Розділ 3 · 22 хв читання · 28 хв слухання
Лекція I. Що таке релігійне пробудження
ЛЕКЦІЯ I.
ЩО ТАКЕ РЕЛІГІЙНЕ ПРОБУДЖЕННЯ.
Текст.— «Господи! доверши твоє дїло посеред лїт (нашої недолї), посеред лїт обяви його, спогадай в гнїві про милосердє».— Аввакума 3:2.
ВВАЖАЮТЬ, що пророк Аввакум був сучасником Єремії і що це пророцтво було виголошене в передчутті вавилонського полону. Дивлячись на суди, які незабаром мали впасти на його народ, пророк дійшов у душі до агонії і в скорботі своїй вигукує: «Господи, оживи Твоє діло». Ніби він казав: «Господи, не допусти, щоб Твої суди спустошили Ізраїль. Серед цих страшних років нехай Божі суди стануть засобом оживлення релігії серед нас. Спогадай в гнїві про милосердє».
Релігія — це справа людини. Це те, що повинна робити людина. Вона полягає в послуху Богові щирим серцем і від серця. Це обов’язок людини. Правда, Бог спонукає її до цього. Він впливає на неї Своїм Духом через її велику нечестивість і небажання коритися. Якби Богові не треба було впливати на людей — якби люди були схильні коритися Богові, — не було б потреби молитися: «Господи, оживи Твоє діло». Підстава потреби в такій молитві та, що люди цілком не схильні коритися; і якщо Бог не втрутиться дією Свого Духа, жодна людина на землі ніколи не виконає Божих заповідей.
«Релігійне пробудження» передбачає занепад. Майже вся релігія у світі постала завдяки пробудженням. Бог визнав за потрібне скористатися тією збудливістю, яка є в людях, щоб викликати серед них потужні збудження, перш ніж Він зможе привести їх до послуху. Люди такі духовно млляві, стільки речей відволікає їхні думки від релігії й протидіє впливові Євангелії, що треба викликати серед них збудження, доки хвиля не підніметься так високо, що змете перешкоди. Вони мусять бути так збуджені, щоб прорватися крізь ці протидійні впливи, — інакше вони не скоряться Богові. Не те щоб збуджене почуття було релігією, — зовсім ні; але саме збуджене бажання, пожадання й почуття перешкоджають релігії. Воля певною мірою поневолена тілесними й світськими бажаннями. Тому треба пробудити людей до усвідомлення провини й небезпеки і так викликати збудження протилежного почуття й бажання, яке зламає силу тілесних і світських бажань і залишить волю вільною коритися Богові.
Огляньтеся на історію юдеїв, і ви побачите, що Бог підтримував релігію серед них особливими нагодами, коли наставало велике збудження і люди наверталися до Господа. А після такого оживлення минав лише короткий час, і на них уже діяло стільки протидійних впливів, що релігія занепадала й занепадала далі, доки Бог не мав — так би мовити — часу викрити їхній гріх Своїм Духом і докорити їм Своїм провидінням і так привернути увагу мас до великої справи спасіння, щоб викликати широке пробудження релігійного інтересу, а отже, й релігійне пробудження. Тоді протидійні причини знову діяли, релігія занепадала, і народ поринав у вир розкоші, ідолопоклонства й гордощів.
У церкві так мало принциповості, так мало твердості й сталості мети, що, якщо релігійні почуття не пробуджувати й не підтримувати в збудженні, протилежні світські почуття й збудження переважать і люди не коритимуться Богові. Вони мають так мало знання, і їхні принципи такі слабкі, що, якщо їх не збудити, вони зійдуть зі шляху обов’язку й нічого не робитимуть для Божої слави. Стан світу й досі такий — і, мабуть, буде таким, доки повністю не настане тисячолітнє царство, — що релігію треба поширювати головно через пробудження. Як довго і як часто пробували досвідом спонукати церкву стало діяти для Бога без цих періодичних збуджень! Багато добрих людей вважали й досі вважають, що найкращий спосіб поширювати релігію — рухатися рівномірно і збирати нечестивих поступово й без збудження. Але хоч би яким слушним видавалося таке міркування в теорії, факти доводять його марність. Якби церква була досить просунута в знанні й мала досить твердих принципів, щоб не засинати, такий шлях годився б; але церква така мало просвітлена і так багато протидійних причин, що вона не візьметься стало до праці без пробудження особливого інтересу. З наближенням тисячолітнього царства ці періодичні збудження, ймовірно, стануть непотрібними. Тоді церква буде просвітлена, протидійні причини усунуто, і вся церква перебуватиме в стані звичного й сталого послуху Богові. Уся церква стоятиме на сторожі, прийматиме дитячий розум і плекатиме його для Бога. Дітей виховуватимуть на путі, якою їм слід іти, і вже не буде таких потоків світськості, моди й жадібності, що відносять побожність церкви, щойно минає збудження пробудження.
