Безперестанку моліться

«Без перестану молїтесь.» — 1 Солунян 5:17.

ПОЛОЖЕННЯ НАШОГО ТЕКСТУ дуже промовисте. Зверніть увагу, що йому передує. Він іде одразу після заповіді «Всякого часу радуйтесь», наче ця заповідь дещо збентежила читача й змусила його спитати: «Як же мені завжди радіти?» — і тому апостол додав як відповідь: «Завжди моліться». Чим більше молитви, тим більше радості. Молитва дає вихід стримуваним скорботам душі — вони спливають геть, а натомість у серце ллються потоки святої втіхи. Водночас чим більше радості, тим більше молитви: коли серце спокійне й сповнене радості в Господі, тоді воно неодмінно наближатиметься до Господа в поклонінні. Свята радість і молитва впливають одна на одну й одна одну живлять.

Зверніть, однак, увагу, що йде одразу після тексту: «За все дякуйте». Коли радість і молитва беруть шлюб, їхня первістка — вдячність. Коли ми радіємо в Бозі за те, що маємо, і з вірою молимо Його про більше, тоді наші душі дякують Йому і втішаючись тим, що маємо, і в очікуванні того, що ще має прийти. Ці три тексти — три парні картини, що зображують життя справжнього християнина; середній ескіз — сполучна ланка між тими, що обабіч нього. Ці три заповіді — окраса благодаті на шиї кожного віруючого; носіть їх, кожен із вас, на славу й на окрасу: «Всякого часу радуйтесь»; «Без перестану молїтесь»; «за все дякуйте».

Але ми не можемо приділити часу розглядові контексту — мусимо перейти до самої заповіді. Наш текст, хоч і надзвичайно короткий, напрочуд змістовний, і ми розглянемо його за такими пунктами. Ми поставимо чотири запитання й відповімо на них. Що ці слова передбачають? По-друге, що вони насправді означають? По-третє, як нам їх виконувати? І, по-четверте, чому саме МИ особливо повинні їх виконувати?

I. ЩО ПЕРЕДБАЧАЮТЬ ЦІ СЛОВА? «Без перестану молїтесь». Хіба вони не передбачають, що голос не є неодмінною складовою молитви? Було б вельми непристойно — навіть якби це було можливо — безупинно молитися вголос. Тоді, звісно, не лишилося б нагоди ні проповідувати, ні слухати, ні дружньо спілкуватися, ні займатися справами, ні виконувати жодного іншого життєвого обов’язку; а гамір стількох голосів нагадував би нашим сусідам радше поклоніння Ваалові, ніж поклоніння Сіону. Господь Ісус ніколи не задумував, щоб наші горлянки, легені й язики вічно працювали. Оскільки ми маємо молитися безперестанку, а голосом безперестанку молитися не могли б, то ясно, що чутні слова не є неодмінними для молитви. Ми можемо сказати тисячу слів, які скидаються на молитву, і так жодного разу й не помолитися; і, навпаки, можемо якнайдієвіше кликати до Божого вуха, не мовивши жодного слова. У книзі Вихід Бог, як там написано, каже Мойсеєві: «Чого квилиш до мене?» А проте не записано, щоб Мойсей тоді вимовив бодай один склад. Правда, голос часто допомагає молитві. Особисто я помічаю, що наодинці найкраще молюся, коли чую власний голос; але водночас він не є неодмінним і зовсім не впливає ні на те, чи приємна молитва Богові, ні на її справжність, ні на її силу. Мовчання — таке саме гідне вбрання для побожності, як і будь-яке, що його може викроїти мова.

Так само ясно, що поза під час молитви не має великого значення, бо якби треба було молитися на колінах, ми не могли б молитися безперестанку — така поза стала б болісною та шкідливою. Навіщо наш Творець дав нам ноги, якщо Він хоче, щоб ми ніколи на них не стояли? Якби Він задумав, щоб ми безперестанку стояли на колінах, Він інакше влаштував би тіло й не наділив би нас такими непотрібно довгими кінцівками. Добре молитися на колінах; це найдоречніша поза; вона виражає смирення, і коли смирення справді відчуте, схилені коліна — природний і гарний його знак; але водночас добрі люди молилися, лежачи ниць, молилися сидячи, молилися стоячи, молилися в будь-якій позі, і поза не належить до суті молитви. Не дозволяйте поневолити себе тим, для кого схилене коліно важить більше, ніж скрушене серце.

Із тексту ясно також, що місце не є неодмінним для молитви, бо якби існували лише певні святі місця, де молитва приємна Богові, а ми мали б молитися безперестанку, то наші церкви мусили б бути величезними, щоб ми могли завжди в них жити, і в них довелося б облаштувати все потрібне для людського житла. Якщо правда, що по цей бік цегляного муру святості більше, ніж по той; якщо правда, що свіже повітря розвіює благодать і що для найвищої прихильності Божої нам потрібні хрестові склепіння, колони, нави, вівтарна частина й трансепт, — тоді прощавайте, зелені стежки, і гарні сади, і чудові гаї, бо відтепер ми мусимо безперестанку перебувати там, куди ваші пахощі й свіжість ніколи до нас не дістануться. Але це смішно; тож я роблю висновок, що відвідування якогось одного певного місця має мало або й нічого спільного з молитвою; і такий висновок узгоджується зі словами Павла на Ареопазі: «Бог, що сотворив сьвіт і все в йому, сей неба і землї Господь, не в рукотворних храмах домує».

