Заступницька молитва

«Бо й молитва моя буде за них у лихах їхніх». Псальма 141:5.

ЦЕ дуже важке місце в оригіналі, і його значення важко встановити з абсолютною певністю. Однак зараз не моя справа розбирати різні тлумачення, які йому давали, бо я маю на меті інше. Для моєї безпосередньої мети мені цілком досить авторизованого перекладу. Наші перекладачі передають зміст цього місця так: Давид каже, що хоч би праведник і дорікнув йому якнайсуворіше — так, щоб вразити його совість і поставити перед ним його провину, — і навіть якби зробив це з чималою суворістю, він усе ж не гнівався б на нього. Він любив би його ще більше, був би вдячний йому за таку вірність і довів би свою любов тим, що й далі молився б за свого докірливця, якби того доброго чоловіка колись спіткало лихо.

Давид завжди відводив би своєму чесному цензорові тепле місце у своїх молитвах. Отож, якщо значення саме таке — а я думаю, що так і є, — то воно показує нам, що Давид мав звичку молитися за святих. Якби не мав, то не сказав би, що навіть у їхніх лихах його молитви підноситимуться за них. Він узяв собі за щоденний звичай у своїх потаємних молитвах приносити перед свого Бога імена Божих праведників — інакше, кажу, він не зауважив би, що навіть коли дехто з них суворо дорікне йому й докорить, він і далі молитиметься за них.

Нашою темою цього ранку буде високий обов’язок заступництва — обов’язок, якому в наші дні приділяють надто мало уваги. Ми говоритимемо про нього, по-перше, як і веде нас текст, щодо святих, а по-друге, закликатимемо вас до нього задля грішників.

I. Отже, спершу нам належить говорити про обов’язок ЗАСТУПНИЦТВА ЗА БОЖИЙ НАРОД. Щоб упорядкувати наші думки, візьмімо за перше ключове слово — обов’язок. Кожна Божа дитина повинна молитися за решту святої родини. Хіба не сама природа вчить нас цього? Я маю на увазі не стару природу, а нову, створену в нас Святим Духом. Хіба ви не помітили, браття мої, що щойно самі стали власниками Божественного життя, то без жодного напучування почали молитися за інших? Найперші ваші віруючі зойки починалися словами: «Отче наш, що на небі», — і так охоплювали й інших, окрім вас самих.

Серед найперших молитов, які приносить оновлене серце, буде молитва за людину, через яку його приведено до Ісуса. Жоден новонавернений не забуває молитися за служителя, що став знаряддям його навернення. Щойно визволена душа благає також за інших, які ще перебувають у тому жалюгідному стані, з якого благодать дала їй вирватися. «Ти вивів мою душу з в’язниці, Господи, — визволи ж і моїх співв’язнів. З Твого милосердя дай і іншим скуштувати солодкість Твого спасіння». Далі й ті християни, які будь-коли розмовляли з новонаверненим, які служили йому розрадою чи повчанням, неодмінно матимуть частку в його молитвах — бо оновлене серце є ніжно вдячним серцем, — і не народжений згори той, хто не відчуває вдячності до щирих друзів тут, долі.

Випустіть пташку з клітки — і вона проспіває вам свою подяку, злітаючи в повітря! Так само, якщо вам дано буде відчинити двері темниці зв’язаних душ, вони віддячать за ваші любовні зусилля молитвою. Кажу: це природний інстинкт новонародженого віруючого — почати заступатися за інших, і цей інстинкт лишається з ним усе життя. Це одне з того, що він мусить робити, — йому радісно це робити, — і він не міг би цілком від цього відмовитися, бо Дух, що перебуває в його серці, заступається за святих за Божою волею.

І, брати й сестри, як це інстинкт природи, народженої з неба, так це й закон обраної родини. Святих у належному їм порядку можна описати словами: «Всякою молитвою і благаннєм молячись всякого часу духом і в сьому пильнуйте в усякому терпінню і благанню за всїх сьвятих». Кожному віруючому призначено місце сторожа в справі молитви, і він зобов’язаний не мовчати, а не давати Господеві спокою, доки Він не утвердить Єрусалим і не зробить його славою на

землі. Ми всі однаково зобов’язані молитися за мир Єрусалима, і від цього залежить наше власне процвітання. Нова заповідь, яку дав нам Господь і в якій Він велить нам, «щоб любили один одного», вимагає, щоб ми молилися одне за одного. Як може людина твердити, що любить свого брата, коли ніколи не заступається за нього перед Богом?