Дуже бажано, щоб так було. Дуже бажано, щоб церква стало йшла шляхом послуху без цих збуджень. Такі збудження можуть шкодити здоров’ю. Наша нервова система влаштована так, що будь-яке сильне збудження, якщо воно триває довго, шкодить здоров’ю й робить нас непридатними до обов’язку. Якщо релігія колись матиме всепроникний вплив у світі, так не може тривати; цій судомній релігії треба покласти край. Тоді в ній не буде потреби. Християни не спатимуть більшу частину часу, щоб лише зрідка прокинутися, протерти очі, заметушитися, погаласувати трохи, а тоді знову заснути. Тоді не буде потреби, щоб служителі виснажували й убивали себе, намагаючись відкинути назад потік світського впливу, що набігає на церкву. Але поки що стан християнського світу такий, що сподіватися поширювати релігію без збуджень — нерозумно й безглуздо. Великі політичні та інші світські збудження, що хвилюють християнський світ, усі ворожі до релігії й відвертають розум від інтересів душі. Ці збудження можна врівноважити лише релігійними збудженнями. І доки у світі не буде релігійних принципів, здатних придушити нерелігійні збудження, марно намагатися поширювати релігію інакше, ніж протидійними збудженнями. Це правда з погляду науки, і це історичний факт.
Зовсім неймовірно, щоб релігія колись поширювалася серед поганських народів інакше, ніж через вплив пробуджень. Нині намагаються зробити це освітою та іншими обережними й поступовими поліпшеннями. Але доки закони розуму залишаються такими, як є, так цього не досягти. Мусить бути збудження, досить сильне, щоб розбудити приспані моральні сили й відкинути назад хвилю занепаду й гріха. І саме настільки, наскільки наша власна країна наближається до поганства, ні Бог, ні людина не можуть поширювати релігію за такого стану речей інакше, ніж потужними збудженнями. Це видно з того, що Бог завжди робив це саме так. Бог не викликає цих збуджень і не обирає цього способу поширювати релігію даремно чи без причини. Там, де люди так неохоче коряться Богові, вони не діятимуть, доки їх не збуджено. Наприклад, як багато тих, хто знає, що їм слід бути релігійними, але вони бояться, що, ставши побожними, будуть посміховиськом для своїх товаришів. Багато хто прикипів до ідолів, інші відкладають покаяння, доки не влаштуються в житті або доки не забезпечать якогось улюбленого світського інтересу. Такі люди ніколи не відмовляться від свого фальшивого сорому чи своїх честолюбних задумів, доки усвідомлення провини й небезпеки не збудить їх так, що вони вже не зможуть стриматися.
Ці зауваги задумані лише як вступ до бесіди. Тепер я перейду до головного задуму і покажу:
I. Чим релігійне пробудження не є;
II. Чим воно є; і
III. Які дійові сили задіяні в його поширенні.
I. РЕЛІГІЙНЕ ПРОБУДЖЕННЯ — НЕ ЧУДО.
1. Чудо загалом визначають як Боже втручання, що скасовує або зупиняє закони природи. У цьому сенсі пробудження не є чудом. Усі закони матерії й розуму залишаються чинними. Під час пробудження вони не зупиняються й не скасовуються.
2. Воно не є чудом і за іншим визначенням слова «чудо» — щось понад силами природи. У релігії немає нічого, що виходило б за межі звичайних сил природи. Вона полягає цілком у правильному застосуванні сил природи. Саме в цьому, і ні в чому іншому. Коли люди стають релігійними, вони не отримують здатності до зусиль, яких раніше не могли докласти. Вони лише по-іншому застосовують сили, які мали й раніше, і вживають їх на Божу славу.
