Лекції про релігійні пробудження
Лекція V. Молитва віри

Розділ 7 · 30 хв читання · 39 хв слухання

Лекція V. Молитва віри

ЛЕКЦІЯ V.

МОЛИТВА ВІРИ.

Текст.— «Тим глаголю вам: Усе, чого молячись просите, віруйте, що одержите, й буде вам».— Марка 11:24.

ДЕХТО вважав, що ці слова стосуються виключно віри, яка творить чудеса. Але для цього немає жодного доказу. Що наш Спаситель не мав на думці говорити тут виключно про віру, яка творить чудеса, доводить сам контекст. Якщо ви прочитаєте цей розділ, то побачите, що Христос і Його апостоли були тоді дуже зосереджені на своїй праці й багато молилися; і коли вони вранці поверталися з місць усамітнення, знесилені й голодні, то побачили неподалік смоківницю. Вона мала дуже гарний вигляд і, безперечно, обіцяла плоди; але коли вони підійшли ближче, то не знайшли на ній нічого, крім листя. І Ісус сказав: «Щоб нїколи з тебе по вік нїхто овощу не їв.

«А вранцї, мимо йдучи, побачили смоківницю всохлу від коріння.

«І споглянувши Петр, рече Йому: Учителю, дивись, смоківниця, що прокляв єси, всохла.

«І озвавшись Ісус, рече їм: Майте віру Божу.

«Істино глаголю вам: Що хто скаже горі сїй: Двигнись і кинь ся в море, та й не сумнити меть ся в серцї своїм, а вірувати ме, що, що каже, станеть ся, буде йому, що скаже.»

Далі йдуть слова нашого тексту:

«Тим глаголю вам: Усе, чого молячись просите, віруйте, що одержите, й буде вам.»

Наш Спаситель хотів навчити Своїх учнів про природу й силу молитви та про потребу міцної віри в Бога. Тому Він навів дуже сильний приклад — чудо, і таке велике, як перенесення гори в море. І Він каже їм, що коли вони матимуть належну віру в Бога, то зможуть робити такі речі. Але Його слова не можна обмежувати лише вірою, яка творить чудеса, бо далі Він каже:

«І як стоїте молячись, прощайте, коли що маєте проти кого, щоб і Отець ваш, що на небі, відпустив вам провини ваші.

«Коли ж ви не прощаєте, то й Отець ваш, що на небі, не простить вам провин ваших.»

Хіба це стосується чудес? Коли ви молитеся, ви мусите прощати. Хіба цього вимагають лише тоді, коли людина хоче вчинити чудо? У Біблії є багато інших обітниць, близько споріднених із цією, що говорять майже тією самою мовою, і всі їх так само побіжно відкинули як такі, що стосуються віри, потрібної для чудес. Ніби віра, що творить чудеса, — це щось інше, ніж віра в Бога!

У минулій лекції я говорив про «переможну молитву»; і ви пам’ятаєте, що тему віри в молитві я торкнувся дуже коротко, бо хотів залишити її для окремого розгляду. Тема сьогоднішнього вечора —

МОЛИТВА ВІРИ.

Я пропоную:

I. Показати, що віра — неодмінна умова переможної молитви.

II. Показати, у що ми маємо вірити, коли молимося.

III. Показати, коли ми зобов’язані виявляти цю віру, тобто вірити, що одержимо те, про що просимо.

IV. Що такого роду віра в молитві завжди здобуває благословення, якого шукає.

V. Пояснити, як нам прийти до такого стану душі, в якому ми зможемо виявляти таку віру.

VI. Відповісти на кілька заперечень, які інколи висувають проти такого розуміння молитви.

I. Що віра — неодмінна умова переможної молитви, ніхто всерйоз не сумніватиметься. Буває так, що людина приносить Богові добрі бажання, які Йому як такі приємні, але не містять віри в те, що ці благословення справді буде одержано. Проте такі бажання — не переможна молитва, не молитва віри. Бог може визнати за добре дати те, чого бажали, з доброти й любові, але це не буде, власне, відповіддю на молитву. Я говорю тепер про таку віру, яка забезпечує благословення. Не зрозумійте мене так, ніби я кажу, що в молитві без такої віри немає нічого приємного Богові або що вона інколи навіть не здобуває благословення. Але я говорю про віру, яка здобуває саме те благословення, якого шукає. Щоб довести, що віра неодмінна для переможної молитви, досить повторити те, що ясно каже нам апостол Яків: «Коли ж у кого з вас недостає премудрости, нехай просить у Бога, котрий дає всїм щедро та й не осоромлює, то й дасть ся йому. Нехай же просить вірою, нїчого не сумнячись; хто бо сумнить ся, той подобен филї морській, котру вітер жене та й розбиває.»

