Бесіди з хліборобом
Духовне збирання колосків

Розділ 15 · 28 хв читання · 36 хв слухання

Духовне збирання колосків

«нехай вона збирає колосся і поміж снопами, і не зʼобижайте її.» — Рути 2:15 Сільські люди знають, що таке збирання колосків. Сподіваюся, цей звичай ніколи не зникне, і бідні завжди матимуть свою частку з урожаю. Але багато хто, щороку бачачи збирачів колосків на полях своєї парафії, ще не набув мудрості, щоб збагнути духовний зміст цього збирання. Про це й піде сьогодні мова, а текст мій узято з історії Рут, відомої всім вам. Я скористаюся нею, щоб просто, але повчально пояснити нашу справу. По-перше, є великий Господар: в історії Рут це був Бооз, а в нашій — наш Небесний Отець. По-друге, є смиренна збирачка колосків: збирала колоски Рут, але вона представляє кожного віруючого. По-третє, є ласкавий дозвіл, даний Рут: «нехай вона збирає колосся і поміж снопами, і не зʼобижайте її». Той самий дозвіл у духовному сенсі дано й нам.

Насамперед, Бог усієї землі — великий Господар. Так є і в природному світі.

Уся праця на полі відбувається силою і мудрістю його. Людина може зорати ґрунт і посіяти зерно, але, як сказав Ісус, «Отець мій виноградар». — Йоана 15:1 Він править хмарами й сонячним світлом; він скеровує вітри й розподіляє росу та дощ; він дає мороз і спеку; і через усі ці природні явища він дає їжу людям і тваринам. Усе це господарювання — на користь іншим, а ніколи не для себе самого. Йому не потрібна наша праця. «моя вся зьвірина в дібровах, зьвірє на тисяч горах», — Псальма 50:10. У серці Божому — найчистіша доброта й щедрість. Хоч усе належить Богові, його діла у створенні й провидінні звершуються не для нього самого, а для його створінь. Це заохочує нас йому довіряти.

І в духовному Бог — теж великий Господар, і вся його праця звершується для його дітей, щоб вони живилися найкращою духовною поживою. Подумайте, які широкі євангельські ниви обробляє наш Небесний Отець для своїх дітей. Ці ниви вельми родючі. «Безпечно живе проживає Ізраїль, живе собі народ Якова окроме в сьвітї, в землї багатій хлїбом і вином; а небеса його благословлять його росою.»

— 5 Мойсея 33:28 Кожне поле, яке обробляє Бог, дає щедрий урожай; у нього не буває ні неврожаю, ні голоду.

Одна частина його господарства зветься полем Доктрини. Які ж повні снопи добірної пшениці стоять там! Ті, кому дозволено збирати тут колоски, назбирають більш ніж досить, бо земля родить щедро. Погляньте на сніп обрання — він повен важких, міцних колосків пшениці, таких, які бачив уві сні фараон. Ось сніп витривалості, де кожен колосок означає обітницю, що Бог докінчить те, що почав.

Якщо нам бракує віри, щоб покуштувати цього, ми можемо збирати колоски біля снопів викуплення кров’ю Христовою. Багато хто, не маючи сили живитися обранням чи витривалістю, може живитися спокутою і радіти заміною. Ці багаті снопи, коли над ними роздумуєш, дають царську поживу Господній родині.

Дивуюся, чому деякі Божі управителі замикають ворота цього поля, неначе вважають його небезпечним. Я хочу, щоб мої люди не тільки збирали тут колоски, а й возами везли додому, бо, коли пожива — це істина, не можна нагодувати їх надто ситно. Чи не бояться мої співробітники, що Божий народ запишається, якщо отримає надто багато їжі? Я ж боюся, що він може загинути з голоду, якщо в нього відібрати хліб здорової науки. Коли ми любимо заповіді й пересторги Божі, нам нема чого боятися доктрин; ми повинні з радістю їх вивчати й ними живитися. Доктрини Божої вибірної благодаті треба подавати разом з рештою Слова, і ті кафедри, що виключають ці істини, неповні. Не тримайте Божий народ поза цим полем. Відчиніть ворота й заходьте, усі ви, Божі діти! На полі мого Учителя не росте нічого, що б вам зашкодило. Євангельська доктрина завжди безпечна. Ви можете бенкетувати досхочу, і шкоди не буде. Не бійтеся жодної відкритої істини. Бійтеся невігластва, а не святого знання. Зростайте в благодаті й у пізнанні Ісуса Христа. Усе, чого навчає Боже Слово, призначене для вивчення; нічого не занедбуйте. Щодня навідуйтеся на поле Доктрини і збирайте колоски з якнайбільшою старанністю.

2. Великий Господар має ще одне поле, яке зветься полем Обітниці; про нього мені не треба багато говорити, бо, сподіваюся, ви часто заходите туди й збираєте з нього. Візьмімо лише колосок чи два з одного снопа й покажімо вам, щоб ви набралися охоти пробути там увесь день і ввечері понести додому багатий урожай. Ось колосок: «Гори бо з місця здвигнуться й горби похитнуться, — милість же моя не одвернесь од тебе, й заповіт миру мого не схитнеться» (Ісаїї 54:10).

