Розділ 3 · 19 хв читання · 24 хв слухання
Мороз і відлига
«Дає снїг, як вовну, як попіл, іней розсипає; Кидає град грудками; хто встоїть перед його морозом? Пошле слово своє, і все тане; подує вітром своїм, — шумять води.» — Псальма 147:16-18 Одного ранку, визирнувши у вікно, ми побачили землю, вкриту білим покровом: лише за кілька коротких годин ґрунт укрило досить глибоким шаром снігу. Через кілька годин ми знову визирнули — і побачили поля зелені, як і завжди, а зоране поле таке голе, ніби на нього не впала жодна сніжинка.
Нерідко після сильного снігопаду настає швидка відлига. Ці цікаві зміни спричиняє Бог — не лише з певною метою щодо видимого світу, а й з певним задумом щодо світу духовного. Бог завжди вчитель. У кожній своїй дії він навчає власних дітей і відкриває їм шлях до глибших таємниць.
Щасливі ті, хто в ділах Господніх рук знаходить поживу не лише для розуму, а й для свого народженого з неба духу.
Я попрошу вашої уваги, по-перше, до дій природи, про які йдеться в тексті, а по-друге — до тих дій благодаті, найвлучнішими символами яких вони є.
I. Розгляньмо, по-перше, дії природи Ми не вважатимемо змарнованими кілька хвилин, якщо звернемо вашу увагу на Божу руку в морозі й відлизі — навіть суто з природного погляду.
1. Зверніть увагу на безпосередність Господньої праці Зверніть увагу на безпосередність Господньої праці. Читаючи ці слова, я радію, бачачи, як близько присутній наш Бог у світі.
Тут не написано: «Закони природи творять сніг», а написано: «Дає снїг» — так, ніби кожна сніжинка падала просто з його долоні.
Нам не сказано, що певні природні процеси перетворюють вологу на іній; ні — але так само, як Мойсей узяв попелу з печі й розсипав його над Єгиптом, так і про Господа сказано, що він «як попіл, іней розсипає». Не сказано, що Вічний лише запустив світ у рух і що лід утворюється тільки дією механізму. О ні — кожна крижинка, що падає з градом, — від Бога: «Кидає град грудками». Як пращник прицільно посилає камінь зі своєї пращі, так і шлях кожної градини визначає Божа сила.
Лід, як бачите, названо його льодом, а в наступному реченні ми читаємо про його мороз. Ці слова надають природі дивовижної величі. Коли ми дивимося на кожну градину як на Божий град, а на кожну крижинку — як на його лід, якими ж дорогоцінними стають ці водяні діаманти! Коли ми відчуваємо, як холод щипає нам руки й ноги та пронизує кожну одежину, нас утішає згадка, що це — його мороз.
Коли ж настає відлига, подивіться, як говорить про неї текст: «Пошле слово своє». Він не залишає цього якимось силам природи, а діє як цар: «Пошле слово своє, і все тане; подує вітром своїм». Кожен вітер належить йому по-особливому: чи дме він із півночі, щоб заморозити, чи з півдня, щоб розтопити, — це його вітер.
Погляньте, як у Божому храмі все говорить про його славу. Навчіться бачити Господа в усіх картинах видимого всесвіту, бо він справді чинить усе. Цю думку про безпосередність Божих дій треба перенести й на провидіння. Вас дуже втішить, якщо ви зможете бачити Божу руку у своїх втратах і злиднях; певно ж, ви не нарікатимете на безпосередню дію свого Бога.
Це вкладе надзвичайну солодкість у щоденні милості й зробить життєві втіхи ще втішнішими, бо вони — з Батькової руки. Якщо ваш стіл накритий убого, його вистачить для вашого вдоволеного серця, коли ви знатимете, що ваш Батько накрив його для вас у мудрості й любові.
Це благословить ваш хліб і вашу воду. Це зробить голі стіни порожньої кімнати пишними, як палац, а тверде ложе перетворить на пухову постіль — усе це робить мій Батько. Ми бачимо його усмішку любові навіть тоді, коли інші не бачать нічого, крім темної руки смерті, що вражає найдорожчих нам людей. Ми бачимо Батькову руку, коли хвороба кладе нашу худобу мертвою в полі. Ми бачимо Бога, що діє в милості, коли нас самих звалює на ліжко недуга.
