Розділ 10 · 18 хв читання · 23 хв слухання
Працівники на полі
«Я посадив, Аполос поливав, Бог же зростив. Тим то нїщо й той, хто садить, і хто поливає, а хто зрощує — Бог. Хто ж садить і хто поливає, сї одно, кожний же прийме нагороду свою по своїм трудї. Бо ми Божі помічники, ви Боже поле» 1 Коринтян 3:6-9 Почну з кінця свого тексту, бо так мені найлегше накреслити те, що я хочу сказати. Спершу ми помітимо, що церква — це Боже господарство: «ви Боже поле». На полях англійського Переглянутого перекладу ми читаємо: «Ви — Божа оброблена нива», — і саме цей вислів я хочу вжити. «Ви — Божа оброблена нива», тобто господарство. Поговоривши про господарство, ми скажемо дещо про те, що Господь наймає працівників у Своєму маєтку. А коли подивимося на працівників — бідолах, якими вони є, — то згадаємо, що великий Працівник — Сам Бог: «ми Божі помічники».
I. Почнімо з того, що церква — Боже господарство. Господь зробив церкву Своєю з Власного верховного вибору. Він також здобув її для Себе купівлею, заплативши за неї незмірну ціну. «Бо пай Господа нарід його; Яков удїл наслїддя його.» Кожна десятина Божого господарства коштувала Спасителеві кривавого поту — так, крові Його власного серця. Він полюбив нас і віддав Себе за нас; ось ціна, яку Він заплатив. Відтепер церква — законна Божа власність, і право на неї належить Йому. Наша радість — знати, що ми не свої; нас куплено дорогою ціною. Церква — Боже господарство і з вибору, і з купівлі.
А тепер Він зробив її Своєю, обгородивши. Колись вона лежала відкрита, як громадське пасовисько, гола й неродюча, поросла тереном і будяками, — притулок для всякого дикого звіра; бо ми були «по природї дїтьми гнїва, як і инші». Божественне передбачення оглянуло цю пустку, і вибираюча любов відміряла її наділ повною мірою благодаті, відокремивши нас, щоб ми навіки були Господнім маєтком. Свого часу дієва благодать прийшла з силою й відділила нас від решти людства, як поля обгороджують живоплотом і ровом, щоб відділити їх від відкритої землі. Хіба Господь не сказав, що вибрав Собі виноградник і обгородив його?
«Ми — сад, оточений муром, вибраний, окремий ґрунт; маленька ділянка, обгороджена благодаттю серед широкої пустелі світу». Господь також явно зробив це господарство Своїм, обробивши його. Що ще міг Він зробити для Свого господарства? Він цілком змінив природу ґрунту. З неродючого Він зробив його родючим. Він зорав його, скопав, удобрив, полив і засадив усякими квітами й плодами. Воно вже принесло Йому багато приємних гронів, і наближаються ще світліші часи, коли ангели здіймуть радісний клик на жнивах, а на Христі збудеться: «Вдоволений споглядати ме він на працю життя свого».
Це господарство береже постійна Господня охорона. Він не лише обгородив і обробив його Своєю чудесною силою, щоб зробити його Своїм господарством, а й безперестанно тримає його у Своєму володінні.
«Я, Господь, бережу його, що хвилини напоюю його, в ночі і в день стережу його, щоб хто не вломився в него.» Якби не постійна Божа сила, його огорожі незабаром були б зламані, а дикі звірі пожерли б його ниви. Лихі руки завжди намагаються зруйнувати його мури й знову спустошити його, щоб у світі не лишилося справжньої церкви. Але Господь ревно дбає про Свою землю й не дозволить її знищити. Церква недовго лишалася б церквою, якби Бог не беріг її для Себе.
А що, якби Бог сказав: «От же я вам скажу, що зроблю з виноградником моїм: розберу його огорожу, нехай його пустошать, повалю мур, нехай його топчуть»? Якою пустелею він став би! Що ж Він каже?
