Лекції про релігійні пробудження
Лекція XI. Мудрий служитель матиме успіх

Розділ 13 · 34 хв читання · 44 хв слухання

Лекція XI. Мудрий служитель матиме успіх

ЛЕКЦІЯ XI.

МУДРИЙ СЛУЖИТЕЛЬ МАТИМЕ УСПІХ.

Текст.— «Доробок праведного — дерево жизнї, й мудрий пригортає серця».— Приповісток 11:30.

МИНУЛОЇ п’ятниці ввечері я проповідував на цей самий текст про те, як окремі християни мають поводитися з грішниками. Тепер моя мета — розглянути публічніші засоби благодаті, з особливою увагою до

ОБОВ’ЯЗКІВ СЛУЖИТЕЛІВ.

Як я зауважив у попередній лекції, мудрість — це вибір найкращої мети і прагнення до неї найвідповіднішими засобами. Велика мета, заради якої встановлено християнське служіння, — прославляти Бога спасінням душ. Говорячи на цю тему, я маю намір показати,

I. Що належне виконання обов’язків служителя вимагає великої мудрості.

II. Що міра успіху у виконанні цих обов’язків (за інших рівних умов) визначає міру мудрості, яку служитель виявляє у своєму служінні.

I. Я маю показати, що належне виконання обов’язків служителя вимагає великої мудрості.

1. Через опір, на який воно натрапляє. Проти самої мети, заради якої встановлено служіння, стоїть найпотужніший опір — опір самих грішників. Якби люди охоче приймали Євангелію і треба було б тільки розповісти історію викуплення, цю звістку могла б передати й дитина. Але люди противляться Євангелії. Отак вони противляться власному спасінню. Їхній опір часто буває запеклим і рішучим. Я колись бачив божевільного, який задумав накласти на себе руки, і він виявляв надзвичайну кмітливість і хитрість, щоб досягти свого. Він хитрував і запевняв доглядачів, що не має такого наміру, що цілком від нього відмовився, здавався лагідним і тверезим, — а щойно доглядач утрачав пильність, він піднімав на себе руку. Так само й грішники часто виявляють велику хитрість, ухиляючись від усіх зусиль, які докладають, щоб їх спасти. І щоб протистояти цій страшній хитрості й перемогти її так, щоб спасти людей, служителям потрібно дуже багато мудрості.

2. Самі засоби, призначені для цієї праці, показують, що служителям потрібна велика мудрість. Якби люди наверталися завдяки акту фізичного всемогутства, яке творить у них якийсь новий смак чи щось подібне, і якби освячення було лише тим самим фізичним всемогутством, що викорчовує з душі решту коренів гріха, то для здобування душ не потрібно було б стільки проникливості й уміння. Тоді й наш текст не мав би жодного сенсу. Але правда в тому, що відродження й освячення мають здійснюватися моральними засобами — переконанням, а не силою. Ніхто ніколи не був і не буде спасенний інакше, як засобом істини. Істина — це зовнішній засіб, зовнішній мотив, який подає спершу людина, а потім Святий Дух. Зважте на опір самого грішника — і побачите, що зрештою ніщо, крім Божої мудрості та моральної сили Святого Духа, не може зламати цього опору й привести його до покори Богові. І все ж засоби мають застосовувати люди — засоби, пристосовані до мети, і застосовувати вміло. Бог постановив, щоб справа навернення й освячення завжди здійснювалася тією істиною, поданою в тому зв’язку й співвідношенні, яка здатна дати такий результат.

3. Служителеві треба перемогти сили землі й пекла, а це вимагає мудрості. Диявол невпинно діє, намагаючись не допустити успіху служителів, силкуючись відвернути увагу від релігії, відвести грішника від Бога й повести його до пекла. Майже весь устрій суспільства ворожий релігії. Майже всі впливи, що оточують людину від колиски до могили, за теперішнього стану суспільства, спрямовані на те, щоб зруйнувати задум служіння. Хіба ж служителеві не потрібна велика мудрість, щоб боротися з силами темряви і з усім впливом світу, на додачу до опору самого грішника?

4. Те саме видно з безмежної важливості самої мети. Мета служіння — спасіння душі. Коли ми зважимо на важливість мети й на труднощі праці, то хто не скаже разом з апостолом: «…кого на се вистачить?»

5. Служитель мусить уміти пробудити церкву й прибрати її з дороги навернення грішників. Часто це найважча частина праці служителя, і вона вимагає більше мудрості й терпіння, ніж будь-що інше. Насправді вміти робити це успішно — надзвичайно рідкісний дар у християнському служінні. Саме тут зазнають невдачі майже всі служителі. Вони не знають, як пробудити церкву, піднести рівень побожності на висоту і так розчистити шлях для справи навернення. Багато служителів дуже добре проповідують грішникам, але мають мало успіху, бо протидійний вплив церкви все це гальмує, а їм бракує вміння усунути цю перешкоду. Лише де-не-де в країні знайдеш служителя, який уміє так дослідити церкву, коли вона перебуває в холодному, відступницькому стані, щоб справді її пробудити і втримати її пильною. Члени церкви грішать проти такого світла, що коли вони охолонуть, їх дуже важко розбудити. Вони мають форму побожності, яка відбиває істину, і водночас це саме та побожність, у якій немає ні сили, ні дієвості. Таких визнавців віри найважче збудити від сну. Я не кажу, що вони завжди нечестивіші за нерозкаяних. Часто вони зайняті механізмом релігійного життя і вважаються дуже добрими християнами, але в пробудженні від них немає жодної користі.

