Лекції про релігійні пробудження
Лекція III. Як сприяти пробудженню

Розділ 5 · 23 хв читання · 30 хв слухання

Лекція III. Як сприяти пробудженню

ЛЕКЦІЯ III.

ЯК СПРИЯТИ ПРОБУДЖЕННЮ.

Текст.— «Розʼорюйте в собі новину; бо вже час, шукати Господа, щоб, коли він навідається, полив вас справедливостю».— Осії 10:12.

ЄВРЕЇ були народом хліборобів, тому в Писанні звичайна річ — брати приклади з їхнього заняття та з картин, добре знайомих хліборобам і пастухам. Пророк Осія звертається до них як до народу відступників, докоряє їм за ідолопоклонство й погрожує їм Божими судами. У першій лекції я показав вам, чим пробудження не є, чим воно є і які діячі мають бути задіяні, щоб йому сприяти; а в другій — коли воно потрібне, яке його значення і коли його можна очікувати. Мета цієї лекції — показати,

ЯК СЛІД СПРИЯТИ ПРОБУДЖЕННЮ.

Пробудження має дві частини: те, що стосується церкви, і те, що стосується нечестивих. Сьогодні ввечері я говоритиму про пробудження в церкві. Переліг — це земля, яку колись обробляли, але яка тепер лежить облогом, і її треба зорати й розпушити, перш ніж вона стане придатною прийняти зерно. Щодо пробудження в церкві я покажу:

1. Що означає зорати переліг у тому сенсі, який має на увазі текст.

2. Як це слід робити.

I. ЩО ОЗНАЧАЄ ЗОРАТИ ПЕРЕЛІГ?

Зорати переліг — це зорати ваші серця, приготувати ваш розум до того, щоб він приносив плід Богові. Людський розум у Біблії часто порівнюється із землею, а Боже слово — з насінням, посіяним у неї, і плід означає вчинки та почуття тих, хто його приймає. Отже, зорати переліг — це привести розум у такий стан, щоб він був здатний прийняти Боже слово. Часом ваші серця збиваються, твердіють і висихають, геть дичавіють, аж поки з них неможливо отримати жодного плоду, доки їх не буде цілком зорано, розпушено й приготовано прийняти Боже слово. Саме це пом’якшення серця, щоб воно відчуло істину, пророк і називає зоранням перелогу.

II. ЯК СЛІД ЗОРАТИ ПЕРЕЛІГ?

1. Не прямими зусиллями відчути. Люди помиляються в цьому питанні, бо не роблять законів розуму предметом своїх роздумів. Щодо законів, які керують розумом, існують великі помилки. Люди говорять про релігійні почуття так, ніби думають, що можуть прямим зусиллям викликати релігійну прихильність. Але розум діє не так. Жодна людина не може змусити себе відчувати в такий спосіб, лише намагаючись відчути. Почуття розуму не перебувають безпосередньо під нашим контролем. Ми не можемо самим бажанням чи прямим вольовим актом викликати релігійні почуття. З таким самим успіхом можна було б думати викликати духів із безодні. Це цілком мимовільні стани розуму. Вони природно й неминуче виникають у розумі за певних обставин, здатних їх збудити. Але ними можна керувати опосередковано. Інакше в наших почуттях не було б моральної ваги, якби не існувало способу ними керувати. Ми не можемо сказати: «Ось тепер я відчуватиму до такого-то предмета те й те». Але ми можемо зосередити на ньому свою увагу і пильно вдивлятися в нього, доки не виникнуть мимовільні почуття. Нехай людина, яка перебуває далеко від своєї родини, уявить їх перед своїм розумом — хіба вона нічого не відчує? Але не тому, що скаже собі: «Ось тепер я глибоко відчуватиму до своєї родини». Людина може звернути свою увагу на будь-який предмет, щодо якого їй слід і хочеться щось відчувати, і в такий спосіб викличе в собі належні почуття. Нехай людина уявить собі свого ворога — і в ній здіймуться ворожі почуття. Так само, якщо людина думає про Бога і зосереджує розум на будь-яких рисах Божого характеру, вона відчуватиме — почуття виникнуть за самими законами розуму. Якщо вона друг Божий, нехай споглядає Бога як милостиву й святу Істоту, і в її розумі запалиться дружня прихильність. Якщо ж вона ворог Божий, то нехай тільки поставить перед своїм розумом справжній Божий характер, придивиться до нього й зосередить на ньому увагу — і її ворожнеча повстане проти Бога, або ж вона зламається і віддасть своє серце Богові.

