Молитва в Дусі Святому

«в Духові сьвятому молїть ся». Юди 1:20.

ЦІ слова стоять в уривку, де апостол показує протилежність між нечестивими й побожними. Нечестиві глузують, говорять пихаті, пишномовні слова й ходять за своїми нечестивими пожадливостями, а праведні будують себе на своїй найсвятішій вірі та зберігають себе в Божій любові. Нечестиві виявляють отруту своїх сердець, нарікаючи й ремствуючи, а праведні виявляють новий принцип, що живе в них, — «молячись у Дусі Святому». Нечестивий носить у своїх устах полин, а з уст християнина капає чистий мед побожності. Кажуть, що павук знаходить отруту в тих самих квітах, з яких бджоли смокчуть мед, — так і нечестиві зловживають для гріха тими самими милостями, які побожні використовують на славу Божу.

Наскільки світло далеке від темряви, а життя від смерті, настільки віруючий відрізняється від нечестивого. Тримаймо цю протилежність дуже яскраво перед очима. Поки нечестиві стають іще нечестивішими, станьмо ми святішими, молитовнішими й побожнішими, кажучи разом зі старим добрим Ісусом Навином: «Нехай інші чинять, як хочуть, а я і дім мій служитимемо Господеві». Зверніть увагу, що наш текст стоїть у контексті в певному порядку. Праведні описані насамперед як ті, що будують себе на своїй найсвятішій вірі. Віра — перший Божий дар благодаті, корінь благочестя, основа святості, світанок побожності, — і саме їй треба віддати першу турботу.

Але ми не повинні затримуватися на перших засадах. Наш шлях — уперед! Що ж тоді йде по п’ятах за вірою? Хто первісток віри? Коли виноградна лоза віри набирає сили й приносить плід на святість, яке ж перше стигле гроно? Хіба не молитва — «молячись у Дусі Святому»? Не має віри той, хто не має молитви, а хто збагатився вірою, той незабаром збагатиться й благанням. Віра-мати й молитва-дитя рідко бувають одна без одної. Віра носить Молитву на руках, а Молитва черпає життя з грудей Віри. Зростання у вірі веде до палкості в благанні. Ілля спершу виявляє свою віру перед жерцями Ваала, а потім відходить, щоб боротися з Богом на Кармелі.

Уважно вивчіть наш текст і подивіться, що йде після слів «молячись у Дусі Святому». «себе в любові Божій хоронїть». Слідом за молитвою приходить постійне відчуття Божої любові до нас і піднесення нашої любові до Бога. Молитва будує жертовник, кладе в порядку жертву й дрова, а тоді Любов, мов священник, приносить святий вогонь із неба — і жертва спалахує полум’ям! Віра, як ми сказали, — корінь благодаті. Молитва — стебло лілеї, а любов — бездоганна квітка. Віра бачить Спасителя, молитва йде за Ним у дім, а любов розбиває алебастрову посудину з дорогоцінним миром і виливає його Йому на голову.

Однак є крок, що веде навіть далі за освячені радощі любові! Лишається ще вершинний камінь, щоб завершити будівлю, — це віра, сповнена очікування, — «дожидаючи милости Господа нашого Ісуса Христа до життя вічнього». Далекоглядна Надія підіймається сходами, які збудувала Віра, і, схилившись на колінах Молитви, дивиться крізь вікно, яке відчинила Любов, і бачить Господа Ісуса Христа, що приходить у Своїй славі й наділяє весь Свій народ вічним життям, яке має стати їхньою часткою. Бачите ж, яка цінна молитва: вона свідчить, що ми маємо віру, і водночас провіщає й підтримує силу та зростання любові.

Переходячи безпосередньо до тексту, зауважмо, що апостол говорить про молитву, але згадує лише один її рід. З певного погляду молитви бувають дуже різні. Гадаю, що жодні дві щирі молитви різних людей не можуть бути цілком однакові. Великі митці не часто повторюють ту саму картину — вони воліють виражати нові задуми щоразу, коли беруть до рук пензель. Так і Великий Митець, Святий Дух, Автор молитви, не часто створює на скрижалях сердець Свого народу дві молитви, що були б цілком однакові.

Молитви можна поділити на кілька різних родів. Є молитва відвернення, в якій ми благаємо відвернути Божий гнів і просимо Його відвернути Свою люту ярість, відвести Свою палицю, вкласти Свій меч у піхви. Такі молитви слід підносити завжди, коли треба побоюватися лиха і коли гріх викликав ревнивість Господа. Далі є молитви прохання, в яких ми просимо благословень і благаємо милостей від щедрої Божої руки та просимо нашого Небесного Отця задовольнити наші потреби за Своїм багатством у славі в Христі Ісусі. Є молитви особисті, в яких прохач благає переважно за себе. А є благання заступницькі, в яких прохач, як Авраам, заступається за Содом або просить, щоб Ізмаїл жив перед Богом.

