Життя і щоденник Девіда Брейнерда
Від призначення його місіонером до початку його місії серед індіанців у Каунауміку, в Нью-Йорку

Розділ 5 · 11 хв читання · 14 хв слухання

Від призначення його місіонером до початку його місії серед індіанців у Каунауміку, в Нью-Йорку

26 листопада 1742 р. — 31 березня 1743 р.

26 листопада 1742 р.—«Мене й далі не покидало відчуття моєї великої мерзенності, і я намагався, скільки міг, бути на самоті. О, яке ж я ніщо, який я порох і попіл! Зазнав трохи миру й утіхи, розкладаючи свої скарги перед Богом усякої благодаті.

27 листопада.—«Із певною втіхою віддав свою душу Богові; близько дев’ятої ранку виїхав із Нью-Йорка; їхав, усе ще пригнічений гнітючим відчуттям своєї невимовної негідності. Справді, мені годиться любити всіх своїх братів, бо ніхто з них не такий мерзенний, як я: хоч би що вони робили зовні, мені все одно здається, що ніхто не усвідомлює за собою стільки провини перед Богом. О, моя худорлявість духу, моя безплідність, моя тілесність, моя колишня гіркота і брак євангельського духу! Усе це гнітить мою душу. Проїхав від Нью-Йорка тридцять миль до Вайт-Плейнса і майже всю дорогу не переставав підносити серце до Бога, благаючи милості й очищувальної благодаті; а вечір провів у великому пригніченні духу.

1 грудня.—«Моя душа прагнула Бога в солодких духовних і палких бажаннях уподібнитися до Нього; вона спочила на Його щедрій благодаті й відчула силу та підбадьорення робити чи терпіти все, що призначить мені Боже провидіння. Проїхав близько двадцяти миль, від Стретфілда до Ньютауна.»

Протягом наступних дев’яти днів він подорожував із Ньютауна до Геддема, свого рідного міста; а пробувши там кілька днів, знову повернувся в західну частину Коннектикуту й прибув до Саутбері.

11 грудня.—«Розмовляв із дорогим другом, якому я думав дати вільну освіту, узявши на себе всі витрати, щоб він міг приготуватися до євангельського служіння. Я поділився з ним своїми думками щодо цього й залишив його поміркувати над цим до нашої наступної зустрічі. Потім поїхав до Бетлегема, прибув до помешкання пана Беллемі й провів із ним вечір у солодкій розмові та молитві. Ми доручили справу відправлення мого друга до коледжу Богові всякої благодаті. Благословен Господь за цей вечір, проведений разом.

. Брейнерд, узявшись тепер за справу місіонера серед індіанців і маючи певний маєток, залишений йому батьком, вирішив, що немає кращого способу витратити його на славу Божу, ніж узяти на себе витрати на навчання якогось обдарованого й побожного юнака для служіння. Згаданого тут юнака було обрано для цієї мети, і він навчався коштом Брейнерда, доки його добродійник був живий, тобто до того часу, коли він закінчив третій рік навчання в коледжі.

День Господній, 12 грудня.—«Уранці я почувався так, ніби майже зовсім не маю сили ні молитися, ні проповідувати, і гнітюче відчував потребу в Божій допомозі. Ішов на зібрання з тремтінням; але Богові було вгодно допомогти мені в молитві й проповіді. Гадаю, моя душа ледве чи коли проникала так далеко в нематеріальний світ у жодній молитві, яку я будь-коли підносив, і ніколи мої молитви не були такі вільні від грубих уявлень і образів, що постають зі споглядання матеріальних речей. Я проповідував із певним задоволенням на Маттея 6:33: «А шукайте перш царства Божого» і т. д.; а пополудні — на Римлян 15:30: «Благаю ж вас, браттє» і т. д. У зібранні було багато зворушення. Ця неділя була для мене солодкою; і, благословен Бог, маю підстави думати, що через мої недавні внутрішні змагання моя віра стала духовнішою. Амінь. Нехай я завжди буду готовий, щоб Бог діяв зі мною Своїми власними шляхами!

