Про умертвіння гріха у віруючих
Передмова

Розділ 1 · 3 хв читання · 4 хв слухання

Передмова

Християнський читачу,

Кількома словами я ознайомлю тебе з причинами, що схилили мене погодитися на оприлюднення подальшого трактату. Чільне місце серед них посідає розгляд нинішнього стану й становища більшості визнавців (тобто тих, хто визнає віру), видимі ознаки стану їхніх сердець і духу, що виявляють велику неспроможність дати раду спокусам, якими їх оточено — і через мир, що вони мають у світі, і через розбрат, що панує між ними самими. Я певен, що це має таку вагу, що коли я цим лише спонукаю інших дієвіше наполягати на сумлінні людей, щоб ті зважили на свої дороги, і давати ясніші настанови для досягнення поставленої мети, то вважатиму свою участь у цій справі щасливою. До цього долучилося спостереження над небезпечними помилками деяких людей, що останнім часом узялися давати настанови щодо умертвіння гріха, але, не знаючи таємниці Євангелія та дієвості Христової смерті, знову наклали на шиї своїх учнів ярмо умертвіння, виробленого власними силами, якого ні вони, ні їхні батьки ніколи не здолали понести. Вони вихваляють і накидають умертвіння, яке не відповідає євангельському ні своєю природою, ні предметом, ні причинами, ні засобами, ні наслідками; і воно незмінно породжує сумні плоди — забобонність, самоправедність і тривогу сумління в тих, хто бере на себе тягар, так для них зв’язаний.

Сподіваюся смиренно, що те, що тут запропоновано в немочі, відповідатиме духові й букві Євангелія, а також досвідові тих, хто знає, що означає ходити з Богом згідно зі змістом завіту благодаті. Тож коли не саме це, то принаймні щось подібного роду конче потрібне в цю пору для сприяння й поступу цього діла євангельського умертвіння в серцях віруючих і для того, щоб скерувати їх на стежки безпечні, на яких вони можуть знайти спокій своїм душам. Дещо я маю додати й про те, що стосується особисто мене. Коли я проповідував на цю тему з певним утішним успіхом, з благодаті Того, Хто дає насіння сіячеві, мене настійно просили різні особи, в чиїх серцях — Божі дороги, оприлюднити те, що я виголосив, з такими доповненнями й змінами, які я вважатиму потрібними. Під спонукою їхнього бажання я пригадав борг, яким уже кілька років зобов’язаний перед деякими шляхетними й достойними християнськими друзями, — трактат про спілкування з Богом, обіцяний їм деякий час тому; і тоді подумав, що коли цим я й не можу сплатити більшого боргу, то, можливо, міг би піднести їм цей трактат про розлад із самими собою як відсотки за їхнє терпеливе очікування на трактат про мир і спілкування з Богом. Крім того, я зважив, що з волі Провидіння мені довелося брати участь у публічному обговоренні різних суперечок у релігії, і це, здавалося, вимагало чогось іншого роду, загальнішого вжитку, як плоду вибору, а не потреби. З цих та подібних причин цей короткий трактат виходить на загальний огляд і тепер пропонується тобі. Сподіваюся, що можу щиро визнати: бажання мого серця до Бога і головна мета мого життя на тому місці, де поставило мене добре Боже провидіння, полягають у тому, щоб умертвіння і всебічна святість зростали і в моєму серці, і в серцях та дорогах інших, на славу Божу; щоб так Євангеліє нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа було прикрашене в усьому. І коли для досягнення цієї мети цей невеликий трактат (про оприлюднення якого я даю ось такий підсумковий звіт) стане хоч у чомусь корисним бодай найменшому зі святих, це буде сприйнято як відповідь на немічні молитви, якими його супроводжує його недостойний автор,

Джон Овен.

Далі