«Без перестану молїтесь». Ця заповідь одним ударом руйнує уявлення про особливі часи, коли молитва приємніша Богові чи доречніша, ніж в інші. Якщо я маю молитися безперестанку, то кожна секунда мусить бути придатною для молитви, і в годині немає жодної несвятої хвилини, у добі — жодної неприйнятної години, а в році — жодного неосвяченого дня. Господь не призначив якогось окремого тижня для молитви — усі тижні мають бути тижнями молитви; не сказав Він і того, що одна година дня приємніша Йому за іншу. Будь-який час однаково законний для благання, однаково святий, однаково приємний Богові, інакше нам не звеліли б молитися безперестанку. Добре мати свої часи молитви; добре відводити пори для особливого благання — у цьому ми не сумніваємося; але ніколи не можна дозволяти, щоб із цього народжувався забобон, ніби існує якась свята година для молитви вранці, особливо приємна година для молитви ввечері та священний час для молитви в певні пори року. Хоч де ми шукаємо Господа щирим серцем, Він дає нам Себе знайти; хоч коли ми кличемо до Нього, Він нас чує. Кожне місце — свята земля для освяченого серця, і кожен день — святий день для святої людини. Від січня до грудня в календарі немає жодної дати, коли молитва заборонена. Усі дні — червоні дні календаря; чи то суботи, чи будні — усі вони слушний час для молитви. Отже, із тексту ясно, що голос, поза, місце, час — ніщо з цього не належить до суті молитви, інакше в цьому разі нам наказали б зробити неможливе, а ми цілком певні, що таке не в звичаї Господа, нашого Бога.

Текст передбачає ще одне, а саме: християнин не має права йти туди, де він не міг би й далі молитися. Молитися безперестанку? Тоді я ніколи не повинен бути там, де не міг би молитися безперестанку. Отже, багато світських розваг, навіть не називаючи їх поіменно, можна відразу розсудити й засудити. Дехто вірить у готові молитви, раз і назавжди складені на всі випадки, а водночас вірить, що люди відроджуються в хрещенні, хоч їхнє життя яке завгодно, тільки не християнське; то чи не слід би їм заготувати молитви на всі обставини, в яких опиняються ці любі відроджені, але позбавлені благодаті сини й доньки їхньої церкви? Скажімо, благочестиву колекту для молодого принца чи вельможі, що збирається на стрілецькі змагання, — щоб йому простилася жорстокість до тих бідних голубів, яких лише тяжко поранено й приречено довго мучитися; а також молитву за релігійного й відродженого джентльмена, що їде на кінські перегони; і колекту для молодих людей, які отримали благодать конфірмації, коли вони йдуть до театру на вельми сумнівну виставу. Хіба не можна замовити такі особливі колекти? Вас обурює сама ця думка. Що ж, тоді не майте нічого спільного з тим, на що не можете просити Божого благословення, — не майте з цим нічого спільного, бо якщо Бог не може цього благословити, будьте певні: диявол це прокляв. Усе, що вам годиться робити, ви можете освятити молитвою; і нехай це буде для вас надійною міркою й перевіркою: якщо ви відчуваєте, що просити Господнього благословення на те, що вам пропонують, було б образою небесної величі, — тоді тримайтеся подалі від цієї нечестивої речі. Якщо Бог цього не схвалює, то й вам не годиться мати з цим нічого спільного.

Ось що явно передбачає заповідь «Без перестану молїтесь».