Я знаю, що служителі іноді дивуються, коли чують, що церкви не пробуджені. Не дивно, що такі служителі не знають, як пробудити сонну церкву. Днями в цьому місті один молодий ліцензіат слухав брата Фута, який щедро звіщав істину, намагаючись пробудити церкви, — і він так мало в цьому тямив, що подумав, ніби той ображає церкви. Він був настільки сліпий, що справді вважав, ніби всі церкви Нью-Йорка пробуджені щодо релігії. Так само кілька років тому здійнялася велика суперечка й опір через те, що так багато говорили про сонний стан церков. Усе це була правда, проте багато служителів нічого про це не знали і дивувалися, чуючи таке про церкви. Коли вже дійшло до того, що служителі не знають, коли церква спить, то не дивно, що в нас немає пробуджень. Якось мене запросили проповідувати в одному місці. Я спитав тамтешнього служителя, у якому стані церква. «О, — каже він, — усі до одного пробуджені». Я зрадів думці, що працюватиму в такій церкві, бо ще ніколи не бачив, щоб під час пробудження кожен член був пробуджений. Але коли я туди приїхав, то побачив, що церква сонна й холодна, і сумніваюся, чи хоч один із них був пробуджений.

Ось у чому велика трудність підтримання пробуджень — утримувати церкву цілком пробудженою й залученою до праці. Одна річ, коли церква підводиться крізь сон, метушиться й наштовхується одне на одного, і зовсім інша річ, коли люди мають розплющені очі, ясну тяму й цілковиту пильність, щоб знати, як знайти Бога і як працювати для Христа.

5. Служитель мусить знати, як залучити пробуджену церкву до праці. Якщо служитель береться до праці сам, розраховуючи все зробити самотужки, це все одно що самому котити великий камінь угору. Церква може дуже багато зробити, щоб сприяти пробудженню. Буває, що церкви мали потужні пробудження без жодного служителя. Але коли служитель має пробуджену церкву, уміє залучити її до праці, стати біля керма й керувати нею, він може почуватися сильним і часто побачить, що в наверненні грішників вони роблять більше, ніж він сам.

6. Щоб мати успіх, служителеві потрібна велика мудрість, аби знати, як утримати церкву при праці. Часто церква буває зовсім як діти. Ви даєте дітям роботу, і здається, що вони всі зайняті, але щойно ви відвернетеся, вони кинуть роботу й підуть гратися. Саме тут велика трудність у тому, щоб продовжити пробудження. І щоб упоратися з нею, потрібна велика мудрість. Знати, як знову їх упокорити, коли їхнє серце запишається через те, що в них було таке велике пробудження; як заново їх розбудити, коли їхня ревність почне слабнути; як тримати їхні серця сповненими ревності до праці, — це одні з найважчих речей на світі. Проте якщо служитель хоче мати успіх у здобуванні душ, він мусить помічати, коли вони тільки починають пишатися чи втрачати дух молитви, і знати, коли й як їх дослідити й перевірити знову, як утримати церкву в полі, щоб вона збирала Господнє жниво.

7. Він мусить розуміти Євангелію. Але ви спитаєте: хіба не всі служителі розуміють Євангелію? Відповідаю: напевно, не всі розуміють її однаково, бо не всі однаково проповідують.

8. Він мусить уміти розподіляти її, щоб висувати певні істини в певному порядку і спрямовувати їх на ті пункти й у той час, коли вони здатні дати бажаний результат. Служитель повинен розуміти закони людського розуму, щоб уміти мудро планувати й упорядковувати свою працю. Істина, звернена до розуму, сама по собі здатна викликати відповідні почуття. Служитель мусить знати, які почуття він хоче викликати і як застосувати таку істину, що здатна їх викликати. Він мусить уміти подавати істину так, щоб упокорити християн, або щоб вони перейнялися турботою про грішників, або щоб пробудити грішників, або щоб їх навернути.

Часто, коли грішники пробуджені, здобуте втрачається через брак мудрості в тому, щоб розвинути удар. Можливо, виголошено зворушливу проповідь, християни зворушені, грішники починають відчувати, — а наступної неділі висувають щось таке, що не має жодного зв’язку зі станом почуттів у громаді і не здатне вести розум до покаяння, віри чи любові. Це показує, як важливо, щоб служитель розумів, як справити певне враження, коли це можна й треба зробити, якою істиною і як розвивати його далі, доки грішник не буде зламаний і приведений.

Дуже багато добрих проповідей пропадає марно через брак невеликої мудрості в цьому. Це добрі проповіді, і, якби їх вчасно виголосили, вони могли б принести велике добро; але вони так мало пов’язані зі справжнім станом почуттів у громаді, що було б більше ніж чудом, якби вони спричинили пробудження. Служитель може проповідувати так навмання, доки не запроповідується до смерті, і ніколи не досягти великих наслідків. Він може навернути де-не-де якусь поодиноку душу, але не зрушить загалу громади, якщо не вміє розвивати справлені враження, виробити план дій і виконати його, щоб продовжувати працю, коли вона вже почалася. Він повинен не тільки вміти сурмити так голосно, щоб вирвати грішника з летаргії, але, коли той прокинеться, вести його найкоротшим шляхом до Ісуса Христа. А не так, щоб, ледве грішники збурені проповіддю, одразу ж почати проповідувати про якусь далеку тему, яка ніяк не сприяє продовженню праці.

10. Щоб успішно досягати різних груп грішників, служителеві потрібна велика мудрість. Наприклад, проповідь на певну тему може сколихнути певну групу людей серед слухачів. Можливо, вони стануть серйознішими, або почнуть про це говорити, або почнуть прискіпуватися. Якщо служитель мудрий, він уміє помітити ці ознаки й одразу продовжити проповідями, пристосованими до цієї групи, доки не введе їх у Царство Боже. Тоді нехай повертається й береться за іншу групу, з’ясовує, де вони ховаються, руйнує їхні сховища й не відступає від них, доки не введе їх у Царство Боже. Так він повинен обшукати кожен кущ, де ховаються грішники, як Божий голос шукав Адама в саду: «АДАМЕ, ДЕ ЄСИ?» — доки одна група слухачів за другою не буде приведена і так не навернеться вся громада. Щоб це зробити, служитель мусить бути дуже мудрим. Цього ніколи не буде зроблено, доки служитель не візьметься вишукувати й приводити кожну групу грішників у своїй громаді — старих і молодих, чоловіків і жінок, багатих і бідних.