II. Ми маємо з’ясувати, у що ми маємо вірити, коли молимося.

1. Ми маємо вірити в існування Бога — «вірувати мусить бо, хто приходить до Бога, що Він єсть» — і в Його готовність відповідати на молитву — «що Він єсть, і хто Його шукає, тих нагороджує». Багато хто вірить в існування Бога, але не вірить у дієвість молитви. Вони визнають, що вірять у Бога, але заперечують потребу молитви чи її вплив.

2. Ми маємо вірити, що одержимо — щось. Що саме? Не щось чи будь-що, як випаде, а певну річ, про яку ми просимо. Нам не слід думати, що Бог такий, що коли ми попросимо риби, Він дасть нам змію, або коли попросимо хліба, дасть нам камінь. Ні, Він каже: «Усе, чого молячись просите, віруйте, що одержите, й буде вам.» Щодо віри, яка творить чудеса, ясно, що вони були зобов’язані вірити, що одержать саме те, про що просили, — що станеться саме те, чого вони просили. Саме в це вони мали вірити. А в що ж люди мають вірити щодо інших благословень? Невже це лише туманна думка, що коли людина молиться про певне благословення, Бог з якогось таємничого суверенітету дасть їй щось інше або дасть щось комусь іншому, десь-інде? Коли людина молиться про навернення своїх дітей, то чи має вона вірити, що навернуться або її діти, або чиїсь інші, і зовсім невідомо, які саме? Усе це цілковита нісенітниця, і вона дуже безчестить Бога. Ні, ми маємо вірити, що одержимо саме те, про що просимо.

III. Коли ми зобов’язані так молитися? Коли ми зобов’язані вірити, що одержимо саме те, про що молимося? Відповідаю: коли маємо на це докази. Віра завжди мусить мати докази. Людина не може в щось повірити, якщо не бачить чогось, що вважає доказом. Вона не зобов’язана вірити й не має права вірити, що щось станеться, якщо не має доказів. Вірити без доказів — це вершина фанатизму. Ось які докази може мати людина:

1. Припустімо, що Бог особливо пообіцяв цю річ. Наприклад, Бог каже, що Він охочіше дає Свого Святого Духа тим, хто Його просить, ніж батьки дають хліб своїм дітям. Тут ми зобов’язані вірити, що одержимо Його, коли про Нього молимося. Ви не маєте права вставляти тут якщо і казати: «Господи, якщо на те Твоя воля, дай нам Твого Святого Духа». Це — образа Богові. Вставляти якщо в Божу обітницю там, де Бог його не поставив, — те саме, що звинувачувати Бога в нещирості. Це все одно що сказати: «Боже, якщо Ти говориш серйозно, даючи ці обітниці, дай нам благословення, про яке ми молимося».

Я чув про випадок, коли новонавернена навчила служителя урочистої істини про молитву. Вона походила з дуже нечестивої родини й пішла жити до служителя. Там вона, вочевидь, навернулася й поводилася добре. Одного дня вона прийшла до кабінету служителя, коли він був там, — чого вона звичайно не робила; і він подумав, що, мабуть, щось сталося. Тож він попросив її сісти й лагідно розпитав про стан її душі; вона сказала, що її засмучує те, як старі члени церкви моляться про Духа. Вони молилися, щоб прийшов Святий Дух, і, здавалося, дуже щиро, і посилалися на Божі обітниці, а потім казали: «Господи, якщо на те Твоя воля, дай нам ці благословення заради Христа». Вона вважала, що казати «якщо на те Твоя воля», коли Бог ясно це пообіцяв, означає ставити під сумнів, чи щирий Бог у Своїх обітницях. Служитель намагався переконати її, і, звісно, йому вдалося збити її з пантелику. Але вона була засмучена й сповнена скорботи й сказала: «Я не можу сперечатися з вами про це, пане, але в мене на серці, що це неправильно і безчестить Бога». І вона пішла, плачучи з болю. Служитель побачив, що вона не заспокоїлася, і це спонукало його знову обдумати цю справу, і зрештою він побачив, що це означало вставляти «якщо» там, де Бог його не поставив і де Він ясно відкрив Свою волю, і що це образа Богові. І він пішов і сказав своїй церкві, що вони зобов’язані вірити, що Бог говорив серйозно, коли дав їм обітницю. І дух молитви зійшов на ту церкву, і настало наймогутніше пробудження.

2. Коли в Писанні є загальна обітниця, яку ви можете слушно застосувати до конкретного випадку перед вами. Якщо її справжній зміст охоплює ту конкретну річ, про яку ви молитеся, або якщо ви можете слушно застосувати до цього випадку принцип обітниці, — ось вам і доказ. Наприклад, припустімо, що настав час, коли нечестя дуже поширилося, і вас спонукано молитися, щоб Бог утрутився. Яку обітницю ви маєте? Та ось цю: «Хоч би ворог, як ріка, наступив, — прожене його подих Господень.» Тут, бачите, загальна обітниця, що встановлює принцип Божого правління, і ви можете застосувати її до випадку перед вами як підставу виявляти віру в молитві. А якщо постане питання про час, коли Бог дасть благословення у відповідь на молитву, то маєте таку обітницю: «вони ще промовляти муть, а я вже вислухаю.»