Ось іще один: «Чи ти через води йти меш, — я з тобою, чи через ріки, ти не потонеш; чи пійдеш через огонь, не попечешся, і поломє не обпалить тебе» (Ісаїї 43:2). Ось іще; стебло в нього маленьке, зате колос важкий від зерна: «Доволї з тебе благодати моєї, сила бо моя в немощі звершується» (2 Коринтян 12:9).

Інший — на довгому стеблі, але дуже багатий на зерно: «Нехай не трівожить ся серце ваше. Віруйте в Бога і в мене віруйте. В дому Отця мого осель багато. Коли б нї, сказав би вам: Ійду наготовити місце вам. І, як пійду та наготовлю вам місце, знов прийду й прийму вас до себе, щоб де я, і ви були» (Йоана 14:1-3). Яка ж це обітниця — «знов прийду»! Воістину, любі, про поле Обітниці можна сказати те, чого не скажеш про жодне поле в усій Англії: воно таке родюче, що родючішим бути не може, і колосків у ньому стільки, що ще одного не втиснеш. Як співає поет: «Що ж іще він сказати вам може, крім сказаного вже, — вам, хто в Ісуса притулку шукати прибіг?»

Збирайте колоски на тому полі, ви, вбогі й нужденні, і ніколи не думайте, що ви там зайві. Усе поле — ваше; кожен колосок — ваш. Ви можете брати й із самих снопів, і що більше берете, то більше вам дозволено.

А ще є поле Таїнств; тут росте чимало доброї пшениці. Поле Хрещення було особливо щедрим для декого з нас, бо показало нам нашу смерть, поховання й воскресіння у Христі, і так підбадьорило й повчило нас. Добре було нам відкрито стати на Господній бік, і ми переконалися, що в дотриманні заповідей нашого Господа — велика нагорода.

Але я не затримуватиму вас довго на цьому полі, бо дехто вважає, що ґрунт тут вогкий; бажаю їм більше світла й більше благодаті. Перейдемо до поля Господньої вечері, де росте найкраще Господнє зерно. Які ж багаті речі ми куштували на цій добірній ділянці! Хіба не тут ми мали найсолодшу й найпоживнішу духовну їжу? У всьому маєтку жодне поле не зрівняється з цією серцевиною й перлиною; це — Царська нива. Євангельський збирачу колосків, залишайся на цьому полі; збирай на ньому першого дня кожного тижня і сподівайся побачити там свого Господа, бо написано: «як пізнали Його в ламанню хлїба» (Луки 24:35). Небесний Господар має поле на горі, рівне найкращим з-поміж інших, хоч, може, і не краще за них.

Ви не можете по-справжньому ввійти на жодне з інших полів, не пройшовши через це; дорога до інших полів пролягає через цей гірський хутір, що зветься Спільністю й Причастям із Христом. Це поле, де збирають колоски найдобірніші Господні. Дехто з вас лише похапцем пройшов через нього, не затримавшись досить довго; але ті, хто вміє тут перебувати, справді тут жити, проводитимуть свої години з найбільшою користю й насолодою.

Лише тоді, коли ми маємо спільність і причастя з Христом, приносять нам користь таїнства, доктрини й обітниці. Усе інше сухе й безплідне, якщо ми не втішаємося любов’ю Христовою, не носимо його подоби, не перебуваємо з ним повсякчас і не радіємо його любов’ю. Шкодую, що мало християн цінують це поле; їм досить бути здоровими в доктрині й більш-менш правильними в житті. Вони дбають набагато менше, ніж слід, про близьке спілкування з Христом через Святого Духа. Якби ми збирали колоски на цьому полі, у нас було б куди менше норову, куди менше гордощів і куди менше лінощів. Це поле затишне й захищене, і на ньому ви знайдете їжу, кращу навіть за ту, що їдять ангели; ба більше, ви знайдете самого Ісуса як хліб із неба. Благословенне поле — нехай би ми навідувалися на нього щодня! Учитель тримає ворота навстіж відчиненими для всіх віруючих; увійдімо ж і збираймо золоті колоски, доки не зможемо більше нести. Отож ми побачили великого Господаря на його полях; радіймо, що маємо такого Господаря поруч і такі поля, щоб збирати на них колоски.

II. А тепер, по-друге, перед нами смиренна збирачка колосків. Рут збирала колоски, і може правити за взірець того, яким має бути кожен віруючий на Божих полях.

1. Віруючий — збирач колосків у великій ласці, бо може понести додому стільки, скільки здужає; усе дається від Господа даром. Я вживаю образ збирача колосків, бо мало християн ідуть далі за нього, хоч і вільні це зробити, коли мають силу. Хтось спитає: чому ж віруючий не жне всього поля? Відповідаю: нехай, коли зможе; Господь не відмовить у жодному добрі тим, хто ходить у непорочності. Якщо ваша віра — як великий віз і може вмістити все поле, вам повністю дозволено його взяти. На жаль, віра наша мала; ми збираємо колоски, а не жнемо. Обмежені ми, а не Бог. Нехай усі ви переростете цей образ і вертатиметеся додому зі своїми снопами.

