Святий Дух і молитва

«І того дня в мене не питати мете. Істино, істино глаголю вам: Що чого нї попросите в Отця імям моїм, дасть вам. Досі не просили ви нїчого в імя моє. Просїть, то й приймете, щоб радість ваша була повна. Того дня просити мете в імя моє, і не глаголю вам, що я просити му Отця за вас. Сам бо Отець любить вас». — Йоана 16:23-26.

«В Духові сьвятому молїть ся, і себе в любові Божій хоронїть». — Юди 20, 21.

СЛОВА Йоана (1 Йоана 2:12-14) до дітей, до юнаків і до батьків наводять на думку, що в християнському житті часто бувають три великі ступені досвіду. Перший — ступінь новонародженої дитини, з певністю й радістю прощення. Другий — перехідний ступінь боротьби та зростання в пізнанні й силі: юнаки стають сильними, Боже слово чинить у них своє діло і дає їм перемогу над лукавим. І нарешті — завершальний ступінь зрілості й стиглості: батьки, які глибоко ввійшли в пізнання Вічного й у спілкування з Ним.

У Христовому вченні про молитву, здається, теж можна розрізнити три ступені молитовного життя, чимось подібні до цих. У Нагірній проповіді маємо початковий ступінь: усе Його вчення вміщується в одному слові — Отець. Моліться вашому Отцеві; ваш Отець бачить, чує, знає і нагородить — наскільки ж більше, ніж будь-який земний батько! Тільки будьте як діти й довіряйте. Згодом настає щось подібне до перехідного ступеня боротьби й перемоги — у таких словах, як: «Се ж кодло не виходить, як тільки молитвою та постом»; «Бог же чи не помстив ся б за вибраних своїх, що голосять до Него день і ніч?» А в прощальних словах ми бачимо вищий ступінь. Діти стали дорослими: тепер вони друзі Учителя, від яких Він не має таємниць, яким Він каже: «все, що чув я від Отця мого, обявив вам», і яким у багато разів повтореному «чого схочете» Він передає ключі Царства. Тепер настав час, щоб сила молитви в Його Ім’я виявила себе на ділі.

Різницю між цим завершальним ступенем і попередніми, підготовчими, наш Спаситель якнайвиразніше позначає в словах, над якими ми маємо роздумувати: «Досі не просили ви нїчого в імя моє»; «Того дня просити мете в імя моє». Ми знаємо, що означає «того дня». Це день виливу Святого Духа. Велике діло, яке Христос мав звершити на хресті, могутня сила і повна перемога, що мали виявитися в Його воскресінні й вознесінні, мали увінчатися тим, що з неба зійде, як ніколи раніше, слава Божа, щоб оселитися в людях. Дух прославленого Ісуса мав прийти й стати життям Його учнів. І однією з ознак того дивного устрою Духа мала бути досі не знана сила в молитві — молитва в Ім’я Ісуса, прохання й одержання всього, чого вони захочуть, має бути виявом того, що Дух справді живе в них.

Щоб зрозуміти, як прихід Святого Духа справді мав розпочати нову добу у світі молитви, мусимо пам’ятати, Хто Він, яке Його діло і що означає те, що Його не було дано, доки Ісус не прославився. Саме в Дусі існує Бог, бо Він є Дух. Саме в Дусі Син народився від Отця; саме в спілкуванні Духа Отець і Син — одне. Вічне, безупинне давання Синові, що є привілеєм Отця, і вічне прохання та приймання, що є правом і блаженством Сина, — саме через Духа підтримується це спілкування життя й любові. Так було від вічності. Так є особливо тепер, коли Син як Посередник завжди живе, щоб молитися. Велике діло примирення Бога й людини у Своєму власному тілі, яке Ісус почав на землі, Він продовжує на небі. Щоб звершити це, Він узяв на Себе, у Свою власну особу, боротьбу між Божою праведністю і нашим гріхом. На хресті Він раз і назавжди закінчив цю боротьбу у Своєму власному тілі. А тоді вознісся на небо, щоб звідти в кожному члені Свого тіла здійснювати визволення і виявляти перемогу, яку Він здобув. Саме для цього Він завжди живе, щоб молитися; у Своєму безупинному заступництві Він входить у живе спілкування з безупинною молитвою Своїх викуплених. Чи радше: це Його безупинне заступництво виявляє себе в їхніх молитвах і дає їм силу, якої вони ніколи раніше не мали.