У Біблії є безліч загальних обітниць і принципів, якими християни могли б користуватися, якби тільки думали. Коли ви опиняєтеся в обставинах, до яких ці обітниці чи принципи застосовні, там ви й маєте ними користуватися. Батько чи мати знаходить таку обітницю: «Милість Господа од віку до віку над тими, що бояться його, і справедливість його над дїтьми дїтей їх, Над тими, що заповіт його хоронять, і про заповідї його памятають, щоб сповняти їх.» Ось обітниця, дана тим, хто має певну вдачу. Якщо хтось із батьків свідомий, що така його вдача, він має законну підставу застосувати її до себе й до своєї родини. Якщо у вас така вдача, ви зобов’язані користуватися цією обітницею в молитві й вірити їй — аж до дітей ваших дітей.

Якби я мав сьогодні час, я міг би пройти Біблію від початку до кінця й навести дивовижне розмаїття текстів, які можна застосувати як обітниці, — досить, щоб довести, що в яких би обставинах не опинилася Божа дитина, Бог приготував у Біблії якусь обітницю, загальну чи конкретну, яку вона може застосувати і яка точно відповідає її становищу. Багато Божих обітниць навмисне дуже широкі, щоб охопити багато. Що може бути ширшим за обітницю в нашому тексті: «Усе, чого молячись просите»? Чи є такий молитовний християнин, якого не вражали довжина, і ширина, і повнота Божих обітниць, коли Дух застосовував їх до його серця? Хто з тих, що живуть життям молитви, не дивувався власній сліпоті, що раніше не бачив і не відчував усієї глибини змісту й багатства цих обітниць, коли дивився на них у світлі Божого Духа? У такі хвилини він дивувався власному незнанню і бачив, як Дух застосовує обітниці й слова Біблії в такому значенні, про яке він раніше й не мріяв. Те, як апостоли застосовували обітниці, і пророцтва, і слова Старого Завіту, яскраво показує широчінь змісту, і повноту, і багатство Божого слова. Хто ходить у світлі Божого обличчя і сповнений Божого Духа, як має бути, той часто привласнюватиме собі обітниці й застосовуватиме їх до своїх обставин і до обставин тих, за кого молиться, так, як сліпому визнавцеві віри ніколи й не снилося.

3. Коли є якесь пророче слово про те, що річ, про яку молимося, згідна з Божою волею. Коли з пророцтва ясно, що подія неодмінно настане, ви зобов’язані вірити в це й зробити це підставою для своєї особливої віри в молитві. Якщо час у Біблії не вказано і немає доказів з інших джерел, ви не зобов’язані вірити, що це станеться тепер або негайно. Але якщо час указано або його можна дізнатися з вивчення пророцтв і, здається, він уже настав, тоді християни зобов’язані зрозуміти це й застосувати, приносячи молитву віри. Візьмімо, наприклад, Даниїла і те, як він ставився до повернення юдеїв із полону. Що він каже? «я, Даниїл, дослїдив із книг число років, яке було назначене словом Господнїм до пророка Еремії, що сїмдесять років перейде по опустошенню Ерусалиму.» Тут він дізнався з книг, тобто він вивчав свою Біблію і так зрозумів, що полон має тривати сімдесят років. Що ж він тоді робить? Чи сідає він на обітницю й каже: «Бог зобов’язався покласти край полонові через сімдесят років, і час минув, тож немає потреби нічого робити»? О ні; він каже: «І обернув я лице моє до Господа Бога в молитві й благаннї, в постї, в веретищі й попелї». Він одразу взявся молитися, щоб ця річ здійснилася. Він молився з вірою. Але в що він мав вірити? У те, що дізнався з пророцтва. У Біблії є багато ще не здійснених пророцтв, які християни зобов’язані розуміти, наскільки здатні їх розуміти, а тоді робити їх підставою молитви віри. Не думайте, як дехто, мабуть, думає, що коли щось передбачено в пророцтві, то не треба за це молитися або що воно настане, хай християни моляться за це чи ні. У цьому немає правди. Бог каже саме про такі події, відкриті в пророцтві: «А проте ще й у цьому Я дам себе впросити домові Ізраїля, щоб зробити це для них».

4. Коли ознаки часу чи Боже провидіння вказують, що незабаром буде дано певне благословення, ми зобов’язані вірити в це. Господь Ісус Христос докоряв юдеям і називав їх лицемірами, бо вони не розуміли знаків провидіння. Вони вміли розпізнавати ознаки погоди й бачити, коли буде дощ, а коли настане погода; але не могли побачити з ознак часу, що настав час для приходу Месії й будування Божого дому. Є багато визнавців віри, які завжди спотикаються й пасуть задніх, хоч би що пропонували зробити. Вони завжди кажуть: «Час ще не настав, час ще не настав», — тоді як є інші, які зважають на ознаки часу й мають духовну проникливість, щоб їх розуміти. Такі моляться з вірою про благословення, і воно приходить.

