Лекції про релігійні пробудження
Лекція II. Коли слід очікувати пробудження

Розділ 4 · 23 хв читання · 29 хв слухання

Лекція II. Коли слід очікувати пробудження

ЛЕКЦІЯ II.

КОЛИ СЛІД ОЧІКУВАТИ ПРОБУДЖЕННЯ.

Текст.— «Чи не відживиш нас, щоб зрадувався в тобі народ твій?».— Псальма 85:6.

ЦЮ псальму, здається, написано невдовзі після повернення ізраїльського народу з вавилонського полону, як ви легко побачите з її початкових слів. Псалмоспівець відчував, що Бог був дуже прихильний до народу, і, споглядаючи доброту Господа, Який повернув їх із краю, куди їх було забрано в полон, і дивлячись на те, що чекало на них попереду, він вибухає молитвою про релігійне пробудження: «Чи не відживиш нас, щоб зрадувався в тобі народ твій?» Оскільки Бог Своїм провидінням знову встановив серед них устави Свого дому, псалмоспівець молиться, щоб настало й релігійне пробудження і увінчало це діло.

Минулої п’ятниці ввечері я намагався показати, чим релігійне пробудження не є, що таке пробудження і які дії слід застосовувати, щоб йому сприяти. Теми, на які я хочу звернути вашу увагу сьогодні ввечері, такі:

I. Коли потрібне релігійне пробудження.

II. Яке значення має пробудження, коли воно потрібне.

III. Коли можна очікувати релігійного пробудження.

I. КОЛИ ПОТРІБНЕ РЕЛІГІЙНЕ ПРОБУДЖЕННЯ?

1. Коли серед визнавців віри бракує братньої любові й християнської довіри — тоді потрібне пробудження. Тоді лунає гучний заклик до Бога, щоб Він оживив Своє діло. Коли християни опустилися в низький і відступницький стан, вони не мають, і не повинні мати, і не мають підстав мати тієї самої любові й довіри одне до одного, як тоді, коли всі вони живі, діяльні й живуть святим життям. Любов доброзичливості може лишатися тією самою, але не любов уподобання. Бог любить усіх людей любов’ю доброзичливості, але любов уподобання Він відчуває лише до тих, хто живе свято. Християни не люблять і не можуть любити одне одного любов’ю уподобання інакше, як у міру своєї святості. Якщо християнська любов — це любов до образу Христа в Його народі, то вона ніколи не може виявлятися там, де цього образу немає насправді чи принаймні на вигляд. Людина мусить відображати образ Христа й виявляти Христового духа, перш ніж інші християни зможуть любити її любов’ю уподобання. Марно закликати християн любити одне одного любов’ю уподобання як християн, коли вони поринули в духовне отупіння. Вони не бачать одне в одному нічого, що породжувало б таку любов. Майже неможливо, щоб вони почувалися одне до одного інакше, ніж до грішників. Саме лише знання, що вони належать до церкви, чи те, що їх часом видно за столом причастя, не породить християнської любові, якщо вони не бачать образу Христа.

2. Коли серед визнавців віри є розбрат, заздрощі й лихослів’я, тоді пробудження дуже потрібне. Ці речі показують, що християни далеко відійшли від Бога і що настав час серйозно подумати про пробудження. Релігія не може процвітати, коли таке діється в церкві, і ніщо не покладе цьому край так, як пробудження.

3. Коли в церкві панує світський дух. Очевидно, що церква опустилася в низький і відступницький стан, коли ви бачите, як християни уподібнюються до світу в одязі, екіпажах, вечірках, шукають світських розваг, читають романи та інші книжки, які читає світ. Це показує, що вони далеко від Бога і що релігійне пробудження вкрай потрібне.

4. Коли церква бачить, що її члени впадають у грубі й ганебні гріхи, тоді настав час церкві прокинутися й волати до Бога про релігійне пробудження. Коли діються такі речі, що дають ворогам релігії привід для докорів, настав час церкві питати Бога: «Що ж ти вчиниш тодї про твоє велике імя?»

