Розділ 23 · 28 хв читання · 36 хв слухання
Лекція XXI. Відступник серцем
ЛЕКЦІЯ XXI.
ВІДСТУПНИК СЕРЦЕМ.
Текст.— «Чоловік із ледачим серцем насититься з поступків своїх».— Приповісток 14:14.
Я НЕ МОЖУ завершити цей цикл лекцій, не застерігши новонавернених від відступництва. Розглядаючи цю тему, я скажу,
I. Чим не є відступництво серця.
II. Чим є відступництво серця.
III. Які є ознаки відступництва серця.
IV. Покажу, які наслідки відступництва серця.
V. Як вийти з цього стану.
I. Чим не є відступництво серця.
1. Воно не полягає в згасанні дуже збуджених релігійних почуттів. Згасання релігійного почуття може бути доказом відступницького серця, але саме відступництво не полягає в охолодженні релігійного почуття.
II. Чим є відступництво серця.
1. Воно полягає в тому, щоб забрати назад ту посвяту Богові та Його служінню, яка становить справжнє навернення.
2. Це коли християнин залишає свою першу любов.
3. Воно полягає в тому, що християнин виходить із того стану цілковитої й всеосяжної відданості Богові, яка становить справжню віру, і знову потрапляє під владу духу, що шукає догоджати собі.
4. Текст передбачає, що відступницьке серце може бути й тоді, коли зберігаються форма віри та послух Богові. Оскільки ми знаємо з власної свідомості, що люди виконують однакові або подібні дії з дуже різних, а часто й протилежних мотивів, ми певні, що люди можуть зберігати всі зовнішні форми й видимість віри, будучи насправді відступниками серцем. Немає сумніву, що найнапруженіший егоїзм часто набирає релігійного вигляду, і є багато міркувань, які можуть спонукати відступника серцем зберігати форми, хоча він утратив у своїй душі силу побожності
III. Які є ознаки відступницького серця.
1. Явний формалізм у релігійних вправах. Шаблонна, формальна манера говорити й робити речі, яка явно є наслідком звички, а не виливом релігійного життя. Цей формалізм буде безпристрасним і холодним, як айсберг, і виявлятиме цілковиту відсутність щирої ревності у виконанні релігійних обов’язків. У молитві та в релігійних вправах відступник серцем молитиметься, чи славитиме, чи сповідатиметься, чи дякуватиме устами, так що всі, можливо, його чутимуть, але так, що ніхто його не відчуватиме. Такий формалізм був би неможливий там, де є теперішня, жива віра й любов і релігійна ревність.
2. Брак радості у вірі — це доказ відступницького серця. Нам завжди приємно говорити й робити те, що до вподоби тим, кого ми найбільше любимо; крім того, коли серце не відступило, спілкування з Богом триває, і тому всі релігійні обов’язки не лише виконуються з приємністю, а й спілкування з Богом, яке в них присутнє, стає джерелом багатої і безперервної радості. Якщо ми не радіємо, служачи Богові, то лише тому, що насправді Йому не служимо. Якщо ми любимо Його понад усе, неможливо, щоб ми не раділи служінню Йому на кожному кроці. Тож завжди пам’ятайте: коли ви втрачаєте радість у вірі, або радість служіння Богові, ви можете знати, що служите Йому неправильно.
3. Релігійне рабство — ще один доказ відступницького серця. У Бога немає рабів. Він не приймає служіння невільників, які служать Йому тому, що мусять. Він не приймає нічого, крім служіння з любові. Відступникові серцем його релігійні обов’язки стають тягарем. Він обіцяв служити Господу. Він не сміє зовсім покинути форму служіння і намагається бути сумлінним, хоча не має серця ні до молитви, ні до прославлення, ні до богослужіння, ні до молитви в комірчині, ні до жодної з тих вправ, які такі природні й радісні там, де є справжня любов до Бога. Відступник серцем часто схожий на сумлінну, але нелюблячу дружину. Вона намагається виконувати свій обов’язок щодо чоловіка, але зазнає цілковитої невдачі, бо не любить його Її старання догодити чоловікові вимушені, а не природний порив люблячого серця, і її становище та її обов’язки стають тягарем її життя. Вона ходить і скаржиться на вагу турбот, що лежить на ній, і навряд чи радитиме молодим дівчатам виходити заміж. Вона зв’язана на все життя і тому мусить виконувати обов’язки подружнього життя, але ох, яке ж це рабство! Так само і з релігійним рабством. Визнавець віри мусить виконувати свій обов’язок. Він болісно тягне цю лямку, і ви почуєте, як він природно співає гімни відступників.
«Я чую розуму поради,
І кожне слово схвалюю;
Та важко слухатись мені,
А ще важче — любити».
4. Неприборкана вдача.
