Пандіта Рамабаї — учена, яка віддала все за дочок Індії

Хто вона була

Пандіта Рамабаї Донгре Медхаві народилася 23 квітня 1858 року в лісах Західних Гатів в Індії. Її батько, ортодоксальний індуїстський учений-брахман, ухвалив надзвичайне рішення: всупереч багатовіковій кастовій традиції він навчав санскриту свою дружину й доньок. Родина стала мандрівними паломниками й у пошуках духовної істини обійшла всі великі індуїстські святині Індії. Під час голоду 1874–1877 років померли її батьки й сестра, і Пандіта — самотня, убога й глибоко розчарована — дісталася Калькутти, де її знання санскриту так вразило тамтешніх учених, що вони удостоїли її титулів «Пандіта» (Учена) і «Сарасваті» — почестей, яких доти не отримувала жодна жінка. Вона вирушила до Англії, зустрілася там із християнством і 1883 року прийняла хрещення. Повернувшись до Індії, заснувала в Пуні місію «Мукті» («Спасіння») для убогих вдів і дівчат-сиріт, переклала всю Біблію з єврейської та грецької мовою маратхі — праця, що забрала останні тринадцять років її життя, — і стала осередком Мукті-пробудження 1905–1906 років, яке передувало Азуза-стріт і розпалило пробудження по всій Індії. Вона померла 1922 року, у шістдесят чотири роки, через день після того, як завершила свій переклад Біблії.

Її бачення місійного і жертовного служіння

Місійне бачення Рамабаї було невіддільне від її суспільного середовища. Індійські вдови — часто овдовілі ще дітьми в шлюбах за домовленістю, вигнані із суспільства, нерідко доведені до голоду чи примушені до проституції — були одними з найзневажаніших і найпокинутіших людей на землі. Те, що Бог має місію саме до цих жінок, було для Рамабаї не соціальною теорією, а біблійним переконанням. У Богові Біблії вона знайшла Отця, Який бачить вдову, сироту й знедоленого з любов’ю, для якої не було місця в жодній індуїстській кастовій системі, — і віддала життя на те, щоб виявляти цю любов якнайпрактичніше.

Її богослов’я служіння відкинутим корінилося в найдавнішій біблійній традиції особливої Божої уваги до тих, кого суспільство викидає геть. Вона спиралася на чисту віру, яку визначає Яків: «Ото бо віра чиста і неопоганена перед Богом і Отцем, щоб одвідувати сиріт і вдовиць у горю їх, і держати себе неопоганеним од сьвіта.» (Якова 1:27). Для Рамабаї це не було додатком до Євангелія — це був його найвидиміший вияв. У місії «Мукті» тисячі жінок, покинутих усіма людськими установами, знайшли їжу, притулок, освіту й любов Бога, Який послав колишню пандіту шукати їх.

Мукті-пробудження, що спалахнуло 1905 року, саме стало прямим плодом місійного богослов’я молитви й благовістя, яке сповідувала Рамабаї. Вона згуртувала жінок у «Мукті» в молитовні гуртки, що заступалися за пробудження по всій Індії, і вогонь, який зійшов, — буквально, за свідченням очевидців, що бачили полум’я над тими, хто сповнювався Духом, — почався саме на тих молитовних зібраннях. Рамабаї розуміла зв’язок між молитвою, виливом Духа і жнивами серед загиблих. Вона трималася обітниці Йоіла, яку Петро навів у день П’ятидесятниці: «І станеться після сього, що на всякого з’іллю мого духа, й будуть сини ваші й дочки ваші пророкувати; старим людям у вас будуть сни од мене снитись, та й молодї в вас будуть видива бачити. Ба й на раби й рабинї я того часу злию духа мого.» (Йоіла 2:28–29). Пробудження підтвердило обітницю. Сотні жінок, що прийшли до «Мукті» як убогі вцілілі, стали благовісницями й мандрували всією Індією, проповідуючи Євангеліє.

Її найтривкішим місійним внеском стала тринадцятирічна праця над перекладом Біблії.

Вона опанувала мови оригіналу Старого і Нового Заповітів — єврейську та грецьку, на додачу до санскриту, англійської, бенгальської, каннада, гінді й маратхі, якими вже володіла, — щоб її Біблію маратхі перекладено безпосередньо з оригіналу, а не з вторинних джерел. Жертва, якої це вимагало, — роки виснажливої наукової праці, коли водночас вона очолювала громаду з понад півтори тисячі жінок і дітей, — вражає. Вона робила це, бо вірила в те, що проголосив Ісая: «Засихає трава, вяне цьвітка, слово же Бога нашого тріває по всї віки.» (Ісаїї 40:8). Слово, що триває повіки, мовою, найпоширенішою в літературі Індії, стало її найбільш місійним даром своєму народові.

Відмова Рамабаї від кастової належності та наукової слави була однією з найдорожчих її жертв. Вона була найшанованішою жінкою-вченою в Індії — її вшановувала та сама брахманська верхівка, що гнобила вдів, яким вона тепер служила, — і навернення до християнства позбавило її всього цього. Вона несла наслідки без нарікань, розуміючи, що Той, Кого вона знайшла, вартий ціни всього, що вона втратила. Вона знайшла те саме, що знайшов Павло: «Та що було менї надбаннєм, те вважав я за втрату ради Христа. Так оце я все вважаю за втрату ради вищого розуміння Христа Ісуса, Господа мого, ради котрого я все втеряв» (Филипян 3:7–8). Вона все втеряла. Вона здобула Христа. І вважала цей обмін найбільшим надбанням свого життя.

Молитва

Боже, Який бачиш кожну вдову й сироту, дай нам очі Рамабаї, щоб бачити людей, яких наші суспільства покинули й забули. Там, де ми погодилися з межами, які культура проводить довкола тих, хто заслуговує на нашу увагу, викривай нас Своєю особливою любов’ю до бідних. Дай нам терпіння для довгих трудів — тринадцятирічних перекладів, десятиліть творення громад, — які приносять плід, що його наше покоління, можливо, й не доживе побачити. Амінь.