Крик молодих круків

«Дає скотинї поживу її, і молодим крукам, що квилять.» Псальма 147:9.

Почну цю проповідь із цитати. Я мушу навести вам власними словами Керила його примітку про круків. «Природознавці розповідають, що коли крук вигодує своїх пташенят у гнізді, аж поки вони добре оперяться і зможуть вилітати, він виштовхує їх із гнізда й не дає їм там лишатися, а висилає їх самих здобувати собі прожиток. І от, коли ці молоді птахи вперше вилітають із гнізда й ще мало знають, як самим роздобути собі їжу, тоді Господь дає їм поживу.»

«Достовірні свідки кажуть, що крук у цьому напрочуд суворий і невблаганний: щойно його пташенята здатні самі себе прогодувати, він уже не носить їм їжі. Дехто твердить, що старі птахи навіть не дозволяють їм лишатися в тій самій місцевості, де вони вилупилися, — а якщо так, то їм доводиться мандрувати. Ми кажемо в прислів’ї: „Нужда й стару бабу бігати змусить“. Можна додати: „і молодих теж“.»

Так чинили, а може, й тепер чинять деякі батьки зі своїми дітьми: щойно ті можуть дати собі раду і хоч якось здатні заробити на хліб, їх виставляють за двері, як крук виштовхує пташенят із гнізда. І ось Господь каже в нашому тексті: коли молоді круки опиняються в такій скруті, коли їх прогнали і вони блукають, не маючи поживи, — хто ж тоді дбає про них? «Хіба не Я, Господь? Хіба не Я, Хто годує старого крука, годую і його пташенят — і поки вони сидять у гнізді, і коли блукають, не маючи поживи?»

Соломон посилав ледаря до мурашки, та й сам учився в даманів, у хортів і в павуків! Тож будьмо готові вчитися в будь-якого Божого творіння і підімо сьогодні ввечері до гнізда круків, мов до школи. Для чистих нічого нечистого немає, а для мудрих немає нічого дріб’язкового. Нехай забобонні бояться крука як зловісного птаха, а легковажні не бачать у ньому нічого, крім крилатої істоти в блискучому чорному пір’ї, — ми ж хочемо побачити більше, і, без сумніву, не залишимося без нагороди, якщо тільки будемо готові вчитися.

Ноїв крук не приніс йому назад оливкової гілки, а наш, може, й принесе! Може навіть статися, що круки принесуть нам сьогодні поживу, як колись годували Іллю біля потоку Хората. Наш благословенний Господь якось вивів із круків дуже сильний аргумент — аргумент, покликаний утішити й підбадьорити тих Його слуг, яких гнітили марні тривоги про їхні земні обставини. Таким Він сказав: «Погляньте на круки: що не сїють і не жнуть; у них нї комори, нї клунї, а Бог годує їх; як же більше луччі ви птаства?»

Ідучи за логікою Учителя — а ви всі погодитеся, що вона мусила бути бездоганною, бо Він ніколи не був неправдивий ні в міркуваннях, ні в твердженнях, — я сьогодні міркуватиму так: погляньте на круків, коли вони кричать! Різкими, невиразними, каркаючими звуками вони заявляють про свої потреби, і ваш небесний Отець відповідає на їхню молитву й посилає їм поживу! Ви теж почали молитися й шукати Його ласки — хіба ж ви не набагато кращі за них? Бог дбає про круків — то невже Він не подбає про вас? Хіба Він не прислухається до крику неоперених пташенят крука в гніздах, коли вони голодні й кричать до Нього, щоб Він їх нагодував?

Хіба ж, кажу, Він дає їм поживу у відповідь на їхній крик — і не відповість вам, бідні тремтячі діти людські, що шукаєте Його обличчя й ласки через Христа Ісуса? Уся справа цього вечора буде в тому, щоб просто розгорнути цю одну думку. Я прагнутиму сьогодні, під проводом Святого Духа, сказати дещо тим, хто молиться про милість, але ще не отримав її, — хто, може, місяцями стоїть на колінах з одним-єдиним превеликим і гірким криком, — але ще не знає дороги миру.

Їхній гріх досі висить у них на шиї, мов жорно. Вони сидять у долині смертної тіні. Жодне світло ще не засяяло їм, і вони ламають руки й стогнуть: «Чи забув Бог милосердуватись? Чи Він замкнув Своє вухо для молитов душ, які шукають Його? Невже Він більше не зважатиме на жалібний крик грішників? Невже сльози тих, хто кається, падатимуть на землю і вже не зворушать Його співчуття?» І сатана теж каже вам, дорогі друзі, що перебуваєте тепер у такому стані, ніби Бог ніколи вас не почує. Ніби Він дасть вам кричати, аж поки не помрете! Ніби ви виснажите своє життя в зітханнях і сльозах, а наприкінці вас буде вкинуто в озеро вогняне!

