Послух — шлях до сили в молитві

«Не ви мене вибрали, а я вибрав вас, та й настановив вас, щоб ви йшли і овощ приносили, і овощ ваш пробував; щоб чого просити мете в Отця імям моїм, дав вам». — Йоана 15:16.

«Много бо може молитва праведного ревна». — Якова 5:16.

ОБІТНИЦЮ, що Отець дасть усе, чого ми попросимо, тут іще раз поновлено — і в такому зв’язку, що він показує нам, кому саме буде дано такий дивовижний вплив у раді Всевишнього. «Я вибрав вас, — каже Учитель, — та й настановив вас, щоб ви йшли і овощ приносили, і овощ ваш пробував»; а тоді додає: для того, «щоб чого просити мете» ви, ті, що приносять плід, «в Отця імям моїм, дав вам». Це не що інше, як повніший вираз того, що Він уже сказав словами: «Коли пробувати мете в менї». Метою цього перебування Він назвав приношення «овощу», «більш овощу», «багато овощу»: у цьому мав прославитися Бог і виявитися ознака учнівства. Не дивно ж, що тепер Він додає: там, де справжність перебування видно з плоду, рясного й тривкого, — саме це й буде тією підставою, що дає право так молитися, щоб одержувати те, чого просимо. Цілковите посвячення себе на виконання нашого покликання — це умова дієвої молитви, це ключ до безмежних благословень, які обіцяють чудові Христові обітниці про молитву.

Є християни, які бояться, що таке твердження суперечить ученню про дармову благодать. Але, звісно, не дармовій благодаті, правильно зрозумілій, і не стільком виразним твердженням благословенного Божого Слова. Візьміть слова святого Йоана (1 Йоана 3:22): «Любім дїлом і правдою; по сьому перед Ним втихомиримо серця наші. І, коли що просимо, приймаємо від Нього, бо хоронимо заповідї Його, і угодне перед Ним робимо». Або візьміть часто цитовані слова Якова: «Много бо може молитва праведного ревна», — тобто молитва людини, про яку, за визначенням Святого Духа, можна сказати: «Хто робить правду, той праведний, яко ж Він праведний». Зверніть увагу на дух стількох псалмів з їхнім упевненим покликанням на непорочність і праведність того, хто благає. У Псальмі 18 Давид каже: «Віддав менї Господь по правдї моїй, по чистотї рук моїх нагородив мене… Я був правий перед ним, і стеріг ся робити кому кривду. І Господь віддав менї по правдї моїй». (Псальма 18:20-26. Див. також Псальма 7:3-5; 15:1, 2; 18:3, 6; 26:1-6; 119:121, 153.) Якщо уважно розглянути такі вислови у світлі Нового Завіту, ми побачимо, що вони цілком згідні з виразним ученням прощальних слів Спасителя: «Коли заповідї мої хоронити мете, пробувати мете в любові моїй»; «Ви други мої, коли робити все, що я заповідаю вам». Ці слова й справді треба розуміти буквально: «Настановив вас, щоб ви йшли і овощ приносили; щоб», отже, «чого просити мете в Отця імям моїм, дав вам».

Спробуймо ж увійти в дух того, чого тут навчає нас Спаситель. У нашій євангельській вірі є небезпека дивитися надто однобічно на те, що вона пропонує, — як на певний досвід, якого можна досягти молитвою і вірою. Та є й інший бік, який Боже Слово наголошує дуже сильно: послух як єдиний шлях до благословення. Нам треба усвідомити, що в наших стосунках із Безмежною Істотою, яку ми називаємо Богом, що створила й викупила нас, перше почуття, яке має нас надихати, — це покора: віддання себе Його верховній владі, Його славі, Його волі, Його вподобанню має бути першою і найголовнішою думкою нашого життя. Питання не в тому, як нам здобути Його прихильність і втішатися нею, бо й тут головним усе ще може бути власне «я». Але те, чого ця Істота за самою природою речей по праву вимагає і чого вона безмірно й невимовно гідна, — це щоб Його слава і Його вподобання були моєю єдиною метою. Віддання себе Його досконалій і благословенній волі, життя служіння й послуху — ось краса і принадність неба. Служіння й послух — ось думки, що переважали в серці Сина, коли Він жив на землі. Служіння й послух мають стати і для нас головним предметом бажання й прагнення — більше, ніж спокій чи світло, радість чи сила: у них ми знайдемо шлях до всього вищого блаженства, що нас чекає.

Тільки зверніть увагу, яке визначне місце дає цьому Учитель — не лише в п’ятнадцятому розділі, у зв’язку з перебуванням, а й у чотирнадцятому, де Він говорить про вселення Триєдиного Бога. У вірші 15 читаємо: «Коли любите мене, хоронїть заповідї мої», — і Отець дасть вам Духа. Далі вірш 21: «Хто має заповідї мої і хоронить їх, той любить мене»; і на ньому спочиватиме особлива любов Мого Отця, і йому Я особливо об’явлюся. А потім знову вірш 23, одна з найвищих серед усіх великих і дорогоцінних обітниць: «Коли хто любить мене, слово моє хоронити ме», і Отець та Я «до него прийдемо, і оселю в него зробимо». Чи можна висловити ясніше, що послух — це шлях до вселення Духа, до того, щоб Він об’явив Сина в нас, і до того, щоб Він знову приготував нас стати оселею, домом Отця? Вселення Триєдиного Бога — це спадщина тих, хто слухається. Послух і віра — це лише два боки одного вчинку: віддання себе Богові та Його волі. Як віра зміцнює для послуху, так і сама вона, своєю чергою, зміцнюється ним: віра стає досконалою через діла. Боюся, що часто наші зусилля повірити були марні саме тому, що ми не стали на єдине місце, де велика віра законна й можлива, — на місце цілковитого віддання себе честі та волі Бога. Саме людина, цілком посвячена Богові та Його волі, знайде силу вимагати все, чим її Бог обіцяв для неї бути.

