Розділ 14 · 19 хв читання · 24 хв слухання
Радість жнив
«звеселиться він перед тобою, як веселяться, коли обжинки справляють» — Ісаїї 9:3 Днями я святкував разом із товариством, що вигукувало «Обжинки!» Я радів, бачачи, як багаті й бідні веселяться разом; а коли бучна трапеза скінчилася, я радо перетворив один зі столів на кафедру і у великій клуні проповідував щирим слухачам євангеліє вічно благословенного Бога. Серце моє було веселе, у лад із тим святом, і тепер я триматимуся того самого тону й трохи поговорю з вами про радість жнив. Лондонці забувають, що настала пора жнив; живучи в цій величезній пустелі закопченої цегли, ми ледве чи знаємо, який вигляд має пшеничний колос, хіба що бачимо його сухим і білим у вітрині крамниці торговця зерном; та все ж пам’ятаймо всі, що є така пора — жнива, коли з Божої доброти збирають плоди землі.
Що ж це за радість жнив, яку тут узято за образ радості святих перед Богом? Боюся, що для душ суто себелюбного кшталту радість жнив — це просто особисте вдоволення від того, що побільшало багатства. Буває, хлібороб радіє лише тому, що бачить винагороду за свої труди і став на стільки ж багатшим. Сподіваюся, що в багатьох до цього домішується й друга причина радості, а саме вдячність Богові за те, що щедрий урожай дасть хліб бідним і вгамує нарікання на наших вулицях. Безперечно, є законна радість жнив для того, кого вони збагачують; бо кожна людина, яка тяжко працює, має право радіти, коли нарешті досягає бажаного.
Добре було б, якби люди завжди пам’ятали, що їхні останні й найбільші жнива будуть для них відповідно до їхньої праці. Хто сіє для свого тіла, той від тіла пожне тління, а хто сіє для Духа, той від Духа пожне життя вічне.
Юнак починає життя з того, що сіє, як він сам каже, свій дикий овес, — а краще б він ніколи його не сіяв, бо той принесе йому страшні жнива. Він сподівається зібрати з цього дикого вівса жнива справжньої втіхи, але так не може бути: найсправжніші радощі життя виростають із доброго насіння праведності, а не з болиголову гріха. Як людина, що сіє в свої борозни будяки, не повинна сподіватися пожати золотий пшеничний сніп, так і той, хто ходить дорогами пороку, не повинен сподіватися щастя.
Навпаки, вони сіють вітер і пожнуть бурю. Коли грішника мучать докори сумління, він цілком може сказати: «Ось що я посіяв». Коли ж він урешті-решт дістане кару за свої лихі вчинки, то не звинуватить нікого, крім себе: він сіяв кукіль — і мусить жати кукіль. З другого боку, християнин, хоч його спасіння не з діл, а з благодаті, дістане від свого Господаря благодатну нагороду. Хто з плачем іде, несучи насіння для сівби, той повернеться додому з радісними вигуками, несучи свої снопи. Радість жнив почасти полягає в нагороді за працю; нехай же така буде й наша радість у служінні Господеві.
Є в радості жнив і ще одна складова, а саме вдячність Богові за подаровані ласки.
Ми надзвичайно залежимо від Бога — куди більше, ніж більшість із нас уявляє. Коли сини Ізраїля були в пустелі, вони щоранку виходили й збирали манну. Наша манна приходить до нас не щоранку, а раз на рік. Проте це такий самий небесний дар, як і той, що лежав, мов іній, довкола табору. Якби ми виходили в поле й збирали їжу, що падає з хмар, ми вважали б це великим чудом; а хіба менше диво, що наш хліб виростає з землі, ніж якби він сходив із неба? Той самий Бог, що звелів небесам зронити ангельську їжу, велить і глухій землі своєї пори родити збіжжя для людей. Тож щоразу, як бачимо, що настають жнива, будьмо вдячні Богові й не даймо цій порі минути без псалмів подяки. Гадаю, я не помилюся, коли скажу, що на світі, як правило, ніколи не буває запасу їжі більш ніж на шістнадцять місяців; тобто коли жнива зібрано, запасу може бути на шістнадцять місяців, але на час жнив пшениці в усьому світі звичайно вистачає населенню не більш ніж на чотири-п’ять місяців; отож, якби жнива не прийшли, ми опинилися б на краю голоду. Ми й досі живемо від шматка до шматка. Спинімося ж і благословімо Бога, і нехай радість жнив буде радістю вдячності.
