Розділ 15 · 18 хв читання · 23 хв слухання
Дій вірою щодо Христа задля вбивання твого гріха
Загальне застосування попередніх настанов — Головна настанова для здійснення діла, до якого ми прагнемо: дій вірою щодо Христа — Різні способи, якими це можна робити — Розгляд повноти, що є в Христі, задля полегшення — Великі очікування від Христа — Підстави цих очікувань: Його милосердя, Його вірність — Наслідок таких очікувань: з боку Христа; з боку віруючих — Віра має діяти особливо щодо смерті Христа, Римлян 6:3–6 — Діло Духа в усій цій справі.
Отже, міркування, на яких я досі наполягав, стосуються радше речей підготовчих до діла, до якого ми прагнемо, ніж таких, що його здійснять. Досі я мав на меті належне приготування серця до самого діла, без якого воно не буде виконане.
Настанов для самого діла дуже мало, — я маю на увазі таких, що властиві саме йому. І ось вони:—
1. Приведи віру в дію щодо Христа задля вбивання твого гріха. Його кров — великий, найдієвіший засіб для душ, хворих на гріх. Живи цим — і помреш переможцем; так, ти, з доброго Божого провидіння, доживеш до того, що побачиш свою пожадливість мертвою біля своїх ніг.
Але ти скажеш: «Як же віра має діяти щодо Христа для цієї мети й цілі?» Відповідаю: різними способами:—
(1.) Вірою наповни свою душу належним розглядом того запасу, що зберігається в Ісусі Христі саме для цієї мети й цілі, — щоб усі твої пожадливості, і саме ця пожадливість, якою ти заплутаний, були умертвлені. Вірою роздумуй над тим, що хоч ти ніяк не здатен ні в собі, ні власними силами здобути перемогу над своєю недугою, хоч ти вже аж стомився боротися і зовсім готовий знесилитися, — все ж в Ісусі Христі є досить, щоб дати тобі полегшення, Филипян 4:13. Блудного сина, коли він уже готовий був знесилитися, підтримувало те, що в домі його батька таки було досить хліба; хоч він був далеко від нього, все ж його втішало й підтримувало те, що хліб там був. У найбільшій своїй скруті й муці розглядай ту повноту благодаті, ті багатства, ті скарби сили, міці й допомоги, що зберігаються в Ньому для нашої підтримки, Йоана 1:16, Колосян 1:19. Нехай вони ввійдуть у твій розум і перебувають у ньому. Розважай, що Його «підняв Бог правицею своєю в Князя і Спаса, щоб дати покаяннє Ізраїлеві», Дїяння 5:31; а якщо Він дає покаяння, то дає й умертвіння, без якого покаяння немає і не може бути. Христос каже нам, що очищувальну благодать ми одержуємо, перебуваючи в Ньому, Йоана 15:3. Діяти вірою щодо повноти, що є в Христі, задля нашого постачання — це визначний спосіб перебувати в Христі, бо і наше прищеплення, і наше перебування в Ньому — через віру, Римлян 11:19, 20. Отож нехай твоя душа вірою вправляється в таких думках і уявленнях, як оці: «Я бідне, немічне створіння; нестійкий, як вода, я не можу мати переваги. Ця зіпсутість надто сильна для мене, вона вже на самому порозі того, щоб погубити мою душу; і що робити, я не знаю. Моя душа стала, як спрагла земля, як леговище шакалів. Я давав обіцянки — і порушував їх; обітниці й зобов’язання були як ніщо. Багато разів я був переконаний, що здобув перемогу і буду визволений, але я обманювався; тож я ясно бачу, що без якоїсь визначної підмоги й допомоги я пропав і буду доведений до того, що зовсім відступлю від Бога. Та