Бесіди з хліборобом
Пшениця в клуні

Розділ 18 · 14 хв читання · 18 хв слухання

Пшениця в клуні

«пшеницю зложіть у клунї в мене.» — Маттея 13:30 «пшеницю зложіть у клунї в мене.» Тоді буде звершено задум Сина Чоловічого. Він посіяв добре насіння, і зрештою його клуня ним наповниться. Не падайте духом — Христос не зазнає розчарування. «Вдоволений споглядати ме він на працю життя свого». Він вийшов із плачем, несучи дорогоцінне насіння, але повернеться з радістю, несучи свої снопи.

«пшеницю зложіть у клунї в мене», — тоді задум сатани зазнає поразки. Ворог прийшов і посіяв кукіль серед пшениці, сподіваючись, що фальшива пшениця знищить справжню або тяжко їй зашкодить; але врешті він програв, бо пшениця достигла й була готова до жнив. Комора Христова буде повна; кукіль не заглушить пшениці. Лукавий буде принижений.

Збирати пшеницю будуть добрі ангели: «женцї, се ангели». Це підкреслює поразку великого злого ангела. Він сіє кукіль, намагаючись згубити врожай; тож добрих ангелів і посилають, щоб вони святкували його невдачу й раділи разом зі своїм Господом успіхові Божого діла. Сатана небагато виграє від свого втручання; усі його зусилля пропадуть марно, і так справдиться погроза: «на череві ходити меш, і їсти меш землю».

Оскільки ангелам дано роботу, усі розумні створіння, про яких ми знаємо, втягнуті в діло благодаті; зі злоби чи з благоговіння — але викуплення хвилює їх усіх. Перед усіма відкриваються дивовижні Божі діла, бо це діється не потай.

Ми часто забуваємо про ангелів. Не забуваймо ж їхньої ніжної турботи про нас: вони бачать, як Господь радіє з нашого покаяння, і радіють разом із ним.

Вони — наші охоронці й Господні вісники милосердя; вони підтримують нас, щоб ми не спіткнулися, а коли ми помираємо, несуть нас у присутність нашого Господа. Одна з наших радостей — те, що ми належимо до незліченного сонму ангелів; думаймо ж про них із любов’ю.

Тепер я триматимуся свого тексту дуже близько й проповідуватиму майже слово за словом. Він починається з «а», і це слово розділення.

Зауважте, що кукіль і пшениця ростимуть разом, аж поки не прийдуть жнива. Для дечого з пшениці велике горе — рости пліч-о-пліч із куколем. Безбожні для тих, хто боїться Господа, — мов терен і колючки. Як часто зітхає побожне серце: «Горе менї, що проживаю у Мосоха, перебуваю в шатрах Кедарських!» Вороги людини часто бувають у її власному домі; ті, хто мав би найбільше їй допомагати, можуть найбільше заважати; їхні розмови тривожать і мучать її. Часто марно намагатися від них утекти, бо Боже провидіння дозволяє куколю рости разом із пшеницею, і так буде аж до кінця.

Побожні люди переселялися в далекі краї, щоб будувати громади святих, — і все ж грішники з’являлися й серед них. Спроби виполоти безбожних та єретичних членів призводили до переслідувань та інших бід, і цей задум здебільшого провалився. Інші усамітнювалися в пустельницьких келіях, щоб уникнути світських спокус, сподіваючись здобути перемогу втечею; але це не шлях мудрості. Нині слово таке: «Нехай ростуть обоє», — але настане час, коли відбудеться остаточне розділення. Тоді, дорога християнко, ваш чоловік уже не переслідуватиме вас.

Побожна сестро, ваш брат перестане з вас глузувати. Благочестивий трудівнику, безбожні більше не кепкуватимуть з вас. Те «а» стане залізною брамою між тими, хто боїться Бога, і безбожними; тоді кукіль кинуть у вогонь, а Господар жнив скаже: «пшеницю зложіть у клунї в мене.»

