Лекції про релігійні пробудження
Лекція VI. Дух молитви

Розділ 8 · 32 хв читання · 42 хв слухання

Лекція VI. Дух молитви

ЛЕКЦІЯ VI.

ДУХ МОЛИТВИ.

Текст.— «Так же само й Дух помагає нам в немощах наших; про що бо молитись нам так, як треба, не знаємо, та сам Дух заступаєть ся за нас стогнаннєм невимовним. Той же, хто вивідує серця, знає, яка думка в Духа; бо по Богу промовляє за сьвятих».— Римлян 8:26-27.

Моя передостання лекція була присвячена «переможній молитві»; у ній я зазначив, що однією з найважливіших ознак дієвої, або переможної, молитви є віра. Ця тема виявилася такою широкою, що я відклав її для окремого розгляду. Тож минулої п’ятниці ввечері я читав лекцію про віру в молитві, або, як її називають, про молитву віри. Я мав намір розглянути цю тему в одній лекції. Але оскільки мені довелося викладати деякі питання дуже стисло, мені спало на думку — і про це казали й інші, — що в людей можуть виникнути запитання, на які слід відповісти докладніше, тим паче що в цій темі так багато темряви. Одне з головних завдань проповіді — подати істину так, щоб відповісти на запитання, які природно виникають у тих, хто уважно читає Біблію і хоче знати, що вона означає, аби втілити це в життя. Пояснюючи цей текст, я маю намір показати:

I. Про якого Духа тут ідеться: «Дух помагає нам в немощах наших».

II. Що цей Дух робить для нас.

III. Чому Він робить те, що, за словами тексту, Він робить.

IV. Як Він це здійснює.

V. Якою мірою Він впливає на розум тих, хто перебуває під Його впливом.

VI. Як відрізнити Його впливи від впливів злих духів або від підказок нашого власного розуму.

VII. Як нам здобути цю дію Святого Духа.

VIII. Хто має право сподіватися, що в цій справі зазнає Його впливів, — або для кого Дух робить те, про що говориться в тексті.

I. Про якого Духа говориться в тексті?

Дехто вважав, що Дух, про якого говориться в тексті, — це наш власний дух, наш власний розум. Але досить трохи уважніше придивитися до тексту, щоб ясно побачити, що зміст не такий. Тоді слова «Дух помагає нам в немощах наших» читалися б так: «Наш власний дух допомагає немочам нашого власного духу», — а також: «Наш власний дух так само заступається за наш власний дух». Ви бачите, що за такого припущення в цьому немає жодного сенсу. Із того, як уведено цей текст, очевидно, що мова йде про Святого Духа. «Коли бо живете по тїлу, то помрете; коли ж духом дїла тїлесні мертвите, будете живі. Котрі бо Духом Божим водять ся, ті сини Божі. Бо не прийняли ви духа неволї, знов на боязнь, а прийняли духа всиновлення, нимже покликуємо: Авва, Отче! Сей самий Дух сьвідкує нашому духові, що ми дїти Божі». І текст явно говорить про того самого Духа.

II. Що робить Дух.

Відповідь: Він заступається за святих. Він «заступаєть ся за нас» і «помагає нам в немощах наших», коли «про що бо молитись нам так, як треба, не знаємо». Він допомагає християнам молитися згідно з Божою волею, тобто про те, про що Бог хоче, щоб вони молилися.

III. Чому Святий Дух так діє?

Через наше невігластво. Тому що ми не знаємо, про що нам молитися так, як треба. Ми такі необізнані і з Божою волею, відкритою в Біблії, і з Його невідкритою волею, яку нам слід було б пізнавати з Його провидіння. Люди вкрай необізнані і з обітницями, і з пророцтвами Біблії, і сліпі щодо Божого провидіння. А ще більше вони в темряві щодо тих речей, про які Бог нічого не сказав, окрім як через провід Свого Духа. Ви пам’ятаєте, що я назвав чотири джерела доказів, на яких можна ґрунтувати віру в молитві: обітниці, пророцтва, провидіння і Святий Дух. Коли всі інші засоби не можуть привести нас до пізнання того, про що нам слід молитися, це робить Дух.

IV. Як Він заступається за святих? Яким чином Він діє, щоб допомагати нам у наших немочах?

Не так, щоб усунути потребу користуватися нашими здібностями. Не так, що Він молиться за нас, а ми нічого не робимо. Він молиться за нас, збуджуючи наші власні здібності. Не те щоб Він безпосередньо підказував нам слова чи керував нашою мовою. Але Він просвічує наш розум і робить так, що істина захоплює нашу душу. Він спонукає нас розважати над станом церкви і над становищем грішників навколо нас. Яким чином Він ставить істину перед розумом і тримає її там, доки вона не справить свою дію, ми сказати не можемо. Але ось що ми знати можемо: Він веде нас до глибокого розважання над станом справ; а наслідок цього — природний і закономірний наслідок — глибоке почуття. Коли Дух ставить істину перед розумом людини, є лише один спосіб не відчути глибоко: відвернути свої думки і змусити розум думати про інше. Грішники, коли Дух Божий ставить перед ними істину, мусять відчувати. Вони відчувають неправильно, доки залишаються нерозкаяними. Так само, якщо людина — християнин і Святий Дух приводить якусь тему в живий дотик із її серцем, то для неї так само неможливо не відчувати, як неможливо вашій руці не відчути вогню, якщо ви покладете її у вогонь. Якщо Дух Божий спонукає таку людину зосередитися на речах, здатних викликати палкі й непереборні почуття, а вона ними не зворушена, це доводить, що вона не має любові до душ, не має нічого від Духа Христового і нічого не знає про християнський досвід.