Це завжди дія і діло нашого Батька. Не відходьмо від цього. Навпаки, поглиблюймо своє розуміння цієї істини й пам’ятаймо, що вона справджується і щодо малого, і щодо великого.
Нехай вас вразять рядки справжнього поета: «Коли пошесть ходить країною, ви кажете, що це зробив Господь, — а хіба не він це зробив, коли попелиця повзе по трояндовому пуп’янку? Коли з Альп зривається лавина, ви тремтите перед волею Провидіння, — а хіба ця воля не так само причетна, коли з тополі опадає сухе листя?»
Нехай ваші серця співають над усім: Єгова-Шамма — Господь там.
2. Зверніть увагу на легкість Божої праці Далі прошу вас зауважити з подякою легкість, з якою діє Бог. Ці вірші читаються так, ніби творити мороз і сніг — найпростіша справа в усьому світі. Людина запускає руку в мішок вовни й розкидає її — так само легко Бог дає сніг: «Дає снїг, як вовну». Людина бере жменю попелу й підкидає в повітря, і він осідає довкола — «як попіл, іней розсипає». Паморозь і сніг — дива природи. Ті, хто спостерігав надзвичайну красу крижаних кристалів, бували в захваті, а проте Господь творить їх легко. «Кидає град грудками» — так само легко, як ми в зимові дні кидаємо за вікно хлібні крихти для вільшанок.
Коли ріки замерзли намертво, а земля скута залізними кайданами, то як же все це розтопити? Не тим, що розпалити незліченні вогнища, і не тим, що пустити електричні розряди крізь надра землі. Ні — «Пошле слово своє, і все тане; подує вітром своїм, — шумять води».
Уся справа звершується одним словом і одним подихом. Якби нам із вами треба було зробити щось велике, скільки було б пихтіння й натуги! Навіть великі інженери, що творять дива за допомогою машин, здіймають довкола цього багато шуму й метушні. Не так у Всемогутнього. Наша земна куля обертається за двадцять чотири години, а проте не робить стільки шуму, як дитяча дзиґа.
Ті величезні світи, що котяться в просторі, прокладають свої шляхи в тиші. Коли я заходжу на фабрику, то чую оглушливий гуркіт. Коли стою біля сільського млина, що його крутить вода, — там безугавний стукіт. Але великі Божі колеса обертаються без шуму й тертя. Божий механізм працює плавно. Ця легкість видна в провидінні так само, як і в природі. Ваш небесний Батько так само може визволити вас, як розтопити сніг, і визволить вас так само просто, якщо ви на нього покладетеся. Він відкриває свою руку й задовольняє потреби кожного живого створіння так само охоче, як діє в природі. Зважте на легкість Божої праці — він просто відкриває свою руку.
3. Зверніть увагу на різноманітність Божих дій Далі зверніть увагу на різноманітність Божих дій у природі. Коли Господь працює, маючи за знаряддя мороз, він творить сніг — дивовижний витвір, у якому кожен кристалик — диво задуму.
Але він не вдовольняється снігом. Із тієї самої води він творить іншу форму краси, яку ми називаємо інеєм, і ще третю блискучу речовину — сяйливий лід, — і все це однією дією холоду. Яку ж дивовижну різноманітність може помітити навчене око в різних формах замерзлої води!
Той самий Бог, що скував повінь холодом, незабаром розтоплює її теплом. Але навіть у відлизі немає одноманітності. Часом потоки з такою силою вириваються зі свого ув’язнення, що ріки розливаються, а повені вкривають рівнину. Іншим разом, поволі й тонкими цівками, краплі повертають собі свободу. Таку саму різноманітність видно в кожній ділянці природи.
Так і в провидінні Господь має тисячу видів морозних випробувань, щоб перевіряти свій народ, і десять тисяч променів милості, щоб підбадьорювати й утішати його. Він може, якщо захоче, вразити вас випробуванням снігу, чи випробуванням інею, чи випробуванням льоду. А потім, одразу ж, він може своїм словом розв’язати пута недолі — і то незліченними способами. Тоді як люди обмежені кількома способами досягати своїх цілей, Бог безмежний у розумі й діє, як хоче, шляхами, що перевершують уяву смертних.