Чи можу я постійно жити поруч зі своїми братами у вірі, бачити їхні скорботи — і ніколи не кликати до Бога за них? Чи можу я бачити їхню бідність, їхні утиски, їхні спокуси, їхній тягар на серці — і все ж забувати їх у своїх благаннях? Чи можу я бачити їхнє діло віри й працю любові — і ніколи не просити для них благословення? Чи можу я замкнутися сам у собі й бути байдужим до турбот тих, хто мені брати й сестри в Христі Ісусі? Неможливо! А якщо можу, то, мабуть, належу до якоїсь іншої родини, а не до Божої, бо в родині любові спільне співчуття веде до постійного заступництва. Не дай Боже, щоб ми згрішили проти Господа, переставши молитися за наших братів! Кожна бджола у вулику Церкви має приносити свою частку цього меду до спільного запасу. Як усе коріння дерева розходиться в землі по поживу і все всмоктує поживу на користь цілого, так і кожен віруючий має відкритими устами молитви шукати й пити духовні благословення на користь усієї Церкви. Тож не забувайте, браття мої, про солодкий обов’язок, покладений на вас вашою спорідненістю зі святими та з їхнім навіки благословенним Господом.

Більше того, любі, ми визнаємо живу єдність між віруючими — єдність дуже тісну. Ми не просто брати, ми — «однотїлесники». Христос — Голова Свого містичного тіла, Церкви, і всі ми — члени Його тіла. І як у людському тілі кожна окрема кінцівка, член, орган, жила й нерв потрібні цілому, так і в Церкві кожен віруючий потрібен іншим, а інші потрібні йому. Може, ми й не зуміємо показати, якої саме шкоди завдасть руці поранене коліно, та будьте певні: страждатиме й вона, співчуваючи. Жодна клітина чи жодний мішечок у всьому організмі не може розладнатися, щоб певною мірою не зачепити решти тіла.

Так само й Бог зробив нас залежними одне від одного — куди більше, ніж ми уявляємо. У церковній єдності кожен сприяє або здоров’ю, або хворобі всієї громади, і уникнути цього він не може. У Божій Церкві ніхто не живе для себе і ніхто не вмирає для себе. Коли віруючий зростає в благодаті, він збагачується не для себе самого — християнська спільнота примножила свій духовний скарб його здобутками. Коли ж, навпаки, людина занепадає в Божих речах і так стає бідною й немічною, то шкоди зазнає не лише вона сама — певною мірою збідніла, ослабла й постраждала Церква. О браття, коли так, то щедро виконуймо обов’язки, які ми маємо перед тілом, частиною якого є! І в радісному ділі благання преуспіваймо дедалі більше.

Заступництво має битися, мов пульс, у всьому тілі, щоб кожен живий член відчував цей святий поштовх. Заступництво — одне з найменших діл, які ми можемо чинити, і водночас одне з найбільших, — тож не будьмо в ньому лінивими. Член Церкви, що не молиться, — це перешкода: він у тілі, мов гнила кістка чи зіпсований зуб, — і незабаром, оскільки він нічим не служить на користь своїм братам, він стане для них небезпекою і смутком. Брати й сестри, нехай ні з ким із вас так не буде! До того ж, браття, якщо потрібен аргумент, щоб торкнутися наших сердець, його недалеко шукати. Ми самі багато чим завдячуємо молитвам інших. Багато християн можуть простежити своє навернення до молитов матері, що підносилися за них до неба, коли їхні дитячі язики ще не могли вимовити імені Спасителя.

Мати приносила їх до Ісуса й благала Його покласти на них руки й благословити їх. Багато хто з вас завдячує своїм наверненням благанням учителів недільної школи, чи молитвам служителів, чи ревним окремим християнам, яких було спонукано заступатися за вас. Тож якщо ви одержали благословення шляхом молитви, покажіть свою вдячність, молячись за інших! Намагайтеся передати благословення тим самим шляхом, яким ви його одержали. Щодо мене особисто, то скажу цього ранку: ніхто в цьому світі не може зробити мені щирішої доброти, ніж помолитися за мене! Я вважаю, браття, що чим більше за мене молитов, тим я багатший на справжні багатства — на той рід особистого маєтку, що кращий за золото й срібло.

Один старий пуританин зауважує, що коли людині щастить у справах, вона наймає багато рук працювати на неї; і так само, каже він, коли людина зростає в корисності, вона приводить багато душ молитися за неї — і так її справа йде далі. Що більше Божественної благодаті витрачається на Господнього слугу, то більше він потребує заступницької допомоги від усіх своїх братів і сестер, щоб міг провадити свою працю під Божим благословенням. Я зобов’язаний, браття мої, молитися за вас, бо знаю, що багато хто з вас невпинно облягає престол благодаті заради мене. Тож я ставлю вам

це питання: якщо ви одержали благословення через заступництво святих, то чи не були б ви справді невдячними, якби й самі у відповідь не заступалися за інших?

