Бесіди з хліборобом
Зруйнована огорожа

Розділ 2 · 17 хв читання · 22 хв слухання

Зруйнована огорожа

«Йшов я раз попри поле чоловіка лїнивого, й уз виноградний сад чоловіка скупоумного: Дивлюсь — терниною все позаростало, земля кругом кропивою окрилась, а камінна огорожа розвалилась.

Споглянув я й взяв се до серця, споглянув та й навчивсь такій пересторозї» Приповісток 24:30-32 Цей лінивий чоловік не робив зла ближнім: він не був ні злодієм, ні розбишакою, ні тим, хто пхає носа в чужі справи. Він не морочив собі голови чужими клопотами, бо не дбав навіть про власні — на це треба було забагато зусиль. Відверто порочним він не був: на це йому бракувало снаги. Він любив жити легко. Він завжди лишав у спокої те, що й так було непогано, а заодно лишав у спокої й те, що було погано, — про це ясно свідчили кропива й будяки в його саду.

Навіщо себе турбувати? Через сто років усе одно буде те саме; тож він брав усе так, як воно йшло. Дехто казав про нього, що він не поганий чоловік; і все ж, можливо, зрештою виявиться, що немає на світі гіршої людини за ту, яка не є доброю. Подекуди він недостатньо добрий навіть для того, щоб бути поганим: йому бракує сили характеру, щоб служити чи то Богові, чи то Ваалові. Він просто служить собі, поклоняючись власному спокою й обожнюючи власну вигоду.

А проте він завжди збирався жити як слід. Та що ви! він уже недовго спатиме; ще трішки подрімає — і тоді візьметься до роботи й покаже, на що здатен. Одного дня він збирався взятися до всього цілком серйозно й надолужити змарнований час. Та час почати так ніколи й не надходив, хоч завжди ось-ось мав надійти. Він завжди збирався покаятися, але й далі жив у гріху. Він збирався увірувати, але помер невіруючим. Він збирався стати християнином, але прожив без Христа. Він кульгав на обидва боки, бо не хотів завдавати собі клопоту вибором; і так загинув через зволікання.

Ця картина лінивого чоловіка з його садом і полем, що позаростали кропивою та бур’янами, зображає багатьох, хто визнавав себе християнином, але став лінивим у Божих справах. Духовне життя в ньому зів’яло. Він відступив. Зі здорової духовної снаги він скотився в млявість і байдужість до Божих речей. Поки всередині, в його серці, усе пішло шкереберть і всіляке лихо ввійшло в нього, виросло й пустило в ньому коріння, лихо коїться й назовні — в його щоденній поведінці. Кам’яний мур, що оберігав його характер, розвалений, і він лежить відкритий для всякого зла. Над цим ми тепер і поміркуємо: «камінна огорожа розвалилась».

Тож ходімо разом із Соломоном, станьмо поруч із ним, придивімося й наберімося науки, оглядаючи цю розвалену огорожу. Оглянувши її, поміркуймо про наслідки розвалених мурів; а наостанок спробуймо розбудити цього ледаря, щоб його мур ще можна було полагодити. Якщо цей лінивий — хтось із нас самих, нехай безмежне Боже милосердя розбудить нас, перш ніж крізь цей зруйнований мур уввірветься ціла череда хижих пороків.

I. Погляньмо на цю розвалену огорожу Спочатку це була дуже добра огорожа, бо то був кам’яний мур. Поля часто обгороджують дерев’яними парканами, що швидко трухлявіють, або живоплотами, в яких легко пробити проломи; а тут був кам’яний мур. Такі мури дуже поширені на Сході, а також у деяких наших графствах, де каменю вдосталь. Спершу він був надійним захистом і міцно обгороджував невелике господарство, що потрапило в такі погані руки. Чоловік мав поле, щоб його обробляти, і ще клапоть землі під виноградник чи сад. Земля була родюча, бо рясно родила терен і кропиву; а де ростуть вони, там може рости й щось краще. Та ледар зовсім не дбав про своє добро: він дав мурові занепасти, а в багатьох місцях і зовсім розвалитися.

