Мета в молитві
Залучіть чоловіків до молитви

Розділ 8 · 18 хв читання · 23 хв слухання

Залучіть чоловіків до молитви

Ім’ям Божим благаю вас: нехай молитва живить вашу душу, як їжа живить ваше тіло. Нехай ваші визначені години молитви тримають вас у Божій присутності впродовж дня, а Його присутність, часто згадувана протягом дня, нехай буде завжди свіжим джерелом молитви. Така коротка, любляча згадка про Бога оновлює все єство людини, вгамовує її пристрасті, дає світло й пораду в труднощах, поступово впокорює вдачу і навчає її в терпінні володіти своєю душею, а радше — віддає її у володіння Богові.— Фенелон

Присвячував надто багато часу й уваги зовнішнім і громадським обов’язкам служіння. Але це була хибна поведінка, бо я зрозумів, що занедбувати часте й палке спілкування з Богом у роздумах і молитві — не спосіб викупити час і не спосіб приготувати себе до прилюдного служіння.

Слушно приписую свою теперішню мертвість браку достатнього часу й тиші для особистої молитви. Через брак ширшого читання, усамітнення й особистої молитви я мало владаю власною вдачею. Нещасливий для мене день — через брак більшої самоти й молитви. Хоч би що я робив, хоч би чого не зробив, дай мені бути досконалим у молитві.

Зрештою, хоч би що призначив Бог, молитва — найголовніше. О, коли б мені бути людиною молитви.— Генрі Мартін

Чи покинули чоловіки молитися за Павлових часів, певно стверджувати не можемо. Тепер же вони здебільшого покинули молитися. Вони надто зайняті, щоб молитися. Час, сили й усі здібності віддано в данину грошам, справам, клопотам світу. Мало хто з чоловіків віддається великій молитві. У більшості чоловіків велика справа молитви — справа поспішна, дріб’язкова, виголоджена, жебрацька.

Святий Павло наказує зупинитися і накладає на чоловіків данину молитви. Залучити чоловіків до молитви — ось Павлові незмінні ліки від великих лих у Церкві, у державі, у політиці, у справах, у домі. Залучіть чоловіків до молитви — і політика очиститься, справи процвітатимуть, Церква стане святішою, а дім — милішим.

«Тим я молю перш усього творити благання, молитви, дякування за всїх людей, за царів і за всїх, що мають власть, щоб тихим і спокійним життєм нам жити у всякому благочестї і чистотї. Се бо добре і приятно перед Спасителем нашим Богом ... Оце ж хочу, щоб молились чоловіки на всякому місцї, здіймаючи вгору преподобні руки, без гнїва і змагання» (1 Тимотея 2:1-3, 8).

Жінки й діти, що моляться, — безцінні для Бога, але якщо їхню молитву не доповнює молитва чоловіків, сила молитви зазнає великої втрати — великого пролому й знецінення, великого паралічу в енергії Євангелія. Ісус Христос сказав людям приповість про те, що треба по всяк час молитись, а не внивати. Чоловіки, сильні в усьому іншому, мають бути сильними й у молитві і ніколи не піддаватися зневірі, слабкості чи пригніченості. Чоловіки, відважні, наполегливі, грізні в інших заняттях, мають бути сповнені мужності, невтомні й міцні серцем у молитві.

Чоловіки мають молитися; усі чоловіки мають молитися. Чоловіки — на відміну від жінок, чоловіки в їхній силі, в їхній мудрості. Є безумовна, чітка заповідь, щоб чоловіки молилися; є безумовна, нагальна потреба, щоб чоловіки молилися. Перший серед створінь, чоловік, має бути першим і в молитві.

Чоловіки мають молитися за людей. Вказівка тут конкретна й розмежована. Відразу нижче маємо окрему вказівку щодо жінок. Говорячи про молитву, її важливість, широту й практику, Біблія тут звертається до чоловіків на противагу жінкам і окремо від них. Чоловікам чітко наказано, урочисто доручено й палко заохочено молитися. Можливо, чоловіки цуралися молитви чи були до неї байдужі; можливо, вважали її дрібницею і не віддавали їй ні часу, ні ваги, ні значення. Але Бог хоче, щоб усі чоловіки молилися, і тому великий апостол підносить цю тему на чільне місце й наголошує на її важливості.

