Всепереможне благання

«Чого просити мете в імя моє, те зроблю. Коли чого просити мете в імя моє, я зроблю. Щоб чого просити мете в Отця імям моїм, дав вам. Істино, істино глаголю вам: Що чого нї попросите в Отця імям моїм, дасть вам. Досі не просили ви нїчого в імя моє. Просїть, то й приймете. Того дня просити мете в імя моє.» — Йоана 14:13, 14; 15:16; 16:23, 24, 26.

ДОСІ учні не просили в Ім’я Христа, та й Сам Він ніколи не вживав цього виразу. Найближче до нього — «зберуть ся в імя моє». Тут, у Своїх прощальних словах, Він безнастанно повторює це слово у зв’язку з обітницями безмежного значення — «Чого», «Коли чого», «Чого схочете», — щоб навчити їх і нас, що Його Ім’я — наше єдине, але й цілком достатнє благання. Сила молитви і відповідь на неї залежать від правильного вживання цього Імені.

Що таке ім’я людини? Це слово чи вираз, яким людину кличуть або представляють нам. Коли я згадую чи чую ім’я, воно викликає переді мною всю людину — те, що я про неї знаю, а також враження, яке вона на мене справила. Ім’я царя охоплює його честь, його владу, його царство. Його ім’я — символ його влади. Так і кожне ім’я Бога втілює й представляє якусь частку слави Невидимого. А Ім’я Христа — це вираз усього, що Він зробив, і всього, чим Він є і для чого живе як наш Посередник.

А що означає робити щось в ім’я іншого? Це означає приходити з силою і владою того іншого, як його представник і заступник. Ми знаємо, що таке вживання чужого імені завжди передбачає спільність інтересів. Ніхто не дасть іншому вільно користуватися своїм ім’ям, не переконавшись спершу, що його честь та інтереси будуть у того іншого в такій самій безпеці, як і в нього самого.

А що ж тоді, коли Ісус дає нам владу над Своїм Ім’ям, вільне користування ним, із запевненням, що все, чого ми попросимо в це Ім’я, буде нам дано? Звичайне порівняння, коли одна людина з якоїсь особливої нагоди дає іншій дозвіл попросити чогось у її ім’я, тут зовсім не сягає суті, — Ісус урочисто дає всім Своїм учням загальну й необмежену владу вільно вживати Його Ім’я в усякий час для всього, чого вони бажають. Він не міг би цього зробити, якби не знав, що може довірити нам Свої інтереси, що Його честь буде в безпеці в наших руках. Вільне користування чужим ім’ям — завжди ознака великої довіри, тісного єднання. Хто дає своє ім’я іншому, той відступає вбік, щоб дати тому діяти замість себе; хто бере ім’я іншого, той відкладає своє, як нічого не варте. Коли я йду в ім’я іншого, я зрікаюся себе, я беру не лише його ім’я, а й його самого і те, чим він є, замість себе самого і того, чим є я.

Таке вживання імені людини може ґрунтуватися на правовому єднанні. Купець, залишаючи дім і справи, дає своєму старшому прикажчикові загальну довіреність, за якою той може знімати тисячі фунтів від імені купця. Прикажчик робить це не для себе, а лише в інтересах справи. Саме тому, що купець знає його і довіряє йому як людині, цілком відданій його інтересам і справі, він наважується віддати в його розпорядження своє ім’я і майно. Коли Господь Ісус вознісся на небо, Він залишив Своє діло, управління Своїм Царством на землі, в руках Своїх слуг. Він не міг вчинити інакше, як дати їм також Своє Ім’я, щоб вони черпали все потрібне для належного ведення Його справи. І вони мають духовну силу користуватися Ім’ям Ісуса якраз тією мірою, якою віддають себе, щоб жити лише для інтересів і діла Учителя. Вживання цього Імені завжди передбачає віддання наших інтересів Тому, Кого ми представляємо.

Або ж таке вживання імені може ґрунтуватися на єднанні життя. У випадку купця і його прикажчика єднання тимчасове. Але ми знаємо, як єдність життя на землі дає єдність імені: дитина носить ім’я батька, бо має його життя. І часто дитину доброго батька шанували або допомагали їй інші заради імені, яке вона носила. Але це тривало б недовго, якби виявилося, що це лише ім’я, а батькового характеру бракує. Ім’я і характер, або дух, мусять бути в згоді. Коли так і є, дитина матиме подвійне право на прихильність батькових друзів: характер утверджує й примножує ту любов і пошану, які їй спершу виявляли заради імені. Так і з Ісусом та віруючим: ми одне, ми маємо одне життя, один Дух із Ним; тому ми й можемо приходити в Його Ім’я. Наша сила у вживанні цього Імені — чи то перед Богом, чи перед людьми, чи перед бісами — залежить від міри нашого духовного життєвого єднання з Ним. Вживання імені спирається на єдність життя; Ім’я і Дух Ісуса — одне.