І чинить Він це через Святого Духа. Святого Духа, Духа прославленого Ісуса, не було (Йоана 7:39) і не могло бути, доки Ісус не прославився. Цей дар Отця був чимось цілком новим, зовсім відмінним від того, що знали старозавітні святі. Діло, яке звершила кров на небі, коли Христос увійшов за завісу, було чимось таким правдивим і новим, викуплення нашої людської природи для спілкування з Його силою воскресіння і славою Його звеличення було настільки глибоко реальним, прийняття нашого людства у Христі в життя Триєдиного Бога було подією такого незбагненного значення, що Святий Дух, Який мав прийти від звеличеного людства Христа, щоб свідчити в наших серцях про те, що звершив Христос, справді вже не був тільки тим, чим Він був у Старому Завіті. Буквально правдиво було те, що «ще бо не був Дух сьвятий, бо Христос ще не прославив ся». Тепер Він уперше прийшов як Дух прославленого Ісуса. Як Син, що від вічності був Богом, увійшов у нове буття як людина і повернувся на небо з тим, чого не мав раніше, так і Благословенний Дух, Якого Син при Своєму вознесінні прийняв від Отця (Дїяння 2:33) у Своє прославлене людство, прийшов до нас із новим життям, якого раніше не мав для передачі. За Старого Завіту Його призивали як Духа Божого; у П’ятидесятницю Він зійшов як Дух прославленого Ісуса, приносячи нам і передаючи повний плід і силу звершеного викуплення.

Саме в заступництві Христа підтримується тривала дієвість і застосування Його викуплення. І саме через Святого Духа, Який сходить від Христа до нас, ми втягуємося у великий потік Його молитов, що безнастанно підносяться вгору. Дух молиться за нас без слів: у глибинах серця, де часом навіть думки не мають форми, Дух підносить нас у дивовижну течію життя Триєдиного Бога. Через Духа Христові молитви стають нашими, а наші — Його; ми просимо, чого хочемо, і це нам дається. Тоді ми з досвіду розуміємо: «Досі не просили ви нїчого в імя моє. Того дня просити мете в імя моє».

Брате! Щоб молитися в Ім’я Христа, щоб просити й приймати, аби наша радість була повна, нам потрібне хрещення цим Святим Духом. Це більше, ніж Дух Божий за Старого Завіту. Це більше, ніж Дух навернення й відродження, якого учні мали до П’ятидесятниці. Це більше, ніж Дух із певною мірою Свого впливу й діяння. Це Святий Дух, Дух прославленого Ісуса в силі Його звеличення, що сходить на нас як Дух Ісуса, Який живе в нас, і відкриває в нас Сина й Отця. (Йоана 14:16-23.) Саме тоді, коли цей Дух стає Духом не лише наших годин молитви, а всього нашого життя й ходження, коли цей Дух прославляє в нас Ісуса, відкриваючи довершеність Його діла і роблячи нас цілком єдиними з Ним і подібними до Нього, — тоді ми можемо молитися в Його Ім’я, бо ми справді єдині з Ним. Тоді ми маємо той безпосередній доступ до Отця, про який Ісус каже: «не глаголю вам, що я просити му Отця за вас». О, нам треба зрозуміти й повірити, що бути сповненими цим Духом, Духом Прославленого, — це єдина потреба Божого віруючого народу. Тоді ми збагнемо, що означає «всякою молитвою і благаннєм молячись всякого часу духом» і що означає «в Духові сьвятому молїть ся, і себе в любові Божій хоронїть». «Того дня просити мете в імя моє».

