Престол благодаті

«Престол благодати».—Євреїв 4:16

Ці слова вкраплені в той благодатний вірш: «Приступаймо ж з одвагою до престола благодати, щоб прийняти милость і знайти благодать на поміч зачасу»; вони — самоцвіт у золотій оправі. Справжня молитва — це наближення душі через Духа Божого до престолу Божого. Це не вимовляння слів і не саме лише відчуття бажань, але рух бажань до Бога, духовне наближення нашого єства до Господа, нашого Бога. Справжня молитва — не просто розумова вправа і не голосовий виступ, вона незрівнянно глибша — це духовне спілкування з Творцем неба і землі. Бог є Дух, незримий для смертного ока, і збагнути Його може лише внутрішня людина; наш дух у нас, народжений Святим Духом при нашому відродженні, розпізнає Великого Духа, спілкується з Ним, підносить Йому свої прохання і приймає від Нього відповіді миру. Це духовна справа від початку до кінця; її мета й призначення зупиняються не на людині, а сягають Самого Бога.

Для такої молитви потрібна дія Самого Святого Духа. Якби молитва була лише справою уст, то щоб молитися, нам вистачало б подиху в ніздрях; якби молитва була лише справою бажань, то багато чудових бажань легко відчувають навіть люди природні; але коли йдеться про духовне бажання, про духовне спілкування людського духа з Великим Духом, тоді Сам Святий Дух мусить бути присутній у ній від початку до кінця, щоб допомагати в немочі, давати життя і силу, — інакше справжня молитва ніколи не буде піднесена: те, що принесуть Богові, носитиме ім’я і матиме вигляд молитви, але внутрішнє життя молитви буде далеко від нього.

Крім того, зі зв’язку нашого тексту ясно, що для прийнятної молитви необхідне посередництво Господа Ісуса Христа. Як молитва не буде справжньою молитвою без Духа Божого, так вона не буде переможною молитвою без Сина Божого. Він, Великий Первосвященик, мусить увійти за завісу замість нас; ба більше — через Його розп’яте тіло завіса мусить бути зовсім знята; бо доти ми відлучені від живого Бога. Людина, яка всупереч ученню Писання намагається молитися без Спасителя, ображає Божество; а той, хто уявляє, що його власні природні бажання, піднісшись перед Бога не окропленими дорогоцінною кров’ю, будуть приємною жертвою перед Богом, помиляється; він приніс не таку жертву, яку Бог може прийняти, — так само, як коли б він звернув шию псові чи приніс нечисту жертву. Витворена в нас Духом, піднесена за нас Христом Божим, молитва стає силою перед Всевишнім, — але інакше ніяк.

Дорогі друзі, щоб збудити вас сьогодні вранці до молитви і щоб ваші душі наблизилися до Престолу Благодаті, я маю намір узяти ці кілька слів і розглянути їх так, як Бог дасть мені сили. Ви почали молитися; Бог почав відповідати. Цей тиждень був дуже пам’ятним в історії нашої церкви. Більше людей, ніж будь-коли раніше за один раз, вийшли вперед, щоб визнати Христа, — це така ж очевидна відповідь на благання Божого народу, ніби рука Всевишнього простяглася з неба й подала нам благословення, яких ми просили. Тож продовжуймо в молитві, так, набираймося сили в заступництві, і що більше маємо успіху, то ревніше прагнімо ще більшого й більшого. Не будьмо стиснені у власних серцях, бо ж ми не стиснені в нашому Богові. Це добрий день і час радісної звістки, і оскільки Цар прихиляє до нас Своє вухо, я дуже прагну, щоб ми говорили Йому про тисячі інших; щоб і вони, у відповідь на наші благання, були наближені до Христа.

Розглядаючи сьогодні вранці цей текст, я візьму його так: по-перше, ось престол; потім, по-друге, ось благодать; тоді ми поєднаємо їх і побачимо благодать на престолі; а поєднавши їх в іншому порядку, побачимо верховну владу, що виявляє себе і сяє в благодаті.

II. Наш текст говорить про ПРЕСТОЛ: «Престол благодати». У молитві на Бога слід дивитися як на нашого Отця; саме цей образ нам найдорожчий; але все ж ми не повинні вважати Його таким, як ми самі; бо наш Спаситель доповнив слова «Отче наш» словами «що на небі»; і одразу слідом за цим поблажливим ім’ям, щоб нагадати нам, що наш Отець усе ж безмежно більший за нас, Він звелів нам казати: «Нехай святить ся імя твоє… Нехай прийде царство твоє»; тож на нашого Отця все ж слід дивитися як на Царя, і в молитві ми приходимо не лише до ніг нашого Отця, а й до престолу Великого Монарха всесвіту. Престол милості — це престол, і ми не повинні цього забувати.

