Розділ 2 · 8 хв читання · 11 хв слухання
Молитва змінює Божий намір
Ми маємо віддавати себе Богові в усьому — і в земному, і в духовному, — і шукати задоволення тільки в тому, щоб виконувати Його волю, чи то Він веде нас через страждання, чи через розраду, бо для душі, що справді віддалася Йому, усе це однаково. Молитва — це не що інше, як відчуття Божої присутності.— Брат Лаврентій
Неодмінно дбайте про свій потаємний обов’язок; хай би що ви робили, не залишайте його. Душа не може процвітати, коли його нехтують. Відступництво здебільшого починається біля дверей молитовної комірчини. Перебувайте якнайбільше в потаємному спілкуванні з Богом. Саме потаємна торгівля збагачує християнина.
Моліться на самоті. Нехай молитва буде ключем, що відмикає ранок, і засувом, що замикає ніч. Найкращий спосіб боротися з гріхом — боротися з ним на колінах.— Філіп Генрі
Молитва віри — єдина сила у всесвіті, якій поступається великий Єгова. Молитва — найвірніші ліки.— Роберт Голл
Одна година самоти, проведена в щирій і ревній молитві, або боротьба з однією-єдиною пристрастю чи прихованим гріхом серця і перемога над ними навчать нас думати більше, ніж рік навчання в школах без цього, і дієвіше пробудять у нас здатність до роздумів та сформують звичку до них.— Колрідж
Людина може молитися день і ніч і обманювати себе, але жодна людина, яка не молиться, не може бути певна у своїй щирості. Молитва — це віра, що переходить у дію. Це єднання волі й розуму, що втілюється в розумному чині. Молиться вся людина. Усе, що менше за це, — лише бажання чи праця губ, удаване й порожнє дійство.
Якщо Бог знову поверне мені здоров’я, я вирішив не вивчати нічого, крім Біблії. Література ворожа духовності, якщо не тримати її твердою рукою.— Річард Сесіл
Наше освячення залежить не від того, щоб змінити наші справи, а від того, щоб заради Бога робити те, що ми зазвичай робимо заради себе. Для мене час праці нічим не відрізняється від часу молитви. Молитва — це не що інше, як відчуття присутності Бога.— Брат Лаврентій
Дай мені згоріти для Бога. Зрештою, хай що Бог призначить, молитва — це найголовніше. О, коли б мені бути людиною молитви!— Генрі Мартін
Можливості й необхідність молитви, її сила та плоди виявляються в тому, що вона спиняє і змінює Божі наміри та відвертає удар Його сили. Бог покарав Авімелеха:
Помолився ж Авраам Богу, і вигоїв Бог Абимелеха, і жену його, і рабинї його, і почали роджати.
Бо позамикав був Господь усяку утробу в домівцї в Абимелеха задля Сарри, жінки Авраамової.
Жалюгідні, помилкові втішителі Йова так поводилися у своїй суперечці з ним, що Божий гнів запалав проти них. І Бог сказав: «… нехай слуга мій Йов помолиться за вас, бо тільки його лице я прийму».
«І вернув Господь Йовові втрату, як він помолився за свої друзі».
Йона опинився в жахливому становищі, коли «Господь же послав на море велику бурю, і постала на морі лиха хуртовина». Коли кинули жереб, «упав він на Йону». Його викинули за борт у море, але «Господь же повелїв великій рибі проглинути Йону … І молився Йона Господеві з черева в кита … І повелїв Господь киту викинути Йону на сушу».
Коли неслухняний пророк підніс свій голос у молитві, Бог почув його і послав визволення.
Фараон твердо вірив у можливості молитви та в її здатність принести полегшу. Хитаючись під страшними Божими карами, він благав Мойсея заступитися за нього. «Ублагайте Господа», — так жалібно просив він за себе чотири рази, коли кари шмагали Єгипет. Чотири рази звертався він до Мойсея з цими нагальними проханнями, і чотири рази молитва знімала страшне прокляття з жорстокосердого царя та його приреченої землі.
