Лекції про релігійні пробудження
Лекція X. Щоб здобувати душі, потрібна мудрість

Розділ 12 · 33 хв читання · 42 хв слухання

Лекція X. Щоб здобувати душі, потрібна мудрість

ЛЕКЦІЯ X.

ЩОБ ЗДОБУВАТИ ДУШІ, ПОТРІБНА МУДРІСТЬ.

Текст.— «Доробок праведного — дерево жизнї, й мудрий пригортає серця».— Приповісток 11:30.

НАЙПОШИРЕНІШЕ визначення мудрості таке: це вибір найкращої мети й добір найвідповідніших засобів для її досягнення — найкраще пристосування засобів до здобуття бажаної мети. Бог каже, що «мудрий пригортає серця». Мета сьогоднішньої вечірньої лекції — напоумити християн, як застосовувати засоби для досягнення їхньої безмежно бажаної мети — спасіння душ. Сьогодні я зосереджуся на особистих зусиллях окремих людей заради навернення і спасіння людей. Іншим разом, можливо, я скористаюся тим самим текстом, щоб поговорити про те, що мудре в прилюдній проповіді Євангелії та в праці служителів. Даючи деякі настанови на допомогу рядовим християнам у цій праці, я маю намір

I. Показати християнам, як їм слід поводитися з безтурботними грішниками.

II. Як їм слід поводитися з пробудженими грішниками.

III. Як їм слід поводитися з грішниками, охопленими усвідомленням гріха.

I. Як поводитися з безтурботними грішниками.

1. Щодо часу. Важливо вибрати слушний час, щоб спробувати справити серйозне враження на розум безтурботного грішника. Багато залежить від того, чи правильно ви розрахуєте свої зусилля в часі. Бо якщо ви не виберете найслушнішого часу, то, дуже ймовірно, зазнаєте поразки. Правда, ви можете сказати, що ваш обов’язок — завжди застерігати грішників і намагатися пробудити їх, щоб вони подумали про свої душі. Так воно і є; однак якщо ви не зважатимете належним чином на час і нагоду, ваша надія на успіх може бути дуже сумнівною.

(1.) Бажано, якщо можливо, звертатися до безтурботної людини тоді, коли вона вільна від інших занять. Що більше її увагу поглинає щось інше, то важче буде пробудити її до релігії. Люди, безтурботні й байдужі до релігії, часто радше ображаються, ніж отримують користь, коли їх відривають від важливих і законних справ. Наприклад, служитель іде відвідати родину купця, ремісника чи фермера і застає чоловіка, поглиненого своєю справою; можливо, він відриває його від роботи, коли та нагальна, і чоловік стає неспокійним і дратівливим і почувається так, ніби до нього вдерлися. У такому разі мало надії на якусь користь. Хоч і правда, що релігія безмежно важливіша за всі його світські справи і що він мав би відкласти все заради спасіння своєї душі, проте він цього не відчуває, бо якби відчував, то вже не був би безтурботним грішником; тому він вважає це невиправданим і ображається. Ви мусите брати його таким, яким застали, — безтурботним, нерозкаяним грішником — і відповідно з ним поводитися. Він поглинений іншим, і дуже схильний образитися, якщо ви виберете такий час, щоб утрутитися й звернути його увагу на релігію.

(2.) Важливо, якщо можливо, застати людину тоді, коли вона не дуже збуджена якимось іншим предметом. Якщо ж так є, вона в непридатному настрої, щоб із нею говорити про релігію. Що сильніше це збудження, то ймовірніше, що ви не зробите нічого доброго. Можливо, ви й достукаєтеся до неї; бувало, що людей зупиняло й навертало до релігії посеред сильного збудження іншими предметами. Але це малоймовірно.

(3.) Переконайтеся, що людина цілком твереза. Колись частіше, ніж тепер, люди щодня пили міцні напої і більшою чи меншою мірою бували сп’янілі. Саме настільки, наскільки вони сп’яніли, вони стають непридатними для розмови про релігію. Якщо вони пили пиво, сидр чи вино, так що від них чути запах, можете знати, що мало шансів справити на них якесь тривке враження. Бувало, що ті, хто визнає віру, приводили до мене людей, запевняючи, що ті охоплені усвідомленням гріха; бо ви ж знаєте, що люди напідпитку часто дуже люблять говорити про релігію; але щойно я підходив до них так близько, що чув запах, я питав: «Навіщо ви привели до мене цього п’яного?» — «Та він же не п’яний, — кажуть вони, — він тільки трохи випив». — «Ну, то це трохи й зробило його трохи п’яним». Він таки п’яний, якщо від нього чути запах, Випадки, коли людина справді усвідомила свій гріх, маючи в собі хоч трохи п’янкого напою, надзвичайно рідкісні.

(4.) Якщо можливо, коли бажаєте поговорити з людиною про спасіння, заставайте її тоді, коли вона в доброму гуморі. Якщо ви бачите, що вона не в настрої, дуже ймовірно, вона розгнівається й зневажить вас. Краще цього разу залишіть її в спокої, а то, ймовірно, погасите Духа. Можливо, вам і вдасться говорити так, щоб охолодити її гнів, але це малоймовірно. Правда в тому, що люди ненавидять Бога, і хоч їхня ненависть може дрімати, її легко збудити; і якщо ви повністю поставите Бога перед їхнім розумом, коли вони вже збуджені гнівом, то тим легше розпалити їхню ворожнечу аж до відкритого насильства.

