Розділ 6 · 8 хв читання
Певність відповіді на молитву
«Просїть, то й дасть ся вам; шукайте, то й знайдете; стукайте, то й відчинить ся вам: кожен бо, хто просить, одержує; і хто шукає, знаходить; і хто стукає, тому відчиняють» — Маттея 7:7, 8.
«Просите, та й не приймаєте, тому що погано просите». — Якова 4:3.
НАШ Господь у Нагірній проповіді вдруге повертається тут до мови про молитву. Першого разу Він говорив про Отця, Якого можна знайти в таємному і Який віддає явно, і дав нам зразкову молитву (Маттея 6:5-15). Тут Він хоче навчити нас того, що в усьому Писанні вважається головним у молитві: певності, що молитву буде вислухано й на неї буде дано відповідь. Зверніть увагу, як Він уживає слова, що означають майже одне й те саме, і щоразу так виразно повторює обітницю: «Ви одержите, ви знайдете, вам відчинять»; а тоді як підставу для такої певності подає закон Царства: «хто просить, одержує; і хто шукає, знаходить; і хто стукає, тому відчиняють.» Ми не можемо не відчути, як у цьому шестикратному повторенні Він хоче глибоко закарбувати в нашому розумі одну цю істину: що ми можемо й повинні з найбільшою впевненістю очікувати відповіді на нашу молитву. Після об’явлення Отцівської любові в усьому курсі школи молитви немає важливішого уроку, ніж цей: Кожен, хто просить, одержує.
У трьох словах, які вживає Господь, — просіть, шукайте, стукайте, — намагалися знайти різницю в значенні. Якщо Він справді мав це на меті, то перше, ПРОСИТИ, стосується дарів, за які ми молимося. Але я можу просити й одержати дар без Дарувальника. ШУКАТИ — це слово, яке Писання вживає про Самого Бога; Христос запевняє мене, що я можу знайти Його Самого. Та недостатньо знайти Бога в час потреби, не дійшовши до постійного спілкування з Ним: СТУКАТИ говорить про доступ до того, щоб перебувати з Ним і в Ньому. Отже, просити й одержувати дар вело б до того, щоб шукати й знаходити Дарувальника, а це знову — до стукання й відчинення дверей Отцівського дому й Отцівської любові. Одне певне: Господь справді хоче, щоб ми з цілковитою певністю розраховували на те, що просити, шукати, стукати не може бути марно: одержання відповіді, знаходження Бога, відчинене серце й дім Божий — ось певний плід молитви.
Те, що Господь визнав за потрібне повторити цю істину в стількох формах, — урок глибокого значення. Це доводить, що Він знає наше серце: які природні для нас сумнів і недовіра до Бога і як легко ми схильні заспокоюватися молитвою як релігійним ділом, без відповіді. Він знає також, що навіть коли ми віримо, що Бог вислуховує молитву, віруюча молитва, яка хапається за обітницю, — це щось духовне, надто високе й важке для учня з половинчастим серцем. Тому на самому початку Свого навчання тих, хто хотів би навчитися молитися, Він прагне глибоко закласти в їхні серця цю істину: молитва справді має велику силу; просіть, і одержите; кожен, хто просить, одержує. Це незмінний вічний закон Царства: якщо ти просиш і не одержуєш, то це неодмінно тому, що в молитві є щось хибне або чогось бракує. Тримайся; нехай Слово й Дух навчать тебе молитися правильно, але не випускай тієї впевненості, яку Він прагне пробудити: Кожен, хто просить, одержує.
«Просїть, то й дасть ся вам.» Христос не має в Своїй школі могутнішого спонукання до наполегливої молитви, ніж це. Як дитина мусить довести, що задачу розв’язано правильно, так і доказом того, що ми молилися правильно, є відповідь. Якщо ми просимо й не одержуємо, то це тому, що ми не навчилися молитися правильно. Тож нехай кожен учень у школі Христа приймає слово Учителя з усією простотою: Кожен, хто просить, одержує. Він мав добрі підстави говорити так безумовно. Стережімося послаблювати Слово нашою людською мудрістю. Коли Він говорить нам про небесне, вірмо Йому: Його Слово саме себе пояснить тому, хто цілком йому вірить. Якщо постають питання й труднощі, не домагаймося, щоб їх розв’язали, перш ніж ми приймемо Слово. Ні; довірмо їх усі Йому: розв’язувати їх — Його справа; наша ж справа — насамперед і повністю прийняти Його обітницю й міцно її триматися. Нехай у нашій внутрішній кімнаті, а також у внутрішній кімнаті нашого серця, це Слово буде написане світлими літерами: Кожен, хто просить, одержує.
Згідно з цим ученням Учителя, молитва складається з двох частин, має дві сторони — людську й Божественну. Людська — це просити, Божественна — давати. Або, якщо поглянути на обидві з людського боку, є прохання й одержання — дві половини, що разом становлять ціле. Він ніби хоче сказати нам, що ми не повинні заспокоюватися без відповіді, бо така воля Божа, таке правило в Отцівській сім’ї: кожне дитинне, віруюче прохання буде виконане. Якщо відповідь не приходить, нам не слід сидіти склавши руки в тій лінощі, що називає себе покорою, і гадати, що Бог не хоче дати відповіді. Ні; неодмінно в молитві є щось не таке, якою Бог хотів би її бачити, — дитинної й віруючої; ми маємо шукати благодаті так молитися, щоб відповідь могла прийти. Тілу набагато легше скоритися без відповіді, ніж віддати себе на те, щоб Дух його досліджував і очищав, аж поки воно не навчиться молитися молитвою віри.