Я прагну сьогодні дати вам трохи втіхи й підбадьорення. Я хочу спонукати вас кричати ще палкіше! Прийдіть до хреста, вхопіться за нього і дайте обітницю, що ніколи не покинете його тіні, аж поки не знайдете дару, якого прагне ваша душа. Я хочу, якщо Бог Святий Дух допоможе мені, так зворушити вас, щоб ви сказали в собі, як цариця Естер: «Пійду до царя … й коли загинути — загину». І нехай ви додасте до цього обітницю Якова: «Не пущу; мусиш благословити мене»! Отже, ось питання, яке перед нами: БОГ ЧУЄ МОЛОДИХ КРУКІВ. ЧИ Ж НЕ ПОЧУЄ ВІН ВАС?

I. Я доводжу, що почує, — насамперед тому, що пам’ятаю: Він чує крик нікчемного крука, а ви в певному сенсі набагато кращі за крука. Крук — лише вбогий нечистий птах, чия раптова смерть не залишила б у творінні жодної болючої прогалини. Якби завтра тисячам круків поскручували шиї, не думаю, що у всесвіті був би через них якийсь великий сум і жаль! Просто загинула б якась кількість нещасних птахів — і все.

Але ви — безсмертна душа! Крук зникає, коли скінчиться його життя, — крука більше немає. А коли ваше теперішнє життя минеться, ви не перестанете існувати — ви лише вирушите в море життя, лише почнете жити навіки. Ви побачите, як сиві гори землі розсиплються на ніщо, перш ніж згасне ваш безсмертний дух! Місяць погасить своє бліде світло, і могутніший вогонь сонця згасне у вічній темряві, а ваш дух і далі йтиме своєю вічною дорогою — вічною дорогою страждання, якщо Бог не почує вашого крику.

«О, ця неосяжна істина! Смертне це в безсмертя зодягнеться! Пульс розуму ніколи не перестане битися; Пробуджений Богом, він б’ється вічно, Вічний, як Його власна вічність! Понад ангелами чи нижче бісів — Піднестися у славі чи в ганьбі зійти — Таку долю неминучу людству призначено». То невже ви думаєте, що Бог почує бідного птаха, який є — і вже немає, який тут лише мить і зникає з буття, — а не почує вас, безсмертну душу, чиє існування триватиме нарівні з Його власним? Думаю, вам неодмінно впаде в око: якщо Він чує смертного крука, то почує й безсмертну людину. Давні казали про Юпітера, що він не має часу зважати на дрібниці, а Єгова зволить дбати про найменше Своє творіння і навіть зазирає в пташині гнізда! То невже Він не подбає милостиво про духів, які є спадкоємцями страшної вічності?

До того ж я ніколи не чув, щоб круків було створено на образ Божий! Натомість я знаходжу, що, хоч який осквернений, спотворений і принижений наш рід, Бог від початку сказав: «Сотворимо чоловіка в наш образ». У людині є щось таке, чого не знайти в нижчих створіннях, — навіть найкращі й найшляхетніші з них безмірно нижчі за найубогішу дитину Адама. Про створення людини відбулася рада, і в її розумі, і навіть у тому, як її тіло пристосоване служити розумові, дивовижно виявлено мудрість Всевишнього.

Приведіть сюди найпотворнішого, найнікчемнішого й найлихішого з людського роду — і хоч я не наважуся лестити людській природі в моральному сенсі, — все ж сам факт, що це людина, має гідність, якої не знайти в усіх польових звірах, хоч би якими вони були. Бегемот і левіатан підкорені під ноги людині. Орел не злетить так високо, як підноситься людська душа, і лев не живиться такою царською поживою, якої прагне людський дух. І невже ви думаєте, що Бог почує таке низьке й нікчемне створіння, як крук, а не почує вас, коли ви належите до роду, що був створений на Його власний образ?

О, не думайте так суворо й так нерозумно про Того, Чиї дороги завжди праведні! Скажу вам про вас самих. Хіба сама природа не вчить, що про людину слід дбати більше, ніж про птаство небесне? Якби ви почули крик молодих круків, то, може, відчули б до цих птахів досить співчуття, щоб нагодувати їх, якби знали, як їх годувати. Але я не можу повірити, що хтось із вас допоміг би птахам, а не полетів би на крилах співчуття рятувати немовля, що гине, чий плач ви почули б із того місця, куди його кинула жорстока недбалість! Якби серед нічної тиші ви почули жалібний стогін людини, що помирає від хвороби на вулиці і ніхто її не жаліє, — хіба ви не встали б і не допомогли б їй?

Я певен, що допомогли б, якщо ви з тих, хто допоміг би крукові. Якщо ви маєте хоч якесь співчуття до крука, то, напевно, ще більше пожалієте людину! Я знаю, дехто шепоче, що є такі простаки, які більше дбають про бездомних собак, ніж про бездомних чоловіків і жінок, — та все ж набагато ймовірніше, що ті, хто співчуває собакам, найніжніше дбають і про людей. У всякому разі, якби я потребував допомоги, я мав би вагомі підстави сподіватися на них. І хіба ви не думаєте, що Бог, Всемудрий, коли Він дбає про цих неоперених пташенят у гнізді, неодмінно подбає і про вас?

