Розділ 1 · 20 хв читання · 26 хв слухання
Поле ледаря
«Йшов я раз попри поле чоловіка лїнивого, й уз виноградний сад чоловіка скупоумного: Дивлюсь — терниною все позаростало, земля кругом кропивою окрилась, а камінна огорожа розвалилась.
Споглянув я й взяв се до серця, споглянув та й навчивсь такій пересторозї» — Приповісток 24:30-32 Без сумніву, Соломон часом радо скидав царські шати, тікав від придворних церемоній і непомітно мандрував краєм. Одного такого разу він зазирнув через розвалену огорожу на невелике господарство одного зі своїх земляків. Те господарство складалося з клаптя ораної землі та виноградника. Одного погляду було досить, щоб зрозуміти: належить воно ледареві, який його занедбав. Бур’яни розрослися густо й укрили всю землю. І з цього видовища Соломон узяв науку. Мудрості зазвичай навчаються ті, хто вже має мудрість. Око митця бачить красу в краєвиді, бо красу він носить у своїй душі. «Хто бо має, тому дасть ся», і матиме він удосталь, бо збере врожай навіть із поля, що заросло тереном і кропивою.
Між людьми велика різниця в тому, як вони користуються оком розуму. Є в мене книжка під назвою «Жнива спокійного ока», і книжка добра. Жнива спокійного ока можна зібрати з землі ледаря так само, як і з доброго, дбайливо доглянутого господарства. Коли ми були дітьми, нас навчили невеличкого вірша, що звався «Очі й не очі». Було в ньому чимало правди. Дехто має очі, та не бачить, а це майже те саме, що й зовсім не мати очей. Інші ж мають гострий зір, щоб віднаходити науку. Одні дивляться лише на поверхню, а інші бачать не тільки зовнішню шкаралупу, а й живе зерно правди, сховане в речах зовнішніх.
Науку можна знайти всюди. Для духовної людини і кропива має своє призначення, і бур’ян — свій урок. Хіба ж терен і будяки не для того, щоб навчати грішних людей?
Хіба не для того вони виростають із землі, щоб показати нам, що наробив гріх і який урожай виходить, коли ми сіємо насіння бунту проти Бога? «Йшов я раз попри поле чоловіка лїнивого, й уз виноградний сад чоловіка скупоумного», — каже Соломон. «Споглянув я й взяв се до серця, споглянув та й навчивсь такій пересторозї». Хоч би що ви бачили, постарайтеся добре це обміркувати — і бачитимете не марно.
Книжки й проповіді ви знайдете всюди — на суходолі й на морі, на землі й на небі. Можна вчитися в кожного живого звіра, птаха, риби й комахи, у кожної рослини, корисної чи непотрібної, що виростає з землі. Цінні уроки можна збирати й із того, що нам не до вподоби. Соломонові, певно, не подобалися терен і кропива, що вкрили виноградник, а проте він знайшов у них науку. Кропива жалить багатьох, та мало кого вона чогось навчає. Багатьох дряпає ожина, а тут знайшовся один, кому вона пішла на користь. Мудрість уміє збирати виноград із тернини й смокви з кропиви. Вона добуває добро з рослин, що здаються неприємними й шкідливими.
Не нарікайте на терен — краще здобудьте з нього користь. Не жальте себе кропивою; візьміть її міцно в руку й ужийте на здоров’я своїй душі.
Випробування й негаразди, клопоти й тривоги, дрібні прикрощі й розчарування — усе це може вам допомогти, якщо ви це дозволите. Як Соломон, дивіться на них і добре обмірковуйте — придивляйтеся і беріть науку. Що ж до нас, то ми тепер, по-перше, розглянемо, як Соломон описує ледаря: він — «чоловік скупоумний». По-друге, звернемо увагу на те, як він описує ледареву землю: «терниною все позаростало, земля кругом кропивою окрилась». А коли обміркуємо ці дві речі, то наостанок зберемо науку, яку може дати ця занедбана земля.