Це одна з жахливих ознак хворобливого стану християнського життя в наші дні: так багато людей спокійно обходяться без виразного досвіду відповіді на молитву. Вони моляться щодня, просять багато чого й сподіваються, що дещо з того буде вислухано, але мало знають про пряму, певну відповідь на молитву як про правило щоденного життя. А саме цього хоче Отець: Він прагне щоденного спілкування зі Своїми дітьми, вислуховуючи й виконуючи їхні прохання. Він хоче, щоб я приходив до Нього день у день з виразними проханнями; Він хоче день у день робити для мене те, про що я прошу. Саме в Його відповідях на молитву святі давніх часів навчилися пізнавати Бога як Живого, і це спонукало їх до хвали й любові (Псальма 34; 66:19; 116:1). Наш Учитель чекає, щоб закарбувати це в нашому розумі: молитва і відповідь на неї, дитина, що просить, і батько, що дає, належать одне одному.
Бувають випадки, коли відповідь — це відмова, бо прохання не згідне зі Словом Божим, як тоді, коли Мойсей просив дозволу увійти в Ханаан. Але все ж відповідь була: Бог не залишив Свого слугу в непевності щодо Своєї волі. Боги поган німі й не можуть говорити. Наш Отець дає Своїй дитині знати, коли не може дати їй того, про що вона просить, і вона відкликає своє прохання, як зробив і Син у Гетсиманії. І Мойсей-слуга, і Христос-Син знали, що те, про що вони просили, не відповідає тому, що сказав Господь: їхня молитва була смиренним благанням — чи не можна змінити рішення. Тих, хто готовий навчатися й дає Йому час, Бог Своїм Словом і Духом навчить, чи згідне їхнє прохання з Його волею, чи ні. Відкликаймо прохання, якщо воно не відповідає Божій думці, або ж наполягаймо, доки не прийде відповідь. Молитву встановлено для того, щоб одержувати відповідь. Саме в молитві та відповіді на неї відбувається обмін любов’ю між Отцем і Його дитиною.
Яким глибоким мусить бути відчуження нашого серця від Бога, коли нам так важко збагнути такі обітниці. Навіть коли ми приймаємо ці слова й віримо в їхню істинність, віра серця, що цілком володіє ними й радіє ними, приходить так повільно. Це тому, що наше духовне життя ще таке слабке, а здатність сприймати Божі думки така немічна. Та дивімося на Ісуса, щоб Він навчив нас так, як ніхто, крім Нього, навчити не може. Якщо ми приймемо Його слова в простоті й довіримося Йому, що Він Своїм Духом зробить їх у нас життям і силою, вони так увійдуть у наше внутрішнє єство, що духовна Божественна дійсність істини, яку вони містять, справді заволодіє нами, і ми не заспокоїмося, доки кожне прохання, яке ми приносимо, не буде піднесене до неба на власних словах Ісуса: «Просїть, то й дасть ся вам».
Любі співучні в школі Ісуса! Візьмімося добре вивчити цей урок. Приймімо ці слова саме так, як їх було сказано. Не дозволяймо людському розумові послабити їхню силу. Приймімо їх так, як дає їх Ісус, і повірмо їм. Він у Свій час навчить нас, як розуміти їх повністю: почнімо з того, що беззастережно їм повіримо. Знаходьмо час, щоразу коли молимося, щоб прислухатися до Його голосу: Кожен, хто просить, одержує. Не робімо немічного досвіду нашого невірства мірилом того, чого може очікувати наша віра. Прагнімо не лише в години молитви, а й повсякчас міцно триматися радісної певності: молитва людини на землі й відповідь Бога на небі призначені одна для одної. Довірмося Ісусові, що Він навчить нас так молитися, щоб відповідь могла прийти. Він це зробить, якщо ми міцно триматимемося слова, яке Він дає сьогодні: «Просїть, то й приймете».
«ГОСПОДИ, НАВЧИ НАС МОЛИТИСЬ».
О Господи Ісусе! Навчи мене розуміти те, що Ти тепер мені обіцяв, і вірити в це. Не приховано від Тебе, мій Господи, якими міркуваннями моє серце намагається себе заспокоїти, коли не приходить відповідь. Є думка, що моя молитва не узгоджується з таємною радою Отця; що, може, є щось краще, що Ти хотів би мені дати; або що молитва як спілкування з Богом — це вже досить благословення й без відповіді. А проте, мій благословенний Господи, я бачу в Твоєму навченні про молитву, що Ти не говорив про ці речі, а сказав так ясно, що молитва може й повинна очікувати відповіді. Ти запевняєш нас, що це і є спілкування дитини з Отцем: дитина просить, а Отець дає.
Благословенний Господи! Твої слова вірні й правдиві. Мабуть, через те, що я молюся не так, як слід, мій досвід відповідей на молитву не ясніший. Мабуть, через те, що я надто мало живу в Дусі, моя молитва надто мало в Дусі, і мені бракує сили для молитви віри.
Господи! Навчи мене молитися. Господи Ісусе! Я довіряю Тобі в цьому; навчи мене молитися з вірою. Господи! Навчи мене сьогоднішнього уроку: Кожен, хто просить, одержує. Амінь.
Розділ 6 завершено
Певність відповіді на молитву