«Ійдїте ж до місця мого в Сило, де я у давні часи призначив пробуток іменні мойму, та й подивітесь, що вдїяв я йому за ледарство людей моїх, Ізраїля.» Підіть до Єрусалима, де колись стояло місто Його слави й місце Його перебування, — що лишилося там сьогодні? Підіть до Рима, де колись Павло з силою проповідував Євангеліє, — що він тепер, як не осередок ідолопоклонства? Господь може забрати свічник, і місце, що було ясне, як день, стане темне, як ніч. Тож Боже господарство лишається господарством тому, що Він завжди в ньому присутній і не дає йому повернутися до колишнього дикого стану. Всемогутня сила так само потрібна, щоб утримувати церкву обробленою, як була потрібна, щоб на початку відвоювати її в пустки.
Оскільки церква — Боже власне господарство, Він чекає зібрати з неї врожай. Світ — пустка, і від нього Він нічого не чекає; але ми — оброблена земля, і тому від нас чекають урожаю. Безплідність може личити відкритому вересовищу, але на господарстві вона була б ганьбою. Любов чекає на любов у відповідь; дана благодать вимагає благодатного плоду. Політі краплями кривавого поту Спасителя, хіба не принесемо ми стократ на Його хвалу? Береженим вічним Духом Божим, хіба не вродить у нас плід на Його славу? Господня турбота про нас коштувала великих витрат, праці й думки. Хіба не має бути належного віддячення? Хіба не повинен Господь мати жнива послуху, жнива святості, жнива корисності, жнива хвали?
Хіба не так має бути?
Думаю, деякі церкви забувають, що з кожної ниви Господнього господарства чекають прибутку, бо в них ніколи не буває жнив, і вони їх навіть не виглядають. Хлібороби не орють землі й не засівають нив для забави; вони роблять справу. Вони орють і сіють, бо хочуть урожаю. Якби ця правда дійшла до свідомості деяких віруючих, вони, певно, подивилися б на все інакше. Але останнім часом здається, ніби ми думаємо, що від Божої церкви нічого не чекають і що вона існує лише для власної вигоди та особистої користі. Брати й сестри, так не повинно бути. Великий Хлібороб мусить мати якусь винагороду за Свою працю. Кожна нива повинна дати свій прибуток, і ввесь маєток мусить приносити Йому хвалу.
Ми разом із нареченою в Пісні кажемо: «А мій виноградник таки в мене. Нехай тобі, Соломоне, будуть твої тисячі, та ще й двістї сторожам плодів його.»
Але вернуся до того, з чого почав. Це господарство — з вибору, з купівлі, через обгородження, через обробіток і через збереження — цілком Господнє. Подивіться ж, як негаразд було б, якби хтось із працівників назвав бодай частину маєтку своєю.
Якби заможна людина мала велике господарство, що подумала б вона, якби орач сказав: «Я орю це господарство, отже, воно моє. Назву це поле своїм»? Або якби інший сказав: «Торік я збирав урожай з тієї землі, тож вона належить мені»? А що, якби всі інші працівники поділили господарство між собою й назвали ниви своїми іменами? Господар швидко прогнав би їх усіх. Господарство належить своєму господареві, і називати його слід його ім’ям. Нема жодного глузду називати його іменами працівників.
Чи ж нікчемні люди повинні обкрадати Бога, забираючи в Нього славу? Пам’ятайте, як сказав про це Павло: «Хто ж Павел і хто Аполос? Та же ж вони тільки слуги, через котрих ви увірували, і як кому дав Господь.» «Хиба подїливсь Христос? хиба Павла розпято за вас? або в імя Павлове хрестились ви?»
Уся церква належить Тому, Хто вибрав її у Своїй верховній владі, викупив її Своєю кров’ю, обгородив Своєю благодаттю, обробив Своєю мудрістю і зберіг Своєю силою. На землі є лише одна церква, і ті, хто любить Господа, повинні пам’ятати про це. Павло — працівник, Аполос — працівник, Кифа — працівник, але господарство не Павлове, навіть найменша його частина. Жодна частина не належить ні Аполосові, ні Кифі, бо «ви ж Христові».