Отже, спершу подумаймо про те, як Соломон описує лінивого чоловіка. Соломонові ми не стали б перечити, бо він мав велику мудрість і писав Книгу Приповісток із Божого натхнення. Соломон каже, що ледар — це «чоловік скупоумний». Сам лінивий так не думає.
Він засовує руки в кишені, і з його самовпевненого вигляду можна подумати, що йому належить Англійський банк. У власних очах він дуже мудрий і тримається так, щоб справити на інших враження своїми удаваними здібностями. Звідки в нього ця мудрість, сказати важко. Він ніколи не завдавав собі клопоту думати. Не можу сказати, що він поспішно стрибає до висновків, бо він узагалі ніколи не стрибає; він просто ліниво вмощується в них. А проте він певен, що знає все й усі питання вже розв’язав.
Роздуми для нього — надто великий труд. Навчання він ніколи не мав охоти терпіти.
Зате він тішиться думкою, що від природи розумний. Він не хоче знати більше, ніж уже знає, бо, на його думку, знає досить, — хоча насправді не знає нічого.
Приповістка не лестива, але Соломон мав рацію, назвавши його «чоловіком скупоумним».
Як на сучасне чемне товариство, це може прозвучати різко, надто ж тому, що чоловік мав і поле, і виноградник. Як то кажуть: «Маю коня й корову — кожен мені „добридень“ каже».
Як можна сказати, що людині бракує розуму, коли вона має землю й маєток? Хіба не вважають зазвичай, що розум людини міряють її багатством? Багатство часто приносить хвалу за удавані здібності. Такий уже звичай світу.
Але не такий звичай Писання. Чи має він поле й виноградник, чи ні, Соломон каже: коли він ледар, то він нерозумний — або, кажучи просто, порожній на розум.
Він не лише не розуміє, а й не має здатності розуміти. Коли він лінивий, то голова в нього порожня. Його можуть називати джентльменом. Він може бути землевласником. Він може мати виноградник і поле.
Та ці статки не роблять його ані трохи кращим. Навпаки, вони роблять його гіршим, бо він — чоловік скупоумний, а тому й не здатен як слід ужити того, що має.
Я радий, що Соломон так просто каже нам, що лінивий чоловік — скупоумний, бо це корисне знання. Я зустрічав людей, які вважали, що цілком розуміють науку про благодать. Вони могли ясно пояснити вибрання святих, Боже передвизначення, непорушність Божої постанови, потребу в ділі Духа і всі ті славні істини, з яких складається будова нашої віри.
А проте з цих істин вони виснували, що їм нічого робити, — і так стали ледарями.
Неробство стало їхнім символом віри. Вони навіть інших не заохочували працювати для Господа, бо, мовляв, «Бог сам зробить своє діло. Спасіння — цілком із благодаті».
На їхню думку, людині слід просто чекати й нічого не робити — сидіти тихо й нехай собі трава росте по кісточки, а самому сподіватися небесної допомоги. Ворухнутися, як вони гадали, означало б утрутитися у вічний Божий задум.
Я знав такого чоловіка: він кривився, хитав сивою головою і різко виступав проти ревних віруючих, які намагалися здобувати душі. Я бачив, як він збивав із пантелику молодь і, наче важкий паровий молот, розчавлював її, називаючи нездоровою у вірі й неуками.
Як нам терпіти осуд такої догматичної людини? Як нам здихатися цього нібито всезнайного ледаря-причепи? Соломон приходить нам на поміч і затуляє йому рота, проголошуючи, що він скупоумний. Нехай він вважає себе мірилом правовірності й судить усіх інших, проте Соломон прикладає до нього іншу мірку й каже, що йому бракує розуму. Він може знати науку, але по-справжньому її не розуміє. Якби розумів, то знав би, що наука про благодать спонукає нас шукати тієї благодаті, яку ця наука проголошує.
