Молитва — ліки від турбот

«Не журіть ся нїчим, а у всьому молитвою і благаннєм з подякою нехай обявляють ся прошення ваші перед Богом. І мир Божий, що вище всякого розуму, нехай хоронить серця ваші і мислї ваші в Христї Ісусї». Филипян 4:6, 7.

Ми маємо здатність передбачати, але, як і всі наші здібності, вона спотворена, і нею часто зловживають. Добре, коли людина має святу дбайливість і належно пильнує кожну дрібницю свого життя, але, на жаль, дуже легко перетворити її на несвяту турботу й спробувати вирвати з руки Божої те служіння Провидіння, яке належить Йому, а не нам. Як часто Лютер любив говорити про птахів і про те, як Бог піклується про них! Коли він був сповнений тривог, то постійно заздрив птахам, бо ті жили таким вільним і щасливим життям. Він розповідає про доктора Горобця, доктора Дрозда та інших, які прилітали поговорити з доктором Лютером і сказати йому багато доброго! Ви знаєте, брати й сестри, що птахи там, на волі, під Божою опікою, живуть куди краще, ніж ті, про яких піклується людина. Одна маленька лондонська дівчинка, яка потрапила в село, якось сказала: «Мамо, поглянь на ту бідну пташку. У неї навіть клітки немає!» Мені це зовсім не видалося б втратою для пташки, — і якби ми з вами лишилися без нашої клітки, коробочки з зерном і склянки води, то невелика була б утрата, якби нас випустили в славну свободу життя смиренної залежності від Бога!

Саме ця клітка тілесної надії та коробочка з зерном, яку ми весь час силкуємося наповнити, і завдають нам клопотів у цьому смертному житті. Але той, хто має благодать розправити крила й злетіти — і вибратися на відкрите поле Божественної довіри, — може співати цілий день і завжди мати ось таку пісню:

«Смертний, облиш труди й печалі: Бог подбає і про завтра».

Отже, ось повчання нашого тексту: «Не журіть ся нїчим». Англійське слово «careful», яким тут перекладено цей вислів, тепер означає не зовсім те, що означало, коли перекладали Біблію. Принаймні для мене воно має інше значення, ніж мало для перекладачів. Я сказав би, що нам таки слід бути обачними. «Будь обачний» — добрий урок для хлопців і молоді, коли вони починають життя, але в тому розумінні, в якому за часів перекладачів розуміли слово «care-full», ми не повинні бути такими, тобто повними турбот. Текст означає: не тривожтеся — не думайте безперестанку про потреби цього смертного життя. Я прочитаю його ще раз, трохи розтягнувши слово, і тоді ви вловите його зміст: «Не будьте повні турбот ні про що». О, якби Бог навчив нас уникати зла, яке тут заборонено, і жити тією святою безтурботністю, що є самою красою християнського життя, — коли всю нашу турботу покладено на Бога і ми можемо радіти й веселитися Його промислом про нас!

«Ох, — каже хтось, — я не можу не турбуватися». Що ж, тема сьогоднішнього вечора — допомогти вам перестати турбуватися чи тривожитися. І, по-перше, розгляньмо тут те, що має заступити турботу. Не турбуйтеся ні про що, але моліться про все — ось що заступає турботу: «молитвою і благаннєм». По-друге, зверніть увагу на особливий характер цієї молитви, яка має заступити тривогу: «У всьому молитвою і благаннєм з подякою нехай обявляють ся прошення ваші перед Богом». А далі, сподіваюся, у нас залишиться кілька хвилин, щоб розглянути солодкий плід цієї молитви: «І мир Божий, що вище всякого розуму, нехай хоронить серця ваші і мислї ваші в Христї Ісусї».

I. Отже, почнімо. Ось, по-перше, ТЕ, ЩО ЗАСТУПАЄ ТУРБОТУ ЧИ ТРИВОГУ.

Гадаю, про багатьох із нас можна сказати, що турбот у нас чимало. Якщо ви одного разу станете заклопотаними, тривожними, неспокійними, то ніколи не зможете полічити своїх турбот, хоч би й полічили волосся на своїй голові. А турботи мають звичку множитися в

тих, хто повний турбот, і коли ви вже настільки сповнені турбот, наскільки, як вам здається, це взагалі можливо, то неодмінно побачите, як довкола вас проростає новий урожай турбот. Потурання цій лихій звичці тривожитися веде до того, що вона запановує над життям, аж поки життя через турботи про нього стає не варте того, щоб жити. Турбот багато — тож нехай і ваших молитов буде так само багато. Обертайте кожну турботу на молитву. Нехай ваші турботи будуть сировиною для ваших молитов, і як алхіміки сподівалися перетворити шлак на золото, так ви святою алхімією справді перетворюйте те, що з природи стало б турботою, на духовний скарб — у вигляді молитви! Хрестіть кожну тривогу в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа — і так обертайте її на благословення!