Ці молитви за інших треба множити так само, як і молитви за себе, щоб ми не зробили престол благодаті місцем для показу духовного егоїзму. Молитва може бути прилюдна чи потаємна, голосна чи мовчазна, довга чи коротка, мов раптовий вигук. Молитву можна приправити сіллю визнання або напахтити подякою. Її можна співати під музику або виплакати зі стогоном. Скільки квітів улітку, стільки й різновидів молитви! Та хоч молитви бувають усіх цих родів, в одному вони всі єдині, якщо вони приємні Богові: кожна з них мусить бути «в Дусі Святому».

Молитва, яка не в Святому Дусі, — у тілі. Народжене від тіла є тіло, і нам сказано, що ті, хто в тілі, не можуть догодити Богові. Усе, що походить від нашої зіпсованої природи, осквернене й зіпсоване і не може бути приємне найсвятішому Богові. Якщо навіть небеса нечисті в Його очах, то як можуть бути приємні Йому молитви, народжені від землі? Насіння угодної побожності мусить походити з небесної комори. Лише молитва, яка йде від Бога, може дійти до Бога! Голуб понесе листа тільки до тієї голубні, звідки він вилетів, — так і молитва повернеться на небо, якщо вона прийшла з неба. Ми мусимо пускати Господні стріли назад до Нього.

Те бажання, яке Він пише на нашому серці, зворушить Його серце й зведе благословення, але бажання тіла не мають над Ним жодної сили. Прагнучи закарбувати цю велику Божу істину в думках моїх братів і сестер цього ранку, я використаю кілька слів нашого тексту п’ятьма способами.

I. Спершу ми використаємо текст як ТИГЕЛЬ, щоб випробувати в ньому наші молитви. Благаю вас, досліджуйте себе з суворою ретельністю! Використайте текст як горнило, піч, пробний камінь чи тигель, щоб розпізнати, чи були ваші молитви справжніми, чи ні! Ось випробування: чи справді це було — «молячись у Дусі Святому»? Брати й сестри, нам нема потреби судити тих, хто молиться незрозумілими молитвами, молитвами чужою мовою, молитвами, яких вони самі не розуміють. Ми й без жодного обговорення знаємо, що молитва, якої не розуміють, не може бути молитвою в Дусі, бо в неї не входить навіть власний дух людини, — то як же там може бути Дух Божий?

Таємничі слова чи латинська тарабарщина священиків не можуть піднестися перед Бога й бути прийняті! Тож залишмо наш суд для самих себе. Можливо, тут присутні ті, хто з самого дитинства звик користуватися завченою формою молитви. Ви, мабуть, не наважилися б піти до своїх щоденних справ, не проказавши цієї форми біля ліжка. Ви боялися б заснути ввечері, не проказавши слів, які поставили собі за правило повторювати. Мої дорогі друзі, чи можна мені поставити вам запитання — і чи спробуєте ви чесно на нього відповісти? Чи молилися ви в Святому Дусі? Чи мав Святий Дух бодай якийсь стосунок до цієї форми? Чи справді Він дав вам відчути її серцем? Хіба не може бути, що ви глузували з Бога урочистим звуком на бездумному язиці? Хіба не ймовірно, що через те, як машинально людина починає повторювати добре знайому форму, в ній може не бути ані краплі серця — і ані найменшої щирості?

Хіба Бог не гидує жертвою, в якій немає серця? Сумна була б річ, якби ми своїми молитвами примножили свої гріхи! Дуже гіркий був би той факт, якби виявилося, що, схиляючи коліна в тому, що ми вважали служінням Богові, ми насправді ображали Бога неба, вимовляючи слова, які не могли не бути Йому огидні, бо наші серця не йшли разом з нашими устами! Будьмо певні: якщо сімдесят років ми пунктуально виконували свої молитовні вправи за книжкою чи за завченою формою, то могли за всі ці сімдесят років жодного разу так і не помолитися! І весь цей час ми могли в Божих очах жити нечестивим, безмолитовним життям, бо ніколи не поклонялися Богові, Який є Дух, у дусі й правді, і ніколи не молилися в Святому Дусі! Судіть самих себе, брати й сестри, щоб вас не було засуджено!

Але хіба серед нас немає інших, хто ніколи не користувався писаною молитвою? Хто з самого раннього дитинства уникав молитовних форм і навіть гидував ними, але, проте, має не менше підстав, ніж інші, випробувати свою молитву? Ми виголошували молитви без підготовки, і ці молитви неминуче вимагали хоч трохи роботи розуму, хоч трохи уваги, — але й у них ми могли бути безсердечні. Гадаю, ми добре знаємо, що можна настільки звикнути до молитви без підготовки, що вона буде насправді анітрохи не кращою, ніж якби ми повторювали завчене. Практикою можна набути такої плавності, що мова людини дзюркотітиме п’ять чи десять хвилин, а то й чверть години, а серце тим часом блукатиме в марноті чи застоюватиметься в байдужості! Тіло може стояти на колінах, а душа — летіти на крилах далеко від престолу благодаті.

