Прощення

Наступне, мабуть, найважче з усього — прощення. Я вірю, що саме воно більше, ніж будь-що інше, позбавляє людей сили перед Богом: вони не хочуть плекати в собі дух прощення. Якщо ми дозволимо кореню гіркоти прорости в нашому серці проти когось, наша молитва не буде вислухана. Можливо, нелегко жити в лагідному спілкуванні з усіма, з ким нас зводить життя; але саме для цього нам і дана Божа благодать.

Молитва учнів — це випробування синівства: якщо ми можемо промовити її всю від щирого серця, маємо добрі підстави вважати, що народилися від Бога. Ніхто не може назвати Бога Отцем інакше, як Духом. Хоч ця молитва стала таким благословенням для світу, я вважаю, що вона була й великою пасткою: багато хто, спіткнувшись об неї, іде на погибель. Люди не зважують її змісту і не беруть її правди до самого серця. Я не поділяю думки про загальне синівство — ніби всі люди є синами Божими. Біблія дуже ясно вчить, що ми всиновлені в Божу родину. Якби всі були синами, Богові не треба було б нікого всиновлювати. Усі ми належимо Богові за творінням; але коли люди вчать, що будь-хто може казати: «Отче наш, що на небі!» — народився він від Бога чи ні, — то я вважаю, що це суперечить Писанню. «Котрі бо Духом Божим водять ся, ті сини Божі.» Синівство в родині — привілей віруючого. «По сьому явні дїти Божі, і дїти дияволські», — каже апостол. Якщо ми виконуємо Божу волю, це дуже добра ознака, що ми народжені від Бога. Якщо ж у нас немає бажання виконувати цю волю, як ми можемо називати Бога «Отче наш»?

І ще одне. Ми не можемо по-справжньому молитися, щоб прийшло Боже Царство, доки самі не ввійшли в нього. Якщо ми молимося про прихід Божого Царства, а самі повстаємо проти Нього, то лише шукаємо собі осуду. Жодна неоновлена людина насправді не хоче, щоб Божа воля чинилася на землі. Над дверима дому кожної неспасенної людини і над місцем її праці можна було б написати: «Тут Божа воля не виконується».

Якби народи справді піднесли цю молитву, усі їхні армії можна було б розпустити. Кажуть, що лише в постійних арміях Європи близько дванадцяти мільйонів чоловік. Але люди не хочуть, щоб Божа воля чинилася на землі, як на небі, — ось у чому біда.

А тепер перейдімо до тієї частини, на якій я хочу зупинитися: «І прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим». Це єдина частина молитви, яку Христос пояснив.

«Бо коли прощати мете людям провини їх, то й Отець ваш небесний прощати ме вам. Як же не прощати мете людям провин їх, то й Отець ваш небесний не прощати буде провин ваших.»

Зверніть увагу: коли ви входите в Боже Царство, ви входите через двері прощення. Я ніколи не знав, щоб людина дістала благословення для своєї душі, якщо не хотіла прощати іншим. Якщо ми не хочемо прощати іншим, Бог не може простити нам. Не знаю, як можна сказати ясніше, ніж сказано в цих словах нашого Господа. Я твердо вірю, що дуже багато молитов лишаються без відповіді, бо ми не хочемо комусь простити. Пригадайте минуле, перегляньте коло своїх знайомих: чи немає таких, до кого ви плекаєте неприязнь? Чи не проростає у вас корінь гіркоти проти когось, хто, може, скривдив вас? Можливо, місяцями чи роками ви виношуєте в собі цей дух непрощення; як же ви можете просити Бога, щоб Він простив вам? Якщо я не хочу простити тим, хто, може, лише раз мене скривдив, якою ж ницою, жалюгідною річчю було б для мене просити Бога простити мені десять тисяч гріхів, у яких я винен!

Але Христос іде ще далі. Він каже: «Тим, коли принесеш дар свій до жертівнї, й згадаєш там, що твій брат має що проти тебе; зостав свій дар перед жертівнею, і йди геть, помирись перш із братом твоїм, а тодї прийди й подай дар твій.» Може, ви кажете: «Не знаю, щоб я мав щось проти когось». А чи хтось має щось проти вас? Чи є хтось, хто думає, що ви вчинили йому зле? Можливо, ви й не вчинили; але, може, він так думає. Скажу вам, що зробив би я, перш ніж лягти спати сьогодні ввечері: я пішов би до нього і залагодив цю справу. Ви побачите, що вже в самому цьому вчинку дістанете велике благословення.