5. Коли на вас Божий Дух і Він викликає сильні бажання якогось благословення, ви зобов’язані молитися про нього з вірою. Ви зобов’язані зробити висновок: якщо вас тягне бажати чогось тоді, коли у вас діють такі святі почуття, які породжує Божий Дух, то ці бажання — праця Духа. Люди не схильні бажати правильними бажаннями, якщо їх не збуджує Божий Дух. Апостол говорить про ці бажання, збуджені Духом, у своєму посланні до римлян, де каже: «Так же само й Дух помагає нам в немощах наших; про що бо молитись нам так, як треба, не знаємо, та сам Дух заступаєть ся за нас стогнаннєм невимовним. Той же, хто вивідує серця, знає, яка думка в Духа; бо по Богу промовляє за сьвятих.» Отже, якщо ви відчуваєте, що вас сильно тягне бажати якогось благословення, ви маєте розуміти це як знак, що Бог готовий дати саме це благословення, і тому ви зобов’язані вірити в це. Бог не грається зі Своїми дітьми. Він не збуджує в них бажання одного благословення, щоб потім відбутися чимось іншим. Ні, Він збуджує саме ті бажання, які готовий задовольнити. І коли вони відчувають такі бажання, вони зобов’язані йти за ними, доки не одержать благословення.

IV. Тепер я покажу, що така віра завжди досягає мети. Текст тут ясно показує, що ви одержите саме те, про що молитеся. Він не каже: «Віруйте, що одержите, і матимете або те, або щось інше, рівноцінне». Щоб довести, що така віра здобуває саме те благословення, про яке просять, зауважу:

1. Інакше ми ніколи не могли б знати, чи відповідено на наші молитви. І ми могли б молитися й молитися ще довго після того, як на молитву вже відповіли якимось іншим благословенням, рівноцінним тому, про яке ми просимо.

2. Якщо ми не зобов’язані сподіватися саме того, про що просимо, то виходить, що Божий Дух нас обманює. Навіщо б Він збуджував у нас бажання певного благословення, коли має намір дати щось інше?

3. Що означає це місце: «У которого ж з вас, батьків, просити ме син хлїба, чи каменя подасть йому?» Хіба наш Спаситель не відкидає думки, що на молитву можна відповісти, давши щось інше? Яке ми маємо заохочення молитися про щось певне, якщо маємо просити одного, а одержувати інше? Припустімо, що християнин молиться про пробудження тут, — а відповіддю йому буде пробудження в Китаї. Або він молитиметься про пробудження, а Бог пошле холеру чи землетрус. Уся історія церкви показує, що коли Бог відповідає на молитву, Він дає Своєму народові саме те, про що вони моляться. Бог дає й інші благословення і святим, і грішникам, про які вони зовсім не моляться. Він посилає Свій дощ і на праведних, і на неправедних. Але коли Він відповідає на молитву, то робить саме те, про що Його просять. Щоправда, Він часто відповідає на молитву понад міру. Він дає не лише те, про що просять, а часто додає до цього й інші благословення.

4. Можливо, тут у вас виникнуть труднощі щодо молитов Ісуса Христа. Люди часто питають: «Хіба Він не молився в саду, щоб відійшла чаша, — і чи відповіли на Його молитву?» Відповідаю, що тут немає жодних труднощів, бо на молитву відповіли. Чашу, від якої Він молився бути визволеним, було забрано. Саме про це говорить апостол, коли каже: «Котрий за днїв тїла свого приносив молитви і благання до Того, хто міг спасти Його від смерти, з великим голосїннєм і слїзми, і почуто Його за страх (Його перед Богом).» І ось я питаю: коли ж Його було спасено від смерті, як не тоді? Хіба Він молився про визволення від смерті на хресті? Аж ніяк. Справа була ось у чому. Незадовго до того, як Його було видано, ми чуємо, як Він каже Своїм учням: «Тяжко сумна душа моя аж до смертї.» Душевна мука нахлинула на Нього так, що Він був ось-ось готовий померти, і Він вийшов у сад молитися, і сказав учням пильнувати, а тоді пішов сам і молився: «Отче мій, — казав Він, — коли можна, нехай мимо йде від мене чаша ся; тільки ж не як я хочу, а як Ти.» У Своїй муці Він підвівся з колін і ходив садом, доки не прийшов туди, де були Його учні, і побачив, що вони міцно сплять. Він збудив їх і сказав: «Так не змогли ви однієї години попильнувати зо мною?» А тоді знову пішов, бо був у такій тузі, що не міг стояти на місці, і знову вилив Свою душу. І втретє Він відходить і молиться: «Отче, коли хочеш, мимо неси чашу сю від мене: тільки ж не моя воля, а Твоя нехай буде.» І ось, коли Він молився втретє, явився Йому ангел з неба, що підкріплював Його. І Його душа заспокоїлася й утихла, і чаші вже не було. Доти Він був у такій смертній боротьбі, що Його піт був немов великі краплі крові, але тепер усе минуло.

