Розділ 17 · 15 хв читання · 19 хв слухання
Молотьба
«Бо не молотять чорнухи валом зубчатим, анї коліс не качають по кминові, а палицею вибивають чорнуху, та й кмин — палицею. Хлібне зерно вимолочують, та не вічно ж він молотитиме його, не роздавить його колесом свого воза й не розітре його своїми кіньми» (Ісаїї 28:27-28).
Мистецтва хліборобства людину навчив Бог. Без цієї науки вона померла б з голоду, поки сама до нього дійшла б. Тому, коли Господь вислав людину з Едемського саду, він дав їй певну міру початкової науки в землеробстві. Як каже пророк: «Сього порядку навчає його сам Господь; він учить його» (Ісаїї 28:26). Бог навчив людину орати, розбивати грудки, сіяти різні види збіжжя й молотити різні види насіння.
Східний хлібороб не міг молотити машинами, як ми сьогодні, але був винахідливий і дбайливий у своїх способах. Часом по збіжжю волокли важке знаряддя, щоб відокремити зерно. Саме це мається на увазі в першому реченні під словами «валом зубчатим», як і в місці: «Я зроблю тебе валом зубчастим, новим, гострим» (Ісаїї 41:15). Коли ж молотильного вала не вживали, то часто качали по соломі важке суцільне колесо сільського воза.
На це натякає наступне речення: «…анї коліс не качають по кминові».
Мали вони й ціпи, не дуже відмінні від наших, а для ще дрібнішого насіння, як-от кропу й кмину, вживали простої палиці чи тонкого прута: «палицею вибивають чорнуху, та й кмин — палицею».
Тут не час і не місце для докладної розправи про молотьбу. Усе потрібне з цього предмета можна знайти у відповідних книжках. А зміст цього образу такий: як Бог навчив хліборобів по-різному поводитися з різними видами збіжжя під час молотьби, так і він у своїй безмежній мудрості розважливо поводиться з різними людьми. Він не випробовує всіх нас однаково, бо всі ми влаштовані по-різному. Він не веде всіх через ту саму муку переконання в гріху; не всіх нас молотять жахами однаковою мірою. Він не дає всім однакової скорботи в родині чи в тілі: один може відбутися тим, що його лише поб’ють прутом, а інший зазнає в тяжких скорботах, так би мовити, кінських копит.
Отже, наш предмет — молотьба: по-перше, її потребує всяке насіння; по-друге, її здійснюють розважливо; по-третє, вона не триватиме вічно, бо, як каже текст, «Хлібне зерно вимолочують, та не вічно ж він молотитиме його, не роздавить його колесом свого воза й не розітре його своїми кіньми» (Ісаїї 28:28).
I. По-перше, усі ми потребуємо молотьби. Дехто плекає безглузду зарозумілість, ніби не має гріха, але такі самі себе обманюють, і правди в них немає. Навіть найкращі з людей — у найкращому разі тільки люди. А бувши людьми, вони не досконалі, а й далі оточені неміччю. Яка мета молотьби зерна? Хіба не відокремити його від соломи й полови?
Навіть у найкращих людей ще є певна міра полови. Не все на току — зерно. Не все зерно навіть у тих золотих снопах, які з радістю звозять до засіків. Навіть пшениця зрощена із соломою, яка колись була їй потрібна. Навколо зернини лушпиння тримається навіть на току. Навіть у найсвятіших людей є щось зайве, щось, що треба прибрати. Ми грішимо або занедбанням, або вчинком — чи то в дусі, чи в спонуках, чи в ревності, чи в розважливості.
Уникнувши однієї помилки, ми часто впадаємо в протилежну. Якщо наші вчинки слушні, поки ми їх ще не зробили, ми можемо схибити, роблячи їх, або ж загордитися потім. Якщо гріхові зачинити парадні двері, він пробує задню хвіртку, лізе у вікно або спускається комином. Ті, хто не здатен побачити його в собі, часто осліплені його димом. Вони так глибоко занурені в гріх, що й не помічають, як іде дощ. Скільки я спостерігав, мені ще не траплялося людини, яку давні богослови назвали б досконало досконалою. Цілком довершену з усіх боків людину я сподіваюся побачити на небі, а не в цьому занепалому світі. Усі ми потребуємо того очищення й вичищення, для якого й призначено тік.
