Розділ 2 · 8 хв читання · 11 хв слухання
Основа всього викладу, закладена в Римлян 8:13
Основа всього подальшого викладу закладена в Римлян 8:13 — Слова апостола розтлумачено — Певний зв’язок між справжнім умертвінням і спасінням — Умертвіння — справа віруючих — Дух — головна діюча причина його — Що розуміє апостол під словом «тіло» — Що під «ділами тіла» — Життя: у якому сенсі його обіцяно за цей обов’язок.
Щоб те, що я маю запропонувати як настанову для здійснення справи умертвіння у віруючих, набуло порядку та ясності, я закладу її основу в тих словах апостола, Римлян 8:13: «Коли ж духом дїла тїлесні мертвите, будете живі», — і зведу все до застосування тієї великої євангельської істини й таємниці, що в них міститься.
Апостол, підсумувавши своє вчення про виправдання вірою та про блаженний стан і становище тих, кого благодать зробила його учасниками, вірші 1–3 цього розділу, переходить до застосування його для святості й розради віруючих.
Серед його доводів і спонук до святості згаданий вірш містить один, узятий із протилежних наслідків і плодів святості та гріха: «Коли бо живете по тїлу, то помрете». Що означає «живете по тїлу» і що означає «помрете», — оскільки це не є моєю теперішньою метою і справою, — я пояснюватиму не інакше, як тією мірою, якою це збігатиметься зі змістом останніх слів вірша, як їх наведено вище.
У словах, особливо обраних як основа подальшого викладу, є, —
По-перше, приписаний обов’язок: «Дїла тїлесні мертвите».
По-друге, позначено осіб, яким його приписано: «Ви», — «якщо ви умертвляєте».
По-третє, до цього обов’язку в них додано обітницю: «Будете живі».
По-четверте, причина, або засіб, виконання цього обов’язку, — Дух: «Коли ж духом».
По-п’яте, умовність усього твердження, в якому містяться обов’язок, засіб і обітниця: «Коли ж…» і т. д.
1. Перше, що трапляється в цих словах, як вони стоять у цілому твердженні, — це умовна частка Εἰ δὲ, «Коли ж». Умовні вирази в таких твердженнях можуть означати дві речі:—
(1.) Непевність наслідку, або обіцяної речі, щодо тих, кому приписано обов’язок. І це має місце там, де умова абсолютно необхідна для результату і сама не залежить від жодної визначеної причини, відомої тому, кому її приписано. Так ми кажемо: «Якщо будемо живі, то зробимо те й те». Це не може бути задумом умовного виразу в цьому місці. Про осіб, до яких звернено ці слова, сказано у вірші 1 того самого розділу: «Нема нїякого осуду тим».
(2.) Певність узгодженості й зв’язку, що існує між речами, про які йдеться; як ми кажемо хворому: «Якщо ви приймете такі-то ліки або скористаєтеся таким-то засобом, то одужаєте». Єдине, що ми маємо намір виразити, — це певність зв’язку між ліками чи засобом і здоров’ям. І саме так це вжито тут. Цією умовною часткою вказано на певний зв’язок між умертвленням діл тіла і життям.
Отже, оскільки зв’язок і узгодженість речей бувають різноманітні, як-от причини і наслідку, шляху й засобів і мети, то цей зв’язок між умертвінням і життям є не зв’язком причини і наслідку у властивому й строгому сенсі, — бо «даруваннє ж Боже — життє вічнє в Христї Ісусї», Римлян 6:23, — а зв’язком засобу й мети. Бог призначив цей засіб для досягнення тієї мети, яку Він дарово обіцяв. Засоби, хоч і необхідні, належно підпорядковані меті, обіцяній дарово. Дар і заслужувальна причина в тому, кому його дано, — несумісні. Отже, задум цього твердження як умовного полягає в тому, що між справжнім умертвінням і вічним життям існує певний, безпомильний зв’язок і узгодженість: якщо ви вживатимете цей засіб, то досягнете тієї мети; якщо ви умертвлятимете, то будете живі. І в цьому полягає головна спонука до приписаного обов’язку та його головне підкріплення.
2. Наступне, що ми зустрічаємо в цих словах, — це особи, яким приписано цей обов’язок, і це виражено словом «Ви», що в оригіналі міститься в самому дієслові, θανατοῦτε, «якщо ви умертвляєте»; — тобто ви, віруючі; ви, для яких «нема нїякого осуду», вірш 1; ви, що «не по тїлу, а в дусї», вірш 9; що «оживлені Духом Христовим», вірші 10, 11, — вам приписано цей обов’язок. Накладати цей обов’язок безпосередньо на будь-кого іншого — це помітний плід того забобону й самоправедності, якими повен світ, — велика справа й задум побожних людей, що не знають Євангелія, Римлян 10:3, 4; Йоана 15:5. Отже, цей опис осіб у поєднанні з приписом обов’язку є головною основою подальшого викладу, як вона постає в такій тезі, або твердженні:—
Найдобірніші віруючі, які напевно звільнені від осудливої сили гріха, все ж мусять усі свої дні вважати своєю справою умертвляти силу гріха, що живе в них.
3. Головна діюча причина виконання цього обов’язку — Дух: Εἰ δὲ Πνεύματι, — «Коли ж духом». Дух тут — це Дух, згаданий у вірші 11, Дух Христовий, Дух Божий, що «домує в нас», вірш 9, що «оживляє нас», вірш 11; «Святий Дух», вірш 14; «духа всиновлення», вірш 15; Дух, що «заступаєть ся за нас», вірш 26. Усі інші шляхи умертвіння марні, усі допомоги залишають нас без допомоги; це мусить бути зроблено Духом. Люди, як натякає апостол, Римлян 9:30–32, можуть братися за цю справу на інших засадах, засобами й перевагами, наданими з інших міркувань, як вони завжди робили й роблять; але, каже він: «Це справа Духа; лише Ним її треба здійснювати, і жодною іншою силою її не можна довершити». Умертвіння з власної сили, провадиване самовигаданими шляхами, задля власної праведності — це душа і суть усієї фальшивої релігії у світі. І це другий принцип мого подальшого викладу.
