Наодинці з Богом

«Ти ж, коли молиш ся, увійди в хатину твою та, зачинивши двері, помолись Отцю твоєму потай; а Отець твій, що бачить потайне, віддасть тобі». — Маттея 6:6.

ПОКЛИКАВШИ Своїх перших учнів, Ісус дав їм перше прилюдне навчання в Нагірній проповіді. Там Він відкрив їм Боже Царство, його закони і його життя. У тому Царстві Бог не лише Цар, а й Отець; Він не тільки дає все, а й Сам є всім. У пізнанні Його і в спілкуванні з Ним одним — усе блаженство того Царства. Тож цілком природно, що об’явлення про молитву й молитовне життя стало частиною Його навчання про нове Царство, яке Він прийшов заснувати. Мойсей не дав ні заповіді, ні припису щодо молитви; навіть пророки мало говорять прямо про обов’язок молитви; це Христос навчає молитися.

І перше, чого Господь навчає Своїх учнів, — це те, що кожен із них мусить мати таємне місце для молитви; кожен мусить мати якийсь усамітнений куточок, де можна бути наодинці зі своїм Богом. Кожен учитель мусить мати класну кімнату. Ми вже навчилися пізнавати і приймати Ісуса як нашого єдиного Вчителя в школі молитви. Він уже навчив нас у Самарії, що поклоніння більше не прив’язане до певних часів і місць; що поклоніння — духовне, справжнє поклоніння — є справою духа й життя; уся людина всім своїм життям мусить бути поклонінням у дусі та правді. І все ж Він хоче, щоб кожен сам обрав собі стале місце, де Він міг би щодня з ним зустрічатися. Та внутрішня кімната, те усамітнене місце — це класна кімната Ісуса. Те місце може бути будь-де; те місце може мінятися з дня на день, якщо нам доводиться змінювати оселю; але таємне місце мусить бути, і мусить бути тихий час, коли учень ставить себе в присутність Учителя, щоб Він приготував його до поклоніння Отцеві. Лише там, але там напевно, Ісус приходить до нас, щоб навчити нас молитися.

Учитель завжди дбає, щоб його класна кімната була світлою і привабливою, сповненою світла й повітря неба, — місцем, куди учні прагнуть приходити і де люблять залишатися. У Своїх перших словах про молитву в Нагірній проповіді Ісус намагається показати нам внутрішню кімнату в найпривабливішому світлі. Якщо уважно прислухатися, ми скоро помітимо, що є головним із того, що Він хоче сказати нам про наше перебування там. Тричі вживає Він ім’я Отця: «Помолись Отцю твоєму»; «Отець твій, що бачить потайне, віддасть тобі»; «Отець ваш знає, чого вам треба». Перше в молитві у внутрішній кімнаті — це: я мушу зустрітися зі своїм Отцем. Світло, що сяє у внутрішній кімнаті, мусить бути світлом обличчя Отця. Свіже повітря з неба, яким Ісус хоче її наповнити, атмосфера, у якій я маю дихати й молитися, — це Божа отцівська любов, Божа безмежна батьківська ніжність. Тож кожна думка чи прохання, яке ми видихаємо, буде простою, щирою, дитинною довірою до Отця. Ось так Учитель навчає нас молитися: Він вводить нас у живу присутність Отця. Те, про що ми там молимося, мусить мати силу. Прислухаймося ж уважно, щоб почути, що Господь хоче нам сказати.

