Розділ 5 · 6 хв читання · 8 хв слухання
Тримаючи Батькову руку
Я бо, — Господь Бог твій; я держу тебе за руку-правицю; я говорю тобі: не лякайся, я помагаю тобі! ІСАЇЇ 41:13
Якщо віра — не те, що ми виробляємо, то що ж вона таке? Відповідь Еванса, яку він дає в книжках «Він тримає моє завтра» і «Камінь за каменем» та у своїй проповіді про віру, — одна з найсвоєрідніших речей у його вченні. Віра, як він її визначає, — це Сам Бог, що торкається людського серця і спонукає його до Своєї волі. Ініціатива завжди Божа; відповідний послух — наш. Отже, віру видно не з того, як сильно ми віримо, а з того, як ми відповідаємо.
Його улюблений образ для цього — не герой, що зрушує гори, а маленька дитина, яка йде тротуаром, тримаючи батька за руку.
Приклади, а не герої
Міркування починається з несподіванки. Якби вас попросили вибрати біблійних персонажів, щоб проілюструвати ходіння вірою, каже Еванс, ви, можливо, вибрали б Даниїла, чи Іллю, чи Калева. Але коли Павло, Яків і автор Послання до євреїв вибирають свої приклади, цих імен там немає. Натомість ми знаходимо Авраама, який двічі видавав свою дружину за сестру, щоб урятувати власну шкуру; Сарру, яка засміялася з Божої обітниці; Якова, ошуканця; Мойсея, який убив людину; і, найдивніше з усього, блудницю Рахав, брехуху й зрадницю власного міста.
Вірою Раава блудниця не згинула з невірними, прийнявши підглядників з миром. ЄВРЕЇВ 11:31
Дехто називає Євреїв 11 розділом про героїв віри. Еванс не бачить там жодних героїв. Він бачить звичайних, недосконалих людей, яких Бог вів багатьма різними шляхами, щоб здійснити Свої задуми. Одні підкоряли царства; інших перепилювали навпіл. Одні уникали меча; інші від нього гинули. Якби віра була справою сильного вірування, цей розділ не мав би сенсу. Але якщо віра — це Бог, що діє в людині, і людина, що піддається, то все має цілковитий сенс, і це означає, що кожен, хоч який немічний, може почати ходити вірою вже сьогодні.
Та сама закономірність є в Євангеліях. Еванс зауважує, що Ісус похвалив віру лише шістьох людей, названих на ім’я чи за подією, і Його вибір так само несподіваний: римський сотник, жінка з тривалою кровотечею, ритуально нечиста, ханаанська мати, сліпий Вартимей, грішниця, що помазала Йому ноги, і самарянин-прокажений, який повернувся подякувати.
Почувши ж се Ісус, дивувавсь йому, й, обернувшись до йдучого за собою народу, рече: Глаголю вам: Навіть в Ізраїлї, такої віри не знайшов я. ЛУКИ 7:9
Щонайменше троє не були юдеями, декілька були нечисті, і всі були грішниками. Спільним для них, доводить Еванс, було те, що кожен із послухом відповів на внутрішнє свідчення: сотник визнав Ісусову владу, жінка простягла руку, щоб торкнутися Його одягу, хоч ніхто її цього не вчив, ханаанка й Вартимей побачили в Ньому Сина Давидового, прокажений повернувся, щоб поклонитися. У кожному випадку, каже він, віра виявлялася і здійснювалася в послуху.
Спершу об’явлення, потім послух
Ту саму послідовність Еванс знаходить у великому визнанні Петра в Кесарії Филиповій. Ісус каже Петрові, що не тіло й кров об’явили йому, хто є Христос, а Отець небесний. Спершу приходить об’явлення — від Бога; потім ідуть визнання і послух. Скеля, на якій Христос будує Свою церкву, на думку Еванса, — не Петрова імпульсивна вдача, а віра саме такого роду: Божа ініціатива, на яку відповідає людина.
Найясніший старозавітний приклад для нього — Ной. Повірити Богові, коли Він говорив, було не важко; Ноя зробило людиною віри те, що він виконав усе, що звелів Бог, будуючи судно для потопу, якого ніколи не бачив.
І вчинив Нояг усе, що заповідав йому Господь, і притьма так учинив. 1 МОЙСЕЯ 6:22
Так само й Авраам вирушив, не знаючи, куди йде. Він не сперечався і не торгувався. Він послухався.
Батькова рука
Саме тут з’являється Евансів образ дитини. Ходіння вірою, каже він, — це щоденне підкорення Божій волі, і тій, яку Він об’явив у Писанні, і тій, якої Він нам ще не об’явив. Це маленька дитина, що міцно тримається за батькову руку. Дитина не знає, чи сьогоднішня прогулянка закінчиться в крамниці з солодощами, чи в зубного лікаря. Еванс з усмішкою додає, що коли ми часто заходимо до життєвої крамниці з солодощами, то Батькові, звісно, доведеться часом вести нас і до зубного. Іноді на дорогу відскакує м’ячик, і дитина пускає руку й біжить за ним, а назустріч мчить велика небезпека. Але задовго до того, як вона наблизиться, Батько вже витягнув дитину назад на тротуар. Рятує не дитяча хватка, а Батькова.
Та при тобі я зостався: ти взяв мене за праву руку. Радою твоєю будеш мене вести, і приймеш мене в славу. ПСАЛЬМА 73:23–24
Це переконання стоїть за назвою його книжки про віру. Майбутнє від нас приховане, каже Еванс багатьма способами і в багатьох місцях, але Той, Хто тримає майбутнє, не прихований, і Він тримає нас за руку.
