Зразкова молитва

«Тим же то молїться ось як: Отче наш, що на небі!» — Маттея 6:9.

КОЖЕН учитель знає силу прикладу. Він не лише каже дитині, що робити і як це робити, а й показує, як це справді можна зробити. Зглянувшись на нашу неміч, наш небесний Учитель дав нам самі слова, з якими ми маємо приступати до нашого Отця. У них ми маємо зразок молитви, в якому дихають свіжість і повнота Вічного Життя. Такий простий, що навіть дитина може його пролепетати, і такий божественно багатий, що охоплює все, що Бог може дати. Зразок молитви, який стає взірцем і натхненням для всякої іншої молитви, і водночас завжди повертає нас до себе як найглибший вислів наших душ перед нашим Богом.

«Отче наш, що на небі!» Щоб належно оцінити це слово поклоніння, я мушу пам’ятати, що ніхто зі святих у Писанні ніколи не наважувався звертатися до Бога як до свого Отця. Це звертання одразу ставить нас у самий осередок дивовижного об’явлення, яке прийшов дати Син, — об’явлення Його Отця як і нашого Отця. Воно містить у собі таїну викуплення — Христос визволяє нас від прокляття, щоб ми стали дітьми Божими. Таїну відродження — Дух у новому народженні дає нам нове життя. І таїну віри — ще до того, як викуплення звершене чи зрозуміле, ці слова вкладено в уста учням, щоб приготувати їх до благословенного досвіду, який іще мав прийти. Ці слова — ключ до всієї молитви, до всякої молитви. Щоб вивчати їх, потрібен час, потрібне ціле життя; щоб зрозуміти їх до кінця, знадобиться вічність. Пізнання Божої отцівської любові — це перший і найпростіший, але й останній і найвищий урок у школі молитви. Молитва починається в особистих стосунках із живим Богом, в особистому, свідомому спілкуванні любові з Ним Самим. Саме в пізнанні Божого отцівства, об’явленого Святим Духом, сила молитви знайде ґрунт, щоб укоренитися й зростати. У безмежній ніжності, милосерді й терпеливості безмежного Отця, в Його люблячій готовності вислухати й допомогти молитовне життя має свою радість. О, приділімо час, доки Дух не зробить для нас ці слова духом і правдою, що наповнюють серце й життя: «Отче наш, що на небі!» Тоді ми справді за завісою, у потаємному місці сили, де молитва завжди перемагає.

«Нехай святить ся імя твоє». Тут є щось, що одразу впадає в око. Зазвичай у молитві ми спершу приносимо Богові власні потреби, а вже потім думаємо про те, що належить Богові, і про Його справи, — Учитель же змінює цей порядок. Спершу Твоє ім’я, Твоє царство, Твоя воля; а тоді — дай нам, прости нам, не введи нас, ізбав нас. Цей урок важливіший, ніж ми думаємо. У справжньому поклонінні Отець мусить бути першим, мусить бути всім. Що швидше я навчуся забувати себе в прагненні, щоб прославився ВІН, то багатшим буде благословення, яке молитва принесе мені самому. Ніхто ніколи не втрачає через те, чим пожертвував для Отця.

Це має впливати на всю нашу молитву. Є два роди молитви: особиста і заступницька. Остання зазвичай забирає меншу частину нашого часу й сил. Так не повинно бути. Христос відкрив школу молитви передусім для того, щоб виховати заступників для великої справи — зводити своєю вірою й молитвою благословення Його діла й любові на світ довкола. Не може бути глибокого зростання в молитві, якщо ми не зробимо це своєю метою. Маленька дитина може просити в батька лише те, чого потребує сама; та незабаром вона вчиться казати: дай трохи й сестричці. А дорослий син, який живе тільки для батькових інтересів і веде батькові справи, просить щедріше — і отримує все, чого просить. І Ісус хоче привчити нас до благословенного життя посвяти й служіння, в якому всі наші інтереси підпорядковані Імені, Царству й Волі Отця. О, живімо для цього, і нехай за кожним словом поклоніння — «Отче наш!» — тим самим подихом ідуть Твоє Ім’я, Твоє Царство, Твоя Воля; — ось чого ми, звівши очі вгору, прагнемо.

«Нехай святить ся імя твоє». Яке ім’я? Це нове ім’я — Отець. Слово Святий — головне слово Старого Завіту; ім’я Отець — Нового. У цьому імені Любові тепер має об’явитися вся святість і слава Божа. А як це ім’я має святитися? Його святить Сам Бог: «І осьвячу велике імя моє, знеславлене між народами». Наша молитва має бути про те, щоб у нас самих, у всіх Божих дітях, перед лицем світу Сам Бог об’явив святість, Божественну силу, приховану славу імені Отця. Дух Отця — це Святий Дух: лише тоді, коли ми віддаємо себе, щоб нас провадив Він, ім’я буде святитися в наших молитвах і в нашому житті. Навчімося цієї молитви: «Отче наш, що на небі! Нехай святить ся імя твоє».

«Нехай прийде царство твоє». Отець — Цар, і в Нього є царство. Син і спадкоємець царя не має вищого прагнення, ніж слава царства свого батька. Під час війни чи небезпеки це стає його пристрастю; ні про що інше він не може думати. Діти Отця перебувають тут, на ворожій території, де царство, яке є на небі, ще не виявлене повністю. Що може бути природнішим, ніж те, що, навчившись святити ім’я Отця, вони прагнуть і з глибоким запалом волають: «Нехай прийде царство твоє». Прихід царства — це одна велика подія, від якої залежать об’явлення слави Отця, блаженство Його дітей, спасіння світу. І на наші молитви також чекає прихід царства. Чи ж не приєднаємося ми до глибокого, палкого волання викуплених: «Нехай прийде царство твоє»? Навчімося його в школі Ісуса.