5. Коли в церкві чи в країні панує дух суперечок, пробудження необхідне. Дух релігії — це не дух суперечок. Релігія не може процвітати там, де переважає дух суперечок.

6. Коли нечестиві тріумфують над церквою і ганьблять її, настав час шукати релігійного пробудження.

7. Коли грішники безтурботні й духовно отупілі і безжурно сходять у пекло, настав час церкві заворушитися. Церква так само зобов’язана прокинутися, як пожежники зобов’язані прокинутися, коли вночі у великому місті спалахує пожежа. Церква повинна гасити вогонь пекла, який охоплює нечестивих. Спати! Якби пожежники спали й дали згоріти всьому місту, що подумали б про таких пожежників? А проте їхня провина не зрівнялася б із провиною християн, які сплять, тоді як грішники навколо них, отупілі, западаються у вогонь пекла.

II. Я МАЮ ПОКАЗАТИ ВАЖЛИВІСТЬ РЕЛІГІЙНОГО ПРОБУДЖЕННЯ ЗА ТАКИХ ОБСТАВИН.

1. Релігійне пробудження — єдине, що може змити ганьбу, яка вкриває церкву, і повернути релігії те місце, яке вона повинна мати в суспільній думці. Без пробудження ця ганьба вкриватиме церкву дедалі більше, аж доки вона не потоне в загальній зневазі. Ви можете робити що завгодно інше, і в деяких відношеннях ви можете змінити вигляд суспільства, але справжнього добра не зробите; без релігійного пробудження ви лише погіршите становище. Ви можете піти й збудувати розкішний новий молитовний дім, оббити лави дамаском, поставити дорогу кафедру, придбати величний орган і все таке, щоб показати себе й справити враження, — і так ви, може, здобудете серед нечестивих якусь повагу до релігії, але насправді це не приносить жодного добра. Радше це шкодить. Це вводить їх в оману щодо справжньої природи релігії і, замість того щоб навернути їх, відводить їх ще далі від спасіння. Подивіться, де тільки вівтар християнства оточили пишнотою, — і ви побачите, що враження, яке це справляє, суперечить справжній природі релігії. Мусить пробудитися енергія з боку християн і мусить вилитися Божий Дух, — інакше світ сміятиметься з церкви.

2. Ніщо інше не відновить християнської любові й довіри між членами церкви. Ніщо, крім релігійного пробудження, не може її відновити, і ніщо інше не повинно її відновлювати. Немає іншого способу пробудити ту любов християн одне до одного, яку часом відчувають, коли їхня любов така, що її не висловити. Не може бути такої любові без довіри, а довіри не відновити без таких доказів побожності, які видно під час пробудження. Якщо служитель бачить, що він бодай якоюсь мірою втратив довіру своїх людей, він повинен трудитися для пробудження як для єдиного засобу повернути їхню довіру. Я не маю на увазі, що це має бути його мотивом у праці для пробудження — повернути довіру своїх людей, — а те, що пробудження, яке прийде через нього як знаряддя, і зазвичай ніщо інше, поверне йому довіру тієї частини його людей, що молиться. Так само коли старійшина чи рядовий член церкви бачить, що брати холодні до нього, є лише один спосіб це виправити. Це — самому пробудитися і випромінювати своїми очима й своїм життям сяйво образу Христа. Цей дух займеться й пошириться в церкві, і довіра відновиться, і знову запанує братня любов.

3. У такий час релігійне пробудження необхідне, щоб відвернути від церкви Божі суди. Це була б дивна проповідь, якби пробудження були лише чудами і якби церква мала до них не більше причетності, ніж до того, щоб викликати грозу. Казати церкві, що без пробудження слід чекати судів, було б тоді так само смішно, як казати: якщо у вас не буде грози, чекайте судів. Річ у тім, що християни більше винні в тому, що не пробуджені, ніж грішники — у тому, що не навернені. І якщо вони не пробудяться, то можуть знати напевно, що Бог навідає їх Своїми судами. Як часто Бог навідував юдейську церкву судами, бо вони не хотіли покаятися й ожити на заклик Його пророків! Як часто ми бачили церкви і навіть цілі деномінації, уражені прокляттям, бо вони не хотіли прокинутися, шукати Господа і молитися: «Чи не відживиш нас, щоб зрадувався в тобі народ твій?»

