, де людина може до нього дотягтися. Бог приготував усі засоби, навіть благодать, покаяння й віру, якщо людина їх прийме. Якщо вам чогось бракує, Бог обійме вас Своїми руками і підійме до Себе, вдихне в вас Свою віру і нестиме вас Сам, доки ви не зможете ходити. Спасіння принесено кожному грішникові. Якщо душа загине, то тому, що вона знехтувала Божою любов’ю і кинула їй виклик.
Я радий принести вам це спасіння, але й вічності буде замало, щоб розповісти про нього все. Прийміть його, а тоді йдіть і збирайте інших, щоб і вони мали в ньому частку. Ви отримаєте славний вінець, але найкращим з усього буде те, що люди будуть спасенні.
У цьому місті в одній вітальні висить картина в дорогій рамі. Це зовсім проста картина. На ній лише одне слово. На маленькому клаптику паперу — телеграфному бланку — одне-єдине слово:
СПАСЕНИЙ!
Його вставила в раму господиня того дому, і воно їй дорожче за всі її твори мистецтва. Одного дня, коли з газет до неї дійшла жахлива звістка, що корабель, на якому плив її чоловік, зазнав повної катастрофи, до її дверей прийшла ця маленька телеграма і врятувала її від відчаю.
Вона прийшла з-за моря. Це була звістка від того врятованого чоловіка, передана електричним дротом, і для двох сердець вона означала все, чого варте життя.
О, нехай така звістка полине сьогодні до того берега! Святий Дух передасть її звідси, поки я зроблю наступний подих. Ангели відлунять її по всьому небу, і там є дорогі друзі, для яких вона означатиме стільки ж, скільки саме їхнє небо.
Бачив я на картині й інше коротке речення.
Його надіслав чоловік, урятований з корабля, на якому загинули всі його друзі й рідні. Ті дорогі малята лежали в слизьких печерах жорстокого моря. Ті улюблені обличчя зникли навіки, а він був урятований, і з того берега надіслав назад цю сумну й змучену звістку:
ВРЯТОВАНИЙ САМ!
Так я можу уявити собі самолюбного християнина, що входить у ті брами. Його зустрічають біля воріт: «Де твої дорогі?» «Де твої друзі?» «Де твій вінець?» «На жаль, я спасенний сам». Нехай Бог допоможе вам, читачу, так прийняти й так віддати, щоб ви спасли і себе, і інших.
«Невже я піду з порожніми руками,Невже так Спасителя зустріну —
Ні душі, з якою Його привітати,
Ні трофею до ніг Йому не покладу?»