4. Розгляньте швидкість Божої праці Я попрошу вас також розглянути Божі діла в природі з погляду їхньої швидкості. За днів Ахашвероша вважалося дивом, що листи розсилали поштою на прудких тваринах. У нашій країні ми думали, що досягли віку чудес, коли залізничні осі розпікалися від швидкості, а тепер, із телеграфом, ми ніби простягаємо руки в безмежність. Та що наша швидкість у порівнянні зі швидкістю Божих дій?
Добре каже Писання: «Він посилає слово твоє на землю, і скоро несуться глаголи його». — Псальма 147:15 Вийшло слово: «Відчиніть сховища снігу», — і сніжинки посипалися незліченним множеством. Потім було сказано: «Нехай зачиняться», — і не з’явилося більше жодної сніжинки. Тоді Господар промовив: «Нехай подме південний вітер і розтопиться сніг», — і сніг зник на голос його слова. Віруючий, ви не можете знати, як скоро Бог прийде вам на допомогу.
«І возсївши на херувима, прилетїв, і вознїсся на крилах вітряних.» — Псальма 18:10 Він прийде згори, щоб визволити своїх улюблених. Він роздере небеса й зійде. Він зійде так швидко, що не зупиниться, щоб відсунути небесні завіси, а роздере їх у своєму поспіху і змусить гори стікати до його ніг, щоб визволити тих, хто кличе до нього в годину скорботи. Той могутній Бог, що так швидко може розтопити лід, може взяти собі ті самі орлині крила й поспішити вам на визволення.
Устань, Боже, і нехай Твоїм дітям буде допомога — і то вранці-рано. 5. Ще одна думка: розгляньте Божу доброту Ще одна думка: розгляньте Божу доброту в усіх діях природи й провидіння.
Подумайте про цю доброту з негативного боку. «…хто встоїть перед його морозом?» Ви не можете не думати про бідних у сувору зиму — лише жорстоке серце могло б забути про них, бачачи, як глибоко лежить сніг. Але уявіть, що цей сніг падав би й далі. Що може цьому завадити? Той самий Бог, що посилає нам сніг на один день, міг би, якби захотів, посилати його п’ятдесят днів. Чому б і ні? І коли мороз так люто стискає нас, чому б йому не тривати місяць за місяцем? Ми можемо лише дякувати тій доброті, яка не сковує нас «його морозом» аж настільки, щоб наш дух знемагав. Мандрівники до Північного полюса тремтять, розмірковуючи над тим запитанням: «…хто встоїть перед його морозом?»
Бо холод має якусь нездоланну силу, коли Богові вгодно його випустити. Дякуймо ж Богові за стримувальну милість, якою він тримає холод у вузді.
Не лише з негативного, а й з позитивного боку в снігу є милість. Хіба це не промовиста метафора?
«Дає снїг, як вовну». Кажуть, що сніг зігріває землю. Він захищає маленькі рослинки, що тільки-но почали визирати з ґрунту й інакше могли б померзнути. Сніг, мов пухова одежа, береже їх від лютого холоду. Тому Воттс і співає у своєму переспіві сто сорок сьомого псалма: «Сніг, наче вовну, він дає — і сходи хліба береже».
У давнину вважали, що сніг зігріває серце ґрунту й дає йому родючість, і тому славили за нього Бога. Безперечно, в морозі є багато милості. Пошесть могла б тривати набагато довше, якби мороз не кричав їй: «ось покіль доходити будеш, а далїй не перейдеш». Шкідливі комахи розмножувалися б, доки не пожерли б дорогоцінних плодів землі, якби холодні ночі не нищили їх мільйонами, — і так ці шкідники зникають. Хоч людина й може вважати, що холод завдає їй збитків, зрештою вона багато виграє від постанови Провидіння, яке призначає зиму. Химерний вислів одного зі старих письменників, що «сніг — це вовна, мороз — вогонь, лід — хліб, а дощ — питво», правдивий, хоч і звучить як парадокс. Безсумнівно, мороз, розпушуючи ґрунт, сприяє врожайності, — і так лід стає хлібом.
Отже, ті самі чинники, що на певний час позбавляють робітників заробітку, — це саме ті засоби, якими Бог забезпечує кожне живе створіння. Тож бачте Божу доброту так само ясно в снігу й морозі, як і у відлизі, що змітає зимову роботу. Християнине, пам’ятайте про Божу доброту в морозі недолі. Будьте певні: коли Богові вгодно послати пронизливі вітри скорботи, він у них, і він завжди — любов; у смутку стільки ж любові, як і тоді, коли він дихає на вас лагідним південним вітром радості.
