Необхідність молитви
Молитва і послух (продовження)

Розділ 11 · 6 хв читання · 8 хв слухання

Молитва і послух (продовження)

«Багатьох зразкових людей, святих серцем і життям, знав я за свої вісімдесят років. Але рівного Джонові Флетчеру — людини, такої слухняної й відданої Богові і внутрішньо, і зовнішньо, — я не знав». — ДЖОН ВЕСЛІ.

ВАРТО зауважити, що молитва, якій надано таке високе місце і якій приписують такі великі наслідки, — це не просто проказування молитов, а свята молитва. Це «молитви сьвятих», молитви святих Божих людей. За такою молитвою, що дає їй силу й полум’я, стоять чоловіки й жінки, цілковито віддані Богові, повністю відокремлені від гріха і цілком відокремлені для Бога. Саме вони завжди дають молитві силу, міць і снагу.

Наш Господь Ісус Христос був першим у молитві, бо був першим у святості. Цілковите посвячення Богові, повна віддача, що охоплює всю людську істоту в полум’ї святого посвячення, — усе це дає крила вірі й силу молитві. Воно відчиняє двері до престолу благодаті і справляє могутній вплив на Всемогутнього Бога.

Молитися, «здіймаючи вгору преподобні руки», — неодмінна умова молитви, гідної Христа. Проте це не така святість, що присвячує Богові лише молитовну комірчину, що відводить Йому лише годину, а посвячення, яке охоплює всю людину і віддає Богові все життя.

Про нашого Господа Ісуса Христа сказано, що нам подобало мати такого Архиєрея — «преподобного, безвинного, непорочного, відлученого від грішників». Він мав повну свободу приступу і відкритий доступ до Бога в молитві. І цей вільний і повний доступ Він мав завдяки Своєму беззастережному послухові Отцеві. Протягом усього Свого земного життя Його найвищою турботою і бажанням було виконувати волю Свого Отця. І цей факт разом з іншим — усвідомленням того, що Він саме так упорядкував Своє життя, — давав Йому впевненість і певність, завдяки яким Він міг наближатися до престолу благодаті з безмежною довірою, народженою з послуху, що обіцяла прийняття, вислухання і відповідь.

Люблячий послух ставить нас туди, де ми можемо просити за Його словом: «Коли чого просити мете в імя моє», — з певністю, що Він відповідає: «я зроблю». Люблячий послух уводить нас у царину молитви і робить нас спадкоємцями Христового багатства і скарбів Його благодаті через прихід Святого Духа, Який перебуватиме з нами і буде в нас. Радісний послух Богові робить нас здатними молитися дієво.

Цей послух, що не лише робить нас здатними до молитви, а й іде попереду неї, мусить бути люблячим, постійним, завжди виконувати волю Отця і радо йти шляхом Божих заповідей.

У випадку царя Єзекії саме це стало могутнім доводом, що змінив Божу постанову про те, що він помре і не житиме. Уражений хворобою володар благав Бога згадати, як він ходив перед Ним у правді і з досконалим серцем. Для Бога це мало вагу. Він вислухав прохання, і в результаті смерть знайшла свій шлях до Єзекії замкненим на п’ятнадцять років.

Ісус навчився послуху в школі страждань і водночас навчився молитви в школі послуху. Так само як багато може молитва праведного, так і праведність — це послух Богові. Праведна людина — це слухняна людина, і саме вона може молитися дієво, може звершувати великі справи, коли стає на коліна.

Пам’ятаймо: справжня молитва — це не просто почуття, не поезія і не красномовство. Вона не полягає і в тому, щоб медовими переливами голосу промовляти: «Господи, Господи». Молитва — не просто словесна форма; це не лише звертання до Імені. Молитва — це послух. Вона заснована на непохитній скелі послуху Богові. Тільки ті, хто кориться, мають право молитися. За молитвою має стояти діло, і саме постійне виконання Божої волі в щоденному житті дає молитві її силу, як ясно навчав наш Господь:

«Не кожен, хто говорить до мене: Господи, Господи! увійде в царство небесне, а той, хто чинить волю Отця мого, що на небі. Многі казати муть до мене того дня: Господи, Господи, чи не в твоє ж імя ми пророкували? й не твоїм імям біси виганяли? й не твоїм імям великі чудеса робили? І промовлю тодї до них: Нїколи я вас не знав; ійдїть од мене, ви, що чините беззаконнє.»