Якщо молитву ми завжди маємо вважати входом до палат небесного Царя; якщо нам належить поводитися так, як личить придворним у присутності славної величності, тоді нам неважко збагнути, в якому дусі слід молитися. Якщо в молитві ми приходимо до престолу, то ясно, що наш дух має бути насамперед духом смиренного благоговіння. Від підданого, який наближається до царя, очікують, що він віддасть йому шану й честь. Гордість, яка не хоче визнати царя, зрада, що бунтує проти волі володаря, повинні — коли мають розум — уникати будь-якого наближення до престолу. Нехай гордість гризе вудила віддалік, нехай зрада чатує по кутках, бо лише смиренне благоговіння може постати перед самим царем, коли він сидить, зодягнений у шати своєї величі. У нашому ж випадку Цар, перед якого ми приходимо, — найвищий з усіх монархів, Цар царів, Господь господів. Імператори — лише тіні Його імперської влади. Вони називають себе царями з Божого права, але яке Боже право вони мають? Здоровий глузд глузує з їхніх претензій. Лише Господь має Боже право, і лише Йому належить царство. Він — блаженний і єдиний Владика. Вони — лише царі з назви, яких ставлять і скидають з волі людей чи з постанови провидіння, а Він — єдиний Господь, Князь царів земних.

«Не на хиткім престолі Він,

Ні в кого не просить права буть».

Серце моє, неодмінно впади ниць перед такою присутністю. Якщо Він такий великий, поклади уста свої в порох перед Ним, бо Він наймогутніший з усіх царів; Його престол панує в усіх світах; небо радо слухається Його, пекло тремтить від Його гнівного погляду, а земля мусить віддавати Йому шану — хоче того чи не хоче. Його сила може створити або знищити. Створити чи розчавити — і те, і те Йому легко. Душе моя, пильнуй, щоб, наближаючись до Всемогутнього, Який є вогонь пожираючий, ти скинула взуття зі своїх ніг і поклонилася Йому з найглибшим смиренням.

До того ж Він — найсвятіший з усіх царів. Його престол — великий білий престол, бездоганний і чистий, як кришталь. «Самі небеса перед ним ще нечисті… і в ангелів своїх знаходить хиби». А ти, грішне створіння, — з яким смиренням маєш наближатися до Нього! Близькість може бути, але нехай вона не буде непобожною. Сміливість має бути, але нехай вона не буде зухвалою. Ти все ж на землі, а Він на небі; ти все ж черв’як із пороху, створіння, що гине швидше за міль, а Він — Вічний: перш ніж постали гори, Він був Богом, і якби все створене знову минуло, Він усе ж лишався б Тим Самим. Брати мої, боюся, ми не схиляємося так, як слід, перед Вічною Величністю; але відтепер просімо Духа Божого налаштувати нас належно, щоб кожна наша молитва була благоговійним наближенням до Безмежної Величності на висоті.

Престол, — а отже, по-друге, до нього слід наближатися з побожною радістю. Якщо я, з Божої благодаті, удостоєний стояти серед тих обранців, що бувають у Його дворах, хіба ж мені не радіти? Я міг би бути в Його в’язниці, а я перед Його престолом; мене могли б навіки прогнати від Його обличчя, а мені дозволено наблизитися до Нього, навіть увійти до Його царського палацу, до Його потаємної палати милостивих аудієнцій, — то хіба ж мені не дякувати? Хіба ж моя вдячність не підніметься до радості, і хіба ж я не відчую, що мене вшановано, що мені виявлено великі ласки, коли мені дозволено молитися? Чому ж сумне твоє обличчя, о прохачу, коли ти стоїш перед престолом благодаті? Якби ти стояв перед престолом правосуддя, щоб бути засудженим за свої беззаконня, твої руки цілком могли б лежати на твоїх стегнах; але тепер ти удостоєний прийти до Царя в Його шовкових шатах любові, — тож нехай твоє обличчя сяє святою радістю. Якщо твої скорботи тяжкі, розкажи їх Йому, бо Він може їх полегшити; якщо твої гріхи помножилися, визнай їх, бо Він може їх простити. О ви, придворні в палатах такого Монарха, радійте вельми і змішуйте хвалу з вашими молитвами.

Це престол, — а отже, по-третє, хоч би коли ми до нього наближалися, це має бути з цілковитою покорою. Ми молимося Богові не для того, щоб навчати Його, що Йому слід робити, і ні на мить не сміємо дозволяти собі диктувати хід Божого провидіння. Нам дозволено казати Богові: «Так і так хотіли б ми, щоб було», але ми мусимо завжди додавати: «Та оскільки ми неуки й можемо помилятися, — оскільки ми ще в тілі й тому можемо керуватися тілесними спонуками, — не як ми хочемо, а як Ти». Хто ж диктуватиме престолові? Жодна вірна дитина Божа ні на мить не подумає, що їй належить посісти місце Царя, але схиляється перед Тим, Хто має право бути Господом усього; і хоча вона висловлює своє бажання ревно, палко, настирливо, і просить, і просить знову, однак завжди з цим необхідним застереженням: «Нехай буде воля Твоя, мій Господи; і якщо я прошу чогось, що з нею не згідне, то найглибше бажання мого серця — щоб Ти був ласкавий відмовити Своєму слузі; я прийму це як справжню відповідь, якщо Ти мені відмовиш, коли я прошу того, що не видається добрим в очах Твоїх». Якби ми постійно пам’ятали про це, думаю, ми менше схилялися б наполягати перед престолом на певних проханнях, бо відчували б: «Я тут шукаю власного спокою, власної втіхи, власної користі, і, може, прошу того, що збезчестило б Бога; тому говоритиму з найглибшою покорою Божим постановам».