2. Крім того, збирачці колосків доводиться зносити труд і втому. Вона встає рано і йде на поле; якщо воно закрите, переходить на інше; якщо й те вже вибране, поспішає ще далі. Цілий день вона гнеться, збираючи колоски один за одним, рідко присідаючи перепочити. Увечері вертається додому, тяжко навантажена, якщо поле було добре. Любі, чиньмо так само, шукаючи духовної поживи.

Не біймося трохи втомитися на полях Учителя; якщо колосків багато, нам не годиться втомлюватися збирати дорогоцінне зерно, бо нагорода велика. Я знаю одного приятеля, який щонеділі проходить п’ять миль, щоб почути Євангеліє, і стільки ж назад. Інший вважає десять миль дрібницею; і вони мудрі, бо жодне зусилля не завелике, щоб почути чисте Боже Слово. Збирачка колосків не чекає, що колоски самі прийдуть до неї; вона знає, що збирати колоски — важка праця.

Ми не завжди знайдемо найкраще поле поблизу; можливо, доведеться вирушити на інший кінець парафії. Але збирачам колосків не годиться перебирати: куди Господь посилає Євангеліє, туди й маємо йти.

3. По кожен колосок, який підбирає збирачка, треба нахилитися. Горді люди рідко мають користь від Слова, бо чекають, що зерно для них піднімуть. Вони захоплюються проповідником, який тримає істину високо, поза досяжністю, але це невелика штука. Справа проповідника — покласти істину так, щоб кожен міг до неї дотягнутися, і діти, і дорослі. Бідним збирачам колосків можна навмисне підкидати цілі жмені, і вони не проти нахилитися, щоб їх підібрати. Якщо ми проповідуємо лише освіченим, мудрі розуміють, а неписьменні — ні. Проповідуйте просто для бідних, і інші теж зможуть зрозуміти, якщо захочуть. Хто не хоче нахилитися по просту істину, тому краще покинути збирання колосків. Я вчився б і в дитини, якби це допомогло мені зрозуміти Євангеліє. Колосків на Господньому полі досить, щоб тяжка праця була варта того. Голодні душі це знають; їм не можна заважати. Ми нахиляємося в молитві, смиренні й визнанні гріхів і збираємо щоденний хліб для своїх душ.

4. Збирачка колосків збирає колосок за колоском; часом випадають цілі жмені, але здебільшого — стеблинку за стеблинкою.

Рут дістала ласку отримати цілі жмені, але звичайно людина нахиляється, підбирає і знову нахиляється.

Де є достаток, ідіть туди; а коли ні, радійте, збираючи по одному колоску. Дехто ходить лише до свого улюбленого служителя й відмовляється слухати інших; пам’ятайте: «не покидаючи громади своєї» (Євреїв 10:25). Не позбавляйте свою душу поживи. Якщо не можете зібрати багато зразу, збирайте потроху. Задовольняйтеся тим, щоб навчитися тут трохи й там трохи; інакше будете напівголодні, а потім однаково вернетеся до зневаженого служителя, щоб підібрати те, що родить його поле.

5. Збирачка колосків тримає назбиране в руці; вона його не впускає. Дехто почує добру думку, але кидається по наступну, і губить усе, що мав перед тим. Наприкінці жменя падає, і людина забуває все попереднє. Проповідь — як поле: збирайте, зв’язуйте й несіть додому, але не губіть її в пустих балачках. Я знав одного чоловіка, що поспішав додому після проповіді, але диякони, обговорюючи її, знищили все, що він запам’ятав. Уникайте таких втрат; ідіть додому тихо й бережіть свої колоски. Будьте як скупар, що береже все, що збере; не втрачайте своїх вічних скарбів через легковажні розмови.

6. Потім збирачка колосків вимолочує пшеницю. Вимолотити проповідь — мудро, хоч би хто її виголосив, бо солома в ній завжди знайдеться. Багато хто «молотить», критикуючи проповідника, але краще відділити істину від соломи роздумами й молитвою. Покладіть проповідь на тік роздуму, бийте її молитвою — і пшениця ваша. Не нехтуйте цим; якщо збирачка складе зерно, не вимолотивши, його поїдять миші. Сатана, гріх і світ можуть змарнувати необмолочену проповідь. Хто старанно молотить і відділяє істину від соломи, той стає мудрим слухачем, що живиться почутим.

