Життя і щоденник Девіда Брейнерда
Від отримання ліцензії на проповідь до призначення місіонером

Розділ 4 · 10 хв читання · 13 хв слухання

Від отримання ліцензії на проповідь до призначення місіонером

30 липня — 25 листопада 1742 р.

30 липня 1742.—«Їздив із Денбері до Саутбері; проповідував там на 1 Петра 4:8. Під час служіння мав багато втішної присутності Божої. Здавалося, я мав силу перед Богом у молитві й силу заволодіти серцями людей у проповіді.

12 серпня. (Поблизу Кента.)—«Цього ранку й минулої ночі мене гнітили тяжкі внутрішні випробування: я не мав сили молитися, а наче був відлучений від Бога. Я значною мірою втратив надію, що Бог пошле мене до язичників у далекі краї і що я побачу, як вони гуртом навертаються додому до Христа. Я побачив так багато своєї мерзенності, що дивувався, як Бог дозволяє мені жити і чому люди не поб’ють мене камінням; а тим паче — що вони взагалі слухатимуть мою проповідь! Здавалося, що я вже ніколи не зможу проповідувати; та близько дев’ятої чи десятої години люди зійшлися, і я мусив проповідувати; і благословенний Бог, Він дав мені Свою присутність і Духа в молитві та проповіді, тож мені було дано велику поміч, і я говорив із силою на Йова 14:14. Кілька індіанців, які тут мешкають, закричали у великій тривозі, і всі виявили глибоке занепокоєння. Помолившись і напутивши їх постійно шукати Господа та найнявши одну англійку, щоб вела серед них щось на зразок школи, ми поїхали.»

День Господній, 15 серпня.—«Цього дня відчував велику втіху й відданість Богові. Увечері було так відрадно усамітнитися з Богом і вилити свою душу. О, хто може збагнути солодкість спілкування з благословенним Богом, окрім тих, хто його зазнав! Слава Богові навіки, що я можу скуштувати неба тут, на землі.

17 серпня.—«Вкрай пригнічений духом; мені краяло й ранило серце, коли думав, скільки самовозвеличення, духовної гордості й запальності вдачі я колись домішував до своїх зусиль сприяти Божому ділу; і часом я прагну впасти до ніг противників і визнати, яким я був і досі є убогим, недосконалим створінням. Нехай Господь простить мені й зробить мене надалі «мудрим, як вуж, і тихим, як голуб»! Згодом зазнав чималої втіхи й радості душі.

19 серпня.—«Цього дня, збираючись від’їхати від пана Беллемі в Бетлегемі, де я деякий час жив, я помолився з ним і ще двома чи трьома друзями-християнами. Ми всім серцем віддали себе Богові, щоб бути Його навіки: поки я молився, вічність здавалася мені зовсім близькою. Навіть якщо я ніколи більше не побачу цих християн у цьому світі, здавалося, мине лише кілька миттєвостей — і я зустріну їх в іншому світі.

23 серпня.—«Мав солодку пору в потаємній молитві: Господь наблизився до моєї душі й наповнив мене миром і Божественною розрадою. О, моя душа скуштувала солодкості неба і була підхоплена в молитві за світ, щоб він навернувся додому до Христа! Мав велику втіху в думках і надіях про збирання язичників; мені було дано велику поміч у заступництві за друзів-християн.»

1 вересня.—«Їздив до Джудії на висвячення пана Джадда. Пан Беллемі проповідував на Маттея 24:46: „Щасливий той слуга, котрого, прийшовши пан його, застане, що робить так.“ Я почувався дуже урочисто; багато думав про той час, коли прийде наш Господь, і це дуже освіжило мою душу; тільки боявся, що не буду знайдений вірним, бо маю таке мерзенне серце. Думки мої були здебільшого у вічності, де я люблю перебувати. Благословенний Бог за цю урочисту пору. Увечері повернувся додому з паном Беллемі, розмовляв із деякими друзями до пізньої ночі, а тоді пішов на спочинок у втішному настрої душі.

4 вересня.—«Дуже нездужав, був вкрай пригнічений душею і страшенно далекий від Бога. Надвечір провів деякий час у корисних роздумах над Римлян 8:2. Ближче до ночі мав дуже солодку пору в молитві; Бог дав мені палко боротися в молитві за поширення Царства Відкупителя; я ревно благав за свого дорогого брата Джона (який згодом став його наступником як місіонер серед індіанців), щоб Бог зробив його ще більше мандрівником і чужинцем на землі й приготував до особливої корисності у світі; і моє серце солодко раділо в Господі при думці про будь-які скорботи, що могли б спіткати його чи мене задля поширення Царства Христового. Це була солодка й втішна година для моєї душі, коли мені дано було свободу благати не лише за себе, а й за багато інших душ.