Турбуєтеся, як би придбати? Стережіться, щоб придбане не заволоділо вами! Бажаєте мати зиск? Глядіть, щоб через свої зиски не втратити більше, ніж здобули. Благаю вас, не майте більше турботи про зиск, ніж ви наважитеся обернути на молитву! Не бажайте мати того, про що не наважитеся просити Бога. Мірте свої бажання духовною мірою, і так ви будете вбережені від усякої зажерливості. Багатьом турботи приходять від утрат — вони втрачають те, що здобули. Що ж, це світ, у якому все схильне втрачатися. За припливами настають відпливи, а зима нищить літні квіти. Не дивуйтеся, якщо втрачаєте, як і інші люди, але моліться про свої втрати. Ідіть із ними до Бога — і замість того щоб нарікати, зробіть їх приводом чекати на Господа й казати: «Господь дав, Господь і взяв; нехай буде імя Господнє благословенне. Покажи мені, за що Ти змагаєшся зі мною, і збережи, молю Тебе, Свого раба від того, щоб він коли-небудь нарікав на Тебе, хоч би що Ти дозволив мені втратити!»

Можливо, ви скажете, що ваша турбота не про зиск і не про втрати, а про хліб насущний. Що ж, на це в вас є обітниці, ви ж знаєте! Господь сказав: «Житимеш на землі, і справді будеш нагодований». Він дає вам солодке підбадьорення, коли каже, що зодягає польову траву, — то хіба ж не тим більше зодягне вас, маловіри? А Господь Ісус велить вам поглянути на птахів небесних, як вони не сіють і не збирають у клуні, а проте ваш Небесний Отець годує їх. Тож ідіть до свого Бога з усіма своїми турботами! Якщо у вас велика сім’я, мізерний прибуток і вам доводиться добряче потрудитися, щоб звести кінці з кінцями й дбати про добре перед усіма людьми, то у вас є стільки ж причин стукати в Божі двері — стільки ж більше підстав часто бувати біля Престолу благодаті! Благаю вас, обертайте їх на добре. Я вільно заходжу до друга, коли справді маю до нього якусь справу, — тож і ви можете сміливо звертатися до Бога, коли вас тиснуть потреби. Замість того щоб журитися чимось тривожною журбою, негайно обертайте це на привід для оновленої молитовності.

«Ох, — каже хтось, — але я в розгубленості. Я не знаю, що робити». Що ж, дорогий друже, тоді вам неодмінно слід молитися, коли ви не можете сказати, чи йти дорогою праворуч, чи ліворуч, чи прямо, чи, може, треба повернутися назад! Справді, коли ви в такому тумані, що не бачите найближчого ліхтаря, саме тоді й час молитися. Дорога перед вами проясниться зовсім раптово. Мені самому часто доводилося випробовувати цей спосіб, — і я свідчу, що коли я покладався на себе, то був велетенським дурнем! Але коли я покладався на Бога, Він вів мене просто правильним шляхом, і помилки не було жодної! Я вірю, що Божі діти часто роблять більші помилки в простих речах, ніж у складніших справах. Ви знаєте, як було з Ізраїлем, коли прийшли ті гівонітяни у своєму старому взутті й одязі та показали запліснявілий хліб, про який казали, що взяли його свіжим, щойно з печі. Сини Ізраїлеві подумали: «Тут усе ясно. Ці люди чужинці, вони прийшли з далекої країни, тож ми можемо укласти з ними союз». Вони були певні, що свідчення їхніх очей доводить, що це не ханаанеї, тож і не спитали Бога! Уся справа здавалася такою простою, що вони уклали союз із гівонітянами, — і той союз був їм тягарем повік! Якби ми в усьому йшли до Бога в молитві, наші труднощі вводили б нас в оману не більше, ніж прості речі, — і в простих, і в складних справах нас вів би Всевишній.

Можливо, інший друг скаже: «Але я думаю про майбутнє». Справді? Що ж, насамперед дозвольте спитати вас: яке вам діло до майбутнього? Хіба ви знаєте, що принесе день? Ви думали про те, що з вами буде, коли постарієте, але чи певні ви, що взагалі доживете до старості? Я знав одну християнку, яка непокоїлася, як її поховають. Мене це питання ніколи не тривожило, і є багато інших речей, про які нам не треба непокоїтися. Палицю, щоб побити собаку, знайти можна завжди, і якщо вам потрібна турбота, то зазвичай ви знайдете турботу, щоб бити нею власну душу! Але це жалюгідне заняття для будь-кого з вас. Замість цього обертайте все, що могло б стати предметом турботи, на предмет молитви. Недовго чекати, поки з’явиться предмет турботи, тож і без предмета молитви ви недовго залишатиметеся. Викресліть слово «турбота» і впишіть замість нього слово «молитва» — і тоді, хоч ваших турбот і багато, ваших молитов теж буде багато.