І знову постає той самий урок: чого варта наша молитва, залежить від того, які ми є і яке наше життя. Життя в Ім’я Христа — ось таємниця молитви в Ім’я Христа; життя в Дусі робить здатним до молитви в Дусі. Саме перебування в Христі дає право й силу просити, чого хочемо: міра перебування — це точна міра сили в молитві. Молиться Дух, Який живе в нас, — не завжди словами й думками, а подихом і буттям, глибшим за будь-яке висловлення. Скільки в нас Христового Духа, стільки й справжньої молитви. Наше життя, наше життя — о, нехай наше життя буде сповнене Христом і сповнене Його Духом, і тоді дивовижно безмежні обітниці, дані нашій молитві, вже не здаватимуться дивними. «Досі не просили ви нїчого в імя моє. Просїть, то й приймете, щоб радість ваша була повна. Того дня просити мете в імя моє. Істино, істино глаголю вам: Що чого нї попросите в Отця імям моїм, дасть вам».

«ГОСПОДИ, НАВЧИ НАС МОЛИТИСЬ».

О мій Боже! У святому трепеті схиляюся перед Тобою, Триєдиний. Я знову побачив, що таємниця молитви — це таємниця Святої Трійці. Поклоняюся Отцеві, Який завжди чує, і Синові, Який завжди живе, щоб молитися, і Святому Духові, що походить від Отця й Сина, щоб підносити нас у спілкування того вічно благословенного, безупинного прохання й приймання. Схиляюся, мій Боже, у благоговійному поклонінні перед безмежною милістю, що так низько сходить до нас і через Святого Духа приймає нас і наші молитви в Божественне Життя та його спілкування любові.

О мій благословенний Господи Ісусе! Навчи мене зрозуміти Твій урок: Дух молитви — це Дух, що живе в нас, що випливає з Тебе і єднає з Тобою. Навчи мене, що означає — як порожня, цілком посвячена посудина — віддати себе Йому, щоб Він був моїм життям. Навчи мене шанувати Його й довіряти Йому як живій Особі, щоб Він провадив моє життя і мою молитву. Навчи мене особливо в молитві чекати у святій тиші й давати Йому місце, щоб Він дихав у мені Своїм невимовним заступництвом. І навчи мене, що через Нього можна молитися без перестану й молитися без невдач, бо Він робить мене учасником заступництва, що ніколи не припиняється й ніколи не буває марним, — того заступництва, в якому Ти, Сину, стоїш перед Отцем. Так, Господи, сповни в мені Твою обітницю: «Того дня просити мете в імя моє. Істино, істино глаголю вам: Що чого нї попросите в Отця імям моїм, дасть вам». Амінь.

———0——-

ПРИМІТКА.

Молитву часто порівнювали з диханням; варто лише довести це порівняння до кінця, щоб побачити, яке дивовижне місце посідає Святий Дух. З кожним видихом ми виштовхуємо нечисте повітря, яке незабаром спричинило б нашу смерть, і знову вдихаємо свіже повітря, якому завдячуємо життям. Так і ми віддаємо з себе: у визнанні — гріхи, у молитві — потреби й бажання нашого серця. А знову вдихаючи, ми вбираємо свіже повітря обітниць, і любові, і життя Бога у Христі. Ми робимо це через Святого Духа, Який є подихом нашого життя.

А ним Він є тому, що Він — подих Бога. Отець вдихає Його в нас, щоб з’єднати Себе з нашим життям. І тоді, як за кожним видихом знову йде вдих, так і Бог знову вбирає в Себе Свій подих, і Дух повертається до Нього, несучи бажання й потреби наших сердець. Отже, Святий Дух — це подих життя Бога і подих нового життя в нас. Коли Бог видихає Його, ми приймаємо Його у відповідь на молитву; коли ми віддихаємо Його назад, Він підноситься до Бога, несучи наші благання. Як Дух Божий, у Якому Отець і Син — одне і в Якому заступництво Сина досягає Отця, Він є для нас Духом молитви. Справжня молитва — це живий досвід істини Святої Трійці. Подих Духа, заступництво Сина, воля Отця — ці три стають одним у нас.