Жодне ім’я, хоч яке дорогоцінне й могутнє, не може захистити і зробити дієвою молитву, якої не супроводжує виконання Божої волі. Так само й діло без молитви не може вберегти від Божого несхвалення. Якщо Божа воля не панує над життям, молитва буде лише хворобливою сентиментальністю. Якщо молитва не надихає, не освячує і не спрямовує нашої праці, тоді приходить свавілля і руйнує і працю, і працівника.

Які великі й численні хибні уявлення про справжні складники і дію молитви! Є багато людей, які щиро прагнуть дістати відповідь на свої молитви, але лишаються без нагороди і без благословення. Вони зосереджують думку на якійсь Божій обітниці, а потім уперто й наполегливо силкуються зібрати досить віри, щоб ухопитися за неї і заявити на неї право. Таке зосередження думки на якійсь великій обітниці може допомогти зміцнити віру, але до цього тримання обітниці треба додати наполегливу й невідступну молитву, яка очікує і чекає, доки віра не виросте надзвичайно. А хто ж здатен і спроможний так молитися, як не та людина, яка охоче, радо і невпинно слухається Бога?

Віра в її найвищій формі — це і постава, і дія душі, яка віддала себе Богові і в якій живуть Його Слово і Його Дух. Правда, що віра в тій чи іншій формі мусить існувати, щоб спонукати до молитви; але в її найсильнішій формі і в її найбільших наслідках віра — плід молитви. Правда, що віра збільшує спроможність і дієвість молитви; але так само правда, що молитва збільшує спроможність і дієвість віри. Молитва і віра діють, впливають і відгукуються одна на одну.

Послух Богові допомагає вірі так, як жодна інша якість не може. Коли є послух — беззастережне визнання чинності й верховенства Божих заповідей, — віра перестає бути майже надлюдським завданням. Вона не вимагає жодного напруження. Послух Богові робить легким вірити Богові і довіряти Йому. Там, де дух послуху цілком наповнює душу, де воля досконало віддана Богові, де є тверда, незмінна постанова коритися Богові, віра ніби вірить сама собою. Тоді віра стає майже мимовільною. Після послуху вона, природно, — наступний крок, і його роблять легко й охоче. Труднощі в молитві не з вірою, а з послухом, який є основою віри.

Ми мусимо добре стежити за своїм послухом, за потаємними джерелами наших дій, за вірністю нашого серця Богові, якщо хочемо добре молитися і отримувати від своєї молитви якнайбільше. Послух — підвалина дієвої молитви; саме він наближає нас до Бога.

Брак послуху в нашому житті руйнує нашу молитву. Досить часто життя перебуває в бунті, і це ставить нас туди, де молитва майже неможлива, хіба що молитва про прощальну милість. Неслухняне життя породжує вкрай убогу молитву. Непослух зачиняє двері внутрішньої комірчини і перегороджує шлях до Святого святих. Ніхто не може молитися — по-справжньому молитися, — якщо не кориться.

Воля мусить бути віддана Богові як перша умова кожної успішної молитви. Усе в нас набуває забарвлення від нашого найглибшого характеру. Потаємна воля творить характер і керує поведінкою. Тому воля відіграє важливу роль у кожній успішній молитві. Не може бути молитви в її найбагатшому значенні і в найправдивішому сенсі там, де воля не віддана Богові цілком і повністю. Ця непохитна вірність Богові — абсолютно необхідна умова найкращої, найправдивішої, найдієвішої молитви. Нам «просто треба довіряти й коритись; іншого шляху нема, щоб щасливими в Ісусі бути, — лиш довіряти й коритись!»

Ви завершили: Молитва і послух (продовження)

Назад Далі