Дослідімо, наскільки наші прилюдні молитви були в Святому Дусі. Проповідник, що стоїть тут, благає Бога дослідити його в цьому. Якщо він просто виконував обов’язок прилюдної молитви, бо це його службовий обов’язок — вести молитву громади, то йому доведеться багато в чому дати звіт перед Богом: провадити молитву цього величезного зібрання, не шукаючи допомоги Святого Духа, — гріх не легкий! А що сказати про молитви на молитовних зібраннях? Хіба багато з них — не самі лише слова? Краще б наші друзі взагалі не говорили, ніж говорили в тілі!

Я певен, що єдина молитва, до якої може приєднатися побожний слухач і яка приємна Богові, — це та, що справді є молитвою серця, по суті молитвою душі, — молитва, до якої спонукає нас Святий Дух. Усе інше — це биття повітря і марна трата часу. Брати мої, я дякую Богові, що в цій церкві так багато тих із вас, хто обдарований у молитві, і я бажав би, щоб кожен член кожної християнської церкви міг молитися прилюдно. Ви всі повинні старатися це робити, і ніхто з вас не повинен цього кидати, хіба що це стане цілком неможливим. Але, о брати мої, що молитеся прилюдно, чи не буває іноді з вами так, як і з іншими з нас, — що це вправляння дару, а не виплив Божої благодаті? А якщо так, просіть Господа простити вам таку молитву й дати вам силу чекати на Нього в силі Святого Духа.

Не забуваймо уважно дослідити й наші більш особисті молитви, наші благання при сімейному жертовнику, а понад усе — наші молитви в тій маленькій кімнатці, яку ми присвятили спілкуванню з Богом. О брати й сестри, нам могло б стати гидко від наших молитов, якби ми тільки побачили, які вони вбогі! Бувають часи, коли так солодко й благословенно вхопитися за роги жертовника й відчути, що кров, якою окроплено жертовник, окропила й тебе, — що ти говорив з Богом і переміг! О, яке це благословення — вхопитися за Ангела Заповіту й боротися з Ним навіть година за годиною, кажучи: «Не пущу; мусиш благословити мене»! Але боюся, що це буває не постійно. Про такі хвилини можна сказати, що вони — як відвідини ангелів: рідкі й нечасті.

Тож, брати мої, покладіть свої молитви в цей тигель — «молячись у Дусі Святому». Ви вкинете багато металу, а чистого золота вийде небагато. Прийдіть і покладіть свої молитви на цей тік і обмолотіть їх цим текстом — «молячись у Дусі Святому». І о, скільки ж буде соломи й полови, і як мало добре провіяного зерна! Прийдіть і погляньте крізь це вікно на ниви нашої побожності, що позаростали кропивою, і терням, і будяками, — пустеля самих лише зовнішніх обрядів! І яка ж мала та ділянка, обгороджена благодаттю, яку Сам Бог Святий Дух розчистив, і скопав, і засадив, — на якій плід молитви доведено до досконалості!

Нехай наш Небесний Отець навчить нас смирятися в Його присутності, коли ми подумаємо, як мало навіть із найкращого в нас витримає випробування Його всевидющих очей; і нехай ті з нас, хто є Його святими, знову прийдуть до Нього й попросять, щоб Він сповнив нас Своїм Духом і прийняв нас у Своєму Сині!

II. Далі ми скористаємося цим текстом як ПІДКРІПЛЕННЯМ. Для християнської душі дуже втішно думати, що Бог пильнує Свій народ і не сидить байдужим глядачем його боротьби й труднощів. Наприклад, Він уважно стежить за нами, коли ми молимося. Він знає, що молитва, хоч мала б бути найлегшою справою на світі, такою не є. Він знає, що нам, які так часто блукаємо, не завжди легко наблизитися до Нього в істинному дусі благання, — і дивиться на це зі співчуттям, що схиляється до нас. Яке дорогоцінне слово для сердець дуже немічних і зламаних: «Він бо знає постать нашу, памятає, що ми з пороху взялися». І ще інше: «Як батько милосердується над дїтьми, так милосердується Господь над тими, що бояться його».

Він зважає на наші немочі й на наші невдачі в ділі благання. Він бачить, як Його дитина падає, пробуючи ходити, і помічає сльози, якими вона оплакує свою неміч. «Очі Господнї на праведних, і уші його на молитву їх». Але в тексті є ще солодша думка, а саме: розглянувши ці наші невдачі, багато з яких грішні, наш Господь не гнівається на нас через них. І замість того щоб запалати гнівом, Він зворушується жалем до нас і любов’ю до нас. Замість того щоб сказати: «Якщо не вмієш молитися, то нічого не одержиш. Якщо тобі бракує

благодаті навіть на те, щоб просити як належить, Я зачиню перед тобою ворота милосердя». Ні, Він знаходить засоби, щоб привести кульгавих і вигнаних у Свою присутність! Він навчає неосвічених, як молитися, і зміцнює немічних Своєю власною силою!