Це розділення мусить статися, бо пшениця й кукіль, ростучи разом на землі, завдають багато болю й шкоди, а в кращому світі цього не буде. Побожні чоловіки й жінки, може, й хотіли б, щоб їхні ненавернені діти були з ними на небі, але цього не може бути, бо Бог не дозволить, щоб його очищені були осквернені, а його прославлені терпіли випробування від присутності невіруючих. Кукіль треба прибрати, щоб пшениця була досконала й придатна до вжитку. Хіба ви звалили б кукіль і пшеницю в одну купу в клуні? Це було б жахливе господарювання. Їх не можна як слід ужити, доки їх ретельно не розділено.

Так само спасенні й неспасенні можуть жити разом тут, але не в прийдешньому світі. Наказ ясний: «Зберіть перш кукіль та повяжіть у снопи, щоб спалити, а пшеницю зложіть у клунї в мене.»

Грішнику, чи можете ви сподіватися ввійти до неба? Ви ніколи не любили Бога своєї матері — то чи впустить він вас у свої небесні двори? Ви ніколи не довіряли Спасителеві свого батька — і все ж сподіваєтеся вічно бачити його славу? Чи будете ви походжати небом, чванячись, кидаючи прокльони чи співаючи розпусних пісень?

Вам набридає богослужіння в Господній день; невже ви думаєте, що Господь терпітиме неохочих поклонників у своєму горньому храмі? Неділя для вас стомлива — як же ви сподіваєтеся ввійти в Божий вічний спочинок? Ви не маєте смаку до небесних занять, і їх було б осквернено, якби вам дозволили до них долучитися; тому те «а» мусить настати, і ви мусите навіки розлучитися з Господнім народом. Чи зможете ви знести вічну розлуку з побожними друзями?

Це розділення означає страшну різницю в долі: «Зберіть перш кукіль та повяжіть у снопи, щоб спалити». Я не можу намалювати всієї картини; але коли в’язку зв’язано, її єдине місце — вогонь. Нехай вас омине вся ця мука. Не дрібниця те, що Господь любові порівнює зі спаленням у вогні. Жодні слова не можуть цілком передати його жаху. Ми часто говоримо про прийдешній гнів, і все ж напевно применшуємо його. Що мав на увазі ніжний, люблячий, милостивий Ісус, кажучи: «Зберіть перш кукіль та повяжіть у снопи, щоб спалити»? Подумайте, яка величезна відмінність між долею Господнього народу й долею прибічників сатани. Спалити пшеницю? Ні — «пшеницю зложіть у клунї в мене.» Там вони вбезпечені й щасливі навіки. О, безмежна прірва між небом і пеклом — арфи й ангели, плач і скреготання зубів! Хто зміряє відстань між прославленим святим, у білій одежі й увінчаним безсмертям, і душею, навіки вигнаною від Бога та його слави? Те «а» страшне. Пам’ятайте: воно розлучає брата з братом, матір з дитиною, чоловіка з дружиною. «один візьметь ся, а один зоставить ся.» І коли цей меч опуститься, возз’єднання вже не буде. Розділення вічне.

Але хтось може спитати: «Чому така різниця?» Тому що різниця була завжди. Пшеницю посіяв Син Чоловічий, а фальшиву пшеницю — ворог. Завжди була різниця у вдачі: пшениця добра, кукіль лихий. Спочатку цієї різниці може бути й не видно, але вона стає очевидною, коли пшениця й кукіль достигають. Це зовсім різні рослини; так само відроджена й невідроджена людина — зовсім різні істоти. Я чув, як невідроджена людина твердила, що вона така сама добра, як і побожна; але цим вона лише виявляє свою гордість.

Певно, в Божих очах різниця між віруючим і невіруючим така ж велика, як між світлом і темрявою чи між життям і смертю. Один має життя, другий — ні; різниця ця життєва й корінна.