Застосування цього в школі молитви дуже просте, але й дуже урочисте. «Я вибрав вас, — каже Учитель, — та й настановив вас, щоб ви йшли і овощ приносили», багато овощу (вірші 5, 8), «і овощ ваш пробував», тобто щоб ваше життя було життям тривкого плоду й тривкої плідності, «щоб» так, як плідні гілки, що перебувають у Мені, ви — «чого просити мете в Отця імям моїм, дав вам». О, як часто ми намагалися навчитися молитися дієвою молитвою про щедру благодать, щоб приносити плід, і дивувалися, що відповіді не було. Це тому, що ми перевертали порядок Учителя. Ми хотіли спершу мати втіху, радість і силу, щоб виконувати працю легко, не відчуваючи жодних труднощів чи самопожертви. А Він хотів, щоб ми вірою, не питаючи, чи почуваємося слабкими, чи сильними, чи праця важка, чи легка, у послусі віри робили те, що Він сказав: шлях приношення плоду привів би нас до місця і сили переможної молитви. Послух — єдиний шлях, що веде до Божої слави. Не послух замість віри і не послух, щоб надолужити нестачі віри; ні, а послух віри відкриває доступ до всіх благословень, які має для нас наш Бог. Хрищення Духом (14:16), об’явлення Сина (14:21), вселення Отця (14:23), перебування в Христовій любові (15:10), привілей Його святої дружби (15:14) і сила всепереможної молитви (15:16) — усе це чекає на слухняних.

Візьмімо ж ці уроки до серця. Тепер ми знаємо головну причину, чому в нас не було сили у вірі молитися переможно. Наше життя було не таким, яким мало бути: простий, щирий послух і тривка плідність не були його головною ознакою. І всім серцем ми схвалюємо Божественне встановлення: люди, яким Бог має дати такий вплив у правлінні світом, щоб на їхнє прохання робити те, що інакше не сталося б, люди, чия воля має визначати шлях, яким діятиме Божа воля, мусять бути людьми, які самі навчилися послуху, чия вірність і покора владі мають бути поза всякою підозрою. Уся наша душа схвалює цей закон: послух і приношення плоду — шлях до переможної молитви. І з соромом визнаємо, як мало наше життя досі носило цю печать.

Віддаймо ж себе на те, щоб прийняти призначення, яке дає нам Спаситель. Вивчаймо Його стосунок до нас як Учителя. Не шукаймо більше з кожним новим днем думати насамперед про втіху, чи радість, чи благословення. Хай першою думкою буде: я належу Учителеві. Кожної миті й у кожному русі я маю діяти як Його власність, як частка Його Самого, як той, хто прагне лише пізнавати й виконувати Його волю. Слуга, раб Ісуса Христа — хай оце буде дух, що надихає мене. Якщо Він каже: «Вже більш вас не зву слугами… вас же назвав я другами», — приймімо місце друзів: «Ви други мої, коли робити все, що я заповідаю вам».

Єдине, що Він заповідає нам як Своїм гілкам, — це приносити плід. Живімо, щоб благословляти інших, щоб свідчити про життя і любов, які є в Ісусі. Віддаймо вірою і послухом усе своє життя тому, для чого Ісус вибрав нас і на що настановив, — приношенню плоду. Коли ми думатимемо про те, що Він вибрав нас для цього, і прийматимемо своє призначення як таке, що походить від Того, Хто завжди дає все, чого вимагає, ми зміцніємо в упевненості, що життя, яке приносить плід, рясний і тривкий, нам під силу. І ми зрозуміємо, чому лише приношення плоду може бути шляхом до місця всепереможної молитви. Саме для людини, яка в послусі Христові Божому доводить, що робить те, чого хоче її Господь, Отець зробить усе, чого вона захоче: «Коли що просимо, приймаємо від Нього, бо хоронимо заповідї Його, і угодне перед Ним робимо».

«ГОСПОДИ, НАВЧИ НАС МОЛИТИСЬ».

Благословенний Учителю! Навчи мене цілком збагнути те, що я усвідомлюю лише частково: що тільки через Божу волю, прийняту й здійснювану в послусі Його заповідям, ми одержуємо силу схопити Його волю в Його обітницях і повністю присвоїти їх у наших молитвах. І навчи мене, що саме на шляху приношення плоду може довершитися глибше вростання гілки у Виноградину і ми досягаємо досконалої єдності з Тобою, в якій просимо всього, чого захочемо.

О Господи! Об’яви нам, благаємо Тебе, як для всіх небесних сил, і для Тебе Самого, Сина, на землі, і для всіх людей віри, що прославили Тебе на землі, послух Богові є найвищим привілеєм, бо він відкриває доступ до єдності з Ним Самим у тому, що становить Його найвищу славу, — у Його вседосконалій волі. І об’яви нам, благаємо Тебе, як, зберігаючи Твої заповіді й приносячи плід згідно з Твоєю волею, наша духовна природа виросте до повної міри зросту досконалої людини, маючи силу просити й одержувати все, чого захочемо.

О Господи Ісусе! Об’яви нам Себе і справжність Твого наміру й Твоєї сили зробити ці Твої дивовижні обітниці щоденним досвідом усіх, хто цілковито віддає себе Тобі й Твоїм словам. Амінь.