Бесіди з хліборобом
Навантажений віз

Розділ 16 · 16 хв читання · 20 хв слухання

Навантажений віз

«Ось я придавлений під вами, як придавлений віз, накладений снопами.» — Амоса 2:13. Ми вже ходили на хлібні ниви збирати колоски з Боазом і Рут, і я вірю, що несміливі й малодушні підбадьорилися брати ті жмені, які навмисне залишені для них щедрим наказом нашого Господа. Сьогодні ж ми підходимо до воріт жнивного поля з іншою метою — подивитися на віз, високо накладений снопами, що рипить, рушаючи з місця, і лишає колії на полі. Ми приходимо з вдячністю до Бога, дякуючи йому за врожай, благословляючи його за добру погоду і молячись, щоб він дав її й надалі, аж поки останній сніп буде звезено з поля і хлібороби повсюди святкуватимуть «Обжинки».

Який же образ нас із вами дає віз, навантажений хлібом, — немовби це ми навантажені Божими милостями! Від колиски й донині кожен день додавав нам ще один сніп благословення. Що ще міг би Господь зробити для нас понад те, що вже зробив? Щодня він наповнював наше життя добродійствами. Поклонімося ж його доброті й принесімо йому сердечну вдячність.

Та, на жаль, цей самий образ може мати й інше значення. На жаль, поки Бог навантажує нас милістю, ми навантажуємо його гріхом. Поки він громадить ласку на ласку, ми теж громадимо беззаконня на беззаконня, аж поки тягар нашого гріха стає нестерпним для Всевишнього, і він кричить під цим тягарем, кажучи: «Ось я придавлений під вами, як придавлений віз, накладений снопами».

Наш текст починається словом «Ось!» — і недарма. «Ось» уживається в Писанні, мов вивіска над крамницею, щоб привернути увагу. Щоразу, як ми бачимо в Біблії «ось», воно сповіщає про щось нове, важливе або гідне уваги.

Я бачу, як це «Ось!» стоїть, наче дівчина на сходах дому мудрості, і кличе: «Заходьте, мудрі серцем, і послухайте голосу Божого». Відкриймо ж очі, щоб «дивитися», і нехай Дух через наші очі й вуха веде наші серця, щоб нас охопили покаяння й відраза до самих себе через наші провини перед нашим милостивим Богом.

Перш ніж іти далі, треба зрозуміти, що цей текст образний. Люди не можуть буквально пригнітити Бога; увесь гріх, який чинить людина, не може порушити спокою Божої досконалості чи навіть сколихнути його вічну тишу. Він говорить до нас людською мовою, спускаючи таємниці неба до меж земного розуміння. Він розмовляє з нами, як люблячий батько з малою дитиною. Як віз рипить і прогинається під надмірною вагою, так Господь каже, що під тягарем людської провини він придавлений аж до крику, бо вже не може більше зносити беззаконня тих, хто чинить йому кривду.

Перша й найочевидніша правда цього тексту полягає в тому, що гріх надзвичайно тяжкий і обтяжливий для Бога.

Здивуйтеся, небеса, і жахніться, земле, що Бог говорить про те, що його придавлено й обтяжено! Ніде в Писанні ми не читаємо, щоб вага творіння була для Всевишнього хоч якимсь тягарем. «Мов порошинку підійме він острови» (Ісаїї 40:15). Ні сонце, ні місяць, ні зорі, ні всі могутні світила, створені його силою, не коштують йому жодного труда, щоб їх підтримувати.

Погани уявляють собі Атланта, що згинається під земною кулею, але вічний Бог, який підпирає стовпи всесвіту, «безʼутомний і на силах не впадає» (Ісаїї 40:28). Навіть найдальше його провидіння не втомлює його. Він пильнує і вночі, і вдень; його сила діє щохвилини. Він виводить сузір’я в їхній час і веде Арктура з його синами. Він підтримує основи землі й тримає її наріжний камінь. Він наказує ранкові знати своє місце й кладе межу темряві та смертній тіні. Усе тримається його силою, і ніщо не існує без нього. Як хвиля несе свою піну, а піна зникає, так зник би й усесвіт, якби Бог не підтримував його щодня. Ця безперервна праця не виснажила його, і немає в ньому навіть натяку на слабкість. Він творить усе, і коли воно зроблене, воно в його очах — ніщо.