О, нехай ви ніколи не легковажите цією справою, а справді будете Господньою пшеницею! Не досить мати ім’я пшениці — треба мати її природу. Бог поруганий не буває; йому не до вподоби ті, хто називає себе християнами, а насправді ними не є. Не задовольняйтеся членством у церкві; шукайте членства в Христі. Не говоріть про віру — виявляйте її. Не хваліться досвідом — майте його. Будьте пшеницею, а не підробкою. Страшне «а» прокотиться, мов вогняне море, між справжнім і фальшивим. О Святий Душе, нехай кожен із нас буде перемінений твоєю силою.

Друге слово нашого тексту — «зберіть», слово зібрання. Яке ж благословення це збирання! Приємно скликати безліч людей слухати Євангеліє; хіба не радість бачити повний дім людей — і в будні, і в неділі, — які охоче йдуть здалеку, щоб почути Євангеліє? Це чудово; але збирання пшениці в клуню куди дивовижніше. Збирати за самою своєю суттю краще, ніж розкидати, і я молюся, щоб Господь Ісус завжди притягав сюди людей, бо він не Роздільник, але «до нього збереться весь народ». Хіба він не сказав: «І я, як буду піднятий від землї, всїх притягну до себе»?

Зауважте, що зібрання в нашому тексті вибирають і скликають вправні збирачі: «женцї, се ангели». Служителі не змогли б зробити цього самі, бо не знають усієї Господньої пшениці й схильні помилятися — одні бувають надто поблажливі, інші надто суворі. Людський суд часом відлучає святих і приймає грішників. Ангели знають власність свого Господаря. Вони знають кожного святого, бо були присутні при його народженні. Ангели знають, коли грішники каються, і ніколи не забувають тих, хто покаявся.

Вони бачили життя віруючих і допомагали їм у духовних битвах. Так, ангели якимсь святим чуттям розпізнають дітей Отця, і їх не ошукати. Вони зберуть усю пшеницю й не візьмуть жодної кукілини.

Але збирають їх за дуже суворими правилами. Згідно з притчею, спершу прибирають кукіль — фальшиву пшеницю, а тоді ангели-женці збирають лише пшеницю. Насіння змія, породжене сатаною, відокремлюють від насіння Царства, що належить Ісусові, обіцяному Визволителеві. Це єдина відмінність; ніякої іншої до уваги не беруть. Навіть найлюб’язнішої ненаверненої людини, хоч би вона стояла серед святих, ангели не понесли б до неба, бо наказ звучить: «пшеницю зложіть». Навіть якби найчесніша людина стояла посеред церкви, оточена членами й служителями, що благали б для неї милосердя, — не будучи віруючою, вона не могла б увійти до Божої комори. Винятку немає. Ангели не мають вибору; наказ безапеляційний: «пшеницю зложіть», — і нікого іншого вони збирати не сміють.

Збирання відбуватиметься з величезних далечин. Деяка пшениця достигає на островах Південних морів, у Китаї та в Японії. Дещо буяє у Франції, а широкі ниви ростуть у Сполучених Штатах. Навряд чи знайдеться земля, де не було б хоч трохи доброго Божого зерна. Де росте вся Божа пшениця, я сказати не можу. У кожному народі й племені є останок за вибором благодаті; але ангели зберуть усе добре зерно в одну комору.

«пшеницю зложіть.» Святих знайдуть у кожному стані суспільства. Ангели принесуть кілька колосків з палаців і цілі оберемки з хатин. Багатьох зберуть зі скромних осель наших сіл і хуторів, а інших піднесуть із глухих вуличок наших великих міст до Божої столиці. З найтемніших закутків ангели винесуть тих дітей лагідності й світла, що рідко бачили сонце, але були чисті серцем і знали свого Бога. Приховане й незнане вийде на світло, бо Господь знає своїх, і його женці їх не пропустять.