все ж, хоч такий мій стан і становище, нехай опущені руки підіймуться, а знесилені коліна зміцніють. Ось Господь Христос, що має всю повноту благодаті в Своєму серці, всю повноту сили в Своїй руці, — Він здатен убити всіх цих Своїх ворогів. У Ньому є достатній запас для мого полегшення й допомоги. Він може взяти мою знеможену, вмирущу душу і зробити мене більш ніж переможцем. „Чому ж ти кажеш, душе моя: Дорога моя закрита перед Господом, і справа моя забута Богом моїм? Чи ще ж ти не збагнув, чи сього не чував єси, що вічний Господь Бог, творець усієї вселенної, безʼутомний і на силах не впадає, та й що розум його недослїдимий? Він же додає сили втомленому й підкріпляє знемощілого. І молодїж, буває, знеможе — ослабне, та й мужі впадають на силах, Тілько хто на Бога вповає, в того сила відновлюєсь; підніме крила, як орел, побіжить і не вмучиться, пійде і не втомиться“, Ісаїї 40:27–31. Він може „суху, спраглу землю моєї душі обернути в озеро, а моє спрагле, безплідне серце — в джерела водні“; так, Він може це „леговище шакалів“, це серце, таке повне гидких пожадливостей і вогненних спокус, зробити місцем для „зелені“ та плоду для Себе», Ісаїї 35:7. Так Бог підтримав Павла в його спокусі розглядом достатності Своєї благодаті: «Доволї з тебе благодати моєї», 2 Коринтян 12:9. Хоч він і не відразу став настільки причасником її, щоб звільнитися від своєї спокуси, все ж її достатність у Бозі для цієї мети й цілі була досить, щоб підтримати його дух. Отже, кажу, вірою багато розважай про той запас і його повноту, що є в Ісусі Христі, і про те, як Він будь-коли може дати тобі силу й визволення. І якщо через це ти й не досягнеш успіху аж до перемоги, все ж утримаєшся на колісниці, так що не втечеш з поля, доки не скінчиться битва; ти будеш збережений від цілковитого зневір’я і від того, щоб безсило лягти під своєю невірою, або звернути до хибних засобів і ліків, які врешті тебе не полегшать. Дієвість цього розважання пізнається лише на практиці.
(2.) Підійми своє серце вірою до очікування полегшення від Христа. Полегшення від Христа в цьому випадку — як видіння пророка, Аввакума 2:3: «Видиво бо сягає в далекий, але означений час; воно говорить про те, що станеться на кінцї, й не заведе; та хоч би воно й загаялось, а ти жди, бо воно збудеться певно й не зміниться.» Хоч тобі воно й може здатися дещо довгим, поки ти в своїй біді й розгубленості, все ж воно неодмінно прийде в час, призначений Господом Ісусом, — а це найкраща пора. Отже, якщо ти зможеш підняти своє серце до сталого очікування полегшення від Ісуса Христа, — якщо твої очі звернені до Нього, «як очі слугів на руку панів своїх», коли ті сподіваються щось від них отримати, — твоя душа буде вдоволена, Він неодмінно визволить тебе; Він уб’є пожадливість, і кінець твій буде мир. Тільки виглядай цього з Його руки; чекай, коли і як Він це зробить. «Як ви не вірите, так і не остоїтесь.»
Але ти скажеш: «Яку підставу маю я, щоб збудувати на ній таке очікування, щоб я міг чекати й не бути обманутим?»
Як ти маєш потребу, що спонукає тебе стати на цей шлях, — ти мусиш дістати полегшення і спасіння цим шляхом або жодним. До кого ти підеш? — так і в Господі Ісусі є безліч речей, що заохочують і спонукають тебе до цього очікування.