Бо молитва має надзвичайну вагу. Молитва — наймогутніша сила, що просуває Божу справу. Лише серця й руки, що моляться, можуть виконувати Божу справу. Молитва перемагає, коли все інше зазнає поразки. Молитва здобувала великі перемоги й зі славним тріумфом рятувала Божих святих, коли всяка інша надія вже зникла. Чоловіки, які вміють молитися, — найбільше благо, яке Бог може дати землі; вони — найбагатший дар, який земля може піднести небу. Чоловіки, які вміють користуватися цією зброєю молитви, — найкращі Божі воїни. Його наймогутніші провідники.

Чоловіки молитви — обрані Божі провідники. Різниця між провідниками, яких Бог висуває наперед, щоб вести й благословляти Свій народ, і тими провідниками, що завдячують своє становище світському, себелюбному, неосвяченому відборові, ось яка: Божі провідники — передусім люди молитви. Це вирізняє їх як просте Боже засвідчення їхнього покликання, як печатка того, що Бог їх відокремив. Хоч би які інші чесноти чи дари вони мали, дар і благодать молитви височіють над усіма. Хоч у чому іншому вони були б схожі чи різнилися, у дарі молитви вони одне.

Чим були б Божі провідники без молитви? Позбавте Мойсея його сили в молитві — дару, що звеличив його навіть в очах язичників, — і з його голови буде знято вінець, а пожива й вогонь його віри зникнуть. Ілля без своєї молитви не мав би ні згадки, ні місця серед Божих посланців; його життя було б прісним, боягузливим, позбавленим енергії, відваги й вогню. Без Іллиної молитви Йордан ніколи не поступився б ударові його плаща, і грізний ангел смерті не вшанував би його вогненною колісницею й кіньми. Аргумент, яким Бог розвіяв страх Ананії та переконав його в стані й щирості Павла, — це стислий підсумок його історії, розгадка його життя й праці: «ось бо він молить ся».

Павло, Лютер, Веслі — чим були б ці Божі обранці без вирішальної й керівної стихії молитви? Вони були провідниками для Бога, бо були могутні в молитві. Вони були провідниками не через блискучість думки, не через невичерпні ресурси, не через свою чудову освіченість чи природні обдарування, а тому, що силою молитви могли розпоряджатися силою Божою. Чоловіки молитви — це значно більше, ніж чоловіки, що проказують молитви; значно більше, ніж чоловіки, що моляться за звичкою. Це чоловіки, для яких молитва — могутня сила, енергія, що зрушує небо і зливає на землю незліченні скарби добра.

Чоловіки молитви — це охорона Церкви від матеріалізму, який впливає на всі її плани й устрій і твердить саму кров її життя. Як таємна смертельна отрута, ширяться навіювання, що Церква вже не так залежить від суто духовних сил, як колись, — що змінені часи й змінені обставини вивели її з духовної скрути й залежності й поставили туди, де інші сили можуть донести її до вершини. Фатальна пастка такого роду заманила Церкву у світські обійми, засліпила її провідників, послабила її підвалини й позбавила її значної частини її краси й сили. Чоловіки молитви — рятівники Церкви від цієї матеріальної тенденції. Вони вливають у неї первісні духовні сили, знімають її з піщаних мілин матеріалізму й виводять в океанські глибини духовної сили. Чоловіки молитви зберігають Бога в Церкві в усій Його силі, тримають Його руку на кермі й навчають Церкву її уроків сили й довіри.

Кількість і дієвість робітників у Божому винограднику в усіх краях залежить від чоловіків молитви. Могутність цих чоловіків молитви за Божественно встановленим порядком примножує кількість і успіх посвяченої праці. Молитва широко відчиняє перед ними двері, дає святу вправність увійти, а також святу відвагу, твердість і плідність. Чоловіки молитви потрібні на всіх нивах духовної праці. Немає в Божій Церкві жодного становища, високого чи низького, яке можна було б добре виконувати без невпинної молитви. Немає місця, де перебувають християни, яке не вимагало б повного вияву віри, що завжди молиться й ніколи не занепадає духом. Чоловіки молитви потрібні в торговому домі так само, як і в домі Божому, щоб вони впорядковували й провадили торгівлю не за правилами цього світу, а за біблійними настановами й правилами світу небесного.