7. Нарешті, збирачка колосків віє зерно. Рут робила це на полі; нам, можливо, доведеться робити це вдома. Вона залишала полову; і ми маємо відділяти дорогоцінне від нікчемного, залишаючи полову. Не несіть додому дрібниць чи дивних зауваг служителів. Спитайте: «Що такого сказав проповідник, що справді варто було почути?» Часто відповідь: «Не пам’ятаю». Вони просіяли пшеницю, а додому принесли полову. Тримайтеся протилежного правила: кидайте солому, зберігайте добре зерно. Судіть уважно, відкидайте фальшиве вчення і тримайтеся правдивої доктрини. Це і є мистецтво небесного збирання колосків. Нехай Господь дасть нам мудрість, щоб ми були «багаті на все, що дає щастя», щоб уста наші наситилися добром, а молодість наша відновилася, як в орла (Псальма 103:5).

III. А тепер, нарешті, ось ласкавий дозвіл: «нехай вона збирає колосся і поміж снопами, і не зʼобижайте її» (Рути 2:15). Рут не мала права ходити між снопами, доки Бооз не дав їй дозволу, сказавши: «Нехай збирає». Велика ласка — дозвіл збирати на тій частині поля, де пшеницю щойно скошено й ще нічого не зібрано. Але Бооз ще й пошепки наказав навмисне кидати для неї цілі жмені — ласка ще більша. Бооз таємно любив Рут, і так само, любі, саме через вічну любов нашого Господа він пускає нас на свої найкращі поля й дозволяє збирати колоски між снопами. Його благодать дозволяє нам отримувати благословення доктрини, обітниць і досвіду. Усі небесні благословення Бог дає даром; самі по собі ми не маємо на них жодного права — наша частка походить від його суверенної благодаті.

Зауважмо, що, хоч ці обідні пори настають без попередження, є певні часи, коли їх можна сподіватися.

Східні женці зазвичай сідають у затінку дерева чи курені, щоб підкріпитися в найбільшу спеку дня. Так само, коли найтяжче тиснуть на нас скорботи, злидні, переслідування й утрати, саме тоді Господь часто дає нам найсолодші розради. Ми мусимо трудитися, доки гаряче сонце не змусить піт стікати з наших облич, перш ніж сподіватися відпочинку; мусимо понести тягар і спеку дня, перш ніж нас запросять на особливі трапези, що їх Господь готує для своїх справжніх працівників.

Коли ваш день скорботи найспекотніший, тоді любов Ісуса здаватиметься найсолодшою.

Такі обідні пори часом бувають перед випробуванням. Іллю нагодовано під кущем ялівцю, бо він мав іти сорок днів і сорок ночей силою тієї їжі. («Та й лїг і заснув під яловецьким вересом. Аж ось торкнув його ангел й рече йому: Вставай, їж! Позирне Ілия, аж у головах у його печений корж і кінва з водою. І попоїв і напивсь він, та й лїг ізнов спати. Ангел же Господень прийшов удруге, торкнув його й рече: Вставай та попоїж, бо дорога тобі далека. І встав він, попоїв і напивсь, а покріпившись їдою сією, мандрував сорок день і сорок ночей аж до Божої гори Гореба.» — 1 Царів 19:5-8) Якщо вам дано незвичайні часи спілкування з Ісусом, будьте напоготові: можливо, попереду у вас довге випробування. Як корабель, що бере на борт великі запаси, готується в далеку дорогу, так і ці багаті духовні часи готують вас до тяжчих днів. Солодка пожива готує душу до суворої боротьби.

Часи відради можуть прийти й після служіння чи скрути. Христа спокушав диявол, а потім прийшли ангели й служили йому. («Зоставив тодї Його диявол, і ось ангели приступили й служили Йому.» — Маттея 4:11) Яків боровся з Богом, а потім його зустріли полки ангелів. («І приложив Яков тому врочищу прізвище: Пенуель, бачив бо я Бога лицем до лиця, тай вирятувалась душа моя. … Каже ж тодї Яков, зуздрівши їх: Се Божий полк, урочище те Маганаїм.»

— 1 Мойсея 32:30-31) Авраам розбив царів і вертався з битви, і тоді Мелхиседек вийшов йому назустріч із хлібом і вином. («А Мелхизедек, царь Салемський, винїс хлїб і вино; був же він сьвященник Бога вишнього. І благословив його, і рече: Благословен ти, Авраме, від всевишнього Бога, Владики неба і землї! І благословен Бог всевишнїй, що подав тобі у руки ворогів твоїх запеклих! Аврам дав йому десятую часть із всього.» — 1 Мойсея 14:18-20) Після боротьби — вдоволення, після битви — бенкет. Коли ви вірно послужили своєму Господові, можете сісти, і ваш Учитель вам послужить.

Хай світські люди кажуть що завгодно про те, що віра — тяжка річ; ми цього не відчуваємо. Жати для Христа має свої труднощі, але хліб, який ми їмо, небесно солодкий, а вино, яке п’ємо, — з найдобірніших виноградників.

«Не проміняю долі я блаженної на все, що світ величним зве й добром; і поки віра в серці непохитна, не заздрю грішникові з золотом».

Тепер переходимо до іншого: збирачку колосків з любов’ю запрошують на ці трапези. Тобто бідного, тремтячого чужинця, надто слабкого, щоб жати, що не має жодного права на полі, крім милості, — бідного грішника, свідомого своїх провин, з малою надією й малою радістю, — запрошено на бенкет любові.