3. Воно не є чудом і не залежить від чуда в жодному сенсі. Це суто закономірний наслідок правильного застосування встановлених засобів — так само, як будь-який інший наслідок, спричинений застосуванням засобів. Серед причин, що йому передують, може бути чудо, а може й не бути. Апостоли вдавалися до чудес просто як до засобу привернути увагу до своєї вістки й засвідчити її Божественну владу. Але чудо не було пробудженням. Чудо було одне, а пробудження, що настало за ним, — зовсім інше. Пробудження за днів апостолів були пов’язані з чудесами, але самі не були чудесами.
Я сказав, що пробудження — це наслідок правильного застосування відповідних засобів. Засоби, які Бог заповів для пробудження, безперечно, мають природну здатність викликати пробудження. Інакше Бог не заповів би їх. Але засоби, як ми всі знаємо, не принесуть пробудження без Божого благословення. Так само й зерно, посіяне в землю, не дасть урожаю без Божого благословення. Ми не можемо сказати, що для врожаю зерна немає такого самого прямого впливу чи дії Бога, як для пробудження. Які ж це закони природи, за якими, як вважають, зерно дає врожай? Вони — не що інше, як установлений порядок Божих дій. У Біблії Боже слово порівнюється із зерном, проповідь — із сіянням насіння, а наслідки — зі сходженням і ростом урожаю. І наслідок так само закономірний в одному випадку, як і в другому, і так само природно пов’язаний із причиною; або, точніше, пробудження так само природно випливає із застосування відповідних засобів, як урожай — із застосування своїх відповідних засобів. Правда, релігія властиво не належить до категорії причини й наслідку; але хоч вона й не спричинена засобами, вона має свою нагоду і може так само природно й певно випливати зі своєї нагоди, як урожай — зі своєї причини.
Я хочу, щоб ця думка закарбувалася в усіх вас, бо здавна панує уявлення, ніби в поширенні релігії є щось дуже особливе, про що не можна судити за звичайними правилами причини й наслідку; коротко кажучи, ніби між засобами й наслідком немає зв’язку і засоби не мають здатності викликати наслідок. Немає вчення, небезпечнішого для процвітання церкви, ніж це, і немає нічого безглуздішого.
Уявіть, що хтось пішов би проповідувати це вчення хліборобам щодо сівби зерна. Хай би він сказав їм, що Бог суверенний і дасть їм урожай лише тоді, коли Йому буде вгодно, і що для них орати, сіяти й трудитися так, ніби вони сподіваються виростити врожай, — дуже неправильно, це означає брати справу з Божих рук, втручатися в Його суверенітет і діяти власними силами; і що немає зв’язку між засобами й наслідком, на який вони могли б покладатися. А тепер уявіть, що хлібороби повірили б такому вченню. Та вони заморили б світ голодом!
Саме такі наслідки настануть, якщо церкву переконати, ніби поширення релігії якось так таємничо підпорядковане Божому суверенітетові, що між засобами й метою немає природного зв’язку. Які ж наслідки? Та покоління за поколінням ішли до пекла. Безперечно, понад п’ять мільярдів пішли до пекла, поки церква дрімала й чекала, що Бог спасе їх без застосування засобів. Це був найуспішніший засіб диявола губити душі. Зв’язок у релігії такий самий очевидний, як тоді, коли хлібороб сіє своє зерно.
У Божому правлінні є один факт, гідний загальної уваги й вічної пам’яті, а саме: найкорисніші й найважливіші речі найлегше й найпевніше здобуваються застосуванням відповідних засобів. Це, очевидно, принцип Божого управління. Тому все необхідне для життя здобувається з великою певністю найпростішими засобами. Розкоші здобути важче; засоби для них складніші й менш певні у своїх наслідках; а речі безумовно шкідливі й отруйні, як-от алкоголь тощо, часто можна добути, лише катуючи природу й удаючись до якогось пекельного чаклунства, щоб здобути цю смертоносну гидоту. Цей принцип справджується і в моральному правлінні, і оскільки духовні благословення надзвичайно важливі, нам слід очікувати, що їх здобуття з великою певністю пов’язане із застосуванням відповідних засобів; і ми бачимо, що так воно і є; і я цілком вірю, що, якби можна було знати факти, виявилося б, що, коли встановлені засоби застосовували правильно, духовні благословення здобували з більшою сталістю, ніж земні.