Дехто думав, що Він молився проти хреста і благав, щоб Його визволено від смерті на хресті! Хіба Христос будь-коли ухилявся від хреста? Ніколи. Він прийшов у світ саме для того, щоб померти на хресті, і ніколи від цього не ухилявся. Але Він боявся, що помре в саду, перш ніж дійде до хреста. Тягар на Його душі був такий великий і завдавав такої муки, що Він відчував, ніби ось-ось помре. Його душа була смертельно засмучена. Але після того як Йому явився ангел, ми більше не чуємо про Його душевну муку. Він молився про визволення від тієї чаші, і на Його молитву відповіли. Він заспокоївся і вже не мав душевних страждань аж до самої смерті. Отже, цей випадок — не виняток. Він одержав саме те, про що просив, як Він і каже: «Я ж знав, що всякого часу мене чуєш».

Але часто наводять інший випадок, коли апостол Павел молився, щоб від нього відійшло жало в тілі. Він каже: «тричі Господа благав я, щоб відступив від мене.» І Бог відповів йому: «Доволї з тебе благодати моєї». На думку доктора Кларка та інших, Павлова молитва була вислухана саме в тому, про що він молився. Що «жало в тілі, ангел сатани», про яке він говорить, — це був фальшивий апостол, що вніс розлад у церкву в Коринті й збив її з дороги. Що Павел молився проти його впливу, і Господь відповів йому, запевнивши: «Доволї з тебе благодати моєї». Хто ж не знає, що так і було і що Павлів вплив зрештою переміг?

Але навіть якщо визнати, що на Павлову молитву не відповіли, давши саме те, про що він молився, то, щоб зробити з цього випадку виняток із правила про молитву віри, доводиться приймати як дане саме те, що треба довести, а саме: що апостол молився з вірою. Немає підстав вважати, що Павел завжди молився з вірою, так само як і будь-який інший християнин. Сама відповідь, яку дав йому Бог, показує, що це було не з вірою. Він фактично каже йому: «Це жало потрібне для твого освячення і щоб ти не підносився понад міру. Я послав його на тебе з любові й вірності, і тобі не годиться молитися, щоб Я його забрав.— ОБЛИШ ЦЕ».

Немає не тільки жодного доказу, що він молився з вірою, а є й сильне припущення, що ні. З розповіді видно, що він не мав на що спертися вірою. Не було ні ясної обітниці, ні загальної обітниці, яку можна було б застосувати, ні Божого провидіння, ні пророцтва, ні навчання Духа, що Бог забере це жало; навпаки, можна було припускати, що Бог його не забере. Він дав його Павлові з певною метою. Його молитва, здається, була себелюбною або принаймні була молитвою проти суто особистого впливу. Це не було якесь особисте страждання, що заважало його корисності; навпаки, його дано, щоб збільшити його корисність, зберігаючи його в смиренні; а оскільки чомусь воно було для нього незручним і принизливим, він узявся молитися від власного серця, очевидно, не спонуканий до цього Божим Духом. Але хіба Павел молився з вірою без Божого Духа більше, ніж будь-яка інша людина? І чи візьметься хтось стверджувати, що Божий Дух спонукав його молитися, щоб це жало було забрано, коли Сам Бог дав його з певною метою, а цієї мети не можна було досягти інакше, як тим, що жало залишалося при ньому?

Чому ж тоді з цього роблять виняток із загального правила, викладеного в тексті, що людина одержить усе, про що просить з вірою? Колись я був вражений і засмучений, почувши на публічному іспиті в одній духовній семінарії, як там затемнювали задум нерозумними словами саме на цю тему. Цей випадок Павла і щойно згаданий випадок Христа обидва наводили як приклади, щоб довести студентам, що молитва віри не буде вислухана в тій конкретній речі, про яку молилися. А навчати таких поглядів у духовній семінарії чи поза нею — це гратися Божим словом і ламати силу християнського служіння. Невже дійшло до того, що поважних докторів у наших семінаріях наймають навчати сторожів Сіону вірити й навчати, що не слід сподіватися, ніби молитва віри буде вислухана наданням того, про що ми молимося? О, не розказуйте цього в Геті, щоб не почули цього в Аскалоні! Що станеться з церквою, поки такі погляди мають її найповажніші й найвпливовіші служителі? Я не хотів би бути немилосердним чи осудливим, але як один зі служителів Ісуса Христа я відчуваю себе зобов’язаним засвідчити проти такого перекручення Божого слова.

5. Що молитва віри здобуде благословення, видно з того, що наша віра спирається на доказ, що дати саме цю річ — Божа воля. Не на доказ, що буде дано щось інше, а що буде дано саме цю річ. Але як же ми можемо мати доказ, що буде дано цю річ, якщо буде дано іншу? Люди часто одержують більше, ніж моляться. Соломон молився про мудрість, і Бог дав йому на додачу багатство й славу. Так само дружина інколи молиться про навернення свого чоловіка, і якщо вона приносить молитву віри, Бог може не лише дати це благословення, а й навернути її дитину і всю її родину. Благословення інколи, здається, тримаються одне одного, так що коли християнин здобуває одне, то здобуває всі.