11. Служителеві потрібна велика мудрість, щоб вивести грішників із їхніх теперішніх сховищ неправди, не створивши для них нових схованок. Колись я сидів під служінням чоловіка, якого охопила велика тривога через єресі, і він постійно займався їх спростуванням. Він часто згадував чимало таких єресей, про які його люди ніколи й не чули. Свої думки він брав переважно з книжок і дуже мало спілкувався з людьми, щоб знати, що вони думають. І наслідком його праці часто було те, що людей більше захоплювала єресь, ніж аргумент проти неї. Новизна помилки так привертала їхню увагу, що вони забували відповідь. Так він дав багатьом своїм людям нові заперечення проти релігії, про які вони раніше й не думали. Якщо людина недостатньо спілкується з людьми, щоб знати, як вони думають у наші дні, вона не може сподіватися мудро відповісти на їхні заперечення й труднощі.

Я чув чимало проповідей проти універсалістів, які завдали більше шкоди, ніж користі, бо проповідники не розуміли, як міркують сучасні універсалісти. Вони ніколи не спілкувалися з універсалістами і не знають, у що ті вірять і як аргументують тепер, а все, що знають про універсалізм, узяли з книжок, написаних давно, які вже застаріли навіть серед самих універсалістів. І наслідок такий, що коли вони беруться проповідувати проти універсалізму, то воюють із солом’яним опудалом, а не з поглядами універсалістів, які нині трапляються в суспільстві. І люди або сміються з них, або кажуть, що все це неправда, бо знають, що універсалісти не дотримуються таких поглядів, які їм приписує проповідник.

Коли служителі беруться протистояти теперішній єресі, вони повинні знати, якою вона є тепер. Наприклад, майже всі, хто пише й проповідує проти універсалізму, вважають, що покликані протистояти думці, ніби Бог — це суцільне милосердя. Вони гадають, що універсалісти навчають, ніби Бог — суцільне милосердя, і що, спростувавши це вчення, вони перемогли універсалістів. Але це не так. Вони не дотримуються такого вчення. Вони цілком його заперечують. Вони відкидають думку про милосердя у спасінні людей, бо вважають, що кожна людина зазнає повної кари відповідно до того, на що справедливо заслуговує. Яка ж тоді користь доводити універсалістам, що Бог — Бог справедливості, а не суцільного милосердя, коли вони вважають підставою спасіння саму лише Божу справедливість і взагалі не визнають думки про милосердя? Так само я чув, як люди проповідували проти думки, ніби люди спасаються у своїх гріхах, і вважали, що розбивають універсалістське вчення. Універсалісти нічого такого не вірять. Вони вірять, що всі люди стануть святими й так будуть спасенні. Це показує, як важливо знати, чого люди насправді дотримуються, перш ніж намагатися вивести їх із помилок переконанням. Немає жодної користі перекручувати чиєсь вчення йому в очі, а потім намагатися його переконати. Ви мусите викласти його вчення точно так, як він його розуміє, і чесно викласти його аргументи. Інакше, якщо ви викладете їх неправильно, то або розгніваєте його, або він нишком сміятиметься з переваги, яку ви йому даєте. Він скаже: цей чоловік не може сперечатися зі мною чесно; йому доводиться перекручувати наше вчення, щоб мене спростувати. Так завдається велика шкода. Служителі не мають наміру перекручувати погляди своїх опонентів, але наслідок такий, що бідні, нещасні створіння, які тримаються цих помилок, ідуть до пекла, бо служителі не дбають про те, щоб дізнатися, у чому їхні справжні помилки. Таким способом помилок ніколи не викоренити. Я згадую ці випадки, щоб показати, скільки мудрості потрібно служителеві, щоб давати раду випадкам, які трапляються. Він мусить знати справжні погляди людей, щоб відповісти на них і розвіяти їхні помилки й хибні уявлення.

12. Служителі повинні знати, які методи найкраще допомагають досягти великої мети їхнього служіння — спасіння душ. Деякі методи явно необхідні. Під методами я маю на увазі те, що треба робити, щоб привернути увагу людей і спонукати їх слухати істину. Будівництво молитовних домів, відвідування з дому до дому тощо — усе це «методи», мета яких — привернути увагу людей до Євангелії. Потрібно багато мудрості, щоб вигадувати й упроваджувати всі різноманітні методи, які сприяють успіхові Євангелії.

Що роблять політики? Вони скликають збори; поширюють листівки й брошури; гримлять у газетах; возять вулицями кораблі на колесах із прапорами й матросами; розсилають по всьому місту карети з листівками, щоб звозити людей на виборчі дільниці, — і все це для того, щоб привернути увагу до своєї справи й обрати свого кандидата. Усе це їхні «методи», і для їхньої мети вони мудро розраховані. Мета — викликати збудження і вивести людей. Вони знають, що без збудження марно домагатися своєї мети. Я не кажу, що їхні методи побожні чи правильні, а лише що вони мудрі в тому сенсі, що це доречне застосування засобів до мети.