Але, браття, по-четверте, якщо це престол, то до нього слід наближатися з великими сподіваннями. Добре каже про це наш гімн:

«До Царя приходиш ти —

Тож великі прохання неси».

У молитві ми приходимо не просто, так би мовити, до Божої богадільні, де Він роздає Свої милості бідним, і не до задніх дверей дому милосердя, щоб отримати недоїдки, — хоч навіть це більше, ніж ми заслуговуємо; їсти крихти, що падають зі столу Господаря, — це більше, ніж ми могли б вимагати; але коли ми молимося, ми стоїмо в палаці, на блискучій підлозі приймальної зали Самого великого Царя, і тому ми поставлені на вигідне місце. У молитві ми стоїмо там, де ангели схиляються із закритими обличчями; там, саме там, херувими й серафими поклоняються перед тим самим престолом, до якого підносяться наші молитви. І чи ж ми прийдемо туди з мізерними проханнями і вузькою, стисненою вірою? Ні, Цареві не личить роздавати мідяки та дрібні монетки, Він роздає важкі золоті; Він не розкидає, як мусять бідняки, скибки хліба та рештки страви, але готує бенкет із ситних страв, із ситних страв, повних мозку, з вин витриманих, добре очищених. Коли воїнові Олександра звеліли просити, чого забажає, він не просив скупо, за мірою власних заслуг, але висунув таку велику вимогу, що царський скарбник відмовився її виплатити й доповів про це Олександрові, а Олександр по-царськи відповів: «Він знає, який великий Олександр, і просив як у царя; нехай отримає, чого просить». Стережися уявляти, що Божі думки — як твої думки, а Його дороги — як твої дороги. Не приноси Богові мізерних прохань і вузьких бажань, кажучи: «Господи, вчини за цією мірою», але пам’ятай: як небо вище за землю, так Його дороги вищі за ваші дороги, і Його думки — за ваші думки; тож просіть по-Божому, просіть великого, бо ви перед престолом благодаті, — і тоді Він зробить для нас значно більше понад усе, чого ми просимо чи навіть думаємо.

І, любі, можу додати, по-п’яте, що правильний дух, у якому слід наближатися до престолу благодаті, — це дух непохитної довіри. Хто засумнівається в Цареві? Хто насмілиться піддати сумніву царське слово? Добре сказано, що якби чесність було вигнано з сердець усіх інших людей, вона все ж мала б жити в серцях царів. Сором цареві, якщо він здатен брехати. Навіть найостанніший жебрак на вулиці збезчещений порушеною обіцянкою, але що сказати про царя, якщо на його слово не можна покластися? О, сором нам, якщо ми невіруючі перед престолом Царя неба і землі. Коли перед нами наш Бог у всій Своїй славі, що сидить на престолі благодаті, — чи насмілиться наше серце сказати, що ми Йому не довіряємо? Чи будемо ми уявляти, що Він або не може, або не хоче дотримати Своєї обітниці? Геть такі богохульні думки! А якщо вже вони мусять приходити, то нехай приходять до нас, коли ми десь на околицях Його володінь, якщо таке місце взагалі є, але не в молитві, коли ми в самій Його присутності й бачимо Його в усій славі Його престолу благодаті. Там, безперечно, місце, де дитина має довіряти своєму Батькові, де вірний підданий має довіряти своєму монархові; тож нехай буде далеко звідти всяке вагання чи підозра. Непохитна віра має панувати перед престолом милості.

Ще тільки одне зауваження щодо цього: якщо молитва — це прихід до Божого престолу, вона завжди має бути глибоко щирою і йти з того духу, що робить усе справжнім. Якщо ти настільки невірний, що зневажаєш Царя, то хоча б заради себе самого не глузуй з Нього просто в обличчя, коли Він сидить на Своєму престолі. Якщо вже десь і наважуєшся повторювати святі слова без серця, то хай це буде не в палаці Єгови. Якби хтось попросив аудієнції в монарха, а потім сказав: «Я й сам до пуття не знаю, навіщо прийшов; не скажу, що маю про щось особливе просити; немає в мене жодної нагальної справи», — чи не був би він винен і в безумстві, і в ницості? Що ж до нашого великого Царя, то коли ми наважуємося стати перед Ним, маймо до Нього справу. Як я казав минулої суботи, стережімося гратися в молитву. Це зухвальство перед Богом. Якщо мене закликають молитися прилюдно, я не смію вживати слів, розрахованих на те, щоб подобатися вухам моїх співбогомольців, — я мушу усвідомлювати, що говорю до Самого Бога і маю справу до великого Господа. І в особистій молитві, якщо, вставши вранці з ліжка, я схиляю коліна й повторюю певні слова або, лягаючи ввечері спати, проказую ту саму звичну формулу, то радше грішу, ніж роблю щось добре, — хіба що сама моя душа промовляє до Всевишнього. Чи ти думаєш, що Царя неба тішить слухати, як ти вимовляєш слова легковажним язиком і бездумним розумом? Ти не знаєш Його. Бог є Дух, і ті, що поклоняються Йому, мусять поклонятися в дусі та правді. Якщо маєш якісь порожні формули, щоб їх торохтіти, то йди й вилий їх у вуха таких самих дурнів, як ти, але не перед Господом Саваотом. Якщо маєш певні слова, до яких ставишся із забобонною шанобою, то йди й проказуй їх у розмальованих дворах блудниці Рима, але не перед славним Господом Сіону. Духовний Бог шукає духовних поклонників — таких Він прийме, і тільки таких; а жертва безбожних — гидота Господеві, і тільки щира молитва Йому до вподоби.