Чудова думка — що вони прийдуть з усіх віків. Сподіваймося, що там буде наш праотець Адам і матір Єва, що йшли слідами свого любого сина Авеля, уповаючи на ту саму жертву. Ми зустрінемо Авраама, Ісака, Якова, Мойсея, Давида, Даниїла й усіх звершених святих. Яка радість — побачити апостолів, мучеників і реформаторів! Я прагну побачити Лютера, Кальвіна, Беньяна й Вайтфілда. Я люблю віршик доброго старого отця Райленда: «Усі будуть там — і малі, і великі, і я, бідолаха, Павлові святому руку потисну навіки».

Я не знаю напевно, як це буде, але впевнений, що матимемо спільність з усіма святими всіх віків у загальному зібранні й церкві первородних, чиї імена записані на небесах.

Хоч би коли й де росла пшениця, її зберуть в одну клуню — і ніколи більше не розсіють. Вона росла на різних полях. Одна буяла на схилах пагорбів, де процвітають єпископальні, інша — на нижчих ґрунтах, де множаться баптисти й процвітають методисти. Але щойно пшениця в клуні, ніхто не скаже, з якого поля ті колоски.

Тоді справді молитва Господаря дістане славну відповідь: «щоб усї одно були». Усі помилки буде усунено, усі хиби виправлено й прощено, один Господь, одна віра й одне хрещення будуть пізнані до кінця, і не буде більше ні роздратування, ні заздрощів. Яке ж благословенне зібрання!

Яка зустріч! Вибрані Божі, найкращі з усіх століть, ті, кого світ не був достойний.

Я не хотів би бути відсутнім. Навіть якби не було пекла, пеклом було б пропустити таке небесне товариство. Навіть без плачу й скреготання зубів було б страшно позбутися Господньої присутності, радості вічно його славити й блаженства зустрічі з найшляхетнішими істотами, які будь-коли жили. Серед суперечок цієї доби я, що видавався людиною чвар, прагну благословенного спочинку, де всі духовні уми зіллються у вічній злагоді перед престолом Бога й Агнця. О, якби ж ми всі були праві, щоб усі могли з’єднатися в одному дусі!

Наступне слово в тексті — слово визначення. Я вже торкався цього. «пшеницю зложіть.»

Ніщо, крім «пшениці», не може ввійти на Господнє обійстя. Позичте мені свої серця, поки я на кілька хвилин закличу вас до прискіпливого самоіспиту. Пшеницю посіяв Господь. Чи вас посіяв Господь? Друже, якщо у вас є якась віра, як ви її отримали? Чи вона самосійна? Якщо так, вона нічого не варта. Справжню пшеницю посіяв Син Чоловічий. Чи вас посіяв Господь? Чи Дух Божий насадив вічне життя у вашому серці? Чи прийшло воно від тієї руки, прибитої до хреста? Чи Ісус — ваше життя? Чи ваше життя починається й закінчується в ньому? Якщо так, усе гаразд.

Пшениця, посіяна Господом, — також предмет його турботи. Пшениця потребує великої уваги. Хлібороб нічого не здобуде, якщо не пильнуватиме її. Чи ви під Господньою опікою? Чи він береже вас? Чи правдиве для вашої душі: «Я, Господь, бережу його, що хвилини напоюю його, в ночі і в день стережу його, щоб хто не вломився в него»? Чи зазнаєте ви такого бережіння? Відповідайте чесно — заради своєї душі.

Далі, пшениця корисна, вона — дар Божий на благо людям. Фальшива пшениця ні на що не годилася; нею можна було хіба що годувати свиней, і від неї вони заточувалися, мов п’яні. Чи ви з тих, хто несе здоров’я суспільству, — мов хліб для світу, — так що коли люди приймають ваш приклад, науку й життя, вони дістають благословення? Розсудіть, добрі ви чи шкідливі своїм життям і впливом.

«пшеницю зложіть.» Бог мусить вкласти у вас доброту, благодать, силу й корисність, інакше ви ніколи не станете пшеницею, гідною того, щоб її зібрали ангели. Пшениця — найзалежніша з усіх рослин. Я ніколи не чув про пшеничне поле, що виросло б і достигло без хліборобової турботи.