Мета служіння — домогтися, щоб усі люди відчули, що диявол не має права панувати над цим світом, а що всі вони повинні віддати себе Богові й обрати Господа Ісуса Христа правителем всесвіту. Що ж тепер робити? Яких методів ужити? Хтось каже: «Тільки нічого нового». Дивно! Мета наших методів — привернути увагу, а для цього потрібне щось нове. Щойно дія якогось методу стає шаблонною, він перестає привертати увагу, і тоді треба випробувати щось нове. Не обов’язково запроваджувати новизну в усьому. Але щоразу, коли стан речей такий, що потрібно щось більше, це має бути щось нове, інакше воно не спрацює. Служитель ніколи не повинен запроваджувати нововведень, яких не вимагають обставини. Якщо він так робить, вони ставитимуть його в скрутне становище. Він не може змінити Євангелію; вона залишається тією самою. Але нові методи час від часу потрібні, щоб пробуджувати увагу й наближати Євангелію до свідомості загалу. І тоді служитель повинен уміти запроваджувати нове так, щоб викликати якнайменше опору чи протидії. Люди люблять форму в релігії. Вони люблять, щоб їхні релігійні обов’язки були усталені за шаблоном і дозволяли їм бути спокійними; тому вони схильні опиратися будь-якому новому рухові, покликаному збудити їх до дії та почуття. Отже, надзвичайно важливо запроваджувати нове мудро, щоб не давати зайвого приводу чи виправдання для опору.

13. Іноді служителеві потрібно чимало мудрості, щоб знати, коли припинити нові методи. Коли якийсь метод досить новий, щоб забезпечити увагу до істини, зазвичай не слід запроваджувати жодного іншого нового методу. Ви досягли великої мети новизни. Усе понад це загрожує тим, що відверне увагу загалу від великої мети й зосередить її на самих методах. А крім того, якщо ви запроваджуєте новизну, коли вона не потрібна, ви пройдете таке велике поле, що згодом, коли вам справді знадобиться щось нове, вам нічого буде запровадити, не завдавши надто сильного потрясіння свідомості загалу. Біблія не встановила жодного певного порядку методів для сприяння релігійним пробудженням, а залишила служителям приймати такі, що мудро розраховані на досягнення мети. І що ощадніше ми витрачаємо свої нововведення, то довше можемо ними користуватися, щоб утримувати увагу загалу пильною до великої справи релігії. Мудрим поступом це, безперечно, можна робити протягом довгого ряду років, аж доки наші теперішні методи згодом знову не матимуть досить новизни, щоб привертати й утримувати увагу загалу. І так нам ніколи не бракуватиме чогось нового.

14. Щоб здобувати душі, служитель мусить уміти поводитися з безтурботними, з пробудженими і зі стривоженими грішниками, щоб вести їх просто до Христа найкоротшим і найпрямішим шляхом. Дивовижно бачити, скільки є служителів, які не знають, як поводитися з грішниками і що їм казати в різних станах душі. Одна добра жінка в Олбані розповіла мені, що, коли її охопила тривога за душу, вона пішла до свого служителя й попросила сказати, що їй робити, щоб знайти полегшення. А він сказав, що Бог не дав йому великого досвіду в цьому питанні, і порадив піти до такого-то диякона, який, мабуть, зможе підказати їй, що робити. Правда в тому, що він не знав, що сказати грішникові, охопленому усвідомленням гріха, хоча в її випадку не було нічого особливого. Якщо ви думаєте, що цей служитель — рідкісний випадок, ви дуже помиляєтеся. Є багато служителів, які не знають, що казати грішникам.

Один служитель якось призначив зібрання для стривожених, прийшов на нього і, замість того щоб обійти кожного окремо, почав питати їх із катехизису: «У чому Христос виконує служіння священика?» Для багатьох із них це було приблизно так само доречно, як і будь-що інше.

Я знаю служителя, який провів зібрання для стривожених і прийшов на нього з написаною промовою, яку підготував для цієї нагоди. Це так само мудро, як якби лікар, вирушаючи до своїх пацієнтів, спокійно сів і виписав усі рецепти ще до того, як їх побачив. Служитель повинен знати стан душі кожної людини, перш ніж зможе знати, яка істина буде доречна й корисна. Я кажу це не тому, що мені подобається це казати, а тому, що істина й мета, яка стоїть переді мною, вимагають, щоб це було сказано. І такі випадки, як ті, що я згадав, аж ніяк не рідкісні.

Служитель повинен уміти застосувати істину до будь-якого становища, у якому він може застати грішників, що гинуть і йдуть до пекла. Він повинен знати, як проповідувати, як молитися, як провадити молитовні зібрання і як використовувати всі засоби, щоб спрямувати Божу істину проти царства темряви. Хіба це не вимагає мудрості? І кого ж на це вистачить?

II. Міра успіху служителя у здобуванні душ (за інших рівних умов) незмінно визначає міру мудрості, яку він виявив у своєму служінні.

1. Це ясно стверджено в тексті: «мудрий пригортає серця». Тобто якщо людина здобуває душі, вона справді вміло пристосовує засоби до мети, а це й означає виявляти мудрість. Вона тим мудріша, чим більше грішників спасає. Якийсь тупак, звісно, може часом випадково натрапити на таку істину чи такий спосіб її подання, що спасе душу. Було б справді дивно, якби в проповідях якогось служителя ніколи не трапилося нічого, що підійшло б до стану якоїсь людини. Але міру мудрості слід визначати, «за інших рівних умов», кількістю випадків, у яких він успішно навертає грішників.

Візьміть лікаря. Найбільший шарлатан у Нью-Йорку може часом випадково досягти дивовижного зцілення і так здобути собі ім’я серед неосвічених. Але тверезі й розважливі люди судять про вміння лікаря за сталістю його успіху в подоланні хвороб, за різноманітністю хвороб, з якими він може впоратися, і за кількістю випадків, у яких йому вдається врятувати пацієнтів. Найвправніший рятує найбільше. Це здоровий глузд. Це правда. І це так само правдиво щодо успіху в спасінні душ, і правдиво в тому самому сенсі.