Ваше серце відповідає: «Так». Тож відтепер відповідайте на невіру свого серця, обертаючи проти неї її ж власне справедливе міркування. Але я чую, як ви кажете: «Ах, але ж крук не грішний, як я! Він, може, й нечистий птах, але не може бути таким нечистим, як я в моральному сенсі. Він, може, чорний на колір, а я чорний від гріха! Крук не може порушити суботу, не може лихословити, не може чинити перелюб! Крук не може бути п’яницею! Він не може осквернити себе такими пороками, якими заплямований я».

Я все це знаю, друже, і вам може здаватися, що через це ваше становище ще безнадійніше, але я не думаю, що це справді так. Подумайте про це лише хвилинку. Що це доводить? Та те, що ви — створіння, здатне грішити, а отже, ви — розумний дух, що живе в такому сенсі, в якому крук не живе. Ви — створіння, що перебуває в духовному світі! Ви належите до світу душ, у якому крук не має частки. Крук не може грішити, бо не має духа, не має душі. А ви — розумна істота, кращою частиною якої є ваша душа. І от, оскільки душа безмежно дорожча за тіло! І оскільки крук — я говорю тепер по-простому — це лише тіло, тоді як ви, очевидно, і душа, і тіло — бо інакше не були б здатні грішити, — я навіть у цій чорній, гнітючій думці бачу якийсь промінь світла!

Хіба ж Бог дбає про плоть, і кров, і кості, і чорне пір’я, а не подбає про ваш розум, вашу волю, ваше судження, ваше сумління, вашу безсмертну душу? О, якщо ви тільки поміркуєте про це, то мусите побачити: неможливо, щоб крик крука знаходив доступ до вуха Божої Доброти, а вашою молитвою Всевишній погордував і знехтував.

«Комаха, що на крильцях кволих Лиш промайне в літнім промінні. Квітка, яку весни подих Пробуджує на півдня до життя. Найменша порошинка, найніжніша волосинка — Усе відчуває опіку нашого небесного Отця». Тож напевно Він прихилиться до крику понижених і не відкине їхньої молитви!

Я навряд чи можу залишити цю думку, не зауваживши, що сама згадка про крука повинна підбадьорити грішника. Як пише один давній автор: «Серед птахів Він не згадує ні яструба, ні сокола, яких високо цінують і годують князі. Ні, Він обирає того ненависного й лихого птаха, каркаючого крука, якого ніхто не цінує, хіба що за те, що він поїдає падло, яке могло б людині дошкуляти. Тож погляньте й здивуйтеся Провидінню й доброті Божій: Він дає поживу крукові — створінню такого похмурого кольору й такого немилозвучного голосу, створінню, такому огидному для більшості людей і зловісному для декого. Велике Боже Провидіння видно в тому, як Він дбає про мурашку, що збирає собі поживу влітку, — але ще більше в тому, як Він дбає про крука, бо хоч той забуває чи не дбає сам про себе, Бог про нього дбає й запасає для нього».

Здавалося б, Господь мав би сказати про круків: нехай самі собі дають раду або гинуть! Ні, Господь Бог не гордує жодним ділом Своїх рук. Крук має своє буття від Бога, тому Бог і подбає про крука. Не лише прекрасний невинний голуб, а й потворний крук отримує поживу від Бога. А це ясно показує, що брак будь-якої гідності у вас, чорний, подібний до крука грішнику, не завадить вашому крикові бути почутим на небі! Негідність усуне кров Ісуса, а скверну Він цілком очистить. Тільки повірте в Ісуса — і знайдете мир!

II. Далі: між вашим криком і криком крука — величезна різниця. Коли молоді круки кричать, вони, гадаю, навряд чи й знають, чого хочуть. У них є природний інстинкт, що змушує їх кричати, просячи їжі, але сам їхній крик не виражає їхньої потреби. Ви, мабуть, скоро здогадалися б, що вони хочуть їсти, — але вони не мають членороздільної мови, вони не вимовляють жодного слова! Це просто безугавний, хрипкий, жадібний крик — і більше нічого.

Але ви знаєте, чого вам потрібно, і хоч слів у вас мало, ваше серце знає свою гіркоту і тяжку скруту. Ваші зітхання і стогони мають очевидний зміст. Ваш розум стоїть праворуч від вашого голодного серця. Ви знаєте, що вам потрібні мир і прощення. Ви знаєте, що вам потрібен Ісус, Його дорогоцінна кров, Його досконала праведність. Тож якщо

Бог чує такий дивний, стрекотливий, невиразний крик, як крик крука, — хіба ви не думаєте, що Він почує й розумну, виразну молитву бідної, убогої, винної душі, яка кличе до Нього: «Боже, милостивий будь менї грішному»? Певно ж, це вам підказує ваш власний розум!