Чоловіки молитви особливо потрібні на посадах церковного впливу, честі й влади. Ці провідники церковної думки, церковної праці й церковного життя мають бути людьми визначної сили в молитві. Саме серце, що молиться, освячує труд і вміння рук, труд і мудрість голови. Молитва тримає працю в руслі Божої волі, а думку — в руслі Божого Слова. Урочиста відповідальність провідництва в Божій Церкві, у великій чи обмеженій сфері, має бути так обгороджена молитвою, щоб між нею і світом лежала непрохідна прірва, і так піднесена й очищена молитвою, щоб ні хмара, ні ніч не заплямували сяйва й не затьмарили зору, що постійно, мов опівдні, споглядає Бога. Багато церковних провідників, здається, думають, що коли вони можуть вирізнятися як люди ділові, грошовиті, впливові, люди думки, планів, учених досягнень, красномовних обдарувань, привабливої, помітної діяльності, то цього досить і це надолужить брак вищої духовної сили, яку може дати лише багато молитви. Але які ж марні й мізерні ці речі у поважній справі прославлення Бога, керування Церквою для Нього й приведення її до повної згоди з її Божественним покликанням.

Чоловіки молитви — це ті, хто так багато зробив для Бога в минулому. Це вони здобули для Бога перемоги й пограбували Його ворогів. Це вони встановили Його Царство в самих таборах Його ворогів. Інших умов успіху в наш день немає. Двадцяте століття не має жодного пільгового закону, що скасовував би потребу чи силу молитви, — жодної заміни, якою можна було б досягти її благодатних цілей. Нам не лишається нічого іншого: тільки руки, що моляться, можуть будувати для Бога. Вони — Божі могутні на землі, Його головні будівничі. Вони можуть бути позбавлені всього іншого, але боротьбою й перемогами простосердої віри вони могутні, наймогутніші для Бога. Церковні провідники можуть бути обдаровані в усьому іншому, але без цього найбільшого дару вони — як Самсон з обстриженими кучерями, або як Храм без Божої присутності й Божої слави, на жертівниках якого згас небесний вогонь.

Єдиний захист і порятунок від світськості — у нашій напруженій і корінній духовності; а наша єдина надія на існування й збереження цієї високої, спасенної духовності, під Богом, — у найчистішому й найнаступальнішому провідництві: провідництві, що знає таємну силу молитви, знак, яким Церква перемагала, і має сумління, переконання й мужність залишатися вірним її символам, вірним її традиціям і вірним таємницям її сили. Нам потрібне це молитовне провідництво; ми мусимо його мати, щоб досконалістю й красою своєї святості, силою й висотою своєї віри, могутністю й натиском своїх молитов, авторитетом і бездоганністю свого прикладу, вогнем і заразливістю своєї ревності, неповторністю, величчю й несвітськістю своєї побожності воно могло впливати на Бога, а Церкву тримати й формувати за її небесним зразком.

Такі провідники — як могутньо їх відчувають! Як їхнє полум’я пробуджує Церкву! Як вони збурюють її силою своєї п’ятидесятницької присутності! Як вони шикують її до бою й дають їй перемогу боротьбою й тріумфами власної віри! Як вони формують її відбитком і невідступністю своїх молитов! Як вони щеплять їй заразливість і вогонь своєї святості! Як вони очолюють похід у великих духовних переворотах! Як Церква встає з мертвих від воскресного поклику їхніх проповідей! Святість проростає слідом за ними, як квіти на голос весни, і де вони ступають, пустиня розквітає, мов сад Господень. Божа справа потребує таких провідників на всіх щаблях службових посад, від найнижчого до найвищого. Які ж немічні, безцільні чи світські наші зусилля, які деморалізовані й марні для Божої справи без них!

