Чоловіки в церкві

Старійшинство і служіння

«Старших між вами молю, яко товариш-старший і сьвідок страдання Христового, і спільник слави, що має відкритись: пасїте стадо Боже, що у вас, доглядаючи не по неволї, анї для поганої користї, а з доброго серця».

— 1 Петра 5:1–2 Бог упорядкував Свою Церкву, давши їй пастирів. Від найперших днів апостоли настановляли старійшин у кожному місті (Дїяння 14:23, Тита 1:5). Цим чоловікам — зрілим, випробуваним, таким, що відповідають біблійним вимогам, — доручено пасти Божий народ. Не бути царями, а слугами. Не збагачуватися, а годувати стадо. Не панувати, а вести власним прикладом.

Брате, духовне провідництво в домі й духовне провідництво в церкві — це не два окремі життя. Вони черпають з одного колодязя. Чоловік, який добре пасе свою дружину й дітей, — саме такий, кого Бог обирає пасти Свою Церкву. А чоловік, який вірно служить у своїй місцевій церкві, набирається сили, щоб краще служити вдома. Дім готує чоловіка до церкви; церква споряджає чоловіка для дому.

Придивімося уважно, хто може бути старійшиною в Церкві Христовій. Павло пише Тимофієві: «Вірне слово: коли хто епископства хоче, доброго дїла бажає. Треба ж епископу бути непорочним, однієї жінки чоловіком, тверезим, цїломудрим, чесним, гостинним, навчаючим, не пяницею, не до бійки, не до здирства, а тихим, несварливим, не сріблолюбцем, своїм домом щоб добре правив, дїтей держав у слухняностї з усякою повагою; (Коли бо хто своїм домом не вміє правити, то як йому про церкву Божу дбати?) не новохрищеним, щоб розгордившись не впав у суд дияволський. Треба ж йому і сьвідкуваннє добре мати від остороннїх, щоб не впав у ганьбу та в тенета дияволські» (1 Тимотея 3:1–7).

Зауваж, по-перше: «коли хто епископства хоче, доброго дїла бажає». Прагнути служіння старійшини в Церкві — це правильно й добре для чоловіка. Це не честолюбство, народжене з гордощів, а святе бажання служити Божому народові. Якщо Господь вклав це бажання в тебе, не придушуй його. Але й не поспішай. Більшість вимог із цього переліку потребують років вірного життя, щоб дозріти.

Зауваж, по-друге: це перелік рис характеру, а не перелік дарів. Єдиний дар, про який тут ідеться, — бути «навчаючим». Усе інше — про те, яким є сам чоловік. Він непорочний — у його житті немає брудної таємниці, що тільки чекає, аби вибухнути. Він вірний своїй дружині — «чоловік однієї жінки», як дослівно сказано по-грецьки, тобто він відданий лише їй. Він поміркований — ним не керують його апетити. Він володіє собою — його вуста, його вдача, його бажання підкорені Духові. Він гідний поваги — його життя викликає пошану, не вимагаючи її. Він гостинний — його дім відкритий, за його столом раді гостям. Він не п’яниця — це вкрай важливо в кожній культурі, де алкоголь руйнує так багато родин. Він не забіяка, а лагідний. Він не сварливий. Він не сріблолюбець.

Зауваж, по-третє: він має добре правити своїм домом. Павло каже: якщо чоловік не вміє пасти вдома, він не зможе пасти і в церкві. Дім — це місце випробування. Багато чоловіків у наших церквах хочуть титулу старійшини, мікрофона, пошани, впливу, — але вони спершу не довели себе вдома. Їхні дружини їх бояться. Їхні діти некеровані. У їхніх домах безлад. Такі чоловіки ще не готові. Іди додому, паси свою дружину, виховуй своїх дітей у Господі й дай плодові дозріти, перш ніж хапатися за посаду.

Зауваж, по-четверте: він не повинен бути новонаверненим. У багатьох церквах, що стрімко зростають, цим застереженням часто нехтують. Ми віддаємо кафедри чоловікам, які народилися згори лише рік чи два тому. Інколи ми віддаємо їх чоловікам, які взагалі ніколи по-справжньому не навернулися, зате мають харизму й гроші. Це породжує гордість у молодого провідника і лихо в стаді. Дайте зрілості вирости. Дайте характерові пройти випробування. Дайте витерпіти скорботи. І тоді підносьте чоловіка.

Зауваж, по-п’яте: він повинен мати добру славу серед сторонніх. Сусіди, які тебе знають, — торговець, що продає тобі їжу, водій, що тебе возив, працівник, який у тебе в підпорядкуванні, — знають, чи ти справжній християнин, чи лише недільний. Якщо світ вважає тебе нечесним, бабієм, шахраєм, кривдником, ти не маєш права вести церкву, хоч би як голосно ти славив Бога на богослужінні.

Тож, брате, можливо, ти не старійшина і ніколи ним не будеш. Можливо, ти й не прагнеш цього служіння. Це нормально. Не кожного чоловіка покликано бути старійшиною. Але кожного чоловіка покликано служити місцевій церкві. Почуй це чітко: якщо ти християнин, твоя церква потребує тебе, а ти потребуєш своєї церкви.