Поки серце сповнене любові, вдача природно буде впокорена й лагідна, або принаймні воля триматиме її в покорі і не дозволить їй вибухнути обурливою лайкою; а якщо коли-небудь вона настільки вирветься з-під контролю волі, що прорветься ненависними словами, її незабаром буде приборкано, і їй аж ніяк не дозволять узяти гору й виявлятися на прикрість іншим. Особливо люблюче серце визнає провину й упокориться, якщо коли-небудь погана вдача візьме гору. Тому де тільки дратівлива, неприборкана вдача безперешкодно виявляється перед оточенням, ви можете знати, що там відступницьке серце.
5. Немилосердний дух — це доказ відступницького серця. Під цим я маю на увазі брак тієї настанови, яка тлумачить поведінку кожного якнайкраще, наскільки це розумно, — брак довіри до добрих намірів і запевнень інших. Ми природно віримо добрим запевненням тих, кого любимо. Ми природно приписуємо їм правильні мотиви й тлумачимо їхні слова і вчинки якнайкраще, наскільки це можливо. Де цього бракує, там є переконливий доказ відступницького, нелюблячого серця.
6. Осудливий дух — це переконливий доказ відступницького серця. Це дух прискіпливості, що ставить під сумнів мотиви інших, коли їхня поведінка допускає милосердне тлумачення. Це схильність складати провину на інших і суворо їх судити. Це дух недовіри до християнського характеру та запевнень. Це стан розуму, який виявляється в суворих судженнях, суворих висловах і виявах неприязних почуттів до окремих людей. Цей стан розуму цілком несумісний із люблячим серцем, і де тільки визнавець віри виявляє осудливий дух, ви можете знати, що там відступницьке серце.
7. Брак зацікавлення Божим Словом — теж доказ відступницького серця. Мабуть, ніщо так переконливо не доводить, що визнавець віри має відступницьке серце, як те, що він утрачає зацікавлення Біблією. Поки серце сповнене любові, жодна книжка у світі не така дорогоцінна, як Біблія. Але коли любов зникає, Біблія стає не лише нецікавою, а часто й відразливою. Немає віри, щоб прийняти її обітниці, але залишилося досить усвідомлення гріха, щоб боятися її погроз. Проте загалом відступник серцем байдужий до Біблії. Він мало її читає, а коли й читає, не має досить зацікавлення, щоб її зрозуміти. Її сторінки стають темними й нецікавими, і тому її занедбують.
8. Брак зацікавлення молитвою на самоті — теж доказ відступницького серця.
Молодий християнине! Якщо ви помічаєте, що втрачаєте зацікавлення Біблією та молитвою на самоті, зупиніться, поверніться до Бога і не давайте собі спокою, доки не радітимете світлом Його обличчя. Якщо вам не хочеться молитися чи читати Біблію, якщо, коли ви молитеся й читаєте Біблію, ваше серце не в цьому, немає радості, якщо ви схильні скорочувати свої усамітнені молитви або легко дозволяєте собі їх занедбувати, якщо ваші думки, прихильності й почуття блукають, а молитва в комірчині стає тягарем, ви можете знати, що ви відступник серцем, і ваша перша справа — упокоритися і подбати, щоб ваша любов і ревність оновилися.
9. Брак зацікавлення наверненням душ і зусиллями сприяти релігійним пробудженням. Це, звісно, виявляє відступницьке серце. Ніщо так не цікавить люблячого серця, як навернення душ під час релігійних пробуджень і зусилля сприяти їм.
10. Брак зацікавлення опублікованими звітами чи розповідями про релігійні пробудження — теж доказ відступницького серця. Поки людина зберігає зацікавлення наверненням душ і релігійними пробудженнями, її, звісно, цікавитимуть усі звістки про релігійні пробудження будь-де. Тож якщо ви помічаєте, що вам не хочеться читати такі звістки, або що вони вас не цікавлять, вважайте певним, що ви відступили серцем
11. Те саме стосується місій і місіонерської праці та діяльності. Якщо ви втрачаєте зацікавлення цією працею і наверненням язичників і не радієте, читаючи й слухаючи про успіхи місій, ви можете знати, що відступили серцем.
12. Утрата зацікавлення доброчинними справами загалом — це доказ відступницького серця. Я кажу «утрата зацікавлення», бо, безперечно, якщо ви колись навернулися до Христа, ви цікавилися всіма доброчинними справами, які вам були відомі. Віра полягає в безкорисливій доброзичливості. Звісно, навернена душа щонайглибше цікавиться всіма доброчинними зусиллями, щоб виправити і спасти людство. Добре врядування, християнська освіта, справа тверезості, скасування рабства, допомога бідним, — коротко кажучи, всяке добре слово і діло: саме тією мірою, якою ви втратили зацікавлення цим, ви маєте доказ, що відступили серцем.