16 вересня.—«Увечері багато втішався Богом у потаємній молитві: відчував незвичайну покору — бути тим і робити те, що Богові завгодно. Кілька днів тому я відчував велике збентеження через свою минулу поведінку: моя гіркота й брак християнської доброти та любові дуже мучили мою душу. Нехай Господь простить мені мою нехристиянську запальність і брак духу лагідності!

21 жовтня.—«Більшу частину дня мав дуже глибоке відчуття марноти світу; зважав на нього не більше, ніж коли б мав за годину відійти у вічність. З Божої доброти почувався дуже серйозно й урочисто. О, я люблю жити на порозі вічності у своїх поглядах і роздумах! Це дає мені солодке, благоговійне й шанобливе відчуття та розуміння Бога й Божественних речей, коли я бачу себе ніби таким, що стоїть перед судовим престолом Христа.

22 жовтня.—«Сьогодні був незвичайно відлучений від світу: моя душа раділа бути «чужинцем і мандрівником на землі»; я відчував у собі бажання ніколи не мати нічого спільного з цим світом. Дуже миле було мені свідчення про деяких давніх Божих людей у Євреїв 11:13: «визнавали, що вони чуженицї і захожі на землї», — своїм щоденним життям; о, коли б і я завжди міг так чинити! Провів деякий час у приємному гаю в молитві й роздумах. О, як солодко бути так відлученим від друзів і від самого себе та мертвим для теперішнього світу, щоб жити цілковито для благословенного Бога і Ним! Бачив себе малим, низьким і мерзенним, яким я є сам по собі. По обіді проповідував у Бетлегемі на 5 Мойсея 8:2. Бог допоміг мені говорити до сердець дорогих християн. Благословенний Господь за цю пору: я вірю, що вони і я радітимемо з цього довіку. Дорогий пан Беллемі увійшов, коли я промовляв першу молитву (він саме повернувся додому з дороги), і після зібрання ми пішли разом і провели вечір у солодкій розмові про Божественні речі та в спільній молитві, з ніжною любов’ю одне до одного, і пішли на спочинок із серцями в серйозному, духовному настрої.

26 жовтня.—«[У Вест-Саффілді.] Був у великій тривозі, відчуваючи власну негідність. Мені здавалося, що я заслуговую радше на те, щоб мене вигнали з цього місця, ніж щоб хтось ставився до мене з добротою чи приходив слухати мою проповідь. І справді, мій дух був такий пригнічений цього разу (як і багато інших разів), що я ніяк не міг поводитися з безсмертними душами вірно. Я не міг говорити з ними прямо й вірно — так безмежно мерзенним я почувався сам у собі. О, який же я порох і попіл, щоб думати про проповідування Євангелії іншим! Справді, я ні на мить не можу бути вірним, а неодмінно буду «мазати глиною», якщо Бог не дасть мені особливої помочі. Увечері я пішов до молитовного дому, і мені здавалося, що мертвому майже так само легко встати з гробу й проповідувати, як мені. Проте Бог дав мені трохи життя й сили і в молитві, і в проповіді; і зволив підняти мене й показати, що Він може дати мені силу проповідувати. О, дивовижна доброта Божа до такого мерзенного грішника! Повернувся на квартиру, зазнав деякої солодкості в молитві на самоті й сумував, що не можу більше жити для Бога.