Та ось дивина, найнезвичайніша, чудо з чудес: гріх обтяжує Бога, хоча світ не може його обтяжити; беззаконня тисне на Всевишнього, хоча вага всього творіння — мов крихітна порошинка на терезах. Ах, безтурботні сини Адамові, ви думаєте, що гріх — дрібниця; а ви, сини Веліяла, вважаєте його забавою й кажете: «Він не помічає, він не бачить; звідки Богові знати? А як і знає, то не дбає про наші гріхи». Навчіться ж із Божого Слова, що правда якраз протилежна: ваші гріхи засмучують його, вони для нього тягар і вантаж, аж поки він, мов віз, переобтяжений снопами, не прогнеться під людською провиною.

Це стане ясніше, коли ми подумаємо, що таке гріх і що він чинить. Гріх — великий руйнівник усіх Божих діл. Гріх зробив архангела занепалим ангелом, а ангелів світла — злими духами. Гріх глянув на Едем — і зів’яли всі його квіти. Доки гріх не ввійшов, Творець сказав про нову землю, що все «вельми добре» (1 Мойсея 1:31), а коли гріх увійшов, Богові стало боляче аж до глибини серця, що він створив людей. Ніщо так не плямує красу, як гріх, бо він псує Божий образ і стирає Божу печать.

Більше того, гріх робить Божі створіння нещасними. Хіба можемо ми уявити, що Бог із цим мириться? Бог ніколи не задумував, щоб котресь із його створінь було нещасне. Він створив їх для радості; він дав пташкам їхні пісні, квітам — пахощі, повітрю — свіжість; він дав дню усміхнене сонце, а ночі — вінець із зірок, бажаючи, щоб радість була поклонінням, а веселість — кадилом хвали. Але гріх зробив улюблене Боже створіння нещасником, знизивши Боже потомство, створене на його образ, до наготи, убозтва й нещастя. Тому Бог ненавидить гріх і пригнічений ним, бо гріх робить нещасними до самого єства тих, кого він любить.

Гріх нападає на Бога в усіх його властивостях, атакує його на його престолі й завдає удару по самому його існуванню.

Що таке гріх? Хіба це не образа Божої мудрості? О грішнику, Бог наказує вам виконувати його волю; коли ви дієте всупереч їй, ви по суті кажете: «Я знаю, що для мене добре, а Бог не знає». Ви заявляєте, що безмежна мудрість помиляється, а ви, одноденне створіння, — найкращий суддя щастя. Гріх кидає виклик Божій доброті, натякаючи, що він відмовляє вам у тому, що зробило б вас щасливими, а так не чинить добрий, люблячий батько. Гріх однією рукою нападає на Божу мудрість, а другою — на його доброту.

Гріх також зловживає Божою милістю. Коли ви зухвало грішите тому, що Бог довго терпів вас, коли ви віддаєтеся злу, бо вас не спіткала негайна кара, ви обертаєте милість, яка мала привести вас до покаяння, на виправдання для дальшого бунту. Люблячому батькові боляче бачити, як його милість обертають проти нього самого. Кожен гріх по суті є викликом Божій силі. Це те саме, що піднести свої кволі кулаки проти величі неба й підбивати Бога покарати вас. Кожен вчинок непослуху кидає Господові виклик: а чи зможе він утвердити свій закон?

Хіба це дрібниця, що крихітне створіння кидає виклик Господові всіх віків, Богові, який підтримує все своїм словом? Недарма він обтяжений такими зневагами! Кожну властивість, яку тільки можна назвати, гріх ображає; кожну рису Божого характеру він паплюжить. Гріх — це зло, і зло безперервне; з якого боку не глянь, він огидний Всевишньому.

Грішнику, чи знаєте ви, що кожен вчинок непослуху Божому законові — це по суті державна зрада? Щоразу, як ви відхиляєтеся від його волі, ви ставите свою волю на її місце; ви робите себе богом і применшуєш Всевишнього. Хіба це мала провина — вихопити в нього його корону й скіпетр? Небо не може залишити такого вчинку без уваги; якби залишило, моральний лад розвалився б. Ця зрада проти Бога буде покарана.

І нарешті, гріх — це напад на самого Бога; гріх — це безбожжя серця. Хоч би яку віру людина визнавала, грішник у серці своєму каже: «нема Бога». Він хотів би, щоб не було ні закону, ні Верховного Владики. Хіба це дрібниця? Бути богогубцем! Бажати прибрати Бога з його світу! Хіба можна на це не зважати? Хіба може Всевишній чути таке й не бути придавленим під його вагою?