2. Дух дає християнинові відчути цінність душ, а також провину і небезпеку грішників у їхньому теперішньому стані. Дивовижно, якими темними й отупілими часто бувають щодо цього християни. Навіть батьки-християни дозволяють своїм дітям іти просто в пекло в них на очах і, здається, ледве відчувають бодай щось чи докладають хоч якогось зусилля, щоб їх урятувати. Чому? Бо вони такі сліпі щодо того, що таке пекло, такі невіруючі щодо Біблії, такі необізнані з дорогоцінними обітницями, які Бог дав вірним батькам. Вони засмучують Божого Духа, і Він відходить, і марно намагатися змусити їх молитися за своїх дітей, доки Дух Божий далеко від них.

3. Він веде християн до розуміння й застосування обітниць Писання. Дивовижно, що ні в яку епоху християни не вміли повністю застосовувати обітниці Писання до подій життя в міру того, як ці події відбуваються. І це не тому, що самі обітниці темні. Самі обітниці досить ясні. Але завжди була дивовижна схильність не помічати Писання як джерела світла щодо поточних подій життя. Як дивувалися апостоли, коли Христос застосовував до Себе стільки пророцтв! Здавалося, вони щоразу готові були вигукнути: «Дивовижно! Невже це так? Ми ніколи раніше цього не розуміли». Хто, бачивши, як апостоли під впливом і натхненням Святого Духа застосовували місця зі Старого Завіту до євангельських часів, не дивувався багатству змісту, яке вони знаходили в Писанні? Так бувало з багатьма християнами: глибоко заглиблений у молитву, християнин бачив, що до справи підходять такі місця Писання, про які він ніколи раніше й не думав, що їх можна так застосувати.

Я колись знав одного чоловіка, який перебував у великій духовній темряві. Він усамітнився для молитви, твердо вирішивши, що не відступить, доки не знайде Господа. Він став на коліна і спробував молитися. Усе було темно, і він не міг молитися. Він підвівся з колін і якийсь час стояв, але не міг відступитися, бо пообіцяв, що не дасть сонцю зайти, перш ніж віддасть себе Богові. Він знову став на коліна, але все було темно, і серце його було таке саме тверде, як і раніше. Він був майже в розпачі і в муці сказав: «Я засмутив Божого Духа, і Він відійшов, і для мене немає обітниці. Я відлучений від Божої присутності». Але він твердо вирішив не здаватися і знову став на коліна. Він сказав лише кілька слів, коли йому спало на думку це місце, таке свіже, наче він щойно його прочитав; здавалося, ніби він щойно читав слова: «І шукати мете мене та й знайдете, як тілько шукати мете мене всїм серцем вашим.» Еремії 29:13. Хоча ця обітниця була в Старому Завіті і була звернена до юдеїв, вона так само стосувалася його, як і їх. І вона вмить розбила його серце, мов молот Господній. Він помолився і підвівся, щасливий у Богові. Так часто буває, коли визнавці віри моляться за своїх дітей. Іноді вони моляться і перебувають у темряві та сумнівах, почуваючись так, ніби немає основи для віри і немає особливих обітниць для дітей віруючих. Але поки вони благають, Бог відкриває їм повний зміст якоїсь обітниці, і їхня душа спочиває на ній, як на могутній Божій руці. Я колись чув про одну вдову, яка дуже вболівала за своїх дітей, аж доки їй із силою не прийшло на думку це місце: «Полиши тілько твої сироти, я не дам їм загинути». Вона побачила, що воно має ширший зміст, і змогла вхопитися за нього, так би мовити, руками; і тоді вона перемогла в молитві, і її діти навернулися. Святого Духа послав у світ Спаситель, щоб провадити Свій народ і навчати його, і нагадувати йому, а також щоб викрити світ за гріх.