13. Утрата зацікавлення справді духовною розмовою — ще один доказ відступницького серця. «від переповнї серця уста промовляють». Це наш Господь Ісус Христос проголосив як закон нашої природи. Для справді люблячого серця жодна розмова не така солодка, як та, що стосується Христа і нашого живого християнського досвіду. Якщо ви помічаєте, що втрачаєте зацікавлення розмовами про сердечну віру та про різноманітний і дивовижний досвід християн, то, якщо ви колись знали, що таке справжня любов до Бога, ви відпали від неї і ви відступник серцем.
14. Утрата зацікавлення розмовою і товариством глибоко духовних людей — це доказ відступницького серця. Найбільшу радість нам дає товариство тих, хто найбільше цікавиться тим, що найдорожче нам. Тому люблюче християнське серце завжди шукатиме товариства тих, хто найбільш духовно налаштований і чия розмова найбільш євангельська і духовна. Якщо ви помічаєте, що вам цього бракує, знайте напевно, що ви відступили серцем.
15. Утрата зацікавлення питанням освячення — це доказ відступницького серця. Кажу знову: утрата зацікавлення, бо якщо ви колись справді знали любов Божу, ви мусили щиро цікавитися питанням повної посвяти Богові, або цілковитого освячення. Якщо ви християнин, ви відчували, що гріх огидний вашій душі. Ви невимовно прагнули позбутися його назавжди, і все, що могло пролити світло на це питання болісної ваги, було для вас надзвичайно цікавим. Якщо ви відкинули це питання і воно вас більше не цікавить, то це тому, що ви відступили серцем.
16. Утрата зацікавлення новонаверненими — теж доказ відступницького серця. Псалмоспівець каже: «Боящіся тебе побачать мене і звеселяться, що я вповав на слово твоє». Це він вкладає в уста наверненого, і хто ж не знає, що це правда? Адже є радість перед ангелами Божими над одним грішником, що кається, — то хіба немає радості серед святих на землі над тими, хто приходить до Христа і є немовлятами, щойно народженими в Царство Небесне? Покажіть мені визнавця віри, який не виявляє всепоглинаючого зацікавлення наверненими до Христа, і я покажу вам відступника серцем і лицеміра; він визнає віру, а не має її.
17. Немилосердне ставлення до тих, хто визнає себе наверненим, — теж доказ відступницького серця. Милосердя, або любов, на все вповає і всьому йме віри, і дуже охоче судить доброзичливо і прихильно про тих, хто визнає, що навернувся до Христа; вона природно з турботою пильнуватиме над ними, молитиметься за них, навчатиме їх і матиме до них стільки довіри, скільки розумно мати. Тому схильність чіплятися до них, критикувати й осуджувати їх — це доказ відступницького серця.
18. Брак духу молитви — доказ відступницького серця. Поки любов Христова свіжа в душі, Дух Христа, що перебуває в ній, виявлятиме Себе як Дух благодаті й благання. Він породжуватиме в душі сильні бажання спасіння грішників і освячення святих. Він часто заступатиметься в них із великим прагненням, сильним голосінням і сльозами, і стогнаннями, яких не висловити словами, за те, що згідно з волею Божою, або, кажучи мовою Писання, за Павлом, Римлян 8:26 і 27: «Так же само й Дух помагає нам в немощах наших; про що бо молитись нам так, як треба, не знаємо, та сам Дух заступаєть ся за нас стогнаннєм невимовним. Той же, хто вивідує серця, знає, яка думка в Духа; бо по Богу промовляє за сьвятих». Якщо дух молитви відходить, це певна ознака відступницького серця, бо поки триває перша любов християнина, Святий Дух неодмінно спонукатиме його багато боротися в молитві.
19. Відступницьке серце часто виявляє себе в тому, як люди моляться. Наприклад, молитися так, ніби людина перебуває в стані самоосуду, або дуже подібно до грішника, охопленого усвідомленням гріха, — це доказ відступницького серця. Така людина виявить, що не має миру з Богом. Її сповідання й самозвинувачення покажуть іншим те, чого вона, можливо, й сама добре не розуміє. Її манера молитися виявить, що вона не має спілкування з Богом; що замість бути сповненою віри й любові, вона більшою чи меншою мірою усвідомлює свій гріх і свідома того, що не перебуває в стані прийнятості перед Богом. Вона природно молитиметься радше як грішник, охоплений усвідомленням гріха, ніж як християнин. З її молитви буде видно, що вона не перебуває в стані християнської свободи, — що вона переживає досвід 7-го розділу Послання до римлян, а не той, що описаний у 8-му розділі.