Я не перебільшую, говорячи проти гріха й непослуху. Цілком передати зло гріха понад людську уяву, і жоден смертний язик, навіть торкнутий Божим вогнем, не зміг би висловити жахливості найменшого гріха проти Бога. Подумайте, друзі: ми — його створіння, а проте не хочемо йому коритися.

Він годує нас, підтримує наш подих, а ми марнуємо його на ремство й бунт.

Ми завжди перед очима нашого всевідущого Бога, а проте його присутності не досить, щоб змусити нас коритися. Певно ж, якби людина зневажила законодавця в його присутності, це було б нестерпно; а проте саме таке наше становище. Ми мусимо визнати: «Перед тобою одним я согрішив, і вчинив те, що є зло, перед очима твоїми» (Псальма 51:4). Ми грішимо свідомо. Ми грішимо не так, як неуки чи дикуни. Ми в Англії грішимо проти надзвичайного світла й розуміння; хіба це дрібниця?

Хіба можемо ми сподіватися, що Бог не помітить навмисних, свідомих провин? О, якби ці уста могли промовляти, якби це серце могло палати, бо якби я зумів показати весь жах гріха, то затремтів би навіть фараон чи Навуходоносор. Страшно бунтувати проти Всевишнього. Нехай Господь змилується над своїми слугами й простить їм.

Це наша перша думка, але навчити її мусить сам Бог через свого Духа. Нехай Святий Дух дасть вам відчути, що гріх надзвичайно грішний, тяжкий і обтяжливий для Бога.

По-друге, деякі гріхи особливо тяжкі для Бога. Сила цієї правди стає видна з того, що оточує наш текст.

Немає такого поняття, як «малий» гріх, але все ж є ступені провини. Було б неправильно твердити, що грішна думка має той самий ступінь зла, що й грішний вчинок. Грішна уява справді зла — цілком грішна й серйозна, — але грішна дія несе в собі більший ступінь зневаги.

Деякі гріхи особливо гнівлять Бога. З того, що оточує наш текст, ми бачимо, що таким є розпуста. Схоже, юдейський народ за днів Амоса дійшов дуже великої міри блуду й розпусти. Цей гріх і сьогодні поширений; про це свідчать наші нічні вулиці й шлюборозлучні суди.

Більше нічого не скажу. Нехай кожен береже своє тіло в чистоті; бо нецнотливість — тяжке зло в очах Господа.

Гноблення, за словами пророка, — це теж велика зневага Бога. Пророк говорить про те, що продають убогого за пару сандалів, а дехто готовий розчавити вдів і сиріт, змушуючи робітників працювати без плати. Багато ділових людей не мають жодного «співчуття». Вони збираються в товариства, а потім вимагають непомірних відсотків за позики з нещасних, які потрапили їм до рук. Хитрі юридичні лазівки та ухиляння від законних боргів часто обертаються тяжким гнобленням і, безперечно, накликають гнів Всевишнього.

Ідолопоклонство й богозневага теж дуже ображають Бога і вкрай мерзенні. У тексті сказано, що народ «пив вино фальшивих богів». Кожен, хто робить своїм богом свою жадобу, своє золото чи своє багатство і живе для цього, а не для Всевишнього, чинить ідолопоклонство. Горе такій людині, і таке саме горе тим, хто поклоняється хрестам, таїнствам чи образам.

Богозневага особливо гнівить Бога. Для богозневаги немає виправдання. Як сказав Джордж Герберт: «Хіть і вино можуть послатися на насолоду; на захист скупості можна послатися на зиск; а лихослов віддає свою душу задарма». Немає жодної користі з лихослів’я; прокльони не дають ніякої насолоди — вони ображають заради самої образи, тому це високий і волаючий гріх, через який Господь утомлюється від людей. Дехто з вас може відчути, що ці слова звернені саме до нього. Чи не говорю я до розпусника, гнобителя чи лихослова? Душе, яку ж милість так довго виявляв вам Бог!

Настане день, коли він скаже: «Я полегшу собі від противників моїх», — і як легко він міг би відкинути вас на страшну погибель.

Хоча деякі гріхи тяжкі через свою особливу мерзенність, багато людей особливо ображають Бога тим, як довго вони грішать. Он той сивий чоловік — скільки разів він гнівив Всевишнього? Навіть юнакам є підстава полічити свої роки й прикласти серце до мудрості, зважаючи на час, проведений у бунті. Що ж сказати про тих, хто відкрито бунтує проти Бога п’ятдесят, шістдесят, сімдесят, а то й майже вісімдесят років?