4. Дух спонукає християн бажати того й молитися про те, про що в Божому слові конкретно нічого не сказано. Візьміть випадок окремої людини. Те, що Бог бажає спасати, — загальна істина. Так само загальна істина, що Він бажає відповідати на молитву. Але як мені знати Божу волю щодо цієї людини — чи можу я молитися з вірою згідно з Божою волею про навернення і спасіння цієї людини, чи ні? Тут і вступає дія Духа, щоб спонукати Божий народ молитися за тих людей і в той час, коли Бог готовий їх благословити. Коли ми не знаємо, про що молитися, Святий Дух спонукає розум зосередитися на певному предметі, розважати над його становищем, усвідомити його цінність, переживати за нього, і молитися, і мучитися, мов у пологах, доки мети не буде досягнуто. Я знаю, що такий досвід у містах трапляється рідше, ніж у деяких сільських місцевостях, через безліч речей, які в містах відволікають увагу й засмучують Духа. Я мав багато нагод дізнатися, як це бувало в деяких краях. Я був знайомий з одним чоловіком, який мав звичай вести список людей, за яких він особливо вболівав; і я мав нагоду знати безліч людей, за яких він так перейнявся і які невдовзі навернулися. Я бачив, як він молився за людей зі свого списку, буквально в агонії за них; і знаю, що він іноді кликав когось іншого допомогти йому молитися за таку людину. Я знав, як його розум зосереджувався на людині затверділого, розпусного характеру, до якої неможливо було достукатися жодним звичайним способом. В одному містечку на півночі цього штату, де було пробудження, жив один чоловік, найлютіший і найзапекліший противник. Він тримав корчму і любив страшенно лаятися щоразу, коли поблизу були християни, навмисне, щоб зачепити їхні почуття. Він був такий лихий, що один чоловік сказав, що, мабуть, доведеться йому продати свою садибу або віддати її задарма і виїхати з містечка, бо він не може жити поряд із людиною, яка так лається. Той добрий чоловік, про якого я казав, проїжджав через містечко, почув про цей випадок і дуже засмутився й переживав за цю людину. Він заніс його до свого молитовного списку. Ця справа лежала в нього на серці, і коли він спав, і коли не спав. Він днями думав про нього і молився за нього. І перше, що ми про це дізналися: цей безбожник прийшов на зібрання, підвівся, визнав свої гріхи і вилив свою душу. Його шинок відразу став місцем, де проводили молитовні зібрання. Ось так Дух Божий спонукає окремих християн молитися про те, про що вони не молилися б, якби їх не вів Дух. І так вони моляться про речі згідно з Божою волею.

Дехто може сказати, що це одкровення від Бога. Я не сумніваюся, що було заподіяно велике зло тим, що такий вплив називали новим одкровенням. І багато людей злякаються цього, почувши, що це називають новим одкровенням, тож навіть не зупиняться, щоб з’ясувати, що це означає і чи вчить цього Писання. Вони вважають, що цим ідею повністю спростовано. Але проста правда полягає в тому, що Дух спонукає людину молитися. І якщо Бог спонукає людину молитися за певну особу, то з Біблії випливає висновок, що Бог має намір спасти цю особу. Якщо, порівнюючи стан свого розуму з Біблією, ми бачимо, що нас веде Дух молитися за певну людину, ми маємо добрі підстави вірити, що Бог готовий її благословити.

6. Даючи християнам духовне розуміння щодо дій і розгортання провидіння. Віддані, молитовні християни часто бачать ці речі так ясно і дивляться так далеко вперед, що інші через це дуже спотикаються. Іноді здається, що вони майже пророкують. Безсумнівно, люди можуть помилятися — і іноді помиляються, — покладаючись на власний розум, коли думають, що їх веде Дух. Але немає сумніву, що християнинові може бути дано бачити і ясно розпізнавати ознаки часу, щоб розуміти з провидіння, чого чекати, і так молитися про це з вірою. Так їх часто спонукає очікувати пробудження і молитися про нього з вірою, коли ніхто інший не бачить найменших його ознак.

У Нью-Джерсі, в місцевості, де вже було пробудження, жила одна жінка. Вона була цілком певна, що буде ще одне. Вона наполягала, що в них уже був ранній дощ, а тепер буде й пізній. Вона хотіла, щоб призначили зібрання для бесіди. Але пастор і старійшини не бачили до цього жодних підстав і нічого не хотіли робити. Вона побачила, що вони сліпі, і тому пішла й найняла теслю, щоб той зробив для неї лави, бо сказала, що проводитиме зібрання у власному домі. Пробудження неодмінно мало бути. Ледве вона відчинила двері для зібрань, як Дух Божий зійшов із великою силою. І ці сонні члени церкви раптом опинилися серед грішників, охоплених усвідомленням гріха. І вони могли тільки сказати: «Певно єсть Господь на врочищі сьому, а ми й не знали». Такі люди розуміють вияви Божої волі не через якусь вищу мудрість, що є в них, а тому, що Дух Божий спонукає їх бачити ознаки часу. І це не через одкровення; але їх спонукає бачити, як провидіння сходяться в одну точку, і це породжує в них упевнене очікування певного наслідку.

V. Якою мірою нам слід очікувати, що Дух Божий впливатиме на розум віруючих? Текст каже: «Дух заступаєть ся за нас стогнаннєм невимовним». Я розумію це так, що Дух збуджує бажання, надто великі, щоб їх можна було висловити інакше, ніж стогоном. Щось таке, чого мова не може висловити, — душа переповнена так, що не може висловити свої почуття словами, і людина може лише простогнати їх перед Богом, Який розуміє мову серця.