14 грудня.—«Мій розум обтяжувало певне збентеження; минулої ночі й цього ранку я був стривожений за справи Сіону, особливо через фальшиві подоби релігії, які радше лише сіють сум’яття, особливо в деяких місцях. Я взивав до Бога про допомогу, щоб Він дав мені сили свідчити проти тих речей, які не сприяють, а лише заважають поступу живої побожності. Пополудні поїхав до Саутбері й знову розмовляв із моїм другом про важливу справу його підготовки до служіння; і він, здавалося, був дуже схильний присвятити себе цьому, якщо Бог благословить його старання приготуватися до такої великої праці. Увечері я проповідував на 1 Солунян 4:8 і намагався, хоч і з ніжністю, підточити фальшиву релігію. Господь дав мені певну допомогу.

15 грудня.—«Сьогодні дещо зазнав Бога і в потаємній, і в спільній молитві; але відчував велику безплідність і недоліки у виконанні обов’язку, а також свою нездатність допомогти собі в майбутньому чи виконати працю й справу, яку маю робити. Згодом відчув багато солодкості віри й ніжності євангельського духу. Я відчув щиру любов до всіх людей і дуже боявся, щоб якийсь порух гніву чи образи час від часу не вкрався в моє серце. Мав утішну, освіжаючу душу розмову з дорогими друзями саме тоді, коли ми прощалися одне з одним; і думав, що, може, ми вже не зустрінемося, аж поки не прийдемо у вічний світ. Не сумніваюся, що з благодаті дехто з нас матиме там щасливу зустріч і благословлятиме Бога за цю пору, так само як і за багато інших. Амінь.

. Уповноважені, які найняли Брейнерда місіонером, ухвалили, щоб він якнайшвидше, щойно це буде зручно, вирушив до індіанців, що жили біля Розвилок річки Делавер, і до індіанців на річці Саскуеганна. Віддаленість тих місць і ймовірність того, що він зазнає багатьох труднощів і небезпек, і стали причиною того, що він прощався з друзями в такий спосіб.

18 грудня. «Багато часу провів у молитві в лісі; і здавалося, був піднесений над речами цього світу: моя душа була сильна в Господі Сил; але відчував велику безплідність.

23 грудня.—«Цього ранку, вірю, втішався Божою присутністю на самоті. О, як божественно солодко входити в таємницю Його присутності й перебувати в Його наметі!

27 грудня.—«Мав справді дорогоцінну пору; мене зворушувало до сліз відчуття Божих речей, чистої духовності релігії Христа Ісуса. Увечері я проповідував на Маттея 6:33 з великою свободою, силою й гостротою: Божа присутність супроводжувала наше зібрання. О, яку солодкість, яку ніжність я відчував у душі! Якщо я колись і відчував Христів дух, то мав певне відчуття його саме тепер. Благословен мій Бог, рідко я мав утішніший і корисніший день, ніж цей. О, якби я міг увесь свій час віддавати Богові!

14 січня 1743 р.—«Мої духовні змагання сьогодні були невимовно жахливі, важчі за гори й за повені, що виходять з берегів. Я був позбавлений будь-якого відчуття Бога, навіть самого буття Бога; і в цьому була моя мука. Муки проклятих, я певен, полягатимуть здебільшого в позбавленні Бога, а отже, і всякого добра. Це навчило мене абсолютної залежності творіння від Бога-Творця за кожну крихту щастя, якою воно втішається. О, я відчуваю, що якби не було Бога, то, хоч би я жив тут вічно і втішався не лише цим, а й усіма іншими світами, я був би в десять тисяч разів нещасніший за плазуна.