Коли ми бачимо, як діє Бог, то дізнаємося, що він діє в нас не для того, щоб зробити нас бездіяльними, а «щоб і хотїти (вам) і робити по (Його) вподобі» (Филипян 2:13). Те, що Бог передвизначив собі народ, означає, що він призначив його «на добрі дїла» (Єфесян 2:10), щоб люди ці являли йому хвалу. Якщо ви чи я з будь-якої науки — хоч би якою правдивою вона була — виводимо, що можемо бути лінивими й байдужими до Божих справ, то нам бракує розуму. Ми зловживаємо Євангелією. Те, що було дане на поживу, ми обертаємо на отруту. Ледар — чи лінивий він у ділах, чи недбалий щодо своєї душі — це чоловік скупоумний.
Загалом розум людини можна міряти її корисною діяльністю. Дехто називає себе «культурним», а сам нічого не обробляє. Чимало сучасної думки, наскільки я помітив, схоже на пляшку диму — показне на вигляд, а нічого твердого не дає. Є люди, що вміють аналізувати, сперечатися, уточнювати й спростовувати, а тим часом у борозні росте болиголов, а плуг іржавіє без діла. Якщо ваші знання, культура чи освіта не ведуть вас служити Богові на ділі у вашому власному поколінні, то ви не навчилися того, що Соломон називає мудрістю. Ви не схожі на Благословенного — втілену Мудрість, — про якого написано, що він «ходив, роблячи добро» (Дїяння 10:38).
Лінива людина не схожа на нашого Спасителя, який сказав: «Отець мій і досї робить і я роблю» (Йоана 5:17). Справжня мудрість — практична. Порожня культура лише говорить і теоретизує.
Мудрість оре своє поле. Мудрість сапає свій виноградник. Мудрість пильнує свої посіви. Мудрість усьому дає найкращий лад. Хто так не робить, хоч би якими знаннями він хвалився, той — чоловік скупоумний. Чому йому бракує розуму? Хіба не тому, що він має нагоди, яких не використовує? Його день настав і минає, а він дає годинам спливати без жодної мети. Нехай кожен із нас серйозно себе перевірить. Чи використовую я хвилини, що минають? Цей чоловік мав виноградник, але не доглядав його. Мав поле, але не обробляв його. А чи використовуємо ми свої нагоди? Кожен із нас має якусь здатність служити Богові. Чи вживаємо ми її?
Якщо ми його діти, то він не поставив нас там, де ми мусимо бути непотрібні. Він дав нам місце, де ми можемо світити світлом, яке він нам дав, хай навіть це лише маленька свічка. Чи світимо ми? Чи сіємо ми «понад усї води»? Чи сіємо ми зранку своє насіння і не даємо увечері спочивати своїй руці? (Екклезіаста 11:6) Якщо ні, то присуд Соломона залишається в силі: лінивий — це чоловік скупоумний, чоловік, позбавлений розуму. Цей чоловік мав нагоди, яких не використав. Мав він і обов’язки, яких не виконав. Коли Бог дав кожному ізраїльтянинові його наділ землі, він не хотів, щоб та земля лежала облогом, а щоб її обробляли.
Коли Бог поселив Адама в Едемському саду, то не лише для того, щоб той милувався його красою, а щоб «порати його і доглядати» (1 Мойсея 2:15). Так само й земля кожного ізраїльтянина мала, завдяки вірній праці, принести всю свою повноту плодів. Володіння несло з собою відповідальність. Ледар цієї відповідальності не виконав, тож і бракувало йому розуму.
Яке ваше покликання? Батько? Господар? Слуга? Служитель? Учитель? У кожному з цих покликань ви маєте свої поля й виноградники. Якщо ви не вживаєте їх як слід, то нехтуєте метою свого існування й не досягаєте покликання, яке дав вам Бог. Лінивий хлібороб мав і здібності, яких не використовував. Він міг би обробляти свою землю, якби захотів. Він не був хворий; він просто з власної волі був лінивий.