Бачте Божу ласкавість у кожному ділі його рук. Хваліть його — він творить літо й зиму, — нехай ваша пісня лунає цілий рік. Хваліть його — він дає день і посилає ніч, — дякуйте йому щогодини. Не відкидайте ж своєї відваги: вона має велику нагороду.
Як Давид вплів сніг, і дощ, і бурхливий вітер у пісню, так і ви вплітайте свої випробування, свої клопоти, свої труднощі й незгоди в солодкий псалом хвали і кажіть повсякчас: «З веселим серцем Господа хвалім, бо добрий він».
Стільки про дії природи. Це дуже приваблива тема, але мене кличуть інші поля. II. Дії благодаті Тепер я хотів би дуже щиро й урочисто звернутися до вас щодо тих дій благодаті, зовнішніми символами яких є мороз і відлига. У житті власного Божого народу буває пора, коли він приходить, щоб діяти з ними морозом закону. Закон для душі — як пронизливий північний вітер. Віра може бачити в ньому любов, але природне око — ні. Це холодний, страшний, безрадісний подув. Опинитися під повною силою Божого закону означало б бути обмороженим вічною погибеллю. Навіть відчути його на якийсь час означало б застудити саму свою істоту й зробити всю людину заціпенілою від страху. «…хто встоїть перед його морозом?» Коли закон виходить, гримлячи, зі своїх скарбниць, хто може це витримати?
Дія закону на душу полягає в тому, щоб скувати ріки людської втіхи. Ніхто не може радіти, коли на ньому лежать жахи сумління. Коли Божий закон проноситься крізь душу, музика й танці втрачають свою радість, чаша втрачає силу звеселяти, а чари землі розвіюються. Ріки насолоди замерзають у крижаний смуток. Бруньки надії раптом прибиває морозом, і душа не знаходить розради. Колись вона знаходила вдоволення в багатстві, а тепер усе золото й срібло ніби вкрите іржею та тлінням. Кожне обнадійливе сподівання прибите морозом, і дух скутий зимовим відчаєм. Цей холод дає грішникові відчути, яка обдерта його одежа. У літню погоду він міг гордовито походжати й думати, що його лахміття — царські шати, але тепер мороз знаходить кожну дірку в його одязі, і в руках грізного закону він тремтить, як листя на осиці.
Північний вітер суду пронизує людину наскрізь. Вона не знала, що в ній, а тепер бачить, що її нутро сповнене зіпсуття й тління. Ось деякі з жахів зимового подиху закону. Сам по собі цей мороз закону й жаху лише ожорсточує.
Ніщо так не розколює скелю й не валить кручу, як мороз, за яким настає відлига, але сам мороз робить землю мов залізо, і вона ламає леміш, що силкується її пробити.
Грішник під дією Божого закону, без Євангелія, ожорсточується відчаєм і каже: «Надії немає, тож я йтиму за своїми бажаннями. Якщо для мене немає неба після цього життя, я зроблю собі небо з цієї землі; а якщо на мене чекає пекло, то принаймні насолоджуся тією солодкістю, яку може дати мені гріх тут».
Це не вина закону. Вина — на зіпсутому серці, яке від нього ожорсточується. Та такий уже його наслідок. Коли Господь подіяв морозом закону, він посилає відлигу Євангелія. Коли з краю обітниці віє південний вітер, несучи дорогоцінні нагадування про Божу батьківську жалість і ніжне милосердя, серце відразу починає м’якнути. Відчуття прощення, купленого кров’ю, швидко розтоплює його. Очі сповнюються сльозами, серце тане в ніжності, ріки радості течуть вільно, а бруньки надії розкриваються в бадьорому повітрі.
Небесна весна шепоче квітам, що спали в холодній землі. Вони чують її голос і підводять голівки, бо: «Вже зима минула, дощі перестали; Квітки вбірають землю; час пісень настиг; в лугах наших голос горлицї чути». — Пісня пісень 2:11-12 Бог посилає своє слово, кажучи: «Час боротьби твоєї скінчився, неправедність твою прощено». — Ісаїї 40:2 Коли це благословенне, підбадьорливе слово приходить із силою до душі, а лагідний подих Святого Духа діє на серце, як теплий південний вітер, тоді води течуть, і розум сповнюється святою радістю, світлом і свободою.