Більше того, молоді круки не можуть наводити доводів, бо не мають розуміння. Вони не можуть сказати так, як можете ви —

«Він знає, з якими доводами я Із Богом моїм боротимусь: Молитиму ради милості Його Й ради крові Спасителя».

У них є один довід — їхня крайня потреба, що вириває з них крик, але далі цього вони піти не можуть. І навіть цього вони не здатні викласти по порядку чи описати словами. А у вас напохваті безліч доводів, і ви маєте розум, щоб вишикувати їх до бою і повести в облогу Престолу благодаті. Певно ж, якщо сама лише мовчазна потреба крука перемагає перед Богом, то тим більше переможете перед Всевишнім ви, якщо зможете викласти перед Ним свою справу і прийти до Нього з доводами в устах! Прийди ж, зневірений, і випробуй мого Господа! Благаю тебе, нехай твоя сумна пісня зараз же підніметься до вух милосердя! Відкрий своє серце, що розривається, і вилий його в сльозах, якщо слова тобі не під силу!

Проте крук, боюся, іноді має велику перевагу над деякими грішниками, які шукають Бога в молитві, а саме: молоді круки дбають про свою їжу ревніше, ніж дехто дбає про свою душу. Утім, це не повинно вас знеохочувати, а радше має стати причиною, щоб ви були ревнішими, ніж досі. Коли круки хочуть їсти, вони не перестають кричати, поки не дістануть їжі. Голодного молодого крука не вгамуєш, поки дзьоб у нього не буде повний, і не вгамуєш грішника, коли він справді ревно шукає, поки його серце не наповниться Божим милосердям. О, якби дехто з вас молився палкіше! «Царство небесне здобуваєть ся силою, і хто здобуває, той силоміць бере його».

Один старий пуританин сказав: «Молитва — це гармата, наставлена на браму Неба, щоб розбити її ворота». Ви мусите взяти це місто штурмом, якщо хочете ним заволодіти! На перині до Неба не доїдеш. Ви мусите вирушити в прощу — до краю Слави не дійдеш, поки міцно спиш, — сонні ледарі прокинуться в пеклі! Якщо Бог дав вам відчути в душі потребу спасіння, кличте, як той, хто не спить і живий! Будьте ревні! Кличте голосно! Не стримуйтеся! І тоді, думаю, ви побачите, що мій довід цілком слушний: розумна, обґрунтована, свідома молитва в усіх відношеннях швидше переможе перед Богом, ніж простий вереск і стрекіт крука, — і якщо Він чує такий крик, як крик крука, то тим певніше Він почує ваш.

III. Пам’ятайте, що зміст вашої молитви миліший для Божого вуха, ніж крик крука, який просить поживи. Усе, чого домагаються молоді круки, — це їжа: дай їм трохи падла, і вони вгамувалися. Ваш крик мусить бути набагато приємнішим для Божого вуха, бо ви благаєте прощення через кров Його улюбленого Сина. Для Всевишнього це шляхетніша справа — роздавати дари духовні, а не природні. Потоки Божої благодаті течуть із горішніх джерел. Я знаю, що Він такий поблажливий, що не принижує Себе навіть тоді, коли кидає їжу в дзьоб молодого крука; і все ж більше слави в тому, щоб дарувати синам людським мир, прощення і примирення.

Вічна Любов призначила шлях милосердя ще до заснування світу, і безмежна Мудрість разом із безмежною силою трудиться, щоб здійснити Божий задум. Певно ж, Господь має велику втіху в тому, щоб спасати синів людських! Якщо Богові до вподоби годувати польову звірину, то хіба ви не думаєте, що Йому набагато більша радість — дбати про власних дітей? Гадаю, і вам було б миліше навчати власних дітей, ніж просто задавати корм волові чи сипати ячмінь курям біля дверей стодоли, бо в першій праці було б щось шляхетніше, що повніше покликало б до дії всі ваші сили і виявило б ваше внутрішнє «я».

Мені тут не доводиться вгадувати. Написано: «Любить милосердуватись». Коли Бог діє Своєю силою, Він не може бути сумним, бо Він — Бог блаженний. Але якщо можливо, щоб Безмежне Божество в один час було щасливішим, ніж в інший, то це тоді, коли Він прощає грішників через дорогоцінну кров Ісуса. О грішнику, коли ти кличеш до Бога, ти даєш Йому нагоду робити те, що Він найбільше любить робити! Він радо прощає, радо пригортає Свого Єфрема до грудей, радо каже про Свого блудного сина: «Згинув був, та й знайшов ся… мертвий був, та й ожив». Це миліше Батьковому серцю, ніж годувати відгодоване теля чи доглядати худобу на тисячі гір.

Отож, дорогі друзі, оскільки ви просите того, що дати Богові куди почесніше, ніж просто нагодувати круків, то, гадаю, сьогодні ввечері мій молот доводів завдає вельми сильного удару, щоб розбити вашу невіру вщент! Нехай Бог Святий Дух, справжній Утішитель, могутньо діє у вас! Певно ж, Бог, Який дає поживу крукам, не відмовить у мирі та прощенні грішникам, що шукають Його. Випробуйте Його! Випробуйте Його цієї ж хвилини! Ні, не рушайте з місця! Випробуйте Його зараз!