Щодо потреби в цьому, я частково вже показав її раніше, коли виявив, що це діло віри і тільки віруючих. «Без мене, — каже Христос, — не можете робити нїчого», Йоана 15:5; Він говорить це з особливим відношенням до очищення серця від гріха, вірш 2. Умертвіння будь-якого гріха мусить відбуватися через постачання благодаті. Самі з себе ми не можемо цього зробити. А «зволив (Отець), щоб у Ньому вселилась уся повня», Колосян 1:19, «щоб ми з повноти Його прийняли благодать за благодать», Йоана 1:16. Він — голова, від якої новий чоловік мусить мати вплив життя й сили, інакше він слабнутиме щодня. Якщо нам дано «утвердитись силою через Духа Його у нутряному чоловіку», то це через те, що «Христос вірою вселяється в серця наші», Єфесян 3:16, 17. Що це діло не може бути зроблене без Духа, я також показав раніше. Звідки ж тоді ми чекаємо Духа? Від кого ми Його виглядаємо? Хто обіцяв Його нам, здобувши Його для нас? Хіба всі наші очікування щодо цього не мають бути звернені до одного Христа? Отож нехай закріпиться в твоєму серці: якщо ти не дістанеш полегшення від Нього, то не дістанеш ніколи жодного. Усі шляхи, зусилля, змагання, не оживлені цим очікуванням полегшення від Христа, і тільки від Нього, — марні, не принесуть тобі жодної користі; так, якщо вони щось інше, ніж підпора твого серця в цьому очікуванні або засоби, призначені Ним Самим для одержання допомоги від Нього, — вони даремні.
Далі, щоб іще більше спонукати тебе до цього очікування, —
(1.) Розглянь Його милосердя, ніжність і доброту як нашого великого Первосвященика праворуч Бога. Він напевно жаліє тебе в твоїй скруті; Він каже: «Як кого потїшає мати, так я вас буду потїшати», Ісаїї 66:13. Він має ніжність матері до немовляти при грудях. Євреїв 2:17, 18: «Звідсїля мусїв у всьому подобитись братам, щоб бути милосердним і вірним архиєреєм у Божому, щоб очистити гріхи людські. У чому бо сам пострадав, спокушуваний бувши, може і тим, що спокушують ся, помогти.» Як нам подано здатність Христа з огляду на Його страждання? «У чому бо сам пострадав, спокушуваний бувши, може». Хіба страждання і спокуси Христа додали Йому здатності й сили? Без сумніву, ні, якщо розглядати це абсолютно й саме по собі. Але здатність, про яку тут ідеться, — така, що її супроводжує готовість, схильність, охота виявити себе; це здатність волі всупереч усім відмовлянням. Він здатен, постраждавши і бувши спокушуваний, прорватися крізь усі протилежні відмовляння, щоб дати полегшення бідним спокушуваним душам: Δύναται βοηθῆσαι, — «Він може помогти». Це метонімія наслідку; бо тепер Його можна зворушити до допомоги, адже Він Сам був так спокушуваний. Так само розд. 4:15, 16: «Не маємо бо архиєрея, що не міг би болїти серцем у немощах наших, а такого, що дізнав усякої спокуси по подобию, окрім гріха. Приступаймо ж з одвагою до престола благодати, щоб прийняти милость і знайти благодать на поміч зачасу.» Заклик вірша 16 — той самий, про який говорю я, а саме: щоб ми плекали очікування полегшення від Христа, яке апостол там називає χάριν εἰς εὔκαιρον βοήθειαν, «благодать на своєчасну поміч». «Якщо будь-коли, — каже душа, — допомога була своєчасна, то це було б так для мене в моєму теперішньому стані. Ось чого я прагну, — благодаті на своєчасну поміч. Я готовий умерти, загинути, пропасти навіки; беззаконня переможе мене, якщо допомога не прийде». Апостол каже: «Чекай цієї допомоги, цього полегшення, цієї благодаті від Христа». Так, але з якої підстави? З тієї, яку він подає у вірші 15. І ми можемо помітити, що слово у вірші 16, яке в англійському перекладі передано словом «здобути», — це λαβωμεν. Ἵνα λάβωμεν ἔλεον, «щоб прийняти милость»: прийде відповідна й своєчасна допомога. Скажу відверто: ця одна річ — утвердження душі вірою в очікуванні полегшення від Ісуса Христа з огляду на Його милосердя як нашого первосвященика — буде дієвіша для знищення твоєї пожадливості й недуги і матиме кращий і швидший наслідок, ніж усі найсуворіші засоби самокатування, за які будь-коли бралися будь-хто з синів людських. Ба більше, дозволь додати, що жодна душа ніколи не загинула й не загине від сили будь-якої пожадливості, гріха чи зіпсутості, якщо вона могла підняти себе вірою до очікування полегшення від Ісуса Христа.