Для християнина має бути великою радістю те, що через жнива він дістає запевнення в Божій вірності. Господь пообіцяв, що доки земля стоїть, сівба й жнива, холод і спека, літо й зима не припиняться. і коли ви бачите навантажений віз, що везе врожай, можете сказати собі: «Бог вірний своїй обітниці.
Попри похмуру зиму й вогку весну, прийшла осінь зі своїм золотим зерном». Будьте певні: як Господь дотримує цієї обітниці, так дотримає й усіх інших. Усі його обітниці в Христі Ісусі — «так» і «амінь»; якщо він дотримує свого завіту із землею, то тим більше дотримає свого завіту зі своїм народом, який полюбив вічною любов’ю. Іди ж, християнине, до престолу благодаті з обітницею на устах і нагадуй її Богові. Будь певен: це не мертва буква. Не дай невірству змусити тебе затинатися, коли згадуєш обітницю перед престолом, а кажи сміливо: «Сповни слово до слуги твого, на котре казав менї вповати». Сором нам, що ми так мало віримо нашому Богові. Світ повен доказів його доброти. Кожне сонце, що сходить, кожна злива, що падає, кожна пора року, що повертається, засвідчує його вірність. Чому ж ми сумніваємося в ньому? Якщо ми ніколи не сумніватимемося в ньому, поки не матимемо для того причини, то вже ніколи більше не знатимемо недовіри. Підбадьорені поверненням жнив, постановімо в силі Божого Духа, що не будемо вагатися, а віритимемо Божому слову й радітимемо ним.
І ще одне. Для християнина в радості жнив завжди буде й радість очікування. Як у хлібороба є жнива, на які він терпляче чекає, так є жнива й для всіх вірних, що чекають і виглядають приходу та з’явлення нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа. Зрілий християнин, як достиглий колос, схиляє голову в святій покорі.
Коли він був ще зелений у Божих справах, то стояв випроставшись і був дещо хвалькуватий; але тепер, коли сповнився Господнього благословення, воно його впокорило, і він схиляється додолу; він чекає серпа і не боїться його, бо не простий жнець прийде збирати Христових людей — він сам пожне жнива світу.
Господь лишає ангелові-губителеві збирати виноград і кидати його в чавило, щоб топтати з помстою; але зерно, яке він сам посіяв, він сам і збере власним золотим серпом. Ось чого ми чекаємо. Ми ростемо серед куколю, і часом ми трохи боїмося, щоб кукіль не виявився сильнішим за нас і не заглушив пшениці; але згодом нас буде відокремлено, і коли зерно буде добре провіяне й складене в засіки, ми будемо там. Саме це очікування вже й тепер змушує наші серця тріпотіти від радості. Ми проводжали до гробу дорогоцінні снопи, що належали нашому Господареві, і, стоячи там, думали, що мало не можемо сказати: «Господи, коли заснули, то й одужають. Ходїмо й ми, щоб умерти з ними». Наша радість жнив — це надія спочити з усіма святими й назавжди бути з Господом.
Погляд на ці тіньові жнива на землі мусить нас надзвичайно радувати, бо вони — образ і прообраз вічних жнив на небі.
Стільки про радість жнив; але поспішаю далі. Які ж радощі для віруючого подібні до радості жнив? Поширена думка, що християни — люди нещасні. Правда, що нас випробовують, але неправда, що ми бідолашні. Попри всі свої випробування віруючі мають таку винагороду в Христовій любові, що вони все ж таки блаженний рід, і про них можна сказати: «О, блажен єси, Ізраїлю!»