II. Я МАЮ ПОКАЗАТИ, ЩО ТАКЕ ПРОБУДЖЕННЯ.
Це оновлення першої любові християн, що веде до пробудження й навернення грішників до Бога. У загальновживаному сенсі релігійне пробудження в громаді — це розбудження, оживлення й повернення більш чи менш відступницької церкви та більш чи менш загальне пробудження людей усіх станів, що забезпечує увагу до Божих вимог.
Воно передбачає, що церква занурилася у відступницький стан, а пробудження полягає в поверненні церкви з її відступництва та в наверненні грішників.
I. Пробудження завжди включає усвідомлення гріха з боку церкви. Визнавці віри, що відступили, не можуть прокинутися й одразу почати служити Богові без глибокого випробування серця. Джерела гріха мусять бути розкриті. У справжньому пробудженні християни завжди переживають таке усвідомлення гріха; вони бачать свої гріхи в такому світлі, що часто не можуть утримати надії на те, що Бог їх прийняв. Не завжди доходить до такої міри; але в справжньому пробудженні завжди є глибоке усвідомлення гріха, а часто й випадки, коли люди втрачають усяку надію.
2. Християн-відступників буде приведено до покаяння. Пробудження — це не що інше, як новий початок послуху Богові. Так само як у наверненого грішника, першим кроком є глибоке покаяння, розбите серце, впадання в порох перед Богом із глибоким смиренням і залишення гріха.
3. Віра християн оновиться. Поки вони у відступницькому стані, вони сліпі до стану грішників. Їхні серця тверді, як мармур. Істини Біблії здаються їм лише сном. Вони визнають, що все це правда; їхнє сумління й розум із цим згоджуються; але їхня віра не бачить, як ця правда постає рельєфно, в усій палючій реальності вічності. Та коли вони входять у пробудження, вони вже не бачать людей, мов дерева, що ходять, а бачать усе в тому яскравому світлі, яке оновить Божу любов у їхніх серцях. Це спонукатиме їх ревно трудитися, щоб привести інших до Нього. Їм болітиме, що інші не люблять Бога, тоді як вони Його так люблять. І вони з почуттям візьмуться переконувати своїх ближніх віддати Йому серця. Так оновиться їхня любов до людей. Вони сповняться ніжною й палкою любов’ю до душ. Вони матимуть палке прагнення спасіння всього світу. Вони будуть у муках за окремих людей, яких хочуть бачити спасенними, — за друзів, родичів, ворогів. Вони не лише закликатимуть їх віддати серця Богові, а й нестимуть їх до Бога на руках віри і з гучним плачем і слізьми благатимуть Бога змилуватися над ними й спасти їхні душі від вічного вогню.
4. Пробудження ламає владу світу й гріха над християнами. Воно підносить їх на таку вигідну висоту, що вони отримують новий поштовх до неба. Вони мають нове передчуття неба й нові прагнення єднання з Богом; чари світу зламано, і силу гріха подолано.
5. Коли церкви так пробуджені й виправлені, за цим настане виправлення й спасіння грішників, які пройдуть ті самі етапи: усвідомлення гріха, покаяння й виправлення. Їхні серця буде розбито й змінено. Дуже часто серед навернених — найрозпусніші люди. Блудниці, п’яниці, невіри й усілякі пропащі люди пробуджуються й навертаються. Найгірші з людей пом’якшуються, повертаються і стають прекрасними зразками краси святості.
III. Я МАЮ РОЗГЛЯНУТИ ДІЙОВІ СИЛИ, ЗАДІЯНІ В ЗДІЙСНЕННІ РЕЛІГІЙНОГО ПРОБУДЖЕННЯ.
Зазвичай у справі навернення діють три діячі й одне знаряддя. Діячі — це Бог, якась людина, що доносить істину до розуму, і сам грішник. Знаряддя — це істина. У кожному випадку справжнього навернення завжди діють два діячі — Бог і грішник.
1. Божа дія двояка: через Його провидіння і через Його Духа.
