Справжні поклонники

«Прийде час, і вже єсть, що правдиві поклонники поклонять ся Отцеві духом і правдою; Отець бо таких шукає покланяючих ся Йому. Дух — Бог, і хто покланяєть ся Йому, духом і правдою мусить покланятись». — Йоана 4:23, 24.

ЦІ слова Ісуса до самарянки — перше записане Його навчання про молитву. Вони дають нам кілька перших чудових проблисків у світ молитви. Отець шукає поклонників: наше поклоніння вдовольняє Його люблячє серце і є для Нього радістю. Він шукає справжніх поклонників, але знаходить багатьох не такими, якими хотів би їх бачити. Справжнє поклоніння — це поклоніння духом і правдою. Син прийшов, щоб відкрити шлях до такого поклоніння духом і правдою і навчити нас його. Тож одним із наших перших уроків у школі молитви має бути зрозуміти, що означає молитися духом і правдою, і дізнатися, як нам цього досягти.

До самарянки наш Господь говорив про потрійне поклоніння. Перше — це поклоніння самарян у незнанні: «Ви кланяєтесь, а чому — не знаєте». Друге — свідоме поклоніння юдея, що мав правдиве пізнання Бога: «ми кланяємось, і чому — знаємо, бо спасеннє від Жидів». А тоді — нове, духовне поклоніння, яке Він Сам прийшов запровадити: «Прийде час, і вже єсть, що правдиві поклонники поклонять ся Отцеві духом і правдою». З контексту видно, що слова «духом і правдою» не означають, як часто думають, ревно, від серця, щиро. Самаряни мали п’ять книг Мойсея і певне пізнання Бога; безперечно, серед них був не один, хто чесно й ревно шукав Бога в молитві. Юдеї мали правдиве, повне об’явлення Бога в Його слові, наскільки воно було дане досі; серед них були побожні люди, що кликали до Бога всім своїм серцем. І все ж не «духом і правдою» в повному значенні цих слів. Ісус каже: «Прийде час, і вже єсть»; тільки в Ньому і через Нього поклоніння Богові буде духом і правдою.

Серед християн і досі можна знайти ці три розряди поклонників. Одні в своєму незнанні ледве знають, чого просять: вони моляться ревно, а проте отримують мало. Є й інші, що мають правильніше пізнання, що намагаються молитися всім розумом і серцем, і часто моляться дуже ревно, а проте не досягають повного блаженства поклоніння духом і правдою. Саме до цього третього розряду ми маємо просити нашого Господа Ісуса прийняти нас; ми мусимо навчитися від Нього, як поклонятися духом і правдою. Тільки це є духовне поклоніння; тільки це робить нас такими поклонниками, яких шукає Отець. У молитві все залежатиме від того, чи ми добре розуміємо і втілюємо поклоніння духом і правдою.

«Дух — Бог, і хто покланяєть ся Йому, духом і правдою мусить покланятись». Перша думка, яку тут підказує Учитель, та, що між Богом і Його поклонниками мусить бути згода: який Бог, таким мусить бути й поклоніння Йому. Це відповідає законові, що панує в усьому всесвіті: ми сподіваємося відповідності між предметом і органом, якому він себе відкриває чи віддає. Око має внутрішню придатність до світла, вухо — до звуку. Людина, яка хоче справді поклонятися Богові, хоче знайти, пізнати, мати Бога і тішитися Ним, мусить бути в згоді з Ним, мусить мати здатність Його прийняти. Через те що Бог є Дух, ми мусимо поклонятися духом. Який Бог, такий і Його поклонник.

Що ж це означає? Жінка спитала нашого Господа, де справжнє місце поклоніння — в Самарії чи в Єрусалимі. Він відповідає, що відтепер поклоніння вже не буде обмежене якимсь певним місцем: «Жінко, вір менї, що прийде час, коли нї на горі сїй, анї в Єрусалимі покланяти метесь ви Отцеві». Як Бог є Дух, не зв’язаний ні простором, ні часом, але в Своїй безмежній досконалості завжди й усюди той самий, так і поклоніння Йому відтепер не буде обмежене місцем чи формою, а буде духовним, як духовний Сам Бог. Це урок великої ваги. Як багато втрачає наше християнство від того, що воно обмежене певними часами й місцями! Людина, яка старається ревно молитися в церкві чи в потаємній кімнаті, більшу частину тижня чи дня проводить у дусі, цілком протилежному тому, в якому вона молилася. Її поклоніння було справою певного місця чи години, а не всієї її істоти. Бог є Дух: Він Вічний і Незмінний; що Він є, те Він є завжди і насправді. Так само й наше поклоніння мусить бути духом і правдою: поклоніння Йому мусить бути духом нашого життя; наше життя мусить бути поклонінням духом, як Бог є Дух.

