Бесіди з хліборобом
Весна в серці

Розділ 9 · 15 хв читання · 19 хв слухання

Весна в серці

«Ти дбаєш про землю, і даєш їй достатку: щедриш її великим багацтвом: Божий потік повний води. Ти приготовляєш для неї хлїб, що даєш рости йому.» Псальма 65:9-10 Хоч інші пори року, може, й перевершують весну повнотою, зате весна вирізняється свіжістю й красою. Ми дякуємо Богові, коли настають жнива і золоте зерно готове, але маємо дякувати Йому й за весну, яка готує жнива. Квітневі дощі приносять травневі квіти, а зимовий холод і сльота — красу літа. Бог благословляє весну так само, як Він дбає про літо; тож хвалімо Його цілий рік.

Духовна весна — благословенна пора в церкві. Розвивається молода віра, і ми з радістю чуємо: «Ми знайшли Господа». Наші діти виростають, як трава і як верби над водою. Ми дивуємося й питаємо: «Хто вони, сї, що мов хмари, несуться, мов голуби в голубник свій прилїтають?» Під час пробудження, коли Бог приводить багатьох до Себе, церква радіє і може сказати: «благословиш ростину її» (Псальма 65:9-10).

Я зосереджуся на окремих випадках. Буває час, коли благодать починає проростати, як брунька пробивається крізь холодну, тверду землю. Я хочу говорити про благословення, дане зеленому паросткові нової побожності, — тим, хто лише починає сподіватися на Господа.

1. Праця перед весною Текст показує, що деяку працю, перш ніж настане проростання, мусить звершити тільки Бог, і Він працює також через нас. Є праця й для нас. Перш ніж у душі з’явиться нове життя, мусять бути оранка, боронування і сівба. Ґрунт треба приготувати, але ми не чекаємо, що зберемо врожай одразу.

Благословен Бог, іноді женець наздоганяє орача, але не завжди. В одних серцях Бог довго й глибоко викриває гріх; закон копає глибоко, доки не буде зорано кожен куточок душі. Усвідомлення гріха сягає самої глибини духу й ранить його. Коли Бог діє, ґрунт серця розбивається Його присутністю.

Далі настає сівба. Щоб щось проросло, щось треба посіяти. Попрацювавши плугом закону, проповідник вдається до насіння Євангелія. Обітниці Євангелія, доктрини і ясне вчення про дармову благодать і спокуту розсіваються, мов жмені зерна. Дещо падає при дорозі й пропадає, а дещо падає на приготований ґрунт і залишається.

Потім іде боронування. Посіявши, ми не можемо покинути зерно напризволяще; над ним треба молитися. Молитви проповідника й церкви вкривають насіння, ховаючи його в серці слухача.

Я наголошую на цьому, щоб підбадьорити тих, хто не побачив негайних плодів, — щоб вони не опускали рук, — але також щоб застерегти від чекання жнив без приготування. Раптові пробудження без молитовної праці рідко бувають тривалими. Тривале пробудження виростає з великих зусиль, прагнень, благань і пильнування. Божий слуга проповідує, готові люди чи ні, але для великого успіху серця мусять бути приготовані.

2. Праця, що понад наші сили Після оранки, сівби й боронування мусить прийти дощ з неба. «Ти дбаєш про землю, і даєш їй достатку» (Псальма 65:9). Наші зусилля марні без Божого благословення через Духа. О Святий Душе, тільки Ти твориш чудеса в людському серці, приходячи від Отця і Сина, щоб сповнити Божі задуми.

Тут описано три дії. Напоєння скиб: як дощ просочує скиби, так Дух порушує кожну частину серця і впливає на неї. Розум просвічується, сумління оживає, воля скоряється, почуття запалюються. Ми подаємо євангельську істину, але тільки Божий Дух може справді торкнутися серця.

Вирівнювання борозен: рясний дощ ущільнює ґрунт. Так само Дух упокорює і втихомирює душу. Горде, неспокійне серце стає статечним і поважним. Пихаті думки й тілесна гордість вирівнюються. Справжня покора — благодатний плід Духа: «серця сокрушеного і смиренного ти не відкидаєш, Боже» (Псальма 51:17).