IV. Не можна затримуватися на жодному пункті, коли вся тема така багата. Є для вас ще одне джерело втіхи: крукам ніде не наказано кричати. Коли вони кричать, їхнє прохання не спирається на жодне окреме заохочення з Божих уст. А ви маєте право, що випливає з Божих закликів, приступати в молитві до Божого Престолу!

Якщо багач відчинить свій дім для тих, кого не запрошував, то вже певно прийме тих, кого запросив. Круки приходять незвані — і все ж не йдуть порожні! А вам наказано прийти як запрошеному гостеві — то як же вам можуть відмовити? Думаєте, вас не кличуть? Послухайте: «Всяк бо, хто призове імя Господнє, спасеть ся». «Клич Мене в день тїсноти; Я визволю тебе, і ти прославиш Мене». «Ійдїть по всьому сьвіту й проповідуйте євангелию усякому твориву. Хто вірувати ме та охрестить ся, спасеть ся; а хто не вірувати ме, осудить ся». «Віруй в Господа Ісуса Христа, то спасеш ся». «Покайтесь, і нехай охрестить ся кожен з вас в імя Ісуса Христа».

Ці заклики дано без жодного обмеження щодо того, яка ви людина. Вони щедро запрошують вас — ні, вони велять вам прийти. О, чи можете ви після цього думати, що Бог вас відкине? Вікно відчинене, крук залітає — і Бог милосердя його не виганяє! Двері відчинені, і Слово обітниці кличе вас прийти, — не думайте, що Він вам відмовить, а радше вірте, що Він «прийме вас ласкаво і полюбить щедро», і тоді ви «принесете Йому жертву уст ваших». Хай там як, випробуйте Його! Випробуйте Його вже тепер!

V. І ще: є ще один, куди могутніший довід. Крик молодого крука — лише природний крик створіння, а ваш крик, якщо він щирий, — плід дії Божої благодаті у вашому серці. Коли крук кричить до Неба, то кричить не хто інший, як сам крук, — а коли ви кличете: «Боже, милостивий будь менї грішному», — то це Бог Святий Дух кличе у вас!

Це нове життя, яке дав вам Бог, кличе до джерела, звідки воно вийшло, щоб мати спілкування і єднання зі своїм великим Першоджерелом. Потрібен Сам Бог, щоб людина почала молитися щиро й правдиво! Ми можемо, якщо подбаємо про це, навчити своїх дітей «читати молитви», але не можемо навчити їх «молитися». Можна скласти «молитовник», але не можна вкласти в книжку ані крихти «молитви», бо це справа надто духовна, щоб її можна було затиснути між сторінками. Дехто з вас, можливо, «читає молитви» в родині. Я не засуджуватиму цього звичаю, але скажу про нього ось що: ви можете читати ці «молитви» сімдесят років — і жодного разу не помолитися, бо молитва — це зовсім не те саме, що самі лише слова.

Справжня молитва — це торгівля серця з Богом, і серце ніколи не вступає в духовну торгівлю з пристанями Неба, доки Бог Святий Дух не наповнить вітрила вітром і не пожене корабель до його пристані. «Мусите ви народити ся звиш». Якщо у вашому серці є хоч якась справжня молитва, то, навіть якщо ви не знаєте цієї таємниці, там є Бог Святий Дух! Отож, якщо Він чує крики, що походять не від Нього, то тим більше почує ті, що походять від Нього! Можливо, ви сушите собі голову, намагаючись з’ясувати, природний ваш крик чи духовний. Це може здаватися дуже важливим, і, безперечно, так воно і є, — але хоч би яким був ваш крик, не переставайте шукати Господа!

Можливо, ви сумніваєтеся, чи Бог чує природні крики. Запевняю вас, що чує. Пам’ятаю, як одного разу я говорив про це в одному ультракальвіністському молитовному домі. Я тоді проповідував дітям і закликав їх молитися. Мені випало сказати, що задовго до справжнього навернення я молився про звичайні милості і що Бог чув мої молитви. Це не сподобалося моїм добрим братам із надтонкої школи! А потім усі вони обступили мене — нібито для того, щоб дізнатися, що я мав на увазі, а насправді, щоб чіплятися й прискіпуватися, як це було в їхній натурі та звичці.

«Вони обступили мене, як бджоли, — так, як бджоли, обступили мене!» Згодом, як я й очікував, вони взялися до своєї звичної розваги — обзивати. Почали казати, що це найвідвертіше армініанство! А ще одним виразом, яким вони зволили мене вшанувати, було звання «фуллерист» — звання, до речі, таке почесне, що я від щирого серця міг би подякувати їм за те, що вони приточили його до сказаного мною! Але твердити, що Бог може чути молитву природних людей, було для них чимось гіршим за армініанство — якщо тільки щось узагалі могло бути гіршим! Вони навели той підробний вислів: «Молитва безбожних — гидота Господеві», на що я швидко відповів, попросивши їх знайти мені цей текст у Божому Слові, бо наважився стверджувати, що автор цього вислову — диявол і що в Біблії його взагалі немає.