Чи материнські молитви привели вас до Христа? Тоді, молода мамо, підносьте свої благання до Господа за ваших любих малят. Чи батькові благання привели вас до спасіння? Тоді, юначе, підтримуйте свого батька постійними молитвами і так збагатіть його останні дні. Даром одержали — даром і давайте. Земля, напоєна росою, віддає свій урожай, — тож і ви віддайте гідну віддяку Церкві, що стала для вас каналом благословення. Отже, для нас сьогодні це не справа вибору — молитися нам за наших братів і сестер у Христі чи ні! Любі браття, ви не живі для Бога — у вас немає інстинктів нового життя, якщо ви не заступаєтеся за домашніх віри! У вас немає любові, яка від Бога, — а вона є певною ознакою відродження, — якщо ви забуваєте про заступництво! Ви забуваєте про борг, який маєте, і дієте негідно вашої визнаної єдності з Церквою Христовою, якщо нехтуєте заступництвом. Мов звуком сурми, я благав би вас, брати й сестри мої, до дієвої, ревної молитви за родину живого Бога.

Тепер змінімо наше гасло з обов’язку на честь. Яка це честь — мати дозвіл молитися за святих! Бо, зауважте, це вводить нас у найтіснішу, яку тільки можна уявити, спільність із Самим Господом Ісусом Христом. Ми не можемо допомогти здійснити спокуту за людський гріх — «Звершилось», — сказав Спаситель, і воно звершене. У тому ділі ми не можемо мати жодної участі, хіба що приймаємо його плоди, бо «Він топтав виноград сам один, і з народу не було нікого з Ним». Проповідуючи Євангеліє сьогодні, ми виконуємо служіння, в якому наш Господь Ісус нині не бере участі, — Святий Дух допомагає нам, але Людина, Христос Ісус, перебуває праворуч Отця, і Його голосу не чути, коли звіщається добра новина. Тож у певному сенсі ми маємо різні заняття й виконуємо різні служіння, але в справі заступництва ми одне — саме в цю мить наш Господь благає перед Божим престолом, і коли ми заступаємося за Його народ, ми робимо точнісінько те саме!

Молячись за святих, ми маємо справжню, теперішню спільність із нашим великим Первосвящеником, що заступається за завісою. Кажу ще раз: коли я проповідую сьогодні, Христос не проповідує. Але коли я молюся, мій голос звучить у лад із Його голосом! Коли я молюся за братів, я пам’ятаю, що Він стоїть перед престолом слави з нагрудником, на коштовних каменях якого сяють імена всіх Його вибраних. Хіба ж не радісно бути спільниками Сина Божого в служінні заступництва? У цьому служінні Він зробив нас священиками нашому Богові! Він — великий Ангел із золотою кадильницею, і дим пахощів, які Він приносить, підноситься з молитвами святих перед Господом! Любі, ви хотіли б уподібнитися в служінні Господеві Ісусу — нагода у вас під рукою: щедро заступайтеся за святих!

І яка це честь, що ми, які так недавно були жебраками для себе самих біля дверей Милосердя, тепер прийняті в таку царську прихильність, що можемо зважитися шепнути Цареві на вухо слово за інших! Саме суверенна милість дозволила нам сказати: «Помилуй мене!» Але яка ж це поблажливість, що так наблизила нас до себе, що тепер ми можемо прийти до Господа й сказати: «Я хотів би сказати Тобі слово за одного мого брата. Я наважився б просити щедрот із Твоїх рук, мій Отче, для сестри, яка потребує співчуття». Погляньте, брати й сестри мої, як високо вас піднесено — вас поставлено на високе служіння «Царевих нагадувачів», щоб питати Його про добрі дари Його Завіту! Вас призначено царськими роздавачами милостині для Царя! Він відчиняє перед вами Свою скарбницю й велить просити, чого забажаєте. О безцінна благодать!

Якщо ти, віруючий, умієш просити з вірою, то можеш роздавати своїм братам і сестрам багатство, дорожче за золото Офіру, бо заступництво — це ключ від палат зі слонової кістки, де зберігаються безмежні скарби Божі! Святі в заступництві досягають місця, де не можуть стати й ангели! Ці святі істоти радіють за грішників, що каються, але ми не читаємо, щоб їх допускали як прохачів за святих. А ми, недосконалі, як ми є, маємо цю ласку! Нам дозволено відкривати уста перед Господом за хворих і випробовуваних, за стривожених і пригнічених — з певністю, що все, чого ми попросимо в молитві з вірою, ми одержимо. У цьому нам виявлено велику честь. Брати й сестри, користуйтеся цією честю!

Я добре знаю: якби Її Величність дала комусь із вас дозвіл прийти до палацу й попросити чого завгодно для своїх друзів, ви б не знехтували такої нагоди. Та й у наші дні, якщо людина думає, що її вислухає член парламенту чи хтось при владі, вона рідко не скористається нагодою замовити слово за свого родича чи сина, що прагне посади, де мало роботи й багато платні. Усюди на світі шукачів посад

безліч. Впливових людей, яких слухає влада, постійно умовляють якнайповніше використати своє становище в суспільстві. А мені цього ранку доводиться стояти тут і вмовляти вас, дорогі брати й сестри, яких слухає Сам Бог, скористатися своїм дорогоцінним правом!

