Розділ 13 · 18 хв читання · 23 хв слухання
На сінокосі
«Ти кажеш рости траві для скота» — Псальма 104:14 Свого часу весь світ клопочеться збиранням трави, і за містом ледве чи проїдете й милю, не вдихнувши чудових пахощів свіжоскошеного сіна й не почувши, як косар гострить косу. Є євангеліє і на сінокосі, і це євангеліє ми хочемо розкрити, наскільки нас уздатнить Святий Дух.
Наш текст одразу приводить нас на місце, тож передмова нам не потрібна. «Ти кажеш рости траві для скота» — тут ми помітимо три речі: по-перше, що трава сама по собі повчальна; по-друге, що вона ще набагато повчальніша, коли в ній бачимо Бога; і по-третє, що на тому, як росте трава для худоби, можна показати шляхи благодаті.
Отже, по-перше: «Ти кажеш рости траві для скота». Тут ми маємо те, що вже саме по собі повчальне. Мало який образ, окрім води й світла, трапляється в Писанні частіше, ніж польова трава.
Насамперед траву можна повчально розглядати як символ нашої смертності. «Всяке тїло — трава». Усю історію людини можна побачити на лузі. Людина проростає зелена й ніжна, вразлива до морозів дитинства, що загрожують її молодому життю; вона росте, доходить зрілості, вбирається в красу, як трава прикрашається квітами; та згодом її сила минає, а краса береться зморшками, так само як трава в’яне, і на зміну їй приходить нове покоління, що в свою чергу теж в’яне. Як і ми, трава достигає тільки для того, щоб зів’янути. Сини людські свого часу доходять зрілості, а тоді никнуть і в’януть, як зелене зілля.
Іншій траві зовсім не дають достигнути: її зрізає косарева коса, так само як прудконога смерть наздоганяє безтурботних синів Адамових. «Всяке тїло — трава, й всяка краса його — в полі цьвітка. Засихає трава, вяне цьвіт, коли подує на його подих Господень: так і люде — трава.» — Ісаїї 40:6-7 Це дуже впокорює, і нам часто треба про це нагадувати, щоб ми не почали мріяти про безсмертя під зорями. Нам ніколи не слід ступати по траві, не згадавши, що зелена дернина, вкриваючи наші могили, водночас і нагадує нам про них, проповідуючи кожною травинкою проповідь про нашу смертність, текстом якої є: «Всяке тїло — трава, й всяка краса його — в полі цьвітка».
По-друге, у Писанні трава часто є образом нечестивих. Давид із власного досвіду розповідає нам, що праведник схильний заздрити нечестивим, коли бачить добробут безбожних. Ми бачили, як вони розростаються, наче зелені дерева, ніби міцно закорінені на своїх місцях; а коли ми знемагали під власними бідами, відчуваючи, що весь день нас б’ють і щоранку карають, ми готові були спитати: «Як це узгоджується з праведним Божим правлінням?» Псалмоспівець нагадує нам, що незабаром ми пройдемо повз місце нечестивого й побачимо, що його там немає; ми уважно шукатимемо його місця й побачимо, що його вже ніхто не знає; бо його скоро зітнуть, як траву, і він зів’яне, як зелене зілля.
«А безбожні — як море розбурхане, що не може втихомиритись, і води його викидають каломут і грязиво.
„Нема миру безбожним — говорить Бог мій.“» — Ісаїї 57:20-21 Трава засихає, квітка в’яне, і так само навіки мине слава тих, хто покладає надію на тимчасове й шукає втіхи в скарбах землі. Як східний хлібороб згрібає зелене зілля і, попри його колишню красу, кидає в піч, така буде й ваша доля, ви, чванливі грішники! Так Суддя накаже своїм ангелам: «повяжіть у снопи, щоб спалити».