2. Цей принцип не тільки стверджено в тексті, а й це факт, історична правда, що «мудрий пригортає серця». Така людина насправді застосувала засоби, пристосовані до мети, так, щоб цієї мети досягти.

3. Успіх у спасінні душ свідчить, що людина розуміє Євангелію і розуміє людську природу, що вона вміє пристосовувати засоби до мети, що має здоровий глузд і має той такт, ту практичну проникливість, щоб знати, як дійти до людей. А якщо її успіх широкий, це показує, що вона вміє поводитися з великою різноманітністю характерів у найрізноманітніших обставинах — з людьми, які всі є ворогами Бога, — і приводити їх до Христа. Це вимагає великої мудрості. І служитель, який це робить, показує, що він мудрий.

4. Успіх у здобуванні душ показує, що служитель не тільки вміє мудро працювати для цієї мети, а й знає, на кого покладатися. Ви знаєте, що часто висловлюють побоювання щодо тих служителів, які найпряміше й найревніше прагнуть навернення грішників. Люди кажуть: «Та цей чоловік береться до праці власною силою; можна подумати, ніби він вважає, що може навернути сам себе». Як часто подія показувала, що ця людина добре знає, що робить, і знає також, де її сила. Він узявся навертати грішників так ревно, ніби міг усе зробити сам; але саме так і треба було робити. Він повинен переконувати грішників і благати їх так вірно й повно, ніби не чекав жодного втручання Божого Духа або ніби знав, що Святого Духа немає. Але щоразу, коли людина робить це успішно, це показує, що зрештою вона знає: на успіх треба покладатися тільки на Божого Духа.

Заперечення.— Багато хто має заперечення проти цієї теми, яке випливає з їхнього погляду на служіння Ісуса Христа. Вони питають нас: «Що ви скажете про служіння Ісуса Христа — хіба Він не був мудрим?» Відповідаю: так, безмежно мудрим. Але щодо Його нібито неуспіху в наверненні грішників зверніть увагу на таке:

(1.) Що Його служіння було набагато успішнішим, ніж зазвичай вважають. В одного зі святих письменників ми читаємо, що після Свого воскресіння і перед вознесінням Він «явив ся більш пяти сотень братам разом». Якщо в одному місці зібралося аж п’ятсот братів, то видно, що по всій країні їх мало бути розсіяно дуже багато.

(2.) Ще одна обставина, яку слід зауважити: Його публічне служіння було дуже коротким — менше трьох років.

(3.) Зважте на особливий задум Його служіння. Головною Його метою було здійснити спокуту за гріхи світу. Воно не було спрямоване так безпосередньо на сприяння пробудженням. Ще не було дано «служеннє духа». Він не проповідував Євангелії так повно, як згодом Його апостоли. Упередження людей були такі усталені й запеклі, що вони цього не витримали б. Що Він цього не робив, ясно з того факту, що навіть Його апостоли, які постійно були з Ним, не розуміли спокути. Вони не збагнули, що Він має померти, і тому, коли почули, що Він справді помер, упали у відчай і думали, що все минуло, а їхні надії розвіяв вітер. Річ у тому, що Він мав на меті іншу ціль, якій було підпорядковано все інше; а викривлений стан громадської думки і вперті упередження, що панували, пояснюють, чому не було більше видимих наслідків у наверненні грішників. Громадська думка була така, що зрештою вони вбили Його за те, що Він таки проповідував.

Багато служителів, які мають мало або зовсім не мають успіху, ховаються за служінням Ісуса Христа, ніби Він був неуспішним проповідником. А насправді Він мав надзвичайний успіх, якщо зважити на обставини, у яких Він працював. Це останнє місце на всьому світі, де служитель, який не має успіху, мав би думати сховатися.

ЗАУВАЖЕННЯ.

1. Служитель може бути дуже вченим і не мудрим. Є багато служителів, які мають велику вченість; вони розуміються на всіх науках — природничих, моральних і богословських; можуть знати мертві мови й мати всяку вченість, і все ж не бути мудрими щодо великої мети, якою вони головно зайняті. Факти ясно це доводять: «…мудрий пригортає серця».

2. Неуспішний служитель може бути побожним і вченим і все ж не мудрим. Несправедливо робити висновок, що коли служитель не має успіху, то він лицемір. Може бути якась вада в його освіті, чи в його способі бачення предмета, чи подання його, або такий брак здорового глузду, що зведе нанівець його працю й не дасть йому успіху в здобуванні душ, хоча сам він може бути спасенний — «тільки так, як через огонь».

3. Служитель може бути дуже мудрим, хоч і не вченим. Він може не знати мертвих мов чи богослов’я в звичайному розумінні, і все ж знати саме те, що служителеві Євангелії найбільше потрібно знати, не знаючи багатьох інших речей. Вчений служитель і мудрий служитель — різні речі. Факти з історії церкви в усі віки це доводять. Церкви, шукаючи собі служителя, дуже часто прагнуть знайти дуже вченого чоловіка. Не зрозумійте мене так, ніби я зневажаю вченість. Що більше вченості, то краще, якщо він водночас мудрий у великій справі, якою зайнятий. Якщо служитель уміє здобувати душі, то що більше в нього вченості, то краще. Але якщо він має будь-яку іншу вченість, а цієї не має, він неминуче не досягне мети свого служіння.

4. Неуспіх служителя (за інших рівних умов) доводить: (1.) або що він ніколи не був покликаний проповідувати і взявся за це з власної волі; або (2.) що його погано навчили і ніколи не вчили саме того, що йому найбільше потрібно знати; або (3.) якщо він був покликаний проповідувати і знає, як виконувати свій обов’язок, то він надто лінивий і надто нечестивий, щоб це робити.