4. Ніщо, крім релігійного пробудження, не може вберегти таку церкву від знищення. Церква, що так занепадає, не може існувати далі без пробудження. Якщо вона й приймає нових членів, то здебільшого це будуть безбожні люди. Без пробуджень зазвичай навертатиметься менше людей, ніж помирає за рік. У цій країні були церкви, де члени повмирали, а пробуджень, щоб навернути інших на їхнє місце, не було, доки церква не вичерпалася до кінця і громаду не розпустили.

Один служитель розповідав мені, що колись трудився як місіонер у Вірджинії, на тій самій землі, де колись спалахував і сяяв, мов палаючий смолоскип, такий муж, як Семюел Девіс, і що церква Девіса так скоротилася, що в ній лишився тільки один член-чоловік, і той, якщо я правильно пам’ятаю, був темношкірий. Церква загордилася й зовсім вичерпалася. Я чув про одну церкву в Пенсильванії, яка колись процвітала, але знехтувала пробудженнями й так скоротилася, що пастор, звершуючи причастя, мусив посилати до сусідньої церкви по правлячого старійшину. Чому б у такому разі не дозволити будь-якому членові церкви, чоловікові чи жінці, роздати дари причастя? Хіба конче потрібен старійшина?

5. Ніщо, крім релігійного пробудження, не може відвернути того, щоб засоби благодаті не завдали великої шкоди безбожним. Без пробудження вони дедалі більше черствітимуть під проповіддю і зазнають страшнішого засудження, ніж зазнали б, якби ніколи не чули Євангелії. Ваші діти й ваші друзі зійдуть до значно страшнішої долі в пеклі саме внаслідок засобів благодаті, якщо не буде пробуджень, які навернули б їх до Бога. Краще було б для них, якби не було ні засобів благодаті, ні святині, ні Біблії, ні проповіді і якби вони ніколи не чули Євангелії, ніж жити й умерти там, де немає пробудження. Євангелія — пахощі смерти на смерть, коли вона не пахощі життя на життє.

6. Немає іншого шляху, яким церква могла б освятитися, зростати в благодаті й приготуватися до неба. Що таке зростання в благодаті? Чи це слухання проповідей і набування якихось нових уявлень про релігію? Ні — нічого подібного. Християнин, який робить це, і нічого більше, стає дедалі гіршим, дедалі черствішим, і щотижня його дедалі важче спонукати до обов’язку.

III. Я МАЮ ПОКАЗАТИ, КОЛИ МОЖНА ОЧІКУВАТИ РЕЛІГІЙНОГО ПРОБУДЖЕННЯ.

1. Коли Боже провидіння вказує, що пробудження близько. Знаки Божого провидіння бувають часом такі ясні, що рівнозначні об’явленню Його волі. Події збігаються, щоб відкрити шлях, обставини складаються на користь пробудження, так що ті, хто пильно видивляється, бачать, що пробудження близько, так само ясно, ніби це було об’явлено з неба. У цій країні траплялися випадки, коли виявлення провидіння були такі ясні, що уважні спостерігачі без вагання казали, що Бог іде вилити Свого Духа й дати релігійне пробудження. Бог має різні способи вказати народові Свою волю — часом даючи йому особливі засоби, часом через особливі й тривожні події, часом надзвичайно сприяючи застосуванню засобів — погодою, здоров’ям тощо.