II. А тепер — ЩО ЦЕ НАСПРАВДІ ОЗНАЧАЄ? Якщо це не означає, що ми повинні завжди стояти на колінах, чи завжди проказувати молитви, чи завжди бути в церкві або на зібранні, і не означає, що ми маємо вважати якийсь день непридатним для молитви, — то що ж тоді? Ці слова означають, по-перше, привілей; по-друге, заповідь — «Без перестану молїтесь». Наш Господь Ісус Христос цими словами запевняє вас, що ви можете молитися безперестанку. Немає такого часу, коли ми не могли б молитися. Тут вам дано дозвіл приходити до престолу милосердя, коли забажаєте, бо завіса Святого святих роздерлася надвоє згори донизу, і наш доступ до престолу милосердя ніхто не оспорює і оспорити не може. Царі влаштовують прийоми в певні призначені дні, і тоді до них допускають придворних; але Цар царів приймає постійно. Монарх, чий палац був у Сузах, не допускав до себе нікого, хіба що сам по нього посилав; а Цар царів покликав усіх Своїх людей, і вони можуть приходити будь-коли. Тих, хто входив до царя Ахашвероша, страчували, якщо він не простягав до них свого скіпетра; але наш Цар ніколи не забирає Свого скіпетра — він завжди простягнений, і кожен, хто хоче прийти до Нього, може прийти зараз і прийти будь-коли. У персів було кілька вельмож, які мали особливе й виняткове право на аудієнцію в царя в будь-який час, коли забажають. Так от, те, що було особливим правом дуже небагатьох і дуже великих, є привілеєм кожної Божої дитини. Кожна з них може входити до Царя будь-коли. Глупа ніч — не надто пізно для Бога; світанок, коли з’являється перше сіре світло, — не надто рано для Всевишнього; опівдні Він не надто зайнятий; а коли западає вечір, Він не втомлюється від молитов Своїх дітей. «Без перестану молїтесь» — це, якщо я правильно розумію, найсолодший і найдорожчий дозвіл віруючому будь-коли виливати своє серце перед Господом. Я чую, як тихий, лагідний голос цих слів каже: «Приходь до престолу милосердя, дитино Моя, коли тільки захочеш; приходь до скарбниці благодаті, коли тільки забажаєш».

«Щасливі брами благодаті Євангелії

Відчинені і вдень, і вночі».

Двері храму Божої любові не будуть зачинені. Ніщо не може поставити перепони між душею, що молиться, та її Богом. Дорога ангелів і молитов завжди відкрита. Тільки випустімо голубку молитви — і можемо бути певні, що вона повернеться до нас з оливковою гілочкою миру в дзьобі. Повсякчас Господь зважає на благання Своїх слуг і чекає, щоб явити їм ласку.

Проте це все ж і заповідь: «Без перестану молїтесь». І що вона означає? Вона означає велику істину, яку я не можу як слід передати вам кількома словами, а тому мушу спробувати розкрити в чотирьох чи п’яти пунктах.

Вона означає, по-перше: ніколи не покидайте молитви. Ніколи, з жодної причини й ні з якого приводу, не переставайте молитися. Не думайте, що вам треба молитися, доки не спасетеся, а тоді можна й перестати. Для тих, чиї гріхи прощено, молитва так само потрібна, як і для тих, хто вболіває, відчуваючи свій гріх. «Без перестану молїтесь», бо щоб устояти в благодаті, ви мусите вистояти в молитві. Навіть коли ви станете досвідченими в благодаті й збагатитеся великим духовним пізнанням, і не мрійте стримувати молитву через свої дари й чесноти. «Без перестану молїтесь», інакше ваша квітка зів’яне, а ваш духовний плід ніколи не достигне. Перебувайте в молитві до останньої хвилини свого життя.

«Поки живуть, християни мусять молитись,

Бо живуть лише доти, доки моляться».

Як ми безперестанку дихаємо, так мусимо й безперестанку молитися. Як немає в житті такого здобутку — ні здоров’я, ні сили, ні м’язової міці, — який поставив би людину поза потребою дихати, так і жоден ступінь духовного зростання чи поступу в благодаті не дозволить людині обійтися без молитви.

«Молімось! Життя наше — молитва;

Лиш з часом молитва скінчиться:

Тоді на небі, волю Божу чинячи,

Життя — хвала й досконалий мир».

Ніколи не кидайте молитися, навіть якщо сатана нашіптуватиме вам, що марно взивати до Бога. Моліться йому наперекір: «без перестану молїтесь». Якщо якийсь час небеса над вами — наче мідь, а ваша молитва лише відлунює громом над головою, — моліться далі; якщо місяць за місяцем ваша молитва ніби пропадає марно і жодної відповіді вам не дано, все одно наближайтеся до Господа. Ні з якої причини не покидайте престолу милосердя. Якщо ви просите про добру річ і певні, що вона згідна з Божою волею, то хоч би видіння забарилося — чекайте на нього, моліться, плачте, благайте, боріться, змагайтеся в муках, аж доки не отримаєте того, про що молитеся. Якщо ваше серце холодне в молитві, не стримуйте молитви, доки серце зігріється, а молитвою розігрівайте свою душу з допомогою вічно благословенного Духа, Який допомагає нам у немочах наших. Якщо залізо гаряче — куйте його, а якщо холодне — куйте, доки не розігрієте. Ніколи не припиняйте молитися — ні з якої причини, ні через які доводи. Якщо філософ скаже вам, що кожна подія наперед визначена, а отже, молитва нічого змінити не може і тому є безглуздям, — навіть якщо ви не можете йому відповісти й дещо збентежені, все одно продовжуйте свої благання попри все. Жодна складна проблема травлення не завадила б вам їсти, бо наслідок виправдовує звичку; так само жодна хитромудра відмовка не повинна змусити нас перестати молитися, бо певний успіх молитви сам її нам рекомендує. Ви знаєте, що сказав вам ваш Бог, і якщо не можете відповісти на кожне утруднення, яке здатна вигадати людина, — постановіть коритися Божій волі й далі: «Без перестану молїтесь». Ніколи, ніколи, ніколи не зрікайтеся звички молитися чи своєї довіри до її сили.