«Дух — Бог, і хто покланяєть ся Йому, духом і правдою мусить покланятись». Друга думка, яка нам тут відкривається, — поклоніння духом мусить походити від Самого Бога. Бог є Дух: тільки Він має Духа, щоб його давати. Саме для цього Він послав Свого Сина — щоб зробити нас здатними до такого духовного поклоніння, давши нам Святого Духа. Саме про Своє власне діло говорить Ісус, коли двічі каже: «прийде час», а тоді додає: «і вже єсть». Він прийшов хрестити Святим Духом; Дух не міг вилитися, доки Він не був прославлений (Йоана 1:33; 7:37, 38; 16:7). Лише тоді, коли Він покінчив із гріхом і, увійшовши зі Своєю кров’ю до Святого святих, там задля нас прийняв Святого Духа (Дїяння 2:33), Він міг послати Його нам як Духа Отця. Лише тоді, коли Христос викупив нас і ми в Ньому отримали становище дітей, Отець послав Духа Свого Сина в наші серця, що кличе: «Авва, Отче». Поклоніння духом — це поклоніння Отцеві в Дусі Христа, в Дусі синівства.

Ось чому Ісус тут уживає ім’я Отця. Ми ніде не бачимо, щоб хтось зі старозавітних святих особисто привласнював собі ім’я дитини чи називав Бога своїм Отцем. Поклоніння Отцеві можливе лише для тих, кому дано Духа Сина. Поклоніння духом можливе лише для тих, кому Син об’явив Отця і хто прийняв духа синівства. Тільки Христос відкриває шлях і навчає поклоніння духом.

І правдою. Це означає не лише щиро. І не лише — згідно з правдою Божого Слова. Цей вислів має глибоке, Божественне значення. Ісус — «Єдинородний від Отця, повний благодати і правди». «Закон через Мойсея даний був; благодать і правда через Ісуса Христа стала ся». Ісус каже: «Я — правда й життє». У Старому Завіті все було тінню й обітницею; Ісус приніс і дає дійсність, саму суть того, на що вповаємо. У Ньому благословення й сили вічного життя стають нашим справжнім надбанням і досвідом. Ісус повний благодаті й правди; Святий Дух — Дух правди; через Нього благодать, що в Ісусі, стає нашою ділом і правдою, як дійсне уділення з Божественного життя. Тож поклоніння духом є поклонінням правдою: це дійсне, живе спілкування з Богом, справжня відповідність і згода між Отцем, Який є Дух, і дитиною, що молиться духом.

Того, що Ісус сказав самарянці, вона не могла одразу зрозуміти. Потрібна була П’ятидесятниця, щоб відкрити повне значення цих слів. Ми, лише вступаючи до школи молитви, навряд чи готові осягнути таке навчання. Згодом ми зрозуміємо його краще. Почнімо лише й приймімо урок так, як Він його дає. Ми тілесні й не можемо принести Богові поклоніння, якого Він шукає. Але Ісус прийшов дати Духа: Він дав Його нам. Хай настрій, з яким ми стаємо до молитви, буде таким, якого навчили нас слова Христа. Хай буде в нас глибоке визнання нашої неспроможності принести Богові поклоніння, що Йому миле; дитинна готовність учитися, яка чекає, щоб Він нас навчив; проста віра, що віддається подихові Духа. А понад усе тримаймося міцно благословенної правди — ми побачимо, що Господь має ще багато сказати нам про неї, — що пізнання Божого батьківства, об’явлення Його безмежної отцівської любові в наших серцях, віра в безмежну любов, яка дає нам Свого Сина і Свого Духа, щоб зробити нас дітьми, — це справді таємниця молитви духом і правдою. Це та нова й жива дорога, яку відкрив нам Христос. Мати Христа, Сина, і Духа Сина, що живуть у нас і об’являють Отця, — ось що робить нас справжніми, духовними поклонниками.

«ГОСПОДИ, НАВЧИ НАС МОЛИТИСЬ».

Благословенний Господи! Я поклоняюся любові, з якою Ти навчив жінку, що відмовила Тобі в кухлі води, яким має бути поклоніння Богові. Я радію з певності, що Ти й тепер не менше навчиш Твого учня, який приходить до Тебе з серцем, що прагне молитися духом і правдою. О мій Святий Учителю! Навчи ж мене цієї благословенної таємниці.

Навчи мене, що поклоніння духом і правдою не від людини, а приходить лише від Тебе; що це не тільки справа певних часів і пір, а виплив життя в Тобі. Навчи мене наближатися до Бога в молитві з глибоким усвідомленням мого незнання і того, що я не маю в собі нічого, що міг би Йому принести, і водночас — того, що Ти, мій Спасителю, подбав, аби Дух дихав у моєму дитинному белькотінні. Благословляю Тебе, що в Тобі я дитина і маю дитячу свободу приступу; що в Тобі я маю духа синівства і поклоніння правдою. Навчи мене понад усе, Благословенний Сину Отця, як саме об’явлення Отця дає відвагу в молитві; і нехай безмежна отцівська любов Божого Серця буде моєю радістю і силою для життя молитви й поклоніння. Амінь.