Ви маєте Божі обітниці, що ваше прохання буде виконане, і багато хто каже: «Я хотів би, щоб за мене замовили слово перед Царем», — тож моліться і не баріться з допомогою. Користуйтеся свободою, яку дав вам ваш Князь, і клопочіться за своїх братів і сестер! Якщо більше ніхто не потребує ваших молитов, то я палко прошу місця в них для себе. «Браттє, молїте ся за нас», — казав апостол; наскільки ж більше можу сказати це я! Щодня служачи у святих речах, ми несемо дуже велику відповідальність і маємо великі потреби. Тож не забувайте про нас, коли вам добре. Скажіть Князеві добре слово за Його слуг і попросіть Його дати нам більше Своєї благодаті.

А тепер замінимо слово «честь» на слово «чеснота». Заступницька молитва — річ надзвичайно добра, бо, по-перше, вона приносить користь тим, хто нею користується. Я знаю, улюблені, що ви прагнете справді служити в Божій Церкві. Сподіваюся, у цій церкві немає членів, яким досить того, що їхні імена записані в книзі, що вони ходять на богослужіння, і які вважають, що на цьому все й закінчується. Ні, ви хочете справді допомагати й приносити славу Богові. Що ж, тоді я наполегливо раджу вам для цього чесноту заступницької молитви! По-перше, браття, вона спонукає вас пізнавати своїх братів і сестер. Не можна добре молитися за тих, про кого нічого не знаєш. Тож ви вже не будете приходити на зібрання й виходити з нього, не знаючи людини, яка сидить поруч із вами на лаві, а розпитуватимете, як живуть браття, і, почувши, що хтось страждає душею, тілом чи через свої статки, звернете на це увагу, щоб помолитися за нього, — і тоді у вас з’явиться співчутливе знання ваших братів.

Павло каже нам знати тих, хто працює між нами і старшує над нами в Господі! І я хотів би, щоб усі члени церкви більше знали про боротьбу, скорботи й радощі свого пастора — щоб більше йому співчувати. Те саме стосується й решти братів: що більше ви знаєте і співчуваєте, то кращими будуть ваші молитви. І саме тому, що для заступництва потрібно знати, я називаю заступництво чудовою вправою. Щире заступництво неодмінно принесе з собою любов. Я не вірю, що можна ненавидіти людину, за яку постійно молишся. Якщо вам не до вподоби якийсь християнин, моліться за нього вдвічі — не лише заради нього, а й заради себе, — щоб вам зцілитися від упередження й позбутися всякого недоброго почуття.

Пам’ятаєте стару історію про чоловіка, який прийшов до свого пастора сказати, що йому не подобаються його проповіді? Служитель мудро відповів: «Мій дорогий брате, перш ніж ми обговоримо це, помолімося разом», — і, коли вони обидва помолилися, скаржник побачив, що не має чого сказати, хіба що визнати: він сам дуже нехтував молитвою за свого пастора. І саме цим він пояснив, що не мав користі з проповідей. Брак братньої любові я приписую занепаду заступницької молитви. Моліться одне за одного щиро, постійно, палко — і ви з’єднаєте свої серця в любові, як серце однієї людини. Це той розчин прекрасних барв, на якому мають лягати камені Церкви, щоб бути щільно скріпленими між собою.

Дорогі брати й сестри, коли ви молитеся одне за одного, не лише зростатимуть ваше співчуття й любов, а й ваші судження одне про одного стануть лагіднішими. Ми завжди поблажливо судимо тих, за кого заступаємося. Якщо пліткар змальовує мого брата в найчорніших барвах, моя любов запевняє мене, що він помиляється. Хіба я не молився за нього сьогодні вранці — як же я можу слухати, що його засуджують? Якщо ж мені доведеться повірити, що він винен, мені буде дуже жаль, але я не гніватимуся на нього — а молитиму Господа, щоб Він простив і відновив його, — пам’ятаючи й про себе, щоб і мене не спокусили. Ми вважаємо своїх дітей гарними, бо вони наші й мають місце в нашому серці. І так само ми швидко помічаємо будь-які гідні риси характеру в тих, за кого заступаємося, — і охоче знаходимо виправдання вадам їхньої вдачі.

Молитва — дивовижний з’єднувач сердець і могутній творець любові. Заступницька молитва дуже сприяє пильності. Припустімо, що ви, як член цієї церкви, стикаєтеся з відступниками й прагнете їх навернути назад. Ваші молитви за їхнє відновлення природно спонукатимуть вас молитися: «Господи, збережи мене від цього зла. Не дай мені відступити. Збережи мене, щоб я не став холодним і байдужим, як ці браття». Якщо ми зустрічаємо тих, хто називає себе християнами, але впав у пияцтво, і щиро благаємо Господа витягти їх із тієї жахливої ями, то й наші власні душі починають гидувати цим гріхом і стояти проти нього на сторожовій вежі. Якщо ми бачимо, що двоє братів посварилися й не можуть дійти миру, і молимо Бога, щоб єдність

відновилася між ними, то нас спонукає просити й про те, щоб і ми мали лагідний і тихий дух — щоб не спричиняли сварок, — і щоб, коли ми колись їх спричинили, були готові визнати свою провину й виправити її.