5. Найкраще освічені служителі — ті, хто здобуває найбільше душ. Служителів іноді зневажають і називають дуже неосвіченими, бо вони не знають наук і мов, хоча вони аж ніяк не є неосвіченими щодо головної справи, заради якої встановлено служіння. Це неправильно. Вченість важлива й завжди корисна. Але зрештою служитель може вміти здобувати душі для Христа без великої вченості, і найкращу освіту для служителя має той, хто може здобути для Христа найбільше душ.

6. Очевидно, є велика вада в теперішньому способі освіти служителів. Це УРОЧИСТИЙ ФАКТ, на який слід виразно звернути увагу всієї церкви: величезна маса освічених молодих служителів досягає дуже малого.

Коли молоді люди виходять із семінарій, чи придатні вони до того, щоб увійти в пробудження? Погляньте на місце, де триває пробудження і потрібен служитель. Нехай пошлють по служителя до духовної семінарії. Чи візьметься він до праці, чи підтримає її, чи поведе далі? Рідко. Як Давид у Сауловому обладунку, він приходить із таким вантажем богословського мотлоху, що не знає, що робити. Залиште його там на два тижні — і пробудженню кінець. Церкви знають і відчувають, що більшість цих молодих людей не вміє зробити нічого з того, що треба робити для пробудження, і скаржаться, що молоді служителі так відстають від церкви. Можете розіслати запити по всіх Сполучених Штатах, по духовних семінаріях, і знайдете лише небагатьох молодих служителів, придатних вести працю далі. Який стан речей!

В освіті служителів є величезна вада. Освіта має бути такою, щоб готувати молодих людей до особливої праці, до якої їх призначено. А натомість їх навчають чого завгодно, тільки не цього. Велика помилка ось у чому. Вони спрямовують розум надто на сторонні речі, якими не обов’язково займатися. У своїх курсах навчання вони ведуть розум надто широким полем, яке відвертає їхню увагу від головного, і так вони холонуть у релігії, а коли закінчують навчання, то не те що придатні до своєї праці, а непридатні до неї. Під приводом дисциплінування розуму вони насправді розпорошують увагу, тож, коли приходять до своєї праці, вони незграбні й зовсім не знають, як узятися до справи чи як діяти, щоб здобувати душі. Так буває не завжди, але надто часто.

Люди часто голосно й широко говорять про освічене служительство. Боже борони, щоб я сказав хоч слово проти освіченого служительства. Але що ми розуміємо під освітою для служіння? Чи ми маємо на увазі, що їх треба так навчити, щоб вони були придатні до праці? Якщо їх так навчають, то що більше освіти, то краще. Нехай освіта буде правильна, нехай вона вчить молоду людину того, що їй потрібно знати, а не саме того, чого їй знати не потрібно. Нехай їх навчають для праці. Нехай освіта не буде такою, що молоді люди, провівши шість, вісім чи десять років у навчанні, виходять і не варті й половини того, чого були варті, коли туди йшли. Я знав молодих людей, які вийшли після так званого «ґрунтовного курсу» і не були придатні керувати молитовним зібранням та не могли провести його так, щоб воно було корисним чи цікавим. Старійшина церкви в одному сусідньому місті нещодавно розповів мені про такий випадок. Один молодий чоловік, перш ніж піти до семінарії, працював у них як мирянин, провадив їхні молитовні зібрання і був для них надзвичайно корисним. Після того як він побував у семінарії, вони послали по нього й попросили допомоги; але ох, як він змінився! Він так цілком переробився, що не справляв жодного враження; церква незабаром почала скаржитися, що під його впливом помре, і він пішов, бо не був готовий до цієї праці.

Ті служителі, які навчалися в семінаріях і тепер корисні, часто стверджують, що курс навчання там приніс їм мало або зовсім не приніс користі і що їм довелося розучитися того, чого там навчилися, перш ніж вони змогли чогось досягти. Я кажу це не з осудом, але це урочистий факт, і я мушу сказати його з любов’ю.

Припустімо, ви хочете зробити когось хірургом на флоті. Чи стали б ви, замість того щоб послати його до медичної школи вчитися хірургії, посилати його до мореплавної школи вчитися навігації? Так ви, може, й навчите його вести корабель, але хірургом він не стане. Служителів слід навчати, щоб вони знали, що таке Біблія і що таке людський розум, і вміли спрямувати одне на друге. Їх треба приводити в зіткнення з людськими умами й обізнавати з усіма сторонами суспільства. Вони повинні мати в одній руці Біблію, а в другій — мапу людського розуму і вміти користуватися істиною для спасіння людей.

7. Брак здорового глузду часто зводить нанівець мету християнського служіння. Є багато добрих людей у служінні, які мають вченість і певного роду таланти, але не мають здорового глузду, щоб здобувати душі.

8. Ми бачимо одну велику ваду наших богословських шкіл.— Молодих людей замикають у школах, обмежують книжками і відгороджують від спілкування з простим людом чи від зіткнення з простим розумом. Тому вони не обізнані з тим, як думають прості люди. Цим пояснюється те, що деякі прості чоловіки, які виросли в ділових справах і знають людську природу, вдесятеро краще підготовлені здобувати душі, ніж ті, кого навчають за теперішнім принципом, і насправді вдесятеро краще обізнані з власне справою служіння. Їх називають «неосвіченими людьми». Це велика помилка. Вони не вчені в науках, але вчені саме в тому, що їм потрібно знати як служителям. Вони не неосвічені служителі, бо точно знають, як донести істину до розуму. Вони розуміють людські уми і знають, як пристосувати Євангелію до їхнього стану. Вони краще споряджені для своєї праці, ніж якби мали весь механізм шкіл.