V. Я маю показати, як нам прийти до такого стану душі, в якому ми зможемо так молитися. Люди інколи питають: «Як мені так молитися? Чи мені сказати: „Ось тепер я помолюся з вірою про таке й таке благословення“?» Ні, людська душа так не рухається. З таким самим успіхом ви могли б сказати: «Ось тепер я викличу духа з безодні». Відповідаю:

1. Ви мусите спершу здобути доказ, що Бог дасть це благословення. Як Даниїлові вдалося принести молитву віри? Він досліджував Писання. Не можна, щоб ваша Біблія лежала на полиці, а ви чекали, що Бог відкриє вам Свої обітниці. Досліджуйте Писання й шукайте, де можете знайти загальну чи особливу обітницю або пророцтво, на яке можна твердо стати ногами, коли молитеся. Пройдіть Біблію, і ви побачите, що вона сповнена такого — дорогоцінних обітниць, на які ви можете з вірою посилатися. Вам ніколи не забракне, про що молитися, якщо робитимете так, як робив Даниїл. Люди спотикаються на цій темі тому, що ніколи належно не користуються Біблією.

Цікавий випадок стався в одному з містечок у західній частині цього штату. Там було пробудження. Якийсь священник приїхав туди й почув багато розмов про Молитву Віри. Його збентежило те, що там казали, бо він ніколи не дивився на цю тему так, як вони. Він розпитав про це служителя, який там трудився. Служитель лагідно попросив його поїхати додому, взяти свій Новий Завіт, знайти місця, що стосуються молитви, обійти найбільш молитовних людей своєї громади й запитати, як вони розуміють ці місця. Той сказав, що зробить це, бо, хоч ці погляди були для нього нові, він готовий учитися. Він так і зробив: пішов до своїх молитовних чоловіків і жінок, прочитав їм ці місця без жодних приміток чи коментарів і запитав, що вони думають. Він побачив, що їхній простий здоровий глузд привів їх до того, щоб розуміти ці місця й вірити, що вони означають саме те, що кажуть. Це його зворушило, а те, що він ходив і ставив перед їхніми думками обітниці, пробудило в них дух молитви, і настало пробудження.

Я міг би назвати багатьох людей, які взялися досліджувати Біблію на цю тему і, ще не пройшовши й половини, сповнилися духом молитви. Вони побачили, що Бог у Своїх обітницях мав на увазі саме те, що зрозуміла б із них проста людина зі здоровим глуздом. Раджу вам спробувати. У вас є Біблії; перегляньте їх і, щойно знайдете обітницю, якою можете скористатися, закріпіть її в пам’яті, перш ніж іти далі; і наважуся передбачити, що ви не дочитаєте книгу, не переконавшись, що Божі обітниці означають саме те, що кажуть.

2. Плекайте добрі бажання, які у вас є. Християни дуже часто втрачають свої добрі бажання, бо не зважають на це; і тоді їхні молитви — самі слова, без жодного бажання чи ревності. Треба плекати навіть найменше прагнення. Якби ваше тіло ось-ось мало замерзнути, а ви мали хоч найменшу іскру вогню, як би ви її берегли! Так само, якщо у вас є хоч найменше бажання якогось благословення, хай яке мале, не розтратьте його на дрібниці. Не засмучуйте Духа. Не відволікайтеся. Не втрачайте добрих бажань через легковажність, осудливість, світськість. Пильнуйте й моліться, і йдіть за цим до кінця, інакше ви ніколи не помолитеся молитвою віри.

2. Цілковите посвячення себе Богові неодмінне для молитви віри. Ви мусите жити святим життям і посвятити все Богові — свій час, таланти, вплив — усе, що маєте, і все, чим ви є, щоб цілком належати Йому. Читайте життєписи побожних людей, і вас вразить той факт, що вони мали звичай відводити час, щоб відновити свій завіт і знову посвятити себе Богові; і щоразу, коли вони так робили, одразу ж приходило благословення. Якби я мав тут сьогодні Едвардса, я міг би прочитати уривки, що показують, як це було за його днів.

4. Ви мусите бути наполегливими. Не можна помолитися про щось один раз, а тоді перестати й назвати це молитвою віри. Подивіться на Даниїла. Він молився двадцять один день і не переставав, доки не одержав благословення. Він звернув своє серце й лице до Господа, щоб шукати Його в молитві й благанні, в пості, у веретищі й попелі; і він тримався три тижні, і тоді прийшла відповідь. А чому вона не прийшла раніше? Бог послав архангела з вісткою, але диявол увесь цей час перешкоджав йому. Подивіться, що каже Христос у притчі про неправедного суддю і в притчі про хліби. Чого Він навчає нас ними? Та того, що Бог відповідатиме на молитву, коли вона наполеглива. «Бог же чи не помстив ся б за вибраних своїх, що голосять до Него день і ніч, хоч довго терпить про них?»