Розм’якшення дощами: людське серце від природи тверде, мов суха земля. Дух розм’якшує його цілковито. Колись тверде серце відчуває і відгукується; течуть сльози, зростає ніжність.

Усе це — Божа праця. Бог діє через нас, але тільки Він посилає дощ благодаті. Можливо, Він уже діє в декому з вас, хоч духовне життя ще не з’явилося. Ваш стан може здаватися сумним, але ми сподіваємося, що незабаром зерно благодаті проросте, — і нехай Господь благословить його проростання.

II. По-друге, коротко опишімо саме проростання. Коли праця Святого Духа вже певний час тихо триває, як завгодно великому Господареві й Хліборобові, починають з’являтися ознаки благодаті. Пам’ятайте слова апостола: «спершу траву, потім колос, а далїй повну пшеницю в колосї» (Марка 4:28). Дехто дуже тривожиться, бо не бачить у собі повної пшениці в колосі. Такі люди гадають, що коли б у них діяв Бог, вони були б точнісінько як деякі зрілі християни, з якими вони спілкуються або про яких, може, читали в життєписах. Любі, це велика помилка. Коли благодать уперше входить у серце, вона не подібна до великого дерева, що вкриває своєю тінню цілі десятини, а до найменшого з насінин — до гірчичного зерна. Коли вона вперше сходить у душі, це не сонце, що сяє опівдні, а перший слабкий промінь світанку. Невже ви такі простодушні, що чекаєте жнив, не пройшовши через пору проростання? Сподіваюся, що, коли я опишу найранішу стадію християнського досвіду, ви зможете сказати: «Аж сюди я вже дійшов», — і тоді втішитеся словами тексту: «благословиш ростину її» (Псальма 65:9-10).

Що ж таке проростання побожності в серці? Гадаємо, найперше воно виявляється в щирих, палких прагненнях спасіння. Людина ще не вважає себе спасенною, але прагне цього. Те, що колись було їй байдуже, тепер стало справою найпекучішої турботи. Колись вона зневажала християн і вважала їх без потреби ревними, мала релігію за дрібницю, а речі цього світу — за єдине, що має вагу; але тепер вона змінилася. Вона заздрить найсмиреннішому християнинові і радо помінялася б місцями навіть із найубогішим віруючим, якби могла бути певна, що має дім на небі.

Світське втратило над нею владу, і верх бере духовне. Колись, як і багато хто, вона волала: «Хто покаже нам добро?» — а тепер волає: «Яви нам, Господи, сьвітло лиця твого!» (Псальма 4:6). Колись утіху давали зерно й вино, а тепер — тільки Бог. Її скелею-притулком мусить бути Бог, бо ніде більше вона не знаходить утіхи. Її святі прагнення, що колись швидко розвіювалися, як дим із комина, тепер тривкі, хоч і не завжди однаково сильні.

Часом ці прагнення переходять у голод і спрагу праведності, проте вона не насичується й прагне ще глибшої туги за небесним. Ці прагнення — серед перших паростків божественного життя в душі.

Далі «ростину її» видно в молитві. Тепер це справжня молитва. Колись слова були глумом над Богом, звуками без серця; а тепер, хоч молитва така, що жодне людське вухо її, може, й не почує, Бог схвалює її, бо це спілкування духу з Богом, а не мурмотіння вуст до невідомого Бога. Молитви можуть бути короткими: «Ох!», «Ах!», «Дав би Бог!», «Боже, милостивий будь менї грішному» та подібні короткі зойки; проте це молитви. Слова «ось бо він молить ся» стосуються не довжини: навіть зітхання чи сльоза доводять, що є духовне життя. Ці «стогнання невимовні» теж входять у «ростину її» (Римлян 8:26).

Ще з’явиться любов до засобів благодаті й до Божого дому. Біблію, яку довго не читали й мали ледве за щось цінніше від старого календаря, тепер шанують. Хоч вона поки що дає мало втіхи й багато тривоги, вона все одно — книга для душі, і читач звертається до її сторінок з надією. Приходячи до Божого дому, віруючий жадібно слухає, сподіваючись почути слово від Господа. Раніше на богослужіння ходили як на світський обов’язок; тепер ідуть, щоб знайти Спасителя. Колись у душі було не більше релігії, ніж у дверях, що ходять на завісах; тепер серце входить у дім, молячись: «Господи, зустрінься з моєю душею», а коли благословення не приходить, виходить, зітхаючи: «О, коли б я знав, де знайти його (Бога), й зміг доступити до престолу його!» Це одна з благословенних ознак, що вказують на «ростину її».