2. Коли нечестя нечестивих засмучує, упокорює й гнітить християн. Часом християни ніби зовсім не зважають на нечестя навколо них. А якщо й говорять про нього, то холодно, байдуже й бездушно, ніби зневірилися в можливості виправлення: вони схильні сварити грішників, а не відчувати до них співчуття Сина Божого. Але часом поведінка нечестивих спонукає християн до молитви, ламає їх, робить їх сумними й ніжносердими, так що вони можуть плакати день і ніч, і замість того щоб сварити й докоряти нечестивим, вони ревно моляться за них. Тоді можете очікувати пробудження. Власне, це вже пробудження, яке почалося. Часом нечестиві піднімають опір релігії. І коли це кидає християн на коліна в молитві до Бога, з гучним волаланням і сльозами, можете бути певні, що буде пробудження. Поширення нечестя аж ніяк не доводить, що пробудження не буде. Часто саме тоді настає Божий час діяти. Коли ворог наступає, як ріка, Дух Господній підносить проти нього прапор. Часто першою ознакою пробудження є те, що диявол затіває щось нове на противагу. Це неодмінно матиме один із двох наслідків. Воно або кине християн до Бога, або відведе їх іще далі від Бога, до якоїсь тілесної хитрості, яка лише погіршить справу. Часто за найбезсоромнішим нечестям безбожних настає пробудження. Якщо християни відчують, що не мають надії, крім Бога, і якщо в них лишилося досить почуття, щоб дбати про Божу честь і про спасіння душ нерозкаяних, пробудження неодмінно буде. Нехай пекло кипить і переливається через край, якщо хоче, і вивергає стільки бісів, скільки каменів на бруківці, — аби тільки це кидало християн до Бога в молитві, — вони не можуть перешкодити пробудженню. Нехай сатана здіймає гармидер і сурмить у свій ріг якнайгучніше; якщо християни тільки впокоряться й молитимуться, вони незабаром побачать оголене Боже рамено в релігійному пробудженні. Я знаю випадки, коли пробудження вдиралося в лави ворога майже так раптово, як удар грому, і розпорошувало їх — брало самих призвідців як трофеї й за мить розбивало їхню партію.

3. Пробудження можна очікувати, коли в християн є дух молитви про пробудження. Тобто коли вони моляться так, ніби їхнє серце прагне саме пробудження. Часом християни не зайняті молитвою про пробудження, навіть коли палко моляться. Їхні думки зайняті чимось іншим; вони моляться про щось інше — про спасіння язичників і таке інше, — а не про пробудження серед них самих. Але коли вони відчувають потребу в пробудженні, вони моляться про нього; вони вболівають за свої родини й своїх сусідів і моляться за них так, ніби їм не можна відмовити. Що становить дух молитви? Чи це багато молитов і палких слів? Ні. Молитва — це стан серця. Дух молитви — це стан безперервного бажання й душевної тривоги за спасіння грішників. Це щось, що їх пригнічує. З погляду законів людського розуму це те саме, що буває, коли людина тривожиться за якийсь земний інтерес. Християнин, що має цей дух молитви, тривожиться за душі. Це предмет його думок увесь час, і через це він виглядає й поводиться так, ніби на душі в нього тягар. Він думає про це вдень і бачить це уві сні вночі. Ось що по суті означає молитися без перестану. Молитви такої людини ніби течуть з її серця, мов вода: «Господи, оживи Твоє діло». Часом це почуття дуже глибоке; люди бували настільки пригнічені, що не могли ні стояти, ні сидіти. Я можу назвати людей у такому стані, з міцними нервами, з високою репутацією, яких буквально розчавлювало горе через стан грішників. Вони переживали справжні муки душі за грішників, аж ставали безпорадні, як діти. Почуття не завжди буває таким сильним, але такі речі трапляються набагато частіше, ніж думають. Під час великих пробуджень 1826 року вони були звичайним явищем. Це аж ніяк не екзальтація. Це саме те, що відчував Павел, коли казав: «Дїточки мої, (ви,) котрими знов мучусь (перед родинами)». Я чув про одну жінку в цьому штаті, яка молилася за грішників і зрештою дійшла до такого стану, що не могла жити без молитви. Вона не мала спокою ні вдень, ні вночі, якщо хтось не молився. Тоді вона заспокоювалася; але якщо переставали, вона кричала в агонії, доки знову не починали молитися. І так тривало два дні, доки вона не перемогла в молитві і її душа не знайшла полегшення. Ці муки душі — та глибока агонія, яку люди відчувають, коли вхоплюються за Бога, просячи такого благословення, і не відпускають Його, доки не одержать. Я не хочу, щоб мене зрозуміли так, ніби для духу молитви конче потрібна така велика мука. Але саме це глибоке, безперервне, щире бажання спасіння грішників і становить дух молитви про пробудження. Наскільки поширюється цей дух молитви, настільки пробудження вже почалося.