Дар цих провідників не лежить у межах церковної влади. Вони — Божі дари. Їхнє існування, їхня присутність, їхня кількість і їхня спроможність — ознаки Його прихильності; їхня відсутність — певна ознака Його неприхильності, провісник того, що Він відступає. Нехай Божа Церква стане на коліна перед Господом сил, щоб Він ще могутніше наділив провідників, яких ми вже маємо, поставив до лав інших і вів усіх уздовж усієї лінії нашого бойового фронту.

Світ проникає до Церкви в багатьох місцях і багатьма шляхами. Він просочується; він ллється потоком; він входить із зухвалим чолом або в м’якому, вкрадливому перебранні; він входить згори і входить знизу; і сочиться багатьма прихованими шляхами.

Ми шукаємо чоловіків молитви й святих чоловіків — чоловіків, чия присутність у Церкві зробить її подібною до кадильниці з найсвятішим кадилом, що полум’ям підноситься до Бога. Для Бога людина важить усе. Обряди, форми, організації мають мале значення; якщо за ними не стоїть святість людини, вони огидні в Його очах. «Паленнє кадила огидло менї; нових місяцїв і субот, та сходин сьвяточних не можу стерпіти: беззаконність поспіль із сьвяткуваннєм!»

Чому Бог так суворо говорить проти Своїх власних установ? Особиста чистота занепала. Нечиста людина заплямувала всі священні Божі установи й осквернила їх. Бог надає людині такої ваги, що все інше ніби знецінює. Люди будували Йому славні храми, силкувалися й виснажували себе, щоб догодити Богові всілякими дарами; але Він піднесеними словами докоряв цим гордим поклонникам і відкидав їхні князівські дари.

«Небо — престол мій а земля — підніжок ногам моїм; де ж ви збудуєте дом менї, і де місце спочинку мого? Все ж бо те зробила рука моя, й все од мене постало, говорить Господь. Той, що заколює вола, — він у мене те саме, що той, хто вбиває людину; хто приносить ягня в жертву — те саме, наче б пса задавив; хто приносить жертву хлїбну, — наче б жертвував свинину; хто палить на подяку кадило — наче той, що молиться до ідола.» Відвертаючись з огидою від цих коштовних і нечестивих приношень, Він проголошує: «А ось, на кого я ласкаво спогляну: на смирного й сокрушеного духом та й на того, що тремтить перед словом моїм.»

Ця істина — що Бог зважає на особисту чистоту людини — основоположна. Ця істина страждає, коли установам надають надто великого значення і форми богослужіння множаться. Людина та її духовний характер знецінюються в міру того, як множаться церковні обряди. Простота богослужіння губиться в релігійній естетиці або в показній пишноті релігійних форм.

Ця істина — що особиста чистота людини є єдиним, про що дбає Бог, — випадає з поля зору, коли Церква починає цінувати людей за те, що вони мають. Коли Церква задивляється на гроші людини, на її суспільне становище, на її майно в будь-якому вигляді, тоді духовні цінності страшенно знецінюються, і сліз покаяння, тягаря провини вже ніколи не видно біля її порогів. Світські хабарі відчинили її перлові ворота й заплямували їх, впустивши нечистих.

Ця істина — що Бог шукає особистої чистоти — поглинається, коли Церква жадібна до чисельності. «Не чисельність, а особиста чистота — наша мета», — казали батьки методизму. Вихваляння церковною статистикою глибоко суперечить духу духовної релігії. Задивляння на чисельність дуже заважає дбати про особисту чистоту. Кількість зазвичай зростає коштом якості. Маса зменшує цінність.

Доба церковної організації та церковної машинерії — не та доба, що славиться піднесеною й міцною особистою побожністю. Машинерія шукає інженерів, а організації — генералів, а не святих, щоб ними керувати. Найпростіша організація може сприяти і чистоті, і силі; але поза цією вузькою межею організація поглинає особу й не дбає про особисту чистоту; напористість, активність, ентузіазм, ревність до організації приходять як згубні замінники духовного характеру. Святість і всі духовні чесноти, що потребують загартованого плекання й повільного зростання, відкидають як надто повільні й надто коштовні для поступу й поспіху доби. Завдяки машинерії, новим організаціям і духовній слабкості марно сподіваються здобути наслідки, яких можна досягти лише вірою, молитвою й очікуванням на Бога.