5. Якщо хочете молитися з вірою, неодмінно щодня ходіть із Богом. Якщо ходитимете, Він скаже вам, про що молитися. Будьте сповнені Його Духом, і Він дасть вам досить того, про що молитися. Він дасть вам стільки духа молитви, скільки ваше тіло має сили витримати.

Один добрий чоловік сказав мені: «О, я вмираю, бо не маю сили молитися. Моє тіло знесилене, світ тисне на мене — і як мені втриматися від молитви!» Я знав, що цей чоловік лягав у ліжко зовсім хворий від слабкості й виснаження під цим тягарем. І я знав, як він молився, ніби хотів силою взяти небо, а тоді бачив, як благословення приходило так явно у відповідь на його молитву, ніби це було відкрито, так що ніхто не сумнівався б у цьому більше, ніж якби Бог промовив із неба. Розповісти вам, як він помер? Він молився дедалі більше; він клав перед собою мапу світу й молився, переглядав різні країни й молився за них, доки не помер у своїй кімнаті, молячись. Блаженна людина! Він був посміховиськом для нечестивих і для тілесних, невіруючих визнавців віри, але він був улюбленцем неба й переможним князем у молитві.

VI. Я згадаю деякі заперечення, які висувають проти цього вчення.

1. «Це веде до фанатизму й рівнозначне новому об’явленню». Чому це має бути каменем спотикання? Щоб принести молитву віри, вони мусять мати доказ, щоб вірити. А якщо Бог дає й інші докази, крім чуттів, то в чому тут заперечення? Правда, в певному сенсі це нове об’явлення: це Бог через Свого Духа дає щось пізнати. Але це саме те об’явлення, яке Бог обіцяв дати. Це саме те, чого ми маємо сподіватися, якщо Біблія правдива: що коли ми не знаємо, про що молитися згідно з Божою волею, Його Дух допомагає нам у наших немочах і навчає нас, про що саме молитися. Чи будемо ми заперечувати навчання Духа?

2. Часто питають: «Чи наш обов’язок молитися молитвою віри про спасіння всіх людей?» Відповідаю: ні, бо це не згідне з Божою волею. Це прямо суперечить Його відкритій волі. Ми не маємо доказів, що всі будуть спасенні. Ми повинні ставитися до всіх доброзичливо і самі по собі бажати їм спасіння. Але Бог відкрив нам, що багато людей з людського роду буде засуджено. І не може бути обов’язком вірити, що всі вони будуть спасенні, всупереч об’явленню про протилежне. У Своїй молитві, у сімнадцятому розділі Євангелії від Йоана, Христос ясно сказав: «не про сьвіт молю, а про тих, що дав єси менї».

3. Але дехто каже: «Якби ми приносили таку молитву за всіх людей, хіба не були б усі люди спасенні?» Відповідаю: так, і вони були б спасенні, якби всі покаялися. Але вони не покаються. І християни не принесуть молитви віри за всіх, бо немає доказу, на якому можна було б обґрунтувати віру, що Бог має намір спасти всіх людей.

4. Але ви питаєте: «За кого ж нам приносити таку молитву? Ми хочемо знати, в яких випадках, за яких людей, і місця, і в який час тощо ми маємо молитися молитвою віри». Відповідаю, як уже відповідав: коли маєте доказ — з обітниць, чи пророцтв, чи провидіння, чи провідництва Духа, — що Бог зробить те, про що ви молитеся.

5. «Чому ж тоді на стільки молитов побожних батьків за їхніх дітей не відповідено? Хіба ви не казали, що є обітниця, яку побожні батьки можуть застосувати до своїх дітей? Чому ж тоді в стількох побожних батьків, що молилися, були нерозкаяні діти, які померли у своїх гріхах?» Припустімо, що так, — що це доводить? Нехай Бог буде правдивий, а кожна людина неправдива. Чому нам вірити: що Божа обітниця не справдилася чи що ці батьки не виконали свого обов’язку? Можливо, вони не вірили обітниці або не вірили, що взагалі є така річ, як молитва віри. Де б ви не знайшли визнавця віри, який не вірить у таку молитву, там ви, як правило, побачите, що його діти й челядь досі у своїх гріхах. І не дивно, хіба що вони навернуться у відповідь на чиїсь інші молитви.

6. «Хіба такі погляди не призведуть до фанатизму? Хіба багато людей не думатимуть, що приносять молитву віри, коли насправді ні?» Це те саме заперечення, яке унітарії висувають проти вчення про відродження, — що багато людей думають, ніби народилися згори, коли насправді ні. Це аргумент проти будь-якої духовної релігії взагалі. Дехто думає, що має її, коли не має, — і це фанатики. Але є люди, які знають, що таке молитва віри, так само як є люди, які знають, що таке духовний досвід, хоч це може спотикати холодносердих визнавців віри, які цього не знають. Навіть служителі часто наражаються на докір, який Христос дав Никодимові: «Ти єси учитель Ізраїлїв, і сього не знаєш?»