Молотьба також розпушує зв’язок між добрим зерном і лушпинням. Звісно, якби зерно легко вислизало з лушпиння, його треба було б тільки потрусити. Не було б потреби ні в палиці, ні в пруті, а тим паче в кінських копитах чи колесі воза. Та ось у чому труднощі: наші душі не просто лежать у поросі — вони до нього прилипли. Між занепалою людською природою і злом у світі існує страшна близькість, і цієї спілки нелегко розірвати. Серцем ми ненавидимо всяку дорогу неправди, а проте з сумом визнаємо: «Бо доброго, що хочу, не роблю, а чого не хочу, лихого, те роблю» (Римлян 7:19). Часом наш дух палко взиває до Бога, свята воля є, та ми не знаходимо, як зробити добре. Тіло й кров мають нахили й слабкості, які, хоч самі й не грішні, хиляться до гріха. Апетитам потрібне лише невелике збудження, щоб вирости в пожадливості. Нелегко забути свій рід і дім батька свого, навіть коли цар бажає нашої вроди. Наша чужа природа пам’ятає Єгипет і горщики з м’ясом, коли манна ще в наших устах. Усі ми народилися в домі зла; дехто виріс на колінах беззаконня, а першими нашими товаришами були спадкоємці гніву. Що в кістках уродилося, те з тіла важко вигнати.
Молотьба потрібна, щоб послабити нашу прихильність до земного й відірвати нас від зла. Для цього потрібна Божа рука, і ніщо, крім Божої благодаті, не може зробити молотьбу дієвою. Дещо вже досягнуто, коли душа перестає чіплятися за гріх, коли гріх уже не приносить ні втіхи, ні вдоволення. Проте як молотьба не скінчена, доки зерно цілком не відокремиться від лушпиння, так і кара та виховання не скінчені, доки Божий народ не покине всякого виду зла й не зненавидить усякого беззаконня.
Коли ми цілком відокремлені від соломи й полови, ціп спочиває. Декого з нас довелося довго молотити, щоб наблизити до цієї мети, і, мабуть, ще багато тяжких ударів упаде, перш ніж буде досягнуто повного відокремлення. Деякі гріхи Божа благодать легко усуває ще на початку нашого духовного життя, але щойно вони зникнуть, з’являється новий шар зла, і все повторюється. Цілковите усунення нашої прив’язаності до гріха вимагає божественної вправності й сили самого лише Святого Духа.
Молотьба потрібна, щоб ми були корисні: пшеницю треба звільнити від лушпиння, щоб вона могла служити. Ми можемо шанувати Бога й благословляти інших, лише бувши святими, незлобивими, непорочними й відлученими від грішників.
О збіжжя Господнього току, тебе мусять бити й м’яти, інакше ти загинеш як нікчемне!
Визначна корисність зазвичай приходить разом із визначною скорботою. Без такого відокремлення від гріха нас не можна зібрати до засіків. Чистої Божої пшениці не можна сквернити половою.
Ніщо нечисте не може ввійти в небо; тому для вічного блаженства й досконалості треба усунути кожну недосконалість. Навіть тепер ми не можемо мати справжнього спілкування з Отцем, якщо нас щодня не визволяють від гріха.
Дехто з нас, може, лежить сьогодні на току, зазнаючи кари. Що ж тоді? Радійте, бо це показує, яку ми маємо вартість для Бога. Якби пшениця закричала: «Великий молотильний вал пройшовся по мені — отже, хліборобові до мене байдуже», ми відповіли б: хлібороб тягає вал лише по дорогоцінній пшениці, а не по бур’янах. Саме тому, що він цінує пшеницю, він поводиться з нею суворо й не щадить її. Не робіть висновку, що Бог ненавидить вас, бо ви в скорботі; бачте радше, що він шанує вас кожним ударом. Як каже Господь: «Вас одних зміж усїх народів на землї признав я за своїх, тим то й пошукувати буду на вас всї провини ваші» (Амоса 3:2). Оскільки Христос приніс повну спокуту за свій народ, Бог не карає нас як суддя; але оскільки ми його діти, він виправляє нас як батько. У любові він очищає своїх дітей, щоб удосконалити їх на свій образ і зробити спільниками своєї святості.