Улюблені, підсумок усіх наших зауважень ось який: молитва — не дрібниця. Це визначна й піднесена дія. Це висока й дивовижна привілея. За давньої Перської імперії кільком вельможам дозволялося будь-коли входити до царя, і це вважалося найвищою привілеєю, яку можуть мати смертні. Ви і я, Божий народ, маємо дозвіл, маємо перепустку, щоб будь-коли, як лише забажаємо, приходити до небесного престолу, і нас заохочують приходити туди з великою сміливістю; та все ж не забуваймо, що бути придворним у палатах неба й землі, поклонятися Тому, Хто нас створив і підтримує наше буття, — річ зовсім не мала. Воістину, коли ми беремося молитися, то можемо почути голос, що лунає з величної слави: «Навколїшки!» Від усіх духів, що бачать обличчя нашого Отця, Який на небі, навіть тепер я чую голос, що каже: «Прийдїте, поклонїмся йому богомільно, приклонїм колїна наші перед Господом, що сотворив нас! Бо він Бог наш, а ми нарід пасовиска його, і стадо руки його. Поклонїтесь Господеві в пишній сьвятинї його. Сповнись страхом перед ним, цїла земле!»

II. Щоб сяйво й блиск слова «престол» не виявилися надто сильними для смертного зору, наш текст тепер являє нам м’яке, лагідне світло того чудового слова — «БЛАГОДАТЬ». Нас кличуть до престолу благодаті, а не до престолу закону. Скеляста Синай-гора колись була престолом закону, коли Бог прийшов від Фарану з десятьма тисячами Своїх святих. Хто бажав наблизитися до того престолу? Навіть Ізраїлеві не можна було. Довкола гори поставили межі, і якщо хоч звірина торкалася гори, її каменували або проколювали стрілою. О ви, самоправедні, що сподіваєтеся виконати закон і думаєте, що ним можете спастися, погляньте на полум’я, яке бачив Мойсей, — і відсахніться, і затремтіть, і впадіть у відчай. До того престолу ми тепер не приходимо, бо через Ісуса все змінилося. Для сумління, очищеного дорогоцінною кров’ю, на Божому престолі немає гніву, хоча для нашого стривоженого розуму —

«Колись там гнів палкий палав,

Пожерний полум’я метав;

Наш Бог — вогонь, що пожира,

І Ревнивий — ім’я Його».

І, благословенний Бог, цього ранку ми не говоритимемо про престол остаточного суду. Перед ним ми всі станемо, і всі ми, хто увірував, побачимо, що він — престол благодаті, так само як і правосуддя; бо Той, Хто сидить на тому престолі, не винесе вироку осуду людині, виправданій вірою. Але цього ранку я не маю кликати вас туди, звідки так пронизливо й дзвінко засурмить сурма воскресіння. Ще не бачимо ми ангелів із мечами відплати, що виходять вразити Божих ворогів; ще не відчинилися великі двері безодні, щоб поглинути ворогів, які не хотіли, щоб Син Божий царював над ними. Ми ще на землі молитви, ще можемо благати Бога, і престол, до якого нас кличуть приходити і про який ми тепер говоримо, — це престол благодаті. Це престол, поставлений саме для того, щоб роздавати благодать; престол, з якого кожне слово — слово благодаті; скіпетр, простягнутий з нього, — срібний скіпетр благодаті; постанови, що проголошуються з нього, — задуми благодаті; дари, що сиплються його золотими сходами, — дари благодаті; і Той, Хто сидить на престолі, — Сама благодать. До престолу благодаті ми приступаємо, коли молимося; тож поміркуймо над цим хвилину-другу, щоб утішити й підбадьорити тих, хто лише починає молитися, та й усіх нас, чоловіків і жінок, які моляться.

Якщо в молитві я приходжу до престолу благодаті, то вади моєї молитви будуть пропущені повз увагу. Коли ви лише починаєте молитися, дорогі друзі, вам здається, ніби ви й не молитеся. Стогони вашого духу, коли ви підводитеся з колін, такі, що вам здається, ніби в них нічого немає. Яка ж це заплямована, розмазана, забруднена молитва! Не зважайте на це: ви прийшли не до престолу правосуддя, інакше Бог, помітивши ваду в молитві, відкинув би її, — ваші уривчасті слова, ваші зітхання й затинання лежать перед престолом благодаті. Коли будь-хто з нас приносить Богові свою найкращу молитву, то, якби він побачив її так, як бачить Бог, він, безперечно, гірко над нею б голосив; бо в найкращій молитві, яку будь-коли було промовлено, досить гріха, щоб Бог її відкинув. Але, кажу знову, це не престол правосуддя, і тут надія для наших кривих, кульгавих благань. Наш поблажливий Цар не дотримується при Своєму дворі пишного етикету, як його дотримувалися земні володарі, де найменша помилка чи хиба призводила до того, що прохача з ганьбою виганяли. О ні, недосконалих зойків Своїх дітей Він не судить суворо. Верховний Камергер вишнього палацу, наш Господь Ісус Христос, дбає про те, щоб виправити й поліпшити кожну молитву, перш ніж Він її подасть, і Він робить молитву досконалою Своєю досконалістю і дієвою Своїми власними заслугами. Бог дивиться на молитву як на подану через Христа і прощає всю притаманну їй недосконалість. Як це має підбадьорити кожного з нас, хто почувається слабким, розсіяним і невмілим у молитві! Якщо ви не можете благати Бога так, як бувало колись, у минулі роки, якщо вам здається, що ви якось заіржавіли в ділі благання, ніколи не кидайте, а все одно приходьте, так, приходьте ще частіше, бо ви приходите не до престолу суворої критики, а до престолу благодаті.