Якщо ви хочете зорати переліг своїх сердець і змусити свій розум відчувати щодо релігії, ви маєте братися до справи так само, як і тоді, коли хочете відчувати щодо будь-чого іншого. Замість того щоб тримати свої думки на всьому іншому, а потім уявляти, ніби, побувавши на кількох зібраннях, ви запалите свої почуття, беріться до справи по-здоровому, як і в будь-якій іншій справі. Змусити свій розум відчувати щодо релігії так само легко, як і щодо будь-чого іншого. Бог поставив ці стани розуму під ваш контроль. Якби люди так само нерозважливо рухали своїми кінцівками, як вони керують своїми почуттями, ви ніколи б не дісталися сьогодні ввечері сюди, на зібрання.

Якщо ви маєте намір зорати переліг своїх сердець, то мусите почати з того, щоб придивитися до своїх сердець: дослідіть і зауважте стан свого розуму й побачте, де ви є. Багато хто, здається, ніколи про це не думає. Вони не звертають жодної уваги на власні серця і ніколи не знають, чи добре їм ведеться в релігії, чи ні, чи вони набирають силу, чи відступають назад, чи приносять плід, чи лежать облогом, як переліг. Тож тепер вам треба відвернути увагу від інших речей і заглянути в це. Зробіть це своєю справою. Не поспішайте. Ретельно дослідіть стан своїх сердець і побачте, де ви є: чи ходите ви з Богом щодня, чи з дияволом, кому ви більше служите — Богові чи дияволові, чи панує над вами князь темряви, чи Господь Ісус Христос.

Щоб усе це зробити, ви маєте взятися до розгляду своїх гріхів. Ви мусите досліджувати самих себе. І під цим я не маю на увазі, що ви повинні зупинитися й подивитися безпосередньо всередину себе, щоб побачити, який нині стан ваших почуттів. Це якраз спосіб покласти край будь-якому почуттю. Це так само безглуздо, як коли б людина заплющила очі перед лампою і спробувала повернути погляд усередину, щоб з’ясувати, чи не намальовано якогось образу на сітківці. Людина скаржиться, що нічого не бачить! А чому? Бо відвернула очі від предметів зору. Річ у тім, що наші моральні почуття так само є предметом свідомості, як і наші відчуття. І спосіб їх збудити — далі діяти й працювати розумом. Тоді ми зможемо розпізнати свої моральні почуття свідомістю, так само як я розпізнав би свої природні відчуття свідомістю, якби сунув руку у вогонь.

Самодослідження полягає в тому, щоб придивитися до свого життя, розглянути свої вчинки, пригадати минуле і пізнати його справжній характер. Огляньте всю свою минулу історію. Беріть свої окремі гріхи один за одним і придивляйтеся до них. Я не маю на увазі, що вам слід лише кинути оком на своє минуле життя, побачити, що воно було повне гріхів, а потім піти до Бога, зробити якусь загальну сповідь і попросити прощення. Не так. Ви мусите брати їх один за одним. Добре буде взяти перо й папір і, перебираючи їх, записувати, як вони спадатимуть вам на думку. Перебирайте їх так само уважно, як купець перебирає свої рахункові книги; і щоразу, як якийсь гріх постане у вашій пам’яті, додавайте його до списку. Загальні сповіді гріхів ніколи не допоможуть. Ваші гріхи були вчинені один за одним; і наскільки ви можете до них дістатися, їх слід переглянути й покаятися в них один за одним. Тож починайте; і візьміть спершу те, що зазвичай, але неправильно, називають вашими

ГРІХАМИ НЕДБАННЯ.