Так ті, про кого ми дбаємо в молитві, стають для нас маяками. Якщо ви стежите за іншими прискіпливим оком і охоче їх осуджуєте, та ще й старанно розносите погану славу від дому до дому, то такий нечестивий спосіб дій породить у вас самих самоправедність. Але якщо ви йдете до Господа зі скорботою через усі провини братів і наполегливо шукаєте відновлення тих, хто збився з путі, то плекатимете у своєму серці ніжність почуттів і пильність щодо гріха. Ті, хто багато благає за інших, часто знаходитимуть на своїх устах молитву: «Розглянь мене, Боже, і випробуй мене, і пізнай дороги мої. Подивись, чи нема в мені дороги лихої, і веди мене дорогою вічною».

Не можу зупинятися, щоб розповісти вам, які ще чесноти криються в цій вправі заступництва, але я переконаний, що це одна з найсвятіших, найздоровіших і найнебесніших вправ, якою тільки може бути зайнята побожна людина. Чи не думаєте ви, дорогі брати й сестри, що якби кожного з нас просто зараз попросили дати звіт, як він виконує цей чудовий обов’язок, більшості з нас довелося б соромитися? Чи можна мені поставити запитання кожному християнинові тут: чи віддали ви Богові та Його Церкві належну частку заступницької молитви? Я певен, що ми не заступалися надто багато, бо про цю сіль можна сказати: «соли же без указання скількостї». Жодна людина не молиться надто багато за свого ближнього!

Чи досить ми молилися? Даю вам час і роблю паузу, щоб ви могли поставити собі це запитання. Я дам вам свою власну відповідь. Щодо мого обов’язку перед цією церквою в проповідуванні — моє сумління чисте, бо я не ухилявся звіщати всю волю Божу. Якби я міг навчитися проповідувати краще, я б охоче це зробив. Я усвідомлюю свої невдачі, але служив вам щиро й вірно перед Богом із цієї кафедри. Та не можу сказати того самого про свої заступницькі молитви. Мені є в чому зізнатися Богові щодо недоліків у цій справі. І боюся, що чимало моїх співпрацівників тут мусять визнати себе винними за тим самим звинуваченням. Ви ніколи не пропускали свого класу в неділю по обіді. Ви завжди вчасно на своєму місці, добре вивчивши урок із Писання. Це правильно, але, дорогий брате, чи завжди ви вмолюєте цей урок у свою душу?

Дорога сестро, чи ввійшло у вас у звичку молитися за дівчат, доручених вам, за кожну окремо, з палким запалом? Я не звинувачую, але прошу вас зазирнути у власну душу, бо ця провина не дрібна — вона завдає немалої шкоди і нам самим, і Церкві. Старійшини й диякони цієї церкви, чи чисті ви в справі заступництва? Дехто з нас, може, й бездоганний у цьому, але боюся, що більшість із нас приділяла іншим обов’язкам куди більше уваги, ніж цьому. Ми молилися прилюдно на молитовних зібраннях і, сподіваюся, не забували благати за святих і біля сімейного вівтаря. Та все ж, якби ми молилися за наших братів у 10 разів більше, чи навіть у 100 разів більше, ми не перейшли б міри!

Ми часом стаємо на прилюдну трибуну й дорікаємо Божій Церкві, що вона холоне. Спитаймо самих себе: чи додали ми їй тепла своїми молитвами? Чи благали ми про її відродження? Ми нарікаємо на місіонерські товариства, бо видно такі мізерні плоди. А чи молимося ми за місії, як належить? Чую сумні нарікання на теперішнє й нове покоління проповідників — а чи заступалися ми за студентів і пасторів, як належить? Чую, як люди кажуть, що християни або мирські, або поверхові, або горді. А чи вимолили ви їх із мирськості й гордості? Чи не краще було б молитися за них, аніж шукати в них вад? Так, і чи не можна значною мірою пояснити ті помилки, які ви бачите в них, тим, що ви самі занедбали служіння заступництва? О, покиньмо ремствувати й нарікати, критикувати й шукати вад — і принесімо все це до престолу милосердя, бо якби половину подиху, марно витраченого на осудливі нарікання, обернути на заступництво, — у Церкві було б набагато більше святості!

А тепер я мушу знову повернутися до тексту й дати вам ще одне слово — обсяг. Давид каже в тексті: «Бо й молитва моя буде за них у їхніх бідах», — і має на увазі ось що: якби хтось із Божих святих, будучи вірним його душі, чимось йому не догодив, він однаково молився б за них. Брати й сестри, ми не повинні обмежувати свої молитви тими, хто догоджає нам тим, як до нас звертається, — ми маємо з любов’ю молитися й за тих, хто надто гострий, надто різкий, надто уїдливий у своїх словах.