«Тож цих я знищу разом із народом, і їх буде зараховано до найглибших місць ями, і ім’я твоє буде забуте в могилі…» — Псальма 9:17 Де тепер ваші веселощі? Де тепер ваша самовпевненість? Де тепер ваша гордість і ваша пишнота? Де тепер ваші хвастощі й ваші гучноголосі богохульства?
Вони замовкли навіки; бо як тернина тріщить під казаном, але швидко згоряє й лишає по собі тільки жменю попелу, так буде й з нечестивими в цьому житті; вогонь Божого гніву пожере їх.
Приємніше згадати, що трава в Писанні є також образом Божих вибраних. Нечестивих порівняно з драконами пустелі, але Божий народ проросте на їхньому місці, бо написано: «на леговищах шакалів, де вони спочивали, буде рогіз та сїтник зеленїти».
Вибраних порівняно з травою через їхню численність в останні дні та через швидкість їхнього зростання. Ви пам’ятаєте те місце: «Жменя цього [зерна] стане великим гроном, а велике гроно стане молодою рослиною в народі». О, коли б скоріше настав той довгожданий день, коли Божий народ уже не буде, як самотній кущик трави, а проросте, як серед трави, як верби над потоками! Трава й верби ростуть чи не найшвидше з усього, що ми знаємо; так народиться народ за один день, і цілі натовпи навернуться відразу. Коли Дух Божий могутньо діє в церкві, люди злітатимуться до Христа, як голуби до своїх голубників, так що здивована церква вигукне: «Звідки ж ці взялися?» О, коли б нам дожити до золотого віку, до часу, який провіщали пророки, коли громада Божого народу буде незліченна, як травинки на луках, і благодать та істина процвітатимуть.
А ще Божий народ дуже подібний до трави ось чим: він цілковито залежить від небесних впливів. Наші поля пересихають, якщо бракує весняних дощів і лагідної роси; а що таке наші душі без благодатних відвідин Духа? Часом через тяжкі випробування наші поранені серця стають, як скошена трава, і тоді ми маємо обітницю: «Він зійде, як дощ на скошену луку, як злива, наповаюча землю». Гострі біди забрали нашу красу, а тоді Господь відвідує нас, і ми знову оживаємо. Дякувати Богові за давню приказку, яка вчить благодатної істини і водночас є правдивим прислів’ям: «Кожна травинка має свою краплю роси». Богові до вподоби давати кожному зі своїх слуг особливі милості: «Господня благодать — вона богатим робить, і горя з собою не приносить».
І ще: трава подібна до поживи, якою Господь задовольняє потреби своїх вибраних. Візьміть двадцять третій псалом, і ви знайдете цей образ, розгорнутий у найсолодшій пастушій пісні: «Дав менї оселю серед лугів зелених, він веде мене до тихих потоків».
Як вівця має поживу, що відповідає її природі, і пастух дає її вдосталь, так що вона не лише пасеться, а й лягає посеред паші, наситившись достатком і цілком спокійна, так і Божий народ, коли Ісус Христос веде його на пасовиська заповіту й відкриває йому дорогоцінні істини, якими живляться їхні душі.
Любі, хіба ми не переконалися, що правдива обітниця: «приладить Господь сил на сїй горі гостину для всїх народів із товстих страв, — гостину з шпігу в костях і з самих вин чистих»? Моя душа часом живилася Христом, аж поки я відчував, що не можу прийняти більше, і тоді я лягав у достатку мого Бога, щоб спочити, наситившись його ласкою і сповнений доброти Господньої.
Отож бачите, що й сама трава не позбавлена науки для тих, хто прихилить вухо. По-друге, у тому, як росте трава, видно Бога. Його видно, по-перше, як трудівника — «Ти кажеш рости траві». По-друге, його видно як опікуна — «Ти кажеш рости траві для скота».