Ще одна ознака — душа починає, принаймні певною мірою, вірити в Ісуса Христа. Можливо, це ще не дає великої радості чи миру, але вберігає серце від розпачу й не дає йому потонути під тягарем гріха. Я знав часи, коли ніхто не міг помітити в мені віри, і я сам ледве міг її в собі розгледіти, проте я насмілювався сказати разом із Петром: «Господи, Ти все знаєш; Ти знаєш, що люблю Тебе» (Йоана 21:17). Чого не бачить людина, те бачить Христос. Багато хто так зосереджується на своїй малій вірі, що не впізнає її; але якщо вони дивитимуться на Христа, а не на свою віру, то побачать і Христа, і власну віру. Вони можуть порівнювати себе зі зрілими віруючими й відчувати, що їхня віра надто мала, але навіть найменшої віри, щоб прийняти Христа, досить. Пам’ятайте: «Которі ж прийняли Його, дав їм власть дїтьми Божими стати ся» (Йоана 1:12). Слабка віра — все одно віра, і Бог благословляє «ростину її».

Труднощі часто походять від нерозуміння або від браку довіри до Бога. Нерозуміння схоже на те, як людина вперше бачить зелену пшеницю й думає, що це просто трава. Але коли з нею ознайомишся, вже не дивно бачити, як пшениця проходить свої стадії: спершу трава, потім колос, а тоді повна пшениця в колосі. Багато новонавернених віруючих відчувають, що зовсім не схожі на зрілих християн, але вони просто на ранішій стадії. Стадію трави треба пройти перед стадією колоса, а на стадії колоса можуть бути сумніви, чи дійде колись до повної пшениці; але свого часу прийде й зрілість. Дякуйте Богові, що ви взагалі у Христі. Велика віра чи мала, багато ви можете зробити для Христа чи мало, — спасіння залежить не від того, які ви, а від того, хто такий Ісус Христос. Довіряючи Йому, хоч яка мала ваша віра, ви в такій самій безпеці, як найсильніший зі святих.

Та поряд із нерозумінням часто буває й невіра. Не все — простиме незнання; є й грішна невіра. О грішнику, чому ви не довіряєте Христові? Бог ручається вам Своїм словом, що ті, хто довіряє Йому, не осуджені, а ви, може, боїтеся, що вас осуджено. Це — сумнів у Божій правді. Посоромтеся, що ви сумнівалися в Його обітниці. Усі інші гріхи засмучують Христа менше, ніж гріх підозри, що Він не простить або що Він відкине того, хто Йому довіряє. Не обмовляйте Його милостивої вдачі: «хто приходить до мене, не вижену геть» (Йоана 6:37). Приходьте з вірою, і Він прийме вас негайно.

Отак я описав «ростину її». III. По-третє, згідно з текстом, є хтось, хто бачить це проростання: Ти, Господи, — «благословиш ростину її» (Псальма 65:9).

Шкода, що ми не маємо гостріших очей, щоб бачити початки благодаті в інших; через свою неуважність ми втрачаємо багато нагод допомогти слабким. Коли мати сама доглядає своїх дітей, вона одразу помічає перші ознаки хвороби; тим більше маємо ми ніжно пильнувати дорогоцінні душі. Багато молодих віруючих можуть тижнями чи місяцями даремно мучитися, якщо ми, хто знає Господа, не будемо уважні. Пастухи не сплять цілу ніч під час окоту, щоб підхопити й виходити новонароджених ягнят; ми, Божі пастухи, маємо пильнувати всіх новонароджених у Його кошарі, особливо коли до Нього приходить багато людей, бо на перших стадіях нового життя потрібна ніжна турбота.

Навіть коли ми цього не помічаємо, Бог бачить «ростину її».