Бог не вимагає від нас того, чого ми не маємо. Вимагається «по тому, як хто має, а не по тому, як хто не має» (2 Коринтян 8:12). Від чоловіка з двома талантами не чекають, що він принесе п’ять, але чекають, що він ужиє свої два. Цей ледар відмовлявся братися навіть за те, що явно було йому під силу. Багато в кого здібності лежать у сплячці. Інші вживають свої дари для себе, а не для того, хто їх дав. Якщо Бог дав нам хоч якусь силу робити добро, ужиймо її. Цей світ утомлений і лихий. У такій темряві не слід ховати навіть світла світлячка. У світі, повному оман, не слід стримувати навіть одного слова правди.
Хоч би яким слабким був наш голос, піднімімо його за правду й праведність. Не будьмо скупоумними, нехтуючи нагодами, оминаючи обов’язки й не вживаючи своїх здібностей. У справах душі ледар особливо скупоумний, бо легковажить тим, що вимагає найбільшої серйозності.
Чи ви ніколи не обробляли свого серця? Чи плуг ніколи не розорював твердого ґрунту вашої душі? Чи насіння Слова ніколи не було посіяне — чи, може, воно не пустило коріння?
Чи ви ніколи не поливали молодих паростків прагнення? Ніколи не пробували виполоти бур’яни гріха? Ви дбаєте про тіло, просиджуючи перед дзеркалом, а душу занедбуєте. Ви прикрашаєте плоть, що скоро вернеться в порох, а ваша душа лишається невмитою й недоглянутою. Це глупота найвищої міри. Хто лінивий щодо виноградника свого серця, той справді скупоумний.
А якщо ви християнин, справді спасенний, але недбалий у Господньому ділі, то виявляєте мало розуму. Якщо ви знаєте, в якій небезпеці загублені душі, то як можете не докладати зусиль, щоб їх рятувати? Час не зволікає. Смерть не зволікає. Пекло не зволікає. Сатана не сидить без діла. Сили темряви діють. Як же нам бути лінивими, коли Господар поставив нас у своєму винограднику? Якщо нас спасла безмежна Божа любов, то хіба не слід нам віддавати все й віддавати себе на його службі? Сам лад речей вимагає, щоб спасенна людина була ревною.
Християнин, лінивий у служінні, не усвідомлює, що втрачає. Найбагатша частина спілкування з Богом — це повне посвячення себе Богові. Дехто має релігії якраз стільки, щоб було сумнівно, чи має він її взагалі. Вони виявляють трохи побожності, але мало ознак діла Духа. Ми покликані відображати Христа. А дехто натомість навлікає на нього ганьбу. Коли ми бачимо лінивих слуг, то думаємо, що й їхній господар, певно, байдужий.
Нехай світ ніколи не думає, що Христос байдужий до страждання чи бракує йому ревності. А світ може так подумати, якщо ті, хто називає себе його слугами, — звичайні ледарі. Лінива людина втрачає честь і радість служіння. Вона безчестить справу, яку нібито любить, і готує терен для своєї смертної подушки.
Нехай це буде вирішено раз і назавжди: лінивий — чи то служитель, чи диякон, чи звичайний християнин — це чоловік скупоумний.
Тепер, по-друге, розгляньмо землю ледаря: «Йшов я раз попри поле чоловіка лїнивого, й уз виноградний сад чоловіка скупоумного: Дивлюсь — терниною все позаростало, земля кругом кропивою окрилась, а камінна огорожа розвалилась.» (Приповісток 24:30-31) Земля завжди щось родить. Ґрунт, придатний для поля чи виноградника, дасть якийсь плід. Так само й наші серця та сфери нашого впливу щось та родитимуть. Ми не можемо жити як чистий аркуш. Ми робитимемо або добро, або зло.
Якщо ви бездіяльні в Христовому ділі, то діяльні в дияволовому. Своїм сном ледар вирощував терен успішніше, ніж міг би будь-якими зусиллями. Якщо ми не вирощуємо пшениці для Христа, то вирощуватимемо бур’ян, придатний лише для вогню. Якщо душу не обробляти для Бога, вона родитиме свій природний плід.