Вісімдесят років милості, на які відповіли вісімдесятьма роками нехтування; за вісімдесят років терпіння вони віддали вісімдесят років невдячності. О Боже, як же ти, мабуть, утомився від довжини й числа людських гріхів!

Крім того, Бог особливо зважає на гріх, змішаний з упертістю. О, які ж уперті бувають деякі люди! Здається, вони твердо вирішили загинути навіки; ніщо не може їх спинити. Вони поводяться так, наче готові дертися на гори, щоб дістатися до погибелі, і плисти крізь вогненні моря, щоб занапастити свої душі. Дехто одужав після тяжкої хвороби — і лише для того, щоб повернутися до гріха. Дехто зазнав невдач у справах, утратив статки, впав у бідність — і все одно грішить далі. Ще одна дитина вмирає; дружина хвора; родині загрожує голод — а вони вперто тримаються свого з гордовитістю. Оце й є справжня впертість. Грішнику, одного дня Бог дозволить вам піти своїм шляхом, і цей шлях стане вашою вічною погибеллю. Бог утомився від тих, хто вперто чинить зло всупереч застереженням, запрошенням і благанням.

Текст також указує, що невдячність особливо обтяжлива для Бога. Він нагадує народові, як вивів його з Єгипту, переміг амореїв, поставив пророків і назореїв, — а вони все одно бунтували. Це глибоко вразило мене, коли я вперше прийшов до Бога як винний грішник, — не лише явна неправедність мого життя, а й особливі милості, якими я втішався. Який щедрий був Бог до декого з нас, хто ніколи ні в чому не мав нестатку! Він ніколи не дав нам упасти в убозтво, не лишив нас на ганьбу, не покинув на поталу лихому прикладу. Він уберіг нашу моральність, плекав у нас любов до свого дому навіть тоді, коли ми не любили його, — рік у рік. А якою ж мізерною була наша віддяка! Скільки радості, визволення, любові й розради ми отримали — а проте грішили відкрито! Недарма він подібний до воза, придавленого важким вантажем снопів.

Зауважте також, що тягар Господній такий великий, що він аж кричить. Як тяжко навантажений віз стогне під своєю вагою, так Господь кричить під вагою гріха. Чи чули ви ці слова?

«Слухайте, небеса й вважай, земле, бо Господь говорить: Я виховав синів і дав зріст їм, а вони зворохобились проти мене!» (Ісаїї 1:2). І знову слухайте: «Вернїтеся ж, непокірливі дїти, я вилїчу-прощу непокірливість вашу» (Еремії 3:22).

А ще краще — послухайте плач Ісуса, ніжний, як роса: «Єрусалиме, Єрусалиме, що повбивав єси пророків, і покаменував посланих до тебе! скільки раз хотїв я зібрати дїтей твоїх, як курка збирає курчат своїх під крила, й не схотїли!» (Маттея 23:37). Грішнику, Бог засмучений вашим гріхом; ваш Творець страждає через те, з чого ви глузуєте; ваш Спаситель плаче в дусі своєму над тим, що ви вважаєте дрібницею. «Не чинїте сих поганих речей, ненавидних менї!» Заради Бога, не чиніть цього.

Покиньте свої лихі дороги; чого ж вам умирати, доме Ізраїлів?

Хоч гріх і тяжкий для Господа, його милість звеличується, коли ми бачимо, що він несе цей вантаж. Як віз не ламається, а лише прогинається під вагою, так і його придавлено, але він несе. Якби ми з вами були на Божому місці, чи витерпіли б ми це? Не минуло б і тижня, як ми знищили б світ. Якби небесний закон карав так швидко, як людський, де б ми були? Бог міг би легко помститися за свою честь; незліченні слуги стоять напоготові, щоб виконати його волю. Один камінь, подих вітру, порошинка — і всьому кінець. Та Бог стримує слуг свого гніву. Небо й земля радо покарали б, але Бог стримує. Ангели дивуються з його терпеливості. Чи бачили ви, як терпелива людина зносить образу й терпить? Так і Бог терпить грішників, придавлений вагою їхньої провини, але не зламаний.

Це підводить нас до глибокої думки: дехто з вас ніколи не бачив, що гріх тяжкий для Бога. Інші знають, яке гірке зло, і хочуть від нього втекти. Бог не лише терпить гріх, але й в особі свого Сина поніс його й забрав.