(5.) Якщо можливо, завжди шукайте нагоди поговорити з безтурботними грішниками, коли вони на самоті. Більшість людей надто горді, щоб дозволити відверто говорити про себе в присутності інших, навіть власної родини. Людина за таких обставин напружить усі сили, щоб захищатися, тоді як на самоті вона розтанула б під дією правди. Вона опиратиметься правді або спробує віджартуватися, боячись, що коли виявить якесь почуття, хтось піде й розповість, що вона стала серйозною.

Відвідуючи родини, замість того щоб скликати всю родину разом для розмови, краще бачитися з кожним окремо. Був такий випадок. Кілька молодих панянок гордої, легковажної й модної вдачі жили разом у модній родині. Двоє чоловіків дуже хотіли порушити перед ними питання релігії, але не знали, як це зробити, бо боялися, що всі вони об’єднаються й зведуть нанівець або відкинуть кожне серйозне враження. Зрештою вони вчинили так. Вони прийшли й передали свою візитівку одній із панянок, назвавши її на ім’я. Вона зійшла вниз, і вони поговорили з нею про її спасіння; а що вона була сама, то не лише поставилася до них чемно, а й, здавалося, прийняла правду серйозно. Через день чи два вони так само прийшли до іншої, потім до наступної і так далі, доки не поговорили з кожною окремо. Невдовзі всі вони, здається, всі до одної, вочевидь навернулися. Так і мало бути, бо тоді вони не могли підтримувати одна одну в опорі. А враження, справлене на одну, підкріплювалося в інших, так що жодну не залишили впливати лихим чином на решту.

Була одна побожна жінка, яка тримала пансіон для молодих джентльменів; у її домі жило двадцять один чи двоє з них, і зрештою вона дуже стривожилася за їхнє спасіння; вона зробила це предметом молитви, але не бачила серед них жодної серйозності. Зрештою вона зрозуміла, що треба щось робити, крім молитви, але не знала, що саме. Одного ранку після сніданку, коли вони розходилися, вона попросила одного з них затриматися на кілька хвилин. Вона відвела його до своєї кімнати, лагідно поговорила з ним про релігію і помолилася з ним. Вона підкріплювала справлене враження, і досить скоро він вочевидь навернувся. Тоді їх стало двоє, і вони звернулися до іншого і помолилися з ним, і незабаром він був готовий до них приєднатися. Потім ще один, і так далі, по одному, не даючи нікому з решти знати, що відбувається, щоб не налякати їх, — доки кожен із цих молодих людей не навернувся до Бога. Якби вона порушила це питання перед усіма ними разом, вони, дуже ймовірно, обернули б усе на посміх; а може, образилися б і покинули дім, і тоді вона вже не мала б на них жодного впливу. Але коли вона брала кожного окремо й поводилася з ним шанобливо й лагідно, він не мав тієї спонуки до опору, яка виникає з присутності інших.

(6.) Намагайтеся вхопити нагоду поговорити з безтурботним грішником тоді, коли події провидіння, здається, сприяють вашому задумові. Якщо станеться якась особлива подія, здатна справити серйозне враження, неодмінно сумлінно скористайтеся цією нагодою.

(7.) Хапайтеся за найпершу нагоду поговорити з безтурботними людьми навколо вас. Не відкладайте з дня на день, думаючи, що прийде краща нагода. Ви мусите шукати нагоди, а якщо її немає — створіть її. Призначте час і місце й домовтеся про зустріч із вашим другом чи сусідом, де ви зможете вільно з ним поговорити. Надішліть йому записку, підіть до нього навмисно, надайте цьому вигляду ділової справи, щоб було видно, що ви серйозно прагнете сприяти спасінню його душі. Тоді він відчує, що це справа важлива, принаймні у ваших очах. Доводьте справу до кінця, доки не досягнете успіху або не переконаєтеся, що тепер нічого не вдієш.

(8.) Якщо ви маєте якесь почуття щодо певної людини, скористайтеся нагодою поговорити з нею, поки це почуття не минуло. Якщо це справді доброзичливе почуття, ви маєте підстави вірити, що Дух Божий спонукає вас бажати спасіння її душі і що Бог готовий благословити ваші зусилля заради її навернення. У такому разі зробіть це предметом особливої й наполегливої молитви і шукайте якнайшвидшої нагоди вилити перед нею все своє серце й привести її до Христа.

2. Щодо способу, як усе це робити.

(1.) Коли ви підходите до безтурботної людини, щоб спробувати пробудити її до турботи про душу, неодмінно поводьтеся з нею лагідно. Дайте їй побачити, що ви звертаєтеся до неї не тому, що шукаєте з нею сварки, а тому, що любите її душу й бажаєте їй найбільшого добра в часі й у вічності. Якщо ви будете різкі й зверхні у своєму поводженні, ви, ймовірно, образите її й відженете ще далі від дороги життя.

(2.) Будьте серйозні. Уникайте будь-якої легковажності в манерах чи мові. Легковажність справить що завгодно, тільки не правильне враження. Ви повинні відчувати, що займаєтеся дуже серйозною справою, яка вплине на характер вашого друга чи сусіда і, ймовірно, визначить його долю на вічність. Хто міг би жартувати й бути легковажним за таких обставин, якби його серце було щире?

(3.) Будьте шанобливі. Дехто, здається, гадає, що з безтурботними й нерозкаяними треба бути різким, грубим і брутальним. Нічого не може бути більшою помилкою. Апостол Павел дав нам на цей рахунок краще правило, коли каже: «Будьте … милосердуючі, … привітливі; не віддаючи зло за зло, або докір за докір; а насупроти благословляйте». Грубе й брутальне звертання здатне лише створити несприятливу думку і про вас, і про вашу релігію.