У нашому тексті збирачку колосків запрошують прийти: «В обідню пору ходи сюди» (Рути 2:14). Не дозволяйте соромові за свій одяг, свою вдачу, бідність чи тілесну неміч тримати вас далеко від місця святої трапези. «В обідню пору ходи сюди». Я знав одну глуху жінку, що не чула жодного звуку, а проте завжди була в Божому домі. Коли її спитали чому, вона сказала, що приятелька дала їй текст, і Бог посилав їй багато солодких думок про нього, поки вона сиділа з його людьми. Вона відчувала, що як віруюча має шанувати Бога, перебуваючи з його народом. Вона тішилася найкращим товариством — присутністю Бога, святих ангелів і святих. Якщо вона знаходила радість у тому, щоб приходити, то ті, хто може чути, ніколи не повинні лишатися вдома. Хоч ми й відчуваємо свою негідність, ми повинні прагнути бути в Божому домі, як ті недужі, що чекали біля купелі Віфезди, сподіваючись зцілення. («У Єрусалимі ж коло Овечих воріт є купіль, що зветь ся по єврейськи Ветезда, з пятьма ходниками… велике множество недужих… що дожидали движення води.» — Йоана 5:2-3) Тремтяча душе, ніколи не дозволяй дияволовим спокусам тримати тебе подалі від зібрання тих, хто поклоняється: «В обідню пору ходи сюди».

Ба більше, її запросили не лише прийти, а й їсти. Усе, що є солодкого й утішного в Божому Слові, — тих, хто зламаний духом, запрошено мати в ньому частку. «…Христос Ісус прийшов у мир грішників спасти…» («…Христос Ісус прийшов у мир грішників спасти, між котрими я первий.» — 1 Тимотея 1:15) …і «…за нечестивих умер.» («Являє ж свою любов до нас Бог (у тому), що як ще були ми грішниками, Христос за нас умер.» — Римлян 5:8) Можливо, ви кажете в серці: «О, коли б мені їсти хліб дітей!» — і ви можете. Ви не маєте жодного права, крім Господнього запрошення.

«Хай сумління не спиняє, не чекай, щоб гідним стать».

Оскільки він кличе вас прийти, повірте йому на слово. Якщо є обітниця, повірте їй. Якщо є підбадьорення, прийміть його, і нехай його солодкість буде вашою.

Далі, її заохотили не лише їсти, а й умочати свій шматок в оцет. Це не кислятина, а легкий освіжний напій, який уживали з хлібом на полі, — щось на кшталт розведеного вина чи фруктового соку, що додає смаку. Любі, Господні працівники мають до хліба приправу: не самі лише доктрини, а й святу радість, що їх супроводить. Наприклад, доктрина обрання — це немов хліб; а радість знати, що «…вибрав нас у Йому перед оснуваннєм сьвіта» («…яко ж вибрав нас у Йому перед оснуваннєм сьвіта…» — Єфесян 1:4), — це приправа, в яку вмочають хліб. Ви, бідна збирачко колосків, теж запрошені вмочити свій шматок.

Я колись чув, як люди співали гімн Топлейді: «Лиш милості я боржник, про милість завіту співаю… Так, я до кінця устою, бо дано завдаток мені; щасливіші, та не безпечніші прославлені духи в небі». Спершу я не міг його співати — він був надто солодкий. Але дякую Богові, що наважився вмочити в нього свій шматок, і тепер мені майже не смакує хліб без нього. Я хочу, щоб кожен тремтячий грішник покуштував утішних істин Божого Слова, навіть тих, що їх називають «високою доктриною». Повірте спершу в прості істини, а потім насолоджуйтеся багатшими.

Можливо, збирачка колосків вагається, кажучи: «Я не маю права; я не жниця». Але Ісус запрошує вас.

Ходіть! Прийміть його запрошення й наблизьтеся. Ви можете сказати: «Я слабка; я майже не назбирую зерна». Однак Ісус запрошує вас. Ви можете сказати: «Я чужинка, грішниця». Але Ісус знає ваш гріх і все одно запрошує вас. Ви можете сказати: «Я відчуваю, що не заслуговую цього». Ісус кличе вас прийти. Ваш сумнів зухваліший за вашу віру.

Благодаті для вас досить. Милість Ісуса — не море, яке можна вичерпати; вона ніколи не закінчується.

Ходіть же тепер. Ісус любить вас і радіє, бачачи, як ви бенкетуєте за його столом. Ось вам таємниця: він має намір узяти вас за наречену. Якщо ви станете його дружиною, поля будуть вашими, бо дружина має частку в усій спадщині свого чоловіка. Усі обітниці, що «в Йому „так“ і в Йому „амінь“» («Бо скільки обітниць Божих, то (все) в Йому „так“…» — 2 Коринтян 1:20), належать вам у Христі вже тепер. Хоч ви й чужинець, Ісус любить вас: «…Прийшов Син чоловічий, їсть і пє, а вони кажуть: Ось чоловік прожора та пяниця, друг митникам та грішникам.» (Маттея 11:19 — це показує серце Ісуса до грішників). Добрий Пастир залишає дев’яносто дев’ять, щоб шукати загублену вівцю.