День Господній, 23 січня.—«Ледве чи коли я почувався таким негідним існувати, як тепер: бачив, що не вартий місця серед індіанців, до яких іду, якщо Бог дозволить; думав, що мені буде соромно глянути їм в обличчя, а тим більше — щоб мені там виявляли хоч якусь пошану. Справді, я почувався вигнаним із землі, ніби всі місця були надто добрі для такого нікчеми. Я думав, що мені було б соромно піти навіть до самих дикунів Африки; я здавався самому собі творінням, придатним ні до чого, — ні до неба, ні до землі. Ніхто не знає, крім тих, хто це відчуває, що терпить душа, яка відчутно відлучена від Божої присутності: на жаль! це гірше за смерть.

2 лютого.—«Минулого вечора виголосив свою прощальну проповідь у домі одного старого чоловіка, який уже деякий час не міг відвідувати прилюдних богослужінь. Цього ранку проводив час у молитві майже скрізь, куди йшов; і, попрощавшись із друзями, вирушив у дорогу до індіанців; хоча спершу, з дозволу уповноважених, мав провести кілька тижнів в Іст-Гемптоні на Лонг-Айленді, бо зимова пора була визнана несприятливою для початку місії.

12 лютого.—[В Іст-Гемптоні.] «Зазнав трохи більше втіхи; міг роздумувати з певним спокоєм розуму; а особливо ввечері відчув, що моя душа освіжилася в молитві більше, ніж будь-коли останнім часом; моя душа ніби «ухопилася за Божу силу» і втішалася Його розрадою. О, які солодкі деякі проблиски Божої слави! як вони зміцнюють і оживляють!

15 лютого. «Рано вдень я відчув певну втіху, потім пішов у сусідній гай і відчув себе більше чужинцем на землі, ніж, здається, будь-коли раніше; мертвим до всіх утіх світу. Увечері зазнав божественної солодкості в потаємному обов’язку: Бог тоді був моєю часткою, і моя душа піднялася над тими глибокими водами, у які я останнім часом так низько поринув. Тоді моя душа взивала за Сіон і відчувала в цьому солодкість.»

17 лютого.—«Проповідував сьогодні в одному селищі в Іст-Гемптоні; і Богові було вгодно дати мені Свою благодатну присутність і допомогу, тож я говорив вільно, сміливо й з певною силою. Увечері провів трохи часу з дорогим другом-християнином; і почувався серйозно, як на порозі вічності. Наша зустріч була справді маленьким образом самого неба. Я бачу, що моя душа стала чистішою й більше відлученою від залежності від моїх настроїв душі та духовних почуттів.

18 лютого.—«Більшу частину дня мав певну радість і знайшов доступ до престолу благодаті. Благословен Господь за будь-які проміжки небесної насолоди й спокою, поки я перебуваю на полі бою. О, якби я був серйозний, урочистий і завжди пильний, поки я у злому світі! Сьогодні мав нагоду побути на самоті й відчув певну свободу в навчанні. О, я прагну жити для Бога!»

Наступні два тижні, як видно, він здебільшого втішався великим духовним миром і втіхою. У його щоденнику за цей час висловлено ось що: скорбота через гріх, що живе в ньому, через свою безплідність; мертвість для світу; прагнення Бога й життя на Його славу; сердечні, зворушливі бажання вічної домівки; тверде покладання на Бога щодо Його допомоги; досвід великої Божої допомоги як в особистих, так і в прилюдних релігійних вправах; внутрішня сила й мужність у служінні Богові; дуже часте освіження, розрада й божественна солодкість у роздумах, молитві, проповіді та християнській розмові. І з його розповіді видно, що цей час був сповнений великої старанності й ревності в служінні Богові: у навчанні, молитві, роздумах, проповіді, а також в особистому навчанні й порадах.