(4.) Неодмінно будьте дуже прямі. Не дозволяйте собі затушовувати жодної обставини в характері людини та в її стосунках із Богом. Відкрийте все, не для того, щоб образити чи поранити її, а тому, що це необхідно. Перш ніж вилікувати рану, треба дослідити її до самого дна. Не приховуйте нічого з правди, а нехай вона прямо постане перед нею.

(5.) Неодмінно звертайтеся до її сумління. У прилюдних промовах служителі часто захоплюють лише почуття і так пробуджують розум. Але в приватній розмові ви так не можете. Ви не можете виливати правду палко й збурливо. І якщо ви не звертатиметеся влучно до сумління, ви зовсім не захопите розуму.

(6.) Застосовуйте до розуму людини великі й засадничі істини. Грішники дуже схильні збочувати на якийсь привід чи якесь другорядне питання, особливо на якесь питання сектантства. Наприклад, якщо людина пресвітеріанин, вона спробує звернути розмову на розбіжності між пресвітеріанами й методистами. Або накинеться на богослов’я «старої школи». Не піддавайтеся їй і не говоріть із нею про жодне таке питання; це завдасть більше шкоди, ніж користі. Скажіть їй, що зараз справа в тому, щоб спасти її душу, а не розв’язувати спірні питання богослов’я. Тримайте її при великих засадничих питаннях, через які вона буде спасенна або загине.

(7.) Будьте дуже терплячі. Якщо в неї справді є якась трудність на думці, будьте дуже терплячі, доки не з’ясуєте, що це, а тоді розвійте її. Якщо ж те, що вона висуває, — проста прискіпливість, дайте їй побачити, що це прискіпливість. Не намагайтеся відповідати на неї доказами, а покажіть людині, що вона не щира, коли це висуває. Не варто витрачати час на суперечку з прискіпливістю; натомість дайте людині відчути, що вона чинить гріх, посилаючись на це, і так залучіть її сумління на свій бік.

(8.) Пильно стережіть власний дух. Є багато людей, яким бракує доброї вдачі, щоб розмовляти з тими, хто дуже противиться релігії. А такій людині не треба кращого тріумфу, ніж побачити вас розгніваним. Вона піде, тріумфуючи, бо розлютила одного з цих святих.

(9.) Якщо грішник схильний окопуватися проти Бога, пильнуйте, щоб ні в чому не ставати на його бік. Якщо він каже, що не може виконати свого обов’язку, не ставайте на його бік і не кажіть нічого, що підтримувало б його неправду. Не кажіть йому, що він не може, і не допомагайте йому триматися в суперечці проти свого Творця. Іноді безтурботний грішник почне шукати вад у християнах. Не ставайте на його бік і не підтримуйте його проти християн. Просто скажіть йому, що не йому відповідати за їхні гріхи і що краще б він подбав про власні справи. Якщо ви з ним погодитеся, він відчує, що ви на його боці. Покажіть йому, що до цих зауважень його спонукає осудливий і лихий дух, а не турбота про честь релігії чи про закони Ісуса Христа.

(10.) Порушуйте конкретні гріхи людини. Розмови про гріх загалом не дадуть жодних наслідків. Ви мусите дати людині відчути, що ви маєте на увазі саме її. Служитель, який не може дати слухачам відчути, що він має на увазі саме їх, не може сподіватися багато досягти. Дехто дуже остерігається згадувати конкретні гріхи, в яких, як він знає, людина винна, боячись зачепити її почуття. Це неправильно. Якщо ви знаєте її історію, порушуйте її конкретні гріхи — лагідно, але прямо, не щоб образити, а щоб пробудити сумління й надати правді повної сили.

(11.) Загалом найкраще бути стислим і не розтягувати того, що маємо сказати. Якнайшвидше зосередьте увагу на самій суті, скажіть кілька речей і переконливо їх донесіть, і доведіть справу до рішення. Якщо можливо, спонукайте людей покаятися й віддати себе Христові тут-таки. Це і є належне рішення. Пильно уникайте того, щоб справити враження, ніби ви не очікуєте, що вони покаються ЗАРАЗ.

(12.) Якщо можливо, коли розмовляєте з грішниками, неодмінно моліться з ними. Якщо ви поговорите з ними й підете, не помолившись, ви залишите свою справу незавершеною.

II. Як поводитися з пробудженими грішниками.

1. Вам слід пильно розрізняти пробудженого грішника і того, хто охоплений усвідомленням гріха. Коли ви бачите людину, яка трохи переймається релігією, не вважайте само собою зрозумілим, що вона усвідомила свій гріх, і тому не нехтуйте засобами, щоб показати їй її гріх. Людей часто пробуджує якась обставина провидіння — хвороба, гроза, пошесть, смерть у родині, розчарування тощо — або Дух Божий, так що їхні вуха відкриваються, і вони готові слухати про релігію уважно й серйозно, і з певним почуттям. Якщо ви бачите, що людина пробуджена, — байдуже, якими засобами, — не гайте часу, а виливайте світло на її розум, Не бійтеся, а покажіть їй широту Божого закону і надзвичайну суворість його приписів. Дайте їй побачити, як він засуджує її думки й життя. Дослідіть її серце, знайдіть, що там є, і поставте це перед її розумом, наскільки зможете. Якщо можливо, розтопіть її тут-таки. Коли ви вже привернули увагу грішника, дуже часто його усвідомлення гріха й навернення — справа кількох хвилин. Іноді за п’ять хвилин можна зробити більше, ніж за роки чи ціле життя, поки він безтурботний чи байдужий.