(2.) Розглянь вірність Того, Хто обіцяв; вона може підняти тебе й утвердити в цьому чеканні, в очікуванні полегшення. Він обіцяв давати полегшення в таких випадках і виконає Своє слово до кінця. Бог каже нам, що Його завіт із нами — як «порядок» неба: сонце, місяць і зорі, що мають свій певний біг, Еремії 31:36. Тому Давид казав, що виглядав полегшення від Бога, «як сторожа ранку», — а це річ, яка неодмінно прийде в свою призначену пору. Так буде й з твоїм полегшенням від Христа. Воно прийде в свою пору, як роса й дощ на спраглу землю; бо вірний Той, Хто обіцяв. Окремих обітниць щодо цього — безліч; деякими з них, що, здається, особливо пасують до її стану, нехай душа завжди буде забезпечена.
Отож є дві визначні переваги, які завжди супроводжують це очікування підмоги від Ісуса Христа:—
[1.] Воно спонукає Його до повної і швидкої допомоги. Ніщо так не спонукає серце людини бути корисною й помічною іншому, як очікування того іншого на допомогу від неї, якщо це очікування справедливо збуджене й підтримане тим, хто має дати полегшення. Наш Господь Ісус Своєю добротою, піклуванням і обітницями підняв наші серця до цього очікування; тож, безперечно, наше піднесення до нього мусить бути великим зобов’язанням для Нього допомогти нам відповідно. Це псалмист подає нам як випробувану правду: «ти не опускаєш нїкого, хто шукає тебе, Господи». Коли серце вже раз привернуте до того, щоб спочити в Бозі, покластися на Нього, Він неодмінно вдовольнить його. Він ніколи не буде як вода, що пересихає; і ніколи не казав Він насінню Якова: «Шкода вам шуката мене». Якщо Христа обрано за основу нашого постачання, Він нас не підведе.
[2.] Воно спонукає серце пильно вдаватися до всіх шляхів і засобів, якими Христос звичайно передає Себе душі; і так охоплює дійсну допомогу всіх благодатей і всіх установ, хоч би які вони були. Хто чогось чекає від людини, той вдається до шляхів і засобів, якими цього можна досягти. Жебрак, що чекає милостині, лежить біля дверей або на дорозі того, від кого він її чекає. Шлях, яким, і засоби, в яких Христос передає Себе, — це звичайно Його установи; хто чогось чекає від Нього, мусить чекати на Нього в них. Саме очікування віри приводить серце до діла. Я говорю не про бездіяльну, безпідставну надію. Якщо ж є якась сила, дієвість і міць у молитві чи таїнстві для цієї мети — умертвлення гріха, — людина напевно матиме в усьому цьому частку через це очікування полегшення від Христа. З цієї причини я зводжу всі окремі дії — молитвою, роздумуванням і подібним — до цього пункту; і тому не буду далі на них зупинятися, коли вони ґрунтуються на цій основі й виростають із цього кореня. Вони мають особливу користь для цієї мети, а інакше — ні.