VI. Як нам знати, чи впливає на наш розум Дух Божий, чи ні?

1. Не через відчуття, що на нас діє якийсь зовнішній вплив чи сила. Нам не слід очікувати, що ми відчуємо, як наш розум перебуває в безпосередньому фізичному контакті з Богом. Якщо таке й можливо, ми не знаємо способу, яким це можна було б відчути. Ми знаємо, що вільно користуємося своїм розумом і що наші думки зайняті чимось, що збуджує наші почуття. Але нам не слід очікувати, що станеться чудо, ніби нас відчутно ведуть за руку чи ніби щось шепочуть на вухо, чи якогось чудесного вияву Божої волі. Люди часто засмучують Духа, і Він відходить, бо вони не дають Йому притулку і не плекають Його впливів. Грішники часто роблять це з незнання. Вони гадають, що якби Дух привів їх до усвідомлення гріха, вони мали б такі й такі таємничі почуття, на них найшов би якийсь поштовх, якого неможливо не розпізнати. Багато християн настільки не знають впливів Духа і так мало думали про Його допомогу в молитві, що, коли мають її, не усвідомлюють цього, а тому не плекають цих впливів, не піддаються їм і не зберігають їх. Ми не усвідомлюємо в цьому нічого, крім руху власного розуму. Нічого іншого відчути не можна. Ми лише усвідомлюємо, що наші думки напружено зайняті певним предметом. Християни часто без потреби вводяться в оману і тривожаться в цьому питанні, боячись, що не мають Духа Божого. Вони глибоко відчувають, але не знають, що змушує їх відчувати. Вони стривожені за грішників; але чому б їм не тривожитися, коли вони думають про їхнє становище? Вони весь час думають про них — то чому б їм не тривожитися? Насправді сам факт, що ви думаєте про них, свідчить, що вас веде Дух Божий. Хіба ви не знаєте, що більшу частину часу ці речі вас так не зворушують? Більшу частину часу ви мало думаєте про становище грішників. Ви знаєте, що їхнє спасіння завжди однаково важливе. Але іншим часом, навіть коли ви цілком вільні, ваш розум зовсім темний і порожній від будь-якого почуття до них. А тепер, хоча ви, можливо, зайняті іншими справами, ви думаєте, молитеся і глибоко переживаєте за них, навіть коли займаєтеся справами, які іншим часом поглинули б усі ваші думки. Тепер майже кожна ваша думка: «Боже, змилуйся над ними». Чому так? Та тому, що їхнє становище яскраво висвітлено перед вашим розумом. Ви питаєте, що спонукає ваш розум виявляти доброзичливість до грішників і боротися в молитві за них? Що це може бути, як не Дух Божий? Немає таких бісів, які вели б вас так. Якщо ваші почуття справді доброзичливі, ви повинні вважати, що це Святий Дух спонукає вас молитися про речі згідно з Божою волею.

2. Випробовуйте духів Біблією. Людей іноді заводять на манівці дивні фантазії і божевільні пориви. Якщо ви сумлінно порівнюватимете їх із Біблією, вам ніколи не доведеться збитися з дороги. Ви завжди можете знати, чи ваші почуття викликані впливами Духа, порівнюючи свої бажання з духом і вдачею релігії, як їх описано в Біблії. Біблія наказує вам випробовувати духів: «Любі, не всякому духові віруйте, а досьвідчайте духів, чи від Бога вони». Зважайте не лише на власні почуття щодо ваших ближніх, а й — і ще більше — на те, чого навчає вас Дух усередині щодо нашого Господа Ісуса Христа: «По сьому пізнавайте духа Божого: всякий дух, котрий визнає Ісуса Христа, що прийшов у тїлї, є від Бога. І всякий дух, котрий не визнає Ісуса Христа, що прийшов у тїлї, не є від Бога; се дух антихристів, про котрого чували, що прийде, і тепер вже єсть у сьвітї.»

VII. Як нам здобути цей вплив Духа Божого?

1. Його треба шукати палкою молитвою з вірою. Христос каже: «Коли ж ви, лихими бувши, знаєте добрі дари давати дїтям вашим, як же більш Отець із неба, не дасть Духа сьвятого тим, що просять у Него?» Хтось скаже: я молився за Нього, а Він не приходить? Це тому, що ви молитеся неправильно. «Просите, та й не приймаєте, тому що погано просите, щоб обернути на розкоші ваші.» Ви молитеся не з правильних спонук. Один визнавець віри, провідний член церкви, якось спитав пастора, що той думає про його стан: він тиждень за тижнем молився про Духа, але не отримав Його. Пастор спитав, яка в нього спонука до молитви. Той сказав, що хотів бути щасливим. Він знав, що ті, хто має Духа, щасливі, і хотів так само радіти душею, як вони. Та ж сам диявол міг би так молитися! Це звичайнісінький егоїзм. Чоловік гнівно відвернувся. Він побачив, що ніколи не знав, що таке молитися. Він переконався, що він лицемір і що всі його молитви були егоїстичні, продиктовані лише бажанням власного щастя. Давид молився, щоб Бог підкріпив його Своїм Духом доброї волі, щоб він міг навчати беззаконних і навертати грішників до Бога. Християнин повинен молитися про Духа, щоб бути кориснішим і більше прославляти Бога, а не для того, щоб самому бути щасливішим. Цей чоловік ясно побачив, у чому помилявся, і навернувся. Можливо, багато хто тут був точнісінько таким. Вам слід перевірити себе і подивитися, чи не всі ваші молитви егоїстичні.

2. Використовуйте засоби, які здатні збудити ваш розум щодо цього предмета і втримати на ньому вашу увагу. Якщо людина молиться про Духа, а потім відволікає свій розум на інші предмети, не використовує жодних інших засобів, а відразу повертається до мирських справ, вона спокушає Бога, відривається від своєї мети, і було б чудом, якби вона отримала те, про що молиться. Як грішникові дійти до усвідомлення гріха? Та думаючи про свої гріхи. Ось так і християнин здобуває глибоке почуття — думаючи про свій предмет. Бог не збирається виливати на вас усе це без жодних зусиль з вашого боку. Ви мусите плекати найменші враження. Візьміть Біблію і перегляньте місця, які показують становище і майбутнє світу. Подивіться на світ, подивіться на своїх дітей і на своїх сусідів, і побачте їхнє становище, доки вони перебувають у гріху, і наполегливо моліться й докладайте зусиль, доки не здобудете благословення — щоб Дух Божий оселився у вас. Саме так, безсумнівно, доктор Воттс прийшов до тих почуттів, які він описав у другому гімні другої книги, — вам добре було б прочитати його, коли повернетеся додому.