Далі, дорогі друзі, зауважте, що надмірна турбота — це вторгнення в Божі володіння. Це означає ставити себе батьком родини замість того, щоб бути дитиною, — ставити себе господарем замість того, щоб бути слугою, якого господар забезпечує харчами. Але якщо замість цього ви обернете турботу на молитву, то жодного вторгнення не буде, бо до Бога в молитві можна приходити, не боячись звинувачення в зухвалості. Він запрошує вас молитися. Ба більше, ось тут через Свого слугу Він велить вам: «у всьому молитвою і благаннєм з подякою нехай обявляють ся прошення ваші перед Богом». І ще: турботи нам ні до чого, а шкоди завдають великої. Хоч би скільки ви непокоїлися, ви не змогли б зробити себе вищими ні на дюйм, ні виростити ще одну волосину на голові, ні зробити бодай одну волосину білою чи чорною! Так каже нам Спаситель і питає: якщо турбота безсила в таких дрібницях, то що вона може вдіяти у вищих справах Провидіння? Нічого не може! Один фермер стояв на своєму полі й казав: «Не знаю, що з нами всіма буде. Пшениця пропаде, якщо цей дощ не вщухне. Не буде в нас ніякого врожаю, якщо не настане погода». Він ходив туди-сюди, заломлюючи руки, нарікаючи й не даючи спокою всій родині. І всім своїм непокоєм він не викликав жодного промінчика сонця — не зміг здмухнути жодної хмари всіма своїми роздратованими речами, ані зупинити жодної краплі дощу всім своїм бурчанням.

То яка ж із цього користь — гризти власне серце, коли нічого цим не здобуваєш? До того ж це послаблює нашу здатність допомогти собі, а надто нашу здатність прославляти Бога. Заклопотане серце заважає нам правильно судити про багато речей. Я часто вживав такий образ (кращого не знаю): беремо телескоп, дихаємо на нього гарячим подихом своєї тривоги, прикладаємо до ока — і кажемо, що не бачимо нічого, крім хмар! Звісно, не бачимо, і ніколи не побачимо, доки дихаємо на нього. Якби ми були спокійні, тихі, володіли собою і були у володінні Бога, ми чинили б як слід. Ми були б, як то кажуть, «при тямі» в час скрути. Та людина може сподіватися на присутність духу, яка має присутність Бога. Якщо ми забуваємо молитися, чи дивно, що ми метушимося й непокоїмося та робимо перше, що спаде на думку, — а це зазвичай найгірше, — замість того щоб зачекати, доки побачимо, що слід зробити, а тоді з довірою і вірою зробити це, як перед лицем Божим? Турбота, чи непокій, шкідлива, але якщо ви лише обернете цю турботу на молитву, то кожен непокій піде вам на користь.

Молитва — чудовий матеріал для зведення духовної будівлі. Молитвою ми самі будуємося. Молитвою ми зростаємо в благодаті, і якщо тільки будемо щомиті приходити до Бога з проханнями, то станемо християнами, що швидко зростають! Сьогодні вранці я сказав одній жінці: «Моліться за мене, настав час потреби», — а вона відповіла: «Я нічого іншого й не робила, відколи прокинулася». Я звертався з тим самим проханням до кількох інших, і вони казали, що вже молилися за мене. Я так зрадів — не лише заради себе, бо одержав користь від їхніх молитов, а й заради них, бо вони неодмінно зростуть через це! Коли пташенята раз у раз змахують крильцями, вони вчаться літати. М’язи зміцніють, і незабаром пташки покинуть гніздо. Саме це плескання крильцями — вже навчання, — і спроба молитися, стогін, зітхання, зойк молитовного духу — вже саме по собі благословення! Тож облиште цю згубну звичку непокоїтися і візьміться за цю збагачувальну звичку молитися! Погляньте, як ви так здобудете подвійний зиск: по-перше, уникнете втрати, а по-друге, здобудете те, що справді піде на користь вам, а також іншим!

І ще: турботи — це наслідок того, що ми забуваємо, як близько до нас Христос. Чи помітили ви, як іде контекст? «Господь близько. Не журіть ся нїчим». Господь Ісус Христос обіцяв прийти знову — і Він може прийти сьогодні ввечері. Будь-якої миті Він може з’явитися! Тож Павло пише: «Господь близько. Не журіть ся нїчим, а у всьому молитвою і благаннєм з подякою нехай обявляють ся прошення ваші перед Богом». О, якби ми тільки могли стояти на цій землі, наче на звичайній тіні! Якби ми тільки жили як ті, хто скоро покінчить із цим бідним минущим життям! Якби ми тримали все земне дуже вільною рукою, тоді ми не журилися б, не тривожилися б і не мучилися б, — а бралися б до молитви, бо так ми вхопилися б за справжнє й суттєве і поставили б ноги на невидиме, яке, зрештою, і є вічне! О, дорогі друзі, нехай цей текст, який я знову й знову читав вам, тепер упаде у ваші серця, як камінчик падає в гірське озеро, і, входячи, нехай розійдеться колами розради по самій поверхні вашої душі!

II. Тепер нам треба ближче придивитися до тексту, щоб побачити, по-друге, ОСОБЛИВИЙ ХАРАКТЕР ЦІЄЇ МОЛИТВИ. Яка ж це молитва, що звільняє нас від турбот?