20. Відступницьке серце виявить себе й у тому, що людина молиться майже виключно за себе і за тих друзів, яких вважає частиною себе. Часто дуже вражає і навіть шокує відвідування молитовного зібрання відступників, і мені дуже прикро казати, що багато молитовних зібрань церкви — мало що інше. Їхні молитви несміливі й нерішучі і виявляють, що віри в них мало або й зовсім немає. Замість того щоб обступити престол благодаті і виливати свої серця, просячи благословення для тих, хто довкола, їх доводиться підганяти до обов’язку, щоб вони взяли свій хрест. Їхні серця не виливаються, не хочуть виливатися до Бога в молитві самі собою. Вони мало дбають про інших, а коли все ж, як вони кажуть, беруть свій хрест і виконують свій обов’язок і вдають, ніби провадять молитву, то помітно, що вони моляться точнісінько як гурт грішників, охоплених усвідомленням гріха, майже винятково за себе. Вони молитимуться про те, що, якби вони його одержали, було б вірою, — так само, як грішник, охоплений усвідомленням гріха, молився б про нове серце; і те, що вони так моляться про віру, показує, що в теперішньому стані розуму віри в них немає. Попросіть їх помолитися за навернення грішників, і вони або зовсім про це забудуть, або згадають про них так, що стане видно: в них немає серця молитися за них. Я знав батьків, які визнавали себе християнами і дійшли до такого стану, що в них не було серця молитися за навернення власних дітей, навіть тоді, коли ці діти були охоплені усвідомленням гріха. Вони підтримували сімейну молитву і відвідували щотижневе молитовне зібрання, але так і не виходили зі старої колії, молячись по колу тільки за себе. Кілька років тому я трудився під час пробудження в одній пресвітеріанській церкві. Наприкінці вечірньої проповіді я помітив, що донька одного зі старійшин церкви перебуває у великому душевному сум’ятті. Я бачив, що її усвідомлення гріха дуже глибоке. Ми провадили зібрання з тими, хто шукає, у ризниці, і я щойно відпустив їх, коли ця молода жінка у великому хвилюванні підійшла до мене і благала помолитися за неї. Люди здебільшого розійшлися, крім кількох, що чекали в головній частині церкви на тих друзів, які були на зібранні для тих, хто шукає. Я покликав батька цієї молодої жінки до ризниці, щоб він побачив, у якому дуже стривоженому стані душа його доньки. Після короткої особистої розмови з нею в присутності батька я попросив його помолитися за неї і сказав, що після нього помолюся я, і закликав її віддати своє серце Христу. Ми всі стали на коліна, і він проказав свою молитву, стоячи на колінах поруч зі своєю ридаючою донькою, жодного разу не згадавши про неї. Його молитва виявила, що віри в нього було не більше, ніж у неї, і що він був майже в тому самому стані розуму, що й вона, — під жахливим почуттям осуду. Він зберігав видимість віри. Як старійшина церкви, він мусив зберігати видимість. Він ходив по колу в топчаку своїх обов’язків, тоді як його серце цілковито відступило. Часто майже нудить, коли відвідуєш молитовне зібрання відступників серцем. Вони ходитимуть по колу, один за одним, насправді молячись про власне навернення. Вони не висловлюють цього так, але таке справжнє значення їхньої молитви. Вони не могли б показати очевидніше, що вони відступники серцем, навіть якби кожен із них склав у цьому присягу.
21. Відсутність на постійних молитовних зібраннях із незначних причин — певна ознака відступницького серця. Для пильного християнина жодне зібрання не цікавіше за молитовне, і поки в людей є хоч якесь серце до молитви, вони не пропускатимуть молитовного зібрання, хіба що їм завадить Боже провидіння. Якщо відвідини друга в годину зібрання можуть завадити їм прийти, — хіба що ці відвідини відбулися за дуже особливих обставин, — це вагомий доказ, що вони не хочуть іти, а отже, що вони відступники серцем. Такі відвідини в цей час не завадили б їм піти на весілля, на вечірку, на пікнік чи на розважальну лекцію. Річ у тім, що це лицемірство — вдавати, ніби вони справді хочуть піти, тоді як їх можна втримати вдома з незначних причин. Якби це було якесь місце, куди їм дуже хотілося піти, вони б перепросили і сказали: «Я якраз збирався прогулятися верхи», або: «Я якраз збирався туди-то», — і пішли б собі.
22. Те саме стосується нехтування сімейною молитвою з незначних причин.
Поки серце захоплене вірою, християни не пропускатимуть легко сімейних богослужінь, і щойно вони готові знайти виправдання, щоб їх пропустити, це певний доказ, що вони відступили серцем.