А який же той природний плід? Гріх і нужда. Якщо дітей лишити без виховання, що з них виросте? Якщо місто лишити без Євангелії, що там виросте? Злочинність і розбещеність. Урожай буде завжди. Якщо ми ліниві, той урожай буде болісним навіть для нас самих. Ніхто не спочиває вигідно на тернині. Поки ви спите, сатана сіє. Якщо ви не сієте доброго насіння, він щедро розкидатиме лихе. А з того виросте жаль — може, й на цілу вічність.
«Тернину да осет родитиме вона тобі» (1 Мойсея 3:18). Часто лихий наріст буває рясним. Добра земля, коли її занедбати, рясно родить бур’ян. Людина, яка могла б багато зробити для Бога, накоїть багато шкоди, якщо лишиться без діла. Найкраще, занедбане, стає найгіршим. Якщо ви хочете спастися, потрібні зусилля, щоб показати вам дорогу. А щоб загинути, досить лише недбалості: «як нам утекти, що недбали про таке велике спасеннє?» (Євреїв 2:3) Ледар каже: «Не довго будеш спати, не довго дрімати; не довго — згорнувши руки, полежиш» (Приповісток 24:33), а терен тим часом множиться без ліку й готує йому безліч уколів.
Дивлячись на виноградник лінивого, зазирнімо також у серце безбожного ледаря. Йому байдуже до покаяння й віри. Серйозно подумати про свою душу чи про вічність — для нього надто великий труд. Він воліє жити легко, «не довго — згорнувши руки, полежиш». Що ж росте в його розумі й характері? У декого з цих духовних ледарів бачиш пияцтво, нечистоту, жадібність, гнів, гордість і багато інших будяків та кропиви. В інших, де такі явні гріхи стримує пристойне оточення, знаходиш інші різновиди зла. Серце не може лишатися порожнім. Його займе або Христос, або диявол. Друже мій, якщо ви не стали рішуче на Божий бік, то не зможете лишатися нейтральним. У цій боротьбі кожна людина стоїть або з Богом, або проти нього.
Ви не можете лишатися чистим аркушем паперу. На вас — чіткий почерк сатани; хіба ви не бачите його слідів? Якщо Христос не написав на цій сторінці свого благодатного імені, то на ній лишається підпис сатани. Ви можете сказати: «Я не живу у відкритому гріху; я людина моральна». Та якби ви уважно дослідили своє серце, то побачили б ворожість до Бога і його шляхів. Ви не любите ні його закону, ні його Сина, ні його Євангелії. Ви відчужені серцем, сповнені марних думок і лихих бажань.
Вони ростимуть і множитимуться, доки ви лишатиметеся духовним ледарем і не оброблятимете свого серця. Нехай Дух Божий збудить вас. Нехай він спонукає вас до серйозних і щирих роздумів.
Тоді ви побачите, що ці шкідливі рослини треба викорчувати, що ваше серце треба розорати переконанням у гріху й засіяти добрим насінням Євангелії, аж поки воно не принесе врожаю великому Хліборобові. Друже, якщо ви вірите в Христа, дозвольте мені зазирнути й у ваше серце, надто коли ви християнин лінивий. Боюся, що й там можуть рости кропива й будяки. Хіба не чув я нещодавно, як ви співали: «Знати прагну я одне»? Це питання часто вас непокоїтиме, бо сумнів легко росте в лінивих умах.
Не пригадую, щоб я читав у щоденнику Джона Веслі, що він сумнівався у своєму спасінні. Він був такий зайнятий на жнивах свого Господаря, що йому й на думку не спадало не довіряти своєму Богові.
Деякі християни мають мало віри, бо ніколи не посіяли того гірчичного зерна, яке їм було дане.