Коли таке почуття є в церкві, то, якщо Дух не буде вигнаний гріхом, неодмінно настане пробудження християн загалом, і воно спричинить навернення грішників до Бога. Ця тривога й мука зростають, доки не почнеться пробудження. Один священнослужитель у В——ні розповідав мені про пробудження серед його людей, яке почалося з однієї ревної й відданої жінки в церкві. Вона стривожилася за грішників і почала молитися за них, і молилася, і її мука зростала; і зрештою вона прийшла до свого служителя, поговорила з ним і попросила його призначити зібрання для стривожених, бо відчувала, що воно потрібне. Служитель відклав це, бо сам нічого такого не відчував. Наступного тижня вона прийшла знову й благала його призначити зібрання для стривожених; вона знала, що хтось прийде, бо відчувала, що Бог от-от виллє Свого Духа. Він знову відклав. І зрештою вона сказала йому: «Якщо ви не призначите зібрання для стривожених, я помру, бо пробудження неодмінно буде». Наступної неділі він призначив зібрання і сказав, що коли є такі, хто бажає поговорити з ним про спасіння своєї душі, він зустрінеться з ними такого-то вечора. Він не знав жодного такого, але коли прийшов на місце, то, на свій подив, застав велике число стривожених, що шукали спасіння. Ну, хіба ви не думаєте, що та жінка знала, що буде пробудження? Називайте це як хочете — новим об’явленням, чи старим об’явленням, чи як завгодно. Я кажу, що це Дух Божий навчив ту молитовну жінку, що буде пробудження. «Довірність Господня» була з нею, і вона це знала. Вона знала, що Бог був у її серці й сповнив його так, що вона вже не могла вмістити.

Часом служителі переживали таку муку за свої громади, що відчували, ніби не зможуть жити, якщо не побачать пробудження. Часом старійшини й диякони чи рядові члени церкви, чоловіки чи жінки, мають дух молитви про релігійне пробудження, так що вони тримаються й перемагають перед Богом, доки Він не виллє Свого Духа. Перший промінь світла, що прорвався крізь опівнічну темряву, яка лежала над церквами округу Онайда восени 1825 року, був від однієї жінки слабкого здоров’я, яка, наскільки я знаю, ніколи не бувала під час могутнього пробудження. Її душа боліла за грішників. Вона була в агонії за свій край. Вона не знала, що з нею, але молилася дедалі більше, аж здавалося, що ця агонія зруйнує її тіло. Нарешті вона сповнилася радості й вигукнула: «Бог прийшов! Бог прийшов! Тут немає помилки, діло почалося і йде по всій окрузі». І справді, діло почалося, і майже вся її родина навернулася, і діло поширилося по всій тій частині країни. Ну, хіба ви думаєте, що та жінка помилялася? Кажу вам: ні. Вона знала, що перемогла в молитві перед Богом. Вона мучилася, мов у пологах, за душі, і вона це знала. Це був далеко не єдиний такий випадок, що я знав у тій місцевості.