А якщо вони будуть такі суворі, що засмутять наш дух? А якщо їхні докори здаватимуться непотрібними, образливими й несправедливими? Ми однаково зобов’язані молитися за них. Давид у тексті ніби каже: хай праведні роблять із ним що хочуть, а він однаково молитиметься за них у їхніх бідах. І я закликаю вас, мої браття: якщо є якийсь член

цієї церкви, що повівся з вами недобре, помстіться йому тим, що полюбите його в 10 разів більше, ніж будь-коли, і молитиметеся за нього ще постійніше й ще щиріше! Якщо якийсь брат пригнітив ваш дух і так вас поранив, що вам боляче навіть думати про нього, — нічого! Найкращі ліки для цієї рани — піти до Бога в молитві й вилити за нього свою душу, попросити Господа дати йому велике благословення й зробити його кращим християнином — наповнити його Божою любов’ю!

І тоді, коли ви побачите, що він змінився на краще, то або зрозумієте, що помилилися в оцінці його слів і хибно сприйняли те, чим він хотів вам допомогти, або ж побачите, що він сам прийде до вас і скаже: «Я був неправий, мій брате». А якщо він і не визнає цього словами, то визнає ділом — особливою добротою до вас. І, браття, якщо ми коли-небудь бачимо брата-християнина в біді, то маємо молитися за нього вдвічі. Люди цього світу покидають своїх товаришів, коли ті потрапляють у біду, — як стадо покидає пораненого оленя. У нас багато друзів, коли все гаразд. І дуже мало — коли насуваються лихі дні. Але між християнами так не повинно бути! Ми маємо бути вірними друзями — нам слід бути добрішими до тих, хто зубожів, ніж до інших.

Якщо ми зустрічаємо брата-християнина, який утратив розраду й занепав духом, — хоч його товариство, може, й не надто приємне і навіть пригнічує нас самих, — нам слід більше молитися за нього й старатися витягти його з Трясовини Зневіри. А надто коли на брата в Христі зводять наклеп, ми зобов’язані стати поруч із ним. Надто багато людей мають погану звичку відсахуватися від того, кого зганьбили. Хтось жбурнув жменю багна в людину, що визнає себе християнином, — тож відійдімо подалі, бо й на нас може бризнути. Так кажуть боягузи, але не ми! Ні, брате, якщо ти належиш до війська Еммануїла, а наш переслідуваний брат не вчинив нічого злого, — стоятимемо з ним або разом із ним упадемо! Ніколи не покидаймо товариша!

Якщо світ кричить: «Геть його! Геть його! Геть його!» — ми, мов той давній грецький герой, кинемося на допомогу, прикриємо щитом полеглого й битимемося за нього, доки він не зможе підвестися, — бо колись і ми можемо впасти, і нам теж знадобиться брат-воїн, щоб прикрити нас від ворога. Вимолюймо наших братів і сестер із їхніх бід і не покидаймо їх, — а якщо на ту молитву довго не буде відповіді, будьмо наполегливі й невідступні, кажучи разом із Давидом: «І все ж моя молитва буде за них у їхніх лихах».

Більше я не говоритиму про заступництво за святих, а залишу цю справу перед Вічним Престолом і вашим сумлінням. Благаю вас: якщо ви не зрадники Христові, якщо ви члени справжньої єдності, якщо ваші душі зв’язав докупи Святий Дух, — боріться в молитві одне за одного і не відпускайте Ангела Завіту, доки благословення не зійде на весь Божий дім, а звідти не потече й у цілий світ.

II. А тепер, по-друге, високе служіння заступництва ЗА ГРІШНИКІВ. Про це я скажу коротко, але, сподіваюся, щиро. Як Церква, ми маємо вінець і вже багато років тримаємо його. Та я вжив би слів Христа з Книги Одкровення. Звертаючись до однієї з церков, Він каже: «держи, що маєш, щоб нїхто не взяв вінця твого». Що ж було нашим вінцем як Церкви? Не багатство — у ньому ми не перевершуємо інших. Не вченість — ми нею не хизуємося. Не вишукані богослужіння, не краса нашої музики і не солодкість наших співів.

Ні, ми не дбаємо про такі речі, а плекаємо простоту. Нашим вінцем була одна-єдина річ: якщо в християнському світі й була Церква, що віддала себе приверненню душ, то це саме ця Церква. Наше служіння завжди мало одну мету — вихоплювати головешки з вогню, виводити грішників із темряви до дивного світла. І я лише віддаю вам просту справедливість, мої брати, коли кажу, що далеко більша частина цієї Церкви справді жива для привернення душ. Моєму серцю так добре, коли я зустрічаю між вами різні гуртки братів, які по всьому цьому місту тихо, без показності, але успішно трудяться, приводячи душі до Христа. Сподіваюся, так буде завжди. Тримай, о Церкво, що маєш, щоб ніхто не взяв твого вінця! Нехай завжди нашою радістю і славою буде те, що Бог дає нам духовних дітей і душі народжуються для Нього.