По-перше: «Помолись Отцю твоєму потай». Бог — це Бог, що ховається від тілесного ока. Поки в нашому поклонінні Богові ми зайняті головно власними думками і вправами, ми не зустрінемо Його, Того, Хто є Дух, Невидимого. Але людині, яка відходить від усього, що належить світові й людям, і готується чекати на Самого Бога, Отець об’явить Себе. Коли вона покидає, зрікається і відгороджується від світу та світського життя, і віддає себе Христові, щоб Він увів її в таємницю Божої присутності, — над нею зійде світло Отцівської любові. Таємність внутрішньої кімнати й зачинених дверей, повне відокремлення від усього довкола — це образ, а отже, і допомога для того внутрішнього духовного святилища, таємного Божого намету за завісою, де наш дух справді входить у дотик із Невидимим. Тож на самому початку нашого пошуку таємниці дієвої молитви ми вчимося пам’ятати, що саме у внутрішній кімнаті, де ми наодинці з Отцем, ми навчимося молитися як слід. Отець перебуває в таємному: цими словами Ісус навчає нас, де Він нас чекає, де Його завжди можна знайти. Християни часто нарікають, що їхня особиста молитва не така, якою мала б бути. Вони почуваються слабкими й грішними, серце холодне й темне; їм здається, що їм так мало є про що молитися, а в тому малому немає ні віри, ні радості. Вони занепадають духом, і їх стримує від молитви думка, що вони не можуть прийти до Отця так, як треба або як їм хотілося б. Дитино Божа! послухай свого Вчителя. Він каже тобі, що коли ти йдеш на особисту молитву, твоя перша думка мусить бути: Отець перебуває в таємному, Отець там на мене чекає. Саме тому, що твоє серце холодне й немолитовне, увійди в присутність люблячого Отця. Як батько милосердується над дїтьми, так милосердується Господь над тобою. Не думай про те, як мало ти маєш принести Богові, а про те, як багато Він хоче дати тобі. Просто стань перед Ним і поглянь Йому в обличчя; подумай про Його любов, Його дивовижну, ніжну, милосердну любов. Просто розкажи Йому, яке все грішне, холодне й темне: саме любляче серце Отця дасть світло й тепло твоєму серцю. О, зроби те, що каже Ісус: просто, зачинивши двері, помолись Отцю твоєму потай. Хіба це не дивовижно? — мати змогу піти наодинці з Богом, безмежним Богом. А тоді звести очі й сказати: Мій Отче!

«А Отець твій, що бачить потайне, віддасть тобі». Тут Ісус запевняє нас, що таємна молитва не може бути безплідною: її благословення виявиться в нашому житті. Нам треба лише потай, наодинці з Богом, довірити Йому наше життя перед людьми; Він нагородить нас прилюдно; Він подбає, щоб відповідь на молитву стала явною в Його благословенні на нас. Так наш Господь хоче навчити нас, що як безмежна батьківська любов і вірність — це те, з чим Бог зустрічає нас у таємному, так і з нашого боку має бути дитинна простота віри, певність, що наша молитва справді зводить благословення. «Вірувати мусить бо, хто приходить до Бога, що Він єсть, і хто Його шукає, тих нагороджує». Благословення внутрішньої кімнати залежить не від сильного чи палкого почуття, з яким я молюся, а від любові й сили Отця, якому я там довіряю свої потреби. Тому Учитель має лише одне бажання: Пам’ятай, що твій Отець є, і бачить, і чує в таємному; іди туди, і залишайся там, і знову виходь звідти з певністю: Він віддасть. Довірся Йому в цьому; покладися на Нього: молитва до Отця не може бути марною; Він нагородить тебе прилюдно.