Мене вражала поведінка тих жорстоких батьків та інших голів родин, які дозволяють пробудженому грішникові днями й тижнями жити в їхній родині й не кажуть йому ні слова про це. «Та що ж, — кажуть вони, — якщо Дух Божий почав у ньому діло, Він неодмінно доведе його до кінця!» Можливо, людина прагне розмови і якомога частіше трапляється християнам на очі, сподіваючись, що вони з нею поговорять, а вони не кажуть ні слова. Дивовижно! Таку людину треба розшукати негайно, щойно вона пробудилася, і без зволікання вилити в її розум полум’я світла. Щоразу, коли маєте підстави вірити, що людина у вашому досяжному колі пробуджена, не спіть, доки не виллєте світло в її розум і не спробуєте привести її до негайного покаяння. Саме тоді час дієво наполягати на цьому. Якщо ця сприятлива мить втрачена, її вже ніколи не повернути.

Я часто бачив під час пробуджень християн, які постійно пильнували, чи не з’явилися пробуджені люди. І щойно вони бачили, що хтось під час проповіді починає виявляти почуття, вони брали його на замітку, а щойно зібрання закінчувалося, запрошували його до кімнати, розмовляли й молилися з ним і, якщо можливо, не відпускали, доки він не навертався. Знаменний випадок такого роду стався в одному місті на Заході. Купець приїхав туди здалеку по товари. Був час могутнього пробудження, але він вирішив триматися осторонь його впливу і тому зовсім не ходив на зібрання. Зрештою він побачив, що всі настільки захоплені релігією, що вона трапляється йому на кожному кроці, і він роздратувався й поклявся, що поїде додому. Тут стільки релігії, казав він, що не можна робити жодних справ, і він не залишиться. Тож він замовив собі місце в диліжансі, що мав вирушити о четвертій годині наступного ранку. Коли він заговорив про від’їзд, один джентльмен із того дому, який був одним із новонавернених, запитав його, чи не піде він бодай раз на зібрання, перш ніж залишить місто. Зрештою він погодився й пішов на зібрання. Проповідь зачепила його розум, але не з такою силою, щоб привести його в Царство. Він повернувся до свого помешкання й покликав господаря, щоб заплатити рахунок. Господар, який і сам нещодавно пізнав релігію, побачив, що той схвильований. Тож він заговорив із ним про релігію, і чоловік залився сльозами. Господар негайно покликав трьох чи чотирьох новонавернених, і вони молилися за нього й умовляли його, і о четвертій ранку, коли під’їхав диліжанс, він вирушив у дорогу, радіючи в Бозі! Повернувшись додому, він скликав свою родину, визнав перед ними свої минулі гріхи, заявив про свою рішучість жити інакше і вперше помолився з ними. Це було так несподівано, що про це незабаром розійшлася чутка, люди почали розпитувати, і в тому місці спалахнуло пробудження. А тепер припустімо, що ці християни вчинили б так, як дехто чинить, — були б безтурботні й відпустили б цього чоловіка, ледь зворушеного? Малоймовірно, що він колись міг би бути спасенний. Такі нагоди часто втрачаються назавжди, коли сприятлива мить минула.

III. Як поводитися з грішниками, охопленими усвідомленням гріха.

Під грішником, охопленим усвідомленням гріха, я розумію того, хто відчуває себе засудженим Божим законом як винний грішник. Він має стільки знання, що розуміє дещо з обсягу Божого закону, бачить і відчуває свій винний стан і знає, який для нього рятунок. Щоб поводитися з такими, часто потрібна велика мудрість. Трапляються деякі надзвичайно важкі випадки, коли дуже важко знати, що з ними робити.

1. Коли людина усвідомила свій гріх, але не навернулася, а залишається в стривоженому стані, для цього зазвичай є якась певна причина. У таких випадках марно умовляти її покаятися чи пояснювати їй закон. Вона все це знає, вона розуміє всі ці загальні положення. Але все одно не кається. Отже, мусить бути якась особлива трудність, яку треба подолати. Ви можете проповідувати, молитися й умовляти до Судного дня — і нічого не досягти.

Тоді ви мусите взятися з’ясовувати, яка саме ця особлива трудність. Лікар, коли його кличуть до пацієнта і він бачить, що той хворіє на певну хворобу, спершу дає загальні ліки, що застосовні до цієї хвороби. Якщо вони не діють і хвороба триває, він мусить дослідити випадок і дізнатися про будову тіла цієї людини, її звички, харчування, спосіб життя тощо, і побачити, чому ліки не діють. Так само й із грішником, який усвідомив свій гріх, але не навернувся. Якщо ваші звичайні настанови й умовляння не діють, мусить бути якась трудність. Особливу трудність часто знає сама людина, хоч і приховує її. Іноді це щось, що вислизнуло навіть від її власної уваги.

(1.) Іноді людина має якогось ідола, щось, що вона любить більше за Бога, і це заважає їй віддати себе. Ви мусите з’ясувати, що це таке, від чого вона не відмовиться. Можливо, це багатство, можливо, якийсь земний друг, можливо, пишний одяг, чи весела компанія, чи якась улюблена розвага. У кожному разі є щось, до чого її серце так прихилилося, що вона не скориться Богові.