Я хочу, щоб мене правильно зрозуміли. Я не кажу, що не хотів би, щоб молода людина йшла до школи. І не відраджував би її від того, щоб пройти поле науки. Що більше, то краще, якщо разом із тим вона вчиться й того, що служителеві потрібно знати, щоб здобувати душі, — якщо вона розуміє свою Біблію, розуміє людську природу, уміє спрямувати істину, уміє вести й скеровувати уми, відводити їх від гріха й вести до Бога.

9. Успіх будь-якого методу, покликаного сприяти релігійному пробудженню, доводить його мудрість, за такими винятками:

(1.) Метод може бути запроваджений для ефекту, щоб викликати збудження, і бути таким, що, коли згодом озирнешся на нього, він видасться безглуздим і здаватиметься звичайним трюком. У такому разі він викличе зворотну реакцію, і його запровадження принесе більше шкоди, ніж користі.

(2.) Методи можуть бути запроваджені, і пробудження буде дуже потужним, а успіх припишуть методам, тоді як насправді пробудження зробило потужним щось інше, а самі ці методи могли бути перешкодою. Молитви християн, проповідь та інше могли бути так добре пристосовані до продовження праці, що вона мала успіх попри ці методи.

Але коли благословення явно йде слідом за запровадженням самого методу, це незаперечний доказ того, що метод мудрий. Нечестиво казати, що такий метод принесе більше шкоди, ніж користі. Бог знає про це. Його мета — зробити якнайбільше добра. І, звісно, Він не додасть Свого благословення до методу, який принесе більше шкоди, ніж користі. Він може іноді не давати благословення методові, здатному принести певне добро, бо це було б коштом більшого добра. Але Він ніколи не благословить згубного вчинку. Неможливо обдурити Бога в цій справі. Він знає, чи певний метод загалом мудрий, чи ні. Він може благословити певний хід праці, незважаючи на деякі немудрі чи шкідливі методи. Але якщо Він благословляє сам метод, то оголошувати його немудрим — означає докоряти Богові. Хто береться це робити, нехай пильнує себе.

10. Очевидно, що багато закидів висували проти методів, які видатно й постійно благословлялися Богом для сприяння пробудженням. Ми знаємо, кажуть, що жахливі прокльони безбожного лихослова ставали засобом пробудження іншого, менш закам’янілого грішника. Але це рідкісний випадок. Бог зазвичай не використовує так богохульства. Але якщо метод постійно або зазвичай благословляється, то нехай той, хто вважає себе мудрішим за Бога, бере його під сумнів. СТЕРЕЖІТЬСЯ закидати щось Богові!

11. Християни повинні молитися за служителів. Брати, якби ви відчували, як дуже потрібна служителям мудрість, щоб успішно виконувати обов’язки свого великого уряду, які всі вони необізнані і які недостатні самі по собі, щоб щось помислити, ніби від себе, ви молилися б за них набагато більше, ніж молитеся, — тобто якщо вам хоч трохи залежить на успіхові їхньої праці. Люди часто знаходять вади в служителях, а самі за них не моляться. Брати, це спокушання Бога, бо ви не повинні сподіватися на кращих служителів, якщо не молитеся за них. І ви не повинні сподіватися благословення на працю вашого служителя чи навернення ваших родин через його проповідь, якщо не молитеся за нього. Так само й щодо інших — спустошених місць і поган: замість того щоб весь час молитися лише про те, щоб Бог послав більше робітників, вам треба молитися, щоб Бог зробив служителів мудрими, щоб здобувати душі, і щоб ті, кого Він посилає, були належно навчені, щоб вони були книжниками, добре навченими про Царство Боже.

12. Ті миряни в церкві, які вміють здобувати душі, мають вважатися мудрими. Їх не слід називати «неосвіченими мирянами». А ті члени церкви, які не вміють навертати грішників і не можуть здобувати душі, не повинні називатися мудрими — як християни. Вони не мудрі християни; лише «мудрий пригортає серця». Вони можуть бути вченими в політиці, у всіх науках, або вправними в управлінні справами чи в інших речах, і можуть дивитися зверхньо на тих, хто здобуває душі, як на простих, щиросердих і неосвічених людей. Якщо хтось із вас схильний так робити і недооцінювати тих братів, які здобувають душі, вважаючи їх не такими мудрими й кмітливими, як ви, — ви обманюєте самих себе. Вони, можливо, не знають деяких речей, які знаєте ви. Але вони знають те, що християнинові найважливіше знати, а ви — ні.

Це можна проілюструвати прикладом служителя, який вирушає в море. Він може бути вченим у науках, але зовсім не знає, як керувати кораблем. І він починає розпитувати матросів про те й про се: а для чого ця мотузка, і таке інше. «Та що ви, — кажуть матроси, — це не мотузки, на кораблі є тільки одна мотузка, а це такелаж; чоловік говорить, як дурень». І так цей вчений стає, можливо, посміховиськом для матросів, бо не вміє керувати кораблем. Але якби він розповів їм хоч половину того, що знає про науку, вони, може, вважали б його чарівником, що стільки знає. Так і вчені студенти можуть добре розумітися на своєму hic, hæc, hoc і сміятися зі смиренного християнина, називаючи його неосвіченим, хоча він, можливо, уміє здобути більше душ, ніж п’ятсот таких, як вони.

Колись я був засмучений і вражений, коли чув, як один служитель накинувся на молодого проповідника, який навернувся за незвичайних обставин і отримав дозвіл проповідувати, не пройшовши регулярного курсу навчання. Цей служитель, про якого ніколи чи принаймні рідко було чути, щоб він навернув хоч одну душу, накинувся на молодого чоловіка дуже пихато й осудливо, применшуючи його через те, що той не мав переваги вищої освіти, — тоді як насправді той став знаряддям навернення більшої кількості душ, ніж будь-які п’ятсот служителів, подібних до нього самого.