По-перше, як трудівника Бога можна побачити в кожній травинці, якщо маємо очі, щоб його розгледіти. Світ сліпий, коли говорить про «закони природи» та «природні причини» й забуває, що закони не можуть діяти самі собою і що так звані природні причини — зовсім не причини, якщо Перша Причина не приведе їх у рух. Давні римляни казали: Бог загримів; Бог послав дощ. А ми кажемо: воно гримить; воно дощить. Що ж це за «воно»? Усі такі вирази — спроби уникнути думки про Бога. Ми звичайно кажемо: «Які дивовижні діла природи!» Але що таке «природа»? Пам’ятаю, як одного невіруючого, що на вулиці розводився про природу, християнин спитав, чи може той визначити, що таке природа. Той нічого не відповів. Трава росте не внаслідок закону природи окремо від справжньої Божої дії; сам лише закон був би безсилий, якби великий Господар сам не посилав силу крізь матерію, що підлягає закону, — так само як парова машина дає силу всім колесам бавовнопрядильної фабрики. Я спочиваю на траві, як на царському ложі, тепер, коли знаю, що мій Бог діє там для своїх створінь.
Попросивши вас бачити Бога як трудівника, я хочу, щоб ви цим скористалися, — тож закликаю вас бачити Бога в буденних речах. Він дає рости траві — а трава річ звичайна. Ви бачите її всюди, а проте в ній Бог. Вивчайте її, розберіть на частини; Божі властивості виявлено в кожній польовій квітці й у кожному зеленому листку.
Так само бачте Бога у своєму буденному досвіді — у щоденних клопотах, у звичайних радощах, у постійних милостях. Не кажіть: «Мені треба побачити чудо, перш ніж я побачу Бога». Насправді все сповнене дива. Бачте Бога в хлібі на вашому столі й у воді у вашій чаші. Найщасливіше житиметься, якщо в кожній події ви зможете сказати: «Мій Отець усе це зробив». Бачте Бога й у дрібницях. Дрібниці життя часто бувають найбільшими клопотами. Людина спокійніше вислухає звістку, що її дім згорів, ніж стерпить, коли побачить на своєму столі недоладно зварений шмат м’яса там, де чекала досконалого. Саме камінчик у черевику змушує прочанина кульгати. Бачити Бога в малому так само, як і у великому, — вірити, що шлях кожної краплі бризок, коли хвиля розбивається об скелю, у Божій руці так само, як і рух наймогутнішої планети по її орбіті, — оце й є справжня мудрість.
Подумайте також про Бога, що діє серед самотнього; бо трава росте не лише там, де її доглядають люди, а й на схилі безлюдної гори, де ще не ступала нога мандрівника. Де лише око дикого птаха бачило зелену траву й мох, там Божі діла показують свою красу; бо Божі діла гарні навіть для інших очей, ніж людські. А ви, самотня Божа дитино, що живете непомічено й безвісно в глухому селі, — вас не забула небесна любов. Він дає рости траві на самоті; хіба ж не дасть він і вам процвітати, попри самотність? Він може розвинути ваші чесноти й приготувати вас до неба в самоті й занедбаності. Трава лежить у нас під ногами, і ніхто не думає про те, що нога її топче, а проте Бог дає їй рости. Можливо, ви пригноблені й виснажені, але хай це не пригнічує вас, бо Бог творить справедливість усім пригнобленим: він дає рости траві, і він може дати вашому серцю процвітати під усім тягарем і скорботами життя, так що ви все одно будете радісні й святі, хоч би весь світ топтав вас, живучи безсмертним життям, яке дає вам сам Бог, навіть якби саме пекло наступило на вас своєю п’ятою.
Убогий і злиденний, непомічений, пригноблений і потоптаний, — Бог дає рости траві, і він подбає про вас.