Правда в тому, що в цьому разі працівники належать полю, а не поле працівникам: «все бо ваше: Чи то Павел, чи Аполос, чи Кифа». «Бо ми не себе самих проповідуємо, а Христа Ісуса Господа, себе ж самих слугами вашими Ісуса ради.»
II. Тепер переходимо до другої думки: великий Хлібороб наймає працівників. Свої задуми Бог звичайно здійснює через людей. Якщо захоче, Він може Своїм Святим Духом діяти просто в людських серцях, але це Його праця, а не наша. Нам дано такі настанови: «Коли бо у премудростї Божій не пізнав сьвіт Бога премудростю, то зволив Бог дурощами проповідї спасти віруючих.» Наказ Господаря не такий: «Сидіть тихо й дивіться, як Дух Божий навертає народи», — а такий: «Ійдїть по всьому сьвіту й проповідуйте євангелию усякому твориву.»
Погляньте, як Бог дбає про хліб для світу. У відповідь на молитву «Хлїб наш щоденний дай нам сьогоднї», Він міг би звеліти хмарам щоранку сипати манну під двері кожної людини. Але Він знає, що працювати нам на добро, тому використовує руки орача й сіяча, щоб задовольнити наші потреби. Бог міг би обробляти Своє вибране господарство, церкву, чудами або ангелами, але з великої доброти Він благословляє її через її власних синів і дочок. Він уживає нас для нашого ж добра, бо ми, що трудимося на Його нивах, самі дістаємо куди більше користі, ніж даємо. Праця зміцнює наші духовні м’язи й зберігає нас духовно здоровими. «Менї, меньшому всїх сьвятих, дана ся благодать, благовістити між поганами про недослїджене багацтво Христове»
Наш великий Господар хоче, щоб кожен працівник на Його господарстві мав із нього якусь користь, бо написано: «Не завязуй роту в вола, що молотить.» Щоденний хліб працівника походить із землі. Хоч він працює не для себе, а для свого Господаря, він усе ж дістає свою частку поживи. У Господній коморі є насіння для сіяча і хліб для того, хто їсть. Хоч як безкорисливо ми служили б Богові, доглядаючи Його церкву, ми й самі маємо частку в плоді. Це велика Божа доброта, що Він узагалі вживає нас, бо ми в найкращому разі — убогі знаряддя, і часто більше заважаємо, ніж допомагаємо.
Працівники, яких наймає Бог, усі зайняті потрібною працею. Зверніть увагу: «Я посадив, Аполос поливав». Хто бив у великий барабан або сурмив у власну сурму? Ніхто. На Божому господарстві нікого не тримають лише для прикраси. Я читав проповіді, які, здавалося, були призначені тільки для показу, бо в них не було ані зернини Євангелія. Вони були як плуги без лемешів, сівалки без пшениці або знаряддя, зроблені з масла. Не вірю, що Бог платить людям, які лише походжають Його нивами, щоб себе показати. Промовці, що виставляють напоказ своє красномовство з кафедри, більше схожі на волоцюг, що крадуть курей, ніж на вірних працівників, що вирощують урожай для свого Господаря.
Багато членів церкви живуть так, наче вся їхня робота на господарстві — збирати ожину чи рвати польові квіти. Вони швидкі критикувати, як інші орють і косять, але самі й пальцем не кивнуть. Ну ж бо, друзі мої. Чого ви стоїте тут увесь день без діла? «Жнива багато, робітника ж мало.» Ви, що вважаєте себе вишуканішими за інших, якщо ви справді християни, не повинні гордо походжати й дивитися згорда на тих, хто тяжко працює. Якщо так робите, скажу, що ви помилилися господарем. Може, ви думаєте, що служите комусь, для кого вигляд важить більше, ніж наслідки, але наш великий Господь — практичний, і в Його маєтку Його працівники роблять потрібну працю.