(2.) Можливо, вона заподіяла комусь кривду, яка вимагає відшкодування, і не хоче визнати її чи справедливо відшкодувати. Так от, доки вона не визнає й не покине цього гріха, вона не знайде милосердя. Якщо вона завдала людині шкоди в майні чи в доброму імені або зневажила її, вона мусить це загладити. Якщо вам вдасться це з’ясувати, скажіть їй прямо й відверто, що для неї немає надії, доки вона не захоче це визнати й учинити як слід.

(3.) Іноді є якийсь конкретний гріх, якого вона не покине. Вона запевняє, що він зовсім малий, або намагається переконати себе, що це взагалі не гріх. Хоч би яким малим він був, вона ніколи не ввійде в Царство Боже, доки від нього не відмовиться. Іноді людина зрозуміла, що вживати тютюн — гріх, і вона ніколи не знайде справжнього миру, доки від нього не відмовиться. Можливо, вона вважає це малим гріхом.

Але Бог у такому разі не знає малих гріхів. У чому полягає цей гріх? Та в тому, що ви шкодите своєму здоров’ю, подаєте поганий приклад і берете Божі гроші, які ви зобов’язані вживати на Його службу, і витрачаєте їх на тютюн. Що сказав би купець, якби виявив, що один із його прикажчиків має звичку ходити до каси й брати стільки грошей, скільки треба йому на сигари? Чи назвав би він це малим проступком? Ні, він сказав би, що той заслуговує, щоб його запроторили до державної в’язниці. Я згадую цей конкретний гріх, бо переконався, що це одна з речей, за які люди, що усвідомили свій гріх, тримаються, хоч і знають, що це неправильно, а тоді дивуються, чому не знаходять миру.

(4.) Подивіться, чи немає якогось діла відшкодування, яке вона зобов’язана виконати. Можливо, вона ошукала когось у торгівлі або скористалася якоюсь нечесною перевагою, всупереч золотому правилу — чинити так, як хотів би, щоб чинили з тобою, — і не хоче відшкодувати. Це дуже поширений гріх серед купців і ділових людей. Я знав багато сумних випадків, коли люди засмучували й віддаляли Духа Божого або ж були доведені майже до цілковитого відчаю, бо не хотіли відшкодувати там, де вчинили щось таке. Ясно, що такі люди ніколи не дістануть прощення, доки цього не зроблять.

(5.) Вони могли десь окопатися і зміцнити свій розум щодо якогось певного питання, у якому вирішили не поступатися. Наприклад, вони могли твердо стати на тому, що не зроблять певної речі. Я знав чоловіка, який вирішив не йти молитися до одного гаю. Кілька інших людей під час пробудження ходили до того гаю і там, у молитві й роздумах, віддали себе Богові. Його власний писар навернувся там. Сам юрист був пробуджений, але вирішив, що не піде до гаю. Він мав могутнє усвідомлення гріха і тижнями так жив без жодної полегші. Він намагався переконати Бога, що не гордість тримає його далеко від Христа; і тому, повертаючись додому із зібрання, ставав на коліна посеред вулиці й молився. І не тільки це: він ще й роззирався, шукаючи на вулиці калюжі, в якій міг би стати на коліна, щоб показати, що він не гордий. Якось він молився цілу ніч у своїй вітальні, але не хотів іти до гаю. Його мука була така велика і він так гнівався на Бога, що його сильно спокушало накласти на себе руки, і він навіть викинув свого ножа, боячись, що переріже собі горло. Зрештою він вирішив піти до гаю й помолитися, і щойно прийшов туди, навернувся, і пішов, і вилив перед Богом усе своє серце.

Так само люди іноді окопуються в рішучості, що не підуть на певне зібрання, — можливо, на зібрання для тих, хто шукає, чи на якесь молитовне зібрання, — або не дозволять певній людині молитися з ними, або не сядуть на певне місце, наприклад на лаву для стривожених. Вони кажуть, що можуть так само добре навернутися, не поступаючись у цьому, бо релігія не полягає в тому, щоб піти на певне зібрання, чи прийняти певну позу в молитві, чи сісти на певне місце. Це правда, але, стаючи на таку позицію, вони роблять саме це головним питанням. І доки вони там окопані й вирішили змусити Бога прийняти їхні умови, вони ніколи не можуть навернутися. Грішники часто поступляться будь-чим іншим і зроблять будь-що на світі, тільки не поступляться тим питанням, у якому зв’язали себе словом і стали проти Бога. Вони не можуть упокоритися, доки не поступляться в цьому питанні, хоч би яке воно було. А якщо вони, не поступившись, здобудуть надію, то це буде фальшива надія.

(6.) Можливо, людина має упередження проти когось — можливо, проти члена церкви — через те, що той вірно поводився з її душею, або через щось у його справах, що їй не сподобалося; і вона чіпляється за це й ніколи не навернеться, доки цього не облишить. Хоч би що це було, вам слід це з’ясувати й сказати їй правду прямо й вірно.

(7.) Вона може мати до когось злобу, або гніватися, і плекати сильне почуття образи, яке заважає їй дістати милосердя від Бога. «І як стоїте молячись, прощайте, коли що маєте проти кого, щоб і Отець ваш, що на небі, відпустив вам провини ваші. Коли ж ви не прощаєте, то й Отець ваш, що на небі, не простить вам провин ваших».

(8.) Можливо, вона тримається якихось помилок у вченні або якихось хибних уявлень про те, що треба зробити, чи про те, як це робити, і це може не пускати її в Царство. Можливо, вона чекає на Бога. Вона переконана, що заслуговує піти до пекла і що, якщо не навернеться, мусить туди піти, але чекає, щоб Бог щось у ній зробив, перш ніж вона скориться. Насправді вона чекає, щоб Бог зробив за неї те, чого Він вимагав від грішника.