Якщо ви не вживаєте своєї віри, як же вона виросте? Коли віра діє на Христовій службі, вона пускає коріння, міцніє й зрештою заглушує сумнів. Інших гнітять похмурі передчуття. Вони стають невдоволеними, дратівливими, себелюбними й буркотливими — часто через те, що сидять без діла. Ось які бур’яни ростуть у саду ледаря.
Я знав лінивих віруючих, що стали такі вередливі, що їм ніщо не подобалося. Найревніший християнин не міг їм догодити. Найлюблячіші віруючі ніколи не були для них досить привітні. Найдіяльніша церква ніколи не була для них досить енергійна. Вони знаходили вади всюди, навіть там, де явно діяв Бог. Цей дух критиканства, сварливості й безперестанного нарікання — одна з тих кропив, що неодмінно ростуть там, де панують духовні лінощі.
Якщо ваше серце не приносить плоду для Бога, воно напевно родитиме те, що шкодить і вам, і іншим.
Терен часто заглушує добре насіння, але благословенна річ, коли добре насіння росте так буйно, що заглушує терен. Деяким віруючим Бог дає стати такими плідними, що коли сатана сіє кукіль, він не може зійти. Святий Дух послаблює зло в серці, так що воно вже не панує. Якщо ви ліниві, огляньте поле свого серця й посумуйте над тим, що побачите.
А тепер погляньте на свій дім. Це серйозна річ, коли людина не обробляє своєї власної родини.
За молодих років я знав одного чоловіка, який часто ходив зі мною по селах, де я проповідував. Мені було приємне його товариство, аж поки я не дізнався про нього більше. Він щовечора бував на зібраннях, а своїх численних дітей занедбував. Вони виросли безбожною молоддю, бо батько ніколи не намагався привести їх до Христа. Яка користь із ревності на стороні, коли вдома недбалість? Як сумно мовити: «власного ж виноградника я не стерегла» (Пісня пісень 1:6).
Я чув колись про чоловіка, який не хотів навчати своїх дітей про Бога, бо не бажав їх упереджувати. Він волів, щоб вони згодом самі вибрали собі віру. Один із його синів зламав руку, і поки лікар її вправляв, хлопець лаявся. Лікар зауважив: «Ви боялися упередити свого сина до добра, а диявол не мав таких вагань». Наш обов’язок — обробляти поле на користь добрих посівів, бо інакше воно скоро заросте бур’яном. Привчайте дитину до добра, бо інакше вона природно схилиться до зла. Як із домом, так і зі школою. Один чоловік, що згодом приєднався до цієї церкви, колись був атеїстом. Своє невірство він почасти пояснював тим, що пережив у школі.
По неділях хлопців заганяли на далекі хори в церкві, звідки ледве можна було почути бодай слово. Вони вистоювали нескінченні молитви, але ніщо не торкалося їхніх сердець. Зрештою він так утомився від релігії, що постановив покинути її, щойно стане вільним. Учителі недільної школи мусять бути обережні.
Уроки можна зробити такими нудними, що діти зненавидять саму неділю. Можна змарнувати час і не привести юних сердець до Христа.
Деякі батьки-християни своєю суворістю й браком ніжності посіяли насіння образи замість любові. Нехай же ми живемо серед своїх дітей так, щоб вони любили не тільки нас, а й нашого Отця, що на небі. Нехай батьки являють радісну й щиру віру, щоб діти бажали йти за їхнім прикладом. Якщо в домі не панує віра, ми побачимо безлад, гордість, глупоту й зародки пороку. Не дайте своєму домові стати полем ледаря. Нехай кожен диякон, провідник групи й служитель огляне поле, доручене йому. Якщо ми нехтуємо своїми обов’язками, то стаємо як безплідні дерева, що займають місце, яке могли б посісти плідні. Ми радше заважатимемо, ніж допомагатимемо, якщо не служитимемо по-справжньому. Обміркуйте це серйозно. Ви не можете лишатися нейтральними. Якщо ви не приносите прибутку, то завдаєте збитку. Дай Боже, щоб ми стали корисними слугами.