Отож щодо цієї настанови для умертвлення переможної недуги ви можете мати тисячу «probatum est» («випробувано»). Хто ходив із Богом під такою спокусою і не пізнав корисності й успіху цієї настанови? Я наважуюся залишити душу з нею, нічого більше не додаючи. Тільки можна згадати деякі окремі речі, що стосуються її:—
По-перше, дій вірою особливо щодо смерті, крові й хреста Христа, тобто щодо Христа як розіп’ятого і вбитого. Умертвіння гріха походить особливо від смерті Христа. Це одна особлива, так, визначна мета смерті Христа, яка неодмінно буде нею досягнута. Він помер, щоб зруйнувати діла диявола. Що б не прийшло на нашу природу через його першу спокусу, що б не набирало сили в нас через його щоденні навіювання, — Христос помер, щоб усе це зруйнувати. Це Той, «котрий оддав себе самого за нас, щоб ізбавити нас од усякого беззаконня і очистити собі людей вибраних, ревнителїв добрих дїл», Тита 2:14. Це була Його мета й намір (у чому Він не схибить), коли Він віддав Себе за нас. Щоб ми були звільнені від влади наших гріхів і очищені від усіх наших осквернювальних пожадливостей — такий був Його задум. «Він віддав Себе за церкву, щоб освятити її й очистити; щоб поставити її перед Собою славною церквою, що не має ні плями, ні пороку, ні чогось такого, а щоб була свята й непорочна», Єфесян 5:25–27. І це силою Його смерті, в різних і неоднакових мірах, буде здійснено. Тому наше обмивання, очищення й обчищення всюди приписується Його крові, 1 Йоана 1:7; Євреїв 1:3; Одкриттє 1:5. Вона, покроплена на нас, «очищає сумління наше від мертвих діл, щоб служити Богові живому», Євреїв 9:14. Ось чого ми прагнемо, ось чого добиваємося, — щоб наші сумління були очищені від мертвих діл, щоб ці діла були викорінені, знищені й не мали більше місця в нас. Це неодмінно буде здійснено смертю Христа; звідти вийде сила для цієї мети. Справді, все постачання Духа, всі передавання благодаті й сили — звідси, як я показав деінде. Так апостол ставить це питання; у Римлян 6:2 поставлено той самий випадок, який маємо перед собою ми: «Ми, що померли гріхом, як ще жити мем в йому?» — «Мертві для гріха через визнання; мертві для гріха через зобов’язання бути такими; мертві для гріха через участь у силі й міці для вбивання його; мертві для гріха через єднання з Христом і частку в Ньому, в Якому і Яким гріх убито: як же нам жити в ньому?» Це він підкреслює різними міркуваннями, взятими всі зі смерті Христа, у наступних віршах. Цього не повинно бути: вірш 3: «Хиба не знаєте, що скільки нас у Христа Ісуса охрестилось, у смерть Його охрестились?» Ми маємо в хрещенні свідчення нашого прищеплення до Христа; ми хрещені в Нього; але в частку в чому з Нього ми хрещені? «У смерть Його», — каже він. Якщо справді ми хрещені в Христа, і то понад зовнішнє визнання, то ми хрещені в Його смерть. Пояснення цього — того, що хтось хрещений у смерть Христа, — апостол дає нам у віршах 4, 6: «Бо погреблись ми з Ним через хрещеннє у смерть, щоб, як Христос устав із мертвих славою Отця, так і ми в обновленню життя ходили. Знаючи, що давнього нашого чоловіка з Ним розпято, щоб зникло тїло гріховне, щоб не служити нам більш гріху.» «Оце, — каже він, — і є наше хрещення в смерть Христа, а саме наше уподібнення їй: бути мертвими для гріха, мати наші зіпсутості умертвленими, як Його було вбито за гріх; щоб, як Його воскрешено до слави, і ми були підняті до благодаті й обновлення життя». Він каже нам, звідки маємо це хрещення в смерть Христа, вірш 6; і це від самої смерті Христа: «давнього нашого чоловіка з Ним розпято, щоб зникло тїло гріховне»; συνεσταυρώθη, «з Ним розпято», не щодо часу, а щодо причинності. Ми розп’яті з Ним заслугово — тим, що Він здобув для нас Духа, щоб умертвляти гріх; дійово — тим, що від Його смерті виходить сила для нашого розп’яття; у способі зображення і взірця — ми неодмінно будемо розп’яті для гріха, як Його було розп’ято за наш гріх. Ось що має на увазі апостол: Христос, Своєю смертю зруйнувавши діла диявола і здобувши для нас Духа, так убив гріх щодо його панування у віруючих, що той не досягне своєї мети й влади.