Далі ж, оскільки це престол благодаті, вади самого прохача не завадять успіхові його молитви. О, скільки в нас вад! Які ж ми негідні стати перед престолом — ми, геть усі заплямовані гріхом і зсередини, і ззовні! Чи наважився б хтось із вас навіть думати про молитву, якби Божий престол не був престолом благодаті? Якщо ви змогли б, то я, признаюся, не зміг би. Абсолютний Бог, безмежно святий і справедливий, не міг би, не суперечачи Своїй Божій природі, відповісти на жодну молитву такого грішника, як я, якби Він не уклав задуму, за яким моя молитва підноситься вже не до престолу абсолютного правосуддя, а до престолу, що водночас є й престолом милосердя, умилостивленням, місцем, де Бог зустрічається з грішниками через Ісуса Христа. Ах, я не міг би сказати вам: «Моліться», — навіть вам, святим, якби це не був престол благодаті, а тим паче не міг би говорити про молитву вам, грішникам; але тепер я скажу кожному грішникові тут, хоч би він вважав себе найгіршим грішником, який будь-коли жив: кличте до Господа й шукайте Його, доки можна Його знайти. Престол благодаті — місце якраз для вас: ставайте на коліна; простою вірою йдіть до свого Спасителя, бо Він, саме Він і є престол благодаті. Саме в Ньому Бог може роздавати благодать найвинуватішим із людей. Благословенний Бог: ні вади молитви, ні вади того, хто молиться, не зачинять наших прохань від Бога, Який кохається в розбитих і сокрушених серцях.

Якщо це престол благодаті, то бажання того, хто благає, будуть витлумачені. Якщо я не можу знайти слів, щоб висловити свої бажання, Бог у Своїй благодаті прочитає мої бажання без слів. Він приймає те, що мають на думці Його святі, зміст їхніх стогонів. Престол, що не був би милостивим, не завдавав би собі клопоту розбирати наші прохання; але Бог, безмежно милостивий, зазирне в саму глибину наших бажань і прочитає там те, чого ми не можемо вимовити язиком. Хіба ви ніколи не бачили батька, коли його дитина намагається щось йому сказати, а він добре знає, що саме малятко хоче сказати, — і він допомагає йому подолати слова й вимовляє за нього склади; а якщо малятко наполовину забуло, що хотіло сказати, ви бачили, як батько підказує слово; так і завжди благословенний Дух від престолу благодаті допоможе нам і навчить нас слів, ба більше — напише в наших серцях самі бажання. У Писанні маємо приклади, коли Бог вкладає слова в уста грішників. «Візьміть із собою слова, — каже Він, — і скажіть до Нього: Прийми нас ласкаво й полюби нас щедро». Він вкладе у ваш дух і бажання, і те, як висловити ці бажання, Своєю благодаттю; Він спрямує ваші бажання на те, чого вам слід шукати; Він навчить вас розуміти ваші потреби, хоч ви їх поки що й не знаєте; Він нагадає вам Свої обітниці, щоб ви могли на них посилатися; Він, власне, буде Альфою й Омегою вашої молитви, так само як Він є Альфою й Омегою вашого спасіння; бо як спасіння від початку до кінця — з благодаті, так і приступ грішника до престолу благодаті — з благодаті від початку до кінця. Яка ж це втіха! Хіба ж ми, мої дорогі друзі, не наблизимося з тим більшою сміливістю до цього престолу, висмоктуючи солодкий зміст цього дорогоцінного слова — «престол благодаті»?

Якщо це престол благодаті, то всі потреби тих, хто до нього приходить, будуть задоволені. Цар на такому престолі не скаже: «Ти мусиш приносити Мені дари, ти мусиш складати Мені жертви». Це не престол для збирання данини; це престол для роздавання дарів. Прийдіть же, ви, убогі, як сама убогість; прийдіть, ви, що не маєте жодних заслуг і позбавлені чеснот; прийдіть, ви, що через Адамове падіння і власні переступи доведені до жебрацького банкрутства: це не престол величі, що тримається податками зі своїх підданих, а престол, який прославляє себе тим, що б’є, мов джерело, потоками добра. Прийдіть же тепер і прийміть вино й молоко, що даються дарма; так, прийдіть, купуйте вино й молоко без срібла і без плати. Усі потреби прохача будуть задоволені, бо це престол благодаті.