Мовчазні, замкнені душі, що не наважуються ні з ким заговорити, — втіштеся: Бог бачить ваше нове життя. Навіть якщо ви лише думаєте: «Уставши, пійду до батька мого», — Він чує вас. Навіть якщо це тільки бажання, Він його записує. «Збери сльози мої в посудину твою; чи не записані вони в тебе?» (Псальма 56:8).

Він стежить за вашим поверненням, обіймає вас і вітає з ніжною любов’ю. Будьте певні: хоч де ви — у своїй кімнаті чи на самоті, — Бог там. «Ти, Боже, бачиш мене» (1 Мойсея 16:13).

«Господеві любі боячіся його, і хто вповає на милість його» (Псальма 147:11).

Навіть малий початок страху чи надії тішить Його. «Господь докіньчить за мене» (Псальма 138:8). Якщо ваша душа турбується про примирення з Богом і про участь у крові Христовій, то це ще тільки «ростина її», проте Він її благословляє. Він «приломаної тростини не доломить, і льону димуючого не потушить, доки не доведе суду до подуги» (Маттея 12:20). Перемога приходить ще до того, як душа цілком дозріє; навіть найслабші початки — під Божою опікою, і Він бачить перше проростання благодаті.

IV. Кілька слів про четвертий пункт: яке це було б нещастя, якби таке було можливе, — мати це проростання без Божого благословення! Текст каже: «благословиш ростину її» (Псальма 65:9-10). Подумаймо хвилинку, яким було б проростання без того благословення.

Припустімо, що серед нас сталося пробудження без Божого благословення. Я переконаний, що деякі пробудження зовсім не від Бога, а породжені самим лише збудженням. Якщо немає благословення від Господа, це буде тільки омана, мильна булька, що на мить злетіла в повітря, а тоді обернулася на ніщо. Людей можна сколихнути, а потім вони стають ще тупішими й мертвішими, і це тяжка шкода для церкви.

В окремому серці проростання без Божого благословення не принесло б справжнього добра. Припустімо, у вас є добрі бажання, але на них немає благословення, — вони тільки дражнили б і мучили вас. З часом вони зникли б, і ви могли б стати ще черствішими до релігійних переконань, ніж раніше. Якщо релігійні бажання не від Бога, а викликані збудженням, вони можуть завадити вам надалі серйозно сприймати Боже Слово. Переконання, що не розм’якшують серця, роблять його твердішим. Подумайте про тих, хто зазнав певного проростання, але не був приведений до Христа, — декого з них розчавив розпач.

Люди часом кажуть, що релігія доводить до божевілля, — загалом це неправда, але немає сумніву, що певний різновид релігійного запалу довів багатьох до божевілля.

Ці бідолашні душі відчули свої рани, але не знайшли бальзаму. Вони не пізнали Ісуса.

Вони відчули свій гріх, але не втекли до притулку, який дає Бог. Не дивуйтеся, що люди божеволіють, коли відкидають Спасителя. Це може бути Божим судом над тими, хто навіть у тяжкому горі не хоче бігти до Христа. Для декого справа саме така: ви мусите або втекти до Ісуса, або ваш тягар ставатиме дедалі важчим, доки ваш дух не зламається. Винна в цьому не релігія, а ті, хто відкидає ліки, які вона пропонує. Проростання бажань без Божого благословення було б жахливим, але ми дякуємо Йому, що нас не залишено в такому стані.

V. А тепер я зупинюся на втішній думці, що Бог таки благословляє «ростину її». Я хочу звернутися до тих, хто ніжний серцем і стривожений, і показати, що Бог благословляє ваше проростання, і часто в багато способів. Нерідко Він робить це через маленькі розради. У вас бувають кілька дуже солодких хвилин: ви ще не можете сказати, що належите Христові, але часом дзвони вашого серця дзвонять на Його ім’я. Засоби благодаті вам дорогі. Коли ви приходите на богослужіння, то відчуваєте святий спокій і йдете, бажаючи, щоб на тижні було сім неділь, а не одна. З Божого благословення Слово може здаватися сказаним саме про вас: ви на мить відкладаєте милиці й починаєте бігти. Хоч ці розради, може, й короткі, вони — запорука добра.