Друге значення таке. Ніколи не переривайте регулярного приношення молитви. Якщо ви пильний християнин, у вас будуть свої часи щоденної побожної молитви, установлені не з забобону, а для вашої зручності й пам’яті, — так само як Давид тричі на день, а інший святий сім разів на день шукали Господа. Тож неодмінно підтримуйте цю щоденну молитву без перерви. Ця порада не охоплює всього обширу нашого тексту, і я не вдаю, ніби охоплює; я лише згадую її тепер як доповнення до інших думок. «Без перестану молїтесь», — тобто ніколи не покидайте ні ранкової молитви, ні вечірньої, ні полуденної, якщо вона стала вашою звичкою. Навіть якщо ви змінюєте години й пори — а це можна, — все ж зберігайте звичай регулярно усамітнюватися, роздумувати й молитися. Про вас можна сказати, що ви перебуваєте в молитві, якщо ви зберігаєте свої звичні часи молитви. Я цілком слушно міг би сказати, що знаю чоловіка, який просить милостиню весь той час, відколи я живу в Лондоні. Здається, я жодного разу не проходив повз те місце, де він стоїть, щоб не побачити його там. Він сліпий і стоїть біля однієї церкви. Скільки я себе пам’ятаю, він просить милостиню без перестанку; звісно, він не просить, коли спить, не просить, коли йде додому поїсти, — і ви не зрозуміли мене так, ніби я стверджував щось настільки безглузде, коли сказав, що він роками просить без перестанку. Так само, якщо в ті години, коли вам годиться відокремитися від звичайної праці, ви наполегливо й неухильно просите біля престолу милосердя, то про вас із порівняною слушністю можна сказати, що ви молитеся без перестанку. Хоча для мене всі години однакові, я вважаю корисним зустрічатися з Богом у визначені часи, бо вони, як мені здається, подібні до заводу годинника. Годинник має йти цілий день, але є час, щоб його завести; і та невелика особлива пора, яку ми відкладаємо й обгороджуємо для спілкування з нашим Богом, ніби заводить нас на решту дня. Отже, якщо хочете молитися без перестанку, не припиняйте приносити ранкову й вечірню жертву, і нехай для вас буде непорушним правилом, щоб ніщо не вривалося у ваші часи молитви.

Однак це лише допомога, бо я мушу додати, по-третє: між цими часами молитви намагайтеся часто підносити короткі, мов вигуки, молитви. Поки ваші руки зайняті світськими справами, нехай ваші серця й далі розмовляють із Богом — не двадцятьма реченнями нараз, бо така перерва могла б не пасувати до вашого покликання, а уривчастими фразами й вигуками. Завжди неправильно приносити Богові один обов’язок, заплямований кров’ю іншого, а саме це ми робили б, якби псували навчання чи працю, щогодини втікаючи молитися; але ми можемо, не роблячи цього, посилати до неба короткі речення, — так, ми можемо пускати вгору зойки й окремі слова, як-от «Ах!», «О!», «О, якби ж!»; або й без слів можемо молитися поглядом, зведеним угору, чи зітханням серця. Хто молиться без перестанку, той має багато маленьких стріл і ручних гранат побожного бажання, які він кидає за кожної нагоди. Часом він роздмухує піч своїх бажань до великого жару в регулярній молитві, і внаслідок цього в інший час іскри й далі злітають до неба у вигляді коротких слів, поглядів і бажань.

По-четверте, якщо ми хочемо молитися без перестанку, ми мусимо завжди перебувати в дусі молитви. Наше серце, оновлене Святим Духом, має бути як намагнічена стрілка, що завжди тягнеться до полюса. Вона не завжди вказує точно на полюс, — ви можете, коли захочете, відхилити її; на залізному кораблі вона помітно відхиляється, і за будь-яких обставин вона не зовсім точна; але якщо ви пальцем силоміць повернете стрілку на схід, варто вам лише прибрати натиск — і вона відразу повертається до свого улюбленого полюса. Тож нехай ваше серце буде намагнічене молитвою, щоб, коли палець обов’язку відверне його від безпосередньої молитви, у вашій душі все ж залишалося палке прагнення молитви, і щойно буде змога, серце ваше поверталося до своєї улюбленої праці. Як пахощі перебувають у квітах навіть тоді, коли ті не розливають свого аромату на вітер, так нехай молитва перебуває у ваших серцях.