Коли ми з вами проповідуємо чи навчаємо, ми повинні питати себе: «Яка з цього буде користь? Я збираюся викладати складну тему — чи справді вона комусь допоможе? Я вибрав заплутане богословське питання — чи послужить воно корисній меті?» Працівник може дуже тяжко трудитися над власною вигадкою — і все ж не зробити нічого корисного. Деякі проповіді лише показують дрібні відмінності в аргументах, — а яка з того користь? Припустімо, ми засіємо ниви тирсою або скропимо їх парфумами, — що це дасть? Чи благословить Бог наші моральні трактати, вишукані промови й гарні фрази? Ми мусимо прагнути користі. Як співпрацівники Божі, ми мусимо зосереджуватися на праці, що справді має значення. «Я посадив, Аполос поливав, Бог же зростив.», — каже один, і це добре, бо садити треба. «поливав, Бог же зростив.», — каже інший, і це теж добре й потрібно. Нехай кожен із вас може дати ґрунтовний звіт, але нехай ніхто не вдовольняється самою показовістю, ораторством чи влаштуванням розваг.
На Господньому господарстві є поділ праці. Навіть Павло не казав: «Я посадив і поливав».
Ні — Павло посадив. І Аполос не казав: «Я і посадив, і поливав». Йому досить було поливати. Ніхто не має всіх дарів. Як нерозумно, коли люди кажуть: «Мені подобається цей проповідник, бо він утверджує віруючих у віровченні, а коли його не було, я не мав користі з іншого проповідника, бо той зосереджувався на наверненні грішників». Так, він садив. Вас уже посаджено; вас не треба садити знову. Ви повинні бути вдячні, що користь дістають інші. «Бо у сьому слово правдиве: що инший, хто сїє, а инший, хто жне.» Замість нарікати, що орач не приніс серпа, моліться, щоб він мав силу орати глибоко й розбивати тверді серця.
На Божому господарстві між працівниками є єдність мети. «Хто ж садить і хто поливає, сї одно». Наймає їх один Господар. Хоч Він посилає їх у різний час і на різні частини поля, вони об’єднані однією метою — працювати задля одних жнив.
В Англії ми не зовсім розуміємо, що таке поливання, бо тамтешні хлібороби не можуть поливати всієї своєї землі.
Але на Сході хлібороби поливають майже кожен клаптик своїх нив. Без зрошення не було б урожаю. У таких краях, як Італія, Єгипет чи Палестина, є криниці, помпи, колеса, відра, канали, струмочки й труби, що несуть воду до кожної рослини. Без цього нестерпна спека все висушила б. Садити — потрібна мудрість; поливати — потрібно її не менше. Щоб поєднати одне з другим, працівники мусять бути однодумцями. Шкідливо, коли працівники тягнуть кожен у свій бік і працюють один проти одного. Особливо шкідливо це в церкві. Як мені успішно садити, коли мій помічник не хоче поливати того, що я посадив? Або яка користь із поливання, якщо нічого не посаджено? Хліборобство гине, коли нерозумні люди сваряться за нього, бо від сівби до жнив це одна безперервна праця. Працюймо ж разом усі наші дні, бо розбрат веде до безплідності.
У нашому тексті сказано, що всі працівники разом — ніщо. «Тим то нїщо й той, хто садить, і хто поливає». Працівники — ніщо без свого Господаря. Усі працівники на господарстві не дали б йому ради без того, хто ним керує, і всі проповідники та християнські працівники у світі нічого не можуть досягти, якщо Бог не з ними.
Кожен працівник на Божому господарстві отримав свої здібності від Бога. Ніхто не вміє садити чи поливати душі, якщо Господь не навчає його щодня. Ці святі дари — діла дармової благодаті. Усі працівники мусять працювати під Божим проводом, інакше працюють марно. Без проводу Духа вони не знали б, коли й як працювати, а без Його допомоги не можуть навіть подумати доброї думки. Усі працівники мусять брати своє насіння від Бога, інакше посіють бур’ян замість пшениці. Усе добре насіння походить із Божої комори. Якщо ми проповідуємо, це мусить бути справжнє Боже Слово, інакше нічого тривкого не вийде.