Кілька колосків можуть з’явитися й після жнив, але я ніколи не чув про рівнини, вкриті несіяною пшеницею.

Немає пшениці без людини, і немає благодаті без Христа. Своїм існуванням ми завдячуємо Отцеві, хліборобові. І все ж, хоч яка вона залежна, пшениця має честь і пошану; так само побожних людей шанують ті, хто має розум. Без Христа ми ніщо, але з ним ми сповнені честі. О, бути серед тих, ким зберігається світ, серед достойних на землі, яких люблять святі! Борони Боже, щоб ми опинилися серед низького й нікчемного куколю!

Нарешті, слово призначення: «пшеницю зложіть у клунї в мене.» Збирання завершиться в день суду, але триває воно щодня. Святих збирають безперервно, вони й нині прямують до неба. Я радію, чуючи, що відійшлі члени моєї власної церкви з радістю йдуть під серп. Слава Богу, наші люди добре помирають. Добре жити — найкраще, але добре померти часто найсильніше свідчить про живу побожність. Світ відчуває силу переможної смерті.

Щогодини святих збирають у клуню. Саме там вони й хочуть бути. Ми не сумуємо через це збирання, бо прагнемо, щоб наш Господь безпечно склав і нас. Якби пшениця на полі могла говорити, кожен колосок сказав би: «Мета, заради якої ми живемо й ростемо, — клуня, засіки». Для цього працюють мороз і сонце, роса й дощ. Усе, що відбувається з пшеницею, веде її до засіків. Так само все в нас працює на небо — місце зібрання, громаду праведних, видіння обличчя нашого Відкупителя. Наша смерть не вносить розладу; вона завершує симфонію нашого життя. Для пшениці клуня — місце безпеки. Там уже немає ні плісняви, ні морозу, ні спеки, ні посухи, ні вогкості. Усі небезпеки минули. Вона досягла довершеності, винагородила працю хлібороба й безпечно складена. О довгожданий день, настань! О брати, яке ж благословення, коли ми досягнемо зрілості, а Христос побачить у нас плід муки своєї душі.

Я радо думаю про небо як про його клуню — яка думка! Бідна наша мова, коли дім нашого Отця, оселю Ісуса, ми мусимо називати клунею. Небо — палац Царя, а для нас — клуня, місце безпеки, спочинку й захисту. Це Христове обійстя, і ми для нього достигаємо. Думайте про нього із захопленою радістю, бо збирання до клуні — це обжинки. Люди не плачуть на земних жнивах і не йдуть за снопами зі сльозами. Вони плещуть у долоні, танцюють і радісно вигукують. Будьмо ж такими й ми щодо тих, хто вже в клуні. Урочистими й солодкими мелодіями співаймо біля їхніх могил.

Гіркота смерті минула. Пам’ятайте про їхню славу й радійте, як жінка, що народила дитину і «вже не памятає муки з радощів, що народив ся чоловік на сьвіт.» Ще одна душа починає співати на небі — чого ж ви плачете, спадкоємці безсмертя? Чи вічне щастя — це народження, що настає після смертних мук? Тоді блаженні ті, що помирають. Чи слава — це наслідок того, що сповнює наші доми жалобою? Дякуйте Богові за втрати, за сумні розлуки. Він підніс наших любих до небес! Він благословив їх понад усе, чого ми могли б просити чи уявити, забравши їх із цього втомленого світу, щоб вони навіки спочивали на його лоні. Благословенне його ім’я — хай би лише за це.

Чи хотіли б ви затримати тут свого старого батька, сповненого болю й немочі? Свою любу дружину, що терпить страждання? Свого чоловіка — від безсмертного вінця? Свою дитину — щоб вона повернулася з блаженства на землю? Ні.

Ми й самі прагнемо додому, а щодо відійшлих — радіємо перед Господом, як на жнивах. «Тим же втїшайте один одного словами сими.»

КІНЕЦЬ

Назад