Або ж єднання, що дає право вживати Ім’я, може бути єднанням любові. Коли наречена, яка жила в убогості, єднається з нареченим, вона зрікається свого імені, щоб називатися його ім’ям, і тепер має повне право ним користуватися. Вона купує від його імені, і цьому імені не відмовляють. І це так тому, що наречений вибрав її для себе, покладаючись на те, що вона дбатиме про його інтереси: тепер вони одне. Так і Небесний Наречений не міг зробити нічого меншого: полюбивши нас і зробивши нас одним із Собою, що ще Він міг зробити, як не дати тим, хто носить Його Ім’я, права представляти його перед Отцем або приходити з ним до Нього Самого з усім, чого їм треба? І немає нікого, хто справді віддає себе, щоб жити в Ім’я Ісуса, і хто не одержував би дедалі більшою мірою духовної здатності просити й одержувати в це Ім’я все, чого забажає. Носити ім’я іншого означає, що я зрікся свого, а з ним — і власного незалежного життя; але так само певно це означає, що я володію всім, що є в імені, яке я взяв замість свого.

Такі приклади показують нам, наскільки недосконалий поширений погляд, за яким ми подібні до посланця, якого вислано просити в ім’я іншого, або до винного, що посилається на ім’я поручителя. Ні, Сам Ісус перебуває з Отцем; ми приходимо не в ім’я відсутнього. Навіть коли ми молимося Самому Ісусові, це мусить бути в Його Ім’я. Ім’я представляє особу; просити в Ім’я — означає просити в повному єднанні інтересів, життя й любові з Ним Самим, як той, хто живе в Ньому і для Нього. Нехай лише Ім’я Ісуса має неподільне верховенство в моєму серці й житті — і моя віра зросте до певності, що в тому, чого я прошу в це Ім’я, не може бути відмови. Ім’я і сила просити йдуть разом: коли Ім’я Ісуса стало силою, що керує моїм життям, стане видно і його силу в молитві перед Богом.

Отже, ми бачимо, що все залежить від нашого власного ставлення до Імені: яку силу воно має над моїм життям, таку силу воно матиме і в моїх молитвах. У Писанні є не один вираз, який може нам це прояснити. Коли сказано: «Все, що нї робите словом або дїлом, усе в імя Господа Ісуса», ми бачимо, що це відповідник іншого: «Просіть усього». Робити все і просити всього в Його Ім’я — це йде разом. Коли ми читаємо: «Ми ходити мемо в імя Господа, Бога нашого», то бачимо, що сила Імені мусить панувати в усьому житті; лише тоді вона матиме силу в молитві. Не на уста, а на життя дивиться Бог, щоб побачити, чим є для нас це Ім’я. Коли Писання говорить про людей, «що віддавали душі свої за імя Господа нашого Ісуса Христа», або про того, хто був «готов умерти за ймя Господа Ісуса», ми бачимо, яким мусить бути наше ставлення до Імені: коли воно для мене все, воно здобуде для мене все. Якщо я дам йому все, що маю, воно дасть мені все, що має воно.

«ЧОГО просити мете в імя моє, те зроблю». Ісус розуміє цю обітницю буквально. Християни намагалися обмежити її: вона видавалася надто вільною; здавалося не зовсім безпечним так беззастережно довіряти людині. Ми не розуміли, що слова «в імя моє» самі є її запобіжником. Це духовна сила, якою ніхто не може користуватися більше, ніж здобуде для цього здатність, живучи й діючи в цьому Імені. Якою мірою ми носимо це Ім’я перед людьми, такою мірою маємо силу вживати його перед Богом. О, благаймо, щоб Божий Святий Дух показав нам, що означає це Ім’я і яке його правильне вживання. Саме через Духа Ім’я, що вище за всяке ім’я на небі, займе верховне місце і в нашому серці та житті.

Учні Ісуса! Нехай уроки цього дня глибоко ввійдуть у ваші серця. Учитель каже: Тільки моліться в Моє Ім’я — і все, чого попросите, буде дано. Небо відчинене для вас; скарби й сили духовного світу віддано у ваше розпорядження заради людей довкола вас. О, прийдіть, навчімося молитися в Ім’я Ісуса. Як і учням, Він каже нам: «Досі не просили ви нїчого в імя моє. Просїть, то й приймете». Нехай кожен учень Ісуса прагне користуватися правами свого царського священства і вживати силу, віддану в його розпорядження, для свого кола й своєї праці. Нехай християни прокинуться й почують вістку: ваша молитва може здобути те, що інакше буде затримане, може здійснити те, що інакше залишиться незробленим. О, прокиньтеся і вживайте ім’я Ісуса, щоб відчинити скарби неба для цього гинучого світу. Навчіться, як слуги Царя, вживати Його Ім’я: «ЧОГО просити мете в імя моє, ТЕ ЗРОБЛЮ».