І в цьому Він також творить чудеса, бо засоби, якими Він допомагає нашій немочі, гідні найбільшого подиву. Цієї допомоги не знайти в книжці чи в проказуванні певних слів у певних освячених місцях — вона в милостивій допомозі Самого Бога, бо хто ж Той, про Кого говорить текст, як не Бог? Святий Дух, третя Особа преславної Трійці, допомагає нам у наших немочах, заступаючись за нас стогнаннями невимовними! Це знак дивовижної милості, що Бог не лише відповідає на наші молитви, коли їх уже піднесено, а й Сам складає наші молитви за нас! Коли Цар каже прохачеві: «Виклади свою справу переді мною, і я сповню твоє бажання», — це доброта. Але коли він каже: «Я буду твоїм писарем. Я сам напишу твоє прохання за тебе. Я вберу його в належні слова й доречні вирази, щоб твоє прохання було складене так, аби його прийняли», — це доброта, що сягає найвищої межі!

І саме це Святий Дух робить для нас, бідних, неосвічених, хитких, немічних синів людських. З виразу «молячись у Дусі Святому» я маю зрозуміти, що Святий Дух справді готовий допомагати мені молитися, — що Він скаже мені, як молитися! І що коли я дійду до того місця, де зупинюся й не зможу висловити своїх бажань, Він з’явиться в моїй скруті й заступатиметься в мені стогнаннями невимовними. Ісуса в Його смертельному борінні підкріпив ангел — а вас підтримуватиме Сам Бог! Аарон і Ор підтримували руки Мойсея, але Сам Святий Дух допомагає вам у ваших немочах!

Мої любі брати й сестри в Христі, ця думка не потребує жодних прикрас красномовства! Прийміть її як злиток офірського золота й цінуйте її. Вона безцінна, понад будь-яку ціну. Сам Бог, Святий Дух, зволяє допомагати вам, коли ви стоїте на колінах, і хоч би ви не вміли зв’язати двох слів у звичайній розмові з людьми, Він допоможе вам говорити з Богом! Так, і якщо біля Престолу милосердя вам забракне слів, то не забракне суті, бо ваше серце переможе. Бог не потребує слів. Він ніколи не читає наших прохань за їхнім зовнішнім висловом, а за внутрішнім стогоном. Він помічає тугу, прагнення, зітхання, зойк.

Пам’ятайте, що зовнішнє в молитві — це лише шкаралупа, а внутрішнє — її справжнє ядро і суть. Якщо молитва лине до Неба в пісні многолюдного зібрання, під могутні звуки величної музики, вона анітрохи не приємніша Богові, ніж тоді, коли виривається гірким зойком муки з осиротілого духу. Той зойк, такий нестрійний для людських вух, — музика для вух Божих:

«У зітханні чує Він музику, І красу — у сльозі». Отож зважте на це й утіштеся.
III. Далі текст може послужити нам КАРТОЮ, що вказує шлях у молитві. Тут мені доведеться говорити довше. Молячись як? За книжкою? Без книжки? Прилюдно? Наодинці? В дорозі? Вдома? На колінах? Стоячи? Сидячи? Уклякнувши? Про це нічого не сказано! Поставу, місце й час цілком залишено на наш розсуд. Немає жодного припису, крім одного — «в Духові сьвятому».

Це неодмінне. Коли це є, все інше анітрохи не важить. Якщо це молитва в Дусі Святому, решта може бути як завгодно. Що ж означає молитися в Дусі Святому? Це слово можна перекласти і як «Духом Святим», і як «через Духа Святого», і як «в Дусі Святому». І цей вираз означає, по-перше, молитися в силі Святого Духа. Тілесний розум нічого про це не знає. Для невідродженої людини я з тим самим успіхом міг би говорити про це верхньонімецькою, як і англійською. Але відроджені люди, народжені від Духа, які живуть у світі Духа, знають про спілкування між їхнім духом і Святим Духом, Який нині перебуває посеред Церкви Божої.

Ми знаємо, що Божественний Дух без жодних звуків промовляє в наших серцях. Ми знаємо, що без мови, яку можуть почути вуха, Він здатен дати нашій душі відчути Його присутність і зрозуміти Його задум. Він огортає нас духовною тінню Свого впливу, забарвлюючи наші думки й почуття відповідно до Свого задуму й волі. Це великий духовний факт, який християнин знає напевно: Святий Дух, Божественний Дух, часто спілкується з духовними умами й передає їм Свою силу. Наш новонароджений дух має в собі певну міру сили, але ця сила ніколи не виявляється і не розкривається повністю, хіба що Дух Божий оживляє наш дух і спонукає його до дії.