(«…Которий чоловік з вас, мавши сотню овечок, та загубивши одну з них…» — Луки 15:4) Повернення блудного сина святкують на небі. («…сей син мій мертвий був, та й ожив; згинув був, та й знайшов ся.» — Луки 15:24) Ходи, тремтяча збирачко колосків! Ісус запрошує тебе в обідню пору: «Ходи сюди і їж хлїб, і вмочай свій шматок в оцет.» — Рути 2:14 Головна причина, чому Бооз дозволив Рут збирати колоски між снопами, — любов. Він хотів, щоб вона була там, бо глибоко її полюбив, і згодом виявив це повніше. Так само й Господь дозволяє своїм людям збирати колоски, бо любить їх. Чи мали ви минулої суботи на полях час, що збагатив вашу душу? Чи вернулися ви додому з повним мішком, як Йосипові брати, що поверталися з Єгипту?

Чи наситилися ви тим достатком? То була доброта вашого Учителя. Дивіться на всі свої духовні благословення як на доказ його вічної любові. Коли пам’ятаєте, що кожен солодкий досвід, кожна висока втіха в Дусі походить від його любові, ваше духовне «зерно» легше змелеться й смакуватиме ще солодше. Ваші радощі, ваші хвилини глибокої духовної насолоди — усе це свідчення Божої прихильності; радійте ж ними подвійно.

Інша причина, чому Бооз дозволив Рут збирати колоски, — він був її родичем. Так само й наш Господь дає нам особливі благословення, бо він наш родич.

Ісус, наш Викупитель, — наш найближчий родич, кість від нашої кості й тіло від нашого тіла. Це дивовижна таємниця, що Христос — Чоловік своєї Церкви. Він може з повним правом дозволити своїй нареченій збирати колоски між снопами, бо все, чим він володіє, вже належить їй. Її справи й його — одне. Він може сказати: «Улюблена, бери все, що хочеш; я не збіднію від того, що ти маєш частку в моїй повноті. Ти моя, і все, що маю, — твоє».

Отож, друзі мої, збагачуйтеся тим, що належить вашому Господові. Ходіть духовно збирати колоски так часто, як тільки можете. Ніколи не пропускайте нагоди зібрати благословення. Збирайте колоски біля престолу милості, в усамітненому роздумі, в читанні побожних книжок або в товаристві вірних християн. Навіть якщо можете взяти лише маленьку жменю, це краще, ніж нічого. Ті з вас, хто зайнятий працею й клопотами, якщо можете провести хоч п’ять хвилин на Господньому полі, — зробіть це. Не можете понести снопа — несіть колосок; не можете знайти колоска — підберіть бодай одне зернятко. Збирайте стільки, скільки зможете.

І ще одне: ніколи не бійтеся збирати колоски. Майте віру й прийміть Божі обітниці для себе. Ісусові радісно бачити, як ви вільно користуєтеся його дарами. Його запрошення таке: «пийте й їжте вволю, мої ви любі!» (Пісня пісень 5:1). Коли знайдете багату обітницю, живіть нею. Добувайте мед із Писання і втішайтеся його солодкістю. Коли відкриєте дивовижне благословення, несіть його з радістю. Не можна вірувати в Господа надто багато; не задовольняйтеся мізерною часткою, коли всі небесні комори відчинені для вас. Збирайте колоски старанно й упевнено, знаючи, що той, кому належать поля й снопи, з любов’ю пильнує вас і одного дня з’єднає вас із собою у вічній славі. Щаслива та збирачка колосків, що знаходить вічну любов і вічне життя на полях, куди заходить!

Обідня пора на ниві «І сказав їй Бооз, як був час обідати: Ходи сюди і їж хлїб, і вмочай свій шматок в оцет. І сїла вона коло женцїв, і він подав їй праженого хлїба; і вона їла, і наїлась до сита, ще й зісталось.» (Рути 2:14). Ми ходимо на ниву не лише збирати колоски, а й відпочити з женцями, сівши під розлогим деревом, щоб підкріпитися. Нехай же несміливі збирачі колосків приймуть це запрошення і наберуться відваги скуштувати трапезу досхочу, а дещо й понести додому, щоб поділитися з нужденними друзями.

По-перше, Божі женці мають свої обідні пори. Хто працює для Бога, побачить, що він добрий Господар.

Він дбає про волів і наказав Ізраїлеві: «Не завязуй роту в вола, що молотить.» (5 Мойсея 25:4).

Наскільки ж більше дбає він про своїх слуг! «Він дає поживу тим, що бояться його; памятає вічно свій заповіт.» (Псальма 111:5). Женці на полях Ісуса отримують не лише нагороду наприкінці, а й розради в дорозі. Бог нагороджує своїх слуг двічі: спершу в самій праці, а потім у радості, яку вона приносить. Він дає таку радість у служінні йому, що вони можуть сказати: «Чинити волю твою, мій Боже, моя радість» (Псальма 40:8). Небо — це служіння Богові день і ніч, і ми куштуємо його наперед, коли щиро служимо йому на землі.