Думки мої до страшного линуть —

До загибелі й до мертвих:

Який же жах хапає винну душу

На смертному одрі!

Блукаючи на цих смертних берегах,

Вона довго зволікає,

Аж доки, мов повінь, нестримною силою

Смерть не змете нещасного геть.

Тоді, швидка й страшна, вона спускається

Униз, до вогняного берега,

Між мерзенних бісів,

Сама — наляканий привид.

Там лежать незліченні юрми грішників,

І темрява — їхні кайдани;

Терзані гострим розпачем, вони кричать,

А ще лютіших мук чекають.

Ні вся їхня мука, ні їхня кров

Не спокутує минулої провини,

І співчуття Бога

Не прислухається до їхніх стогонів.

О дивна благодать, що зберегла мій подих

І не веліла душі моїй відійти,

Аж доки я пізнав смерть мого Спасителя

І певно утвердився в Його любові!

Подивіться ніби в телескоп, який наблизить це до вас; зазирніть у пекло і почуйте, як вони стогнуть; потім поверніть трубу вгору і подивіться на небо, і побачте там святих у білих шатах, з арфами в руках, і почуйте, як вони співають пісню відкупительної любові; і спитайте себе: чи можливо, щоб я своєю молитвою переміг у Бога і Він підніс туди грішника? Зробіть так, і якщо ви не нечестива людина і не чужий для Бога, у вас незабаром буде стільки духу молитви, скільки витримає ваше тіло.

3. Ви мусите пильнувати в молитві. Ви мусите бути насторожі й дивитися, чи дає Бог благословення, коли ви Його просите. Люди іноді моляться і ніколи не дивляться, чи молитву вислухано. Стережіться також, щоб не засмутити Духа Божого. Визнавайте свої гріхи і залишайте їх. Бог ніколи не поведе вас як одного зі Своїх потаємних і не відкриє вам Своїх таємниць, якщо ви не визнаєте і не залишите своїх гріхів. Не завжди визнавати й ніколи не залишати, а і визнавати, і залишати. Виправляйте кривду всюди, де ви її заподіяли. Не можна сподіватися спершу отримати дух молитви, а потім покаятися. Так ви не проб’єтеся. Визнавці віри, які горді й непоступливі і виправдовують себе, ніколи не змусять Бога перебувати з ними.

4. Прагніть досконало коритися писаному законові. Іншими словами, не майте жодного спілкування з гріхом. Прагніть бути цілком вище світу: «бувайте звершені, як Отець ваш, що на небі, звершений». Якщо ви взагалі грішите, нехай це буде вашим щоденним горем. Людина, яка не прагне цього, має намір жити в гріху. Такій людині не варто чекати Божого благословення, бо вона не щира в бажанні виконувати всі Його заповіді.

VIII. За кого заступається Дух?

Відповідь: Він заступається за святих, за всіх святих, за кожного, хто є святим. «Так же само й Дух помагає нам в немощах наших; про що бо молитись нам так, як треба, не знаємо, та сам Дух заступаєть ся за нас стогнаннєм невимовним. Той же, хто вивідує серця, знає, яка думка в Духа; бо по Богу промовляє за сьвятих».— Римлян 8:26-27.

ЗАУВАЖЕННЯ.

1. Як ви гадаєте, чому так мало наголошують на впливах Духа в молитві, тоді як так багато говорять про Його впливи при наверненні? Багато людей страшенно бояться, щоб впливи Духа не залишили поза увагою. Вони дуже наголошують на впливах Духа в наверненні грішників. Але як мало говориться, як мало друкується про Його вплив у молитві! Як мало нарікань на те, що люди недостатньо цінують впливи Духа, які спонукають християн молитися згідно з Божою волею! Нехай ніколи не забувається, що жоден християнин ніколи не молиться правильно, якщо його не веде Дух. Він має природну здатність молитися і, наскільки Божа воля відкрита, спроможний це робити; але він ніколи цього не робить, якщо на нього не впливає Дух Божий. Так само як грішники спроможні покаятися, але ніколи не каються, якщо на них не впливає Дух.

2. Ця тема відкриває корінь труднощів, які відчувають багато людей щодо молитви віри. Вони заперечують думку, що віра в молитві — це впевненість, що ми отримаємо саме те, про що просимо; і наполягають, що не може бути жодної основи чи доказу, на яких трималася б така впевненість. У проповіді на цю тему, опублікованій кілька років тому, автор висуває цю трудність і подає її в усій силі. Я, каже він, не маю жодного доказу, що те, про що я молюся, буде дано, доки не помолюся з вірою; бо молитва з вірою — це умова, за якої це обіцяно. І, звісно, я не можу претендувати на обітницю, доки не виконав умови. Отже, якщо умова полягає в тому, що я маю вірити, що отримаю саме те благословення, про яке прошу, то очевидно, що обітницю дано за умови виконання неможливої умови, і вона, звісно, нічого не варта. Обітниця зводилася б ось до чого: ти матимеш усе, чого попросиш, за умови, що спершу повіриш, що отримаєш це. Але я мушу виконати умову, перш ніж зможу претендувати на обітницю. А я не можу мати жодного доказу, що отримаю це, доки не повірю, що отримаю. Це ставить мене перед необхідністю вірити, що я отримаю це, перш ніж матиму будь-який доказ, що отримаю, — а це неможливо.