Богохульство й ідолопоклонство Ізраїля, який зробив золоте теля й присвятив йому своє поклоніння, були страшним злочином. Гнів Божий запалав, і Він сказав, що знищить винний народ. Господь дуже розгнівався й на Аарона, а Мойсеєві сказав: «Ійди від мене геть, я вигублю їх». Але Мойсей молився, і молився не перестаючи; день і ніч молився він сорок днів. Він сам записав свою молитовну боротьбу. «І припав я до землї, — каже він, — перед Господом сорок день і сорок ночей, як перше, хлїба не ївши й води не пивши, за всї гріхи ваші, якими ви согрішили, витворюючи ледаче перед очима Господа, чим ви дразнили його. Бо лякався я гнїва і лютостї, якою закипів Господь на вас, так що хотїв погубити вас. Та послухав Господь мене й сим разом. І на Арона вельми гнївавса Господь, так що хотїв був згубити його, та благав я тодї й за Арона».
«Ще сорок день, а Ниневія стане розвалищем». Бог мав намір знищити те велике й нечестиве місто. Але Ніневія молилася, вкрита вереттям; сидячи в попелі, вона взивала до Бога «скілько сили», і «пожалував Бог наслати на них те лихо, яким їм був загрозив, і не наслав».
Божа звістка Єзекії була така: «Упорядкуй дом твій, бо вмреш, не одужаєш». Єзекія повернувся лицем до стіни, молився Господеві й сказав: «Ой Господи! спогадай же, що я щиро й неподїленим серцем ходив перед лицем твоїм і чинив те, що тобі до вподоби». І Єзекія гірко заплакав. Бог сказав Ісаї: «Ійди й промов до Езекії: … Почув я молитву твою, побачив сльози твої і ось я придам тобі віку ще пятнайцять років».
Ці люди вміли молитися й перемагати в молитві. Їхня віра в молитву не була мінливим настроєм, що змінюється з вітром або разом з їхніми почуттями та обставинами; для них було фактом, що Бог чує й відповідає, що Його вухо завжди відкрите до волання Його дітей і що Його сила зробити те, про що Його просять, рівна Його готовності. І тому ці люди, сильні вірою й молитвою, «побивали царства, робили правду, одержували обітування, загороджували пащі левам, гасили силу огняну, втїкали від гострого меча, робились потужними від немочи, бували міцні в бою, обертали в ростїч полки чужоземцїв».
Тож усе було можливе тоді, як можливе й тепер, для чоловіків і жінок, які вміли молитися. Молитва справді відчиняла безмежну скарбницю, і Божа рука нічого не стримувала. Молитва вводила тих, хто нею жив, у світ привілеїв і зводила силу й багатство неба на допомогу обмеженій людині. Яка багата й дивовижна сила належала тим, хто збагнув таємницю переможного наближення до Бога! З Мойсеєм вона врятувала народ; з Ездрою вона врятувала Церкву.
А проте, хоч як дивно це видається, коли згадуємо чудеса, свідками яких був Божий народ, у молитві настало ослаблення. Могутня хватка, якою вони трималися Бога і яка так часто вселяла трепет і жах у серця їхніх ворогів, ослабла. Народ, відступивши й відпавши від віри, покинув молитву — якщо більшість із них узагалі колись по-справжньому молилася. Холодна й мертва молитва фарисея заступила будь-яке справжнє наближення до Бога, і через цей формальний спосіб молитися все богослужіння стало пародією на свою справжню мету. Славною була та доба, і славно здійснювали її Мойсей, Ездра, Даниїл та Ілля, Анна й Самуїл; але коло це видається вузьким і недовговічним; тих, хто молився, було небагато, і траплялися вони рідко. Вони не мали наступників — нікого, хто наслідував би їхню відданість Богові, нікого, хто зберіг би список вибраних.