«Жертва безбожних — гидота Господеві» — це є в Біблії, але це зовсім не те саме, що «молитва безбожних». І, крім того, є явна різниця між тими безбожними, про яких там ідеться, і природною людиною, про яку ми сперечалися. Я не думаю, що людину, яка в будь-якому сенсі починає молитися, можна повністю зарахувати до «безбожних», про яких говорив Соломон, і вже певно вона не належить до тих, хто відвертає вухо, щоб не слухати Закону, — про них написано, що їхня молитва — гидота.

«Добре, — казали вони, — але як може бути, щоб Бог чув природну молитву?» І поки я на мить замовк, якась стара жінка в червоному плащі протиснулася в тісне коло довкола мене і дуже рішуче сказала їм, як і належало матері в Ізраїлі, якою вона була: «Навіщо ви піднімаєте це питання, забуваючи, що сказав Сам Бог? Що це ви кажете — ніби Бог не чує природної молитви? Та хіба Він не чує молодих круків, коли вони кличуть до Нього? А ви думаєте, що вони приносять духовні молитви?»

Тієї ж миті вояки кинулися навтьоки — поразки повнішої годі й уявити, — і хоч раз у житті вони, мабуть, відчули, що й вони можуть помилятися! Певно ж, браття, це може підбадьорити й утішити вас! Я не збираюся зараз задавати вам завдання з’ясовувати, природні ваші молитви чи духовні — чи походять вони від Божого Духа, чи ні, — бо це, можливо, лише знеохотило б вас. Якщо молитва йде з самого вашого серця, ми знаємо, як вона туди потрапила, хоч ви, може, й не знаєте. Бог чує круків, і я справді вірю, що Він почує й вас; а ще я вірю — хоч і не хочу зараз будити це питання у вашому серці, — що Він чує вашу молитву, бо — хоч ви, може, про це й не знаєте — у вас відбувається таємна праця Божого Духа, Який навчає вас молитися.

VI. Але я маю аргументи ще сильніші й ближчі до суті. Коли молоді круки кричать, вони кричать самі. А коли молитеся ви, разом із вами молиться Той, Хто могутніший за вас! Чуєте, як той грішник кличе: «Боже, милостивий будь менї грішному»? Слухайте! Чи чуєте ви інший крик, що підноситься разом із його криком? Ні, ви його не чуєте, бо ваші вуха притуплені й обважнілі, але Бог його чує. Є інший голос, куди гучніший і солодший за перший і куди дієвіший, що злітає вгору тієї самої миті й благає: «Отче, прости їм ради Моєї дорогоцінної крові».

Відлуння грішникового шепоту величне, як гуркіт грому! Жоден грішник ніколи не молиться щиро без того, щоб тієї самої миті не молився й Христос! Ви не можете ні побачити, ні почути Його, але ніколи Ісус не зворушує Своїм Духом глибин вашої душі так, щоб не зворушилася й Його душа. О грішнику, твоя молитва, коли постає перед Богом, — зовсім не те, чим вона є, коли виходить від тебе!

Буває, бідні люди приходять до нас із проханнями, які хочуть надіслати до якоїсь компанії чи до високопоставленої особи. Вони приносять прохання й просять нас подати його за них. Воно написане з жахливими помилками, дуже дивно, і ми ледве-ледве можемо розібрати, що вони мають на увазі. Проте цього досить, щоб ми зрозуміли, чого їм треба. Насамперед ми переписуємо його для них начисто, а потім, виклавши їхню справу, ставимо внизу своє ім’я. І якщо ми маємо якийсь вплив, то вони, звісно, отримують бажане силою імені, підписаного внизу прохання.

Саме це й робить Господь Ісус Христос із нашими вбогими молитвами! Він переписує їх начисто, скріплює печаттю Своєї спокутної крові, ставить унизу Своє ім’я — і так вони підносяться до Божого престолу. Це ваша молитва, але, о, це і ЙОГО молитва! І саме те, що це Його молитва, дає їй перемогу. Ось це вже аргумент-кувалда: якщо круки перемагають, коли кричать зовсім самі, якщо їхнє вбоге каркання саме по собі здобуває їм те, чого вони потребують, — то наскільки ж більше переможуть жалібні благання бідного тремтячого грішника, який може сказати: «Ради Ісуса», — і який може скріпити всі свої доводи благословенним аргументом: «Господь Ісус Христос вартий цього! О Господи, дай мені це ради Нього»?