Наш дух молиться, але тому, що його осіняє й сповнює сила Святого Духа. Зараз я не можу докладно пояснити себе, але маю на увазі ось що: якби я як людина міг прийти до Престолу благодаті й молитися лише так, як молилася б моя тілесна природа, така молитва була б неприйнятною. Але коли я приходжу до Престолу милосердя і моя нова природа молиться так, як Святий Дух дає мені молитися, тоді моя молитва матиме успіх у Бога. Якщо я перед Богом біля престолу зроблю те, що може зробити тіло й кров, і не більше, то я не зробив нічого, — бо народжене від тіла не підноситься вище за тіло.

Але якщо, коли я приходжу до Престолу небесної благодаті, вічний Божий Дух промовляє до моєї душі й підносить її з мертвої рівнини занепалого людства; і якщо Він підіймає її, щоб вона сповнилася Божественною силою, — якщо той Дух є в мені джерелом води, що тече в життя вічне, якщо я приймаю те Божественне світло й силу Святого Духа, — і якщо в Його силі я палко наближаюся до Бога, то моя молитва неодмінно переможе в Бога! Цю силу може мати кожен християнин. Нехай Бог дасть її тепер усьому Своєму народові, щоб усі вони молилися в Дусі!

Це, думаю, одне зі значень тексту — молитися в силі Духа. Але, безперечно, головний зміст тексту — молитися в Дусі щодо самого предмета молитви. Ми не завжди знаємо, про що молитися, і, брати й сестри, якби ми утримувалися від молитви кілька хвилин, доки не дізнаємося, це було б добре й мудре правило. Звичка, якої ми набули в молитві без підготовки, — завжди відразу молитися про те, що просимо, без жодної миті зупинки, щоб подумати, про що ж ми збираємося просити, — дуже шкодить духові молитви. Я хотів би, коли я наодинці, приділити кілька хвилин, щоб обміркувати, чого я проситиму в Бога, бо інакше, як мені здається, це все одно що домагатися аудієнції в когось із державних міністрів, щоб попросити про щось, що спаде нам на думку тієї хвилини.

Як вам сподобалося б отримати аудієнцію в лорда Дербі, а тоді раптом почати міркувати, по що ж ви, власне, прийшли? Звичайний здоровий глузд, безперечно, сказав би: зачекай трохи, доки не складеш свою справу в думках, і тоді, коли сам ясно знатимеш, чого хочеш, ти зможеш попросити того, чого потребуєш. Хіба ж не слід нам чекати на Бога в молитві, просячи Його відкрити нам, про які саме речі нам належить благати Його? Остерігайтеся молитов навмання! Ніколи не робіть із благання справи випадку. Приходьте до Престолу благодаті, розумно усвідомлюючи, чого саме вам треба.

Добре нам у молитві, коли Святий Дух веде наш розум. Хіба не знають усі духовні люди того, що в певних речах вони почуваються зв’язаними, а вільними — лише в іншому напрямку? Тож нехай вони коряться Святому Духові й моляться так, як Він спрямовує, бо Він знає, про що нам слід просити. То що ж тоді? Мої любі брати й сестри, моліться про те, до чого спонукає вас Бог Дух, і будьте дуже чутливі до впливу Святого Духа. Мені подобається образ, який ужив Томас Шилліто у своєму «Житті», коли казав, що хотів би, аби його розум був, як корок на воді, чутливий до кожного руху Духа Божого. Добре було б бути такими чутливими до Духа Божого, щоб найлегший Його подих викликав брижі на морі нашої душі й рухав її так, як того хоче Дух.

Ми досягли високого стану освячення, коли Бог Дух і наш власний внутрішній дух цілковито в злагоді. Нехай нас буде введено в той невимовно блаженний стан! Ми молимося неправильно, якщо думаємо, чого нам хочеться і чого ми бажаємо, а тоді просимо цього в самолюбній свавільності. Ми молимося як слід, коли погоджуємося з тим, що є думкою Духа, і говоримо так, як Він спонукає нас говорити. Ми неодмінно збагатимося добрими речами, коли чекатимемо, щоб навіть сам предмет наших благань одержати цілком від Нього. Господи, навчи нас молитися! Вклади думки в наш розум, бажання — в наші серця, і самі слова — в наші уста, якщо на те Твоя воля, щоб усі наші молитви були молитвою в Дусі, а не в тілі.

Головне в молитві в Дусі має полягати не лише в силі Духа чи в тому, що Дух навчає нас, про що молитися, а в тому, що Дух допомагає нам у самому способі молитви. Зважте, брати й сестри, скільки є способів молитися, огидних Богові, — зважте на них і уникайте їх! Є лише один спосіб молитви, який Господь приймає. Ви знаєте, який він. Я коротко опишу його ознаки. Хто приходить до Бога, мусить пам’ятати, що Він — «Дух, і що ті, хто поклоняється Йому, мусять поклонятися Йому духом і правдою, бо Отець таких шукає, щоб поклонялися Йому». Найперша неодмінна умова молитви — молитися в правді, а ми не молимося в правді, якщо Дух Божий не веде наш марнотний розум до щирості й справжності побожного служіння.