Вона може чекати більшого усвідомлення гріха. Люди часто не знають, що таке усвідомлення гріха, і думають, що не охоплені ним, тоді як насправді охоплені могутнім усвідомленням гріха. Вони часто думають, що усвідомлення гріха — це тільки великий страх пекла. Але насправді люди часто мають сильне усвідомлення гріха, маючи дуже мало страху перед пеклом. Покажіть їм, у чому правда, і дайте їм побачити, що їм немає потреби чекати.

Можливо, вона чекає певних почуттів, які мав хтось інший, перш ніж дістав милосердя. Це дуже поширене під час пробуджень, коли хтось із перших навернених розповідав про незвичайні переживання. Інші пробуджені дуже схильні думати, що мусять чекати саме таких почуттів. Я знав одного юнака, пробудженого таким чином; його товариш навернувся в незвичайний спосіб, і цей чекав саме таких почуттів. Він казав, що застосовує засоби й молиться про них, але зрештою виявив, що він християнин, хоч і не пройшов того шляху почуттів, якого очікував.

Грішники часто намічають собі план, як вони очікують почуватися і як очікують навернутися, і фактично визначають Богові Його роботу, вирішивши, що підуть цією стежкою або ніякою. Скажіть їм, що це все неправильно, що вони не повинні наперед намічати жодної такої стежки, а дозволити Богові вести їх так, як Він вважає за найкраще. Бог завжди веде сліпих дорогою, якої вони не знають. Ще не було грішника, якого привели б у Царство тим шляхом почуттів, якого він очікував. Дуже часто вони дивуються, виявивши, що вони вже всередині, а не мали жодних таких переживань, яких очікували.

Дуже часто люди чекають, щоб за них молилися, або щоб застосували якийсь особливий засіб, або щоб побачити, чи не зможуть вони самі стати кращими. Вони такі нечестиві, кажуть вони, що не можуть прийти до Христа. Вони хочуть спробувати упокоренням, стражданням і молитвою зробити себе гідними прийти. Вам доведеться вигнати їх з усіх цих сховищ. Дивовижно, в скільки закутків вони часто забігають, перш ніж прийдуть до Христа. Я знав людей, які мало не збожеволіли через брак невеликої правильної настанови.

Іноді такі люди думають, що їхні гріхи надто великі, щоб бути прощеними, або що вони засмутили й віддалили Духа Божого, тоді як цей Дух увесь час переконує їх у гріху. Вони запевняють, що їхні гріхи більші за Христове милосердя, і цим насправді ображають Господа Ісуса Христа.

Іноді грішники доходять думки, що Бог їх покинув і що тепер вони не можуть бути спасенні. Часто дуже важко вибити людей із цієї позиції. Багато з найтяжчих випадків, які я будь-коли зустрічав, були саме такого характеру, коли люди наполягали, що їх покинуто, і ніщо не могло їх переконати.

В одному місці, де я трудився під час пробудження, я одного дня прийшов на зібрання і ще до початку служби почув тихий стогін — болісний, неземний звук. Я подивився й побачив кількох жінок, що зібралися довкола тієї, хто його видавала. Вони сказали, що це жінка у відчаї. Вона давно вже була в такому стані. Її чоловік був п’яницею. Він привів її на зібрання, а сам пішов до шинку. Я поговорив із нею й побачив її стан і те, що до її випадку дуже важко достукатися. Коли я відходив, щоб почати службу, вона сказала, що мусить вийти, бо не може слухати молитви чи співу. Я сказав їй, що вона не повинна йти, і попросив жінок затримати її, якщо треба, і силою. Я відчував, що коли диявол тримає її, то Бог сильніший за диявола і може її визволити. Служба почалася, і спершу вона трохи шуміла. Але згодом вона підвела очі. Тему було вибрано саме з огляду на її випадок, і в міру того, як проповідь тривала, її увагу було захоплено, її очі вп’ялися — ніколи не забуду, як вона дивилася, — очі й рот розкриті, голова піднята, і вона мало не підвелася з місця, коли правда вливалася в її розум. Нарешті, коли правда вибила всі підвалини, на яких тримався її відчай, вона скрикнула, опустила голову й сиділа зовсім тихо до кінця зібрання. Я підійшов до неї і побачив, що вона цілком спокійна й щаслива в Бозі. Я бачив її довго потім, і вона такою й залишилася. Так провидіння привело її туди, де вона ніколи не сподівалася бути, і змусило її вислухати настанову, пристосовану до її випадку. Ви часто можете зробити неоціненне добро, з’ясувавши, де саме полягає трудність, а тоді спрямувавши правду просто на це місце.

Іноді люди вперто стверджують, що вчинили непрощенний гріх. Коли ця думка засяде їм у голові, вони обертатимуть проти себе все, що ви кажете. У деяких таких випадках добре стати на їхній ґрунт і міркувати з ними так: «Припустімо, ви вчинили непрощенний гріх, — то що ж? Слушно, щоб ви скорилися Богові, жалкували за своїми гріхами, порвали з ними й робили все добро, яке можете, навіть якщо Бог вам не простить. Навіть якщо ви підете до пекла, ви повинні так чинити». Наполягайте на цій думці й повертайте її на всі боки, доки не побачите, що вони її розуміють і з нею погоджуються,

У таких випадках люди зазвичай не зводять очей із себе; вони замикаються в собі й дивляться на власну темряву, замість того щоб дивитися на Христа. Якщо ж вам вдасться відвести їхні думки від себе й навести їх на думку про Христа, ви зможете відвернути їх від розмислів над власними теперішніми почуттями й допомогти їм ухопитися за надію, покладену перед ними в Євангелії.