«Минула зимова пора закону, морози втекли, весна настає; священної горлиці голос чуємо — новий, радісний рік вона звіщає». Показавши вам, що між морозом і відлигою в природі та законом і Євангелієм у благодаті є паралель, я хотів би тепер повторити щодо благодаті ті самі думки, що їх висловив щодо природи.
1. Зауважте безпосередність Божої праці в благодаті Ми почали з безпосередності Божих діл у природі. Тепер, улюблені друзі, зауважте безпосередність Божих діл у благодаті. Коли серце справді вражене Божим законом, коли гріх постає надзвичайно грішним, коли земні надії скуті законом, коли душа відчуває свою неплідність і цілковиту загибель, — це перст Божий.
Не говоріть лише про служителя. Добре, що він щиро проповідував. Бог ужив його як знаряддя, але все чинить Бог. Коли приходить відлига благодаті, прошу вас, розпізнавайте виразну Божу руку в кожному промені розради, що звеселяє стривожене сумління, бо лише Господь «сцїляє розбитих серцем, і завязує рани їх». — Псальма 147:3 Ми аж надто схильні зупинятися на знаряддях. Безглуздя спонукає людей шукати в таїнствах сокрушення чи зцілення серця, але таїнства кажуть: «Не в нас це». Дехто дивиться на проповідь Слова й не дивиться вище, але вірні проповідники скажуть вам: «Не в нас це». Красномовство й запал, навіть у найвищій своїй мірі, не можуть ні розбити, ні зцілити серця. Це Божа праця — не опосередкована, ніби Бог лише стоїть за законом природи, — а його особиста й безпосередня праця. Він простягає власну руку, коли сумління впокорюється, і його власна правиця дає сумлінню полегшу й очищення.
Я бажаю, щоб ця думка залишилася з вами, бо інакше ви не славитимете Бога як належить і не збережете здорового вчення. Усі відступи від здорового вчення про навернення постають через те, що забувають: це Божа праця від початку до кінця. Найслабше прагнення до Христа — така сама Божа праця, як і дар його дорогого Сина. Від Альфи до Омеги Святий Дух чинить у нас, щоб ми і хотіли, і діяли за його вподобою. — Филипян 2:13 Як ви ясно бачили перст Божий у тому, що він кидає свій лід і посилає відлигу, так, прошу вас, визнайте Божий труд у тому, що він дає вам відчуття гріха й приводить вас до ніг Спасителя. Об’єднайтеся в щирій хвалі чудотворному Богові, який чинить усе за радою своєї волі.
«Що ми шукали Твого лиця — це все Твоя благодать; Твоя милість вимагає й матиме всю хвалу.
Жоден грішник не може Тебе випередити; Твоя благодать випереджає — всемогутня й вільна». 2. Друга думка про природу — легкість, з якою діє Господь. Немає ні боротьби, ні метушні. Застосуйте це до праці благодаті. Як легко Богові привести людину до усвідомлення гріха! Ви, упертий грішнику, не можете доторкнутися до Нього, і навіть життєві обставини не змогли вас пробудити. Ви мертві — цілком мертві у своїх гріхах. Але якщо славний Господь пошле вітер Свого Духа, Він вас розтопить. Людина, що проклинає й живе в гріху, чиї слова повні блюзнірства, — якщо Господь гляне на неї і явить їй Свою непереможну благодать, вона ще славитиме Бога, благословлятиме Його ім’я й житиме для Його слави.
Не обмежуйте Бога. Савло-гонитель став Павлом-апостолом. Чому б і тому, за кого ви майже втратили надію, теж не бути спасенним? Ваш чоловік може здаватися недосяжним, ваш син, можливо, образив і небо, і вас, — але ніхто не перебуває поза досяжністю Бога. Навіть найтвердіший, найупертіший гріх мусить поступитися теплу Його благодаті. Навіть найбільший айсберг беззаконня може розтанути в океані Божої любові.
Дорогий грішнику, можливо, Бог послав у вашу душу довгу, холодну зиму, і здається, що вона ніколи не скінчиться. Дозвольте мені підбадьорити вас надіятися й молитися про Його милостиві відвідини. Вірш міс Стіл чудово передає це почуття: «Сувора зима кидає крижані кайдани, оповиваючи природу довкола; які ж похмурі, які безрадісні рівнини, що недавно так пишно зеленіли!