А отже, над усіма бідами прохача змилосердяться. Припустімо, я приходжу до престолу благодаті з тягарем своїх гріхів; на престолі є Той, Хто в давно минулі віки відчув тягар гріха і не забув його ваги. Припустімо, я приходжу, обтяжений скорботою; там є Той, Хто знає всі скорботи, яких може зазнати людство. Чи я пригнічений і в розпачі? Чи боюся, що Сам Бог мене покинув? На престолі є Той, Хто сказав: «Боже мій, Боже мій, чом мене покинув єси?» Це престол, з якого благодать радо дивиться ніжним оком на біди людства, щоб зважити на них і полегшити їх. Прийдіть же, прийдіть же, прийдіть же, ви, що не лише вбогі, а й нещасні, чиї біди змушують вас прагнути смерті — і водночас її жахатися. Ви, полонені, прийдіть у своїх кайданах; ви, раби, прийдіть із залізом на своїх душах; ви, що сидите в темряві, виходьте, хоч які незрячі. Престол благодаті погляне на вас, якщо ви не можете поглянути на нього, і дасть вам, хоч вам нічого дати натомість, і визволить вас, хоч ви не можете й пальцем поворухнути, щоб визволити себе.

«Престол благодаті». Це слово росте, поки я обертаю його в думках, і для мене найвідрадніша думка в тому, що коли я приходжу до Божого престолу в молитві, то можу відчувати тисячу своїх вад, а проте надія є. Зазвичай своїми молитвами я невдоволений більше, ніж будь-чим іншим, що роблю. Я не вірю, що легко молитися прилюдно так, щоб як слід провадити молитву великого зібрання. Ми часом чуємо, як людей хвалять за добру проповідь, але якщо комусь дано добре молитися, то в цьому такий самий дар і вища благодать. Але, браття, припустімо, що в наших молитвах бракує знання: це престол благодаті, і наш Отець знає, що ми потребуємо всього цього. Припустімо, що бракує віри: Він бачить нашу малу віру і все ж не відкидає її, хоч яка вона мала. Він не в кожному разі відмірює Свої дари за мірою нашої віри, а за її щирістю та правдивістю. І навіть якщо в нашому дусі є тяжкі вади, якщо бракує палкості чи смирення в молитві, — то хоч цього й не повинно бути і про це варто гірко жалкувати, благодать на все це не зважає, усе це прощає, і її милосердна рука й далі простягнута, щоб збагачувати нас відповідно до наших потреб. Напевно, це має спонукати багатьох, хто не молився, почати молитися, а нас, хто вже давно звик до освяченого мистецтва молитви, — наближатися до престолу благодаті з більшою, ніж будь-коли, сміливістю.

III. Але тепер, якщо поглянути на наш текст загалом, він відкриває нам думку про БЛАГОДАТЬ, ЩО ЗІЙШЛА НА ПРЕСТОЛ. Це престол — і хто ж на ньому сидить? Тут у величі возсідає сама благодать в особі. І справді, сьогодні благодать на престолі. У Євангелії Ісуса Христа благодать — найпереважніша з Божих властивостей. Звідки в неї така висота? Відповідаємо: благодать має престол за правом перемоги. Благодать зійшла на землю в образі Улюбленого — і зустрілася з гріхом. Довгою й запеклою була боротьба, і здавалося, що гріх розтоптав благодать; та зрештою благодать схопила гріх, звалила його на власні плечі й, хоч мало не впала, розчавлена цим тягарем, винесла гріх на хрест і прибила його там, убила його там, умертвила навіки — і славно перемогла. Ось чому цієї години благодать сидить на престолі: вона подолала людський гріх, понесла кару за людську провину й повалила всіх своїх ворогів.

Крім того, благодать сидить на престолі, бо утвердилася там по праву. У Божій благодаті немає несправедливості. Бог так само справедливий, коли прощає віруючого, як і тоді, коли кидає грішника в пекло. Я всією душею вірю, що в прийнятті душі, яка вірує в Христа, є стільки ж і такої ж чистої справедливості, скільки буде в знехтуванні тих душ, що вмирають нерозкаяними й бувають вигнані з присутності Єгови. Жертва Христа дала Богові змогу бути праведним — і водночас виправдувати того, хто вірує. Хто знає слово «заміщення» і вміє правильно збагнути його зміст, той побачить, що жоден віруючий нічого не винен карній справедливості, бо Ісус Христос сплатив усі борги віруючого; і тепер Бог був би несправедливим, якби не спас тих, за кого Христос постраждав замість них, для кого приготовано Його праведність і кому вона зарахована. Благодать на престолі за правом перемоги — і сидить там по праву.