Ну, по-перше, це молитва, яка охоплює все. «У всьому» «нехай обявляють ся прошення ваші перед Богом». Ви можете молитися про найменшу річ і про найбільшу — ви можете молитися не лише про Святого Духа, а й про нову пару чобіт. Ви можете йти до Бога з хлібом, який їсте, з водою, яку п’єте, з одягом, який носите, — і молитися Йому про все. Не проводьте межі, кажучи: «Ось до цього місця все має бути під Божим піклуванням». Боже мій, а що ж тоді ви робитимете з рештою життя? Невже її проживати під згубною пошестю своєрідного атеїзму? Боронь Боже! О, коли б ми жили в Бозі всією своєю істотою, бо наша істота така, що її не поділиш! Наше тіло, душа й дух — одне, і поки Бог залишає нас у цьому світі і ми маємо потреби, що виникають зі стану нашого тіла,

ми мусимо приносити свої тілесні потреби Богові в молитві. І ви побачите, що великий Бог вислухає вас і в цих справах. Не кажіть, що вони надто дрібні, щоб Він звертав на них увагу, — усе дрібне порівняно з Ним! Коли я думаю, який великий Бог, мені здається, що цей наш бідний маленький світ — лише одна нікчемна піщинка на морському березі всесвіту, зовсім не варта жодної уваги. Уся земля — лише цяточка у великому світі природи, і якщо Бог зволить зважати на неї, то може так само схилитися трохи нижче й зважити на нас! І Він так і робить, бо каже: «Тільки ж і волоссє на голові вашій усе полїчене». Тож у всьому нехай ваші прохання будуть відомі Богові.

Молитва, що рятує нас від турбот, — це молитва повторювана: «у всьому молитвою і благаннєм». Моліться Богові, а тоді моліться знову — «молитвою і благаннєм». Якщо Господь не відповість вам першого разу, будьте дуже вдячні, що маєте добру причину помолитися знову! Якщо Він не виконає вашого прохання вдруге, вірте, що Він так вас любить, що хоче знову почути ваш голос! А якщо Він змушує вас чекати, поки ви не прийдете до Нього сім разів, скажіть собі: «Тепер я знаю, що поклоняюся Богові Іллі, бо Бог Іллі посилав його знову, сім разів, аж поки не було дано благословення». Вважайте за честь, що вам дозволено боротися з Божим Ангелом! Саме так Бог творить Своїх князів! Яків ніколи не став би Ізраїлем, якби одержав благословення від Ангела на перше ж прохання, — але коли йому довелося боротися, аж поки не переміг, тоді він став князем у Бога! Молитва, що вбиває турботи, — це молитва тривала й наполеглива.

Далі, це молитва осмислена — «нехай обявляють ся прошення ваші перед Богом». Я чув про одного мусульманина, який, здається, проводив у молитві шість годин щодня, а щоб не заснути на кораблі, стояв випроставшись, і перед ним була натягнута лише мотузка, щоб він міг на неї спертися. Якби він заснув, то впав би. Його метою було протриматися шість годин у тому, що він називав молитвою. «Ну, — спитав я одного чоловіка, який його знав і бачив його на борту човна на Нілі, — а що ж то була за молитва?» «Та що, — відповів мій друг, — він усе повторював: „Немає бога, крім Бога, і Магомет — пророк Божий“, — одне й те саме знову, і знову, і знову». Я спитав: «А він просив про щось?» «О, ні!» «Він благав Бога дати йому щось?» «Ні, він просто безперервно повторював певні слова, так само як відьма могла б повторювати замовляння».

Чи думаєте ви, що в такому способі молитви є якийсь сенс? Якщо ви станете на коліна і просто повторюватимете певну формулу, це буде лише повен рот слів. Що Богові до такої молитви? «Нехай обявляють ся прошення ваші перед Богом». Оце справжня молитва! Бог знає, які ваші прохання, але ви маєте молитися Йому так, ніби Він не знає. Ви маєте виявляти свої прохання не тому, що Господь не знає, а, можливо, тому, що не знаєте ви. І коли ви виявите свої прохання Йому, як велить текст, ви ясніше усвідомите їх і самі. Коли ви просили осмислено, знаючи, про що просили і чому просили, ви, можливо, зупинитеся й скажете собі: «Ні, зрештою, я не повинен про це просити». Іноді, коли ви довго молилися про те, чого Бог вам не дає, може статися, що у вашу душу тихо закрадеться переконання, що ви не на правильному шляху, — і вже сам цей наслідок вашої молитви піде вам на добро і стане для вас благословенням.

Але ви маєте молитися, виявляючи свої прохання перед Богом. Тобто, простою мовою, скажіть, чого вам треба, бо це і є справжня молитва. Усамітніться і скажіть Господеві, чого вам треба, — вилийте перед Ним своє серце. Не уявляйте, що Богові потрібна якась вишукана мова! Ні, вам не треба бігти нагору по молитовник і шукати в ньому колекту — ви довго шукатимете колекту, яка пасувала б вам, якщо ви справді молитеся! Моліться про те, чого вам треба, так, ніби розповідаєте своїй матері чи найдорожчому другові, у чому ваша потреба. Ідіть до Бога саме так, бо це справжня молитва, і саме така молитва прожене ваші турботи.