Навіть сила сіяти походить від Господаря. Ми не можемо проповідувати, якщо Бог не з нами. Проповідь — порожня балачка, якщо Святий Дух не дає їй життя. «Чоловік укладає в свойому серцї, від Господа ж залежна відповідь язиком.» Коли добре насіння посіяне, усе, що буде далі, залежить від Бога. Якщо Він стримає росу й дощ, насіння не зійде. Якщо Він не засвітить над ним, зелений колос не достигне. Людське серце лишиться безплідним — навіть якби проповідував сам Павло, — якщо Святий Дух не діятиме разом із ним і не благословить Слова. Оскільки зріст походить від самого лише Бога, тримайте працівників на належному їм місці. Не думайте про нас надто високо, бо, зробивши все, ми — нікчемні слуги.
Та хоч Писання й каже, що працівники — ніщо, воно каже також, що їх буде винагороджено. Бог чинить у нас наші добрі діла, а тоді винагороджує нас за них. «кожний же прийме нагороду свою по своїм трудї». Винагороду дають не за успіх, а за зусилля. Багато зневірених працівників можуть знайти в цьому розраду. Вам платять не за наслідки, а за вірну працю. Може, вам випало орати тверду землю чи засівати важкий ґрунт, і проти вас каміння, птахи, терен, перехожі й пекуче сонце, — але ви не відповідаєте за це. Ваша винагорода — згідно з вашою працею.
«…инший, хто сїє, а инший, хто жне», але той, хто жне, не дістає всієї нагороди; той, хто сіяв, матиме частку в радості. Працівників можуть мати за ніщо, але вони ввійдуть у радість свого Господа.
Разом, згідно з текстом, працівники мали успіх, і це частина їхньої нагороди.
«Я посадив, Аполос поливав, Бог же зростив.» Часто в молитві ми кажемо: «Павло може садити, Аполос може поливати, але все марно, якщо Бог не дасть зросту». Це правда. Але іншу правду часто не помічають: коли Павло садить, а Аполос поливає, Бог таки дає зріст. Ми трудимося не марно. Без Бога не було б зросту, але ж ми не без Бога. Коли вірні працівники трудяться в належному дусі, Бог їх благословляє. Це благословення — велика частина нагороди.
III. Тепер повернімося до головного: великий Працівник — Сам Бог. Він може вживати яких завгодно працівників, але зріст походить тільки від Нього. Ви знаєте, що так є і в звичайному хліборобстві. Найвправніший хлібороб не може змусити пшеницю прорости, вирости й достигнути.
Він не може навіть уберегти поля до жнив, бо йому загрожує багато небезпек. Саме тоді, коли хлібороб чекає врожаю, його може знищити сажка чи хвороба. Зріст мусить дати Бог. Якщо хтось і залежить від Бога, то це хлібороб. Через нього всі ми рік у рік залежимо від Бога щодо нашої їжі. «Навіть сам цар живе з поля». Бог дає прибуток у клуні й у стозі, а на духовній ниві — й поготів.
Якщо думаєте, що завоювати душу легко, спробуйте. Без Божої допомоги ви могли б так само спробувати створити світ. Ви не можете створити й мухи — як же вам створити нове серце й правий дух? Відродження — велика таємниця, що перевищує вашу силу. «Дух, де хоче, дише, й голос його чуєш, та не знаєш, звідкіля виходить, і куди йде; так усякий народжений од Духа.» Що можемо ми з вами вдіяти тут? Це понад наші сили. Ми можемо звіщати Божу правду, але прикласти цю правду до серця й сумління — зовсім інша справа.
Я проповідував Ісуса Христа від усього серця, а проте знаю, що ніколи не приводив до спасіння невідроджену людину, хіба що Дух Божий відкривав серце й садив у ньому живе насіння правди. Цього нас навчає досвід. Господня справа також — зберегти насіння живим, коли воно зійде. Ми думаємо, що маємо навернених, але часто розчаровуємося. Багато хто з них як цвіт на яблунях — гарний, але безплідний. Інші — як маленькі яблучка, що опадають, не достигнувши.