1. Невдячність. Візьміть, наприклад, цей гріх і запишіть під ним усі випадки, які можете пригадати, коли ви отримували від Бога милості, за які ніколи не виявили вдячності. Скільки таких випадків ви можете пригадати? Якесь дивовижне провидіння, якийсь чудесний поворот подій, що врятував вас від загибелі. Запишіть випадки Божої доброти до вас, коли ви ще були в гріху, до вашого навернення. Потім — Божу милість в обставинах вашого навернення, за яку ви ніколи не були вдячні й наполовину так, як слід. Численні милості, які ви отримали відтоді. Який довгий перелік випадків, де ваша невдячність така чорна, що ви змушені в соромі ховати своє обличчя! А тепер станьте на коліна й визнайте їх Богові один за одним і попросіть прощення. Сам акт визнання за законами асоціації нагадає вам інші. Запишіть і їх. Пройдіть так по них три чи чотири рази, і ви знайдете вражаючу кількість милостей, за які ніколи не дякували Богові. Тоді візьміть інший гріх. Нехай це буде

2. Брак любові до Бога. Запишіть це і перегляньте всі випадки, які можете пригадати, коли ви не віддавали благословенному Богові тієї щирої любові, яку повинні були віддавати.

Подумайте, як би ви засмутилися й стривожилися, якби помітили, що прихильність до вас вашої дружини, чоловіка чи дітей хоч трохи охолола; якби побачили, що хтось інший полонив їхні серця, думки й час. Можливо, у такому разі ви ледь не померли б від справедливих і чеснотливих ревнощів. А Бог називає Себе Богом ревнивим; і хіба ви не віддали свого серця іншим коханням, не вчинили перелюбу й не образили Його безмежно?

3. Нехтування Біблією. Запишіть випадки, коли днями, а може, й тижнями — так, можливо, навіть місяцями поспіль — ви не мали втіхи в Божому слові. Можливо, ви не прочитали жодного розділу, а якщо й прочитали, то так, що це ще більше не подобалося Богові. Багато людей прочитують цілий розділ так, що коли б їх, щойно вони закінчили, привели до присяги, вони не змогли б сказати, що читали. Читають вони з такою малою увагою, що від ранку до вечора не можуть запам’ятати, звідки читали, якщо не вкладуть шнурочка чи не загнуть сторінки. Це доводить, що вони не взяли до серця прочитаного, не зробили його предметом роздумів. Якби ви читали роман чи якесь інше повідомлення, що вас дуже зацікавило, хіба ви не пам’ятали б, що прочитали останнім? І те, що ви загинаєте сторінку чи вкладаєте шнурочок, доводить, що ви читаєте радше як повинність, ніж із любові чи благоговіння перед Божим словом. Боже слово — це правило вашого обов’язку. І невже ви так мало з ним рахуєтеся, що не пам’ятаєте прочитаного? Якщо так, то не дивно, що ви живете так навмання і що ваша релігія — така жалюгідна невдача.

4. Невір’я. Випадки, коли ви фактично звинувачували Бога істини в брехні своїм невір’ям Його ясним обітницям і словам. Бог обіцяв дати Святого Духа тим, хто Його просить. Чи вірили ви в це? Чи очікували, що Він відповість? Хіба ви, молячись про Святого Духа, фактично не казали у своїх серцях: «Я не вірю, що отримаю Його»? Якщо ви не вірили й не очікували, що отримаєте благословення, яке Бог ясно пообіцяв, то ви звинуватили Його в брехні.

5. Нехтування молитвою. Часи, коли ви пропускали молитву на самоті, сімейну молитву та молитовні зібрання або молилися так, що ображали Бога тяжче, ніж якби зовсім знехтували молитвою.

6. Нехтування засобами благодаті. Коли ви дозволяли дрібним виправданням завадити вам відвідувати зібрання, нехтували засобами спасіння й зневажали їх лише через несмак до духовних обов’язків.