Але я сказав, що в тексті ми маємо побачити Бога й як великого опікуна. «Ти кажеш рости траві для скота». Хіба про волів дбає Бог? Чи це лише задля нас? «Не завязуй роту в вола, що молотить.» Це показує, що Бог дбає про польову худобу; але показує й більше: що він хоче, аби ті, хто працює для нього, мали поживу під час праці. Бог дбає про худобу й дає рости для неї траві. Тож, душе моя, хоч ти часом і казала з Давидом: «То стуманїв я і не знав нїчого; став я скотом перед тобою», — проте Бог дбає про тебе.
«Дає скотинї поживу її, і молодим крукам, що квилять.» Тут ви маєте приклад Божої турботи про птахів, а тут — його турботи про худобу; і хоч ви, мій слухачу, можете вважати себе чорним і оскверненим, як крук, і таким далеким від усякого духовного добра, як худоба, проте розрадьтеся цим текстом: він дає худобі траву, і він дасть вам благодать, хоч ви й вважаєте себе подібним до скота перед ним.
Зауважте, що він дбає про цих тварин, які безпорадні подбати про себе. Худоба не може ні посадити траву, ні дати їй рости. Хоч вона нічого в цьому не може зробити, він усе робить за неї: він дає рости траві. Ви, безпорадні, як худоба, щоб собі зарадити, що можете лише стояти й стогнати в недолі, не знаючи, що робити, — Бог може підтримати вас своєю милістю й обдарувати своєю ніжністю. Хай мекання ваших молитов здіймається до неба; хай сенс ваших бажань підноситься до нього, і допомога прийде до вас, хоч ви й не можете собі допомогти. Тварини — німі, безсловесні створіння, а проте Бог дає рости для них траві. Невже він чує тих, хто не може говорити, і не почує тих, хто може? Коли наш Бог так пильно зважає навіть на худобу в полі, то напевно змилується над своїми синами й дочками, коли вони прагнуть шукати його обличчя.
Слід сказати й ось що: Бог не лише дбає про худобу, а й пожива, яку він для неї дає, підхожа — він дає рости траві для худоби, саме такій їжі, якої потребують жуйні тварини. Так само Господь Бог дає своєму народові відповідну поживу. Покладайтеся на нього вірою й чекайте на нього в молитві, і ви одержите поживу, що вам підходить. Ви знайдете в Божому милосерді саме те, чого потребує ваша природа, — запаси, що відповідають вашим особливим потребам.
Цю «підхожу» поживу Господь забезпечує для худоби, бо ніхто інший не їсть худобиної їжі. Є трава для неї, і ніхто інший її не бере; вона збережена для неї. Так само Бог має особливий запас для свого народу: «Довірність Господня для тих, що його бояться, а заповіт його на те, щоб звістити їм» — Псальма 25:14. Хоч траву формально може їсти будь-хто, жодне створіння не зважає на неї, окрім худоби, для якої її приготовано. Так само, хоч Божу благодать вільно пропоновано всім, лише вибрані зважають на неї й готові її прийняти. Трава так само збережена для худоби, ніби її обгороджували мури; так і Божа благодать, хоч і дарова, насправді збережена для тих, кого він вибрав.
Бога видно в траві і як трудівника, і як опікуна. Тож завжди помічаймо його руку в провидінні. Бачмо її не лише тоді, коли маємо достаток, а й тоді, коли запаси мізерні; бо трава готується для худоби навіть серед глибокої зими. І ви, сини скорботи, у своїх випробуваннях і бідах усе ж під Божою опікою; він здійснить у вас свої благодатні задуми. Стійте спокійно й дивіться на Боже спасіння. Кожна зимова ніч прямо пов’язана з радісними днями косовиці й жнив; кожна пора смутку пов’язана з майбутньою радістю.
Наш третій пункт — найцікавіший: Божа праця, що дає траву худобі, дає нам образи його благодаті.