Дозвольте мені назвати кілька таких кам’яних мурів, які люди дають розсипатися, коли відступають. Часто ще замолоду в них були закладені здорові засади, але їх забуто. Яке ж це благословення — християнське виховання! Наші батьки і настановою, і прикладом навчили багатьох із нас того, що чисте, чесне й гідне доброї слави. З їхнього життя ми бачили, як треба жити. Вони відкривали перед нами Боже Слово і вчили нас, що правильно перед Богом і перед людьми. Вони молилися за нас і молилися разом із нами, аж поки Божі речі не оточили нас і не обгородили, мов кам’яний мур.

Ми так ніколи й не змогли позбутися тих ранніх вражень. Навіть у часи блукань, ще до того, як ми спасенно пізнали Господа, ці істини мали на нас здоровий вплив. Вони стримували нас, коли ми хотіли вчинити зло. Вони допомагали нам, коли ми силкувалися прийти до Христа. Дуже сумно, коли люди дають цим першим засадам розхитатися й зникнути, наче каменям, що випадають із межового муру. Молоді люди починають із того, що легковажно говорять про старомодні звичаї своїх батьків.

Незабаром вони зневажають уже не лише старомодність, а й самі ці звичаї. Вони шукають іншого товариства і в тому товаристві навчаються лише зла. Вони шукають розваг у таких місцях, які нажахали б їхніх батьків. Це веде до ще гіршого. Якщо вони не зведуть батькової сивини зі смутком у могилу, то це не їхня заслуга.

Я знав молодих чоловіків, справжніх християн, які сумно відступили, бо дали себе вмовити пом’якшити, приховати чи змінити ті святі засади, на яких їх виховано змалку, біля материних колін. Велике лихо, коли ті, хто визнає себе віруючими, стають нестійкими й кидаються від усякого вітру науки. Це свідчить про слабкість розуму й нездоровість серця, коли ми можемо легковажити тими поважними й святими істинами, що були политі материними сльозами й підтримані вірним життям батька.

«я слуга твій, син слугинї твоєї» (Псальма 116:16). Давид вважав і честю, і святим зобов’язанням те, що він син тієї, яку називали Божою слугинею.

Стережіться, ви, що дістали християнське виховання, щоб не легковажити ним. «Храни, мій сину, що твій батько заповідає, й материної науки не цурайся;

На серцї їх собі по всї часи навяжи, повісь собі їх на шиї.» (Приповісток 6:20-21) Захист характеру є також у здоровому вченні. Це теж міцний кам’яний мур. Багатьох серед нас навчено Євангелії благодаті Божої, і вони добре її засвоїли, тож здатні ревно боротися за віру, раз передану святим. Щасливі ті, чия віра спирається на ясне знання вічної істини.

Релігія, що вся складається з піднесених почуттів і майже не має науки, може на якийсь час згодитися; але щоб мати силу на все життя, потрібне знання тих великих доктрин, які лежать в основі Євангелії. Я тремчу, коли чую, як хтось відкидає одну за одною життєдайні істини Євангелії й хвалиться своєю широтою поглядів. Я чую, як він каже: «Такі мої погляди, але інші мають право на свої». Так годиться говорити про звичайні думки; але так не можна говорити про істину, яку відкрив Бог. Ця істина одна й незмінна, і всі зобов’язані її прийняти. Спасає вас не ваш особистий погляд на істину, а сама істина, така, як Бог її відкрив, прийнята вірою.

Я охоче відмовлюся від свого способу викладати доктрину, але не від самої доктрини. Один висловлює її так, інший інакше; але від самої істини не можна відступатися ніколи. Дух Широкої школи позбавляє нас певності. Я спитав би декого з її провідників, чи вірять вони, що в Писанні є хоч щось, за що варто померти, і чи були мученики дурнями, віддаючи життя за те, що могло бути лише думкою. Цей дух «широкої церкви» розвалює кам’яні мури. Він впускає диявола з усією його ватагою і завдасть Божій церкві незмірної шкоди, якщо йому не дати відсічі. Хитка віра шкодить душі будь-якої людини.