7. Те, як ви виконували ці обов’язки: без почуття, без віри, у світському настрої, — так що ваші слова були нічим іншим, як порожнім белькотінням нещасного, який не заслуговував, щоб Бог хоч трохи про нього подбав. Коли ви падали на коліна й відмовляли свої молитви так бездушно й недбало, що якби вас привели до присяги через п’ять хвилин після того, як ви вийшли зі своєї комірчини, ви не змогли б сказати, про що молилися.

8. Брак любові до душ ваших ближніх. Погляньте навколо на своїх друзів і родичів і згадайте, як мало співчуття ви до них відчували. Ви стояли й дивилися, як вони йдуть просто до пекла, і, здається, вам було байдуже, чи вони туди потраплять. Скільки було днів, коли ви жодного разу не зробили їхнього стану предметом бодай однієї палкої молитви чи хоча б гарячого бажання їхнього спасіння?

9. Брак турботи про язичників. Можливо, ви не настільки дбали про них, щоб спробувати дізнатися про їхнє становище; можливо, навіть не передплатили місіонерського часопису. Погляньте на це і побачте, наскільки вам справді не байдужі язичники, і чесно запишіть, скільки насправді ви відчуваєте до них і наскільки бажаєте їхнього спасіння. Міряйте своє бажання їхнього спасіння самозреченням, яке ви виявляєте, віддаючи зі свого майна, щоб послати їм Євангеліє. Чи відмовляєте ви собі бодай у шкідливих надмірностях життя, як-от чай, кава й тютюн? Чи скорочуєте ви свої витрати на життя й справді зносите якісь незручності, щоб їх спасти? Чи молитеся ви за них щодня у своїй комірчині? Чи регулярно відвідуєте щомісячне молитовне зібрання? Чи відкладаєте ви з місяця в місяць щось, щоб покласти до Господньої скарбниці, коли йдете молитися? Якщо ви не робите цього і якщо ваша душа не мучиться за бідних темних язичників, то навіщо ви такий лицемір, що вдаєте із себе християнина? Та ваше визнання віри — це образа Ісуса Христа!

10. Нехтування сімейними обов’язками. Як ви жили перед своїми рідними, як ви молилися, який приклад ви їм подавали. Яких прямих зусиль ви постійно докладаєте для їхнього духовного добра? Якого обов’язку ви не знехтували?

11. Нехтування громадськими обов’язками.

12. Нехтування пильністю над власним життям. Випадки, коли ви поспіхом перебігали через свої особисті обов’язки, не вимагали звіту від себе й чесно не зводили рахунків із Богом. Коли ви цілком нехтували тим, щоб пильнувати свою поведінку, втрачали обережність і грішили перед світом, перед церквою і перед Богом.

13. Нехтування пильністю над братами. Як часто ви порушували свій завіт пильнувати їх у Господі! Як мало ви знаєте про стан їхніх душ і як мало дбаєте про нього! А проте ви зв’язані урочистою присягою пильнувати їх. Що ви зробили, щоб ближче їх пізнати? Скількома з них ви поцікавилися, щоб дізнатися їхній духовний стан? Пройдіть по списку і, де виявите, що було нехтування, запишіть це. Скільки разів ви бачили, як ваші брати холонуть у релігії, і не поговорили з ними про це? Ви бачили, як вони починають нехтувати одним обов’язком за одним, і не дорікнули їм по-братньому. Ви бачили, як вони впадають у гріх, і дозволили їм іти далі. А проте вдаєте, що любите їх. Який лицемір! Хіба ви дивилися б, як ваша дружина чи дитина йде до ганьби чи у вогонь, і мовчали б? Ні, не мовчали б. То що ж ви думаєте про себе, коли вдаєте, що любите християн і любите Христа, а самі можете дивитися, як вони йдуть до ганьби, і нічого їм не сказати?