7 березня.—«Цього ранку, коли я встав, моє серце линуло до Бога в палких бажаннях уподібнитися до Нього, а в потаємній молитві я відчув, як мене солодко оживлено й спонукано до хвали Богові за все, що Він зробив мені й для мене, і за всі мої недавні внутрішні випробування та скорботу. Моє серце віддавало славу, славу, славу благословенному Богові! і знову вітало будь-яку внутрішню скорботу, якщо Бог визнає за потрібне випробувати мене нею. Час здавався завдовжки лише в дюйм, а вічність — зовсім близько; і я думав, що міг би з терпінням і бадьорістю знести що завгодно заради Божої справи, бо бачив, що одна мить перенесе мене у світ миру й блаженства. Моя душа силою Господньою піднялася високо над цим нижчим світом і всіма його марними розвагами та страшними розчаруваннями.

День Господній, 13 березня. «Опівдні я думав, що не зможу проповідувати через тілесну слабкість і внутрішню мертвість. Під час першої молитви я був такий слабкий, що ледве міг стояти; але під час проповіді Бог зміцнив мене, і я говорив майже півтори години із солодкою свободою, ясністю й певною ніжною силою на 1 Мойсея 5:24: «І ходив Генох з Богом». Мені солодко допомагалося наголошувати на близькому ходінні з Богом і залишити це як мою прощальну пораду Божому народові тут, щоб вони «ходили з Богом». Нехай Бог усякої благодаті благословить мої вбогі труди в цьому місці!

14 березня. «Уранці був дуже зайнятий приготуваннями до подорожі й майже безперестанку підносив короткі молитви з глибини серця. Близько десятої попрощався з дорогими людьми Іст-Гемптона; моє серце сумувало й тужило і водночас раділо; проїхав майже п’ятдесят миль до однієї частини Брукгейвена, заночував там і мав освіжаючу розмову з другом-християнином.»

Ще за два дні він дістався до Нью-Йорка; але скаржиться на велику покинутість і мертвість дорогою. Він пробув один день у Нью-Йорку, а в п’ятницю поїхав до пана Дікінсона в Елізабеттаун.

19 березня. «Був гірко стривожений відчуттям свого невідання, темряви й негідності; усамітнився і вилив свою скаргу перед Богом у гіркоті душі. Пополудні поїхав до Ньюарка й мав певну солодкість у розмові та молитві з паном Берром. О, благословен Бог навіки віків за будь-які пори, що оживлюють і животворять.

День Господній, 20 березня. «Проповідував уранці: Бог дав мені певну допомогу й дав змогу говорити зі справжньою ніжністю, любов’ю та безсторонністю. Увечері проповідував знову; і воістину Богові було вгодно допомогти бідному черв’якові. Благословен Бог, я міг говорити з життям, силою й бажанням збудування Божого народу; і з певною силою — до грішників. Увечері я пильнував, щоб моє серце якимось чином не відвернулося від Бога. О, коли ж я прийду до того благословенного світу, де кожна сила моєї душі буде безустанно й вічно напружена в небесних заняттях і насолодах до найвищого ступеня!»

У понеділок він поїхав до Вудбриджа в Нью-Джерсі, де зустрівся з уповноваженими, які, замість того щоб послати його до індіанців біля Розвилок Делаверу, як передбачалося раніше, скерували його до групи індіанців у Каунауміку — місцевості в Нью-Йорку, у лісах між Стокбріджем і Олбані. Ця зміна була спричинена двома обставинами. 1. Відомостями, які уповноважені отримали про певну суперечку між білими людьми та індіанцями на Делавері щодо їхніх земель; вони гадали, що це завадило б успіхові місіонера серед них у той час. 2. Деякими натяками, які вони отримали від пана Сарджента, місіонера серед індіанців у Стокбріджі, щодо індіанців у Каунауміку та добрих надій на успіх, які міг би мати там місіонер.

Наступного дня він вирушив у дорогу до Каунауміка і 31 березня прибув до дому пана Сарджента в Стокбріджі.

Назад Далі