Ми не фанатики; але нам не було б гірше, якби ми жили так вірно, що люди називали б нас фанатиками. Нещодавно я зустрів чоловіка, якого звинувачували у фанатизмі, і сказав: «Дайте мені вашу руку. Мені подобається час від часу зустрічати фанатиків. Їх стає все менше, а матеріал, з якого вони зроблені, такий міцний, що якби його було більше, ми побачили б серед нас більше справжніх чоловіків і менше створінь без хребта».

Останнім часом ми бачили мало людей із хребтом; більшість були наче медузи. Був час, коли я сказав би: «Будьте широкими й відкиньте вузькість». Тепер я мушу сказати: «Будьте непохитні в істині». Віра, раз передана святим, тепер мені ще дорожча, коли її називають вузькою, бо я втомився від тієї широти, що походить від розвалених живоплотів.

Є незмінні істини й певні засади віри, і горе вам, якщо ви дасте цим кам’яним мурам розсипатися. Боюся, що лінивих багато і що майбутні покоління оплакуватимуть ту безтурботність, якій плеще цей недбалий вік.

Ще одна огорожа, яку часто занедбують, — це вже набуті побожні звички. Ледар дає цьому мурові впасти в руїну. Дозвольте назвати кілька важливих запобіжників життя й характеру.

Один із них — звичка потаємної молитви. Особисту молитву слід підносити регулярно, щонайменше вранці й увечері. Нам не обійтися без визначених часів наближення до Бога. Дивитися в обличчя людині, не поглянувши спершу в обличчя Богові, — небезпечно. Іти у світ, не віддавши свого серця Богові, — означає лишити його відкритим для кожного духовного зайди. А вночі лягати спати, як худоба в стійло, не подякувавши Богові за милості минулого дня, — соромно. Вечірню жертву слід приносити так само певно, як ми тішимося теплом вечірнього вогню. Нам слід ховатися під крила Хоронителя людей.

Кажуть: «Молитися можна будь-коли». Це правда; але боюся, що ті, хто не молиться у визначені часи, рідко моляться взагалі. Ті, хто молиться регулярно, найімовірніше молитимуться безустанку. Духовне життя не процвітає на сухому формалізмі, але оскільки життя завжди набирає якоїсь зовнішньої форми, нам слід дбати і про його зовнішні звички, і про його внутрішню силу. Ніколи не допускайте великих проломів у мурі постійної особистої молитви.

Скажу більше. Велику оборонну силу має сімейна молитва, і мені глибоко прикро, що багато християнських родин її занедбують. Був час, коли папізм мало чого міг досягти в Англії, бо пропонував лише тінь того, що християнські домівки вже мали насправді.

«Чуєте той дзвін уранці?»

«Навіщо він?»

«Щоб іти до церкви молитися». Пуританин відповідав: «Мені нема потреби туди йти. Я зібрав своїх дітей. Ми читали Писання, молилися й співали хвалу Богові. У нас церква в нашому домі». Увечері знову задзвонив дзвін. То кликали на вечірню. Але він уже відправив своє вечірнє богослужіння за власним столом, і головною його окрасою була велика Біблія. Казали, що без священника не може бути служби. Він відповідав, що кожен побожний чоловік має бути священником у своєму домі.

Так святі опиралися попівським підступам і зберігали віру з покоління в покоління.

Домашнє богослужіння й проповідницька кафедра — це, під Богом, кам’яні мури протестантизму. Я молюся, щоб ці мури не були розвалені.