14. Нехтування самозреченням. Є багато визнавців віри, які готові робити в релігії майже що завгодно, аби тільки це не вимагало самозречення. Але коли їх закликають зробити щось, що вимагає від них зректися себе, — о! це вже занадто. Вони думають, що роблять для Бога дуже багато, і роблять майже стільки, скільки Він може розсудливо просити, якщо тільки роблять те, що їм однаково — робити чи ні; але вони не хочуть відмовитися заради служіння Господеві від будь-якої вигоди чи зручності. Вони не хочуть охоче зносити ганьбу за Христове ім’я. Не відмовлять вони собі й у розкошах життя, щоб спасти світ від пекла. Вони настільки далекі від того, щоб пам’ятати, що самозречення — це умова учнівства, що навіть не знають, що таке самозречення. Вони ніколи справді не відмовили собі ні в стрічці, ні в шпильці заради Христа й заради Євангелія. О, як скоро такі визнавці віри опиняться в пеклі! Дехто дає зі свого надлишку, дає багато і готовий нарікати, що інші не дають більше; тоді як насправді вони не дають нічого, що їм потрібне, нічого, чим вони могли б насолоджуватися, якби залишили собі. Вони дають тільки з надлишку свого багатства; і, можливо, та бідна жінка, яка кладе дванадцять із половиною центів на щомісячному молитовному зібранні, виявила більше самозречення, ніж вони, віддаючи тисячі.

Від цих гріхів ми переходимо тепер до

ГРІХІВ ВЧИНКУ.

1. Світськість. Яким був стан вашого серця щодо вашого земного майна? Чи дивилися ви на нього як на справді своє, ніби ви маєте право розпоряджатися ним як своїм, за власною волею? Якщо так, запишіть це. Якщо ви любили власність і шукали її заради неї самої, чи щоб догодити пожадливості або честолюбству, чи світському духові, чи щоб скласти її для своїх родин, — ви згрішили і мусите покаятися.

2. Гордість. Пригадайте всі випадки, які можете, коли ви ловили себе на гордості. Марнославство — це особлива форма гордості. Скільки разів ви ловили себе на тому, що радилися з марнославством щодо свого вбрання й зовнішнього вигляду? Скільки разів ви більше думали, більше старалися й більше часу витрачали на те, щоб прикрасити своє тіло для походу до церкви, ніж на те, щоб приготувати свій розум до поклоніння Богові? Ви йшли до Божого дому, більше дбаючи про те, як виглядаєте зовні в очах смертних людей, ніж про те, якою виглядає ваша душа в очах Бога, що досліджує серця. Ви фактично виставили себе на поклоніння людям, замість того щоб самим приготуватися поклонятися Богові. Ви приходили, щоб розділити поклоніння в Божому домі, відвернути увагу Божого народу, щоб він дивився на вашу гарненьку зовнішність. Марно тепер вдавати, ніби вам зовсім байдуже, чи дивляться на вас люди. Будьте чесні щодо цього. Хіба ви так старалися б про свій вигляд, якби всі були сліпі?

3. Заздрість. Погляньте на випадки, коли ви заздрили тим, хто, на вашу думку, був вищий за вас у будь-чому. Або, можливо, ви заздрили тим, хто був обдарованіший чи корисніший за вас. Хіба ви не заздрили комусь так, що вам було боляче чути, як їх хвалять? Вам було приємніше зупинятися на їхніх вадах, ніж на чеснотах, на їхніх невдачах, ніж на успіхах. Будьте чесні з собою, і якщо ви плекали цей пекельний дух, глибоко покайтеся перед Богом, інакше Він ніколи вам не простить.

4. Осудливість. Випадки, коли ви мали гіркий дух і говорили про християн цілком без милосердя й любові — того милосердя, яке вимагає, щоб ви завжди сподівалися найкращого, що тільки допускає справа, і найкраще тлумачили будь-яку неоднозначну поведінку.

5. Наклеп. Ті випадки, коли ви за спиною людей говорили про їхні вади, справжні чи уявні, — про членів церкви чи інших, — без потреби чи без поважної причини. Це наклеп. Вам не треба брехати, щоб бути винним у наклепі; — говорити правду з наміром зашкодити — це наклеп.