Загалом лише небагато визнавців віри знають щось про цей дух молитви, що перемагає перед Богом. Мене дивували такі описи пробуджень, які часто публікують, ніби пробудження прийшло без жодної причини — ніхто не знав, чому й звідки. Я часом розпитував про такі випадки, коли поширювали чутку, що ніхто нічого про це не знав, аж поки однієї неділі не побачили на обличчях громади, що Бог тут, або побачили це в кімнаті для зібрань чи на молитовному зібранні, і дивувалися таємничому Божому суверенітетові, що привів пробудження без жодного видимого зв’язку із засобами. Тепер слухайте уважно. Підіть і порозпитуйте серед непомітних членів церкви — і ви завжди знайдете, що хтось молився про пробудження й очікував його: якийсь чоловік чи жінка в агонії молилися про спасіння грішників, доки не здобули благословення. Може, воно застало служителя й більшість церкви в міцному сні, і вони раптом прокидалися, як людина, що тільки протирає очі, бігає по кімнаті, перекидаючи речі, і дивується, звідки все це збудження. Але хоч мало хто про це знав, можете бути певні, що хтось стояв на сторожовій вежі, невпинний у молитві, доки не прийшло благословення. Загалом пробудження буває більш чи менш поширеним залежно від того, більше чи менше людей мають дух молитви. Але зараз я не зупинятимусь на цьому довше, бо тема молитви ще постане в цьому курсі лекцій.

4. Ще одна ознака того, що можна очікувати пробудження, — коли увагу служителів особливо спрямовано на цю конкретну мету і коли їхня проповідь та інші зусилля спрямовані саме на навернення грішників. Здебільшого праця служителів, як видається, спрямована на інші цілі. Вони, схоже, проповідують і трудяться без особливого наміру досягти негайного навернення грішників. А тоді не слід і очікувати, що під їхньою проповіддю настане пробудження. Пробудження ніколи не буде, доки хтось не докладе особливих зусиль задля цього. Але коли увага служителя звернена на стан родин у його громаді, і серце його сповнене відчуттям потреби в пробудженні, і коли він докладає належних зусиль задля цього, тоді можете готуватися до пробудження. Як я пояснював минулого тижня, зв’язок між правильним застосуванням засобів для пробудження і пробудженням так само закономірний і певний, як між правильним застосуванням засобів для вирощування зерна і врожаєм пшениці. Я вірю, що насправді він навіть певніший і що невдач тут менше. Наслідок настає певніше. Першорядна важливість духовних речей робить розумним, щоб так було. Візьміть Біблію, природу справи й історію церкви разом — і ви побачите, що невдач у застосуванні засобів для пробудження менше, ніж у хліборобстві чи будь-якій іншій світській справі. У світських справах бувають випадки, коли протидійні причини зводять нанівець усе, що людина може зробити. У вирощуванні зерна, наприклад, бувають обставини, що не залежать від людини, — посуха, люта зима, черви тощо. Так само, коли трудишся, щоб сприяти пробудженню, може статися щось, що йому протидіє, — те чи інше відверне суспільну увагу від релігії і зведе нанівець кожне зусилля. Але я вірю, що в моральному світі таких випадків менше, ніж у природному. Я рідко бачив, щоб людина зазнала невдачі, коли вона по-справжньому застосовувала засоби для сприяння пробудженню так, як це показано в Божому слові. Я вірю, що людина може братися до справи сприяння пробудженню з такою самою розумною надією на успіх, з якою вона береться до будь-якої іншої справи, — з тією самою надією, яку має хлібороб на врожай, коли сіє зерно. Я часом бачив, як це випробовували й досягали успіху за найнесприятливіших обставин, які тільки можна уявити.