Але, мабуть, останнє значення, яке я подам, містить у собі найбільше правди нашого тексту, а саме: нехай усі ваші вчинки узгоджуються з вашими молитвами і фактично будуть їхнім продовженням. Якщо я маю молитися без перестанку, це не може означати, що я завжди маю бути в стані безпосереднього молитовного звернення; бо людський розум, яким він є тепер, потребує різноманітних занять і не міг би завжди виконувати одну функцію, не доходячи до божевілля чи недоумкуватості. Тож ми мусимо змінювати modus, тобто спосіб дії, якщо хочемо безупинно перебувати в молитві. Ми мусимо продовжувати свої молитви, але робити це в інший спосіб. Ось приклад. Сьогодні вранці я молився Богові, щоб Він пробудив Свій народ до молитовності; добре; коли я йшов до цього дому, моя душа й далі підносила короткий зойк: «Господи, пробуди Своїх дітей до молитовності!» А тепер, коли я проповідую вам і прямую до тієї самої мети, хіба я не молюся? Хіба моя проповідь не є продовженням моєї молитви, адже я прагну того самого й до того самого змагаю? Хіба це не означає продовжувати молитися, коли ми використовуємо найкращі засоби, щоб здобути те, про що молимося? Чи бачите ви, до чого я веду? Хто молиться за своїх ближніх, а потім шукає їхнього добра, той і далі молиться. У цьому сенсі є правда в тому давньому двовірші:

«Той найкраще молиться, хто любить найкраще

І людину, і птаха, і звіра».

Любити — це молитися. Якщо я в молитві шукаю добра для свого ближнього, а потім іду й намагаюся його здійснити, то я фактично молюся за його добро своїми вчинками. Якщо я шукаю, як і належить, понад усе Божої слави, то, коли всі мої вчинки мають на меті Божу славу, я продовжую молитися, хоч, може, й не молюся ні думками, ні устами. О, якби все наше життя було молитвою! Так може бути. Можна молитися перед Господом без перестанку, хоч і бувають численні перерви в тому, що більшість людей назвала б молитвою. Тож молися без перестанку, мій брате. Нехай усе твоє життя буде молитвою. Якщо ти й змінюєш спосіб, не змінюй мети, а й далі поклоняйся, і далі прославляй. Ось що, на мою думку, означає наш текст: ніколи зовсім не покидайте молитви; не переривайте регулярного приношення молитви; часто підносьте палкі короткі молитви, завжди перебувайте в дусі молитви, і нехай усе ваше життя узгоджується з вашою молитвою і стає її частиною.

III. ЯК МИ МОЖЕМО КОРИТИСЯ ЦИМ СЛОВАМ? По-перше, щосили намагаймося запобігати всім гріховним перервам. «Без перестану молїтесь». Якщо неможливо завжди перебувати в самій молитві, то принаймні будьмо в ній якомога більше; і запобігаймо тим перервам, про які я згадував на початку своєї проповіді, — перервам, спричиненим нашим власним гріхом. Намагаймося, наскільки можемо, остерігатися всього, що в нас самих чи довкола нас заважало б нам рясно підносити благання. І остерігаймося також перерв, спричинених гріхами інших. Чи інші забороняють нам молитися? Не біймося їхнього гніву. Згадайте Даниїла, який, хоч йому й загрожувала кара бути вкинутим до лев’ячого рову, все ж відчинив своє вікно в бік Єрусалима і молився сім разів на день, як робив і раніше. Ні під загрозами, ні за жодні підкупи не переставаймо молитися. Наодинці молімося завжди, а якщо обов’язок кличе нас робити це там, де нас бачать інші, то так боймося Божого ока, щоб не сміти боятися людського.

Далі уникаймо всіх непотрібних перерв у нашій молитві, хоч би якими вони були. Якщо ми знаємо, що якась справа, якої ми можемо уникнути, схильна порушувати в нас дух молитви, — старанно уникаймо її. Намагаймося якомога більше не збиватися зі сліду в молитві. Мета сатани — розпорошити розум, вибити його з колії, відвернути від цілі; але постановімо перед Богом, що не звернемо з дороги, пильно йдучи слідом за Ним. Сер Томас Ебні багато років регулярно звершував сімейну молитву; його обрали лорд-мером Лондона, і ввечері в день обрання він мусив бути присутнім на бенкеті; але коли настав час скликати родину на молитву, він, не бажаючи ні бути фарисеєм, ні відмовитися від свого звичаю, перепросив гостей і сказав, що в нього важлива зустріч з дуже дорогим Другом, тож нехай вони вибачать йому, що він відлучиться на кілька хвилин. Це була щира правда: його найдорожчим Другом був Господь Ісус, а сімейна молитва була важливою зустріччю; тож він на якийсь час відійшов до сімейного вівтаря і в цьому розумінні молився без перестанку. Іноді ми дозволяємо добрим речам переривати нашу молитву і так робимо їх злом. Місіс Роу зауважує в одному зі своїх листів, що якби дванадцять апостолів проповідували в місті, де вона жила, і вона більше ніколи не мала б нагоди їх почути, то, якщо на той час припадала її особиста молитва, жодна надія почути їх не виманила б її з її комірчини. Не певен, чи не могла б вона вибрати для особистої молитви інший час і так насолодитися обома привілеями; але водночас, якщо припустити, що вона мусила б утратити молитву й отримати натомість лише проповідь, я з нею згоден: це означало б міняти золото на срібло. Молитва принесла б їй більше користі, ніж слухання, бо молитва — це мета проповідей. Проповідь — лише пшеничне стебло, а молитва — саме золоте зерно, і найкраще має той, хто його здобуває.