Одна з перших пір, коли ми зазнали радості, рівної радості жнив, — і пора ця триває для нас відтоді, як почалася, — була тоді, коли ми знайшли Спасителя і так дістали спасіння. Ви самі пам’ятаєте, брати й сестри, час, коли орали ваші душі. Моє серце було облогом і заросло бур’яном; але одного дня прийшов великий Хлібороб і почав орати мою душу. Десять чорних коней було в його запрягу, і гострий леміш був у нього, і орачі проводили глибокі борозни. Ті чорні коні — то були десять заповідей, а Божа справедливість, як леміш, роздирала мій дух. Я був засуджений, пропащий, знищений, загублений, безпорадний, безнадійний — я думав, що переді мною пекло. Потім прийшла оранка навхрест: коли я йшов слухати євангеліє, воно мене не втішало; воно викликало в мене бажання мати в ньому частку, але я боявся, що про такий дар годі й мріяти.
Найдорожчі Божі обітниці дивилися на мене суворо, а його погрози гриміли на мене. Я молився, але не знаходив відповіді миру. Довго так було зі мною. Після оранки прийшла сівба. Бог, який виорав серце, дав йому усвідомити, що воно потребує євангелія, і насіння євангелія було прийняте з радістю. Чи пам’ятаєте ви той щасливий день, коли нарешті у вас з’явилася якась маленька надія? Вона була зовсім маленька — як зелене стебельце, що визирає з ґрунту; ви ледве знали, трава це чи збіжжя, зухвальство це чи справжня віра. То була маленька надія, але росла вона дуже втішно. На жаль, ударив мороз сумніву, випав сніг страху, повіяли на вас холодні вітри зневіри, і ви сказали: «Для мене не може бути надії». Але який славний був той день, коли нарешті пшениця, яку посіяв Бог, достигла, і ви змогли сказати: «Я поглянув на нього — і просвітлів; я поклав свої гріхи на Ісуса, на якого Бог поклав їх здавна, і їх забрано, і я спасенний». Я добре пам’ятаю той день, і, без сумніву, багато хто з вас теж. О панове! Жоден хлібороб ніколи не вигукував від радості так, як вигукувало наше серце, коли дорогоцінний Христос став нашим і ми могли вхопитися за нього з повною певністю спасіння в ньому.
Відтоді минуло багато днів, але радість того дня й досі свіжа в нас. І, благословен Бог, ми озираємося не лише на радість першого дня: це радість кожного дня відтоді, більшою чи меншою мірою; бо нашої радості ніхто від нас не забере; ми й досі ходимо в Христі, так, як його прийняли.
І тепер уся наша надія на ньому спочиває, усю нашу поміч від нього ми несемо; і наша радість та мир перебувають з нами, бо вони збудовані на непорушній основі. Ми радіємо в Господі — так, і будемо радіти.
Радість жнив зазвичай виявляється в тому, що хлібороб справляє учту для своїх друзів і сусідів; і зазвичай ті, хто знаходить Христа, виявляють свою радість тим, що розповідають друзям і сусідам, які великі речі зробив для них Господь. Божа благодать прагне ділитися собою. Людина не може бути спасенна й завжди мовчати про це; так само можна шукати на небі німих хорів, як на землі мовчазної церкви. Якщо людина спрагла прийшла до живого потоку, то перший її порив — закликати: «Хто хоче пити, йдїть усї до вод!» Чи відчуваєте ви радість жнив, ту радість, що змушує вас бажати, щоб інші розділили її з вами? Якщо так, не притлумлюйте пориву звіщати про своє щастя. Говоріть про Христа братам і сестрам, друзям і родичам; і хоч би мова ваша була затинаста, сама вістка така важлива, що слова, в які ви її вберете, будуть справою другорядною. Розповідайте, розповідайте далеко й широко, що є Спаситель, що ви знайшли його і що його кров може змити провину. Розповідайте всюди; і так радість жнив розійдеться по суші й морю, і Бог буде прославлений.