Припустімо, що правда на вашому боці, а помиляються вони; ви можете здобути свого брата чи сестру. Нехай Бог вирве з усіх наших сердець цей дух непрощення.

Якось до мене прийшов один пан і попросив поговорити з його дружиною про її душу. Ця жінка здавалася такою стурбованою, як ніхто з тих, кого я зустрічав, і я думав, що не треба буде багато часу, щоб привести її до світла; але що довше я з нею говорив, то густішою ставала її темрява. Наступного дня я знову пішов до неї й побачив, що душа її в ще більшій темряві. Я подумав, що, мабуть, на заваді стоїть щось, чого я ще не виявив, і попросив її повторювати за мною цю молитву учнів. Я думав, що коли вона зможе промовити цю молитву від серця, Господь зустріне її миром. Я почав промовляти речення за реченням, а вона повторювала за мною, поки я не дійшов до прохання: «І прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим». Тут вона зупинилася. Я повторив удруге й чекав, що вона скаже за мною; вона відповіла, що не може. «Що вам заважає?» Вона відповіла: «Є одна жінка, якій я ніколи не прощу». «О, — сказав я, — тепер я бачу, в чому ваша біда; немає сенсу мені молитися далі, бо ваші молитви не піднімуться вище за мою голову. Бог каже, що не простить вам, якщо ви не простите іншим. Якщо ви не простите цій жінці, Бог ніколи не простить вам. Така постанова неба». Вона сказала: «Ви хочете сказати, що мені не буде прощено, доки я не прощу їй?» «Ні, це не я кажу; це каже Господь, а це куди вищий авторитет». Вона сказала: «Тоді мені ніколи не буде прощено». Я пішов з того дому, так і не вплинувши на неї. Через кілька років я почув, що ця жінка опинилася в божевільні. Я вірю, що цей дух непрощення довів її до безуму.

Якщо хтось має щось проти вас, ідіть негайно й помиріться. Якщо ви маєте щось проти когось, напишіть йому листа, скажіть, що прощаєте, і так зніміть цю справу зі свого сумління. Пам’ятаю, як кілька років тому я був у кімнаті для тих, хто шукає спасіння; я сидів в одному кутку кімнати й розмовляв з молодою дівчиною. Здавалося, щось стоїть на заваді, але я не міг зрозуміти, що саме. Нарешті я сказав: «Чи немає когось, кому ви не прощаєте?» Вона підвела на мене очі й сказала: «Чому ви про це питаєте? Вам хтось про мене розповів?» «Ні, — сказав я, — але я подумав, що, може, так воно і є, бо ви самі не дістали прощення». «Що ж, — сказала вона, показуючи на інший куток кімнати, де сиділа інша дівчина, — у мене був розлад із цією дівчиною; ми вже давно не розмовляємо одна з одною». «О, — сказав я, — тепер мені все ясно: вам не може бути прощено, доки ви не захочете простити їй». Це була велика боротьба. Але ви знаєте: що більший хрест, то більше благословення. Помилятися — людське, а прощати й бути прощеним — це по-Христовому. Нарешті ця дівчина сказала: «Я піду й прощу їй». Дивно сказати, але така сама боротьба точилася й у душі дівчини в іншому кінці кімнати. Обидві опам’яталися майже одночасно. Вони зустрілися посеред кімнати. Одна спробувала сказати, що прощає другу, але вони не змогли договорити — і кинулися одна одній в обійми. Тоді ми вчотирьох — дві, що шукали, і двоє служителів — стали разом на коліна, і в нас було чудове зібрання. Обидві пішли, радіючи.

Дорогий друже, чи не в цьому причина, що ваші молитви лишаються без відповіді? Чи немає якогось друга, когось із вашої родини, когось у церкві, кому ви не простили? Іноді ми чуємо про членів однієї церкви, які роками не розмовляють між собою. Як ми можемо чекати, що Бог простить, коли так є?