Уся сила цього заперечення походить з того, що зовсім не беруться до уваги впливи Духа, які Він справляє, спонукаючи людину до вияву віри. Вважали, що місце в Марка 11:22 і 24, разом з іншими спорідненими обітницями щодо молитви віри, стосується виключно чудес. Але припустімо, що це правда. Я спитав би: у що мали вірити апостоли, коли молилися про чудо? Чи мали вони вірити, що станеться саме те чудо, про яке вони молилися? Очевидно, так. У щойно згаданих віршах Христос каже: «Істино глаголю вам: Що хто скаже горі сїй: Двигнись і кинь ся в море, та й не сумнити меть ся в серцї своїм, а ВІРУВАТИ МЕ, ЩО, ЩО КАЖЕ, СТАНЕТЬ СЯ, буде йому, що скаже. Тим глаголю вам: Усе, чого молячись просите, ВІРУЙТЕ, ЩО ОДЕРЖИТЕ, й буде вам.» Тут очевидно, що те, у що слід було вірити і в чому вони не мали сумніватися в серці, — це те, що вони отримають саме те благословення, про яке молилися. Отже, наведене вище заперечення з усією силою стосується такої віри, коли молишся про звершення чуда. Якщо неможливо вірити в це, молячись про будь-яке інше благословення, то так само неможливо було й молячись про чудо. Я міг би спитати: чи міг апостол вірити, що чудо станеться, перш ніж він виконав умову? — адже умова полягала в тому, що він мав вірити, що отримає те, про що молився. Або обітниця — порожнє слово й обман, або умову можна виконати.

Отже, як я вже казав, уся трудність полягає в тому, що зовсім не беруться до уваги впливи Духа і що віру, яка є ділом Божим, залишено поза розглядом. Якщо це заперечення слушне щодо молитви про будь-який предмет, то так само слушне воно й щодо молитви з вірою про звершення чуда. Насправді Дух Божий міг дати доказ, на підставі якого можна було вірити, що певне чудо буде дано; міг привести розум до твердого уповання на Бога і довіри, що шукане благословення буде отримано. І так само сьогодні Він може дати ту саму певність у молитві про будь-яке благословення, якого ми потребуємо. Ні в одному, ні в іншому випадку впливи Духа не є чудесними. Молитва — те саме, чи молишся ти про навернення душі, чи про чудо. Віра — те саме в одному випадку, що й в іншому; вона лише спрямована на інший предмет: в одному випадку на навернення душі, в іншому — на звершення чуда. І віра не виявляється в одному випадку більше, ніж в іншому, без огляду на обітницю; і загальну обітницю з тією самою слушністю можна застосувати до навернення душі, що й до звершення чуда. І так само правда в одному випадку, як і в іншому, що жодна людина ніколи не молиться з вірою, якщо на неї не впливає Дух Божий. І якщо Дух міг спонукати розум апостола виявити віру щодо чуда, Він може спонукати розум іншого християнина виявити віру щодо отримання будь-якого іншого благословення, спираючись на ту саму загальну обітницю.

Якщо хтось спитає: «Коли ми зобов’язані вірити, що отримаємо благословення, про яке просимо?» — я відповідаю:

(1.) Коли є окрема обітниця, яка називає конкретне благословення: як тоді, коли ми молимося про Святого Духа. Це благословення окремо назване в обітниці, і тут ми маємо доказ і зобов’язані вірити, чи маємо якийсь Божественний вплив, чи ні; так само як грішники зобов’язані покаятися, чи бореться з ними Дух, чи ні. Їхній обов’язок ґрунтується не на впливах Духа, а на здібностях морального діяча, якими вони володіють; на їхній спроможності виконати свій обов’язок. І хоча правда, що жоден із них ніколи не покається без впливів Духа, проте вони мають силу це зробити і зобов’язані це зробити, чи бореться з ними Дух, чи ні. Так і з християнином. Він зобов’язаний вірити там, де має доказ. І хоча він ніколи не вірить без Духа Божого, навіть коли має ясну обітницю, проте його обов’язок вірити ґрунтується на його спроможності, а не на Божественному впливі.

(2.) Коли Бог дає одкровення Своїм провидінням, ми зобов’язані вірити відповідно до ясності цієї вказівки провидіння.

(3.) Так само, коли є пророцтво, ми теж зобов’язані вірити. Але в жодному з цих випадків ми насправді не віримо без Духа Божого.