Молитися в правді — це ось що: не вживати порожніх молитовних виразів, а мати на увазі те, що кажемо. Це коли серце бореться з Богом і здіймається від сильних прагнень. І де ж ви знайдете таку молитву, як не в духовній людині, коли її рухає Святий Дух? Тілесна людина, якщо вона досить нерозумна, може проспівувати молитву. Тілесна людина може «прочитати службу» і «відбути обов’язок» не гірше за будь-кого, хто вміє читати книжку, але вона не молиться! Жодна молитва не може вийти від неї. Лише духовна людина вміє зітхати й прагнути, і волати в найглибшому серці, у світлиці своєї душі перед Богом, — але й вона не робитиме цього, якщо Дух Істини не поведе її в щирості до таємниці сердечної молитви.

Молитися в Дусі Святому — це молитися палко. Холодні молитви, мої брати й сестри, самі просять Господа не чути їх! Ті, хто не благає палко, не благають зовсім. Говорити про ледь теплу молитву — все одно що говорити про ледь теплий вогонь! Вона неодмінно має бути розпечена до червоного. Справжня молитва випалена в душі людини, ніби розпеченим залізом, і потім виходить із душі, як жар ялівцевого вугілля, що пашить найлютішим жаром. Таких молитов не може дати ніхто, крім Святого Духа. Я чув із цього місця молитви, яких ніколи не зможу забути, та й ви їх ніколи не забудете.

Минулого січня й лютого бували хвилини, коли декому з наших братів було дано молитися з такою силою, що ми схилялися в смиренні, а потім зносилися, наче на орлиних крилах, у силі благання! Є спосіб молитися з силою, коли людина ніби хапається за одвірки небесної брами, як Самсон ухопився за стовпи храму, і здається, що вона радше обвалить усе на себе, ніж упустить благословення. Відважна це річ, коли серце присягає: «Не відпущу Тебе, доки не благословиш мене». Оце і є молитва в Дусі Святому. Нехай же ми навчимося мистецтва приносити дієву, ревну молитву!

Далі, у молитві конче потрібно, щоб ми молилися наполегливо. Кожен може швидко пробігти ривком, але витримати темп милю за милею — ось де боротьба! Так і деякі палкі душі можуть часом молитися дуже ревно, але встояти в молитві — хто зможе, якщо Дух Божий не підтримує його? Смертні духи слабнуть і втомлюються. Хід самої лише тілесної побожності подібний до ходу слимака, що тане, повзучи. Тілесні уми йдуть уперед, а їхня побожність стає дедалі меншою й жалюгіднішою, і вони вигукують: «Скілько ж то працї!» Та коли Святий Дух наповнює людину й веде її до молитви, вона набирає сили, просуваючись уперед, — і стає ще ревнішою навіть тоді, коли Бог зволікає з відповіддю! Що довше зачинена брама, то завзятіше вона стукає молотком, аж доки її молитва не загримить! І що довше Ангел зволікає, то рішучіше вона налаштована: якщо вже вхопила Його мертвою хваткою, то ніколи не відпустить Його без благословення.

Прекрасна в Божих очах сльозлива і водночас непереможна настирливість. Ісус радіє, коли за Нього вхоплюється той, хто каже: «Я не можу прийняти „ні“ як відповідь; це благословення мені конче потрібне, бо Ти обіцяв його і Ти навчив мене просити про нього, і я не повірю, що Ти можеш зректися Власного слова». Певно, нам потрібен Святий Дух, щоб Він допомагав нам так молитися. Молячись у Дусі, ми неодмінно молитимемося у святому настрої душі. Брати і сестри, чи буває, що ваші думки розпорошуються? «Ах, — кажете ви, — цікаво, коли ж вони не розпорошуються». Наважуся сказати, що ви прийшли до цього дому обтяжені, хоча дорогою казали: «Яка благословенна неділя, я відчуваю Божу присутність».

Потім на сходах вас зустрів якийсь пустий пліткар і розповів порожню байку, яка вас розсіяла. Ви навіть можете спокійно сісти тут, а тоді спогад про дитину вдома чи пам’ять про те, що хтось сказав тижнів шість тому, так збентежить ваш розум, що ви не зможете молитися. Але коли приходить Святий Дух, Він бере бича з мотузків, виганяє з храму тих, хто продає і купує, і звільняє його для Бога. І тоді ви можете прийти зі святим, побожним настроєм душі, твердо й непохитно зосередженим на великій меті — наближенні до Бога. Це і є наближатися до Нього в Дусі. О, якби більше такої благословенної, нічим не збуреної побожності!