З другого боку, якщо ви зазнали мало розрад чи не зазнали жодної, якщо засоби благодаті принесли вам мало втіхи, вважайте й це благословенням. Іноді найбільше благословення в тому, що Бог забирає розради, щоб ви швидше бігли до мети. Коли людина втікає від переслідувача до міста-притулку, може, й мудро дати їй трохи перепочити, щоб набралася сил; але якщо небезпека нависла просто над нею, то найдобріше — нічого їй не давати, щоб вона бігла, не збавляючи швидкості. Господь, можливо, благословляє вас через ваш неспокій. Якщо ви ще не можете сказати, що ви у Христі, то, можливо, найбільше благословення — забрати інші розради, щоб ви мусили бігти до Нього. Може, у вас іще лишилося трохи самоправедності, і доки її не позбудетеся, ви не знайдете справжньої радості й миру у Христі.

Царська одежа, яку Він дає, ніколи не засяє, доки з нас не знято кожен лахман нашої власної доброти. Страх часто жене людей до віри. Хіба ви не бачили, як полохлива пташка влітає людині в пазуху, бо за нею женеться яструб? Вона б не насмілилася, якби її не гнав страх. Так може бути й з вами: ваші страхи можуть гнати вас швидше до Спасителя, і якщо так, то навіть ці теперішні скорботи — ознаки того, що Бог благословляє «ростину її».

Озираючись на власне проростання, я часом думаю, що Бог благословляв мене тоді ще чарівніше, ніж тепер. Хоч я й не хотів би повернутися до тієї ранньої стадії, у ній було багато радощів.

Яблуня, обтяжена плодами, гарна, але яблуня в цвіту ще гарніша. Зрілий християнин, повний плодів, — миле видовище, але молодий віруючий має особливу красу. Ви, мабуть, тепер відчуваєте більшу відразу до гріха, ніж багато зрілих віруючих, і ніжність вашого сумління може перевершувати їхню. У вас глибше почуття обов’язку, урочистіший страх щось занедбати і більша ревність.

Ви звершуєте свої перші діла для Бога, палаючи першою любов’ю; ніщо не здається надто важким чи обтяжливим. Молюся, щоб ви ніколи не занепадали, а завжди йшли вперед.

А тепер на завершення. Я бачу для нас три уроки. По-перше, старші святі мають бути лагідні й добрі до молодих віруючих. Бог благословляє проростання — чинімо й ми так само. Не гасіть юних прагнень і не пригнічуйте новонавернених важкими питаннями. Поки вони немовлята, яким потрібне молоко Слова, не перевантажуйте їх твердою їжею; вони до неї доростуть. Пам’ятайте, що Яків не переганяв ягнят, — будьте так само розважливі. Навчайте й ведіть з лагідністю й ніжністю, не як вищі, а як дбайливі батьки, задля Христа. Бог благословляє проростання — нехай Він благословить його через вас!

Другий урок — сповнити обов’язок вдячності. Якщо Бог благословляє проростання, ми маємо бути вдячні навіть за дрібку благодаті. Якщо ви бачили лише перший паросток, що пробився крізь ґрунт, будьте вдячні, і побачите, як зелена трава колишеться на вітрі; будьте вдячні за зелень по кісточки, і побачите, як починає формуватися колос; будьте вдячні за перші зелені колоски, і побачите, як пшениця зацвіте й дозріє до жнив.

Третій урок — підбадьорення. Якщо Бог благословляє «ростину її», то чого ж Він не зробить згодом? Якщо Він дає таку їжу, коли ви тільки розговляєтеся, то які бенкети Він приготує, коли скаже: «Ідїть обідайте»? Який бенкет чекає на вечері Агнця! О стривожена душе, нехай бурі, сніг і зимові вітри, що прибивають ваше проростання, забудуться в цій одній утішній думці: Бог благословляє ваше проростання, а кого Бог благословляє, того ніхто не може проклясти. Над вашою головою, люба душе, що прагне й благає, Господь неба й землі виголошує благословення Отця, і Сина, і Святого Духа. Прийміть це благословення й радійте ним повіки. Амінь.

Ви завершили: Весна в серці

Назад Далі