Ми прагнемо цього — і я певен, що прагнемо, — але мусимо більше покладатися на заступництво за душі ненавернених. Моліться насамперед, бо це найважливіше. Що можемо ми з вами самі вдіяти для навернення людини? Ми не можемо змінити її серця! Ми не можемо вдихнути в неї життя — з таким самим успіхом ми могли б надіятися створити душу в ребрах смерті! Відроджувати душі — це Божа справа. Що ж тоді? Якщо я маю бути Його знаряддям у цьому, то найперше мені треба впасти на коліна й молитися: «Боже, працюй разом зі мною». Сьогодні пополудні ви йдете до своєї недільної школи або вирушаєте проповідувати на вулиці. Якби ви могли виконати цю справу самі, я не спонукав би вас марнувати час, просячи Бога зробити

те, що ви могли б зробити й без Нього! Але оскільки ви зовсім безсилі привернути до Ісуса бодай одну душу без Божого Духа, то нехай першим вашим ділом буде молитва: «О Божа сило, прийди й зодягни мене! О вогняний язику, будь даний мені, і ти, священний, бурхливий, могутній Вітре, повій і вдихни життя в мертві душі!» Молитва — найважливіше в тому, щоб навертати грішників від їхніх хибних доріг.

Далі, заступницька молитва зробить вас придатними бути Божим знаряддям. Якщо я молюся за чиєсь навернення, а надто якщо виокремлюю певну людину, то моє серце розгоряється любов’ю до неї, коли я в молитві обдумую її становище і стан. Чудово: це мене навчає й допомагає мені сказати їй потрібне слово, коли я до неї підійду. Я подібний до хірурга, який, беручись до випадку, де треба оперувати, точно знає, де яка кістка і що саме ушкоджено. Моя молитва дала мені діагноз стану цієї людини. Я все обдивився й обміркував у своїх проханнях, і коли на ділі візьмуся за неї, то Божим Духом буду мудрим, щоб учинити правильне і в правильний спосіб.

Якби ми хотіли послати когось до коледжу, щоб зробити з нього доброго помічника для стривожених сердець, ми послали б його до коледжу всякої молитви, бо заступництво — це шлях стати мудрим у приверненні душ! І ще, брати, молитва так подіє на вас, що ви братиметеся до праці з надією. Страшно й подумати, що людей можуть поховати живцем — друзі кладуть їх у труні під землю, коли в тілі ще є подих. Стережімося, щоб ніколи не поховати живцем душу, — боюся, у нас є така звичка. Про одного ми судимо, що він ніколи не навернеться, — це, кажемо, той випадок, коли всі зусилля марні. Про іншого думаємо, що він такий пропащий, що його можна спокійно облишити й зайнятися тими, хто подає більше надій.

У всьому цьому ми помиляємося, бо не маємо права підписувати душі смертний вирок чи казати Божій благодаті: «Досі дійдеш, а далі — ні». Вірте, що доки людина живе на цьому світі, для неї є можливості благодаті! Візьміть її на руки й принесіть перед Бога в молитві — і щойно почнете молитися за неї, ви відчуєте, що надія є, — а потім і говоритимете з нею з надією, а може, і з вірою. Не вірю, що хтось колись був спасенний через те, що інший говорив із ним тоном відчаю; а от бадьоре слово люблячої надії прокладає собі шлях. Вірте, що тверде серце можна розбити, язик богохульника — очистити, думки гонителя — змінити, і що бунтівник ще може скоритися Христові Розп’ятому й стати ясною зорею на Божому небі.

Дорогі брати й сестри, тож благаю вас: оскільки сила — від Бога, і оскільки заступництво зробить вас придатними для Божого вжитку, і оскільки воно також дасть вам велику надію щодо тих, з ким ви маєте справу, — вправляйтеся в заступницькій молитві більше, ніж будь-коли. Це праця, в якій кожен із вас може допомогти. Якби я прийшов до вас сьогодні вранці й сказав: «Брати й сестри, Господня справа потребує грошей», — я знаю з довгого досвіду, що ви зробили б усе, що можете. Але дехто був би змушений відповісти: «Потреби моєї родини не дозволяють мені нічого зробити в цьому». Та коли ми просимо про заступництво, жоден християнин не може сказати: «Я не можу благати Бога». Якби я зараз наполягав на потребі більшої відкритої проповіді, багатьох із моїх слухачів цілком слушно було б звільнено, бо вони неповороткі на слово й не мають дару красномовства.

Але, о брати й сестри, коли йдеться про заступництво, ви всі можете виконувати це служіння! І так ви можете мати частку в усіх великих ділах Церкви. Я чув про одну святу жінку, яка казала: «Я не вмію проповідувати, але можу допомагати своєму пасторові в цьому своїми молитвами. Тому щоразу, як бачу, що він сходить на кафедру, я молитимусь, щоб Бог благословив його слово, — і так матиму частку в тому, що він робить». Коли почуєте про місіонера, який десь працює за кордоном, моліться за нього — і станете його співробітником. Улюблені, дехто з вас часто нездужає тілом і втомливої ночі майже не спить, — чи знаєте ви, чому Господь не дає вам заснути? Для того, щоб, поки інші з нас сплять, ви молилися за нас!