Благодать сьогодні на престолі, браття, тому що Христос закінчив Своє діло і вознісся на небеса. Вона на престолі у силі. Коли ми говоримо про її престол, то маємо на увазі, що в неї безмежна могутність. Благодать не сидить біля підніжка Божого; благодать не стоїть у Божих дворах — вона сидить на престолі; це владна властивість; сьогодні вона — цар. Це доба благодаті, рік благодаті: благодать царює через праведність до вічного життя. Ми живемо в часи царювання благодаті, бо, завжди живучи, щоб заступатися за синів людських, Ісус може й спасти до кінця тих, хто через Нього приходить до Бога. Грішнику, якби ти зустрів благодать на путівці, наче подорожнього в дорозі, я радив би тобі познайомитися з нею і шукати її впливу; якби ти зустрів благодать, як купця на біржі зі скарбом у руці, я радив би тобі домагатися її дружби — вона збагатить тебе в годину убогості; якби ти побачив благодать як одного з небесних вельмож, високо звеличеного, я радив би тобі шукати, як привернути її слух; але коли благодать сидить на престолі — о, благаю тебе, негайно схопися за неї! Вищою вона бути не може, більшою вона бути не може, бо написано: «Бог є любов», а це лише інше ім’я благодаті. О, прийди й схилися перед нею; прийди й поклонися безмежній милості й благодаті Божій. Не сумнівайся, не зволікай, не вагайся. Благодать царює; благодать — це Бог; Бог є любов. О, якби ти, бачачи, що благодать отак возсіла на престолі, прийшов і прийняв її! Отже, я кажу, що благодать на престолі за правом перемоги, по праву і в силі, а додам іще: вона на престолі у славі, бо Бог прославляє Свою благодать. Нині одна з Його цілей — зробити Свою благодать преславною. Він радо прощає тих, хто кається, і так являє Свою прощальну благодать; Він радо зглядається на блукальців і повертає їх, щоб явити Свою благодать, що навертає; Він радо зглядається на тих, у кого розбите серце, і втішає їх, щоб явити Свою потішну благодать. Можна дістати благодать різного роду — чи радше та сама благодать діє по-різному, — і Бог радо робить Свою благодать славною. Навколо престолу веселка, подібна до смарагду, — смарагду Його співчуття і Його любові. О щасливі душі, що можуть у це повірити, а повіривши, негайно прийти й прославити благодать, ставши свідченням її сили!

IV. Нарешті, наш текст, якщо правильно його прочитати, містить у собі ВЛАДАРСТВО, ЩО СЯЄ СЛАВОЮ, — СЛАВОЮ БЛАГОДАТІ. Престол милосердя — це престол; хоча там благодать, він усе ж престол. Благодать не витісняє владарства. А властивість Божого владарства дуже висока й грізна; її світло подібне до каменя яспису, найдорожчого, і до каменя сапфіру, або, як каже Єзекиїль, до «грізного кришталю». Так говорить Цар, Господь сил: «Помилую, кого помилую, і змилосерджусь, над ким змилосерджусь». «Хто ж се ти, чоловіче, що змагаєш ся з Богом? Хиба скаже зроблене тому, хто зробив його: Нащо зробив єси мене так?» «Або не має власти ганчар над глиною, щоб з того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть?» Це великі й грізні слова, і на них нема чого відповісти. Він Цар, і Він чинитиме, як Сам хоче. Ніхто не спинить Його руки й не скаже Йому: Що Ти робиш? Але ах! щоб ніхто з вас не впав духом від думки про Його владарство, я запрошую вас до тексту. Це престол — тут владарство; але для кожної душі, що вміє молитися, для кожної душі, що вірою приходить до Ісуса, справжнього престолу милосердя, Боже владарство не має темного й грізного вигляду, а сповнене любові. Це престол благодаті; з цього я роблю висновок, що Боже владарство щодо віруючого, щодо того, хто благає, хто приходить до Бога у Христі, завжди виявляється в чистій благодаті. Для вас, для вас, хто приходить до Бога в молитві, владарство завжди звучить так: «Я помилую цього грішника; хоч він цього не заслуговує, хоч у ньому немає жодної заслуги, та оскільки Я можу чинити зі Своїм, як хочу, Я благословлю його, Я зроблю його Своєю дитиною, Я прийму його; він буде Моїм того дня, коли Я зберу Свої коштовності». На престолі милосердя Бог ніколи не виявляв владарства інакше, як шляхом благодаті. Він царює, але в цьому разі благодать царює через праведність до вічного життя через Ісуса Христа, Господа нашого.

Є ще дві-три речі, над якими варто подумати, — і я закінчу. На престолі благодаті владарство саме взяло на себе узи любові. Тут я мушу говорити добірними, вивіреними словами, мушу вагатися й зупинятися, щоб знайти правильні речення, аби не помилитися, силкуючись висловити істину просто. Бог чинитиме, як хоче; але на престолі милосердя Він пов’язаний узами — узами, які Сам створив, бо уклав завіт із Христом, а отже, завіт і зі Своїми вибраними. Хоч Бог є і завжди мусить бути Владикою, Він ніколи не порушить Свого завіту й не змінить слова, що вийшло з Його уст. Він не може зрадити завіт, який Сам уклав. Коли я приходжу до Бога у Христі, до Бога на престолі милосердя, мені не треба уявляти, що якимось актом владарства Бог відкине Свій завіт. Цього не може бути: це неможливо.