Ще одна оборонна огорожа — богослужіння серед тижня. Коли люди покидають будні зібрання, сила їхньої віри занепадає. Я не кажу про тих, кому з Божого провидіння заважає хвороба, робота чи обов’язок. Винятки бувають. Я кажу про тих, хто міг би приходити, але вирішує не приходити. Коли хтось каже: «Мені досить недільних проповідей. Не потрібні мені ні молитовні зібрання, ні лекції», — це свідчить про брак апетиту до Слова, а це поганий знак. Якщо ви обгородите неділю, а решту тижня лишите відкритою, сатанина худоба вдереться туди й накоїть великої шкоди.

Дбайте також про мур читання Біблії та християнської розмови. Водіться з побожними. Спілкуйтеся з Богом. З благословення Духа ви збережете міцну огорожу проти спокус. Інакше спокуси вдеруться на поля вашої душі й поїдять увесь добрий плід. Багато хто знайшов великий захист для поля щоденного життя в кам’яному мурі прилюдного визнання віри. Я говорю до вас, справжніх віруючих, і ви знаєте, як часто міцним запобіжником ставало те, що вас відкрито знали й визнавали як послідовників Ісуса.

Я ніколи не шкодував — і ніколи не пошкодую — про той день, коли пішов до невеличкої річки Ларк у Кембриджширі й був там похований із Христом у хрещенні. Чинячи так, я пішов проти думки всіх моїх шановних друзів; але, сам прочитавши Новий Заповіт грецькою, я відчув, що мушу бути занурений на підставі визнання моєї віри, — і так сталося. Цим учинком я заявив світові: «Я мертвий для тебе й похований для тебе в Христі, і сподіваюся відтепер ходити в обновленні життя».

Того дня, з Божої благодаті, я вчинив, як той полководець, що мав намір битися, аж поки не переможе, і тому спалив свої човни, щоб не було відступу. Я вірю, що урочисте визнання Христа перед людьми — немов терновий живопліт: він тримає людину в межах і відганяє тих, хто хотів би звести її вбік. Звісно, це лише живопліт, і з нього жодної користі, якщо він оточує поле бур’янів; але коли росте пшениця, живопліт має велике значення.

Ви, що уявляєте, ніби можете належати Господеві й водночас лежати відкритими, мов спільний вигін, — тяжко помиляєтеся. Вам слід бути відмінними від світу й слухатися голосу, що каже: «вийдїть із між них, і відлучіть ся» (2 Коринтян 6:17).

Обітниця спасіння дана тому, хто вірує серцем і визнає устами (Римлян 10:9-10). Скажіть сміливо: «я ж і мій дом служити мем Господеві» (Ісуса Навина 24:15). Таким визнанням ви ступаєте на Царський шлях і віддаєте себе під опіку Господа прочан, і він подбає про вас.

Часто, коли ви могли б завагатися, ви скажете: «На мені Господні обітниці; як же мені відступити?» Тож закликаю вас: поставте кам’яний мур і пильнуйте його. Якщо десь його повалено, відбудуйте його знову. Нехай із вашої поведінки й розмови буде видно, що ви послідовник Ісуса і не соромитеся, щоб вас таким знали.

Тримайтеся своїх релігійних засад, як справжні чоловіки й жінки. Не звертайте вбік заради зиску чи поважного становища в суспільстві. Не дозволяйте багатству розвалити ваш мур. Я знав декого, хто пробив широкий пролом, щоб проїжджав їхній екіпаж, і щоб приймати у своє товариство багатих світських людей заради їхнього становища. Ті, хто зрікається засад, щоб догодити людям, зрештою втратять повагу; а вірний дістане честь від Бога. Бережіть цей живопліт непохитної відданості вірі, і ви знайдете в ньому велике благословення.

Треба згадати ще один кам’яний мур — твердість характеру. Наша свята віра вчить людину бути рішучою за Христа й непохитною у викоріненні гріховних звичок. «Коли ж око твоє праве блазнить тебе, вирви його, й кинь од себе» (Маттея 5:29). Тут не сказано закрити його пов’язкою.