А тепер погляньте на величезне поле світу. Подивіться, як воно заросло тереном. Величезні простори вкриті оманою, невірством і фальшивою релігією. Світ сповнений жорстокості, гноблення, нечистоти й нужди. Якою мірою це наслідок недбалості церкви? Минуло майже дві тисячі років, а значна частина виноградника досі заросла. Хоч де церква припиняла місіонерську працю, вона занепадала. Коли вона перестає відвойовувати пустелю, то й сама стає безплідною. Замість питати, що церква зробила в минулих століттях, спитаймо, що ми зробимо тепер.
Чи й далі оброблятимемо ту саму землю раз у раз, коли величезні поля лишаються незайманими? Нехай Бог збудить нас від наших лінощів. Інакше звіт може бути такий: «Йшов я попри поле лінивої церкви, і терниною все позаростало». Тут є урок. Залишена сама на себе, людська природа родить лише терен і кропиву. Без благодаті ми б нічого іншого й не вродили. Якщо ж ми тепер приносимо добрий плід, то цілком завдяки благодаті. Тож являймо плід благодаті у своєму житті. Невже ми служитимемо Христові менш ревно, ніж колись служили гріхові? Невже жертвуватимемо для нього менше, ніж жертвували для своїх колишніх пожадань? Нехай Святий Дух зродить у нас рясний плід.
Ми вчимося також, які порожні добрі наміри без дії. Цей чоловік завжди збирався колись узятися до праці. Він казав: «Не довго будеш спати, не довго дрімати; не довго — згорнувши руки, полежиш» (Приповісток 24:33). Ще трошки відкласти — і він почне. Та той день так і не настав. Багато хто слухає серйозні проповіді й має намір відгукнутися. Вони збираються навернутися до Бога «колись». Дехто відкладає вже сорок років. Коли ж ви навернетеся? «Перед смертю», — кажете ви. Невже відкладете це до своєї останньої години? Чи це мудро? Ви можете вмерти раптово. Життя непевне. Стережіться малих відкладань. Ви й так уже змарнували досить часу. Вирішуйте тепер. Нехай Святий Дух приведе вас до рішення.
«Ви ж, певно, не заперечуватимете, щоб я ще трошки поспав? — каже ледар. — Ви так рано мене збудили. Я прошу тільки ще трішки подрімати». «Голубе мій, ранок уже давно в розпалі». А він відповідає: «Пізненько, знаю; та не набагато ж буде пізніше, якщо я ще трошки здрімну». Ви знову будите його й кажете, що вже полудень. Він каже: «Це ж найспекотніша пора дня: смію сказати, якби я й устав, то ліг би на канапу трохи відпочити від пекучого сонця». Ви стукаєте в його двері, коли вже майже вечір, а він гукає: «Нема чого тепер уставати, день уже майже скінчився».
Ви нагадуєте йому про його заросле поле й бур’янистий виноградник, а він відповідає: «Так, знаю, треба вставати». Він стріпується й каже: «Не думаю, що це матиме велике значення, якщо я почекаю, поки годинник проб’є. Полежу ще хвилинку-другу».
Він приклеєний до свого ліжка, мертвий за життя, похований у своїх лінощах. Якби міг спати вічно, то спав би, та не може, бо день суду його підніме. Написано: «І в пеклї зняв він очі свої, бувши в муках» (Луки 16:23). Дай Боже, щоб ви, духовні ледарі, прокинулися раніше; але не прокинетеся, якщо вчасно не схаменетеся, бо «Ось тепер пора приятна, ось тепер день спасення» (2 Коринтян 6:2). І може статися, що тепер — або ніколи.
Завтра можна знайти лише в календарі дурнів; сьогодні — час мудрого, обрана пора нашого милостивого Бога. О, нехай Святий Дух поведе вас ухопитися за теперішню годину, щоб ви негайно віддали себе Господеві через віру в Христа Ісуса, а тоді з його виноградника — «Швидше вирвіть Шкідливий бур’ян, що без користі смокче Родючість ґрунту в здорових рослин».