Марно Божа постанова встановила божественний порядок, божественний поклик: Проси в мене. Від ревного й плідного волання до Бога вони обернули свої обличчя до поганських богів і марно волали про відповіді, які ніколи не могли прийти. Так вони скотилися в той безбожний і жалюгідний стан, коли життя втрачає свою мету, бо зв’язок із Вічним розірвано. Їхня благословенна доба молитви була забута; вони вже не вміли молитися.
Яка протилежність звершенням, що осяюють інші сторінки Святого Письма! Сила, що діяла через Іллю та Єлисея у відповідь на молитву, сягала аж до самої могили. І той, і той воскресив з мертвих дитину, і сили голоду було зламано. «Много бо може молитва праведного ревна». Ілля був людиною, подібною до нас пристрастями. Він ревно молився, щоб не було дощу, і не було дощу на землі три роки й шість місяців. І він знову помолився, і небо дало дощ, і земля зродила свій плід. Йона молився, ув’язнений у великій рибі, і вийшов на сушу, врятований від бурі, моря й морських чудовиськ могутньою силою своєї молитви.
Яким широким було благодатне забезпечення благодаттю молитви в тій дивовижній добі! Вони молилися дивовижно. Чому ж їхня молитва не змогла вберегти ту добу від занепаду й смерті? Чи не тому, що вони втратили вогонь, без якого будь-яка молитва вироджується в мертву форму? Щоб приготувати кадило, потрібні зусилля, праця й дбайливість. Молитва — не справа ледаря. Коли всі багаті, запашні чесноти, що становлять тіло молитви, працею й товченням змішано, очищено й злито воєдино, потрібен вогонь, щоб вивільнити кадило і щоб його пахощі піднеслися до Божого престолу. Вогонь, що спалює, творить дух і життя кадила. Без вогню молитва не має духу; вона, як мертві пахощі, призначена тлінню й червам.
Випадкова, уривчаста молитва ніколи не омивається цим Божественним вогнем. Бо тому, хто так молиться, бракує ревності, що вхоплюється за Бога й твердо вирішує не відпускати Його, доки не прийде благословення. «Без перестану молїтесь», — радив великий апостол. Саме ця звичка вганяє молитву в той розчин, що скріплює будівельне каміння. «Помолившись, ви можете зробити більше, ніж молитися, — казав побожний д-р А. Дж. Ґордон, — але доки не помолилися, ви не можете зробити більше, ніж молитися». Історія кожного великого християнського звершення — це історія вислуханої молитви.
«Найбільший і найкращий талант, який Бог дає будь-якому чоловікові чи жінці в цьому світі, — це талант молитви, — пише ректор Александр Вайт. — І найкращий прибуток, який будь-який чоловік чи жінка повертає Богові, коли Він прийде звести з ними рахунки наприкінці цього світу, — це життя молитви. І найкраще віддають гроші свого Господа „міняльникам“ ті слуги, які рано встають і пізно сидять, доки живуть у цьому світі, завжди відшукуючи й завжди шукаючи кращих і кращих способів молитви, завжди формуючи потаємніші, стійкіші й духовно плідніші звички молитви, аж поки буквально не стануть „молитися без перестану“ і аж поки безнастанно не вирушатимуть у нові починання в молитві, до нових звершень і нових збагачень».
Мартін Лютер, коли його одного разу запитали, які в нього плани на наступний день, відповів: «Праця, праця, з раннього ранку до пізнього вечора. Власне, у мене стільки справ, що перші три години я проведу в молитві». Кромвель теж вірив, що треба багато бувати на колінах. Якось, дивлячись на статуї славетних людей, він обернувся до друга й сказав: «Мою зробіть навколішках, бо саме так я дійшов до слави».
Тільки тоді, коли все серце охоплене пристрастю молитви, сходить життєдайний вогонь, бо лише ревна людина має доступ до Божого вуха.