Але там, де немає ні обітниці, ні провидіння, ні пророцтва, на які могла б спертися наша віра, ми не зобов’язані вірити, хіба що, як я показав у цій бесіді, Дух дає нам доказ, створюючи бажання і спонукаючи нас молитися про певний предмет. Щодо обітниць загального характеру, коли ми щиро не знаємо, до яких саме випадків їх застосувати, то в багатьох випадках застосування їх до конкретних випадків можна вважати радше нашим привілеєм, ніж обов’язком; але щоразу, коли Дух Божий спонукає нас застосувати їх до певного предмета, тоді так застосовувати їх стає нашим обов’язком. У такому разі Бог Сам пояснює Свою обітницю і показує, як Він задумав її застосовувати. І тоді наш обов’язок зробити це застосування і вірити щодо цього конкретного предмета залишається в повній силі.

3. Дехто вважав, що Павел молився з вірою про те, щоб було усунуто жало в тілі, і цього не було дано. Але вони не можуть довести, що Павел молився з вірою. Усі підстави свідчать про протилежне, як я показав в одній із попередніх лекцій. Він не мав ні обітниці, ні пророцтва, ні провидіння, ні Духа Божого, які спонукали б його вірити. Усе це заперечення ґрунтується на тому, що апостол міг молитися з вірою, не будучи ведений Духом. Це справді швидкий спосіб позбутися впливів Духа в молитві. Безперечно, припускати, що він молився з вірою, — означає припускати або що він молився з вірою, не будучи ведений Духом, або що Дух Божий спонукав його молитися про те, що не було згідно з Божою волею.

Я так довго зупинявся на цій темі, бо хочу, щоб вона стала такою ясною, щоб ви всі стереглися засмутити Духа. Я хочу, щоб ви мали високе уявлення про Святого Духа і відчували, що нічого доброго не буде зроблено без Його впливів. Жодна молитва чи проповідь нічого не дасть без Нього. Якби Ісус Христос зійшов сюди і проповідував грішникам, жоден не навернувся б без Духа. Тож стережіться, щоб не засмутити Його і щоб Він не відійшов, коли ви легковажите або нехтуєте Його небесними впливами, коли Він запрошує вас до молитви.

4. Молячись про щось, необхідно бути наполегливим, доки не отримаєте. О, з яким завзяттям християни іноді переслідують грішника своїми молитвами, коли Дух Божий зосередив їхні бажання на ньому! Жоден скнара не женеться за своїм золотом з такою непохитною рішучістю.

5. Страх, що тебе поведуть пориви, заподіяв велику шкоду, бо його не обміркували належним чином. Розум людини може вести блудний вогник. Але ми чинимо неправильно, якщо дозволяємо страхові перед поривами спонукати нас противитися добрим поривам Святого Духа. Не дивно, що християни не мають духу молитви, якщо вони не хочуть завдати собі клопоту розрізняти — і тому відкидають усі пориви і всякий провід невидимих сил або противляться їм. Багато говорилося про фанатизм — дуже необережно, — і це змушує багатьох відкидати провід Духа Божого. «Котрі сини Божі, ті Духом Божим водять ся». І наш обов’язок — випробовувати духів, чи від Бога вони. Нам слід наполягати на пильному розгляді й точному розрізненні. Мусить бути таке явище, як провід Духа. І коли ми переконані, що це від Бога, нам слід неодмінно йти за Ним — іти й далі, з повною певністю, що Він не поведе нас хибно.

6. З цієї теми ми бачимо безглуздя користування молитовними формулами. Сама думка про користування формулою, звісно, відкидає провід Духа. Ніщо так не здатне знищити дух молитви і цілком затьмарити й заплутати розум щодо того, що таке молитва, як користування формулами. Молитовні формули не лише безглузді самі по собі, а й є справжньою вигадкою диявола, щоб знищити дух і зламати силу молитви. Марно казати, що формула добра. Молитва полягає не в словах. І не має значення, які слова, якщо серце не веде Дух Божий. Якщо бажання не запалене, думки не спрямовані і весь потік почуттів не викликаний і не ведений Духом Божим, це не молитва. А усталені формули більше за все здатні не дати людині молитися так, як треба.

7. Ця тема дає перевірку характеру. Дух заступається — за кого? За святих. Ті, хто є святими, переживають таке. Якщо ви святі, ви з досвіду знаєте, що означає таке переживання, — а інакше це тому, що ви засмутили Духа Божого, і Він не веде вас. Ви живете так, що цей Святий Утішитель не перебуватиме з вами і не дасть вам духу молитви. Якщо це так, ви мусите покаятися. Християнин ви чи ні — не зупиняйтеся, щоб це з’ясовувати, а покайтеся, ніби ви ніколи не каялися. Робіть перші діла. Не вважайте само собою зрозумілим, що ви християнин, а йдіть як смиренний грішник і виливайте своє серце перед Господом. Інакше ви ніколи не матимете духу молитви.

8. Важливість розуміння цієї теми.

(1.) Щоб бути корисними. Без цього духу не може бути такої спорідненості між вами і Богом, щоб ви могли або ходити з Богом, або працювати з Богом. Вам потрібно, щоб ваше серце сильно билося в лад із Його серцем, інакше вам не варто сподіватися бути дуже корисними.

(2.) Це так само важливо, як ваше освячення. Без такого духу ви не будете освячені, не розумітимете Біблії, не знатимете, як застосувати її до свого стану. Я хочу, щоб ви відчули, як важливо мати Бога з собою весь час. Якщо ви живете так, як належить, Він каже, що прийде до вас і оселиться у вас, і вечерятиме з вами, а ви з Ним.