Велике пробудження в Рочестері почалося за найнесприятливіших обставин, які тільки можна було собі уявити. Здавалося, ніби сатана поставив на шляху пробудженню всі можливі перешкоди. Три церкви ворогували між собою; одна не мала служителя, друга була розділена й збиралася звільнити свого служителя. Один старійшина третьої пресвітеріанської церкви висунув звинувачення в нехристиянській поведінці проти пастора першої церкви, і справа саме мала розглядатися в суді пресвітерії. Після того як діло почалося, одним із перших випадків було те, що просіла велика кам’яна церква і зчинилася паніка. Потім одна з церков таки звільнила свого служителя просто посеред цього всього. Ще одна церква майже розвалилася. Сталося й багато іншого, так що здавалося, ніби диявол вирішив відвернути суспільну увагу від релігії. Але було кілька визначних випадків духу молитви, які запевнили нас, що Бог тут, і ми йшли вперед; і що більше сатана опирався, то вище й вище Дух Господній підносив прапор, доки нарешті хвиля спасіння не прокотилася над тим місцем.

5. Релігійного пробудження можна очікувати, коли християни починають визнавати свої гріхи одне одному. В інші часи вони сповідаються загальними словами, ніби лише наполовину всерйоз. Вони можуть робити це красномовно, але це нічого не означає. Та коли настає щире зламання і серце виливається у визнанні своїх гріхів, шлюзи незабаром прорвуться, і спасіння розіллється по тому місцю.

6. Пробудження можна очікувати щоразу, коли християни виявляються готовими принести жертву, необхідну, щоб його підтримувати. Вони мусять бути готові пожертвувати своїми почуттями, своїми справами, своїм часом, щоб посувати діло вперед. Служителі мусять бути готові віддати свої сили й наражати на небезпеку своє здоров’я і життя. Вони мусять бути готові образити нерозкаяних простим і вірним поводженням з ними і, можливо, образити багатьох членів церкви, які не захочуть долучитися до діла. Вони мусять рішуче стати на бік пробудження, хоч би якими були наслідки. Вони мусять бути готові продовжувати діло, навіть якщо втратять прихильність усіх нерозкаяних і всієї холодної частини церкви. Служитель мусить бути готовий, якщо така Божа воля, до того, що його виженуть із того місця. Він мусить бути рішуче налаштований іти прямо вперед і повністю залишити наслідки Богові.

Я знав одного служителя, з яким під час пробудження трудився один молодий чоловік. Молодий чоловік проповідував досить прямо, і нечестивим він не подобався. Вони казали: ми любимо нашого служителя і хочемо, щоб проповідував він. Зрештою вони наговорили стільки, що служитель сказав молодому чоловікові: «Пан такий-то, який стільки дає на моє утримання, каже те й те. Пан А. каже так, і пан Б. каже так. Вони думають, що, коли ви проповідуватимете далі, громада розпадеться, і я думаю, що вам краще більше не проповідувати». Молодий чоловік пішов, але Дух Божий негайно відступив від того місця, і пробудження раптово припинилося. Служитель, поступившись лихим бажанням нечестивих, прогнав його. Він боявся, що диявол прожене його самого від його людей, і, взявшись догоджати дияволові, він образив Бога. І Бог так скерував події, що незабаром йому таки довелося залишити своїх людей. Він намагався ходити між дияволом і Богом, і Бог його звільнив.

Люди також мусять бути готові прийняти пробудження, хоч би якої жертви воно вимагало. Не годиться їм казати: «Ми готові відвідувати стільки-то зібрань, але більше не можемо». Або: «Ми готові до пробудження, якщо воно не порушить наших ділових планів і не завадить нам заробляти гроші». Кажу вам: у таких людей ніколи не буде пробудження, доки вони не будуть готові зробити що завгодно й пожертвувати чим завгодно, що Бог укаже як їхній обов’язок. Християнські купці мусять бути готові зачинити свої крамниці на шість місяців, якщо це потрібно, щоб підтримати пробудження. Я не кажу, що чогось такого вимагається або що це їхній обов’язок. Але якби настав такий стан почуттів, що вимагав би цього, тоді це був би їхній обов’язок, і вони повинні бути готові це зробити. Вони повинні бути готові зробити це, якщо Бог покличе, а Він легко може спалити їхні крамниці, якщо вони цього не зроблять. Справді, я не шкодував би, якби побачив у Нью-Йорку таке пробудження, яке змусило б кожного купця в місті зачинити свою крамницю до весни й сказати, що досить уже він продав товарів, а тепер віддасть увесь свій час на те, щоб приводити грішників до Христа.