Бог призначає також особливі обідні пори, коли його слуги збираються слухати Слово. Коли Господь благословляє служителів, вони чинять, як давні учні: беруть від Ісуса хліби й рибу і роздають людям. Самі ми не можемо нагодувати жодної душі, але з Господом навіть тисячі мають досить. Ви знаєте, що це таке — сидіти під Словом із насолодою, коли наука солодка вашій душі. Коли ясно пояснюють доктрини благодаті, коли підносять Христа, коли згадують діло Духа й шанують задум Отця, стіл багатий, і всі Божі діти насичуються.

Часто Бог призначає й усамітнені обідні пори — в читанні й роздумі. «слїди твої повні товщі» (Псальма 65:11). Ніщо так не живить віруючого, як роздуми над Словом. Люди повільно зростають у вірі, бо надто мало пережовують істину. Худоба мусить жувати жуйку; живить її не те, що вона скубе, а те, що перетравлює. Ми мусимо знову й знову обертати істину в серці, щоб дістати з неї поживу. Усамітнена побожність — це край, що тече молоком і медом, рай, що родить духовні плоди й насолоди. Жоден земний бенкет із цим не зрівняється. Роздуми над Словом дають зелені пасовища, тихі води й радість, солодшу за мед. Ці усамітнені часи молитви й роздуму освіжають, як женців, що опівдні сидять зі своїм Господарем. Багато хто знаходив у Біблії і їжу, і питво, і товариство, коли все інше підводило.

Одна особливо встановлена обідня пора буває щонайменше раз на тиждень — Господня вечеря. Там ми маємо трапезу і буквальну, і духовну. Хліб і вино символізують тіло й кров Христа, що дають вічне життя: «Хто їсть тїло моє і пє мою кров, має життє вічнє, і я воскрешу його останнього дня.» (Йоана 6:54). О, які солодкі переживання мали ми за Господньою вечерею! Якби дехто усвідомив благословення живитися Христом у цьому таїнстві, вони не нехтували б спільністю з Церквою. Велика нагорода в дотриманні заповідей Учителя і втрата в їх занедбанні. Христос не прив’язаний до столу таїнства, але слова «Коли любите мене, хоронїть заповідї мої.» (Йоана 14:15) нагадують нам, що він зустрічає нас там.

За столом наша душа підноситься від символу до дійсності; ми їмо духовний хліб і схиляємо голову на груди Ісуса: «Він увів мене в дім веселої гостини, а стяг його надо мною — любов.» (Пісня пісень 2:4).

Окрім цих звичайних обідніх пір, Бог дає ще й несподівані часи благодаті. Ідучи дорогою, ми раптом відчуваємо, як ринуть потоки любові; у справах наші серця підносяться й танцюють, як весняні струмки.

Навіть на ложі недуги ніжна благодать може зробити наші випробування солодкими. Уранці Христос скрапує думки в наш розум, як росу; увечері роздум освіжає нас; у нічні сторожі він стає нашою піснею.

Божі женці працюють тяжко, але знаходять розраду, коли відпочивають і їдять із щедрих запасів свого Господаря. А тоді, підкріплені, знову встають жати в спеку дня.

А тепер, по-третє, — і це дуже солодкий момент в історії, — Бооз подав їй праженого хліба. Вона таки послухалась: «Ходи сюди і їж» (Рути 2:14). Де ж вона сіла? Зверніть увагу: «сїла вона коло женцїв» (Рути 2:14). Вона не вважала себе однією з них. Як дехто з вас, хто не підходить до Господньої вечері, а сидить і дивиться, — ви сидите «коло женцїв». Ви боїтеся, що ви не Божі люди, але любите їх, тож і сідаєте коло них. Якщо можна отримати благословення, а ви не можете дотягнутися до нього повністю, ви сядете якомога ближче до тих, хто його отримує.

А поки вона там сиділа, що сталося? Чи простягла вона руку й сама взяла їжу? Ні, написано: «він подав їй праженого хлїба» (Рути 2:14). Саме в цьому суть: лише Господь жнив може дати найдобірнішу духовну відраду. Я можу передати запрошення в ім’я мого Учителя, щиро й з любов’ю, але ніхто не прийде, доки Дух не притягне його. Жодне тремтяче серце не прийме Божого благословення лише з мого слова. Тільки якщо сам Цар наблизиться й подасть праженого хліба, його буде прийнято. Як Він це робить? Своїм благодатним Духом Він спершу збуджує вашу віру. Ви можете боятися, що такий грішник, як ви, ніколи не буде «прийнятий в Улюбленім» (Єфесян 1:6), але Дух вдихає життя у вашу надію, обертаючи її на впевнену віру, яка каже: так, «Я належу до друга мого, він лине серцем до мене» (Пісня пісень 7:10).