Щоб іще більше утвердити цю віру в Божу отцівську любов, Христос промовляє третє слово: «Отець ваш знає, чого вам треба, перш нїж просите в Него». На перший погляд могло б здатися, що ця думка робить молитву менш потрібною: Бог знає набагато краще за нас, чого нам треба. Але коли ми глибше збагнемо, чим є молитва насправді, ця істина дуже допоможе зміцнити нашу віру. Вона навчить нас, що нам не треба, як поганам, множеством і настирливістю своїх слів примушувати неохочого Бога нас вислухати. Вона приведе до святої вдумливості й мовчання в молитві, бо підкаже запитання: Чи справді мій Отець знає, що мені це потрібно? Коли Дух уже привів нас до певності, що наше прохання — це справді те, що згідно зі Словом нам потрібне для Божої слави, вона дасть нам дивовижну сміливість сказати: Мій Отець знає, що мені це потрібно і що я мушу це мати. А якщо з відповіддю буде якась затримка, вона навчить нас тихо й витривало триматися: ОТЧЕ! ТИ ЗНАЄШ, що мені це потрібно. О, блаженна свобода і простота дитини, яку Христос, наш Учитель, так хотів би плекати в нас, коли ми наближаємося до Бога: дивімося на Отця, доки Його Дух не вчинить цього в нас. Іноді в наших молитвах, коли ми в небезпеці так захопитися своїми палкими, настирливими проханнями, що забудемо, що Отець знає і чує, — зупинімося і просто тихо скажімо: Мій Отець бачить, мій Отець чує, мій Отець знає; це допоможе нашій вірі взяти відповідь і сказати: знаємо, що одержуємо прошення від Него.

А тепер ви всі, що знову вступили до школи Христа, щоб навчитися молитися, — прийміть ці уроки, втілюйте їх і довіртеся Йому, що Він удосконалить вас у них. Перебувайте багато у внутрішній кімнаті, зачинивши двері, — відгороджені від людей, зачинені з Богом; саме там на вас чекає Отець, саме там Ісус навчить вас молитися. Бути наодинці в таємному з ОТЦЕМ — хай це буде ваша найвища радість. Мати певність, що ОТЕЦЬ прилюдно нагородить таємну молитву, тож вона не може лишитися без благословення, — хай це буде ваша сила день у день. І знати, що ОТЕЦЬ знає, що вам потрібне те, про що ви просите, — хай це буде ваша свобода приносити кожну потребу з певністю, що ваш Бог сповнить її по багацтву своєму в славі, в Христї Ісусї.

«ГОСПОДИ, НАВЧИ НАС МОЛИТИСЬ».

Благословенний Спасителю! Усім серцем я благословляю Тебе за те, що Ти встановив внутрішню кімнату як школу, де Ти зустрічаєш кожного Свого учня наодинці й об’являєш йому Отця. О мій Господи! Так зміцни мою віру в ніжну любов і доброту Отця, щоб щоразу, коли я почуваюся грішним чи стривоженим, першою мимовільною думкою було йти туди, де, як я знаю, Отець мене чекає і де молитва ніколи не лишається без благословення. Нехай думка про те, що Він знає мою потребу ще до того, як я попрошу, приведе мене у великому спокої віри до довіри, що Він дасть те, чого потребує Його дитина. О, нехай місце таємної молитви стане для мене найулюбленішим місцем на землі.

І, Господи! вислухай мене, коли я молюся, щоб Ти всюди благословив внутрішні кімнати Свого віруючого народу. Нехай Твоє дивовижне об’явлення батьківської ніжності звільнить усіх молодих християн від кожної думки про таємну молитву як про обов’язок чи тягар і приведе їх до того, щоб вважати її найвищим привілеєм свого життя, радістю і благословенням. Поверни всіх, хто занепав духом, бо не може знайти нічого, що приніс би Тобі в молитві. О, дай їм зрозуміти, що їм треба лише прийти зі своєю порожнечею до Того, Хто має все, щоб дати, і радо це робить. Хай їхньою єдиною думкою буде не те, що вони мають принести Отцеві, а те, що Отець чекає їм дати.

І особливо благослови внутрішню кімнату всіх Твоїх слуг, які працюють для Тебе, як місце, де їм об’являється Божа істина і Божа благодать, де їх щодня помазують свіжою олією, де оновлюється їхня сила і де вірою приймаються ті благословення, якими вони мають благословляти своїх ближніх. Господи, наблизь нас усіх у внутрішній кімнаті до Себе й до Отця. Амінь.