«І приведу вас під жезло моє та й уведу вас ув окови права мого» (Езекиїла 20:37). «Ось, я розплавив тебе, та все ж не так, як срібло, а очищував лиш в печі страдання» (Ісаїї 48:10).
Судіть не з того, що бачите чи відчуваєте, а вірою. Як молотьба показує вартість пшениці, так скорбота показує Божу втіху в його народі. Як молотьба виявляє домішки, так скорбота вказує на теперішню недосконалість християнина. Якби ми були вільні від зла, виправлення не було б потрібне.
Звуку ціпа на небі ніколи не чути, бо там немає молотьби — там лише засіки цілком освячених. Молотильне знаряддя — це знак, що смиряє, і доки ми його відчуваємо, нам слід упокорюватися під Божою рукою, визнаючи, що ми ще не вільні від соломи й полови занепалої природи.
З другого боку, це знаряддя — пророцтво про нашу майбутню досконалість. Ми проходимо виховання з Божої руки, яке не зазнає невдачі: його розважливістю й мудрістю ми будемо цілком визволені від лушпиння гріха. Ми відчуваємо удари палиці, проте нас дієво відокремлюють від зла, що так довго нас оточувало, і одного дня ми будемо чисті й досконалі. Кожен нахил до гріха буде усунуто. «Дурнота впилась молодикові в серце, та навчаюча лозина прожене її від його» (Приповісток 22:15). Якщо ми, самі недосконалі, досягаємо успіху з нашими дітьми своїм убогим і обмеженим виправленням, то наскільки більше Отець духів через своє святе виховання приведе нас до того, щоб ми жили для нього? Якби збіжжя розуміло, яка потрібна дія ціпа, воно радо вітало б працю молотника.
Оскільки ми знаємо, до чого веде скорбота, радіймо нею й охоче віддаваймо себе її дії. Ми потребуємо молотьби; вона доводить нашу вартість у Божих очах, і хоч вона й позначає нашу недосконалість, вона забезпечує наше остаточне очищення.
II. По-друге, Божа молотьба здійснюється з великою розважливістю: «Бо не молотять чорнухи валом зубчатим». Бідну маленьку чорнуху, дрібне насіння, яким приправляють коржі, не чавлять важким валом, бо таке грубе поводження її знищило б. «…анї коліс не качають по кминові»; це дрібне насіння — можливо, звичайний кмин — розчавилося б під такою вагою. Чорнуху відокремлюють від стебел так, що її «палицею вибивають», а кмин потребує лише доторку прута. Для ніжного насіння хлібороб уживає лагідних засобів; для витриваліших зерен він залишає суворіші способи. Поміркуйте тут над духовною наукою.
Поміркуйте, брате мій, що ваша і моя молотьба — в Божих руках. Нашої кари не доручено ні слугам, ні ворогам: «Господь нас карає!» (Євреїв 12:6). Великий Хлібороб сам керує працівниками, бо вони не знають ні часу, ні способу, хіба що як підкаже мудрість. Вони покотили б колесо по кмину або взялися б молотити пшеницю палицею. Я бачив, як Божі слуги вдаються до обох цих безглуздь: чавлять слабких і ніжних і м’яко поводяться з тими, кому потрібна сувора догана. Деякі служителі, старші та побожні чоловіки й жінки бувають грубі з боязкими душами; проте нам не треба боятися, що вони знищать щирих серцем, бо Господь оберігає своїх вибраних від такої хибної суворості. Яка ж це втіха! Багато хто сьогодні стер би ніжних на порох, якби міг.
Як Господь не віддав нас людям, так не віддав нас і дияволові. Сатана може просівати нас, як пшеницю, але не може молотити нас, як чорнуху. Він може здувати полову своїм смердючим подихом, але не порядкує Господнім збіжжям: «праведника піддержить Господь» (Псальма 37:17). Жоден удар провидіння не залишено на випадок. Господь визначає час, міру й місце. Божа постанова не залишає нічого непевного; найвища любов керує навіть найдрібнішими подіями. Чи терпимо ми зуби молотильного вала, чи топтання коней, чи лагідніші доторки — усе призначене непомильною мудрістю. Нехай це втішить стражденних.