Отже, дорогі друзі, знову ж таки, молитва, що дає свободу від турбот, — це спілкування з Богом. Якщо ви не говорили з Богом, ви насправді не молилися. Бувало, що мала дитина (смію сказати, ваші діти теж таке робили) йшла й опускала листа крізь решітку стічної канави — і, звісно, на лист, відправлений у такий спосіб, ніколи не було жодної відповіді. Якщо лист не вкинуто до поштової скриньки, щоб він дійшов до того, кому адресований, яка з нього користь? Так і молитва — це справжнє спілкування з Богом. Ви мусите усвідомити, що Він є і що Він нагороджує тих, хто пильно Його шукає, — інакше ви не можете молитися. Він мусить бути для вас дійсністю, живою дійсністю, і ви мусите вірити, що Він чує молитву, а тоді мусите говорити з Ним і вірити, що маєте те, про що Його просите, — і так ви це матимете. Він ще ніколи не відмовився вшанувати молитву віри. Він може змусити вас якийсь час чекати, але затримка — не відмова, і Він часто відповідав на молитву, що просила срібла, даючи золото! Він міг відмовити в земному скарбі, але дав небесні багатства, у десять тисяч разів цінніші, — і прохач був більш ніж задоволений такою заміною! «Нехай обявляють ся прошення ваші перед Богом».

Я знаю, що ви робите, коли у вас біда, — ідете до сусіда, але сусідові не дуже хочеться так часто бачити вас у таких справах. Може, ви йдете до брата, але є текст, який застерігає вас не йти до братового дому в день вашого лиха. Ви можете надто часто навідуватися до друга, коли вам скрутно, — він може дуже радіти вам, аж поки не почує, чого ви прийшли! Але якщо ви підете до свого Бога, Він ніколи не прийме вас холодно. Він ніколи не скаже, що ви приходите надто часто. Навпаки, Він ще й дорікне вам, що ви приходите до Нього недостатньо часто!

Є одне слово, яке я щойно оминув, бо хотів залишити його для останнього зауваження з цього приводу: «молитвою і благаннєм з подякою нехай обявляють ся прошення ваші перед Богом». Що ж це означає? Це означає, що молитва, яка вбиває турботи, — це молитва, що просить бадьоро, радісно, з вдячністю. «Господи, я бідний. Дозволь мені благословити Тебе за мою бідність, а тоді, о Господи, хіба Ти не задовольниш усіх моїх потреб?» Отак треба молитися. «Господи, я хворий. Благословляю Тебе за цю недугу, бо я певен, що вона означає для мене щось добре. А тепер зволь зцілити мене, благаю Тебе!» «Господи, я в тяжкій біді, але славлю Тебе за цю біду, бо знаю, що в ній криється благословення, хоч конверт і з чорною облямівкою! Господи, допоможи мені пройти крізь мою біду!» Ось яка молитва вбиває турботи — «благаннєм з подякою». Добре змішайте ці дві речі! Одну драхму — ні, дві драхми молитви — молитви й благання, а тоді одну драхму подяки! Розітріть їх разом, і вийдуть благословенні ліки від турбот. Нехай Господь навчить нас практикувати це святе аптекарське мистецтво!

III. Закінчую третім пунктом — ЧУДОВА ДІЯ ЦІЄЇ МОЛИТВИ: «І мир Божий, що вище всякого розуму, нехай хоронить серця ваші і мислї ваші в Христї Ісусї».

Якщо ви зможете молитися так, замість того щоб піддаватися лихій тривозі, наслідком буде те, що незвичайний мир тихо огорне ваше серце й думки. Незвичайний, бо це буде «мир Божий». Що таке Божий мир? Незворушний спокій безмежно щасливого Бога, вічна врівноваженість цілковито вдоволеного Бога! Ось що заволодіє вашим серцем і думками. Зверніть увагу, як Павло описує його: «мир Божий, що вище всякого розуму». Інші люди його не зрозуміють. Вони не зможуть збагнути, як ви можете бути такими спокійними. Ба більше, ви не зможете їм цього пояснити, бо якщо він перевищує всякий розум, то вже напевно перевищує всякий вислів! А найдивовижніше — ви й самі його не розумітимете!

Це буде такий мир, що для вас він буде бездонним і неосяжним. Коли одного з мучеників мали спалити за Христа, він сказав суддеві, який наказував запалити багаття: «Чи не підійдете ви й не покладете руку мені на серце?» Суддя так і зробив. «Чи швидко воно б’ється? — спитав мученик. — Чи видно в мені бодай якийсь знак страху?» «Ні», — сказав суддя. «А тепер покладіть руку на власне серце й подивіться, чи не хвилюєтеся ви більше, ніж я». Подумайте про того Божого чоловіка, який уранці того дня, коли мав бути спалений, спав так міцно, що його довелося трясти, щоб розбудити, — він мусив устати, щоб піти на спалення! І все ж, знаючи, що так має бути, він мав таку довіру до Бога, що солодко спав. Оце і є «мир Божий, що вище всякого розуму». У ті давні Діоклетіанові гоніння, коли мученики виходили на арену амфітеатру, щоб їх роздирали дикі звірі, — коли одного садовили на розпечене залізне крісло, а іншого обмазували медом, щоб оси й бджоли зажалили його на смерть, — вони ніколи не здригалися!