Я розмірковую над текстом і кажу собі: «Він дає рости траві для худоби. Тут я бачу повне забезпечення для цього створіння. Я теж створіння, але шляхетніше за худобу. Певно ж, Бог подбає про мене так само, як і про неї. А проте від природи мені неспокійно: я не можу знайти в цьому світі того, чого хочу. Навіть якби я здобув усі його багатства, я все одно був би невдоволений; навіть якби мав усі тимчасові скарби, яких лиш могло б забажати моє серце, моя душа лишалася б порожньою. Десь мусить бути щось, що може наситити мене як людину з безсмертною душею. Бог цілком насичує вола; він мусить мати щось, що цілком наситить і мене, якщо я це прийму. Ось трава; худоба їсть її, а тоді лягає вдоволена; а все, що я знайшов на землі, ніколи не насичувало мене настільки, щоб я цілком заспокоївся. Отже, мусить бути щось, що наситило б мене, якби я міг до нього дотягтися». Хіба це не здорове міркування? Я прошу і християн, і невіруючих іти за мною досі.
Ступімо ще крок: худобі не лише приготовано траву, а вона й справді її отримує. Чому ж і мені не дістати того, чого я прагну? Моя душа голодує й прагне чогось понад те, що я можу побачити чи почути; мусить бути щось, що наситить мою душу. Худоба живиться тим, що її насичує; чому ж і мені не знайти насичення? Я починаю молитися: «Господи, насити добром мою душу й віднови молодість мою, як у орла» — Псальма 103:5.
Молячись, я міркую: Бог приготував для худоби те, що відповідає її природі, — вона тіло, а тіло їсть траву. Я теж тіло, але й дух; щоб наситити мене, потрібна духовна пожива. Де ж вона?
Звернувшись до Божого Слова, я знаходжу: «Засихає трава, вяне цьвітка, слово же Бога нашого тріває по всї віки» — Ісаїї 40:8, а слова, які промовляє Ісус, — це «дух і життє» — Йоана 6:63.
«Ось духовна пожива для моєї душі», — кажу я; «я радітиму нею». О, нехай Бог допоможе мені зрозуміти, що це за духовна пожива, і дасть мені силу прийняти її; бо хоч Бог і дає худобі траву, їсти її вона мусить сама. Якщо відмовиться, то не насититься. Я мушу наслідувати худобу й приймати те, що Бог дає мені. Що ж дано в Писанні? Мені сказано, що Господь Ісус прийшов страждати, сходити кров’ю й померти замість мене, і якщо я довірюся йому, то буду спасенний. Коли я спасенний, думки про його любов даватимуть мені розраду й радість і зміцнюватимуть мене. Що ж мені ще робити, як не живитися цими істинами? Худоба не приносить на пасовисько нічого, крім свого голоду; вона заходить і споживає. Так і я мушу вірою жити Христом. Господи, дай мені благодать живитися тобою; зроби мене голодним і спраглим тебе; дай мені віру прийняти тебе, щоб я наситився ласкою і був сповнений доброти Господньої.
Хоч текст здається малим, він росте, коли над ним роздумуєш. Дозвольте мені навести ще кілька образів Божої благодаті. Тут символізовано випереджальну благодать: трава виросла раніше, ніж було створено худобу. У Першій книзі Мойсея ми бачимо, що Бог приготував траву перш, ніж створив худобу. Яка ж це милість, що Божі заповітні запаси для його народу були приготовані ще до того, як ці люди народилися! Бог дав свого Сина, Ісуса Христа, як Спасителя для своїх вибраних ще до того, як упав Адам; задовго до того, як гріх увійшов у світ, вічне Боже милосердя передбачило його й приготувало притулок для кожної вибраної душі. Яка розрада знати, що перш ніж я зголоднію, Бог приготував манну; перш ніж я спраглю, Бог звелів скелі в пустелі видати кришталеві потоки, щоб угамувати спрагу моєї душі! Погляньте, що може зробити суверенна благодать! Перш ніж худоба прийде на пасовисько, трава вже готова; перш ніж я відчую потребу в милосерді, милосердя вже приготоване для мене.