Є в нас і інша радість, подібна до радості жнив. І буває вона в нас часто. Це радість вислуханої молитви. Сподіваюся, ви знаєте, що таке молитися з вірою. Деяка молитва не варта слів, якими її підносять, бо до неї не домішано віри. «з усяким приносом твоїм приносити мусиш і сіль», і сіль віри потрібна, якщо ми хочемо, щоб наші жертви були прийняті. Ті, хто звик до престолу благодаті, знають, що молитва — це дійсність і що вчення про Божі відповіді на молитву — не вигадка. Часом Бог із мудрих причин зволікає з відповіддю; тоді його діти мусять кликати, і кликати, і кликати знову. Вони в становищі хлібороба, який мусить чекати дорогоцінних плодів землі; а коли нарешті приходить відповідь на молитву, вони опиняються в становищі хлібороба, що збирає врожай. Згадайте Аннин плач і Аннине слово. У гіркоті душі своєї вона кликала до Бога, а коли їй було дано дитя, назвала його «Самуїл», що означає «Випрошений у Бога»; «Про се хлопятко благала я, і Господь ізглянувсь на моє благаннє, що заносила до його.» 1 Самуїлова 1:27.
Він був їй дорогою дитиною, бо був дитиною молитви. Кожна милість, що приходить до вас у відповідь на молитву, буде вашою милістю-Самуїлом, вашою улюбленою милістю. Ви скажете про неї: «Про цю милість я благав», і вона принесе вашому духові радість жнив.
Є в нас у самих собі й інша радість жнив — коли ми перемагаємо спокусу. Ми знаємо, що значить часом опинитися під хмарою: гріх у нас підіймається з затьмарливою силою або зовнішнє лихо огортає нас хмарою, і ми губимо рівну стежку, якою звикли ходити. Боже дитя в такі часи могутньо кличе про допомогу, бо боїться і самого себе, і того, що його оточує. Деякі з Божих людей тижнями й місяцями поспіль зазнавали подвійної спокуси, ззовні й зсередини, і кликали до Бога в гіркій муці. Це дуже тяжка боротьба; гріховний учинок намальовано в дуже принадних барвах, і голос спокуси, мов голос сирени, мало не зачарував їх. Але коли нарешті вони пройшли долину смертної тіні, не посковзнувшись ногами; коли зрештою Аполіон їх не знищив, а вони знову вийшли на денне світло, — вони відчувають радість невимовну, проти якої радість жнив — то лише дитяча забава. Глибоку радість знають ті, хто зазнав гіркої скорботи. Коли людина відчуває, що стала сильнішою завдяки боротьбі, коли відчуває, що, пройшовши крізь випробування, набралася досвіду й міцнішої віри, вона підносить своє серце й радіє — не в собі, а перед своїм Богом — радістю жнив. Улюблені брати, ви знаєте, що це значить.
І знову: буває радість жнив, коли нам дано бути корисними. Головна пристрасть кожного християнина — бути корисним. У нас має палати ревність про Божу славу. Коли людина, яка прагне бути корисною, склала свої плани й узялася до праці, вона починає виглядати плодів; але, можливо, мине кілька тижнів чи років, перш ніж плоди з’являться. Не слід дорікати працівникові, що плодів поки немає, але слід дорікати йому, якщо він вдоволений тим, що плодів немає.
Проповідник може проповідувати, і ніхто не навернеться, — і хто ж його за це осудить? Але якщо він при цьому щасливий, хто ж його виправдає? Наша справа — розбивати власні серця, якщо ми не можемо Божою благодаттю розбити серця інших людей; якщо інші не плачуть над своїми гріхами, ми повинні постійно плакати над ними. Коли серце стає щирим, гарячим, ревним, Бог зазвичай дає певну міру успіху — одному в п’ятдесят разів, іншому в сто. Коли ж приходить успіх, то це справді радість жнив. Не можу втриматися, щоб, хоч і з самолюбством, не згадати радість, яку я відчув, коли вперше почув, що якась душа знайшла мир через моє юнацьке служіння.
Я проповідував у одному селі кілька неділь, і громада зростала, але я не чув жодного навернення, і я думав: «Може, я не покликаний від Бога. Він не хоче, щоб я проповідував, бо якби хотів, то дав би мені духовних дітей». Однієї неділі мій добрий диякон сказав: «Не падайте духом. Одна бідна жінка минулої неділі була зворушена до спасіння». Як ви гадаєте, скільки минуло часу, перш ніж я побачив ту жінку? Рівно стільки, скільки знадобилося, щоб дійти до її хатини. Я прагнув почути з її власних уст, чи це була справа Божої благодаті, чи ні. Я завжди дивився на неї з особливою прихильністю, хоч вона була лише дружиною бідного наймита, доки її не взято на небо, після того як вона прожила святе життя.