Часом ми думаємо, що надто зайняті, щоб молитися. Це теж велика помилка, бо молитва заощаджує час. Ви пам’ятаєте слова Лютера: «Сьогодні в мене стільки справ, що я ніяк не впораюся з ними, якщо не помолюся щонайменше три години». Звичайними днями він не мав звички приділяти молитві стільки часу, але оскільки той день був напружений, він мусив мати більше спілкування зі своїм Богом. Але, можливо, наші заняття починаються рано, і тому ми кажемо: «Як мені усамітнитися з Богом у молитві?» Про сера Генрі Гевлока розповідають, що кожного ранку, коли похід починався о шостій, він завжди вставав о четвертій, щоб не пропустити свого часу для читання Писання і спілкування зі своїм Богом. Якщо ми не маємо часу, ми мусимо його знайти; бо якщо Бог дав нам час для другорядних обов’язків, то Він неодмінно дав нам час і для першорядних, а наближатися до Нього — першорядний обов’язок, і ми не повинні дозволяти нічому відсунути його вбік. Насправді немає потреби жертвувати жодним обов’язком: нам вистачить часу на все, якщо ми не лінуємося; і справді, одне допомагатиме іншому, а не суперечитиме йому. Коли Едвард Пейсон навчався в коледжі, він побачив, що в нього стільки роботи — ходити на заняття й готуватися до іспитів, — що він не може приділяти особистій молитві стільки часу, скільки слід; але врешті, усвідомивши, що через такі звички занепадає в Божих речах, він став приділяти належний час молитві, і, як він стверджує у своєму щоденнику, за один тиждень, провівши час із Богом у молитві, зробив у навчанні більше, ніж перед тим за дванадцять місяців. Бог може помножити нашу здатність використовувати час. Якщо ми віддаємо Господові належне Йому, нам вистачить на все потрібне. У цій справі «шукайте перш царства Божого та правди Його», і все це додасться вам. Ваші інші справи йтимуть гладко, якщо ви не забуватимете про свою зустріч із Богом.

Щоб молитися безперестанку, дорогі друзі, ми мусимо боротися з лінощами в молитві. Я вірю, що жодна людина не любить молитви, доки Святий Дух не навчить її, яка вона солодка й цінна. Якщо ви колись молилися безперестанку, то й будете молитися безперестанку. Ті, хто не любить молитися, мабуть, чужі її потаємній радості. Коли молитва — механічна дія і в ній немає душі, вона стає рабством і тягарем; але коли це справді жива молитва, коли людина молиться, бо вона християнин і не може не молитися, коли вона молиться, йдучи вулицею, молиться у своїх справах, молиться вдома, молиться в полі, коли вся її душа сповнена молитви, — тоді їй ніколи не буде її забагато. Не ухилятиметься від молитви той, хто зустрічає в ній Ісуса; а хто не знає Возлюбленого, той вважатиме її важкою повинністю.

Понад усе уникаймо млявості й байдужості в молитві. О, як страшно, що ми взагалі можемо ображати величність неба словами, з яких уже пішло наше серце! Мушу, духу мій, мушу привчити тебе до того, що ти повинен мати спілкування з Богом; і якщо у своїй молитві ти не розмовляєш із Богом, то молитимешся далі, доки не заговориш із Ним. Не відходь від престолу милосердя, доки не помолишся.

Улюблений брате, скажи своїй душі так: «Ось я прийшов до престолу благодаті, щоб поклонитися Богові й шукати Його благословення, і не піду звідси, доки цього не зроблю; я не встану з колін лише тому, що минули мої звичні хвилини, — ні, тут я молитимусь, доки не знайду благословення». Сатана часто перестає спокушати, коли бачить, що ви так рішуче налаштовані в молитві. Браття, нам треба прокинутися. Рутина поступово опановує нас. Ми потрапляємо в колію млинового коня — по колу, і по колу, і по колу навколо млина. Нехай Бог збереже нас від цього. Це смертельно. Людина може двадцять років молитися регулярно, якщо йдеться про час і форму, — і за весь цей час не вимолити жодної крихти справжньої молитви. Один справжній стогін, видобутий із серця, вартий мільйона літаній; один живий подих благодатної душі вартий десяти тисяч колект. Нехай Божа благодать тримає нас пильними, щоб ми молилися безперестанку.