Я щиро сподіваюся, що ці шукачі, до яких я звертався, які так довго кличуть і все ж бояться, що їх ніколи не почують, не муситимуть чекати набагато довше, а незабаром дістануть милостиву відповідь миру! А якщо вони й не отримають просто зараз бажання свого серця, я сподіваюся, що вони наберуться відваги витривати, доки не засвітає день благодаті. Ви маєте обітницю, якої круки не мають, і це могло б стати ще одним аргументом, якби час дозволив нам на ньому зупинитися. Тремтяча душе, маючи обітницю, на яку можна послатися, ніколи не бійся, що тебе не почують біля престолу благодаті!

А тепер, наприкінці, дозвольте сказати грішникові: ЯКЩО ТИ КЛИКАВ БЕЗ УСПІХУ, ВСЕ ОДНО КЛИЧ І ДАЛІ. «Піди знову сім разів», — так, і сімдесят разів по сім! Пам’ятай, що милість Божа в Христі Ісусі — твоя єдина надія!

Тож тримайся за неї, як потопельник хапається за єдину мотузку, до якої може дотягтися. Якщо ти загинеш, благаючи про милість через дорогоцінну кров, то будеш першим, хто будь-коли так загинув! Клич і далі! Тільки клич і далі! Але, о, ще й вір! Бо віра приносить ранкову зорю і світанок.

Коли дружина Джона Райленда, Бетті, лежала при смерті, її душа була в тяжкій тривозі, хоч вона вже багато років була християнкою. Чоловік сказав їй у своїй своєрідній, але мудрій манері: «Ну, Бетті, що з тобою?» — «Ох, Джоне, я вмираю, і в мене немає надії, Джоне!» — «Але ж, моя люба, куди ж ти тоді йдеш?» — «Я йду до пекла!» — була відповідь. «Ну що ж, — сказав він, приховуючи свою глибоку муку звичним гумором і маючи намір завдати удару, що неодмінно влучить просто в ціль і швидко розвіє її сумніви, — а що ти збираєшся там робити, Бетті?» Добра жінка не знайшла що відповісти, і пан Райленд продовжив: «Як гадаєш, ти молитимешся, коли потрапиш туди?»

«Ох, Джоне, — сказала вона, — я молилася б будь-де. Я не можу не молитися!» — «Ну, тоді, — сказав він, — там скажуть: „Тут Бетті Райленд молиться. Виженіть її! Нам тут не треба нікого, хто молиться! Виженіть її!“» Такий дивний погляд на справу приніс світло її душі, і вона одразу побачила безглуздість самої підозри, що душу, яка справді шукає Христа, можуть усе ж навіки відкинути від Його присутності! Клич і далі, душе! Клич і далі! Поки дитина може кричати, вона жива. І поки ти можеш облягати престол милосердя, для тебе є надія! Але й слухай, а не лише клич, і вір тому, що чуєш, бо мир здобувається саме вірою.

Та зачекайте трохи, я маю сказати ще дещо. Чи можливо, що ви вже отримали те саме благословення, про яке кличете? «Ох, — скажете ви, — я б не просив того, що вже маю! Якби я знав, що маю це, то перестав би кликати й почав би хвалити й благословляти Бога». Не знаю, чи всі ви, шукачі, в такому безпечному стані, але я переконаний, що є шукаючі душі, які вже отримали милість, про яку просять. Господь, замість того щоб казати їм цього вечора: «Шукайте лице Моє», — каже: «Чого квилиш до Мене? Я вислухав тебе в годину приятну і в час приятний поміг тобі. Я стер, мов хмару, гріхи твої, і, мов густу хмару, беззаконня твої. Я спас тебе. Ти Мій. Я очистив тебе від усіх твоїх гріхів. Іди своєю дорогою і радій».

У такому разі віруюча хвала доречніша за молитву в муках. «Ох, — скажете ви, — але ж навряд чи я маю милість, поки ще шукаю її». Що ж, не знаю. Буває, що Милість падає непритомна за брамою. Хіба не може статися, що її занесуть досередини, поки вона непритомна, а вона весь той час думатиме, що досі лишається надворі? Вона ще чує, як гавкає пес, але ах, бідна душе, коли вона отямиться, то побачить, що вже за хвірткою і в безпеці!

Так і хтось із вас, можливо, якраз тоді, коли йде до Христа, зомлів від зневіри. Якщо так, нехай суверенна благодать поверне вас до тями — і, можливо, я цього вечора стану для цього знаряддям. Чого ж ви шукаєте? Дехто з вас чекає яскравих видінь, але я сподіваюся, що ви їх ніколи не дочекаєтеся, бо вони й копійки за тисячу не варті. Усі видіння на світі від часів чудес, разом узяті, — зрештою, лише сни, а сни — це тільки марнота! Люди переїдять за вечерею, а тоді бачать сни — це нетравлення або хвороблива діяльність мозку, — от і все! Якщо це весь ваш доказ навернення, то добре зробите, коли засумніваєтеся в ньому. Благаю вас, ніколи не заспокоюйтеся на цьому — це жалюгідний мотлох, щоб будувати на ньому свої вічні надії.