Зауважте також, що знаряддя для нашої молотьби вибирає великий Хлібороб. Як східний хлібороб має кілька знарядь, так і наш Бог. Жоден вид молотьби не приємний; кожен здається неприйнятним тому, хто його зазнає. Ми кажемо: «Я все витерпів би, крім цієї біди», або: «Якби це був ворог, я витерпів би». Можливо, кмин нерозумно думає, що кінські копита були б м’якші за прут, а чорнуха, може, воліла б колесо, ніж палицю. Дякувати Богові, вибір залишено Тому, Хто судить досконало. Що можемо знати ми? «Ах!» — кричить мати, — «я витерпіла б убогість, але втратити дитину — це вже занадто!» Інший нарікає: «Я міг би втратити все багатство, але наклеп ранить мене в саме серце». У карі ми не можемо догодити собі. Коли я вчився в школі в мого дядька, мені доводилося шукати для нього різку; і жодного разу я не вибрав такої палиці, яка подобалася б тому, кого мали нею бити.
То вона була надто тонка, то надто товста, і мені погрожували покаранням, якщо наступного разу я не впораюся. Я навчився ніколи не чекати, що Божим дітям сподобається різка, яка їх виправляє. Ви можете всміхнутися з мого порівняння, але, можливо, і самі заволаєте: «Будь-яке випробування, Господи, тільки не це». Випробування рідко бувають приємні; та й майже всякі корисні ліки неприємні, майже всяка дієва операція болюча. Жодне випробування не здається радісним теперішньої хвилини, проте воно слушне — слушне попри свою гіркоту.
Зауважте також, що Бог вибирає й місце. Східні хлібороби мають великі токи для пшениці чи ячменю, але біля хати я бачив менші кола з утрамбованої глини чи цементу, де дбайливо вибивають городнє насіння. Деякі святі не зазнають скорботи в звичайному житті, але носять смуток у найглибшій глибині духу; їх молотять на меншому, потаємному току, проте наслідок не менш справжній. Яка ж це нерозумність — бунтувати проти Господнього призначення, ніби ми могли самі вибирати собі скорботи! «Чи то ж по твойму судові має він одплачувати?» Чи зерну призначати собі молотника? Чи дитині вибирати різку?
Залиште ці речі вищій мудрості. Дехто скаржиться на час: стати калікою замолоду, зубожіти на старість чи овдовіти з малими дітьми. Проте й тут є мудрість. Як лікар розподіляє дози, щоб вони подіяли, так Господь знає, коли нам випити чашу, яку він готує. Один дорогий святий зазнає випробування на старість; хоч я й захистив би його, наш небесний Отець знає краще. Знаряддя, місце, міра, час і мета — усе призначене непомильною любов’ю.
Текст показує також межу молотьби. Хлібороб б’є, щоб відокремити насіння, а не щоб знищити його. Колесо не розмелює; кінські ноги не розтрощують. Він вилущує кмин, не розчавлюючи його. Так само Господь відміряє всяку кару. Мужайтеся, випробуваний друже: вас уражатиме скорбота стільки, скільки вам потрібно, а не стільки, скільки ви заслуговуєте. Скорбота приходить так, як ви можете її знести. Пшениця може відчути колесо, але чорнуха не зазнає нічого важчого за палицю. Жодного святого не спокушають понад міру; кожен удар обмежений ніжною мудрістю.
Легко говорити це в спокійних роздумах, важче — під ціпом. Проте я зазнав цього в болю й душевній муці. Я дякую Богові за свої скорботи; я ніколи не сумнівався в його мудрості. Великий Хлібороб знає, як відокремити нас від лушпиння, і його спосіб заслуговує на вічну хвалу.
Утішно, що Божа межа абсолютна: «Як шість напастей людям визначено, — то сьомої не зазнають.
Як Бог призначить десять бід, — одинадцятої не буде».