9. Якщо люди не знають духу молитви, вони дуже схильні не вірити щодо наслідків молитви. Вони не бачать, що відбувається, або не бачать зв’язку, або не бачать доказів. Вони не очікують духовних благословень. Коли грішники охоплені усвідомленням гріха, вони думають, що тих просто налякала така страшна проповідь. А коли люди навертаються, вони не мають жодної довіри і тільки кажуть: «Подивимося, що з них вийде».

10. Ті, хто має дух молитви, знають, коли приходить благословення. Так само було, коли з’явився Ісус Христос. Ці нечестиві вчителі не впізнали Його. Чому? Бо вони не молилися про визволення Ізраїля. А Симеон і Анна впізнали Його. Як так? Зверніть увагу, що вони казали, як молилися і як жили. Вони молилися з вірою, і тому не здивувалися, коли Він прийшов. Так і з такими християнами. Якщо грішники охоплені усвідомленням гріха чи навертаються, вони не дивуються. Вони очікували саме такого. Вони впізнають Бога, коли Він приходить, бо виглядали Його відвідин.

11. У церкві є три групи людей, які схильні помилятися в цьому питанні або втратили з поля зору істину.

(1.) Ті, хто дуже покладається на молитву і не використовує жодних інших засобів. Їх лякають будь-які особливі засоби, і вони кажуть, що ви «влаштовуєте пробудження».

(2.) На протилежному боці — ті, хто використовує засоби і молиться, але ніколи не думає про впливи Духа в молитві. Вони говорять про молитву про Духа і відчувають важливість Духа в наверненні грішників, але не усвідомлюють важливості Духа в молитві. І їхні молитви — суцільна холодна балаканина, нічого такого, що хтось міг би відчути чи що могло б ухопитися за Бога.

(3.) Ті, хто має якісь дивні уявлення про Божий суверенітет і чекає, що Бог наверне світ без молитви і без засобів.

У церкві мусить бути глибше усвідомлення потреби в дусі молитви. Насправді загалом ті, хто найсумлінніше використовує засоби і докладає найнапруженіших зусиль для спасіння людей і хто має найправильніші уявлення про те, як слід використовувати засоби для навернення грішників, також найбільше моляться про Духа Божого і найбільше борються з Богом за Його благословення. І який наслідок? Нехай скажуть факти, моляться ці люди чи ні, і чи не засвідчує Дух Божий їхніх молитов і не супроводжує їхніх праць Своєю силою.

12. Дух, дуже відмінний від духу молитви, схоже, панує нині в деяких частинах Пресвітеріанської церкви. Ніщо не викличе збудження і спротиву так швидко, як дух молитви. Якщо хтось у молитві відчує тягар за грішників настільки, що стогнатиме в молитві, — то жінки нервують, і на нього відразу сиплються докори і спротив. Усією душею я гиджуся будь-яким удаваним почуттям там, де його немає, і всякими спробами розпалити себе до почуття стогонами. Але я вважаю своїм обов’язком обстоювати думку, що буває такий стан розуму, в якому є лише один спосіб не стогнати, — а саме противитися Святому Духові. Я колись був присутній там, де обговорювали цю тему. Казали, що стогони слід не схвалювати. Було поставлено запитання: чи не міг би Бог викликати такий стан почуттів, що втриматися від стогону було б неможливо? І відповідь була: «Так, але Він ніколи цього не робить». Тоді апостол Павел жорстоко помилявся, коли писав про невимовні стогнання. Едвардс помилявся, коли писав свою книжку про пробудження. Пробудження — суцільна темрява. Але жодна людина, яка оглядає історію церкви, не прийме такої думки. Мені не подобається ця спроба виключити, задушити, придушити чи обмежити дух молитви. Я радше відтяв би свою праву руку, ніж став би докоряти духові молитви, як, я чув, це роблять, кажучи: «Не хочу більше чути жодного стогону».

Але ж я ледве знаю, як завершити цю тему. Я хотів би говорити про неї місяць, доки вся церква не зрозуміє її так, щоб молитися молитвою віри. Любі, я хочу спитати вас: чи вірите ви всьому цьому? Чи, може, ви дивуєтеся, що я так говорю? Можливо, дехто з вас уже мав певні проблиски цих речей. Тож чи віддасте ви себе молитві і чи житимете так, щоб мати дух молитви і мати цього духа з собою весь час? О, якби мати молитовну церкву! Я колись знав пастора, у якого пробудження було чотирнадцять зим поспіль. Я не знав, як це пояснити, доки не побачив, як один із членів його церкви підвівся на молитовному зібранні і зробив визнання. «Браття, — сказав він, — я давно мав звичай щосуботи ввечері молитися аж за північ про зішестя Святого Духа на нас. А тепер, браття, — і він заплакав, — визнаю, що два чи три тижні нехтував цим». Таємниця розкрилася. Той пастор мав молитовну церкву. Браття, за теперішнього стану мого здоров’я я не можу молитися стільки, скільки звик, і водночас продовжувати проповідувати. Це забирає в мене сили. Тож чи віддати мені себе молитві і перестати проповідувати? Так не годиться. Тож чи не віддастеся ви, здорові, цій праці, і не понесете цей тягар, і не покладете себе в молитві, доки Бог не виллє на нас Свого благословення?

Назад Далі