(1.) Своїм провидінням Він так упорядковує події, щоб звести розум грішника з істиною. Він приводить грішника туди, де істина досягає його вух чи очей. Часто цікаво простежити, як Бог упорядковує події, щоб цього досягти, і як Він іноді робить так, що все, здається, сприяє пробудженню. Погода, стан громадського здоров’я та інші обставини збігаються так, що все складається якнайкраще, щоб істина подіяла з найбільшою можливою силою. Як Він іноді посилає служителя саме тоді, коли той потрібен! Як Він виводить на світло певну істину саме в той час, коли людина, якій вона призначена, опиняється там, де може її почути!
(2.) Особлива Божа дія через Його Святого Духа. Маючи прямий доступ до розуму і безмежно добре знаючи всю історію й стан кожного окремого грішника, Він застосовує ту істину, яка найкраще пасує до його випадку, а тоді вкорінює її з Божественною силою. Він надає їй такої виразності, міці й сили, що грішник тремтить, кидає зброю бунту й навертається до Господа. Під Його впливом істина палає й прокладає собі шлях, мов вогонь. Він показує істину в такому світлі, що вона тягарем гори розчавлює найгордішу людину. Якби люди були схильні коритися Богові, істину досить ясно подано в Біблії, і з проповіді вони могли б дізнатися все, що їм треба знати. Але оскільки вони цілком не бажають їй коритися, Бог прояснює її перед їхнім розумом і виливає на їхні душі таке полум’я переконливого світла, що вони не можуть йому опиратися, — і вони піддаються, коряться Богові й спасаються.
2. Зазвичай задіяна й дія людей. Люди — не просто знаряддя в Божих руках. Знаряддя — це істина. Проповідник у цій праці — моральний діяч; він діє; він не просто пасивне знаряддя; він свідомо й добровільно сприяє наверненню грішників.
3. Дія самого грішника. Навернення грішника полягає в тому, що він кориться істині. Тому воно не може статися без його дії, бо полягає в тому, що він чинить правильно. На це його спонукає дія Бога і дія людей. Люди впливають на ближніх не лише словами, а й поглядами, сльозами, щоденною поведінкою. Погляньте на того нерозкаяного чоловіка, що має побожну дружину. Самі її погляди, її ніжність, її урочиста, співчутлива гідність, пом’якшена й сформована за образом Христа, — це для нього безперервна проповідь. Він мусить відвертати думки, бо це для нього такий докір. Він відчуває, як проповідь цілий день лунає в його вухах.
Люди звикли читати обличчя своїх ближніх. Грішники часто читають стан душі християнина в його очах. Якщо в його очах легковажність або світська турбота й хитрування, грішники це читають. Якщо вони сповнені Божого Духа, грішники це читають; і часто їх приводить до усвідомлення гріха сам лише вигляд обличчя християн.
Одна людина колись зайшла на фабрику подивитися на машини. Її настрій був урочистий, бо вона щойно побувала там, де відбувалося пробудження. Робітники фабрики всі знали її в обличчя і знали, хто вона. Одна молода жінка, що працювала там, побачила її, прошепотіла подрузі якесь безглуздя й засміялася. Відвідувач зупинився й подивився на неї зі смутком. Вона зупинилася, нитка її обірвалася, і вона так схвилювалася, що не могла її зв’язати. Вона виглянула у вікно, щоб заспокоїтися, а тоді знову спробувала; знову й знову силкувалася опанувати себе. Нарешті вона сіла, переможена своїми почуттями. Тоді відвідувач підійшов і заговорив із нею; невдовзі вона виявила глибоке усвідомлення гріха. Почуття охопило всю фабрику, мов вогонь, і за кілька годин майже кожен, хто там працював, був охоплений усвідомленням гріха, — настільки, що власник, хоч і світська людина, був приголомшений і попросив зупинити машини та влаштувати молитовне зібрання, бо, казав він, набагато важливіше, щоб ці люди навернулися, ніж щоб працювала фабрика. І за кілька днів власник і майже всі, хто працював на фабриці, вочевидь навернулися. Погляд цієї людини, її урочисте обличчя, її співчуття докорили легковажності молодої жінки й привели її до усвідомлення гріха; і все це пробудження постало, мабуть, значною мірою, з такого дрібного випадку.
Якщо християни самі глибоко переживають релігійні речі, вони пробуджуватимуть глибоке почуття, куди б не пішли. А якщо вони холодні чи легковажні й пустотливі, то неминуче руйнують усяке глибоке почуття навіть у пробуджених грішниках.