6. Легковажність. Як часто ви поводилися легковажно перед Богом так, як не наважилися б поводитися в присутності земного володаря? Ви або були атеїстом і забували, що є Бог, або мали менше пошани до Нього і Його присутності, ніж мали б до земного судді.

7. Брехня. Зрозумійте тепер, що таке брехня. Будь-який вид навмисного обману з егоїстичної причини — це брехня. Якщо обман не навмисний, це не брехня. Але якщо ви маєте намір справити враження, протилежне голій правді, ви брешете. Запишіть усі випадки, які можете пригадати. Не називайте їх якимось м’яким ім’ям. Бог називає їх БРЕХНЕЮ і звинувачує вас у БРЕХНІ, і вам краще правильно звинуватити себе самих.

Яка незліченна кількість неправд щодня чиниться в торгівлі й у товариському спілкуванні — словами, поглядами й діями, — з наміром справити на інших враження, протилежне правді, з егоїстичних причин.

8. Ошуканство. Запишіть усі випадки, коли ви мали справу з людиною і вчинили їй те, чого не хотіли б, щоб вчинили вам. Це ошуканство. Бог установив у цій справі правило: «Усе, що бажаєте, щоб робили вам люде, так і ви робіть їм». Це правило; і якщо ви так не чинили, то ви ошуканець. Зауважте, правило не в тому, щоб ви робили те, чого могли б розсудливо очікувати від них щодо себе. Таке правило допускало б будь-яку міру нечестя. Але воно звучить: «Що БАЖАЄТЕ, щоб робили вам люде».

9. Лицемірство. Наприклад, у ваших молитвах і сповідях перед Богом. Запишіть випадки, коли ви молилися про речі, яких насправді не бажали. А доказ цього той, що, закінчивши молитися, ви не могли сказати, про що молилися. Скільки разів ви визнавали гріхи, яких не мали наміру покинути, і коли не мали урочистої постанови їх не повторювати? Так, визнавали гріхи, знаючи, що так само певно очікуєте піти й повторити їх, як очікуєте жити.

10. Обкрадання Бога. Випадки, коли ви марнували свій час і розтринькували години, які Бог дав вам, щоб служити Йому і спасати душі, на пусті розваги чи нерозумні розмови, на читання романів чи на неробство; випадки, коли ви неправильно вживали свої таланти й сили розуму; коли ви розтринькували гроші на свої похоті чи витрачали їх на речі, яких не потребували і які не сприяли ні вашому здоров’ю, ні вигоді, ні корисності. Можливо, дехто з вас, хто тут сьогодні ввечері, витратив Божі гроші на ТЮТЮН. Я не говоритиму про ром, бо припускаю, що тут сьогодні немає жодного визнавця віри, який пив би ром. Сподіваюся, що немає нікого, хто вживає ту гидку отруту — тютюн. Подумайте лишень: визнавець віри витрачає Божі гроші, щоб труїти себе тютюном!

11. Лихий норов. Можливо, ви кривдили свою дружину, чи своїх дітей, чи свою родину, чи слуг, чи сусідів. Запишіть усе це.

12. Перешкоджання іншим бути корисними. Можливо, ви підірвали їхній вплив натяками проти них. Ви не тільки обкрали Бога, позбавивши Його своїх власних талантів, а й зв’язали руки комусь іншому. Який же лукавий той слуга, що сам ледарює і заважає іншим! Іноді це робиться так, що в людей без потреби забирають час; іноді — руйнуючи християнську довіру до них. Так ви зіграли на руку сатані й не тільки показали себе лінивим волоцюгою, а й перешкодили працювати іншим.

Якщо ви виявите, що завинили перед якоюсь людиною, і ця людина у вашій досяжності, підіть і негайно визнайте свою провину й усуньте це з дороги. Якщо людина, яку ви скривдили, надто далеко, щоб ви могли піти й побачитися з нею, сядьте й напишіть їй листа, визнайте кривду, заплатіть за пересилку й негайно відправте його поштою. Кажу: заплатіть за пересилку, бо інакше ви тільки погіршите справу. Ви додасте до попередньої кривди ще й те, що введете людину у витрати. Людина, яка пише листа у власній справі й посилає його іншому, не заплативши за пересилку, нечесна й ошукала його на цю суму. А якщо вона ошукає людину на шість пенсів чи шилінг, коли спокуса така мала, чого б вона не зробила, якби спокуса була більша і якби мала надію на безкарність? Якщо ви когось ошукали, пошліть гроші — повну суму з відсотками.