І ще, дорогі браття, якщо ми хочемо виконувати цей обов’язок, мусимо боротися з будь-якою зневірою в тому, що нас почують. Якщо нас не почули після шести разів, треба, як Ілля, піти ще й усьоме; якщо наш Петро у в’язниці, і церква молила Бога звільнити його, а він досі закутий у кайдани у внутрішній в’язниці, — молімося далі, бо одного дня Петро постукає у ворота. Будьте настирливі: небесна брама не відчиняється на кожен стук того, хто постукав і втік. Стукай, і стукай, і стукай знову; і до свого стукання й прохання додай шукання, і не заспокоюйся, доки не отримаєш справжньої відповіді.

Ніколи не покидайте молитви через самовпевненість; стережіться цього. Відчувай, християнине, що тобі завжди треба молитися. Не кажи: «Я багатий, і збагатїв, і нїчого не потрібую». Ти за природою й досі голий, і вбогий, і нещасний; тож наполегливо молися й купуй у Господа щире золото та чисту одіж, щоб тобі збагатитися й бути належно вдягненим.

Отже, я спробував показати вам, улюблені, як, опираючись самовпевненості й зневірі, лінощам і млявості та намагаючись відкинути всі грішні й інші перешкоди, ми можемо молитися безперестанку.

IV. А тепер, дуже коротко, насамкінець: ЧОМУ МИ ПОВИННІ КОРИТИСЯ ЦІЙ ЗАПОВІДІ? Звісно, ми повинні коритися їй, бо вона має Божественний авторитет; але, крім того, ми повинні зважати на неї, бо Господь завжди гідний поклоніння. Молитва — це спосіб поклоніння; тож завжди віддавайте своєму Творцеві, своєму Охоронцеві, своєму Відкупителеві, своєму Отцеві шану своїх молитов. Не будьмо ж недбалими у шануванні такого Царя. Віддаваймо Йому данину хвали безнастанно. Нехай ми повсякчас звеличуємо й благословляємо Його ім’я. Його вороги проклинають Його — а ми благословляймо Його безперестанку. Крім того, браття, дух любові в нас неодмінно спонукає нас безперестанку наближатися до Бога. Христос — наш Наречений. Чи вірна наречена своїм шлюбним обітницям, якщо їй байдуже до товариства свого коханого? Бог — наш Отець. Що ж то за дитина, яка не прагне вилізти батькові на коліна й отримати усмішку з батькового обличчя? Якщо ми з вами можемо жити день за днем і тиждень за тижнем без будь-якого спілкування з Богом, то як перебуває в нас Божа любов? «Без перестану молїтесь», бо Господь ніколи не перестає любити вас, ніколи не перестає благословляти вас і ніколи не перестає дивитися на вас як на Свою дитину.

«Без перестану молїтесь», бо вам потрібне благословення на всю працю, яку ви виконуєте. Це звичайна праця? «Коли Господь не будує дому, даремно трудяться будівничі». Це торгівля? Марно вставати рано, лягати пізно й їсти хліб турботи, бо без Бога ви не можете процвітати. Вас навчено казати: «Хлїб наш щоденний дай нам сьогоднї», — натхненна молитва про земні речі. О, освячуйте свої земні справи молитвою! А якщо ви зайняті Божим служінням, то в якій праці можете сподіватися успіху без Його благословення? Навчати молодь, проповідувати Євангеліє, роздавати трактати, наставляти неосвічених — хіба все це не потребує Його благословення? Чим воно є, якщо цієї ласки немає? Тож моліться, доки працюєте.

Ви завжди в небезпеці спокуси; немає в житті такого становища, у якому ворог не міг би на вас напасти. Тож: «Без перестану молїтесь». Людина, яка йде темною дорогою, де, як вона знає, є вороги, якщо мусить іти сама й має при собі меч, несе його оголеним у руці, щоб розбійники знали, що вона готова їх зустріти. Так і ти, християнине, молися безперестанку; неси свій меч у руці, розмахуй тією могутньою зброєю всякої молитви, про яку говорить Беньян. Ніколи не вкладай його в піхви; він розрубає й кольчугу. Вам не треба боятися жодного ворога, якщо тільки ви вмієте молитися. Як вас спокушають безперестанку, так і моліться безперестанку.

Вам треба завжди молитися, бо вам завжди потрібно щось. Ні в якому становищі ви не настільки багаті, щоб нічого не потребувати від свого Бога. Ви не можете сказати: «Я маю все»; а якщо й можете, то маєте все це лише в Христі, і в Христа мусите й далі цього шукати. Як ви завжди в нужді, так завжди й просіть біля брами милосердя. Крім того, благословення завжди чекають на вас. Ангели готові з ласками, про які ви й не знаєте, — вам лише треба попросити й отримати. О, якби ви бачили, що можна мати, лише попросивши, ви не були б такими недбалими! Безцінні небесні благословення, що поки лежать осторонь, — о, якби ви тільки збагнули, що вони лише чекають, доки ви помолитеся, ви не вагалися б ані хвилини. Людина, яка знає, що її господарство прибуткове і земля родить щедро, радо засіє наступного року ширшу ниву; і той, хто знає, що Бог відповідає на молитву й досі готовий відповідати, ще ширше відкриє уста, щоб Бог наповнив їх.