Я знав колись випадок однієї людини, що була дуже стривожена, але одного дня я із сумом виявив, що її усвідомлення гріха, здається, зовсім зникло. Я спитав, що вона робила. Вона розповіла, що провела пообіддя в такому-то місці серед людей, які визнають віру, не думаючи, що пообіддя з такими людьми розвіє її усвідомлення гріха. Але вони були легковажні й марнославні, і так її усвідомлення гріха зникло. І ці визнавці віри, без сумніву, своїм безглуздям занапастили душу, бо її усвідомлення гріха так і не повернулося.
Від церкви вимагається застосовувати засоби для навернення грішників. Не можна, власне, сказати, що грішники застосовують засоби для власного навернення. Засоби застосовує церква. Справа грішників — підкоритися істині або опиратися їй. Грішники помиляються, думаючи, що застосовують засоби для власного навернення. Уся мета пробудження і все, що з ним пов’язане, призначені для того, щоб поставити істину перед вашим розумом, щоб ви корилися їй або опиралися.
ЗАУВАЖЕННЯ.
1. Колись пробудження вважали чудесами. Дехто вважає так і в наші дні. А інші мають про це такі розпливчасті й незадовільні уявлення, що, якби тільки подумали, побачили б їхню безглуздість. Довгий час церква вважала, що пробудження — це чудо, втручання Божественної сили, до якого вона не має жодного стосунку і в якому вона бере не більше участі, ніж у гримінні грому, граді чи землетрусі. Лише кілька років тому служителі загалом почали вважати, що пробудженням можна сприяти застосуванням засобів, задуманих і пристосованих саме для цієї мети. Навіть у Новій Англії вважали, що пробудження приходять так само, як дощі: то в одному місті, то в іншому, — і що служителі й церкви можуть зробити для них не більше, ніж для того, щоб дощ ішов над їхнім містом, коли він падає над сусіднім.
Колись вважали, що пробудження приходить приблизно раз на п’ятнадцять років, і тоді навертаються всі, кого Бог мав намір спасти, а потім треба чекати, доки на життєву сцену не вийде новий урожай. Згодом цей час скоротився до п’яти років, і вважали, що пробудження може бути приблизно так часто.
Я чув про випадок з одним із тих пасторів, що вважали, ніби пробудження може приходити приблизно раз на п’ять років. У його громаді відбулося пробудження. Наступного року пробудження почалося в сусідньому місті, і він поїхав туди проповідувати й пробув кілька днів, аж доки вся його душа не захопилася цією працею. Він повернувся додому в суботу й пішов до свого кабінету готуватися до неділі. І душа його була в муках. Він думав про те, скільки дорослих людей у його громаді ворогують із Богом, — стільки ще не навернених, — стільки людей щороку вмирає, — така частина з них не навернена, — якщо пробудження не прийде протягом п’яти років, стільки дорослих голів родин опиниться в пеклі. Він виклав свої підрахунки на папері й уклав їх у проповідь на наступний день, і серце його обливалося кров’ю від цієї страшної картини. Наскільки я зрозумів, він зробив це, зовсім не сподіваючись на пробудження, але він глибоко переживав і вилив своє серце перед людьми. І ця проповідь пробудила сорок голів родин, і настало потужне пробудження; і так уся його теорія про пробудження раз на п’ять років розлетілася.
Так Бог загалом повалив теорію, ніби пробудження — це чудеса.
2. Хибні уявлення про Божий суверенітет дуже перешкоджали пробудженням.
Багато людей уявляли Божий суверенітет зовсім не таким, яким він є. Вони вважали його таким довільним розпорядженням подіями, і особливо даром Свого Духа, що воно виключає розумне застосування засобів для сприяння релігійному пробудженню. Але в Біблії немає жодного доказу, що Бог виявляє такий суверенітет. Немає фактів, які б це доводили. Натомість усе свідчить про те, що Бог пов’язав засоби з метою в усіх ділянках Свого правління — і в природі, і в благодаті. Немає жодної природної події, у якій не була б задіяна Його власна дія. Він не збудував творіння як величезну машину, що працюватиме сама без Його подальшої опіки. Він не відійшов від всесвіту, щоб той працював сам собою. Це був би чистий атеїзм. Він здійснює всеосяжний нагляд і керування. І все ж кожна подія в природі здійснюється через засоби. Ні провидінням, ні благодаттю Він не керує з таким суверенітетом, який обходиться без застосування засобів. В одному суверенітету не більше, ніж в іншому.