Відтоді я радів у Господі, але та перша печать мого служіння була мені особливо дорога. Вона дала мені скуштувати радості жнив. Якби хтось залишив мені статок, це не дало б мені й сотої частки тієї втіхи, яку я мав, дізнавшись, що якусь душу приведено до Спасителя. Я певен, що християни, які не мають цієї радості, проминули одну з найдобірніших утіх, які віруючий може пізнати по цей бік неба. Справді, коли я бачу, як спасаються душі, я не заздрю ні Гавриїлові на його престол, ні ангелам на їхні арфи. Нашим небом буде на якийсь час лишатися поза небом, аби тільки привести інших до пізнання Спасителя і так додати нових коштовностей до вінця Викупителя.
Згадаю ще одну втіху, подібну до радості жнив, — це спілкування з Господом Ісусом Христом. Про це не так говорити, як переживати й тішитися ним. Якщо ми пробуємо описати, що таке спілкування з Христом, нам це не вдається. Соломон, наймудріший з людей, коли був натхненний писати про спілкування церкви з її Господом, мусив удатися до алегорій і символічної мови; і хоч для духовного розуму Пісня пісень завжди чудова, для світського розуму вона здається просто любовною поемою. Душевний же чоловік не приймає, що єсть Духа Божого… бо се духовно треба розбірати. 1 Коринтян 2:14 Але ох, яке це щастя — знати, що Христос ваш, і бути близько до нього! Торкнутися його боку й вкласти палець у знак від цвяхів — це радощі не щоденні. Та коли таке близьке й особисте спілкування приходить до нас у наші особливі дні, воно підносить наші душі, мов колісниці Амінадава, або, якщо хочете, дає нам ступати понад світом і всім, що він називає великим чи цінним.
Наші обставини нічого не важать, якщо Христос з нами, — він наш Бог, наша втіха і наше все, і ми радіємо перед ним, як радіють на жнивах.
Не маю часу вдаватися в подробиці, бо хочу закінчити одним практичним словом. Багато хто з нас палко прагне жнив, які принесли б нам велику радість. Останнім часом кілька людей розповіли мені, як глибоко вони співчувають людським душам. Інші з нас відчули таємниче спонукання молитися більше, ніж будь-коли, і дбати більше, ніж будь-коли, про те, щоб Христос спас тих, хто гине. Ми не заспокоїмося, доки в цій країні не настане глибоке духовне пробудження. Не ми самі породили це почуття, і ми не хочемо його притлумлювати. Ми не віримо, що його можна притлумити; і інші відчують ту саму небесну турботу, і зітхатимуть, і кликатимуть до Бога день і ніч, доки не прийде благословення. Це сівба, це оранка, це боронування — нехай же триває воно аж до жнив. Я прагну чути, як мої брати й сестри всюди кажуть: «Ми сповнені муки; ми в смертельній тривозі, доки не будуть спасенні душі». Крик Рахилі: «Дай менї дїток, ато вмру», — це крик вашого служителя сьогодні й туга ще тисяч людей. Що сильнішим стає це бажання, то ближче пробудження. Ми мусимо мати духовних дітей для Христа, або наші серця розірвуться від туги за їхнім спасінням. О, якби більше цих прагнень, поривань, жадань і зусиль! Якщо ми молитимемося, доки не прийдуть жнива пробудження, ми матимемо частку в його радості.