Більше того, на престолі благодаті Бог знову зв’язаний із нами Своїми обітницями. Завіт містить у собі багато ласкавих обітниць, превеликих і дорогоцінних. «Просїть, то й дасть ся вам; шукайте, то й знайдете; стукайте, то й відчинить ся вам». Доки Бог не сказав цього слова чи слова подібного змісту, Він Сам вирішував, вислуховувати молитву чи ні; але тепер уже не так: бо тепер, якщо це справжня молитва, принесена через Ісуса Христа, Його вірність зобов’язує Його вислухати її. Людина може бути цілком вільною, але щойно вона дає обіцянку, вона вже не вільна її порушити; а вічний Бог і не хоче порушувати Своєї обітниці. Він радо її виконує. Він проголосив, що всі Його обітниці — «так» і «амінь» у Христі Ісусі; тож для нашої розради, коли ми бачимо Бога у високому й грізному образі Владики, маємо про що поміркувати: Він пов’язаний завітними узами обітниці бути вірним душам, які Його шукають. Його престол мусить бути престолом благодаті для Його народу.

І ще раз — найсолодша думка з усіх: кожну завітну обітницю підписано й запечатано кров’ю, і далеко від вічного Бога, щоб Він зневажив кров Свого улюбленого Сина. Коли цар дав місту грамоту, то раніше він, може, і був самовладним, і ніщо не обмежувало його прав, та коли місто має грамоту, воно обстоює свої права перед царем. Так само й Бог дав Своєму народові грамоту на невимовні благословення, даруючи йому певні милості Давидові. Дійсність грамоти багато в чому залежить від підпису й печатки, — і, браття мої, яка ж певна грамота завітної благодаті! Підпис — це рука Самого Бога, а печатка — кров Єдинородного. Завіт скріплено кров’ю, кров’ю Його власного улюбленого Сина. Неможливо, щоб ми марно благали Бога, коли посилаємося на запечатаний кров’ю завіт, упорядкований у всьому й певний. Небо й земля минуть, але сила крові Ісуса перед Богом ніколи не ослабне. Вона говорить, коли ми мовчимо, і перемагає, коли ми переможені. Вона просить кращого, ніж Авелева, і її голос почуто. Приступаймо ж сміливо, бо чуємо обітницю у своїх серцях. Коли нас лякає Боже владарство, заспіваймо радісно:

«Євангеліє дух мій підносить:

Мій вірний Бог, незмінний Бог,

Кладе основу для надії

У клятвах, обітницях і крові».

Нехай Бог Святий Дух допоможе нам відтепер правильно користуватися «престолом благодаті». Амінь.

Рим, 7 грудня 1871 р.

МОЇЙ ЛЮБІЙ ЦЕРКВІ ТА ВСІМ ДРУЗЯМ,

Улюблені в Господі! Вважаючи своїм обов’язком ненадовго виїхати з Англії, щоб не повернулася моя колишня недуга, я мушу з вдячністю визнати, що добра рука Господня була наді мною під час мого перебування за кордоном. Сподіваюся невдовзі повернутися настільки зміцненим, щоб іще довгий час трудитися без нової перерви. Користуюся нагодою подякувати моїй люблячій церкві й добрим друзям за незліченні вияви щедрого співчуття, за підтримку нашого Коледжу та Сирітського дому, а надто за ті численні молитви, що обернулися мені на втіху й зцілення в моїй недавній хворобі і що підтримують мене в моєму дедалі ширшому служінні Господеві. Нехай Господь поверне їм у лоно тисячократно те добро, якого вірні друзі випрошували для мене, і нехай зробить мене, більше ніж будь-коли, знаряддям благословення для них через моє служіння.

Саме тепер я благаю вас відновити ці молитви з ще більшою ревністю, бо дуже потрібне пробудження віри; і це було б певною ознакою його швидкого приходу, якби віруючі об’єдналися в молитві за нього. Полум’я вже запалало в Скинії, але його треба роздмухати в могутню пожежу. Наша країна потребує Божого відвідання, і досить лише послатися на обітницю про нього, щоб вона сповнилася. Браття, як один чоловік, взивайте могутньо до Бога Господа нашого Ісуса Христа, Отця слави, благаючи Його прикласти руку до діла й звеличити Свого Сина в очах усього народу. Стоячи там, де престол сатани, серед десяти тисяч ідолів, я благаю тих, хто поклоняється Богові в дусі, боротися в молитві за часи відпочинку, щоб усі землі пізнали, що Ісус Христос є Господь. Доки ще ім’я Ісуса зневажатимуть ідолослужіння антихриста? Можливо, часи темряви триватимуть, доки діти світла не заволають гірко, день і ніч, від душевної муки. Тоді Бог заступиться за Своїх вибраних — і незабаром.

Ходячи Аппієвою дорогою, я радів, що Ісус, Якого проповідував Павло, досі живий і неодмінно свого часу покладе край Своїм ворогам. Він уже спустошив Колізей, де Його вірні мученики проливали свою кров; поганська влада впала, так упаде й папська, і всяка інша, що противиться Його Царству. Проголосімо духовний хрестовий похід і піднімімо наші прапори подвоєною молитвою. Певно, що благання творить дивовижні наслідки на небі й на землі; його силу доведено і в нашому власному досвіді, і в усій історії церкви. Браття, МОЛІМОСЯ.

Ваш заради Ісуса,

Ч. Г. СПЕРДЖЕН.