Можливо, ви чекаєте якихось дуже дивних відчуттів — не зовсім удару струмом, але чогось надзвичайно незвичного й особливого. Повірте мені, вам зовсім не обов’язково відчути ті дивні поривання, які ви так високо цінуєте. Усі ті дивні почуття, про які деякі люди говорять у зв’язку з наверненням, можуть бути їм корисні, а можуть і ні, але я певен, що насправді вони не мають нічого спільного з наверненням, тобто аж ніяк не є для нього необхідними!

Поставлю вам одне-два запитання. Чи вірите ви, що ви грішник? «Так», — кажете ви. А якщо я відкладу вбік це слово «грішник»? Чи маєте ви на увазі, що вірите, що порушили Божий Закон, що ви нікчемний порушник Божого правління? Чи вірите ви, що принаймні у своєму серці порушили всі заповіді й відповідно заслуговуєте на покарання? «Так, — кажете ви, — я не тільки вірю в це, а й відчуваю це! Це тягар, який я щодня ношу з собою».

А тепер ще дещо: чи вірите ви, що Господь Ісус Христос може забрати весь цей ваш гріх? Так, у це ви вірите. То чи можете ви довіритися Йому, щоб Він вас спас? Вам потрібне спасіння. Ви не можете спасти себе самі. Чи можете ви довіритися Йому, щоб Він вас спас? «Так, — кажете ви, — я вже це роблю». Що ж, мій дорогий друже, якщо ви справді довіряєте Ісусові, то певно, що ви спасенні, бо маєте єдиний доказ спасіння, який постійно лишається з кожним із нас! Є й інші докази, що приходять згодом, як-от святість і благодатні чесноти Духа, але єдиний доказ, який постійно лишається навіть із найкращими з живих людей, ось який —

«Нічого в руках не приношу,
Лиш до хреста Твого горнусь».

Чи можете ви сказати словами вірша Джека-рознощика —

«Я бідний грішник, я зовсім ніщо,
Та Ісус Христос — моє все в усьому»?

Сподіваюся, що з часом ви в досвіді підете в деяких питаннях набагато далі за це, але я не хочу, щоб ви просунулися хоч на дюйм далі щодо підстави вашої певності й причини вашої надії. Просто зупиніться тут, і якщо тепер ви відводите погляд від усього, що всередині вас чи поза вами, до Ісуса Христа і покладаєтеся на Його страждання на Голгофі та на все Його спокутне діло як на підставу вашого прийняття перед Богом, — ви спасенні! Вам більше нічого не потрібно! Ви перейшли від смерті до життя. «Хто вірує в Него, не осудить ся». «Хто вірує, має життє вічнє».

Якби я зараз, виходячи зі своїх дверей до ризниці, зустрів у тому проході ангела і він сказав би: «Чарльзе Сперджене, я прийшов з неба сказати тобі, що тебе прощено», — я відповів би йому: «Я знаю це й без того, щоб ти мені про це казав! Я знаю це з куди надійнішого джерела, ніж твоє». А якби він спитав мене, звідки я це знаю, я відповів би: «Боже Слово для мене краще за слово ангела, а Він сказав: „Хто вірує в Него, не осудить ся“. Я вірую в Нього, тому я не осуджений — і знаю це без ангела, який би мені про це сказав».

Не шукайте, стривожені, ангелів, і знаків, і доказів, і ознак. Якщо ви спираєтеся на завершене діло Ісуса, то вже маєте найкращий у світі доказ свого спасіння! Маєте на це Боже Слово — чого ж більше треба? Хіба ви не можете повірити Божому слову? Ви ж вірите слову свого батька. Ви вірите слову своєї матері — то чому ж не можете повірити слову Божому? О, які ж ниці в нас серця, якщо ми підозрюємо Самого Бога!

Може, ви скажете, що такого не зробили б. О, але ж ви сумніваєтеся в Бозі, якщо не довіряєте Христові, — бо «хто не вірує Богу, ложником зробив Його». Якщо ви не довіряєте Христові, то, по суті, кажете, що Бог — неправдомовець! Ви ж не хочете цього сказати, правда? О, повірте в Божу правдивість! Нехай Дух Божий спонукає вас повірити в милість Отця, у силу крові Сина і в готовність Святого Духа приводити грішників до Себе!

Прийдіть, мої дорогі слухачі, приєднайтеся до мене в молитві, щоб Божа благодать повела вас побачити в Ісусі все, чого вам потрібно —

«Молитва — сила створіння, сам його подих і буття.
Молитва — золотий ключ, що відмикає хвіртку милосердя.
Молитва — чарівний звук, що сказав долі: хай буде так.
Молитва — тонкий нерв, що рухає м’язи Всемогутності,
Тож молися, о створіння, бо численні й великі твої потреби.
Твій розум, твоє сумління і твоє єство — твої потреби кличуть тебе до молитви,
Ліки від усіх турбот, великий засіб проти всіх болів,
Руйнівник сумнівів, порятунок від погибелі, протиотрута від усякої тривоги».