23. Коли молитву на самоті вважають радше обов’язком, ніж привілеєм, то це тому, що серце відступило. Мені завжди здавалося майже смішним чути, як християни говорять про молитву як про обов’язок. Це один із найбільших земних привілеїв. Що б ми подумали про дитину, яка приходить до батька по обід не тому, що голодна, а через обов’язок? Як би нас вразило, якби жебрак говорив про свій обов’язок просити в нас милостині? Це безмежний привілей — мати дозвіл приходити до Бога і просити задоволення всіх наших потреб. Але молитися тому, що мусимо, а не тому, що можемо, видається неприродним. Просити того, чого нам бракує, і тому, що нам цього бракує, і тому, що Бог заохотив нас просити й обіцяв відповісти на наше прохання, — це природно й розумно. Але молитися як обов’язок, ніби ми робимо Богові ласку своєю молитвою, — зовсім смішно, і це певна ознака відступницького серця.
24. Відстоювання світських розваг — теж ознака відступницького серця. Найприємніші можливі розваги для справді духовного розуму — це ті заняття, які приводять душу в найбезпосередніше спілкування з Богом. Поки серце сповнене любові й віри, година чи вечір, проведені на самоті в спілкуванні з Богом, приємніші за всі розваги, які може запропонувати світ. Люблюче серце ревниво оберігає себе від усього, що може зруйнувати його спілкування з Богом чи завадити йому. До суто світських розваг воно не має смаку. Коли душа не знаходить у Бозі більше радості, ніж у всьому світському, серце сумно відступило.
25. Духовна сліпота — ще один доказ відступницького серця. Поки око ясне, усе тіло буде сповнене духовного світла, але коли око лихе (а це і є відступницьке серце), усе тіло буде сповнене темряви.
Духовна сліпота виявляє себе в браку зацікавлення Божим Словом і релігійною істиною загалом. Вона також виявить брак духовного розрізнення, і її легко ошукають підступні навіювання сатани. Відступницьке серце приведе до прийняття розхлябаних моральних засад. Воно не розпізнає духовності Божого Закону і Його вимог загалом. Коли ця духовна сліпота виявляється, це певна ознака того, що серце відступило.
26. Релігійна байдужість при світській пильності й чутливості — певна ознака відступницького серця. Ми іноді бачимо людей, які глибоко й швидко відгукуються почуттям на світські справи, але яких неможливо змусити глибоко відчути щось у справах віри. Це ясно вказує на відступницький стан розуму.
27. Дух потурання собі — певна ознака відступницького серця. Під потуранням собі я маю на увазі схильність задовольняти апетити, пристрасті й нахили, «чинивши волю тїла й думок».
Це в Біблії представлено як стан духовної смерті. Я переконаний, що найпоширеніша нагода для відступництва серця криється в галасливій вимозі потурати різним апетитам і нахилам. Апетит до їжі часто, і, можливо, частіше за будь-який інший, стає нагодою для відступництва. Боюся, мало хто з християн бачить небезпеку з цього боку. Божий наказ такий: «чи то їсте, чи пєте, чи що инше робите, все на славу Божу робіть». Християни забувають про це і їдять та п’ють, щоб догодити собі, — зважають на свій апетит, а не на закони життя і здоров’я. Їхні столи заплутують більше людей, ніж це усвідомлює церква. Стіл — смертельна пастка для безлічі людей, яких ніхто не може злічити. Дуже багато людей, які зовсім уникають алкогольних напоїв, потураватимуть собі чаєм і кавою, і навіть тютюном, та їжею, і кількістю, і якістю порушуючи кожен закон здоров’я. Вони, здається, не мають іншого закону, крім закону апетиту, і так зіпсували його зловживанням, що потурати йому означає губити разом і тіло, і душу. Покажіть мені визнавця віри, що є ненажерою, і я покажу вам відступника.
28. Спалене сумління — теж доказ відступницького серця. Поки душа пильна й любляча, сумління ніжне, як зіниця ока. Але коли серце відступило, сумління мовчить і спалене щодо багатьох речей. Така людина скаже вам, що не порушує свого сумління, їдячи чи п’ючи або потураючи собі в будь-чому. Ви побачите, що у відступника сумління зовсім мало. Те саме стосується, дуже загально, і гріхів недбання. Безліч обов’язків можна занедбати, а спалене сумління мовчатиме. Де сумління не прокинулося, там серце, безперечно, відступило.
29. Розхлябані моральні засади — певна ознака відступницького серця, Відступник серцем писатиме листи в неділю, читатиме світські книжки і багато вестиме світських розмов. У справах така людина користатиме з дрібних вигод і вдаватиметься до ділових хитрощів, пристосовуватиметься до звичаїв світських ділових людей у веденні справ, буде винна в обмані й перекрученні правди при укладанні угод, вимагатиме лихварських відсотків і користатиме зі скрутного становища своїх ближніх.
30. Переважання страху перед людьми — доказ відступницького серця. Поки серце сповнене любові до Бога, бояться Бога, а не людини. Бажання людської похвали притлумлюється, і такій людині досить догодити Богові, чи будуть люди задоволені, чи невдоволені. Але коли любов до Бога слабне, «страх перед людьми, що ставить пастку», заволодіває людиною. Догоджати людям, а не Богові, — тоді її мета. У такому стані вона радше образить Бога, ніж людину.