Думай про церкву як про тіло (1 Коринтян 12). Кожен член щось вносить. Якщо при вході гостей зустрічають завжди ті самі жінки, то де чоловіки? Якщо прибирання будівлі лягає на вдів, то де чоловіки? Якщо малі групи завжди ведуть дружина пастора та її подруги, то де чоловіки? Якщо в недільній школі навчають самі жінки, то хто показує Христа маленьким хлопчикам? Якщо фінансами церкви опікується одна втомлена людина, то де ті вірні чоловіки, які принесли б свою мудрість?

Служи там, де ти потрібен. Навчай, якщо вмієш навчати. Жертвуй, якщо можеш жертвувати. Співай, якщо вмієш співати.

Лагодь речі, якщо маєш умілі руки. Відвідуй хворих. Привітай новоприбулого. Молися на молитовному зібранні. Допомагай із молодіжними заходами. Веди в учнівстві молодшого чоловіка. Підтримуй свого пастора. Принеси їжу родині, що втратила близьку людину. Тіло будується, коли кожна його частина виконує свою роботу (Єфесян 4:16).

Шануй своїх пасторів. Послання до Євреїв каже: «Слухайте наставників ваших і коріть ся (їм); вони бо пильнують душ ваших, яко мають перелїк оддати; щоб з радістю се робили, а не зітхаючи; не користь бо вам се» (Євреїв 13:17). Твій пастор — такий самий чоловік, як і ти, зі своїми власними боротьбами. Він потребує твоїх молитов, твого підбадьорення, твоєї щирої підтримки. Не пліткуй про нього. Не підривай його авторитету. Не принижуй його за його спиною.

Якщо ти з ним не згоден, піди до нього наодинці й поговори з любов’ю.

І ще одне застереження: не роби з нього ідола. Пастор — людина, а не месія. Не будуй своєї віри на його особистості. У наші дні ми бачили надто багато церков одного чоловіка, де до пастора ставляться як до царя чи пророка, де ніхто не сміє йому заперечити, де гроші течуть до його кишень, а будівлю так ніколи й не добудовують. Це не біблійне християнство. Церкву ведуть старійшини — саме у множині (Дїяння 14:23, Тита 1:5). У здоровій церкві є кілька гідних чоловіків, а не один-єдиний правитель, який ні перед ким не звітує. Якщо у твоїй церкві цього немає, молися про це, працюй задля цього і, можливо, з покорою й терпінням допоможи це збудувати.

Згадай Афанасія Олександрійського — великого африканського єпископа, який у 300-х роках очолював церкву в Олександрії. Його знають як «Афанасія проти світу», бо він обстоював божественність Христа, коли більша частина церкви схилилася до аріанської єресі. П’ять разів його виганяли імператори, які хотіли, щоб він пішов на компроміс. П’ять разів він повертався. Він був вірний істині Писання, хоч би чого це коштувало.

І тому, що один африканець не схилився, Церква й сьогодні визнає, що Ісус — повністю Бог. Один вірний старійшина може змінити хід історії. Не думай, що твоє служіння надто мале, щоб мати значення.

Згадай також смиренного пастора невеликої сільської церкви в якомусь забутому куточку світу. Він ніколи не стане відомим. Він ніколи не напише книжки. Через п’ятдесят років його ім’я вже ніхто не згадає.

Але він молиться за своє стадо. Він вірно проповідує Слово неділю за неділею. Він відвідує хворих. Він ховає померлих. Він вінчає молодих. Він навчає дітей основ віри. Одного дня він почує від Ісуса: «Гаразд, слуго добрий і вірний». Цього досить для слави. Не зневажай таких чоловіків. Не залишай їх самих. Стій поруч із ними.

Брате, віддай себе місцевій церкві. Будь її членом, а не гостем. Будь слугою, а не лише споживачем.

Будь присутнім і в радощах, і в труднощах. Будь поруч, коли протікає дах і коли немає грошей заплатити за електрику. Будь поруч, коли молодь некерована й потребує побожних чоловіків. Будь поруч, коли старійшина впадає в гріх і церква плаче. Будь поруч, коли приходить пробудження і коли настають сухі пори. «Пробували ж у науцї апостолській, і в общинї, і в ламанню хлїба, і в молитвах» (Дїяння 2:42). Так мусиш і ти.

Молитва

Отче, дякую Тобі за Твою Церкву, тіло Христове, стовп і основу істини. Прости мені ті часи, коли я був споживачем, а не слугою, критиком, а не будівничим, мандрівником, а не членом. Дай мені серце для Твоєї місцевої церкви. Якщо Ти кличеш мене до служіння старійшини, приготуй мене і не дай мені бігти поперед Твого часу. Якщо Ти кличеш мене до іншого служіння, зроби мене вірним у найменшому завданні. Допоможи мені шанувати моїх пасторів, підтримувати моїх братів і будувати тіло. Зроби мене чоловіком, про якого можна буде сказати: «Він любив Церкву Божу».

В ім’я Ісуса, Головного Пастиря, амінь.