2. Розмовляючи з грішниками, охопленими усвідомленням гріха, пильнуйте, щоб не йти з ними на жодний компроміс у жодному питанні, в якому в них є трудність. Якщо ви це зробите, вони неодмінно цим скористаються і так здобудуть фальшиву надію. Грішники, охоплені усвідомленням гріха, часто потрапляють у трудність, коли треба відмовитися від якогось улюбленого гріха чи поступитися в якомусь питанні, в якому сумління і Святий Дух воюють із ними. І якщо їм трапиться людина, яка поступиться в цьому питанні, їм стає легше, вони щасливі й думають, що навернулися. Юнак, що прийшов до Христа, був саме такий. У нього була одна трудність, і Ісус Христос точно знав, яка саме. Він знав, що той любить свої гроші, і замість того щоб іти на компроміс і так намагатися його втішити, Він просто поклав палець на те саме місце і сказав йому: «Іди продай, що маєш, і дай убогим… і приходь, та й іди слїдом за мною». І що з того вийшло? А те, що юнак відійшов засмучений. Дуже ймовірно, якби Христос звелів йому зробити будь-що інше, йому полегшало б, і він здобув би надію; визнав би себе учнем, приєднався б до церкви — і пішов би до пекла.

Люди часто дивовижно прагнуть компромісу. Вони ставлять такі запитання: чи не думаєте ви, що людина може бути християнином і все ж робити те чи те; або чи не може вона бути християнином і не робити того чи того? Так от, не поступайтеся ні на дюйм у жодних таких запитаннях. Самі ці запитання часто можуть показати вам саме те питання, яке мучить їхній розум. Вони покажуть вам, що це гордість, чи любов до світу, чи щось подібне, що заважає їм стати християнами.

Пильнуйте, щоб у цьому питанні — любові до світу — зробити роботу ґрунтовно. Я вірю, що на хибних настановах саме тут збудовано більше фальшивих надій, ніж будь-яким іншим чином. Колись я чув, як один доктор богослов’я намагався переконати своїх слухачів відмовитися від світу; і він сказав їм, що «якщо тільки вони від нього відмовляться, Бог тут-таки поверне його їм назад. Він хоче, щоб ви тішилися світом». Жалюгідно! Бог ніколи не повертає християнинові світ у тому самому сенсі, в якому вимагає від грішника, охопленого усвідомленням гріха, від нього відмовитися. Він вимагає від нас віддати Йому право власності на все, щоб ми вже ніколи ані на мить не вважали цього своїм. Людина не повинна думати, що має право сама вирішувати, скільки зі свого майна вона витратить для Бога. Один думає, що може витрачати двадцять тисяч доларів на рік на утримання своєї родини; він має на це право, бо має власні статки. Інший думає, що може відкласти п’ятсот тисяч доларів. Один чоловік сказав днями, що пообіцяв ніколи не давати нічого зі свого майна на навчання молодих людей для служіння. Коли до нього звертаються, він просто відповідає: «Я сказав, що ніколи не даватиму на таку мету, і ніколи не даватиму». Чоловіче! Хіба Ісус Христос колись казав тобі так чинити з Його грошима? Хіба Він установив таке правило? Пам’ятай, що ти говориш про Його гроші, і якщо Він хоче, щоб вони пішли на навчання служителів, ти утримуєш їх на власну погибель. Цьому чоловікові ще треба засвоїти першу засаду релігії: що він не належить собі і що гроші, якими він володіє, належать Ісусові Христу.

Ось велика причина, чому церква така повна фальшивих надій. Людей залишали в думці, що вони можуть бути християнами, тримаючись за свої гроші. І це стало гальмом для кожного починання. Безперечний факт, що церква має досить коштів, щоб негайно забезпечити світ Бібліями, трактатами й місіонерами. Але правда в тому, що ті, хто визнає віру, не вірять, що «Господня земля і вся повня її». Кожен гадає, що має право вирішувати, на що він витратить власні гроші. І вони й гадки не мають, що Ісус Христос диктуватиме їм у цій справі.

Неодмінно поводьтеся ґрунтовно в цьому питанні. Церква тепер переповнена лицемірами, бо їх ніколи не змусили відмовитися від світу. Їм ніколи не дали побачити, що якщо вони не присвятять цілком усього Христові — усього свого часу, усіх своїх талантів, усього свого впливу, усього свого майна, — вони ніколи не потраплять на небо. Багато хто думає, що можна бути християнином і все ж дрімати крізь життя, вживаючи весь свій час і майно для себе, лише даючи потроху час від часу, щоб зберегти пристойність, коли це цілком зручно. Але це сумна помилка, і вони переконаються в цьому, якщо не віддаватимуть своїх сил Богові. І коли вони помруть, то замість неба в кінці шляху, яким ідуть, знайдуть там пекло.

Маючи справу з грішником, охопленим усвідомленням гріха, неодмінно виганяйте його з кожного сховища і не залишайте йому ані дюйма ґрунту, на якому стояти, доки він опирається Богові. На це не потрібно багато часу. Коли Дух Божий діє, змагаючись із грішником, легко вигнати його з його сховищ. Ви побачите, що правда буде як молот, що розбиває все, куди б не вдарила. Робіть нею чисту роботу, щоб він віддав усе Богові.