Беріться до всього цього ґрунтовно. Беріться тепер. Не відкладайте; це тільки погіршить справу. Визнайте Богові ті гріхи, що вчинені проти Бога, а людині — ті гріхи, що вчинені проти людини. Не думайте відбутися тим, що обійдете камені спотикання. Приберіть їх із дороги. Зорюючи свій переліг, ви мусите усунути кожну перешкоду. Можуть залишитися речі, які ви, можливо, вважаєте дрібницями, і ви, можливо, дивуватиметеся, чому не відчуваєте в релігії того, що хотіли б, тоді як причина в тому, що ваш гордий і тілесний розум приховав щось, що Бог вимагав від вас визнати й усунути. Зоріть увесь ґрунт і переверніть його. Не робіть огріхів, як кажуть хлібороби; не звертайте вбік перед дрібними труднощами; ведіть плуг просто крізь них, на всю глибину, і переверніть увесь ґрунт, щоб він увесь став пухким і м’яким, придатним прийняти насіння й принести плід у сто разів.

Коли ви в такий спосіб ґрунтовно перейдете всю свою історію, то, якщо пройдете тим самим ґрунтом удруге й зосередите на ньому урочисту й незмінну увагу, ви побачите, що записане вами нагадає інші речі, у яких ви завинили, пов’язані з ними чи близькі до них. Тоді пройдіть утретє, і ви пригадаєте ще інші речі, пов’язані з цими. І зрештою ви побачите, що можете пригадати таку частину своєї історії і стільки окремих вчинків — навіть у цьому житті, — що й не думали пригадати їх у вічності. Якщо ви не візьметеся за свої гріхи в такий спосіб і не розглянете їх докладно, один за одним, ви не зможете скласти жодного уявлення про те, скільки їх у вас. Вам слід пройти по них так ґрунтовно, так уважно й так урочисто, як ви робили б це, якби саме готувалися до суду.

Перебираючи перелік своїх гріхів, обов’язково постановіть негайно й цілковито виправитися. Хоч де ви знайдете щось неправильне, постановіть одразу, у Божій силі, більше не грішити в цьому. Немає жодної користі досліджувати себе, якщо ви не вирішите виправитися в кожній дрібниці, яку знайдете неправильною в серці, норові чи поведінці.

Якщо, виконуючи цей обов’язок, ви виявите, що ваш розум досі зовсім темний, озирніться довкола, і ви побачите, що є якась причина, чому Дух Божий відступає від вас. Ви не були вірними й ґрунтовними. Під час такої праці ви мусите вчинити над собою насильство й привести себе як розумну істоту до цієї праці, маючи перед собою Біблію, і випробовувати своє серце, доки справді не відчуєте. Не сподівайтеся, що Бог учинить для вас чудо, щоб зорати ваш переліг. Це треба робити засобами. Зосередьте свою увагу на своїх гріхах. Ви не можете довго й ґрунтовно дивитися на свої гріхи і бачити, які вони погані, не відчуваючи, і не відчуваючи глибоко. Досвід рясно доводить користь того, щоб у такий спосіб переглядати свою історію. Беріться до праці тепер; постановіть, що ніколи не зупинитеся, доки не побачите, що можете молитися. Ви ніколи не матимете духа молитви, доки не дослідите себе, не визнаєте своїх гріхів і не зорете свого перелогу. Ви ніколи не матимете Божого Духа, що перебуває у вас, доки не розплутаєте всієї цієї тайни беззаконня і не розкладете своїх гріхів перед Богом. Нехай буде ця глибока праця покаяння, і повне визнання, і це скрушення перед Богом — і ви матимете стільки духа молитви, скільки тільки зможе витримати ваше тіло. Причина, чому так мало християн знають щось про дух молитви, у тому, що вони ніколи не хотіли докласти зусиль, щоб належно дослідити себе, і тому ніколи не знали, що означає мати серця, цілком зорані в такий спосіб.