Еванс знаходить цю думку також у вірші, який дуже любить, — Галатам 2:20, де англійська Біблія короля Якова говорить про життя «вірою Сина Божого». Він доводить, що це правильний переклад і що Павло має на увазі: віруючий живе власною вірою Христа, яка діє в ньому, а не лише своєю вірою в Христа. Науковці справді розходяться в тому, як перекладати цей Павлів вислів, і обидва прочитання мають давню історію; Куліш, як і більшість українських перекладів, передає його як «вірою в Сина Божого». Читачеві не треба розв’язувати це питання, щоб прийняти істину, яку Еванс із нього виводить і якої ясно навчає Писання в інших місцях. Християнське життя — це Христос, що живе в нас.
Я розпятий з Христом; живу ж уже не я, а живе Христос у менї; а що живу тепер у тїлї, то живу вірою в Сина Божого, що полюбив мене і видав себе за мене. ГАЛАТ 2:20
Віра і діла в злагоді
Таке розуміння віри для Еванса також розв’язує давнє напруження між Павлом і Яковом. Він зауважує, що Лютер, як відомо, зневажливо відгукувався про Якова. Але якщо віра — це серце, яке кориться Божому порухові, то Яків просто каже, що там, де немає послуху, немає й віри; вона мертва. Павло каже, що ми виправдані вірою, а не ділами закону; Яків каже, що жива віра завжди виявляється в тому, що ми робимо. Правдиве і те, і те.
Так само й віра, коли дїл не має, мертва сама по собі. ЯКОВА 2:17
Лагідні й податливі
Еванс пов’язує все це з лагідними, яких Ісус назвав блаженними. Лагідність — не слабкість, а здатність навчатися, глина, що піддається руці гончаря. Це і є праця віри: серце, настільки налаштоване на Бога, що рушає, коли рушає Він. Ідеться не про чуття голосів; здебільшого Отець веде тихо — через Писання, обставини і внутрішнє свідчення Свого Духа, як розглядає наступний розділ.
ДЛЯ РОЗДУМІВ І ДІЇ
1. Прочитайте Євреїв 11 за один раз і випишіть невдачі людей, названих там. Хай цей перелік підбадьорить вас: Бог може вести і вас.
2. Запитайте себе, де саме Бог зараз ясно показав вам Свою волю, а ви ще не послухалися. Зробіть цього тижня один крок послуху.
3. Уявіть себе дитиною, що тримає Батькову руку. Де вас спокушає пустити її й погнатися за чимось через дорогу? Назвіть це перед Ним.
4. Якщо вас непокоїть завтрашній день, запишіть одну річ, через яку ви тривожитеся, і помоліться над нею, віддаючи руку, що її тримає, назад Батькові.
5. Подумайте, чи здатні ви навчатися. Запитайте когось, хто добре вас знає, чи легко вас виправити, і вислухайте відповідь.
МОЛИТВА
Отче, Ти вибрав брехунів, хитрунів і чужинців бути прикладами віри, і Ти вибрав мене. Дякую Тобі, що ведеш звичайних людей.
Дай мені лагідне серце, готове навчатися, податливе в Твоїх руках, швидке до послуху, коли Ти рушаєш.
Коли я пускаю Твою руку й біжу за тим, що блищить, витягни мене назад, перш ніж мене розчавить, і прости мені.
Моє завтра приховане від мене, але не приховане від Тебе. Тримай мою руку сьогодні. Амінь.
Запитання для роздумів
Як Еванс визначає віру в цьому розділі?
Як Самого Бога, що торкається людського серця і спонукає його до Своєї волі. Ініціатива завжди Божа, а відповідний послух — наш, тож віру видно не з того, як сильно ми віримо, а з того, як ми відповідаємо.
Чому Еванс не бачить жодних героїв у Євреїв 11?
Бо названі там люди звичайні й недосконалі: Авраам видавав дружину за сестру, Сарра засміялася з Божої обітниці, Яків ошукував, Мойсей убив людину, а Рахав була блудницею, брехухою і зрадницею. Одні перемагали, а інших перепилювали навпіл, і це має сенс лише тоді, коли віра — це Бог, що діє в людині, і людина, що піддається; отже, кожен, хоч який немічний, може почати ходити вірою.
Що, на думку Еванса, було спільного в шістьох людей, чию віру похвалив Ісус?
Вибір був несподіваний: декілька з них не були юдеями або були нечисті, і всі були грішниками. Спільним було те, що кожен із послухом відповів на внутрішнє свідчення — як-от сотник, що визнав Ісусову владу, чи прокажений, що повернувся поклонитися; у кожному випадку віра виявлялася і здійснювалася в послуху.
Чого вчить Евансів образ дитини, що тримає батька за руку, про ходіння вірою?
Ходіння вірою — це щоденне підкорення Божій волі, об’явленій і ще не об’явленій, як у дитини, що не знає, чи прогулянка закінчиться в крамниці з солодощами, чи в зубного лікаря. Коли дитина пускає руку й біжить за м’ячиком на дорогу, Батько витягає її назад задовго до того, як наблизиться небезпека, бо рятує не дитяча хватка, а Батькова.
Як Евансове розуміння віри примиряє Павла і Якова?
Якщо віра — це серце, яке кориться Божому порухові, то Яків просто каже, що там, де немає послуху, немає й віри, бо вона мертва. Павло каже, що ми виправдані вірою, а не ділами закону, а Яків — що жива віра завжди виявляється в тому, що ми робимо; правдиве і те, і те.