Ці слова набувають глибшого значення в устах Ісуса: «Ось я придавлений під вами, як придавлений віз, накладений снопами». Бог мусить покарати гріх, але прагне милувати. Ісус приходить як заступник за всіх, хто йому довіряє. Тягар людської провини кладеться йому на плечі сніп за снопом.

«провини ж усїх нас вложив Господь на него одного» (Ісаїї 53:6). Його зневажено й відкинуто, він муж болю, що знав страждання (Ісаїї 53:3). Він стікає великими краплями кривавого поту (Луки 22:44). Ірод глузує з нього; Пилат насміхається; його б’ють. «Плечі мої дав я на побиваннє; щоки мої на поличкованнє, та й лиця мого не одвертаю від наруги заплювання» (Ісаїї 50:6). Його бичують; «се кара за ввесь мир наш упала на него, й ми його ранами оздоровлені» (Ісаїї 53:5). Як віз, придавлений снопами, він рухається вулицями Єрусалима.

Дочки єрусалимські, плачте, хоч він і велить вам осушити сльози! Покидьки ображають його, коли він несе хрест — знак нашого гріха. Його приводять на Голгофу, кладуть на землю, прибивають його руки й ноги, і залізо пронизує ніжне тіло. Хрест підносять. Бог покидає його; вороги насміхаються. Сонце відмовляється світити; удесятеро густіша темрява вкриває його душу. «Боже мій, Боже мій, чом мене покинув єси?» (Маттея 27:46). Ніколи не було скорботи, подібної до його скорботи. Чи ж будемо ми легковажно ставитися до гріха? Чи будемо гратися тим, що змусило нашого Спасителя стогнати? Грішнику, чи покинете ви свої гріхи заради того, хто постраждав за них?

«Так, — скажете ви, — якби я міг повірити, що він постраждав за мене». Довірте йому свою душу — і він помер за вас, узявши на себе вашу провину й ваші скорботи; ви можете вийти на волю. Христос був обтяжений, щоб вам стало легко; придавлений, щоб ви були вільні. Повірте в нього.

І нарешті, Бог нестиме тягар наших гріхів лише недовго. Якщо наприкінці ви не будете в Христі, той самий тягар розчавить вас навіки. Дехто перекладає текст інакше: «я придавлю вас, як давить віз, накладений снопами» — як повний снопів віз давить дорогу під собою. Як тяжко навантажений віз продавлює м’які дороги, так і Бог розчавить вас під вашим гріхом, якщо ви поза Христом. Ви мусите застосувати це до себе особисто.

Чи вірите ви в Господа Ісуса Христа? Якщо так, то ця погроза не для вас. Якщо ні, слухайте уважно: душа без Христа незабаром загине; вона вже осуджена через невір’я. Як ви врятуєтеся, якщо знехтуєте таким великим спасінням? «Звернїть серця ваші на ваші дороги» (Аггея 1:5). Часом і вічністю, життям і смертю, небом і пеклом благаю вас: повірте в Христа, який може цілковито спасти тих, хто приходить до нього. Якщо не повірите, то помрете у своїх гріхах.

Після смерті — суд! Сурма звучить, натовпи, книги, великий білий престол, «Прийдїть, благословенні» і «Ідїть од мене, прокляті» (Маттея 25:34, 41). Після суду на тих, хто без Христа, чекає пекло. Хто з нас витримає вогонь, що все пожирає? Хто житиме коло вічного полум’я? Ніхто з нас не зможе, хіба що втечемо до Христа. Біжіть до Ісуса! Може, я ніколи більше не побачу ваших облич. Мої сльози благають вас: нехай Боже довготерпіння приведе вас до покаяння. Він не хоче, щоб хтось помер, а щоб навернувся до нього й жив. А навертання це відбувається через те, що ви довіряєте Ісусові свою душу.

Чи довіритеся ви йому? Може, Дух спонукає вас; а як ні, то не через брак благань. Прийдіть тепер, поки кличе милість. Ісус простягає до вас пробиті руки й запрошує вас, хоч ви так довго його відкидали.

Його любов сильніша за ваш гріх. Хто хоче, нехай прийде й бере воду життя даром (Одкриттє 22:17). Нехай Бог допоможе вам прийти — на славу Викупителя. Амінь.

Ви завершили: Навантажений віз

Назад Далі