Бачите, сьогодні ввечері я лише почав розкривати цю тему. Я хочу розкласти її перед вами впродовж цих лекцій так, щоб, коли ви почнете і робитимете далі, як я кажу, наслідки були такі самі певні, як тоді, коли хлібороб зорює переліг, розпушує його й сіє своє зерно. Так і буде, якщо ви тільки почнете в такий спосіб і триматиметеся, доки всі ваші затверділі й зашкарублі серця не розкриються.

ЗАУВАЖЕННЯ.

1. Немає жодної користі проповідувати вам, доки ваші серця в цьому затверділому, занедбаному, перелоговому стані. Хлібороб з таким самим успіхом міг би сіяти своє зерно на скелі. Воно не принесе плоду. Ось чому в церкві так багато безплідних визнавців віри і чому в церкві так багато зовнішньої машинерії і так мало глибокого почуття. Погляньте, наприклад, на недільну школу і побачте, скільки там машинерії і як мало сили побожності. Якщо ви й далі так поводитиметеся, Боже слово й далі робитиме вас запеклішими, і вам ставатиме дедалі гірше, так само як дощ і сніг на старому перелозі роблять дернину товщою, а грудки міцнішими.

2. Ось чому так багато проповідей марнується, і навіть гірше, ніж марнується. Це тому, що церква не хоче зорати свого перелогу. Проповідник може виснажити все своє життя і зробити дуже мало добра, доки є стільки слухачів-кам’янистого ґрунту, у яких переліг ніколи не був зораний. Вони навернені лише наполовину, і їхня релігія — це радше зміна думки, ніж зміна почуттів їхнього серця. Механічної релігії вдосталь, але дуже мало того, що схоже на глибоку працю серця.

3. Визнавцям віри ніколи не слід задовольнятися чи очікувати пробудження тільки тому, що вони схопилися зі сну, заметушилися, зчинили галас і заговорили з грішниками. Вони мусять зорати свій переліг. Зовсім нерозважливо думати, що в такий спосіб можна по-справжньому взятися за релігію. Якщо ваш переліг зораний, тоді щоб мати більше почуття, треба вийти, побачити грішників на дорозі до пекла, поговорити з ними, наставляти душі, що шукають, — і ви матимете більше почуття. Ви можете дійти до збудження й без цього зорання; ви можете виявити якусь ревність, але вона не протримається довго і не захопить грішників, якщо ваші серця не зорані. Причина в тому, що ви беретеся до справи механічно і не зорали свого перелогу.

4. І тепер, нарешті: чи зорете ви свій переліг? Чи станете ви на шлях, тепер вказаний, і чи вистоїте на ньому, доки цілком не пробудитеся? Якщо ви тут зазнаєте невдачі, якщо не зробите цього і не приготуєтеся, ви не зможете йти зі мною далі в цьому циклі лекцій. Я пройшов із вами так далеко, як тільки є сенс іти, доки ваш переліг не зораний. Тепер ви мусите довести цю справу до кінця, інакше все, що я ще маю сказати, принесе вам мало користі. Ба більше, це тільки зробить вас запеклішими й гіршими. Якщо наступний п’ятничний вечір застане вас із нескрушеними серцями, не сподівайтеся мати користь із того, що я скажу. Якщо ви негайно не візьметеся до цієї праці, я вважатиму, що ви не хочете пробудження, що ви покинули свого пастора і хочете, щоб він ішов на бій сам. Якщо ви цього не зробите, я звинувачую вас у тому, що ви покинули Христа, що відмовляєтеся покаятися й чинити перші діла. Але якщо ви будете готові взятися до праці, я маю намір, коли Бог дозволить, наступного п’ятничного вечора ввести вас у працю спасіння грішників.

Ви завершили: Лекція III. Як сприяти пробудженню

Назад Далі