«Нехай буде воля твоя, як на небі, так і на землї». Це прохання надто часто відносять лише до того, щоб терпіти Божу волю. На небі Божа воля виконується, і Учитель навчає дитину просити, щоб ця воля виконувалася на землі так само, як на небі: в дусі благоговійної покори й готового послуху. Оскільки Божа воля — слава неба, її виконання — блаженство неба. Коли воля виконується, Царство Небесне приходить у серце. І де віра прийняла любов Отця, там послух приймає волю Отця. Віддання себе життю небесного послуху й молитва про таке життя — ось дух дитячої молитви.

«Хлїб наш щоденний дай нам сьогоднї». Коли дитина спершу віддала себе Отцеві, дбаючи про Його Ім’я, Його Царство і Його Волю, вона має повну свободу просити свого щоденного хліба. Господар дбає про їжу для свого слуги, полководець — для своїх воїнів, батько — для своєї дитини. То хіба ж Отець на небі не подбає про дитину, яка в молитві віддала себе Його справам? Ми справді можемо з повною довірою сказати: Отче, я живу для Твоєї честі й Твого діла; я знаю, що Ти дбаєш про мене. Посвята Богові і Його волі дає дивовижну свободу в молитві про земне: усе земне життя віддане під люблячу опіку Отця.

«І прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим». Як хліб — перша потреба тіла, так прощення — перша потреба душі. І забезпечення одного таке ж певне, як і другого. Ми діти, але й грішники; своїм правом приступу до присутності Отця ми завдячуємо дорогоцінній крові та прощенню, яке вона для нас здобула. Стережімося, щоб молитва про прощення не стала формальністю: по-справжньому прощається лише те, що по-справжньому визнане. Приймімо вірою прощення, як воно обіцяне: як духовна дійсність, як справжня угода між Богом і нами, воно є входом у всю любов Отця й у всі привілеї дітей. Таке прощення як живий досвід неможливе без духу прощення щодо інших: як слово прощений виражає стосунок Божої дитини до неба, так слово прощаючий — її стосунок до землі. У кожній молитві до Отця я мушу бути здатним сказати, що не знаю нікого, кого б не любив від щирого серця.

«І не введи нас у спокусу, а ізбави нас од лукавого». Наш щоденний хліб, прощення наших гріхів, а тоді збереження від усякого гріха й від влади лукавого — у цих трьох проханнях охоплено всі наші особисті потреби. Молитва про хліб і прощення мусить супроводжуватися віддачею себе на те, щоб у всьому жити у святому послуху волі Отця, і молитвою віри про те, щоб у всьому силою Духа, що живе в нас, бути збереженими від влади лукавого.

Діти Божі! Саме так Ісус хоче, щоб ми молилися Отцеві на небі. О, нехай Його Ім’я, і Царство, і Воля посідають перше місце в нашій любові; Його любов, що дбає, прощає й береже, буде нашою певною часткою. Так молитва приведе нас до справжнього дитячого життя: Отець — усе для дитини, Отець — усе задля дитини. Ми зрозуміємо, як Отець і дитина, Твоє і наше, — одне, і як серце, що починає свою молитву з відданого Богові ТВОЄ, матиме силу у вірі промовити й НАШЕ. Така молитва справді буде спілкуванням і обміном любові, що завжди повертає нас із довірою й поклонінням до Того, Хто є не лише Початок, а й Кінець: «БО ТВОЄ ЄСТЬ ЦАРСТВО Й СИЛА, Й СЛАВА ПО ВІКИ. АМІНЬ». Сину Отця, навчи нас молитися: «ОТЧЕ НАШ».

«ГОСПОДИ, НАВЧИ НАС МОЛИТИСЬ».

О Ти, Єдинородний Сину, навчи нас, благаємо Тебе, молитися: «ОТЧЕ НАШ». Дякуємо Тобі, Господи, за ці Живі, Благословенні Слова, які Ти нам дав. Дякуємо Тобі за мільйони тих, хто в них навчився пізнавати Отця й поклонятися Йому, і за те, чим вони стали для нас. Господи! Здається, нам потрібні дні й тижні в Твоїй школі над кожним окремим проханням — такі вони глибокі й повні. Але ми покладаємося на Тебе, що Ти введеш нас глибше в їхній зміст: зроби це, молимо Тебе, заради Твого Імені; Твоє Ім’я — Син Отця.

Господи! Ти колись сказав: «Анї Отця нїхто не знає, тільки Син, та кому хоче Син одкрити». І ще: «І я обявив їм імя Твоє, і обявляти му, щоб любов, якою любив єси мене, в них була». Господи Ісусе! Об’яви нам Отця. Нехай Його ім’я, Його безмежна отцівська любов, любов, якою Він любив Тебе, згідно з Твоєю молитвою, БУДЕ В НАС. Тоді ми правильно скажемо: «ОТЧЕ НАШ!» Тоді ми збагнемо Твоє вчення, і першим мимовільним подихом нашого серця буде: «Отче наш! Імя твоє, царство твоє, воля твоя». І ми принесемо Йому свої потреби, свої гріхи і свої спокуси з довірою, що любов такого Отця подбає про все.

Благословенний Господи! Ми Твої учні, ми довіряємо Тобі; навчи ж нас молитися: «ОТЧЕ НАШ». Амінь.