31. Прискіпливість щодо форм, обрядів і неістотних речей — доказ відступницького серця. Люблюче серце вимогливе лише щодо суті й сили віри і не сперечатиметься про її форми.
32. Причепливість до методів сприяння релігійним пробудженням — певний доказ відступницького серця. Де серце цілком спрямоване на навернення грішників і освячення віруючих, воно природно підходитиме до справи найпрямішим шляхом і засобами, які найбільшою мірою придатні для досягнення мети. Воно не заперечуватиме проти методів, явно благословенних Богом, і не спотикатиметься об них, а докладатиме всієї своєї кмітливості, щоб винайти найвідповідніші засоби для досягнення великої мети, на якій зосереджене серце.
IV. Покажу, які наслідки відступництва серця. Текст каже, що відступник серцем насититься своїми дорогами.
1. Він буде сповнений своїх власних діл. Але це мертві діла; це не діла віри й любові, приємні Богові, а брудне лахміття його власної праведності. Якщо їх виконують як релігійне служіння, вони лише огидне лицемірство й мерзота для Бога, у них немає серця, і такій людині Бог каже: «Хто вимагав цього з наших рук?» «Ви оправдуєте себе перед людьми, Бог же знає серця ваші, бо що в людей високе, те огида перед Богом». «Та я спізнав вас, що любови Божої не маєте в собі».
2. Він буде сповнений своїх власних почуттів. Замість того солодкого миру й спокою і радості у Святому Дусі, які він колись знав, він опиниться в стані неспокою, невдоволений собою і всіма іншими; його почуття часто болісні, принизливі і такі неприємні й непривабливі, що важко й уявити. Часто дуже важко жити з відступником. Вони часто дратівливі, осудливі й дошкульні в усіх своїх шляхах. Вони покинули Бога, і в їхніх почуттях більше пекла, ніж неба.
3. Вони будуть сповнені своїх власних упереджень. Їхня готовність знати й чинити істину зникла. Вони цілком природно ставатимуть проти будь-якої істини, що тисне на їхній дух потурання собі. Вони намагатимуться виправдати себе, не читатимуть і не слухатимуть того, що докоряє їхньому відступницькому станові, і глибоко упереджено ставитимуться до кожного, хто стане їм на шляху. Якщо хтось їм дорікає, вони вважають його ворогом. Вони огороджують себе, заплющують очі на світло, стоять в обороні й критикують усе, що могло б їх викрити.
4. Відступник серцем буде сповнений своєї власної ворожнечі. Така людина майже напевно таїтиме образу на тих, із ким має справи чи інші стосунки. Вона дратуватиметься майже в кожних життєвих стосунках, дозволятиме собі сердитися й гніватися і дійде до таких стосунків із деякими, а може, й з багатьма людьми, що не зможе чесно молитися за них і ледве зможе ставитися до них із звичайною ввічливістю. Це майже неминучий наслідок відступницького серця.
5. Відступник серцем буде сповнений своїх власних помилок. Він не ходить із Богом. Він випав із Божественного порядку. Його не веде Дух, він ходить у духовній темряві. У цьому стані він неодмінно впаде в багато тяжких помилок і може заплутатися так, що зіпсує своє щастя і, можливо, знищить свою корисність на все життя. Помилки в справах, помилки у творенні нових життєвих стосунків, помилки у використанні свого часу, свого язика, своїх грошей, свого впливу — усе в нього йтиме не так, доки він залишається у відступницькому стані.
6. Відступник серцем буде сповнений своїх власних пожадливостей. Його апетити й пристрасті, які він тримав у покорі, тепер знову взяли владу, і, так довго бувши придушеними, вони ніби мстяться, стаючи галасливішими й деспотичнішими, ніж будь-коли. Тваринні апетити й пристрасті вирвуться назовні, на подив відступника, і десять до одного, що він опиниться ще більше під їхнім впливом і ще більше в рабстві в них, ніж будь-коли раніше.
7. Відступник серцем буде сповнений своїх власних слів. У цьому стані він не хоче і не може стримувати свого язика. Язик виявиться неприборканим членом, повним смертоносної отрути, запалить круг природи і сам запалений від пекла. Своїми словами він заплутає себе в багатьох труднощах і скрутах, з яких ніколи не зможе вибратися, доки не повернеться до Бога.
8. Він буде сповнений своїх власних випробувань. Замість того щоб берегтися спокуси, він кидатиметься просто в спокусу. Він накличе на себе безліч випробувань, яких ніколи не мав би, якби не відійшов від Бога. Він скаржитиметься на свої випробування і водночас постійно їх примножуватиме. Відступник гостро відчуває свої випробування, і, скаржачись, що все довкола його так випробовує, він постійно їх загострює і, будучи їхнім автором, ніби старанно навалює їх на себе, мов лавину.