Кожен, хто очолює велику церкву й глибоко дбає про душі, скоро переконається, що коли Бог не діє, нічого не буде досягнуто, — ані навернення, ані освячення, ані витривалості, ані слави Богові, ані вдоволення за страждання Спасителя, — якщо Господь не з нами. «без мене не можете робити нїчого».
З цієї правди я виводжу кілька практичних уроків. По-перше, якщо все господарство церкви належить великому Господареві, а працівники без Нього — ніщо, це повинно сприяти єдності між усіма, кого Він наймає. Якщо ми служимо одному Господареві, не сварімося.
Сумно, коли ми не можемо радіти добру, яке чинять люди з інших деномінацій, що працюють інакше, ніж ми. Якщо прийде новий працівник і вживатиме інших знарядь, хіба я маю стати його ворогом?
Якщо він робить свою роботу краще, ніж я свою, хіба я маю заздрити?
Пам’ятаєте, як одного разу учні не змогли вигнати демона? Це мало б їх упокорити. А проте невдовзі вони побачили когось, хто виганяв демонів Христовим ім’ям, і пробували заборонити йому, бо він не належав до їхнього гурту. Самі вони не змогли вигнати демона, а проте пробували спинити того, хто міг. Деякі гуртки завойовують душі, але оскільки роблять це не на наш лад, ми їх не схвалюємо. Може, їхні методи незвичайні, але вони справді приводять душі до Христа — а це найголовніше. Замість критикувати, підбадьорюймо кожного, хто стоїть за Христа. «І оправдилась премудрість од дїтей своїх.» Працівники повинні бути задоволені новим орачем, якщо їхній Господар його схвалює. Якщо великий Господь найняв вас, не мені сумніватися в Його виборі. Чи можу я вам допомогти? Чи можу показати, як працювати краще? Чи, може, ви допоможете мені працювати краще? Ось як працівники мають ставитися один до одного.
Ця правда повинна також робити всіх працівників цілком залежними від Бога. Ви збираєтеся проповідувати, юначе? «Так, я збираюся вчинити великі речі». Справді? Ви забули, що ви ніщо? «Тим то нїщо й той, хто садить, і хто поливає». Учитель може прийти, сповнений євангельської правди, щоб потішити віруючих, але якщо він не приходить у повній залежності від Бога, то й він — ніщо. Сила належить Богові. Людина порожня, а її слова — вітер; сила й мудрість належать тільки Богові. Якщо ми лишатимемося покірними, наш Господь уживатиме нас. Але якщо ми звеличуватимемо себе, Він залишить нас нашій нікчемності. Ця правда також надає гідності кожному, хто працює на Божій ниві. Моє серце підноситься від радості, коли я чую ці слова: «Бо ми Божі помічники». Ми — прості працівники на Його господарстві, а проте працюємо разом із Ним. Чи справді Господь працює разом із нами?
Ми знаємо, що так, з наслідків, які настають. «Отець мій і досї робить і я роблю.»
Це правда для всіх Божих дітей. Коли ви служите Йому від усього серця, Бог із вами. Коли ви говорите своїй групі про Ісуса, Бог говорить через вас. Коли ви спиняєте незнайомця й розповідаєте йому про спасіння вірою, Христос говорить через вас так само, як Він говорив до жінки біля криниці.
Коли ви під відкритим небом проповідуєте прощення через кров спокути, то це Бог Петра свідчить про Свого Сина, так само як Він свідчив у день П’ятидесятниці.
Нарешті, ця правда повинна поставити нас на коліна. Оскільки без Бога ми ніщо, взиваймо до Нього про допомогу в цій святій праці. Нехай і сіяч, і женець моляться разом, інакше вони ніколи разом не радітимуть. Якщо благословення затримується, то тому, що ми не просили й не чекали його. Співпрацівники, приступімо до престолу благодаті, і ми побачимо, як женці повертаються зі своїми снопами, хоч, може, й виходили з плачем, коли сіяли.
Нашому Отцеві, Який є Хліборобом, уся слава навіки-віків. Амінь.