Пам’ятаю одне місто, яке ми відвідали з паном Сенкі. Цілий тиждень здавалося, що ми б’ємо повітря: на зібраннях не було сили. Нарешті одного дня я сказав, що, може, хтось плекає в собі цей дух непрощення. Голова нашого комітету, що сидів поруч зі мною, підвівся і вийшов із зібрання на очах у всіх. Стріла влучила в ціль і пройняла серце голови комітету. У нього вже близько півроку тривав розлад з однією людиною. Він одразу розшукав цього чоловіка й попросив у нього прощення. Потім прийшов до мене зі сльозами на очах і сказав: «Дякую Богові, що ви сюди приїхали». Того вечора кімната для тих, хто шукає спасіння, була переповнена. Голова став одним із найкращих служителів, яких я будь-коли знав, і відтоді завжди ревно служить Христові.

Кілька років тому Англіканська церква послала відданого місіонера до Нової Зеландії. Після кількох років праці й успіху він однієї неділі правив Причастя в окрузі, де навернені ще недавно були дикунами. Коли місіонер провадив службу, він помітив, що один із чоловіків, саме збираючись стати на коліна біля огорожі, раптом схопився на ноги й поспішно пішов у протилежний кінець церкви. Згодом він повернувся і спокійно став на своє місце. Після служби священник відвів його набік і спитав, чому той так дивно поводився. Той відповів: «Коли я вже збирався стати на коліна, я впізнав у чоловікові поруч зі мною вождя сусіднього племені, який убив мого батька й пив його кров; а я присягався всіма богами, що вб’ю цього чоловіка за першої нагоди. Жага помсти спочатку мало не здолала мене, і я кинувся геть, як ви бачили, щоб утекти від її сили. Коли я стояв у другому кінці зали й думав про те, навіщо ми зібралися, я згадав Того, Хто молився за власних убивць: „Отче, відпусти їм; не знають бо, що роблять.“ І я відчув, що можу простити вбивці мого батька, і прийшов, і став на коліна поруч із ним».

Як сказав один автор: «У світі буває потворне прощення — таке собі їжакове прощення, що вистрілює голками. Люди беруть того, хто їх образив, ставлять його перед паяльною лампою свого обурення, обпалюють його, випікають на ньому його провину; а коли досхочу намнуть його кулаками, тоді вже прощають».

Батька Фрідріха Великого на смертному ложі його духівник, пан Ролофф, остеріг, що він повинен простити своїм ворогам. Король дуже стривожився і, помовчавши хвилину, сказав королеві: «Ти, Фікен, можеш написати своєму братові (королю Англії) після моєї смерті і сказати йому, що я простив його і помер у мирі з ним». «Краще було б, — лагідно запропонував пан Ролофф, — щоб ваша величність написали зараз». «Ні, — була сувора відповідь. — Пишіть після моєї смерті. Так буде безпечніше».

Інша історія розповідає про чоловіка, який, гадаючи, що помирає, висловив прощення тому, хто його скривдив, але додав: «Тільки затям: якщо я одужаю, стара образа лишається в силі».

Друзі мої, це зовсім не прощення. Я вірю, що справжнє прощення включає й забуття образи — коли ми цілком викидаємо її зі свого серця й пам’яті.

Як каже Метью Генрі: «Ми не прощаємо скривдника-брата правильно й угодно Богові, якщо не прощаємо йому від серця, бо саме на серце дивиться Бог. Там не повинно бути злоби чи неприязні до будь-кого; там не повинні виношуватися задуми помсти чи бажання її, як буває в багатьох, що зовні видаються мирними й примиреними. Ми мусимо від серця бажати й шукати добра тим, хто нас образив».

Якби Боже прощення було таким, яке часто виявляємо ми, воно мало б чого було варте. Припустімо, Бог сказав би: «Я прощу тебе, але ніколи цього не забуду; цілу вічність нагадуватиму тобі про це», — ми б не відчули, що це взагалі прощення. Зверніть увагу, що каже Бог: «не згадувати му вже гріхів їх». В одному місці в Єзекіїла сказано, що жоден із наших гріхів не буде згаданий; хіба це не схоже на Бога? Я так люблю проповідувати це прощення — солодку правду, що гріх стертий на час і на вічність і ніколи вже не буде згаданий проти нас. В іншому місці Писання читаємо: «гріхів їх і беззаконий їх не споминати му вже». А коли ви відкриєте одинадцятий розділ Послання до євреїв і прочитаєте Божий список слави, то побачите, що там не згадано жодного гріха жодного з тих мужів віри. Про Авраама говориться як про мужа віри; але не сказано, як він там, у Єгипті, зрікся своєї дружини; усе це було прощено. Мойсей не ввійшов до Обіцяної землі, бо втратив терпіння; але про це не згадано в Новому Завіті, хоч його ім’я і стоїть в апостоловому списку слави. Названо й Самсона, але його гріхи знову не згадуються. Ба навіть читаємо про «праведного Лота»; у старозавітній оповіді він не дуже скидався на праведника, але йому прощено, і Бог зробив його «праведним». Якщо Бог раз простив нас, наші гріхи вже ніколи не будуть згадані проти нас. Така вічна Божа постанова.