Сонце забирає свої животворні промені, і світло й тепло відходять; і, никнучи безживно, природа здається образом мого серця — мого серця, де панує зима душі, вбраного в темний плащ ночі, скутого холодними, безвладними кайданами; яке воно спустошене й сумне!
Вернися, о блаженне сонце, і принеси свій промінь, що оживляє душу; ця зима душі стане весною, ця темрява — радісним днем».
Богові легко спасти вас. Він каже: «Розжену, мов туман, твої беззаконня, мов ту хмару, — гріхи твої» (Ісаїї 44:22). Пам’ятаю, як одного вечора я дивився на чорну хмару й був певен, що піде дощ; я зайшов до хати, а коли знову вийшов, небо було чисте — вітер розвіяв хмару.
Так і з вашою душею. Бог може забрати всі ваші гріхи в одну мить. Усі перешкоди усунув Ісус на хресті, і якщо ви віруєте в Нього, Він кинув ваші гріхи в морські глибини. «Коли можеш у те вірувати, то все можливе віруючому» (Марка 9:23).
3. Наступна думка про Божу працю в природі — її різноманітність. Мороз дає потрійний наслідок — сніг, паморозь і лід, — а відлига приходить у багатьох формах. Так і з Божою працею в серці.
Усвідомлення гріха в кожного різне. Дехто переживає його лагідно, як сніг, що падає, — спершу вони його майже не помічають. Справжнє покаяння може починатися тихо й м’яко. Інші переживають його, як град, — жорстоко й гучно, — коли воно б’є по серцю, сповнюючи його жахом. Бог діє по-різному, але кожен спосіб здійснює Його задум. Будьте вдячні за Його відвідини, але не намагайтеся диктувати, як Йому діяти.
Щодо євангельської відлиги, то не вимагайте для Божої благодаті якогось певного шляху. Відлига поступова й усеосяжна. Спершу тане лід на поверхні, і поволі тепло проникає в усю товщу, аж доки не поступиться кожна замерзла скеля. Так само й Дух поступово діє в серці — просвітлює розум, звільняє волю, проганяє страх, надихає надію, пробуджує дух і дає мир і радість. Ви не можете бачити, як Він діє, так само як не можете бачити вітру, але можете відчувати наслідки. Не дивуйтеся, якщо ваш досвід відрізняється від досвіду інших. У Божій праці є певний взірець, як схожість між снігом, памороззю й льодом, але подробиці різняться.
4. Зверніть увагу на швидкість Божої праці: «скоро несуться глаголи його» (Псальма 147:15). Богові не знадобилося багато часу, щоб прибрати останній сніг. Людині, може, потрібні були б дні, щоб завершити таку працю, але Боже Слово діє миттєво. Так і з душею. Господь може діяти швидко, коли благословляє серце. Навіть якщо ви довго були під тягарем гріха й закону, Бог може звільнити вас за мить. Він може перевести вас від смерті до життя, від осуду до виправдання. «Істино глаголю тобі: Сьогоднї зо мною будеш у раю» (Луки 23:43), — сказав Ісус розбійникові, що помирав.
Тільки повірте в Христову жертву — і будете спасенні.
5. Нарешті, розгляньте Божу доброту. Яке милосердя, що Він не обтяжив нас більшою мірою закону, ніж ми могли знести! «…хто встоїть перед його морозом?» (Псальма 147:17). Коли Бог відкриває душі Свій гнів, це страшно. Гріх може гнітити людину, мов нищівний тягар, але Ісус поніс його за нас. Навіть на Скелі Віків ми радіємо не тому, що несемо його самі, а тому, що Він поніс його. Мороз усвідомлення гріха впокорює гордість, руйнує самоправедність і береже нас від безуму. Але яка чудова відлига Божої ласкавості! Щойно Його милість торкається душі, твердість зникає, холод відступає, тепло й любов течуть, і життя повертається.
Ми підводимося з відчаю, як насіння сходить із землі. Віра розкривається, мов крокус, щоб прийняти сонце; надія дивиться вгору, мов первоцвіт, тішачись Божими обітницями. Дякуймо Богові, що в наших серцях настала весна, а зима минула назавжди.
«Там, де вічна весна перебуває і квіти ніколи не в’януть.
Лиш потік, тонкий, мов нитка, відділяє той небесний край від нашого». Віруйте в Господа ви, що тремтите в морозі закону, — і Його любов принесе вам теплі дні радості й миру. Амінь.