7. Пробудження можна очікувати, коли служителі й визнавці віри готові, щоб Бог сприяв йому через які завгодно знаряддя. Часом служителі не хочуть пробудження, якщо не вони ним керуватимуть або якщо їхня участь у його поширенні не буде помітною. Вони хочуть приписувати Богові, що Йому спрямовувати й благословляти і яких людей висувати наперед. Вони не допустять жодних нових методів. Вони не терплять ніякої цієї проповіді нового світла і ніяких цих євангелістів, що ходять по країні з проповіддю. Вони багато говорять про те, що Бог суверенний і що Він пошле пробудження Своїм способом і в Свій час. Але тоді Він мусить вирішити послати його саме їхнім способом, інакше вони не матимуть із ним нічого спільного. Такі люди спатимуть далі без пробудження, аж доки їх не розбудить сурма суду, якщо не будуть готові, щоб Бог прийшов Своїм способом, — якщо не будуть готові, щоб було використано що завгодно чи кого завгодно, аби тільки це принесло найбільше добра.

8. Строго кажучи, слід сказати, що коли трапляються перелічені вище речі, пробудження тією самою мірою вже існує. Насправді пробудження слід очікувати щоразу, коли воно потрібне. Якщо нам треба пробудитися, то наш обов’язок — пробудитися. Якщо це обов’язок, то це можливо, і ми повинні самі взятися до того, щоб пробудитися, і, покладаючись на обітницю Христа бути з нами, коли ми навчаємо учнів, завжди й усюди, ми повинні трудитися, щоб оживляти християн і навертати грішників, з упевненим очікуванням успіху. Тому щоразу, коли церква потребує оживлення, вона повинна і може очікувати, що оживе й побачить, як грішники навертаються до Христа. Коли бачать ті речі, що названі в попередніх пунктах, нехай християни й служителі підбадьоряться і знають, що добре діло вже почалося. Ідіть за ним далі.

ЗАУВАЖЕННЯ.

1. Брати, з нашої теми ви можете визначити, чи потрібне вам тут пробудження, в цій церкві і в цьому місті, чи ні, і чи буде воно у вас, чи ні. Старійшини церкви, чоловіки, жінки, будь-хто з вас і всі ви — що ви скажете?

Чи потрібне вам тут пробудження?

Чи очікуєте ви його?

Чи маєте ви якісь підстави його очікувати?

Не треба напускати туману; бо ви знаєте або можете знати, якщо захочете, чи маєте ви якісь підстави сподіватися пробудження тут.

2. Ви бачите, чому у вас немає пробудження. Лише тому, що ви його не хочете. Тому що ви не молитеся про нього, не тривожитеся за нього, не докладаєте зусиль задля нього. Я звертаюся до вашого власного сумління. Чи докладаєте ви тепер цих зусиль, щоб сприяти пробудженню? Ви знаєте, брати, як воно є насправді. Чи встанете ви й скажете, що докладали зусиль для пробудження і зазнали розчарування — що волали до Бога: «Чи не відживиш нас?» — а Бог цього не зробив?

3. Чи бажаєте ви пробудження? Чи матимете ви його? Якби Бог цієї хвилини запитав вас чутним голосом із неба: «Чи хочете ви пробудження?» — чи наважилися б ви сказати: так? «Чи готові ви принести жертви?» — чи відповіли б ви: так? «Коли йому початися?» — чи відповіли б ви: нехай почнеться сьогодні ввечері — нехай почнеться тут — нехай почнеться в моєму серці ЗАРАЗ? Чи наважилися б ви сказати так Богові, якби почули сьогодні ввечері Його голос?

Ви завершили: Лекція II. Коли слід очікувати пробудження

Назад Далі