Зробивши це, Спаситель робить ще більше: Він виливає Божу любов у ваше серце. Любов Христова — як солодкі пахощі в скриньці. Лише Він знає, як відчинити скриньку й випустити пахощі. Він сам особисто виливає Божу любов у душу.

Але Ісус робить ще більше: Він подає праженого хліба власною рукою, коли дає нам близьку спільність із Собою. Не думайте, що це сон; справді можна й сьогодні розмовляти з Христом. Так само певно, як ви можете бесідувати з близьким другом чи знаходити втіху з любим товаришем, так само певно можете ви мати спілкування з Ісусом і радіти присутністю Еммануїла. Він не далекий Спаситель; Він близько. Його Слово в наших устах і серцях, і ми ходимо з Ним сьогодні, як ходили обрані давнини, і спілкуємося з Ним, як Його апостоли на землі, — духовно, але справді.

І ще: Господь Ісус подає праженого хліба, коли Дух дає внутрішнє свідчення, що ми «від Бога родив ся» (1 Йоана 5:1). Віруючий може знати про своє спасіння поза всяким сумнівом.

Як казав за свого часу Філіп де Морне, Дух може зробити наше спасіння таким же ясним, як геометричний доказ. Так само ясно, як двічі два — чотири, ми можемо сказати: «Ми знаєм, що перейшли від смерти у життє» (1 Йоана 3:14). Сонце на небі не певніше для ока, ніж спасіння для серця, утвердженого Духом.

Тож нехай підноситься тремтяча молитва бідної Рут: Господи, подай мені праженого хліба! «Яви знамя милостї твоєї… Твори милість слузї твому… Притягни мене ʼд собі, — ми побіжимо за тобою» (Псальма 86:17; Пісня пісень 1:4). Господи, вилий Твою любов у моє серце!

«Прийди, Святий Душе, небесний Голубе, з усією животворчою силою твоєю; прийди, вилий любов Спасителя — і запалить вона й нашу».

Нема доступу до Христа інакше, як через те, що Христос Сам відкривається нам. Після того як Бооз подав праженого хліба, нам сказано, що «вона їла, і наїлась до сита, ще й зісталось» (Рути 2:14). Так буде з кожною Рут. Кожен, хто кається, стане віруючим, кожен, хто сумує, — співцем. Можуть бути довгі періоди сокрушення й вагань, але настане час, коли душа вирішить на користь Господа, кажучи: «коли загинути — загину» (Естери 4:16). «Я піду до Ісуса таким, яким я є. Не буду гратися своїми „але“ та „якби“. Оскільки Він велить мені вірити, що Він помер за мене, я довірю своє спасіння Його хресту». Коли це станеться, ви насититеся. Ваш розум наповниться дорогоцінними істинами, що їх відкриває Христос; ваше серце знайде вдоволення в Ісусі, увесь прекрасному; ваша надія буде певна, бо кого маєте ви на небі, крім Христа?

Ваші бажання буде вдоволено, бо що може наситити більше, ніж пізнати Христа, — «розуміти Його, і силу воскресення Його, і спільність мук Його» (Филипян 3:10)?

«вона їла, і наїлась до сита» (Рути 2:14). Дехто з нас пив глибокими ковтками Христову любов, думаючи, що вип’є Його всього, — і лише залишав багато після себе. Ми бенкетували з ненаситним апетитом за столом Господньої любові, кажучи: «Ніщо, крім безмежного, не може мене наситити», — і те безмежне нам було дано. Навіть як грішники, ми знаходимо свої гріхи прощеними, а в Ісусі — щедрість заслуги. Солодкі частки Божого Слова лишаються нам на потім. Як сказав Ісус: «Ще багато маю глаголати вам, та ви не можете носити нинї» (Йоана 16:12). Є вища спільність, глибша близькість, вища височінь спілкування з Христом, що ще попереду.

Трохи згодом ми бачимо, що зробила Рут із тим, що в неї зосталося. Вона понесла це додому, Ноемі (Рути 2:14). Так само й ви, хто думає, що не має жодного права на Господні благословення, зможете їсти, насититися й навіть поділитися з тими, хто голодує вдома. Молоді віруючі, виробіть таку звичку: коли слухаєте проповідь, подумайте про когось любого вам, хто не може прийти, і понесіть щось додому для нього. Любіть, як вас полюбили. Пам’ятайте: «Люби Господа Бога твого всїм серцем твоїм… Люби ближнього твого, як себе самого» (Маттея 22:37-39). Ви не можете по-справжньому любити душу свого ближнього, якщо спершу не любите Бога й не приймаєте Його благодаті. Несіть додому свої колоски для тих, хто не може зібрати сам.

Не знаю ласкавішого запрошення, ніж це: «Приходь — і ласкаво просимо до Ісуса». Нехай Господь подасть вам жменю праженого хліба, якщо ви тремтячий грішник, і наповнить вас, доки ви цілком не насититеся.

Ви завершили: Духовне збирання колосків

Назад Далі