«І коли права рука твоя блазнить тебе, відотни її, й кинь од себе» (Маттея 5:30). Тут не сказано підв’язати її на перев’язі. Справжня віра не знає половинчастості. Вона каже: «до нечистого не приторкайтесь» (2 Коринтян 6:17).

Але багато хто такий лінивий на Божих шляхах, що не має власної твердості. Лихі товариші спокушають їх, а вони не можуть сказати: «Ні». Їм потрібен кам’яний мур із повторюваних відмов. Ось вам і каміння: «Ні. Ні. Ні». Наважтеся бути іншими. Твердо вирішіть міцно триматися Христа. Рішуче постановіть не допускати у своєму житті нічого — хоч яким вигідним чи приємним воно було б, — що зневажило б ім’я Ісуса. Будьте непохитні в істині, незламні у святості, незрушні в чесності, стійкі в доброті й тверді в праведності. Якщо Божа благодать поставить таку огорожу навколо вас, то навіть сатана її впізнає й скаже: «Чи не ти ж сам обгородив навкруги його?» (Йова 1:10).

Досить я вже тримав вас, оглядаючи мур ззовні. Дозвольте тепер запросити вас усередину й поміркувати про наслідки розваленої огорожі.

По-перше, зникає межа. Межі, які колись трималися здоровими засадами, побожними звичками, відкритим визнанням і твердою рішучістю, зникли. Тепер постає питання: християнин цей чоловік чи ні? Огорожа так розвалилася, що він уже не знає, що належить Господеві, а що лежить відкрите, мов спільний вигін. Він не знає, чи сам він — частина Царських володінь, чи лише пустир під владою світу.

Так буває, коли не доглядають огорож. Якби цей чоловік жив близько до Бога, ходив у непорочності й тішився щедрою присутністю Духа у святому житті та терплячому очікуванні, він точно знав би, де пролягає межа. Він знав би, чи його земля належить до парафії Всіх Святих, до Нічиєї Землі чи до краю, де панує сатана.

Я чув про одну дорогу літню святу, на яку перед смертю напав сатана. Вона лагідно помахала пальцем і сказала: «Вибрана! Вибрана! Вибрана!» Вона знала, що вибрана, і пам’ятала слова: «нехай загрозить Господь, вибравший собі Ерусалим» (Захарії 3:2). Коли мур довкола поля стоїть міцно, ми можемо опиратися дияволові й казати: «Не чіпай Господньої власності. Я належу Христові, а не тобі». Щоб так говорити, вам треба дбайливо лагодити огорожі, щоб межа була чітка і ви могли оголосити: «Стороннім — стережіться!» Не поступайтеся ворогові ані на п’ядь. Підіймайте мур вище, коли він пробує через нього перелізти. Нехай він ніколи не знайде пролому, крізь який міг би ввійти.

По-друге, коли мур падає, зникає захист. Коли серце людини не обгороджене, її думки блукають горами марноти. Думки, як вівці, треба тримати в загорожі, інакше вони розбредуться.

Давид сказав: «Ненавиджу марні думки» (Псальма 119:113). Лінивим їх не бракує, бо якщо не затулити кожного пролому й не замкнути кожної брами, марні думки так і ринуть усередину. Святі роздуми, втішні міркування, побожні прагнення й благодатне спілкування з Богом зникнуть, якщо ми ліниво дамо мурові розсипатися.

Коли відходить добре, входить лихе. Коли мур повалений, кожен перехожий бачить у цьому запрошення.

Брама відчинена — і вони заходять. Є плоди? Зривають їх. Вони никають, мов у громадському парку, і нишпорять по всіх закутках. Чи є у вашому серці потаємне місце лише для Ісуса? Сатана й світ уторгнуться й туди. Чи варто дивуватися? Коли проломи широко відкриті, кожна приблудна скотина більше топче й псує, ніж поїдає. Так само й усілякі лихі бажання та уяви живляться неогородженою душею.