9. Відступник серцем буде сповнений своїх власних безумств. Відкинувши Божественний провід, він явно впаде в глибини власної нерозумності. Він неминуче казатиме й робитиме безліч дурних і смішних речей. Оскільки він визнавець віри, ці речі помічатимуть тим більше, і, звісно, вони тим більше виставлятимуть його на посміх і зневагу. Відступник — справді найбільший дурень у світі. Маючи досвідне знання справжнього шляху життя, він має безмежну дурість покинути його. Знаючи джерело живої води, він покинув його і викопав собі колодязі — діряві колодязі, що не тримають води. Бувши винним у цьому безмежному безумстві, він мусить провести весь шлях свого відступницького життя як безумець, у біблійному значенні цього слова.
10. Відступник серцем буде сповнений своїх власних бід. Бог проти нього, і він сам проти себе. Він не має миру ні з Богом, ні з собою, ні з церквою, ні зі світом. Він не має внутрішнього спокою. Сумління осуджує його. Бог осуджує його. Усі, хто знає його стан, осуджують його. «Нема миру безбожним — говорить Бог мій». Немає такого місця в часі чи просторі, де він міг би знайти спокій.
11. Відступник серцем буде сповнений своїх власних турбот. Він повернувся до егоїзму. Він вважає себе і своє майно своїми власними. Йому треба про все дбати. Він не хоче вважати себе і своє майно належними Богові і скласти з себе відповідальність дбати про себе і про все, що має. Він не покладає, не хоче покладати своєї журби на Господа, а береться сам усім розпоряджатися, і власною мудрістю, і для власних цілей. Тому його турботи примножаться і нахлинуть на нього, мов потоп.
12. Відступник серцем буде сповнений своїх власних збентежень. Покинувши Бога, випавши з Його порядку і в темряву власного безумства, він буде сповнений збентеження й сумнівів щодо того, яким шляхом іти, щоб досягти своїх егоїстичних цілей. Він ходить не з Богом, а всупереч Богові. Тому Боже провидіння постійно стоятиме на його шляху і зводитиме нанівець усі його задуми. Бог похмуро затьмарить його шлях, подбає, щоб розладнати його плани, і розвіє його задуми за вітром.
13. Відступник серцем буде сповнений своїх власних тривог. Він тривожитиметься за себе, за свої справи, за свою репутацію, за все. Він забрав усе це з Божих рук, вимагає його собі і поводиться з ним як зі своїм, і, не маючи більше віри в Бога і не маючи змоги керувати подіями, він неминуче буде сповнений тривоги щодо майбутнього. Ці тривоги — неминучий наслідок його безумства й нерозумності, коли він покинув Бога.
14. Відступник серцем буде сповнений своїх власних розчарувань. Оскільки він покинув Бога і став перед Ним у позицію свавілля, Бог неминуче розчаровуватиме його в гонитві за егоїстичними цілями. Він укладатиме свої шляхи так, щоб догоджати собі, не радячись із Богом. Звісно, Бог укладатиме його шляхи так, щоб розчарувати його. Вирішивши діяти по-своєму, він дуже розчаровуватиметься, якщо його плани зазнаватимуть невдачі, і певний хід подій під Божим правлінням неминуче наведе низку розчарувань на підданих, які збунтувалися проти Нього.
15. Відступник серцем неминуче буде сповнений своїх власних утрат. Він вважає своє майно своїм, свій час своїм, свій вплив своїм, свою репутацію своєю. Утрату будь-чого з цього він вважає власною втратою. Покинувши Бога і не маючи змоги керувати подіями, від яких залежить збереження цих речей, він бачитиме, як зазнає втрат з усіх боків. Він утрачає свій мир. Він утрачає своє майно. Він утрачає багато свого часу. Він утрачає свою християнську репутацію. Він утрачає свій християнський вплив, а якщо вперто триває в цьому, утрачає свою душу.
16. Відступник серцем буде сповнений своїх власних хрестів. Кожен релігійний обов’язок буде йому обтяжливим, а отже, хрестом. Його стан розуму зробить хрестами безліч речей, які в християнському стані розуму були б надзвичайно приємними. Утративши всяке серце до віри, він відчуває виконання всіх релігійних обов’язків як щось, що йде проти його почуттів. Немає йому допомоги, доки він не повернеться до Бога. Увесь хід Божественного провидіння йтиме навперейми його шляху, і все його життя буде низкою хрестів і випробувань. Він не може мати свого. Він не може догодити собі, здійснюючи власні бажання й прагнення. Він може битися і розбиватися об вічні скелі Божої волі та Божого шляху, але прорватися й змести все на своєму шляху він не може. Йому мусять ставати навперейми знову, і знову, і ще раз, доки він не ввійде в Божественний порядок і не зануриться у волю Божу.