Подумайте про того відважного чоловіка, якого поклали на решітку, щоб засмажити на смерть, і який сказав своїм гонителям: «З одного боку ви мене вже засмажили. Тепер переверніть мене на другий». Звідки такий мир за таких обставин? Це був «мир Божий, що вище всякого розуму». Нам нині не доводиться так страждати, але якщо коли-небудь дійде до чогось подібного, дивовижно, який мир має християнин! Після великої бурі Учитель підвівся на носі човна і сказав вітрам: «Перестань!» І ми читаємо: «настала тишина велика». Чи відчували ви це колись? Ви відчуваєте це сьогодні ввечері, якщо навчилися цього святого мистецтва — у всьому виявляти свої прохання перед Богом, і мир Божий, що вище всякого розуму, береже ваші серця й думки в Христі Ісусі.

Цей благословенний мир береже наші серця й думки — це мир-вартовий. Грецьке слово означає гарнізон. Хіба не дивно, що тут ужито військовий термін і що саме мир стоїть на варті серця й розуму? Саме Божий мир має захищати Божу дитину — дивний, але прекрасний образ! Я чув, що страх — це ключник у домі християнина. Що ж, страх, може, й добрий сторож, щоб не пускати собак, але комора в нього не повна! А мир, хоч і здається слабкістю, — це сама суть сили, і, стережучи, він також годує нас і задовольняє всі наші потреби.

Це також мир, що єднає нас з Ісусом: «мир Божий, що вище всякого розуму, нехай хоронить серця ваші і мислї ваші». Тобто ваші почуття й ваші думки, ваші бажання й ваш розум — ваше серце, щоб воно не боялося.

Ваш розум, щоб він не знав жодного збентеження: «мир Божий … нехай хоронить серця ваші і мислї ваші в Христї Ісусї». Усе це — «в Христї Ісусї», а тому воно подвійно солодке й дороге для нас!

О мої дорогі слухачі, дехто з вас приходить сюди по четвергах увечері й нічого не знає про цей Божий мир, і, можливо, ви дивуєтеся, чого це ми, християни, так носимося зі своєю вірою! Ах, якби ви знали, то, мабуть, носилися б із нею ще більше, ніж ми, бо навіть якби не було жодного потойбічного життя — а ми знаємо, що воно є, — то все одно благословенна звичка приходити до Бога в молитві й покладати на Нього всі свої турботи допомагає нам жити якнайрадісніше навіть у цьому житті! Ми не віримо в секуляризм, але навіть якби вірили, то не було б кращої підготовки до земного життя, ніж оце життя для Бога і життя в Бозі! Якщо у вас фальшивий бог і ви просто ходите до церкви чи до каплиці, несучи з собою молитовник або збірник гімнів, і через це вважаєте себе християнами, — ви обманюєте самих себе! Але якщо у вас живий Бог, і ви маєте справжнє спілкування з Ним, і постійно, як звичку, живете в тіні крил Всемогутнього, тоді ви зазнаєте миру, який змусить інших дивуватися, та й вас самих приведе в подив, — того самого, що є «мир Божий, що вище всякого розуму». Нехай Бог дарує його вам, мої любі слухачі, заради Христа! Амінь.

ТЛУМАЧЕННЯ Ч. Г. СПЕРДЖЕНА: Филипян 4

Вірш 1. Тим же, браттє моє любе й жадане, радосте і вінче мій, стійте так у Господї, любі. Ви знаєте, що церква у Филипах була дуже дорога серцю апостола. Він ніколи не міг забути того часу, коли вони із Силою молилися з жінками край річки, а згодом у в’язниці молилися й співали хвалу Богові, і в’язні чули їх. Лідія з її домом і филипський темничний сторож були серед перших плодів праці Павла у Филипах, і між ним та членами тамтешньої церкви завжди була дуже сердечна любов. Вони дбали про нього, а він — про них. Двічі в одному цьому вірші він називає їх своїми «любими». Він каже, що «прагнув» їх — прагнув прийти й побачити їх віч-на-віч, прагнув, щоб вони були щасливі в Господі найвищою мірою. Тож він і каже: «браттє моє любе й жадане, радосте». Для нього було такою радістю навіть просто думати про них як про своїх духовних дітей, а надто бачити, як побожно й щедро вони поводилися. Так, і він називає їх своїм «вінцем» — вінком, який він здобув у духовній боротьбі! Ті, кого християнин привів до Христа, — його радість тут, і вони будуть його вінцем навіки на Небесах. Павло закликав цих филип’ян: «стійте так у Господї». Здається, стояти твердо — дуже проста річ, але ті, хто пробує це робити, знають, яке це нелегке завдання.