По-друге, отже, дій вірою щодо смерті Христа, і то в цих двох значеннях: по-перше, в очікуванні сили; по-друге, в зусиллях до уподібнення. Щодо першого, досить уже даної загальної настанови; щодо другого, слова апостола можуть дати нам деяке світло для нашої настанови, Галат 3:1. Нехай віра дивиться на Христа в Євангелії, як Його там зображено вмираючим і розіп’ятим за нас. Дивися на Нього під тягарем наших гріхів — як Він молиться, стікає кров’ю, вмирає; введи Його в такому стані вірою в своє серце; прикладай Його так пролиту кров до своїх зіпсутостей: роби це щодня. Я міг би розгорнути це міркування дуже широко, в різних окремих пунктах, але мушу переходити до завершення.
2. Отже, мені лишається тільки додати головні пункти діла Духа в цій справі умертвіння, яке так особливо приписується Йому.
Одним словом: усе це діло, яке я описав як наш обов’язок, здійснюється, провадиться і завершується силою Духа в усіх його частинах і ступенях; а саме, —
(1.) Тільки Він ясно й повно переконує серце у злі, вині й небезпеці тієї зіпсутості, пожадливості чи гріха, які треба умертвити. Без цього переконання, або поки воно таке слабке, що серце може боротися з ним чи перетравити його, не буде зроблено ґрунтовної праці. Невіруюче серце (а частково таке маємо ми всі) викручуватиметься за допомогою будь-якого міркування, аж доки його не переможуть ясні й очевидні переконання. А це — властиве діло Духа: «Він переконає щодо гріха», Йоана 16:8; тільки Він може це зробити. Якби розумові міркування людей разом із проповіддю букви могли переконати їх у гріху, ми, можливо, бачили б більше переконань, ніж бачимо. Через проповідь слова на розуміння людей приходить уявлення, що вони грішники, що такі й такі речі — гріхи, що вони самі в них винні; але це світло не має сили і не охоплює практичних засад душі так, щоб узгодити з ними розум і волю й породити наслідки, відповідні такому уявленню. І тому мудрі й обізнані люди, позбавлені Духа, зовсім не вважають гріхами тих речей, у яких полягають головні рухи й дії пожадливості. Тільки Дух може зробити і робить це діло як слід. І це перше, що робить Дух задля умертвлення будь-якої пожадливості, — Він переконує душу в усьому її злі, відтинає всі її виправдання, викриває всі її обмани, загороджує всі її викрути, відповідає на її відмовки, змушує душу визнати її гидоту і впасти під відчуттям її. Якщо цього не зроблено, все, що далі, — марне.
(2.) Тільки Дух відкриває нам повноту Христа для нашого полегшення; а це той розгляд, що втримує серце від хибних шляхів і від розпачливого зневір’я, 1 Коринтян 2:8.
(3.) Тільки Дух утверджує серце в очікуванні полегшення від Христа; а це, як було показано, великий, найдієвіший засіб умертвіння, 2 Коринтян 1:21.
(4.) Тільки Дух приносить хрест Христа в наші серця з його силою, що вбиває гріх; бо Духом ми хрещені в смерть Христа.
(5.) Дух — Початок і Звершитель нашого освячення; Він дає нове постачання й вплив благодаті для святості й освячення, коли протилежна засада ослаблена й зменшена, Єфесян 3:16–18.
(6.) У всіх зверненнях душі до Бога в цьому стані вона має підтримку від Духа. Звідки сила, життя й жвавість молитви? Звідки її дієвість, щоб перемагати в Бога? Хіба не від Духа? Він — «Дух благання», обіцяний тим, що «поглянуть на того, що його прокололи», Захарії 12:10, і Він робить їх здатними «молитися зітханнями й стогонами невимовними», Римлян 8:26. Це визнано великим посередником, або шляхом, яким віра перемагає в Бога. Так Павло боровся зі своєю спокусою, хоч би якою вона була: «Господа благав я, щоб відступив від мене». Яке діло Духа в молитві, звідки і як Він дає нам допомогу і робить так, що ми перемагаємо, що ми маємо робити, щоб утішатися Його допомогою для цієї мети, — показувати це тепер не входить у мій намір.