Я не сказав би нічого, щоб недооцінювати чи спонукати вас недооцінювати ґрунтовну освіту для служителів. Але я не називаю ґрунтовною освітою те, що вони отримують у наших коледжах і семінаріях. Вона не готує їх до їхньої праці. Я звертаюся до всього досвіду: чи наші молоді люди в семінаріях ґрунтовно навчені задля здобування душ? ЧИ РОБЛЯТЬ ВОНИ ЦЕ? Усі знають, що ні. Погляньте на звіти Товариства внутрішньої місії. Якщо я правильно пам’ятаю, 1830 року кількість навернень, пов’язаних із працею місіонерів цього товариства, не перевищувала п’яти на кожного місіонера. Я вважаю, що відтоді ця кількість зросла, але вона й досі надзвичайно мала порівняно з тим, якою була б, якби їх правильною підготовкою зробили придатними до їхньої праці. Я кажу це не для того, щоб їм дорікати, бо від щирого серця жалію їх і жалію церкву, яка змушена утримувати служителів, підготовлених так, або не мати жодних. Це найкращі люди, яких може здобути Місіонерське товариство. Я, звісно, припускаю, що мені дорікатимуть за ці слова. Але це надто правдиво й надто болісно, щоб це приховувати. Ті отці, які навчають наших молодих служителів, — добрі люди, але вони люди старі, люди іншої доби й іншого гарту, ніж потрібно в ці дні збудження, коли церква і світ підносяться до нових думок і дій. Ці дорогі отці, мабуть, цього не побачать і, можливо, ображатимуться на мене за ці слова; але це справа Христа. Деякі з них уже наближаються до другого дитинства і мали б піти у відставку та поступитися місцем молодшим, яких вік фізично не позбавив здатності встигати за поступом церкви. І тут я сказав би, що мені здається очевидним: якщо наші професори богослов’я не проповідуватимуть багато, не спілкуватимуться тісно з церквою і не співчуватимуть їй у всіх її рухах, то морально, якщо не природно, неможливо, щоб вони змогли виховати молодих людей у дусі часу. Сором і гріх, що професори богослов’я, які проповідують лише зрідка, які відійшли від активних обов’язків служіння, сидять у своїх кабінетах і пишуть свої листи — дорадчі чи наказові — служителям і церквам, які перебувають на полі праці й мають змогу судити, що потрібно робити. Люди, які проводять увесь або принаймні частину свого часу в активних обов’язках служіння, — єдині, хто здатний судити, що доцільно чи недоцільно, розважливо чи нерозважливо щодо методів у той чи інший час. Дозволяти нашим професорам богослов’я, які відійшли від поля бою, диктувати щодо методів і рухів церкви так само небезпечно й смішно, як якби генерал сидів у своїй спальні й намагався керувати битвою. Це було сказано 1833 року.

Двоє служителів якось розмовляли про іншого служителя, чия праця була щедро благословенна наверненням кількох тисяч душ. Один із них сказав: «Цьому чоловікові не слід більше проповідувати; він мав би зупинитися й піти до» певної духовної семінарії, яку він назвав, «і пройти регулярний курс навчання». Він сказав, що цей чоловік має «добрий розум, і якби він був ґрунтовно освічений, то міг би бути дуже корисним». Другий відповів: «Ви думаєте, що він став би кориснішим, пішовши до тієї семінарії? Я кидаю вам виклик: доведіть фактами, що хоч хтось, хто там побував, корисніший. Ні, пане, факт у тому, що відтоді як цей чоловік у служінні, він став знаряддям навернення більшої кількості душ, ніж усі молоді люди, які вийшли з тієї семінарії за цей час». Оце логіка! Зупинитися й піти до семінарії, щоб підготуватися до навернення душ, коли він уже тепер навертає більше, ніж усі, хто виходить із семінарії!

Насамкінець.— Перш ніж сісти, я хочу спитати вас: хто з вас може претендувати на те, що має цю Божественну мудрість? Хто з вас, миряни? Хто з вас, служителі? Чи може хтось із вас? Чи можу я? Чи працюємо ми мудро, щоб здобувати душі? Чи, може, ми намагаємося переконати себе, що успіх не є мірилом мудрості? Він є мірилом. Це надійне мірило, яким кожен служитель може себе перевіряти. Міра його успіху, за інших рівних умов, вимірює міру мудрості, яку він виявив у своєму служінні.

Як мало хто з вас мав коли-небудь досить мудрості, щоб навернути хоча б одного грішника!

Не кажіть тепер: «Я не можу навертати грішників; як я можу навертати грішників? Тільки Бог може навертати грішників». Погляньте на текст: «мудрий пригортає серця», — і не думайте, що зможете уникнути цього присуду. Правда, що Бог навертає грішників. Але є і сенс, у якому їх навертають служителі. І ви маєте що робити — щось, що вимагає мудрості; щось, що, коли ви робитимете це мудро, забезпечить навернення грішників відповідно до вжитої мудрості. Якщо ви ніколи цього не робили, вам давно пора подумати про себе й побачити, чи маєте ви досить мудрості, щоб спасти хоча б власні душі.

Чоловіки — жінки — ви зобов’язані бути мудрими в здобуванні душ. Можливо, вже загинули душі; можливо, ваш друг чи дитина в пеклі, бо ви не доклали тієї мудрості, яку могли б, щоб їх спасти. Місто йде до пекла. Так, світ іде до пекла і йтиме далі, доки церква не з’ясує, що робити, щоб здобувати душі. Політики мудрі. Діти цього світу мудрі, вони знають, що робити, щоб досягти своїх цілей, а ми тим часом нудно товчемося, не знаючи, що робити чи як узятися до праці, а грішники йдуть до пекла.

Ви завершили: Лекція XI. Мудрий служитель матиме успіх

Назад Далі