2. Благаю Єводию, благаю і Синтихию, щоб однаково думали в Господї. Лише дві жінки, які посварилися між собою, але апостол так прагне цілковитої єдності, що вставляє окреме «благаю» для кожної з них. Він не каже, котра була права, а котра ні, але хоче, щоб вони — «однаково думали в Господї». Дрібні розбіжності, навіть між непримітними членами церкви, можуть перешкодити праці Духа Божого. Святий Дух подібний до голубки — а голубки люблять тихі місця, — вони не прилітають туди, де галас і сварки. О, плекаймо любов одне до одного! І якщо ми колись у чомусь розійшлися, уявімо, що сьогодні ввечері чуємо, як Павло каже: «Благаю Єводию, благаю і Синтихию, щоб однаково думали в Господї». Миріться, мої сестри! Миріться, мої брати! Хоч би якою була сварка, покладіть їй край і — «однаково думайте в Господі». Викуплені тією самою дорогоцінною кров’ю, зодягнені в ту саму досконалу праведність, на шляху до тих самих Небес, — «однаково думайте в Господі».

3. Благаю й тебе, щирий товаришу, помагай їм, що працювали в благовіствуванню зо мною, і з Климентом, і з иншими помічниками моїми, котрих імення в книзї життя. Ми не знаємо, хто був цей «щирий товариш». Дуже ймовірно, що це був Єпафродит, який відніс це послання до Филип. Хоч би хто це був, це був хтось, хто трудився з Павлом пліч-о-пліч, в одному ярмі. Якщо два бички несуть одне ярмо і не ладнають між собою, вони дуже дошкуляють одне одному. Якщо один хоче лягти, а другий — стояти, або якщо один іде швидше за другого, ярмо муляє вдвічі дужче. Павло говорить тут про когось як про свого «щирого товариша» — і каже йому: «помагай їм, що працювали в благовіствуванню зо мною».

Яке визначне місце завжди посідали жінки в служінні Господу Ісусу Христу, і тут Павло говорить про них як про тих, що трудилися з ним у Євангелії! Певно, Лідія була однією з них. «І з Климентом, і з иншими помічниками моїми, котрих імення в книзї життя». На думку деяких учених коментаторів, ім’я людини може бути в книзі життя якийсь час, але його можуть звідти викреслити. Якщо їхнє вчення правдиве, то ця книга буде вельми почеркана й поплямлена. Дякую Богові, що я не вірю в жодну таку книгу! Якщо Господь Ісус Христос вписав моє ім’я в книгу життя, у великий родовідний реєстр викуплених, то я кидаю виклик усім бісам пекла — хай лише спробують його стерти!

4. Радуйте ся завсїди в Господї, і знов кажу: радуйте ся. Якщо ви хоч колись радієте в Господі, то можете радіти в Господі завжди, бо Він завжди той самий і завжди милостивий! Причин радіти в Бозі в один час стільки ж, скільки й в інший, бо Він ніколи не змінюється.

5. Тихість вашу нехай зрозуміють усї люде. Грецьке слово, перекладене тут як «тихість», дуже важко перекласти. Воно не означає поміркованості в тому значенні, в якому вживають це слово деякі люди, бо вони, як на мене, роблять його майже проклятим. «Тихість вашу» — вашу лагідність, вашу поступливість, вашу терпимість — «нехай зрозуміють усї люде». Ось що воно означає. Не обстоюйте своїх прав надто завзято — зупиніться, не дійшовши до того, чого могли б справедливо вимагати, а коли колись відчуєте, що трохи запалюєтеся, стримайте себе — тримайте себе в руках, терпіть і будьте поблажливі. Обороняючи свої права, не йдіть так далеко, як могли б, і навіть так далеко, як, на думку декого, мали б. Нехай ваша лагідність, ваша поступливість буде відома всім людям.

5. Господь близько. Христос приходить — то чого ж ви так хвилюєтеся? Господь поруч із вами, щоб допомогти вам, — то чого ж ви так надміру тривожитеся? Чого вас так захопило це теперішнє тимчасове випробування? «Господь близько».

6. Не журіть ся нїчим. Ні про що не журіться тривожно! Співайте разом із Фабером —

«У мене турбот нема, о Господи благий, бо всі мої турботи — Твої».

6-8. А у всьому молитвою і благаннєм з подякою нехай обявляють ся прошення ваші перед Богом. І мир Божий, що вище всякого розуму, нехай хоронить серця ваші і мислї ваші в Христї Ісусї. На останок, браттє, що правдиве, що чесне, що праведне, що чисте, що любе, що хвалебне, коли (є в чому) яка чеснота й коли (є) яка похвала, про се помишляйте. Усе таке стосується вас, тож сприяйте цьому, наскільки можете. Ставайте на бік кожної справи, яку можна так описати. Якщо вона обстоює правду, чесність, благоговіння, віру, цнотливість, святість, — ставайте на її бік. Якщо ж є щось протилежне цьому, не майте з тим нічого спільного; а якщо в світі є рух, що допоможе просувати те, що правдиве, чесне, праведне, чисте, любе й хвалебне, — «про се помишляйте», і так помишляйте, щоб примножити їхній вплив серед синів і дочок людських!

9. Чого ви і навчились, і прийняли, й чували, й видали в менї, те чинїть. Добре, коли проповідник може говорити так, — коли йому не доводиться казати: «Робіть те, що я кажу, а не те, що я роблю», а коли він, як апостол, може сказати: «Чого ви і навчились, і прийняли, й чували, й видали в менї, те чинїть».