4 листопада.—«[У Лебаноні.] Більшу частину цього дня бачив свою нікчемність; але журився, що не маю глибшого відчуття своєї неспроможності й негідності. О, як солодко лежати в поросі! Та гірко відчувати в душі те пекло зіпсутості, яке досі лишається в мені. По обіді мав відчуття солодкості суворої, тісної й постійної відданості Богові, і моя душа була втішена Його розрадами. Моя душа відчувала приємну, але й болісну тривогу, щоб не провести жодної миті без Бога. О, коли б мені завжди жити для Бога! Увечері мене відвідали деякі друзі, і ми провели час у молитві та в такій розмові, що служила нашому збудуванню. Це була втішна пора для моєї душі: я відчував палке бажання кожну мить віддавати Богові. Бог невимовно милостивий до мене повсякчас. У минулому Він давав мені невимовну солодкість у виконанні обов’язку. Часто моя душа багато втішалася Богом, але готова була сказати: «Господи, добре нам тут бути», — і так потурати лінощам, живучи своїми насолодами. Та останнім часом Богові було завгодно тримати мою душу голодною майже безперестанку, тож я сповнений якогось приємного болю. Коли я справді втішаюся Богом, мої бажання Його стають ще ненаситнішими, а спрага святості — ще невгамовнішою; і Господь не дає мені почуватися так, ніби я цілком забезпечений і наситився, а все тримає мене в пориві вперед. Я почуваюся неплідним і порожнім, ніби не можу жити без більшої міри Бога; я відчуваю сором і провину перед Ним. Я бачу, що «закон духовний, я ж тїлесний». Я не живу, я не можу жити для Бога. О, святості! О, більше Бога в моїй душі! О, цей приємний біль! Він спонукає мою душу прагнути до Бога; його мова така: «Тоді насичуся, коли пробуджуся в Божій подобі», — але ніколи, ніколи раніше; і тому я покликаний день у день «бігти до мети». О, коли б мені відчувати цей невпинний голод і щоб кожне гроно з Ханаану не стримувало, а радше надихало мене простувати вперед вузьким шляхом до повного володіння небесною спадщиною та втіхи нею! О, коли б мені ніколи не баритися на моїй небесній дорозі!»

День Господній, 7 листопада.—«[У Міллінгтоні.] Здавалося, що такий несвятий нікчема, як я, ніколи не досягне того блаженства — бути «святим, як Бог святий». Опівдні я прагнув освячення й уподібнення Богові. О, це — УСЕ, УСЕ. Нехай Господь допоможе мені прагнути до Бога повік.

8 листопада.—«Надвечір мав багато солодкості в потаємній молитві, тож моя душа прагнула прибути до небесної країни, благословенного Божого раю. З Божої доброти за два місяці я ледве чи бачив день, у який би смерть не здавалася мені такою приємною в ту чи іншу пору дня, що я радів би, якби цей день став моїм останнім, — попри теперішні внутрішні випробування й боротьбу. Я вірю, що Господь зрештою зробить мене переможцем, і більш ніж переможцем, і що я зможу вжити ту переможну мову: «Де в тебе, смерте, жоло? де в тебе, пекло, побіда?»

19 листопада.—«[У Нью-Гейвені.] Отримав листа від преподобного пана Пембертона з Нью-Йорка, який просив мене негайно приїхати туди порадитися щодо євангелізації індіанців у тих краях і зустрітися з певними панами, яким були доручені ці справи. Мою душу відразу охопила тривога; тож я усамітнився з двома чи трьома друзями-християнами, і ми помолилися; і справді, це був для мене солодкий час. Мені дано було залишити себе й усі свої справи Богові; і, попрощавшись із друзями, я поїхав до Ріптона, де мав утіху побачитися й поговорити з дорогим паном Міллзом.»

24 листопада.—«Прибув до Нью-Йорка; і далі дуже журився вагою своєї справи; багато ревно просив Бога про Його поміч і провід; був збентежений гамором і метушнею міста; мав дуже мало часу на самоті з Богом; але моя душа прагнула Його.

25 листопада.—«Провів багато часу в молитві й благанні: мене випитували про мій християнський досвід, обізнаність у богослов’ї та деяких інших науках і придатність до важливої справи євангелізації язичників, і мені дано було усвідомити своє велике неуцтво й непридатність до публічного служіння. Я мав про себе найпринизливіші думки; я відчував, що я найгірший нікчема, який будь-коли жив: мені боліло до самого серця, що хтось виявляє мені якусь пошану. На жаль! думав я, як гірко вони в мені помиляються! як жалюгідно розчарувалися б вони, якби знали, що в мене всередині! О, моє серце! І в такому пригніченому стані я мусив піти й проповідувати чималому зібранню перед кількома поважними й ученими служителями; але відчував такий тягар від усвідомлення своєї мерзенності, неуцтва й непридатності виступати перед людьми, що мало не знемагав від нього; моя душа сумувала за громаду, що вони мусять сидіти там і слухати, як проповідує такий здохлий пес, як я. Я вважав себе безмежно боржником цих людей і прагнув, щоб Бог винагородив їх нагородами Своєї благодаті. Більшу частину вечора я провів на самоті.»

. Пана Брейнерда випитували уповноважені Шотландського товариства поширення християнського знання в Нью-Йорку, Нью-Джерсі та Пенсильванії, яким було доручено ведення його справ у тих краях і які тоді зібралися в Нью-Йорку.

Назад Далі