«ГОСПОДИ, НАВЧИ НАС МОЛИТИСЬ».

Благословенний Господи! Здається, ніби кожен урок, який Ти мені даєш, має таку повноту й глибину значення, що якби я засвоїв хоч би лише його один, то знав би, як правильно молитися. Сьогодні я знову відчуваю, ніби мені потрібна лише одна молитва щодня: Господи! Навчи мене, що означає молитися в Твоє Ім’я. Навчи мене так жити й діяти, ходити й говорити, так робити все в Ім’я Ісуса, щоб і моя молитва не могла бути нічим іншим, як молитвою в цьому благословенному Імені.

І навчи мене, Господи, міцно триматися дорогоцінної обітниці, що ВСЕ, чого ми попросимо в Твоє Ім’я, Ти зробиш, Отець дасть. Хоч я ще не цілком розумію, а ще менше цілком досяг того дивовижного єднання, яке Ти маєш на увазі, коли кажеш: В ІМЯ МОЄ, — я все ж хочу міцно триматися цієї обітниці, доки вона не сповнить моє серце непохитною певністю: Усе — в Ім’я Ісуса.

О мій Господи! Нехай Твій Святий Дух навчить мене цього. Ти сказав про Нього: «Утїшитель же, Дух сьвятий, котрого пішле Отець В ІМЯ МОЄ». Він знає, що означає бути посланим із неба в Твоє Ім’я, щоб являти й шанувати силу цього Імені в Твоїх слугах, вживати лише це Ім’я і так прославляти Тебе. Господи Ісусе! Нехай Твій Дух оселиться в мені й наповнить мене. Я хочу віддати, я віддаю всю свою істоту під Його владу й провід. Твоє Ім’я і Твій Дух — одне; через Нього Твоє Ім’я стане силою мого життя і моєї молитви. Тоді я зможу заради Твого Імені покинути все, в Твоє Ім’я говорити до людей і до Бога і доводити, що це справді Ім’я, яке понад усяке ім’я.

Господи Ісусе! О, навчи мене Твоїм Святим Духом молитися в Твоє Ім’я. Амінь.

ПРИМІТКА.

«Що означає молитися в Ім’я Христа? Це не може означати просто приходити до Бога з вірою в посередництво Спасителя. Коли учні попросили Ісуса навчити їх молитися, Він дав їм прохання. А згодом Ісус сказав їм: „Досі не просили ви нїчого в імя моє“. Доки не прийшов Дух, сім прохань Господньої молитви лежали в них ніби приспані. Коли через Святого Духа Христос зійшов у їхні серця, вони забажали саме тих благословень, які Христос як наш Первосвященик здобуває для нас Своєю молитвою від Отця. І такі прохання завжди мають відповідь. Отець завжди готовий дати те, чого просить Христос. Дух Христів завжди навчає нас і спонукає приносити ті прохання, які Христос схвалює й представляє Отцеві. Отже, молитися в Ім’я Христа — означає бути ототожненим із Христом щодо нашої праведності і бути ототожненим із Христом у наших бажаннях через Святого Духа, що перебуває в нас. Молитися в Дусі, молитися згідно з волею Отця, молитися в Ім’я Христа — це тотожні вирази. Сам Отець любить нас і готовий нас вислухати: два заступники — Христос, Заступник угорі, і Святий Дух, Заступник усередині, — це дари Його любові».

«Цей погляд може спершу видатися менш утішним, ніж інший, поширеніший, який пов’язує молитву в Ім’я Христа передусім з нашою довірою до заслуги Христа. Вада цієї думки в тому, що вона не поєднує заступництва Спасителя з волею Отця і з допомогою Духа, що перебуває в нас, у молитві. Не вповні усвідомлює вона й посередництва Христа; бо посередництво полягає не лише в тому, що заради Христа Святий Отець може зглянутися на мене і мою молитву, але й у тому, що Христос Сам представляє мої прохання як Свої прохання, яких Він бажає для мене, так само як усі благословення придбано для мене Його дорогоцінною кров’ю».

«У всякій молитві єдина суттєва умова — щоб ми могли приносити її в ім’я Ісуса, як згідну з Його бажанням для нас, з волею Отця, з навчанням Духа. І тому молитися в Ім’я Христа неможливо без самоперевірки, без роздумів, без самозречення, — коротко кажучи, без допомоги Духа». — Сафір, Молитва Господня, с. 411, 142.