9. То Бог миру буде з вами. Бог миру завжди з тими, хто приймає Його дорогого Сина і хто сприяє Його Євангелії. Це один із привілеїв справжніх віруючих — що Бог миру постійно буде з ними.

10. Зрадїв же я в Господї вельми, що вже раз згадали дбати про мене; ви ж бо й дбали, та не мали догідного часу. Павло був у в’язниці в Римі, а ці филип’яни зробили пожертву. І вони послали з нею Єпафродита, щоб полегшити апостолові його бідність, тож він сказав їм: «Ви дбали про мене й раніше, але якийсь час не мали нагоди допомогти мені, а тепер ви знову згадали про мене, тому я вельми радію в Господі».

11. Не задля недостатку глаголю; я бо навчивсь, що маю, тим і вдовольнятись. Хіба ж це не чудова вченість? Павло був ученою людиною — і ви також учені, якщо засвоїли цю науку! Можливо, ви не можете поставити після свого імені ступінь доктора богослов’я чи доктора права, але ви вчена людина, якщо можете сказати: «я бо навчивсь, що маю, тим і вдовольнятись».

12. Умію і смирити ся, умію й достаткувати. Це дві великі науки. Є такі, хто знає першу, але не знає другої. Я знав кількох Божих дітей, які, здавалося, вирізнялися неабиякою побожністю, поки були в приниженні, але, розбагатівши, вже нічого не були варті. Вони не вміли жити в достатку — їх почало хилити від ваги, і вони задерли носа вище власної голови! З апостолом було не так, бо він міг правдиво сказати: «Умію і смирити ся, умію й достаткувати».

12. Усюди й у всьому навчивсь і насищати ся, й голодувати, й достаткувати й недостаток терпіти. Хіба ж він не був справжнім магістром мистецтв? Він опанував мистецтво бути голодним і не нарікати, мистецтво бути ситим і не хвалитися, мистецтво терпіти нестатки без нетерпіння, мистецтво жити в достатку, не прив’язуючи серця до земного. Він справді був магістром мистецтв найвищого ґатунку!

13. Все здолїю — це схоже на хвастощі, чи не так? Дочитайте речення до кінця.

14. В Христї, що мене покрепляє. Тут немає жодного недоречного хвастання, бо Павло справді міг усе могутньою силою Христовою! Добре сказано, що ангели перевершують силою, а святі — своєю немічністю. Коли ми найнемічніші, а Христос зміцнює нас, тоді й народжуються найвищі чесноти.

14-17. Одначе добре ви зробили, що приймаєте участь у моєму горю. Знаєте ж і ви, Филипяне, що в починї благовіствування, як вийшов я з Македониї, нї одна церква не пристала до мене що до давання й приймання, тільки ви одні. Бо й в Солунь раз і вдруге прислали ви на мою потріб. Не то щоб я шукав дару, а шукаю овощу, що намножуєть ся на користь вашу. Їхню щедрість було записано на їхній рахунок у Божій книзі.

18, 19. Прийняв же я все і достаткую. Сповнив ся, прийнявши від Єпафродита послане од вас, солодкі пахощі, жертву приятну, угодну Богу. Бог же мій нехай сповнить усяку потріб вашу, по багацтву своєму в славі, в Христї Ісусї. Це Павлів Бог дбав про филип’ян, і це Павлів Бог подбає про вас і про мене! «Бог же мій, — каже Павло, — нехай сповнить усяку потребу вашу — не так, як ви сповнили мою, зі своєї бідності, а по багатству Своєму в славі, в Христі Ісусі»! Не думайте, що ви колись вичерпаєте Боже багатство в славі або спорожните державну скарбницю Його вседостатності, — цього не може бути.

20. Богу ж і Отцеві нашому слава на віки вічні. Амінь. Він благословляє нас — благословімо ж і ми Його! Він сповнює всяку нашу потребу по багатству Своєму в славі — звеличуймо ж Його славу на віки вічні.

21. Витайте всякого сьвятого в Христї Ісусї. Потисніть йому руку. Скажіть: «Як ся маєш, мій брате? Бажаю тобі добра». Такі сердечні вітання мали б бути звичними в кожному християнському зібранні. Я завжди засуджую ту дивовижну поважність, що панує в деяких місцях богослужіння, де ніхто нікого не знає. Там надто поважні, щоб знайомитися зі своїми братами. Якщо ви в Христі Ісусі — познайомтеся одне з одним! «Витайте всякого сьвятого в Христї Ісусї».

21, 22. Витають вас брати, що зо мною. Витають вас усї сьвяті, а найбільш которі з кесаревого дому. Гадаю, більшість із них були лише рабами в імператорському домі. Можливо, там був один чи двоє людей вищого стану, але, найімовірніше, Євангелія спершу досягла рабів у римському палаці — цьому пекельному кублі пороку, де буяли хіть і жорстокість. Святі були навіть там — і Бог досі має деякі Свої коштовності, що лежать на гноїщах!

23. Благодать Господа нашого Ісуса Христа з усїма вами. Амінь.