4. Далі слід звернути увагу на сам обов’язок: «Дїла тїлесні мертвите».
Тут слід дослідити три речі:— (1.) Що розуміється під тілом; (2.) Що — під ділами тіла; (3.) Що — під їх умертвленням.
(1.) Тіло наприкінці вірша — те саме, що й плоть на його початку: «Коли бо живете по тїлу, то помрете; коли ж … дїла тїлесні мертвите», — тобто діла плоті. Це те, про що апостол увесь час говорив під назвою плоті; це видно з розгортання протиставлення між Духом і плоттю перед цим і після цього. Отже, тіло тут ужито на позначення тієї зіпсутості й розбещеності нашої природи, якої тіло значною мірою є осідком і знаряддям, адже через неї самі члени тіла стають слугами неправедності, Римлян 6:19. Мається на увазі гріх, що живе в нас, зіпсута плоть, або пожадливість. Можна було б навести багато причин цього метонімічного вислову, на яких я зараз не зупинятимуся. «Тіло» тут — те саме, що παλαιὸς ἄνθρωπος і σῶμα τῆς ἁμαρτίας, «давнього нашого чоловіка» і «тїло гріховне», Римлян 6:6; або ж воно може синекдохічно позначати всю людину, розглянуту як зіпсовану, як осідок пожадливостей і недужих почуттів.
(2.) Діла тіла. Тут ужито слово πράξεις, яке справді означає передусім зовнішні вчинки, «дїла тїлесні», як їх названо, τὰ ἔργα τῆς σαρκός, Галат 5:19, про які там сказано, що вони «явні», і які там перелічено. Отже, хоча тут виражено лише зовнішні діла, однак передусім маються на увазі внутрішні й найближчі їхні причини; «сокиру треба прикласти до кореня дерева», — діла тіла треба умертвляти в їхніх причинах, з яких вони виростають. Апостол називає їх ділами як те, до чого прагне кожна пожадливість; хоч вона лише зачне й виявиться недоношеною, вона має на меті породити довершений гріх.
Розглянувши і в сьомому розділі, і на початку цього пожадливість і гріх, що живе в нас, як джерело й начало всіх гріховних учинків, апостол тут говорить про його знищення, називаючи його тими наслідками, які він породжує. Πράξεις τοῦ σώματος — це те саме, що φρόνημα τῆς σαρκός, Римлян 8:6, «мудрість тіла», за метонімією того самого роду, що й попередня; або що παθήματα і ἐπιθυμίαι, «пристрасті й пожадливості тіла», Галат 5:24, з яких виникають його діла й плоди; і в цьому сенсі вжито слово тіло, Римлян 8:10: «Тїло мертве для гріха».
(3.) Умертвляти. Εἰ θανατοῦτε, — «Якщо ви віддаєте на смерть»; це метафоричний вислів, узятий із позбавлення життя будь-якої живої істоти. Убити людину чи будь-яку іншу живу істоту — означає відняти в неї начало всієї її сили, жвавості й могутності, так що вона не може ні діяти, ні проявляти себе, ні виявляти жодних властивих їй дій; так і в цьому випадку. Гріх, що живе в нас, порівнюється з особою, живою особою, яку названо «давнім чоловіком», з її здібностями й властивостями, її мудрістю, хитрістю, підступністю, силою; його, каже апостол, треба вбити, позбавити життя, умертвити, — тобто Дух має відняти в нього силу, життя, жвавість і міць породжувати свої наслідки. Справді, за заслугою і як взірець, він уже цілковито умертвлений і вбитий хрестом Христовим; і тому про «давнього чоловіка» сказано, що його «з Ним розпято», Римлян 6:6, а про нас самих — що ми «вмерли» з Ним, вірш 8; а насправді, початково, — у відродженні, Римлян 6:3–5, коли в наших серцях насаджено начало, протилежне йому й руйнівне для нього, Галат 5:17; але всю цю справу треба поступово провадити до досконалості впродовж усіх наших днів. Про це більше — в ході нашого викладу. Задум апостола в цьому приписі згаданого обов’язку полягає в тому, — що умертвіння гріха, який живе в нас і залишається в наших смертних тілах, щоб він не мав життя й сили породжувати діла, або вчинки, тіла, — це постійний обов’язок віруючих.
5. Обітниця за цей обов’язок — життя: «Будете живі». Обіцяне життя протиставлене смерті, якою загрожено в попередній частині: «Коли бо живете по тїлу, то помрете»; це той самий апостол виражає так: «од тїла жати ме зотлїннє», Галат 6:8, — тобто загибель від Бога. Можливо, це слово означає не лише вічне життя, а й духовне життя у Христі, яке ми маємо тут; не щодо його суті й буття, якими віруючі вже володіють, а щодо його радості, розради й жвавості, як каже апостол в іншому випадку: «Ми тепер живі, коли ви стоїте», 1 Солунян 3:8; — «Тепер моє життя піде мені на добро; я матиму радість і розраду у своєму житті»; — «Ви будете живі, провадитимете добре, жваве, втішне, духовне життя, поки ви тут, і здобудете вічне життя згодом».
Припускаючи сказане раніше про зв’язок між умертвінням і вічним життям як між засобом і метою, я додам лише, як другу спонуку до приписаного обов’язку, що, —
Жвавість, і сила, і розрада нашого духовного життя залежать від умертвіння діл тіла.