Моліться й далі, браття, бо навіть якщо вам самим молитва не потрібна, є інші, кому вона потрібна, — вмирущі, хворі, бідні, неосвічені, відступники, богохульники, язичники вдома і язичники в далеких краях. «Без перестану молїтесь», бо ворог діє невпинно, а Царство ще не прийшло на Сіон. Ви ніколи не зможете сказати: «Я перестав молитися, бо мені не було за що молитися». По цей бік неба причин для молитви стільки, скільки зірок на небі.

А тепер я обіцяв сказати слово про те, чому саме МИ особливо повинні молитися, — і цим завершу проповідь. Улюблені друзі, ця церква повинна молитися безперестанку. У минулі роки ми славилися молитвою. Якщо якась церква колись і молилася, то це ця церква. Я міг би знайти чимало вад у деяких, хто заважає молитві, але все ж мушу сказати перед Божим лицем: я знаю й відчуваю, що в цій церкві багато років була жива молитва, і саме тому ми мали багато років миру й процвітання. Ми ні в чому не мали нестачі, бо не мали нестачі в молитві. Не сумніваюся, що ми могли б мати набагато більше, якби більше молилися; і все ж молитва тут була дуже могутня. А тепер, браття, припустімо, що у вас немає пастора, що проповідника не стало серед вас і що чорне сукно на цій кафедрі — не за покійним старшим церкви, а за самим проповідником: ви ж молилися б, чи не так? То хіба не будете ви молитися за мене, поки я живий? Якщо ви молилися б, щоб прийшов інший, то хіба не молитиметеся за мене, поки я тут? Я прагну виконувати своє служіння серед вас перед Божим лицем з усією ревністю, але не можу без ваших молитов; і як ви, коли б мене не стало, багато зітхали б і з молитвами просили наступника, так моліться за мене, поки я ще з вами. Улюблені, ви дуже ревно молилися за пастора, коли він хворів, і ваші молитви були йому розрадою й зціленням; то хіба не будете ви молитися за нього тепер, коли він може проповідувати Євангеліє, щоб його здоров’я було освячене для Божого служіння, а служіння істини було могутнім у здобуванні душ? Я прошу вас про це; думаю, я міг би навіть вимагати цього від вас. Благаю вас, браття, моліться за нас.

Припустімо знову, дорогі браття, що серед нас не було б навернень, — хіба ви не молилися б? А оскільки навернень дуже багато, хіба це причина покинути молитву? Невже ми менше поклонятимемося Богові через те, що Він дає нам більше? Замість однієї молитви, яка підносилася б, якби навернень не було, тепер має бути десять, коли Він і далі чинить спасіння серед нас.

Припустімо, що ми були б розділені й мали багато розколів, заздрощів і сварок, — хіба вірні не молилися б у гіркоті духу? То хіба ви не будете молитися тепер, коли немає поділів і є багато християнської любові? Певно, кажу знову, ви не станете гірше ставитися до Бога через те, що Він краще ставиться до вас. Це була б справжня нерозумність.

Припустімо, що сьогодні нас оточили б полчища гонителів і що омана звідусіль закрадалася б у наше середовище й шкодила нам, — хіба ви не молилися б, ви, що любите Господа? А тепер, коли ми живемо в мирні дні й омана, хоч і блукає довкола, не проникає до нашої кошари, хіба ви не будете ще більше спілкуватися з Господом? Скажу й утретє: невже ми молитимемося менше через те, що Бог дає більше? О ні, але що добріший Він до нас, то більше поклоняймося Йому й звеличуймо Його ім’я.

Саме тепер нам треба молитися, бо дехто холоне й повертається до своїх давніх гріхів. Нам треба молитися, бо ми багато робимо для Христа. Кожна ділянка праці діє на повну силу. Нам потрібне велике благословення на великі зусилля. Ми мали такі плоди молитви, що в людини, яка почула б про них уперше, задзвеніло б у вухах; наша історія як церкви не поступалася навіть самій апостольській історії: ми бачили, як Бог оголив Свою руку перед очима всього народу, і свідчення з цієї кафедри пішло аж до кінців землі, і тисячі знайшли Спасителя, — усе це у відповідь на численні молитви. Тож моліться безперестанку. О церкво в Табернаклі, тримай, що маєш, щоб ніхто не взяв твого вінця. О, будьмо й далі церквою, що молиться, щоб ми разом, пастор і народ, коли станемо перед судилищем Христовим, не були звинувачені в тому, що не молилися чи були недбалими в Господній праці. Щиро сподіваюся, що все це допоможе зробити завтрашній день молитви ще ревнішим і напруженішим; але ще більше молюся, щоб усі ми завжди були палкими, частими, наполегливими й постійними в молитві, молячись у Святому Дусі, в ім’я Ісуса.

УРИВОК ПИСЬМА, ПРОЧИТАНИЙ ПЕРЕД ПРОПОВІДДЮ — 1 Солунян 4:13-18 і 5.