17. Відступник серцем буде сповнений своєї власної дратівливості. Покинувши Бога, він неодмінно матиме багато такого, що його дратує. У відступницькому стані він не може в терпінні володіти своєю душею. Прикрощі його відступницького життя зроблять його нервовим і дратівливим; його вдача стане вибуховою і некерованою.
18. Відступник серцем буде сповнений своєї власної ганьби. Він визнавець віри. Очі світу звернені на нього, і всі його непослідовності, світськість, безумства, поганий характер, ненависні слова і вчинки ганьблять його в очах усіх людей, які його знають.
19. Відступник серцем буде сповнений своїх власних оман. Маючи лихе око, усе його тіло буде сповнене темряви. Він майже напевно впаде в омани щодо вчень і щодо практики. Блукаючи в темряві, як він і блукає, він, дуже ймовірно, проковтне найгрубіші омани. Спіритизм, мормонство, універсалізм і всякий інший «ізм», далекий від істини, дуже ймовірно заволодіють ним. Хто ж не помічав цього у відступників серцем.
20. Відступник серцем буде сповнений свого власного рабства. Його визнання віри приводить його в рабство церкві. Він не має серця дбати про інтереси церкви чи трудитися для її розбудови, і все ж він зобов’язаний до цього завітом, і на кону його репутація. Він мусить щось робити, щоб підтримувати релігійні установи, але робити це для нього — рабство. Якщо він це робить, то тому, що мусить, а не тому, що може. Знову ж таки, він у рабстві в Бога. Якщо він виконує щось, що називає релігійним обов’язком, то радше як раб, ніж як вільна людина. Він служить зі страху чи з надії, точнісінько як раб, а не з любові. І ще, він у рабстві у власного сумління. Щоб уникнути усвідомлення гріха й докорів сумління, він зробить чи залишить незробленим багато чого, але все це неохоче, а зовсім не з власної щирої доброї волі.
21. Відступник серцем сповнений свого власного самоосуду. Зазнавши любові Божої і покинувши Його, він почувається осудженим за все. Якщо він береться за релігійний обов’язок, то знає, що серця в цьому немає, і тому осуджує себе. Якщо нехтує релігійним обов’язком, то, звісно, осуджує себе. Якщо читає Біблію, вона осуджує його. Якщо не читає її, почувається осудженим. Якщо йде на зібрання, богослужіння осуджує його, а якщо залишається вдома, він осуджений. Якщо він молиться на самоті, в родині чи прилюдно, він знає, що нещирий, і почувається осудженим. Якщо нехтує молитвою чи відмовляється молитися, почувається осудженим. Усе осуджує його. Його сумління повстало проти нього, і громи та блискавки осуду переслідують його, куди б він не пішов.
V. Як вийти зі стану відступництва.
1. Згадайте, звідки ви впали. Негайно візьміться за це питання і свідомо порівняйте свій теперішній стан із тим, у якому ви ходили з Богом.
2. Прийміть до серця усвідомлення свого справжнього становища. Більше не відкладайте з’ясування того, яке точно становище між Богом і вашою душею.
3. Покайтеся негайно і знову робіть свої перші діла.
4. Не намагайтеся повернутися, виправляючи лише свою зовнішню поведінку. Почніть зі свого серця і негайно владнайте свої стосунки з Богом.
5. Не поводьтеся як звичайний грішник, охоплений усвідомленням гріха, і не намагайтеся припасти Богові до вподоби якимись нерозкаяними ділами чи молитвами. Не думайте, що ви мусите виправитися і стати кращими, перш ніж зможете прийти до Христа, але ясно зрозумійте, що тільки прихід до Христа може зробити вас кращими. Хоч яким пригніченим ви можете почуватися, знайте напевно, що доки ви не покаєтеся й не приймете Його волю беззастережно, ви не кращі, а постійно стаєте гіршими. Доки ви не кинетеся на Його суверенну милість і так не повернетеся до Бога, Він нічого не прийме з ваших рук.
6. Не уявляйте себе в стані виправдання, бо ви знаєте, що це не так. Ваше сумління осуджує вас, і ви знаєте, що Бог мусить осудити вас, і якби Він виправдав вас у вашому теперішньому стані, ваше сумління не могло б виправдати Його. Тож прийдіть до Христа негайно, як винний, осуджений грішник, яким ви і є, визнайте все, візьміть увесь сором і всю провину на себе і повірте, що, попри всі ваші блукання далеко від Бога, Він і досі любить вас, — що Він полюбив вас вічною любов’ю і тому з любов’ю і милосердям притягує вас до Себе.