Дайте грішникові ясно побачити природу й обсяг Божого закону і наполягайте на головному питанні — повному підкоренні Богові. Натискайте на це, щойно ясно пояснили йому, чого ви домагаєтеся, і не звертайте ні на що інше.

Пояснюючи предмет прикладами, пильнуйте, щоб не ввести розум в оману і не залишити враження, ніби згодиться самолюбне підкорення, чи самолюбне прийняття спокути, чи самолюбне віддання себе Христові й прийняття Його, наче людина укладає вигідну угоду, віддаючи свої гріхи й отримуючи спасіння в обмін. Це просто міняльна торгівля, а не підкорення Богові. Не залишайте у своїх поясненнях чи прикладах жодного ґрунту для такого погляду на справу. Самолюбне серце людини жадібно вхопиться за такий погляд на релігію, якщо його подати, і, дуже ймовірно, пристане на нього і так здобуде фальшиву надію.

Іншим разом я зверну вашу увагу на деякі речі, яких слід уникати, маючи справу з грішниками.

ЗАУВАЖЕННЯ.

1. Зробіть предметом постійного вивчення, щоденних роздумів і молитви те, як навчитися поводитися з грішниками, щоб сприяти їхньому наверненню. Велика справа кожного християнина на землі — спасати душі. Люди часто скаржаться, що не знають, як узятися до цієї справи. Що ж, причина цілком ясна: вони ніколи цього не вивчали. Вони ніколи не докладали належних зусиль, щоб підготувати себе до справи спасіння душ. Якби люди приділяли не більше уваги й думки підготовці до своїх світських справ, ніж до спасіння душ, як ви думаєте, чи мали б вони успіх? Отож, якщо ви так нехтуєте головною справою життя, то для чого ви живете? Якщо ви не робите предметом вивчення те, як вам найуспішніше діяти, будуючи Царство Христове, ви як християнин поводитеся дуже нечестиво й безглуздо.

2. Багато з тих, хто визнає віру, завдають більше шкоди, ніж користі, коли намагаються говорити з нерозкаяними грішниками. Вони мають так мало знання й уміння, що їхні слова радше розсіюють увагу, ніж посилюють її.

3. Пильно шукайте те місце, на яке тисне Дух Божий у грішникові, і тисніть на те саме місце в усіх своїх словах. Якщо ви відвернете його увагу від цього місця, ви будете у великій небезпеці знищити його усвідомлення гріха. Докладіть зусиль, щоб дізнатися про стан його розуму, про що він думає, що відчуває і що відчуває найглибше, а тоді ґрунтовно на це тисніть і не відвертайте його розуму розмовами про щось інше. Не бійтеся тиснути на це місце, остерігаючись довести його до нестями. Дехто боїться тиснути на місце, до якого розум трепетно чутливий, щоб не пошкодити розуму, хоча Дух Божий явно сперечається з грішником саме про це. Це спроба бути мудрішим за Бога. Вам слід прояснити це питання, обкинути його з усіх боків світлом правди і привести душу до того, щоб вона поступилася, — і тоді розум заспокоїться.

4. Великого зла заподіяно і багато фальшивих надій створено тим, що не розрізняли пробудженого грішника й грішника, охопленого усвідомленням гріха. Через брак цього людей, які лише пробуджені, негайно спонукають скоритися: «ви мусите покаятися», «скоріться Богові», — тоді як вони насправді не переконані у своїй провині і навіть не настільки навчені, щоб знати, що означає скоритися. Ось один зі способів, як пробудженням завдавали великої шкоди безрозбірними закликами до покаяння, без належної настанови.

5. На стривожених грішників треба дивитися як на людей у дуже урочистому й критичному стані. Вони насправді дійшли до переломного моменту. Це час, коли їхня доля, ймовірно, вирішиться навіки. Дух Божий не змагатиметься вічно. Християни повинні глибоко за них уболівати. Багато в чому їхні обставини урочистіші за Судний день. Тут їхня доля вирішується. Судний день лише виявляє її. А той певний час, коли це відбувається, — це коли Дух змагається з ними. Християни повинні пам’ятати про свою страшну відповідальність у такі часи. Лікар, якщо він хоч трохи знає свій обов’язок, іноді відчуває на собі дуже урочисту відповідальність. Його пацієнт у критичному стані, де маленька помилка знищить життя, і він тремтить, зависнувши між життям і смертю. Якщо таку відповідальність відчувають щодо тіла, то яку страшну відповідальність слід відчувати щодо душі, коли видно, що вона тремтить, зависнувши на вістрі, і її доля має вирішитися саме тепер. Одне хибне враження, одне необачне слово, одне неправильно зрозуміле речення, легке відволікання розуму можуть повернути людину не в той бік — і її душа загинула. Ніколи жоден ангел не був зайнятий урочистішою справою, ніж поводження з грішниками, охопленими усвідомленням гріха. Як же урочисто й обережно повинні ходити християни, як мудро й уміло працювати, якщо вони не хочуть стати засобом погибелі душі!

Нарешті.— Якщо в цьому домі є грішник, дозвольте мені сказати йому: відкиньте всі свої виправдання. Вам сьогодні сказали, що всі вони марні. Сьогодні в пеклі й на небі розкажуть, і луною розійдеться від країв всесвіту те, що ви вирішите зробити. Ця сама година може запечатати вашу вічну долю. Чи скоритеся ви Богові сьогодні — ЗАРАЗ?

Ви завершили: Лекція X. Щоб здобувати душі, потрібна мудрість

Назад Далі