Однак я не міг би закінчити опис молитви в Дусі, якби не сказав, що це означає молитися смиренно, бо Святий Дух ніколи не надимає нас гордістю. Він — Дух, що викриває гріх, і тому схиляє нас у каятті та в розбитості духу. Ми мусимо молитися перед Богом, як смиренний митар, інакше ніколи не вийдемо виправданими, як вийшов він. Ми ніколи не заспіваємо Gloria in Excelsis, якщо не молитимемося до Бога De Profundis, — з глибин мусимо ми кликати, інакше ніколи не побачимо слави на висотах! Справжня молитва мусить бути сповнена любові, якщо це молитва в Дусі Святому. Молитва має бути напахчена любов’ю, просякнута любов’ю — любов’ю до наших братів-святих і любов’ю до Христа. Більше того, це мусить бути молитва, сповнена віри. Дієва, ревна молитва людини перемагає лише тоді, коли вона вірить у Бога, а Святий Дух є Автором віри в нас; Він плекає і зміцнює її, щоб ми молилися, вірячи Божим обітницям.

О, якби це благословенне поєднання чудових благодатних чеснот, безцінних і солодких, як пахощі купця, пахло в нас, бо сила Святого Духа вилита в наші серця! Час мені не дозволяє, тож я мушу відмовитися від повного опису того, що таке молитва в Дусі Святому, але сподіваюся, що ви матимете її і так її зрозумієте.

IV. По-четверте, я використаю цей текст як ХЕРУВИМА, що звіщає про наш успіх у молитві. Молитися в Дусі — благословенні слова! Отже, з такою молитвою абсолютно певно, що я неодмінно матиму успіх перед Богом у молитві. Якби моя молитва була моєю власною молитвою, я, може, не був би в ній такий певний. Але якщо молитва, яку я промовляю, — це власна Божа молитва, написана на моїй душі, то Бог завжди єдиний із Самим Собою — і те, що Він пише на серці, написане там лише тому, що воно написане в Його задумах.

Один старий богослов сказав, що молитва — це тінь Всемогутності. Наша воля, коли на неї впливає Бог Святий Дух, є показником Божої волі. Коли Божий народ молиться, то це тому, що благословення вже йде, і їхні молитви — тінь прийдешнього благословення! Будьте певні цього, брати і сестри: Бог ніколи не зраджував Самого Себе! Він ніколи не заперечував в одному місці того, що сказав в іншому. Ми з вами можемо суперечити самі собі не лише через неправдивість, а й навіть через неміч.

Ми можемо не встояти у своєму слові, можемо забути, що сказали, — і тому деінде сказати щось таке, що йому суперечить, — але Бог не знає ні немочі пам’яті, ні мінливості волі. Що Він обіцяв учора, те виконує сьогодні. Що сказав в одному місці, те проголошує в іншому. Тож якщо Бог сказав у моєму серці: «Молися за такого-то», — то це тому, що Він сказав це в книзі Своїх постанов. Письмо Божого Духа в серці завжди збігається з письмом долі в книзі Божого вічного задуму. Будьте певні: ви не можете не мати успіху, коли поклали свою душу перед Господом, як аркуш паперу, і попросили Його писати на ній! Тоді це вже не просто ваша власна молитва, а Дух, що заступається у вас згідно з Божою волею.

У такий час вам не треба казати: «Сподіваюся, Бог відповість на молитву». Він відповість — Він зобов’язався це зробити. Це різновид невір’я — казати: «Не знаю, чи вірний Господь Своїй обітниці, чи ні, але сподіваюся, що вірний». Він вірний! Нехай Бог буде правдивий, а всяка людина — неправдива. О, якби більше з вас випробували Його так, як довелося декому з нас, ви мусили б сплеснути руками від здивування й сказати: «Воістину, хай що інше не є фактом, але це факт, що Бог, Який сидить на найвищих небесах, слухає зойк Свого народу і дає йому за бажанням його серця». Якщо Дух навчає вас молитися, то так само певно, як двічі два — чотири, Бог дасть вам те, чого ви шукаєте.

V. І насамкінець я використаю цей текст як КОЛЕСНИЦЮ, щоб нести наші душі вперед у радісному ділі молитви. Діло, призначене нам сьогодні й завтра, — це молитва в Дусі. Брати і сестри, декому з нас радісно вірити, що Дух Божий — Автор великої хвилі молитви, яка нині накочується на церкви, до яких ми належимо. Це не ми вигадали чи спланували, а це був порух Божого Святого Духа на кількох братах, які забажали провести день в урочистій молитві й знайшли в цьому таке благословення, що не могли не розповісти про нього іншим!

Тоді й інші самі собою зворушилися, і без жодного слова заперечення чи розбіжності думок усі сказали: «Амінь. Зберімося й ми разом на молитву». Нашій конфесії було дано дух братньої доброти, однодумності й любові, а потім і дух палкого бажання звести благословення від Бога. Ми пам’ятаємо час, коли так не було. Ми пам’ятаємо час, коли день посту й молитви, якщо й не зневажали б, то принаймні не цінували б так, як цінуватимуть тепер. Ми однодушні в цій справі, і я знаю з листування з багатьма християнами, що чимало Божих людей уже почуваються так, ніби вони особливо перебувають у молитві, — ніби тепер молитися їм зовсім не важко, ніби саме їхнє дихання тепер — видихати палкі прагнення про пробудження святих і навернення грішників.