Брукс каже про Боже прощення, дароване Його народові: «Коли Бог прощає гріх, Він забирає його геть зовсім, так що, коли б його й шукали, то не знайшли б, як говорить пророк Єремія: „У ті днї й у ті часи, говорить Господь, шукати муть неправедностї Ізрайлевої, та не буде її, і гріхів Юдиних, та й не знайдеться їх; я бо прощу тих, що зоставив живими.“ Як Давид, побачивши в Мемфівошеті риси свого друга Йонатана, не зважав на його кульгавість чи будь-яку іншу ваду чи каліцтво, так і Бог, бачачи в Своєму народі славний образ Свого Сина, заплющує очі на всі їхні провини й вади; тому Лютер і сказав: „Роби зі мною, що хочеш, бо Ти простив мій гріх“. А що ж таке простити гріх, як не перестати згадувати гріх?»

У Євангелії від Маттея читаємо: «Коли ж погрішить проти тебе брат твій, ійди й обличи його між тобою й ним самим. Коли послухає тебе, здобув єси брата твого». А трохи далі читаємо, що Петро приходить до Христа й каже: «Господи, скільки раз грішити ме проти мене брат мій, і я прощати му йому? до семи раз?» Ісус відповів: «Не кажу тобі: До семи раз, а: До сїмдесять раз семи.» Петро, здається, не думав, що йому загрожує впасти в гріх; його питання було: скільки разів я маю прощати своєму братові? Але дуже скоро ми чуємо, що Петро впав. Уявляю, що коли він упав, йому прийшла солодка думка про те, що Учитель казав про прощення до сімдесяти разів по сім. Голос гріха може бути гучним, але голос прощення гучніший.

Увійдімо в досвід Давида, коли він сказав: «Блажен, кому проститься беззаконнє, кому гріх буде покритий. Щаслив чоловік, котрому не полїчить Господь несправедливість його, в кого нема зради в серцї! Як я мовчав, нидїли сустави мої від мого зітхання цїлий день. Бо цїлий день тяготїла на менї рука твоя; соки мої висохли як під лїтню спеку. Я виявив гріх мій перед тобою, і не покрив несправедливостї моєї. Я сказав: признаюся перед Господом в переступах моїх, а ти, ти простив несправедливість гріха мого.»

Давид міг дивитися вниз і вгору, назад і вперед — на минуле, теперішнє й майбутнє — і знати, що все гаразд. Вирішімо, що не заспокоїмося, доки це питання гріха не буде розв’язане раз і назавжди, щоб ми могли підвести очі й назвати Бога нашим Отцем, що прощає. Будьмо готові прощати іншим, щоб могли просити прощення в Бога, пам’ятаючи слова Господа Ісуса, як Він сказав: «Бо коли прощати мете людям провини їх, то й Отець ваш небесний прощати ме вам. Як же не прощати мете людям провин їх, то й Отець ваш небесний не прощати буде провин ваших.»

Помилування

«Нині, радосте! прощений!
Нині вірю я й живу!
Все, що маю, всім, чим буду,
Я Господеві віддам;
Він збудив мене від смерті,
Ніч розвіяв у душі;
Мир шепнув, привів до Себе,
Став відрадою мені».

«Хай дитя забуде матір,
Хай жених зневажить ту,
Що обрав; а я — Йому лиш
Вірний, тулюсь до Нього.
Ісусе, чуй мою сповідь;
Я слабкий — Ти сила вся;
На Твоїх руках, підпертий,
Хай спочине мій дух!»

Альберт Мідлейн.