Передмова

З усіх обітниць, пов’язаних із заповіддю «ПРОБУВАЙТЕ В МЕНЇ», немає вищої — і жодна швидше не спонукає до визнання: «Не тим, щоб уже я достиг, або вже був звершений», — ніж оця: «Коли пробувати мете в менї, чого схочете, просити мете, і станеть ся». Сила перед Богом — найвище досягнення життя, яке цілковито перебуває в Ньому.

І з усіх рис життя, ПОДІБНОГО ДО ХРИСТОВОГО, немає вищої й славнішої, ніж уподібнення Йому в тому ділі, яке нині безустанно займає Його в присутності Отця, — у Його всепереможному заступництві. Що більше ми перебуваємо в Ньому й зростаємо в Його подобу, то могутніше Його священицьке життя діятиме в нас, і наше життя стане таким, як Його, — життям, що завжди благає за людей і перемагає.

«Зробив єси нас Богу нашому царями і священиками». І в царі, і в священикові головне — сила, вплив, благословення. У царі ця сила сходить донизу; у священикові вона підноситься вгору, перемагаючи перед Богом. У нашого благословенного Священика-Царя, Ісуса Христа, царська влада ґрунтується на священицькій: «Він може спасти до кінця, бо вічно живе, щоб посередникувати». І з нами, Його священиками й царями, не інакше: саме в заступництві Церква має знайти й застосувати свою найвищу силу, саме в ньому кожен член Церкви має довести, що походить від Ізраїля, який, мов князь, мав силу перед Богом і людьми — і переміг.

Цю книжку написано під глибоким враженням, що місце й силу молитви в християнському житті розуміють надто мало. Я певен: доки ми дивимося на молитву передусім як на засіб підтримувати власне християнське життя, ми не пізнаємо до кінця, чим вона має бути. Та коли ми навчимося бачити в ній найвищу частину дорученої нам праці, корінь і силу всякої іншої праці, то зрозуміємо, що немає нічого, чого нам так треба вчитися й що так треба практикувати, як мистецтва правильно молитися. Якщо мені хоч трохи вдалося показати, як поступово наш Господь навчав про молитву і як чудові обітниці останньої ночі (Йоана 14:16) прямо стосуються діл, які ми маємо чинити в Його Ім’я, — більших діл і рясного плоду, — то всі ми визнаємо: лише тоді, коли Церква віддасть себе цьому святому ділу заступництва, можемо ми сподіватися, що сила Христова виявить себе на її користь. Молюся, щоб Бог ужив цю невелику книжку й показав ясніше декому з Його дітей те дивовижне місце сили й впливу, яке Він чекає, щоб вони посіли, і на яке чекає також і змучений світ.

У зв’язку з цим є ще одна істина, що відкрилася мені з дивовижною ясністю, коли я вивчав науку Ісуса про молитву. Ось вона: Отець чекає, щоб почути кожну молитву віри, щоб дати нам усе, чого ми схочемо, і все, чого попросимо в Ім’я Ісуса. Ми так звикли обмежувати дивовижну любов і великі обітниці нашого Бога, що не можемо прочитати найпростіших і найясніших слів нашого Господа без застережень, якими ми їх обгороджуємо й тлумачимо. Якщо є щось, чого, на мою думку, Церкві треба навчитися, то це те, що Бог задумав молитву для того, щоб на неї була відповідь, і що на серце чоловікові не зійшло, що вчинить Бог для Своєї дитини, яка віддає себе вірі, що її молитву буде почуто. Бог вислуховує молитву; цю істину визнають усі, але мало хто розуміє її значення чи зазнає її сили. Якщо написане мною спонукає читача звернутися до слів Учителя й прийняти Його дивовижні обітниці просто й дослівно, як вони є, — мою мету досягнуто.

І ще одне. Тисячі людей за останні роки знайшли невимовне благословення, пізнавши, наскільки цілковито Христос є нашим життям і як Він бере на Себе бути й чинити в нас усе, чого нам потрібно. Не знаю, чи навчилися ми вже застосовувати цю істину до свого молитовного життя. Багато хто скаржиться, що не має сили молитися з вірою, молитися тією ревною молитвою, що много може. Звістка, яку я хотів би їм принести, така: благословенний Ісус чекає, прагне навчити їх цього. Христос — наше життя: на небі Він вічно живе, щоб молитися; Його життя в нас — це життя безустанної молитви, якщо тільки ми довіримо Йому це. Христос навчає нас молитися не лише прикладом, наукою, заповіддю, обітницями, а й тим, що показує нам САМОГО СЕБЕ, вічно живого Заступника, як наше Життя. Коли ми повіримо в це й підемо перебувати в Ньому також і заради свого молитовного життя, тоді зникнуть наші страхи, що ми не зуміємо молитися як слід, і ми радісно й переможно довіримо нашому Господеві навчити нас молитися — бути Самому життям і силою нашої молитви.

Нехай Бог відкриє нам очі, щоб ми побачили, що таке святе служіння заступництва, до якого нас, як Його царське священство, відокремлено. Нехай Він дасть нам велике й сильне серце, щоб повірити, який могутній вплив можуть мати наші молитви. І нехай зникне всякий страх, чи зможемо ми виконати своє покликання, коли ми бачимо Ісуса, Який вічно живе, щоб молитися, живе в нас, щоб молитися, і ручається за наше молитовне життя.

ЕНДРЮ МЮРРЕЙ

ВЕЛЛІНГТОН, 28^-го жовтня 1885