Марно молитися: «не введи нас у спокусу» (Маттея 6:13), якщо ви свідомо йдете їй назустріч. Бог не введе вас у спокусу, але ви можете ввести себе самі. Якщо ви наражаєте себе на лихі впливи, ви засмучуєте Божого Духа, і він може залишити вас пожинати плоди вашої нерозумності. Чи не мудріше було б негайно полагодити огорожу?

Є ще один наслідок: можна втратити й саму землю. В Англії розвалений мур не позбавляє права власності; але в Палестині поля на схилах пагорбів трималися завдяки терасним мурам. Коли ці мури обвалювалися, ґрунт сповзав, тераса за терасою, а з ним — і виноградна лоза, й дерева.

Потім дощі змивали ґрунт геть, лишаючи тільки голу скелю.

Так само буває й у духовному житті. Людина може занедбати себе й Божі речі — ставши недбалою щодо вчення й святого життя, — аж поки в ній не зникне сила до добра. Її розум, серце й сила наче кудись зникають. Пророк сказав: «Ефраїм — немов той голуб безглуздий» (Осії 7:11).

Багато хто — такі безглузді голуби. Людина, яка легковажить вірою, легковажить своєю душею і незабаром стає нездатною ні до серйозної думки, ні до корисного служіння.

Тож стійте твердо в цей лихий день. Коли релігійна думка, мов багнюка, сповзає в Мертве море невір’я, зведіть довкола свого життя, віри й характеру міцні мури. «Стійте ж оце» (Єфесян 6:14), і, все зробивши, усе ж стійте. Нехай Святий Дух укорінить і утвердить вас, щоб ви не кидали своєї сміливості, «котра має нагороду велику» (Євреїв 10:35).

Наостанок дозвольте мені спробувати розбудити ледаря. Пора вставати. Сонце вже висушило росу. Ви просите «ще трохи сну». Якщо ви поспите ще трохи, то можете не прокинутися, аж поки не зведете очей в іншому світі. Вставайте зараз. Схопіться з ліжка, перш ніж воно стане вашою могилою.

Погляньте на своє серце. Через недбальство гріхи розрослися в ньому, мов бур’яни. Ви занедбували Бога й Христа, аж поки не стали світськими, безтурботними, байдужими. Дехто з вас колись носив святе ім’я; тепер ви схожі на світ. Огляньте наслідки ваших занедбаних мурів. Порівняйте себе з ревними віруючими — можливо, бідними й неосвіченими, — які вірно служать Христові. Маючи всі свої дари й можливості, ви стали нікчемним слугою. Чи не час вам схаменутися?

Подумайте про інших, які колись теж збиралися прокинутися пізніше. Дехто з них упав у явний гріх і збезчестив Христа. Вони лише зайшли трохи далі, ніж ви. Ваше серце майже таке саме. Під подібною спокусою ви могли б упасти, як і вони. Лінивий визнавець віри готовий на все. Ліниве серце — трут для дияволових іскор.

Пам’ятайте про прихід Господа Ісуса Христа. Чи застане він вас сплячими? Пам’ятайте про суд. Чим ви пояснюватимете змарнований час і невикористані таланти, коли повернеться Господар?

А ви, мій ненавернений друже, якщо пливете за течією життя, не дбаючи про свою душу, то неодмінно загинете. «І коли „праведник тільки що спасеть ся, то безбожник і грішник де явить ся?“»

(1 Петра 4:18). Спасіння цілком із благодаті; але благодать не породжує лінощів чи байдужості. Вона породжує снагу, ревність, палкість, витривалість і самозречення.

Нехай Бог дарує нам, щоб у нас перебував його Святий Дух, щоб усе було впорядковано, гріхи вирвано з серця з корінням, а всю людину оберігала освячувальна благодать від губителів, що чатують біля кожного низького муру. Господи, змилуйся й пам’ятай про нас. Обгороди нас своєю силою. Бережи нас від лінощів, які відкрили б нас для зла, заради Ісуса. Амінь.

Ви завершили: Зруйнована огорожа

Назад Далі