Закон дозволяв сорок ударів без одного; і в усій нашій карі видно оте «без одного». Коли Бог примножує смутки, то тому, що попередні заходи не подіяли; жодна сила не може завдати нам хоч одного удару понад визначене число. Господь ніколи не грається почуттями своїх святих. «Не по свойму бо серцї карає він» (Плач Еремії 3:33). Жодного зайвого удару не завдається.
Мудрість хлібороба, який обмежує молотьбу, далеко поступається Божій мудрості, що ставить межу горю. Деякі зазнають небагато — можливо, через свою кволість. Ніжного насіння не можна бити; святих із немічним тілом не торсатимуть грубо. Може, їхній розум крихкий, і те, що інші несуть легко, для них було б смертельне; їх бережуть, як зіницю Божого ока.
Якщо ви вільні від скорбот, не просіть їх. Нещодавно один брат непокоївся, що не має жодної біди; я сказав йому: «Радійте, поки можете». Тільки нерозумна дитина проситиме, щоб її відшмагали. Деяких лагідних, сяйливих святих минає суворе поводження; вони його не потребують і не змогли б витримати. Навіщо ж його бажати?
Інші зазнають тяжкого тиску. Та якщо вони — добірне зерно, призначене для більшого вжитку, нехай не шкодують про це. Хлібне зерно мусить пройти під кінськими ногами й колесом воза; найкорисніші мусять зазнати найсуворішої обробки. Ніхто з нас не сказав би: «Хотів би я бути Мартіном Лютером або таким шляхетним, як він?» Проте, крім зовнішніх небезпек, його внутрішні випробування були такі, що ніхто не захотів би їх нести.
Він зазнавав сатанинських спокус і розпачу, пробивався крізь бурі боротьби, а потім лежав зламаний і тремтячий.
Ми бачимо лише героїв на людях, а не їхні потаємні страждання; хлібне зерно вимолочують, і ті, хто втішає інших, часто страждають найбільше. Нікому не заздріть: ви не знаєте, як їх молотили, щоб зробити такими, як треба.
Бог розважливий у карі; будьмо й ми такими з іншими. Будьте лагідні з дітьми; докоряйте братам ніжно. Не женіть коней по ніжному насінню. Пам’ятайте: кмин вибивають палицею, а не чавлять колесом. Може, краще залишити прут мудрішим рукам; сійте, а молотять нехай старші.
Довіряймо Божій розважливості. Не шукайте, як утекти від скорботи. Молячись, кажіть: «…тільки ж не моя воля». Охоче розлучайтеся зі своєю половою. Щоб уникнути ціпа, швидко відокремлюйтеся від лушпиння: «вийдїть із між них» (2 Коринтян 6:17). Відокремлюйтеся від гріха й грішників; тоді все скінчиться швидше. Нехай Бог зробить нас мудрими!
III. По-третє, молотьба не триватиме вічно. Вона не займе всіх наших днів: «Хлібне зерно вимолочують, та не вічно ж він молотитиме його» (Ісаїї 28:28). «На час невеличкий покинув я був тебе; тепер же з великою любовю приймаю тебе» (Ісаїї 54:7). «Не буде вічно карати і по віки памятати» (Псальма 103:9). «посилає на ніч сльози, а досьвіта радість» (Псальма 30:5). Радійте, дочки смутку; утіштеся, сини горя; надійтеся на Бога, бо ви ще славитимете його. Дощ не завжди падає, хмари не завжди повертаються; смуток і зітхання втечуть. Молотьба не потрібна цілий рік; здебільшого ціп спочиває. Благослови, душе моя, Господа! Він ще приведе додому вигнанців.
Та понад усе — скорбота не триватиме вічно. Незабаром нас візьмуть до кращого світу, де немає ні токів, ні молотильних валів. Часом я чую клич герольда: «Вставай і рушай! На коня! Залиш табір і битву й повертайся з тріумфом!» Ніч минає, але ранок надходить. Над пагорбами світає. Настає вічний день. Ідіть, їжте свій хліб з радістю й рушайте в дорогу з веселим серцем; край, що тече молоком і медом, близько. Доки не настане день, перебувайте у волі великого Хлібороба, і нехай Господь прославиться у вас. Амінь.