Людина та її духовний характер — ось чого шукає Бог. Якби людей, святих людей, можна було виготовляти легким процесом церковної машинерії швидше й краще, ніж давніми способами, ми радо вклалися б у кожен новий і вдосконалений патент; але ми в це не віримо. Ми тримаємося старого шляху — шляху, яким ішли святі пророки, царського шляху святості.

Приклад цього дає життя Вільяма Вілберфорса. Людина високого суспільного становища, член парламенту, друг славетного державного діяча Пітта, він не був покликаний Богом залишити своє високе становище чи покинути парламент, але був покликаний упорядкувати своє життя за зразком, який дав Ісус Христос, і віддатися молитві. Хто читає історію його життя, того вражає її святість і її відданість вимогам тихих годин наодинці з Богом. Про своє навернення він повідомив друзів — Пітта та інших — листом.

На початку свого християнського шляху він записує: «Мої головні причини для дня таємної молитви такі: (1) Становище громадських справ дуже критичне і вимагає палкого благання про відвернення Божого невдоволення. (2) Моє становище в житті дуже складне, і я не знаю, як мені діяти. Тому слід особливо, час від часу, шукати керівництва. (3) Мене милостиво підтримувано в складних обставинах громадського характеру. Я виходив і повертався додому безпечно, і мене всюди зустрічали прихильно. Смиренно сподіваюся також, що те, що я тепер роблю, є доказом, що Бог не відняв від мене Свого Святого Духа. Я оповитий милостями.»

Черговий день народження знову спонукав його переглянути своє становище й заняття. «Я бачу, — писав він, — що книжки віддаляють моє серце від Бога не менше, ніж будь-що інше. Я складав собі план навчання, але нехай пам’ятаю, що потрібне лише одне, і якщо моє серце не може зберігатися в духовному стані без стількох молитов, роздумів, читання Писання тощо, скільки несумісно з навчанням, то я мушу шукати насамперед праведності Божої.» Усе мало бути віддане заради духовного поступу. «Боюся, — чуємо, як він каже, — що я недостатньо вивчав Писання. Звісно ж, під час літньої перерви в парламенті мені слід читати Писання годину-дві щодня, окрім молитви, побожного читання й роздумів. Бог щедріше благословить мене, якщо я чекатиму на Нього. Досвід усіх добрих людей показує, що без постійної молитви й пильності Боже життя в душі застоюється. Ранкові й вечірні молитви Доддріджа були поважною справою. Полковник Гардінер завжди проводив уранці години в молитві, перш ніж вийти з дому. Боннел багато молився наодинці вранці й увечері і, одягаючись і роздягаючись, повторював псалми, щоб підносити свій розум до небесного. Я дивитимусь на Бога, щоб Він зробив ці засоби дієвими. Боюся, що мої молитви надто поспішні, що я недостатньо читаю Писання. Я мушу зростати в благодаті; мушу більше любити Бога; мушу глибше відчувати силу Божественних речей. Чи я більш чи менш учений — не має значення. Чи навіть виконаю я працю, яку вважаю корисною, — порівняно неважливо. Але стережися, душе моя, теплохолодності.»

Новий рік почався Святим Причастям і новими обітницями. «Я поспішатиму вперед, — писав він, — і трудитимусь, щоб краще пізнати Бога й більше Його любити. Звісно, що можу, бо Бог дасть Свого Святого Духа тим, що просять у Нього, а Святий Дух виллє Божу любов у серце. Тож молися, молися; будь ревним, поспішай уперед і прагни пізнавати Господа. Без пильності, смирення й молитви відчуття Божественних речей неминуче згасає.» Щоб приготуватися до майбутнього, він, за його словами, не знаходив нічого дієвішого за особисту молитву й уважне читання Нового Заповіту.

