Служіння заступництва
Присвята

Розділ 1 · 4 хв читання · 5 хв слухання

Присвята


Немає служби святої, Щоб тайної втіхи не мала; Та з-поміж служінь благословенних Чи є хоч одне, таке миле, як це? Служіння, якого не дано У віно й дивованому серафимові, Що наділяє смертну неміч Силою, більшою за ангельську; Служіння найчистішої любові, Не затьмареної жодним страхом, Що кличе нас зійтися Біля ніг Учителя І тримає нас зовсім близько.

Служителів Божих багато, Бо така Його ласкава воля: Ті, що нагадують Йому вдень і вночі, Сповняють це святе служіння. Поки одні спочивають у сні, Інші до нового служіння встають, І так святого числа їхнього Ні зміна, ні випадок не розірве. І так священні черги Повсякчас звершуються, І плину благодаті Ні час, ні місце Не спинить і не вгамує.

О, якби наші вуха відкрились, Щоб чути, як ангели чують, Хор заступництва, Що здіймається повно і чисто, — Ми б чули, як він тихо зринає У перловому світлі ранку; Як крізь вечірні тіні наростає Величною, дедалі більшою силою; Як сповнює спекотну тишу Грозового полудневого сяйва, І як урочисте світло зір тремтить Від його щораз глибшого плину.

Ми б чули його крізь вирування Неспокійного гуркоту міста І стежили б, як він лагідно ллється Над кришталевим дном океану; Ми б чули, як він високо пливе Під місяцем Сходу, І ловили б золоті звуки З метушливого полудня Заходу; І вкриті соснами висоти відлунювали б, Коли таємничий спів зринає вгору, І сонячна рівнина Відгукувалася б знову Мириадами злитих звуків.

Хто ж благословенні служителі Цього гурту, зібраного з усього світу? Усі, хто навчився однієї мови В кожній далекій, відлеглій землі; Усі, хто пізнав історію Ісусової любові й благодаті І прагне, щоб Його слава Сяяла на кожному обличчі. Усі, хто пізнав Отця В Ісусі Христі, нашім Господі, І знає силу, І любить світло Духа у Слові.

Та є й такі, що не бачать Свого покликання, високого й величного, Що рідко переступають поріг І ніколи сміливо не стають Перед золотим жертовником На багряно забарвленій долівці, Що чекають здалеку, вагаються І не сміють надіятися на більше. Чи ж не станете й ви до благословенних лав У їхньому прекрасному строї? Хай заступництво зіллється з подякою, Коли ви служите сьогодні!

Є серед них і малі — Діти, служителі молитви; Білі шати заступництва Носять ці крихітні слуги. Спершу за близьких і рідних Те гарне служіння, А потім — за бідних темношкірих дітей, Що так далеко за морем. Невтомні рученята складені, Коли маленьке серце підносить У простій любові До Бога в небі Свою молитву про всі добрі дари.

Є руки, надто часто втомлені Від справ цілого дня, Від Богом довірених обов’язків, — Руки тих, хто трудиться, молячись. Вони несуть золоті чаші І золоті гусла хвали Крізь усі щоденні випробування, Крізь усі курні дороги; Ці руки, такі втомлені, такі вірні, Сповнені солодких пахощів І в служінні молитви Дивовижно вправні.

Є служителі неписьменні, Не з великих і мудрих землі, Та могутньо й вільно Здіймаються їхні орлині молитви. Вільний їм вхід до небесної комори! Бо мають вони той ключ, що відмикає Всю повноту Великої Божої скарбниці. Вони приносять потреби інших, І все належить їм, Бо їхнє єдине велике право — Ісусове ім’я Перед престолом їхнього Отця.

Є шляхетні християнські трудівники, Мужі віри й сили, Переможні борці Багатьох опівнічних годин; Князі, що мають силу в Бога, Яким не можна відмовити, Що зводять дощі благословення, Аби здіймався прибутній приплив. Князь темряви тремтить Перед їхньою тріумфальною ходою; Їхня палка молитва має силу Підточити його підступну владу.

Та в цьому храмовому служінні Запечатані й відокремлені Первосвященики заступництва З неподіленим серцем. Повнота помазання Подвійно вилита на них, Посвята їхнього Бога — На кожній низько схиленій голові. Вони несуть золоті чаші Білою й тремтячою рукою; У тихій кімнаті Чи в безсонній темряві Ці служителі мусять стояти, —

До священства заступництва Таємниче рукоположені, Коли дивний, темний дар страждання Здобув їм цей додатковий дар. Бо святі руки, піднесені В найдовшу годину страждання, Воістину обдаровані Духом Силою заступництва. Господь благословення наповнює їх Своїм незчисленним золотом; Невидимий скарб, Все більший і більший, Триматимуть ці тремтячі руки.

Не завжди з радістю Звершується це служіння, Бо не одне зітхання змішується З принесеними солодкими пахощами. Та кожна сльоза, що зрошує Вогонь на жертовнику, живлений вірою, Може стати його яскравим оновленням До чистішого й вищого полум’я. А коли оливу радості Бог ласкаво виливає, Полум’я, звернене до неба, Злите з хвалою, Ще могутніше злітає вгору.

Тож хмара кадила здіймається, Мов крізь тихе, кришталеве повітря, Стовпом, що сягає до неба, Зі сплетених віри й молитви. Бо повсякчас Ангел Заступництва стоїть У Своєму Божественному Первосвященстві З руками, сповненими пахощів, Щоб кадити золотою кадильницею Перед престолом Свого Отця, З полум’ям Духа, ще палкішим, І з кадилом, що цілком Його власне.

І повсякчас Отець Посилає, сяючи, з висоти Найдивовижніші відповіді, Щоб увінчати Своїх служителів; Хмара кадила вертається Золотими дощами благословення, І в кожній краплі ми розпізнаємо Якусь нашу немічну молитву, Перетворену на безцінне багатство Тим, Хто дає ось так: Усю славу — Ісусові Христу, Усю радість — нам!

Ф. Р. Гавергал.

Вересень 1877.

Ви завершили: Присвята

Далі