Брати і сестри цієї церкви, ви мали Божу присутність. Багато років вам було даровано багато «молитви в Дусі Святому», і ви на власні очі бачили великі речі, які Бог учинив у відповідь на благання. Невже хтось із вас тепер відступить? Невже знайдеться сьогодні чи завтра хоч один чоловік, який не буде ревним у молитві? Невже хоч один чоловік чи навіть одна дитина, що в єдності з цією церквою, буде теплою в молитві? Я сказав би: не грішіть проти Господа, ухиляючись від того, щоб разом із вашими братами й сестрами підійти до престолу благодаті. Не прогнівайте Господа, щоб Він не позбавив вас благословення за те, що ви самі позбавляєте себе участі в цьому ділі.

Дорогі друзі, саме тоді, коли всі вони були однодушно вкупі, раптом почули шум, мов від буйного вітру, що віє. Ми не можемо бути всі в одному місці, але принаймні будьмо всі однодушні. Що? Ви кажете, що вам нема про що молитися? Що? Немає ненавернених дітей, неспасенних друзів, сусідів, які досі в темряві? Що? Жити в Лондоні й не молитися за грішників? Де ж ви живете? Невже в якійсь безмежній пустелі, серед «якоїсь безмежної суцільної тіні», куди до вашого вуха ніколи не долітала чутка про гріх і невігластво? Ні, ви живете серед мільйонів — мільйонів безбожних! Мільйонів, які зневажають Бога, що створив їх! Мільйонів, які зневажають Євангеліє Христове!

Мільйонів, а не тисяч! Почуйте це слово і спробуйте збагнути, що воно означає! Мільйонів, які живуть без Бога й без надії і йдуть до пекла! До того ж по всьому королівству ширяться небезпечні лиха. Чи треба мені постійно нагадувати вам про них? Невір’я, що носить митру, і папство, що захоплює місце протестантизму! На вас нападають вовк і лев, змій і ведмідь! Усі види зла виходять, щоб напасти на

Церкву. Не молитися? Якщо ви не молитиметеся, чи скажу я: нехай вам болить за вашу недбалість? Ні, я не смію навіть найменшим відтінком говорити так, ніби накликаю на вас горе, але горе прийде на вас, будьте певні! Якщо не скажу цього я, то скаже Бог у цю саму годину. «Прокляніть Мероз, — сказав Господь, — бо не прийшли вони на поміч Господеві, на поміч Господу проти сильних».

Ми не просимо вас у цьому разі жертвувати зі свого багатства. А якби й просили, то Господь Ісус має на нього право, і ви мали б щедро його віддати. Не просимо ми також, щоб усі ви сьогодні проповідували. Якби просили, то дехто з вас міг би відмовитися через брак здібностей. Але ми вимагаємо ваших молитов, і нам не можна відмовити! Не вмієте молитися? Тоді ви без благодаті, без Христа, без надії, загублені, — і я не проситиму вас приєднатися до нас! Але спершу прошу вас: ідіть до Бога самі за себе. А якщо ви християнин, ви можете молитися. Бідність не робить вас бідним у молитві. Брак освіти не мусить заважати вам на колінах. Брак становища й рангу в суспільстві не буде вам на перешкоді, коли ви маєте справу з Богом, Який чує бідного, коли той кличе, і відповідає йому щедрим даром Божественної благодаті!

Брати і сестри, якщо ви любите Христа, якщо ви колись відчули, як Його любов вилилася у ваше серце. Якщо ви обмиті Його кров’ю. Якщо ви спасені Ним від гніву. Якщо ви нові створіння в Ньому. Якщо ви сподіваєтеся врешті побачити Його обличчя і бути прийнятими, — я міг би поставити це перед вами як вимогу! Але я наполягаю на цьому як на братньому благанні — приєднуйтеся до нас у молитві в Дусі Святому! Невже хтось відсахнеться? Тоді стережіться: якщо ви відмовляєтеся єднатися з братами в молитві, то щоб, коли захочете закликати, не опинитися в тісноті й замкненим у в’язниці! Стережіться, щоб, відмовляючись молитися тепер, коли прийшов Дух Божий, ви згодом не відчули себе позбавленими втішної присутності Святого Духа і не побачили, що солодкість побожності відійшла від вас.

Нехай Господь пошле благословення. Він мусить його послати — наші серця розіб’ються, якщо Він не пошле! Ми відчуваємо, що воно йде. Ми вхопилися за обітницю. Ми благали Єгову! Ми посилалися на кров Ісуса! Ми посилаємося на неї й тепер! Ми маємо намір не припиняти такого благання, доки не прийде благословення, і можемо покладатися на те, що небесний дощ незабаром зійде! Він не сказав родові Якова: «Шукайте лиця Мого надаремно». Брати і сестри, будьте сповнені надії, і нехай ми одностайно приєднаємося до молитви в Дусі Святому!

Нехай Господь благословить вас, дорогі друзі, у цьому, заради Ісуса.