Хто ж матиме найбільше радості? Ті, хто найбільше про це дбав. Ті з вас, хто не молиться на самоті й не приходить на молитовні зібрання, не матимуть радості, коли прийде благословення і церква зростатиме. Ви не мали частки в сівбі, тож і в жнивах матимете мало частки. Ті, хто ніколи не говорить з іншими про їхні душі, хто не бере участі в недільній школі чи місійній праці, а лише втішається благословеннями, — не матимуть нічого з радості жнив, бо не працюють для Господа. І хто б хотів, щоб ледарі були щасливі? Навпаки, у своїй ревності й турботі ми готові сказати: «Проклинайте Мероз… прокленїть, прокленїть осадників його, що не прийшли на підмогу Господеві, на поміч Господу з сильними своїми!» — Суддів 5:23 Якщо ви прийдете на поміч Господеві його Духом, ви матимете частку в радості жнив. Мабуть, ніхто не матиме більше радості, ніж ті, хто бачить, як їхніх рідних приведено до Бога. Дехто з вас має дітей, які є для вас тягарем щоразу, як ви про них подумаєте; нехай же цей тягар жене вас до неустанної молитви за них, і коли прийде благословення, чом би йому не прийти й до них? Якщо станеться пробудження, чом би вашій доньці не навернутися, чом би вашому розгульному синові не спастися чи навіть вашому сивому батькові, який був скептиком і невіруючим, — чом би Божій благодаті не досягнути й його? І ох, яка ж радість буде у вас тоді!
Яке щастя наповнить ваш дух, коли ви побачите своїх рідних з’єднаними з Христом, вашим Господом!
Моліться за них ревно, і ви ще зазнаєте радості жнив у власному домі — обжинкового клику у власній родині.
Можливо, мій слухачу, ця радість мало вас стосується, бо ви не спасенні. Проте це чудова річ для ненаверненої людини — бути під служінням, яке благословляє Бог, і серед людей, які моляться про навернення. Це благословення для вас, юначе, — мати матір-християнку.
Це велике благословення для вас, о ненавернена жінко, — мати побожну сестру. Вони дають нам надію щодо вас. Поки ваші рідні моляться, ми сповнені надії щодо вас. Нехай же Господь Ісус ще стане вашим.
Але ох, якщо ви лишитеся невіруючими, то хоч яке щедре благословення прийде до інших, вам воно не принесе користі. «Схочете слухняним робом у мене ходити, — буде вас земля усяким благом надїляти». — Ісаїї 1:19 Але дехто, можливо, з сумом закличе: «Минуло жниво, скінчилось лїто, нам же пільги нема!» — Еремії 8:20 Помічено, що ті, хто проходить через пробудження і лишається ненаверненим, часто стають запеклішими, ніж були. Я вірю в це і тому молюся, щоб Дух Божий прийшов з такою силою, щоб ніхто не уникнув його впливу.
Моліться ж: «Не мини мене, о могутній Духу!
Ти сліпим даруєш зір; Свідку Ісусових заслуг, Скажи й мені слово сили, Навіть мені».
«Чи довго я в гріху дрімав, Довго нехтував і смутив тебе?
Чи світ тримав моє серце?
О, прости і визволи мене, Навіть мене».
О, якби ревна, наполеглива молитва від усіх віруючих по всьому світу! Якби наші церкви піднялися до неустанної, гарячої молитви, не даючи Богові спокою, доки він не зробить Сіон хвалою на землі, ми могли б побачити, як приходить Боже царство і ламається сила сатани.
Усіх вас, хто любить Христа, благаю його ім’ям: моліться ревно; усіх вас, хто любить Церкву й бажає їй зростання, прошу: не стримуйтеся в цей час молитви. Нехай Господь веде вас молитися, доки не буде дана радість жнив. Чи пам’ятаєте, як я однієї неділі сказав: «Господь поведеться з вами так, як ви поведетеся з його ділом протягом наступного місяця»? Відчуваю, що для багатьох це справдиться — що Господь поведеться з вами так, як ви поводитеся з його Церквою. Якщо сієте мало, то мало й пожнете; якщо мало молитеся, то мало й дістанете ласки. Але якщо дієте з ревністю й вірою, і багато молитеся, і багато працюєте для Господа, то добра міра, натоптана й переповнена, буде вам віддана. Якщо ви напуваєте інших краплями, то й дістанете краплі; але якщо Дух допоможе вам вилити з вашої душі ріки живої води, то потоки небесної благодаті поллються у ваш дух. Нехай Бог приведе ненавернених і поведе їх до простої довіри Ісусові; тоді й вони пізнають радість жнив. Просимо про це в його ім’я. Амінь.