І все ж деякі люди страшенно непокояться через усякі прямі зусилля сприяти пробудженню і кричать: «Ви намагаєтеся влаштувати пробудження власними силами. Стережіться, ви втручаєтеся в Божий суверенітет. Краще тримайтеся звичного порядку, і хай Бог дасть пробудження, коли вважатиме за найкраще. Бог суверенний, і дуже неправильно з вашого боку намагатися влаштувати пробудження лише тому, що ви вважаєте, ніби пробудження потрібне». Це саме та проповідь, якої хоче диявол. І люди не можуть успішніше виконувати дияволову роботу, ніж проповідуючи Божий суверенітет як причину, чому ми не повинні докладати зусиль, щоб викликати пробудження.
3. Ви бачите помилку тих, хто починає думати, що релігію можна краще поширювати у світі без пробуджень, і хто схильний відмовитися від усяких зусиль викликати релігійні пробудження. Оскільки в деяких випадках від великих збуджень на релігійному ґрунті виникає зло, вони вважають, що найкраще зовсім обходитися без них. Цього не може й не повинно бути. Правда, є небезпека зловживань. У разі великих релігійних, як і всяких інших, збуджень, звісно, можна очікувати більш чи менш побічного зла. Але це не причина від них відмовлятися. Найкращі речі завжди піддаються зловживанням. Велике й різноманітне зло постало і в провиденційному, і в моральному Божому правлінні. Але ці передбачені перекручення й лиха не вважалися достатньою причиною відмовитися від них. Бо встановлення цих правлінь було загалом найкращим, що можна було зробити для найбільшої кількості щастя. Так і з релігійними пробудженнями: досвід показує, що за нинішнього стану світу без них релігію неможливо поширювати в будь-якій значній мірі. Зло, на яке іноді скаржаться, — коли воно справжнє, — побічне й незначне порівняно з тим добром, яке приносять пробудження. Церква ні на мить не повинна допускати думки, що від пробуджень можна відмовитися. Ця думка несе в собі все, що небезпечне для інтересів Сіону, — це смерть для справи місій, і вона тягне за собою загибель світу.
Насамкінець.— Я маю пропозицію до вас, присутніх тут. Я почав цей цикл лекцій про пробудження не для того, щоб вигадати якусь химерну власну теорію на цю тему. Я не витрачав би свого часу й сил лише на те, щоб навчати вас, задовольняти вашу цікавість і давати вам тему для розмов. Я й не думаю просто проповідувати про пробудження. Мій задум не в тому, щоб проповідувати так, аби наприкінці ви могли сказати: «Тепер ми все розуміємо про пробудження», — а самі не робили нічого. Але я хочу поставити вам запитання. Навіщо ви слухаєте лекції про пробудження? Чи маєте ви намір щоразу, коли переконаєтеся, у чому ваш обов’язок щодо сприяння пробудженню, братися до праці й виконувати його?
Чи будете ви виконувати настанови, які я дам вам із Божого слова, і втілювати їх у власному житті? Чи застосуєте їх до своїх родин, знайомих, сусідів і в усьому місті? Чи ви проведете зиму, навчаючись про пробудження, і нічого не зробите для нього? Я хочу, щоб ви, щойно дізнаєтеся щось про пробудження, застосовували це на практиці, бралися до праці й пробували, чи не зможете сприяти пробудженню серед грішників тут. Якщо ви не будете цього робити, я хочу, щоб ви сказали мені про це на початку, щоб мені не марнувати сил. Ви повинні вирішити зараз, будете ви це робити чи ні. Ви знаєте, що ми закликаємо грішників вирішувати на місці, чи будуть вони коритися Євангелії. І ми маємо не більше права дати вам час обміркувати, чи будете ви коритися Богові, ніж дати таке право грішникам. Ми закликаємо вас тепер разом урочисто пообіцяти Богові, що виконуватимете свій обов’язок, щойно дізнаєтеся, у чому він, і молитися, щоб Він вилив Свого Духа на цю церкву й на все місто цієї зими.