Ось образ дарової благодаті: коли віл заходить на поле, він не приносить грошей. Так і я, бідний, убогий грішник, нічого не приношу, а приймаю Христа без грошей і без плати. «Господь дає рости траві для худоби, і так само він дає благодать моїй убогій душі, хоч я не маю ні грошей, ні заслуги, ні жодної власної чесноти».
Чому Бог дає худобі траву? Бо вона належить йому. Писання стверджує: «Моє срібло й моє золото, говорить Господь Саваот, … зьвірє на тисяч горах» — Аггея 2:8. Бог дає траву своїй худобі; так само й благодать приготована для Божого народу.
Кожне стадо худоби — Боже: задовго до того, як хлібороб випалить тавро на бичкові, Бог позначив його; так і задовго до гріхопадіння Адама на нашому чолі було покладено печать вибраної любові: «Очі твої бачили зародок мій, і в книзї твоїй все було записано; минали днї, як костї творились, від часу того, як ще нї одної не було» — Псальма 139:16.
Бог годує худобу ще й тому, що уклав із нею заповіт. «Заповіт із худобою?»
— питає хтось. Так: коли Бог говорив до Ноя після потопу, він сказав: «Ось я поставляю заповіт мій з вами і з вашим потомством по вас. І з усякою душею живою, що з вами, з птаством і скотиною, і з усїм живим на землї, що з вами буде» — 1 Мойсея 9:9-10. Отже, заповіт було укладено й з худобою: сівба й жнива не перестануть; тому земля родить для неї, і для неї Господь дає рости траві. Якщо Бог дотримує свого заповіту з худобою, то хіба не дотримає його зі своїми улюбленими? Так, його вибрані перебувають у заповіті в Христі, і він задовольняє всі їхні потреби в часі й у вічності, насичуючи їх із повноти своєї вічної любові.
Бог годує худобу, а худоба хвалить його. Давид пише: «Хвалїте Господа, земні творива, ви велетнї морські і всї безоднї! Огонь і гряд, снїг і мрака, ти бурний вітре, що сповняєш слово його; Ви гори і узгіря, садовина і всї кедри, Дикі зьвіри і всякий скот, повзаюча зьвірина і пташина крилата» — Псальма 148:7-10. Господь годує свій народ, щоб їхня слава співала йому й не мовчала. Коли інші створіння віддають йому славу, хай особливо звіщають її викуплені Господні, яких він визволив із руки ворога.
Та навіть тепер наш текст не вичерпано. Погляньте на саму траву: «Ти кажеш рости траві».
Ось доктринальна наука: якщо трава не може рости без Бога, то як могла б постати благодать у людському серці без Божої дії? Благодать — куди дивовижніший плід Божої мудрості, ніж трава.
Якщо трава не може рости без божественної причини, то всяке зростання благодаті треба приписати Богові, і всю славу треба віддати йому.
Ба більше, якщо Бог вважає вартим труду творити траву й дбати про неї, то тим паче він, як личить його честі, дасть рости своїй благодаті в наших серцях. Якщо великий невидимий Дух, чиї думки високі й піднесені, зволить пильнувати те скромне зростання під живоплотом, то напевно він доглядатиме й своє власне насіння в нас, «нетлїнне сїмя, що живе і пробуває по вік» — 1 Петра 1:23.
Мунго Парк, мандруючи пустелями Африки, знайшов розраду в маленькому клаптику моху, побачивши Божу мудрість і силу навіть у тій самотній зеленій плямці.
Так само, коли ви бачите луки, готові до косовиці, ваше серце має стрибати з радості від того, як Бог виростив траву, доглядаючи її крізь зимовий холод і весняні приморозки, аж доки дощ і сонце не довели її до досконалості. Так і ти, душе моя, хоч і зазнаєш багатьох морозів смутку й довгих зим випробувань, Господь дасть тобі зростати в благодаті й у пізнанні нашого Господа й Спасителя Ісуса Христа, якому слава навіки. Амінь.