ЗАУВАЖЕННЯ.

1. Люди, які не знають із досвіду, що це таке, мають вагомі підстави сумніватися у своїй побожності. Це аж ніяк не немилосердно. Нехай вони перевірять себе. Слід побоюватися, що вони розуміють молитву так, як Никодим розумів нове народження. Вони не ходили з Богом, і ви не можете їм цього описати, так само як не можете описати чудову картину сліпому, який не бачить барв. Багато визнавців віри можуть зрозуміти молитву віри не більше, ніж сліпий розуміє барви.

2. Є підстави вірити, що мільйони в пеклі через те, що визнавці віри не приносили молитви віри. Коли обітниці були в них перед очима, вони не мали досить віри, щоб ними скористатися. Так батьки дають своїм дітям, навіть охрещеним дітям, піти до пекла, бо не хочуть вірити Божим обітницям. Безперечно, чоловіки багатьох жінок пішли до пекла, хоч ці жінки могли б перемогти Бога в молитві й спасти їх. Ознаки часу й знаки провидіння, можливо, були сприятливі, і Божий Дух збуджував бажання їхнього спасіння, і вони мали досить доказів, щоб вірити, що Бог готовий дати благословення, і якби вони тільки молилися з вірою, Бог дав би його; але Бог відвернув його, бо вони не хотіли розпізнавати ознак часу.

3. Ви кажете: «Це кладе на церкву великий тягар провини». Так, кладе; і, безперечно, безліч людей стануть перед Богом, усі вкриті кров’ю душ, які загинули через їхню невіру. Божі обітниці, нагромаджені в їхніх Бібліях, дивитимуться їм в обличчя й тягтимуть їх донизу, до пекла.

4. Багато визнавців віри живуть так далеко від Бога, що говорити їм про молитву віри — цілком незрозуміло. Дуже часто для них немає нічого образливішого, ніж проповідь про таку молитву.

5. Я хочу поставити визнавцям віри, які тут присутні, кілька запитань. Чи знаєте ви, що таке молитися з вірою? Чи молилися ви коли-небудь так? Чи молилися ви коли-небудь доти, доки ваша душа не впевнилася, що благословення прийде, — доки ви не відчули того спочинку в Бозі, тієї впевненості, такої повної, ніби ви бачили, як Бог сходить із неба, щоб дати вам його? Якщо ні, вам слід перевірити свою основу. Як ви можете жити, взагалі не молячись із вірою? Як ви живете, дивлячись на своїх дітей, коли не маєте жодної певності, що вони навернуться? Можна було б подумати, що ви збожеволієте. Я знав одного батька на Заході; він був добрий чоловік, але мав хибні погляди на молитву віри; і всі його діти виросли, і жодне з них не навернулося. Нарешті його син захворів і, здавалося, ось-ось помре. Батько молився, але синові ставало гірше, і, здавалося, він сходить у могилу без надії. Батько молився, доки його мука не стала невимовною. Нарешті він пішов і молився — (здавалося, не було жодної надії, що син житиме), — але він виливав свою душу так, ніби не прийме відмови, доки нарешті не здобув певності, що його син не тільки житиме, а й навернеться; і не тільки цей син, а вся його родина навернеться до Бога. Він увійшов до хати й сказав родині, що його син не помре. Вони дивувалися з нього. «Кажу вам, — каже він, — він не помре. І жодна моя дитина ніколи не помре у своїх гріхах». Усі діти цього чоловіка навернулися вже багато років тому.

Що ви про це думаєте? Чи був це фанатизм? Якщо ви так вважаєте, то лише тому, що нічого про це не знаєте. Чи ви так молитеся? Чи живете ви так, щоб могли приносити таку молитву за своїх дітей? Я знаю, що діти визнавців віри інколи можуть навернутися у відповідь на чиїсь інші молитви. Але чи годиться вам так жити? Чи смієте ви покладатися на молитви інших, коли Бог кличе вас нести цей найважливіший обов’язок щодо ваших дітей?

Нарешті — подивіться, які спільні зусилля докладають, щоб позбутися Біблії. Нечестиві хочуть викинути погрози Біблії, а церква — обітниці. І що ж залишається? Разом вони залишають від Біблії чистий аркуш. Кажу це з любов’ю: на що нам наші Біблії, якщо ми не хапаємося за їхні дорогоцінні обітниці й не робимо їх підставою нашої віри, коли молимося про Боже благословення? Краще вже пошліть свої Біблії язичникам, де вони принесуть якусь користь, якщо ви не збираєтеся їм вірити й ними користуватися. Я не маю доказів, що в цій церкві чи в цьому місті тепер багато такої молитви. І що з нею станеться? Що станеться з вашими дітьми? з вашими сусідами? з нечестивими?

Ви завершили: Лекція V. Молитва віри

Назад Далі