І знову: «Мушу записати, що останнім часом маю надто мало часу на особисту молитву. Можу сумно підтвердити зауваження Доддріджа, що коли нам погано ведеться в молитовній комірчині, то зазвичай погано ведеться й усюди. Мушу тут виправитися. Боюся потрапити в те, що Овен називає ремеслом грішити й каятися ... Господи, допоможи мені: скорочення особистої молитви морить душу голодом; вона худне й знемагає. Так не повинно бути. Мушу викупити більше часу. Бачу, як худну духом, коли не відводжу вдосталь часу на особисту молитву; мушу пильно дбати про те, щоб чувати в молитві.»

Іншим разом він записує: «Мушу спробувати те, що давно чув як правило Е.— великого оббивальника, який, приїжджаючи з Бонд-стріт до своєї маленької вілли, завжди насамперед усамітнювався у своїй молитовній комірчині. Я надто пізно лягав, і тому мав для себе лише поспішні півгодини. Звісно ж, досвід усіх добрих людей підтверджує твердження, що без належної міри особистої молитви душа худне.»

Синові він писав: «Заклинаю тебе: не дай себе спокусити занедбувати, скорочувати чи квапливо пробігати свої ранкові молитви. Понад усе стережися занедбувати Бога в молитовній комірчині. Немає нічого згубнішого для життя й сили віри. Більше самоти й раніші години — молитва щонайменше тричі на день. Наскільки краще я міг би служити, якби плекав ближче спілкування з Богом.»

Вілберфорс знав таємницю святого життя. Чи не тут більшість із нас зазнає невдачі? Ми так зайняті іншим, так поглинуті навіть добрими справами й Господньою працею, що занедбуємо тихі години молитви з Богом, і не встигаємо оглянутися, як наша душа вже схудла й збідніла.

«Одна ніч наодинці в молитві, — каже Сперджен, — могла б зробити нас новими людьми, перемінивши від убогості душі до духовного багатства, від тремтіння до тріумфу. Маємо приклад цього в житті Якова. Колись хитрий викрутас, що завжди торгувався й вираховував, непривабливий майже в усьому, — і все ж одна ніч у молитві перетворила підступника на князя, що переміг, і зодягла його в небесну велич. Від тієї ночі він живе на священній сторінці як один із небесної знаті. Хіба не могли б ми, принаймні час від часу, у ці втомливі, прикуті до землі роки відгородити хоч одну ніч для такого збагачувального торгу з небесами? Що ж, хіба в нас немає святої амбіції? Хіба ми глухі до прагнень Божественної любові? А проте, браття мої, заради багатства й науки люди охоче покидають свої теплі постелі, — то хіба ми не можемо зробити це бодай зрідка з любові до Бога й заради добра душ? Де наша ревність, наша вдячність, наша щирість? Мені соромно, коли я так докоряю і собі, і вам. Чи ж не будемо ми часто затримуватися біля Яббоку й взивати разом з Яковом, коли він ухопився за ангела?

„Всю ніч з тобою я пробуду,

Боротимусь, аж день зоріє.“

Певно, браття, якщо ми віддавали цілі дні глупоті, то можемо виділити час і для небесної мудрості. Був час, коли ми віддавали цілі ночі розпусті й безсоромності, танцям і світським гулянкам; тоді ми не втомлювалися; ми дорікали сонцю, що воно сходить так рано, і бажали, щоб години трохи забарилися, аби ми могли насолоджуватися ще шаленішими веселощами, а може, й глибшим гріхом. О, то чому ж нам утомлюватися в небесних заняттях? Чому ми втомлюємося, коли нас просять чувати з нашим Господом? Вставай, ліниве серце, Ісус кличе тебе! Устань і вийди назустріч Небесному Другові туди, де Він являє Себе.»

Ми ніколи не можемо сподіватися зростати в подобі нашого Господа, якщо не наслідуватимемо Його приклад і не віддаватимемо більше часу спілкуванню з Отцем. Пробудження справжньої молитви спричинило б духовний переворот.

Ви завершили: Залучіть чоловіків до молитви

Назад Далі