Богові потрібні ті, хто стоїть на нічній варті! Він постановив, щоб довкола Його Церкви вдень і вночі стояла сторожа молитви, — а ви вартові нічних сторож. Нічого іншого ви робити не можете, але молитися можете, — і молячись, можете здобути частку в найшляхетніших ділах Церкви! А тепер зверніть увагу: Давид натякає нам, що дехто з тих, за кого ми молимося, може, й не дбає про наші молитви і через свої гріхи може потрапити у великі лиха. Тоді й настає наш час ще ревніше заступатися за них! Якщо я багато років говорив до безбожника, а він глузував з усього, що я казав, я постановлю в собі: «Ніколи не перестану молитися за нього. Може, колись я застану його хворим, і тоді він попросить молитов, які тепер відкидає. Може, застану його з розбитим серцем, і тоді слова, з яких він тепер кепкує, стануть дуже солодкими на його смак».

Ви, що шукаєте душ, мусите вміти не кидати погоні, — у кого короткий подих у приверненні душ, той ніколи не матиме успіху. Женіться за ними! Женіться за ними! Ідіть за ними аж до брами гробу! Якщо вони не спасенні й після 20 років молитви, ідіть за ними аж до брами пекла! Якщо вони колись перейдуть ту браму, ваші молитви стануть неприйнятними й марними, але аж до самого краю пекельної безодні йдіть за ними — йдіть за ними зі своїми молитвами. Якщо вони не хочуть слухати ваших слів, то не можуть завадити вам молитися. Вони кепкують з ваших умовлянь? Вони не можуть перешкодити вам у молитві, бо навіть не знають, коли ви її приносите. Вони далеко, і ви не можете до них дістатися? Ваші молитви можуть до них дістатися! Ви все одно можете їх благословляти. Вони заявили, що ніколи більше вас не слухатимуть і не хочуть бачити вашого обличчя? Байдуже: у Бога є голос, який вони мусять почути, — говоріть до Нього, і Він змусить їх відчути.

Хоч вони тепер і зневажають вас, віддаючи злом за ваше добро, — ідіть за ними, ідіть за ними, ідіть за ними зі своїми молитвами! Ніколи не дайте їм загинути через брак ваших благань. Може настати час, коли ті, хто найдовше не віддавав свого серця Христові, тисячократ винагородять нас за всі зусилля й благання, які ми на них поклали. Мені часом доводилося бачити, як великий грішник, спасшись, ставав корисним, наче 20 звичайних навернених, бо наскільки важко було його здобути, настільки ж корисним він став, коли його здобули. Ми не сподіваємося, що щодня Савли ставатимуть Павлами, але коли так стається, Церква справді багата, бо один Павло вартий тисячі звичайних віруючих! Ці глибоководні перли — дорогоцінні. Ці важкі випадки можуть виявитися Павлами, — тож настоюйте вчасно й невчасно, молячись за них, доки їх не приведено до Христа.

Одного я прагну сьогодні вранці: щоб мої дорогі брати й сестри в Христі зобов’язалися бути наполегливішими в молитві за грішників довкола нас. Як перед Авраамом, перед нами велике місто — благаймо за нього! Як Мойсей, ми живемо серед грішного народу — станьмо за нього в проломі! Заклинаю кожного члена цієї Церкви його вірністю Богові — якщо він справді не брехун у визнанні, яке склав, — невідступно молитися за безбожних, щоб їх було приведено до Ісуса! Благайте Єгову! Благайте — Він любить ваші молитви, — ваше заступництво мов запашне кадило на золотому жертовнику. Благайте Його — і доживете до того, щоб побачити нагороду за ваші благання в наверненні синів людських! Ідіть додому й зробіть своїх дітей особливим предметом сьогоднішніх пообідніх зойків до Бога. Благайте Господа спасти ваших чоловіків чи ваших дружин, вашу рідню і ваших найближчих сусідів.

Благайте благословення для постійних парафіян і слухачів цієї громади, які досі не відроджені! Потім візьміть свої вулиці, візьміть район, де живете, і просіть для нього милостивих Божих відвідин, — у вас ніколи не бракуватиме людей, за яких молитися, — тож не переставайте благати. Лише кілька днів тому я бачив чотирьох чоловіків, навернених до Бога, а їхні дружини лишалися поза Церквою. І ці четверо братів, які, мабуть, усі тут сьогодні вранці, збиралися разом молитися за навернення своїх дружин, — і першої причасної неділі минулого місяця всі чотири дружини прийшли до Церкви у відповідь на молитви своїх чотирьох чоловіків!

Усе можливе! «Все можливе віруючому»! Нехай Бог допоможе нам вірити й заступатися, а тоді нехай Він пошле Своє благословення — заради Христа. Амінь.